What do you think?
Rate this book
Changing Planes
Winner of the PEN/Malamud for Short Stories
A New York Times Notable Book
In these “vivid, entertaining, philosophical dispatches” (San Francisco Chronicle), literary legend Le Guin weaves together influences as wide-reaching as Borges, The Little Prince, and Gulliver’s Travels to examine feminism, tyranny, mortality and immortality, art, and the meaning—and mystery—of being human.
Sita Dulip has missed her flight out of Chicago. But instead of listening to garbled announcements in the airport, she’s found a method of bypassing the crowds at the desks, the nasty lunch, the whimpering children and punitive parents, and the blue plastic chairs bolted to the floor: she changes planes.
Changing planes—not airplanes, of course, but entire planes of existence—enables Sita to visit societies not found on Earth. As “Sita Dulip’s Method” spreads, the narrator and her acquaintances encounter cultures where the babble of children fades over time into the silence of adults; where whole towns exist solely for holiday shopping; where personalities are ruled by rage; where genetic experiments produce less than desirable results. With “the eye of an anthropologist and the humor of a satirist” (USA Today), Le Guin takes readers on a truly universal tour, showing through the foreign and alien indelible truths about our own human society.
A New York Times Notable Book
In these “vivid, entertaining, philosophical dispatches” (San Francisco Chronicle), literary legend Le Guin weaves together influences as wide-reaching as Borges, The Little Prince, and Gulliver’s Travels to examine feminism, tyranny, mortality and immortality, art, and the meaning—and mystery—of being human.
Sita Dulip has missed her flight out of Chicago. But instead of listening to garbled announcements in the airport, she’s found a method of bypassing the crowds at the desks, the nasty lunch, the whimpering children and punitive parents, and the blue plastic chairs bolted to the floor: she changes planes.
Changing planes—not airplanes, of course, but entire planes of existence—enables Sita to visit societies not found on Earth. As “Sita Dulip’s Method” spreads, the narrator and her acquaintances encounter cultures where the babble of children fades over time into the silence of adults; where whole towns exist solely for holiday shopping; where personalities are ruled by rage; where genetic experiments produce less than desirable results. With “the eye of an anthropologist and the humor of a satirist” (USA Today), Le Guin takes readers on a truly universal tour, showing through the foreign and alien indelible truths about our own human society.
272 pages, Paperback
First published January 1, 2003
723 people are currently reading
8113 people want to read
About the author
Ursula K. Le Guin
500 books29.7k followersUrsula K. Le Guin published twenty-two novels, eleven volumes of short stories, four collections of essays, twelve books for children, six volumes of poetry and four of translation, and has received many awards: Hugo, Nebula, National Book Award, PEN-Malamud, etc. Her recent publications include the novel Lavinia, an essay collection, Cheek by Jowl, and The Wild Girls. She lived in Portland, Oregon.
She was known for her treatment of gender (The Left Hand of Darkness, The Matter of Seggri), political systems (The Telling, The Dispossessed) and difference/otherness in any other form. Her interest in non-Western philosophies was reflected in works such as "Solitude" and The Telling but even more interesting are her imagined societies, often mixing traits extracted from her profound knowledge of anthropology acquired from growing up with her father, the famous anthropologist, Alfred Kroeber. The Hainish Cycle reflects the anthropologist's experience of immersing themselves in new strange cultures since most of their main characters and narrators (Le Guin favoured the first-person narration) are envoys from a humanitarian organization, the Ekumen, sent to investigate or ally themselves with the people of a different world and learn their ways.
She was known for her treatment of gender (The Left Hand of Darkness, The Matter of Seggri), political systems (The Telling, The Dispossessed) and difference/otherness in any other form. Her interest in non-Western philosophies was reflected in works such as "Solitude" and The Telling but even more interesting are her imagined societies, often mixing traits extracted from her profound knowledge of anthropology acquired from growing up with her father, the famous anthropologist, Alfred Kroeber. The Hainish Cycle reflects the anthropologist's experience of immersing themselves in new strange cultures since most of their main characters and narrators (Le Guin favoured the first-person narration) are envoys from a humanitarian organization, the Ekumen, sent to investigate or ally themselves with the people of a different world and learn their ways.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 890 reviews
March 7, 2021
Changing Planes is a delightful book. It delights me.
This anthropological tour through some of the stranger societies in the multiverse begins by explaining its basic premise: Airports are not only portals to other terrestrial cities, but also to other dimensions. Interplanar travel requires no machine or vehicle, no magical incantations or special knowledge. The remarkably simple method was developed by one Sita Dulip, who discovered it when her flight out of Chicago was delayed several times and finally canceled. Trapped, exhausted, uncomfortable, and bored, she realized that:
(Normally, I would have no truck with any book whose premise was based on such a ridiculous pun - but over the years I have made a few grudging exceptions to this policy.)
The rest of the book is divided into fifteen short stories - or really, ethnographies - about life on the different planes. Some of them are moral allegories, some are social satires, some portray strange and unsettling alien philosophies. None of the chapters have much plot to speak of, but they are all fascinating vignettes. The formula is essentially: "Let me tell you a few things about the people of _____."
Despite this common approach, the stories are fairly diverse in style and theme. Four of the standouts highlight some of the different tacks Le Guin takes:
Seasons of the Ansarac is an ethnographic description of the migratory people of Ansar. On a plane where each season lasts for six of our years, the people spend spring and summer raising children in idyllic northern homesteads before heading south to the vibrant cities every fall and winter. Le Guin's detailed description of Ansarac folkways is fascinating, but the story takes a darker turn when visitors from another plane (one similar to ours) arrive, convince the Ansarac that they are primitive, backward, and hormone-driven, and offer to help them adopt a modern lifestyle.
Great Joy satirizes the American obsession with meaningless holiday kitsch, describing a privately-owned plane where one island is always Christmas, one the 4th of July, one New Year's Eve, and so on. This plane's sickly-sweet candy coating covers a horrifying system of slavery and exploitation - not that Christmas-loving midwestern Cousin Sulie and her fellow patrons give much of a shit about that. "I just get right into the spirit just thinking about Christmas Island! Oh, it is just such a happy place!"
Wake Island is a cautionary dystopia about science gone awry. Based on their theory that sleep is a vestigial trait that keeps most humans from accessing their latent genius, a group of scientists genetically design babies who need no sleep. This is essentially the same premise as Nancy Kress's Beggars in Spain, but Le Guin's aftermath is much more disturbing.
The Island of the Immortals is in many ways a horror story, cloaked in the guise of classic science fiction. It reminds me quite a bit of the better works of H.G. Wells, where a lone traveler encounters a society he at first cannot understand - and then later wishes he never tried. In this story, the narrator has heard of an island on the Yendian plane which is populated by immortals. Curious to learn the secret of their longevity, she visits - only to find the locals quiet, standoffish, and oddly somber. There are immortals among them, yes, but they are not what the narrator expects. This is the story that has remained in my mind most vividly since I first read this book almost a decade ago. It is, in my opinion, one of Le Guin's most powerful and thoughtful pieces.
~
Ursula K. Le Guin died last month; I reread this book in part as a memorial (and in part because I just love it so much). Given her recent passing, this excerpt in particular struck me:
She was 88 when she died, and she wrote a great number of incredible books. I hope that the rest of her wish came true as well.
This anthropological tour through some of the stranger societies in the multiverse begins by explaining its basic premise: Airports are not only portals to other terrestrial cities, but also to other dimensions. Interplanar travel requires no machine or vehicle, no magical incantations or special knowledge. The remarkably simple method was developed by one Sita Dulip, who discovered it when her flight out of Chicago was delayed several times and finally canceled. Trapped, exhausted, uncomfortable, and bored, she realized that:
By a mere kind of twist and a slipping bend, easier to do than to describe, she could go anywhere - be anywhere - because she was already between planes.
(Normally, I would have no truck with any book whose premise was based on such a ridiculous pun - but over the years I have made a few grudging exceptions to this policy.)
The rest of the book is divided into fifteen short stories - or really, ethnographies - about life on the different planes. Some of them are moral allegories, some are social satires, some portray strange and unsettling alien philosophies. None of the chapters have much plot to speak of, but they are all fascinating vignettes. The formula is essentially: "Let me tell you a few things about the people of _____."
Despite this common approach, the stories are fairly diverse in style and theme. Four of the standouts highlight some of the different tacks Le Guin takes:
Seasons of the Ansarac is an ethnographic description of the migratory people of Ansar. On a plane where each season lasts for six of our years, the people spend spring and summer raising children in idyllic northern homesteads before heading south to the vibrant cities every fall and winter. Le Guin's detailed description of Ansarac folkways is fascinating, but the story takes a darker turn when visitors from another plane (one similar to ours) arrive, convince the Ansarac that they are primitive, backward, and hormone-driven, and offer to help them adopt a modern lifestyle.
Great Joy satirizes the American obsession with meaningless holiday kitsch, describing a privately-owned plane where one island is always Christmas, one the 4th of July, one New Year's Eve, and so on. This plane's sickly-sweet candy coating covers a horrifying system of slavery and exploitation - not that Christmas-loving midwestern Cousin Sulie and her fellow patrons give much of a shit about that. "I just get right into the spirit just thinking about Christmas Island! Oh, it is just such a happy place!"
Wake Island is a cautionary dystopia about science gone awry. Based on their theory that sleep is a vestigial trait that keeps most humans from accessing their latent genius, a group of scientists genetically design babies who need no sleep. This is essentially the same premise as Nancy Kress's Beggars in Spain, but Le Guin's aftermath is much more disturbing.
The Island of the Immortals is in many ways a horror story, cloaked in the guise of classic science fiction. It reminds me quite a bit of the better works of H.G. Wells, where a lone traveler encounters a society he at first cannot understand - and then later wishes he never tried. In this story, the narrator has heard of an island on the Yendian plane which is populated by immortals. Curious to learn the secret of their longevity, she visits - only to find the locals quiet, standoffish, and oddly somber. There are immortals among them, yes, but they are not what the narrator expects. This is the story that has remained in my mind most vividly since I first read this book almost a decade ago. It is, in my opinion, one of Le Guin's most powerful and thoughtful pieces.
~
Ursula K. Le Guin died last month; I reread this book in part as a memorial (and in part because I just love it so much). Given her recent passing, this excerpt in particular struck me:
When I was twelve or thirteen, I used to plan what I'd wish for if they gave me three wishes. I thought I'd wish, 'I wish that having lived well to the age of eighty-five and having written some very good books, I may die quietly, knowing that all the people I love are happy and in good health.'
She was 88 when she died, and she wrote a great number of incredible books. I hope that the rest of her wish came true as well.
March 3, 2024
Siempre es un placer leer a Ursula K. Le Guin. Por su imaginación desbordante pero también por esa mirada tan interesante que profundiza en cada sociedad y cultura que crea. En esta antología tenemos un montonazo de relatos ambientados en diferentes universos y realidades paralelas, y como suele ocurrir hay historias que me han gustado más y las hay que menos. Siempre disfruto más a Le Guin en largo y de hecho creo que si hubiera desarrollado más alguno de estos cuentos se habrían convertido en mis favs de la vida... pero yo es que por lo general soy de novela más que de relato.
Y de todas maneras lo que apunta en tan pocas páginas siempre merece la pena, como todo lo que he leído de ella.
Y de todas maneras lo que apunta en tan pocas páginas siempre merece la pena, como todo lo que he leído de ella.
December 15, 2022
3'5 / 5
He disfrutado de la lectura de este libro de relatos, aunque no es un libro que recomiende, ya que siento que las historias quedan un poco en "nada". Entiéndase con ese "nada" que a la autora no le da tiempo a profundizar en esas ideas y desarrollarlas más y mejor.
Hablando de las ideas, creo que los 16 relatos tienen ideas buenas, y dentro de esos 16 al menos la mitad tienen muy buenas ideas que incluso podrían ser ideales para una novela.
Leer a esta autora es siempre un placer, tanto por sus ideas como por su estilo.
He sido, probablemente, un poco generosa en algunas puntuaciones, pero es que se leen muy bien y son muy disfrutables.
(Puntuación sobre 10)
-El método de Sita Dulip (7)
-Gachas en Islac (8)
-El silencio de los asonu (7)
-Como en casa con los hennebet (6)
-La cólera de los veksi (5'5)
-Las estaciones de los ansarac (7)
-El sueño social de los frin (6)
-La realeza de Hegn (7'5)
-Cuentos tristes de Mahigul (5'5)
-Gran felicidad (7)
-La Isla Despierta (7'5)
-La lengua de Nna Mmoy (4)
-El Edificio (4)
-Los Voladores de Gy (8)
-La isla de los Inmortales (8)
-Las confusiones de Uñi (6)
He disfrutado de la lectura de este libro de relatos, aunque no es un libro que recomiende, ya que siento que las historias quedan un poco en "nada". Entiéndase con ese "nada" que a la autora no le da tiempo a profundizar en esas ideas y desarrollarlas más y mejor.
Hablando de las ideas, creo que los 16 relatos tienen ideas buenas, y dentro de esos 16 al menos la mitad tienen muy buenas ideas que incluso podrían ser ideales para una novela.
Leer a esta autora es siempre un placer, tanto por sus ideas como por su estilo.
He sido, probablemente, un poco generosa en algunas puntuaciones, pero es que se leen muy bien y son muy disfrutables.
(Puntuación sobre 10)
-El método de Sita Dulip (7)
-Gachas en Islac (8)
-El silencio de los asonu (7)
-Como en casa con los hennebet (6)
-La cólera de los veksi (5'5)
-Las estaciones de los ansarac (7)
-El sueño social de los frin (6)
-La realeza de Hegn (7'5)
-Cuentos tristes de Mahigul (5'5)
-Gran felicidad (7)
-La Isla Despierta (7'5)
-La lengua de Nna Mmoy (4)
-El Edificio (4)
-Los Voladores de Gy (8)
-La isla de los Inmortales (8)
-Las confusiones de Uñi (6)
January 27, 2020
Over all, this really was a good collection, and I would recommend it, but still no more than three stars from me. The frame narrative really isn't that important, at least not the part relating to being bored at airports, but I did like the idea of interplanary tourism and exploring other, alien cultures.
There are many fascinating societies described here, but unfortunatly, only a few of these stories are told from the perspective of a (very anonymous) main character visiting them. The rest are like a non-fiction description or summary of a world's or people's history or way of life. Some where a bit boring, especially the ones that were just an account of a series of wars. (These were basically a lot of worl building with no characters.)
The stories were we got to know individuals were better, and the ones were a new world is seen through the eyes of a interplanary tourist/traveler were the best. And as usual with short story collections, there was a sense of dissappointment when, after reading a few really good stories, there were many in a row that were not as engaging.
There are many fascinating societies described here, but unfortunatly, only a few of these stories are told from the perspective of a (very anonymous) main character visiting them. The rest are like a non-fiction description or summary of a world's or people's history or way of life. Some where a bit boring, especially the ones that were just an account of a series of wars. (These were basically a lot of worl building with no characters.)
The stories were we got to know individuals were better, and the ones were a new world is seen through the eyes of a interplanary tourist/traveler were the best. And as usual with short story collections, there was a sense of dissappointment when, after reading a few really good stories, there were many in a row that were not as engaging.
March 24, 2022
Read this if you, like me, have been dreaming of books/stories that are ALL worldbuilding. Because this is that. And it is WONDERFUL.
July 9, 2008
The Basics: I’ve loved LeGuin’s writing ever since my father introduced me to the Wizard of Earthsea trilogy when I was a child. I even named one of my dogs after the main character in that trilogy (though, as my father was fond of pointing out, the dog was no wizard). I’ve yet to read a story of hers that I really disliked; some are, of course, better than others, but I love ‘em all.
Changing Planes is a collection of sixteen short stories grouped around a single conceit; in a world very much like ours, it is possible to travel to other dimensions, but only if you’re stuck in an airport for long enough to become sufficiently frustrated, bored, and irritated to simply will yourself into another dimension. It’s a neat little idea, and mostly just serves as an excuse for LeGuin to shunt her narrator to a bunch of different planes where she can play with different ideas. As is her wont, most of the stories involve her playing with ideas about alternative social structures, or ordinary people thrust into strange circumstances. It’s social-science fiction, essentially.
The Good: I love Leguin’s writing style; it’s simple, but evocative. She paints beautiful pictures with words, and it all just flows. There are very few writers who can keep me distracted enough to nearly miss a T stop. LeGuin is one of them.
The stories themselves are all fairly interesting. I particularly enjoyed “Porridge on Islac”, more for the atmosphere than for the bits about genetic engineering; “Woeful Tales from Mahigul” does some interesting story-within-a-story things, “The Building” tells a weird and sort of haunting story about a race of people who keep constructing an enormous building for no apparent purpose, and “The Fliers of Gy” posits an society where some people get wings, and it often kills them.
Really, all the stories are excellent. I can’t think of any I didn’t enjoy.
The Bad: Not much, though some readers might be turned off by the political/moral messages in some of the stories. “Porridge on Islac”, for example, is pretty clearly a parable about the dangers of playing with genetics. I enjoy LeGuin enough that I tend to just enjoy her stories regardless of whether or not I agree with her politics (and I don’t, always), but those more firmly entrenched in their politics might not enjoy it so much.
The Ugly: “The Immortals” is kind of gruesome, in a subtle sort of way.
Overall, I liked this collection a fair amount. It’s not my favorite LeGuin collection ever (I think that goes to Birthday of the World), but it’s definitely worth reading.
Changing Planes is a collection of sixteen short stories grouped around a single conceit; in a world very much like ours, it is possible to travel to other dimensions, but only if you’re stuck in an airport for long enough to become sufficiently frustrated, bored, and irritated to simply will yourself into another dimension. It’s a neat little idea, and mostly just serves as an excuse for LeGuin to shunt her narrator to a bunch of different planes where she can play with different ideas. As is her wont, most of the stories involve her playing with ideas about alternative social structures, or ordinary people thrust into strange circumstances. It’s social-science fiction, essentially.
The Good: I love Leguin’s writing style; it’s simple, but evocative. She paints beautiful pictures with words, and it all just flows. There are very few writers who can keep me distracted enough to nearly miss a T stop. LeGuin is one of them.
The stories themselves are all fairly interesting. I particularly enjoyed “Porridge on Islac”, more for the atmosphere than for the bits about genetic engineering; “Woeful Tales from Mahigul” does some interesting story-within-a-story things, “The Building” tells a weird and sort of haunting story about a race of people who keep constructing an enormous building for no apparent purpose, and “The Fliers of Gy” posits an society where some people get wings, and it often kills them.
Really, all the stories are excellent. I can’t think of any I didn’t enjoy.
The Bad: Not much, though some readers might be turned off by the political/moral messages in some of the stories. “Porridge on Islac”, for example, is pretty clearly a parable about the dangers of playing with genetics. I enjoy LeGuin enough that I tend to just enjoy her stories regardless of whether or not I agree with her politics (and I don’t, always), but those more firmly entrenched in their politics might not enjoy it so much.
The Ugly: “The Immortals” is kind of gruesome, in a subtle sort of way.
Overall, I liked this collection a fair amount. It’s not my favorite LeGuin collection ever (I think that goes to Birthday of the World), but it’s definitely worth reading.
September 26, 2013
A collection of stories/vignettes connected by an amusing premise: while caught in the unique state of boredom experienced only by the traveller stuck with a layover at an airport, a person can quite literally "change planes" and visit other realms of existence.
(One gets the feeling that LeGuin doesn't like modern travel much - and indeed, on her website it says that the author is currently taking a sabbatical from any kind of book tours or speaking engagements.)
Each section describes, from the visitor's perspective, a different 'plane' and the people who live there. The segments are a bit too brief and lacking in full development for me to consider then full 'stories' - but the writing is wonderful, and the book is just full of brilliantly insightful and amusing ideas. LeGuin apparently has many more flashes of creativity on a routine business trip than most authors do in a career. These are the ideas she hasn't fleshed out into full novels, but the book is still a rewarding experience - both funny and with many serious-yet-wry observations about our own world as well as potential alien ways of life.
(One gets the feeling that LeGuin doesn't like modern travel much - and indeed, on her website it says that the author is currently taking a sabbatical from any kind of book tours or speaking engagements.)
Each section describes, from the visitor's perspective, a different 'plane' and the people who live there. The segments are a bit too brief and lacking in full development for me to consider then full 'stories' - but the writing is wonderful, and the book is just full of brilliantly insightful and amusing ideas. LeGuin apparently has many more flashes of creativity on a routine business trip than most authors do in a career. These are the ideas she hasn't fleshed out into full novels, but the book is still a rewarding experience - both funny and with many serious-yet-wry observations about our own world as well as potential alien ways of life.
August 18, 2020
Ever the ethnologist, Ms. Le Guin, gives us a fantastic array of people and cultures, with some veiled commentary on our own world, humanity, and occasional lack thereof. Documented in first person by a tourist or travel writer, sometime after a bored traveler notices that the miserable conditions of airports are the perfect lever to escape into other planes of existence.
March 19, 2018
I read all stories except The fliers of Gy because I just couldn't do it. I was thoroughly bored by this time. I appreciate Guin's creativity, imagination and writing but I believe this genre isn't for me.
January 22, 2021
Ima odlicnih prica ovdje. Stvarno mastovito, i vidi se koliko Ursula zna pisat ili koliko zna promatrat ljude i gradove gdje zive.
Jos jedna knjiga ne vezana za njene najpoznatije cikluse, vrijedu procitati definitivno.
Jos jedna knjiga ne vezana za njene najpoznatije cikluse, vrijedu procitati definitivno.
April 12, 2018
This collection of short stories are all linked by a single idea: when we’re waiting in an airport, we can just slip away to another dimension, or ‘plane’. If you haven’t heard of this phenomenon, I do recommend Ursula Le Guin’s travel memoir — a little out of date now, perhaps, but certainly a good introduction to some of the planes that are out there. Her choice of stories might seem pointed at times — there’s an inherent criticism of all things commercialised in her discussions of the Holiday Plane, for example — but the locals she speaks to and the stories she reveals are fascinating nonetheless. I don’t think I’d want to visit all of these planes, but the Library of Mahigul sounds fascinating, and I’d love to take a DNA sequencer to Islac and try to puzzle out quite how they got their genomes into such a mess.
Of course, there are many other planes out there that Le Guin did not cover, and doubtless there are fascinating stories she could have told and never had time to tell, or never wanted to tell. I’m sure there’s a fair share of utter tragedy and horror out there — but also beauty, and Le Guin finds that even in some of the sadder places.
A recommended read — especially if you’re going to be flying soon.
Reviewed for The Bibliophibian.
Of course, there are many other planes out there that Le Guin did not cover, and doubtless there are fascinating stories she could have told and never had time to tell, or never wanted to tell. I’m sure there’s a fair share of utter tragedy and horror out there — but also beauty, and Le Guin finds that even in some of the sadder places.
A recommended read — especially if you’re going to be flying soon.
Reviewed for The Bibliophibian.
Want to read
July 24, 2022One of those kindle specials encouraging me to work through LeGuin's back catalog. This feels both familiar and unfamiliar; it is familiar from the age, but unfamiliar LeGuin. At a fantastical spaceport, travelers can experience space/timeslips (?) into different worlds. There doesn't seem to be a driving plot, as each chapter to date has covered a different people. Reminds me of The Waystation without the plot, or classic Zelazny. Feels like her early work (would need to research) and like tiny anthropological profiles in cultures.
One is notable for a migrating people in a very long-yeared planet. I wonder if she said, 'what if monarch migration cycles and life cycles applied to humans?'
One is notable for a migrating people in a very long-yeared planet. I wonder if she said, 'what if monarch migration cycles and life cycles applied to humans?'
March 7, 2018
Having enjoyed so many of her earlier works as a younger reader, I decided to read something more current by this author after hearing of her death. I thoroughly enjoyed "Changing Planes" and am grateful to have renewed my acquaintance with her work. Each chapter offers a story of life and love on different extraterrestrial planes. Each one offers a reflection, through the looking glass, into our own culture. It is quintessential Ursula Le Guin.
October 13, 2022
Empezó flojo, y es verdad que la colección de relatos está unida con chicle y una cuerda que tenía Ursula por ahí tirada pero a medida que vas leyendo los relatos mejoran y tienen esa cualidad antropológica especulativa mezclada con humor que la caracterizan y hace que te enganches a los diferentes planos de realidad que los viajeros van describiendo.
Continuará...
Continuará...
November 1, 2021
Especialmente recomendado para curiosos de la antropología o la sociología, como siempre la autora nos presenta interesantes cuestionamientos ético. Mi plano preferido es "Gran Felicidad"
April 26, 2020
Напевно поки найкрутіша збірка фантастичних оповідань, яку я коли-небудь читала. Головна героїня – туристка – подорожує між світами, при цьому щоразу досліджуючи нові нації, їхню філософію життя та звичаї. Метод подорожу простий – як тільки вам набридло сидіти в задушливому аеропорту, ви мандруєте кудись, аби згаяти час.
Жителі світу хеннебет проживають кілька життів, але не так як при реінкарнації, їм неможливо пояснити що таке душа, та й взагалі порозумітися у метафізичних питаннях з ними важкувато.
Брутальний народ вексі буде лаятися на померлого на смертному ложі, за те що той їх покинув і при цьому буде неймовірно пишатися що їхній родич дожив до часу, коли його шерсть побіліла.
У світі Айслак схрестили плюшевих ведмедиків з комахою ногохвісткою, щоб вони були маленькі, милі і живі. Не важко здогадатися, що нічого хорошого з цього не вийшло. Подальше захоплення генетичними модифікаціями привело до колапсу всього світу. Офіціанта, з якою говорить ГГ, біологиня, але не може знайти пристойну роботу через те, що вона аж на 4%... кукурудза!
У мовчазного народу Азону балакучі лише діти. З віком вони стають говорити все менше і менше, аж поки їм зовсім стають не потрібні слова. Туристи, дивуючись такій особливості часто дістають азонців розповідями про своє життя. Один божевільний науковець викрадає дитину, щоб довести що дорослі просто змушують дітей мовчати з часом. Жорстоке поводження з дитиною закриває вхід туристам у цей крихкий світ тиші назавжди.
В Анзараку кожен рік триває 24 земних. Через страшну посуху влітку усі жителі змушені мігрувати на північ, покидаючи свої сонячні міста. Перехід дуже складний і кожен анзар здійснює максимум три таких переходи за життя. Багато старців помирають по дорозі, або ж осідають в тимчасовому житлі, щоб повільно чекати свою смерть. На півночі люди живуть в селах, парами. Всю весну і літо вони активно кохаються, народжують дітей і виховують їх. Восени мандрують назад, в міста, де живуть общинами за інтересами, діти ходять в школу і з часом стають самостійними. Сексом у містах не займаються, там вчаться, працюють, винаходять. Баланс світу порушується коли приходять байдараки, жителі технологічного світу і соромлять анзарів за їхній спосіб життя, пропонуючи альтернативу.
Сни у світі фрінів не є чимось особистим, бо всі ділять твій сон з тобою, а ти ділиш їхні сни з ними. Так ти можеш бачити фрагменти снів своїх рідних, сусідів і навіть домашніх тварин. Всі сни перемішуються, впливаючи один на одного.
У світі Хегна настільки багато осіб королівської крові, яким треба дотримуватися купи аристократичних правил, що спостерігати за тими нечисленними простолюдинами і їхніми побутовими проблемами краще за будь-який бразильський серіал.
Бізнесмени і великі корпорації дісталися до непримітного примітивного світу і перетворили його острови в острови свят: острів Різдва – на якому щодня святкують Різдво, острів Пасхи, острів нового року та острів 4-го липня. Тільки жителі світу на цих островах полонені, змушені щодня вдавати ельфів та кроликів і говорити незрозумілою мовою. Туристи щасливі, а от тубільці зовсім ні.
Науковці перевіряють теорію: люди марнують багато часу на сон і якби ми всі могли не спати, то б встигали і розвивалися вдвічі швидше. Щоб підтвердити експеримент вони беруть малюків і відучають їх від сну. Проте замість високих інтелектуалів-геніїв, з дітей виходять апатичні напівтварини.
Мова народу Нна Ммуа настільки складна, що вивчити її іноземцю неможливо. Самі корінні жителі вчать свою мову ціле життя. Їхній світ нудний, там все безпечно, флора і фауна бідна, але дуже придатня для здобування їжі та ресурсів. Цю простоту компенсовує складність їхньої мови, кожне слово якої має безліч значень і міняється в залежності від слів, які його оточують. Письмо в них нелінійне і виглядає як гілки дерев, що розростаються у всі боки, або як спіралі вишуканих квітів.
Світ Гайя населяють людиноптахи: їні голови і тіла вкриті пір'ям, їхня культура нагадує вікторінську епоху і вони аж ніяк не хочуть розвиватися далі. Туристи обожнюють цей світ черз атмосферу, тільки зневажають жителів Гая за те, що ті в пір'ї але не мають крил. Але це не так. Раз на тисячу осіб відбувається мутація і крила виростають. Це супроводжується страшними муками. Після цього люди або зв'язують свої крила і намагаються жити так як раніше, або ж присвячують все життя польоту. Але в літунів не все так безхмарно. Раз в житті крила відмовляють і більше ніколи не працюють. Це може статися в будь-який момент: під час першого або й під час сто першого польоту.
Дізнаючись що в одному зі світів є безсмертні люди ГГ вирушає на їх пошуки і дивується що ніхто в цьому світі не розказує їй про таку дивовижу і уникає питання. Всі безсмертні живуть на віддаленому острові, де раніше добували діаманти. Коли вона бачить безсмертного, якому більше трьох тисяч років за яким доглядає місцева сім'я, вона розуміє чому на цю тему так не люблять говорити.
Треба і собі випробувати метод Сіти Діпл і помандрувати в якийсь новий світ, чекаючи на літак.
Жителі світу хеннебет проживають кілька життів, але не так як при реінкарнації, їм неможливо пояснити що таке душа, та й взагалі порозумітися у метафізичних питаннях з ними важкувато.
Брутальний народ вексі буде лаятися на померлого на смертному ложі, за те що той їх покинув і при цьому буде неймовірно пишатися що їхній родич дожив до часу, коли його шерсть побіліла.
У світі Айслак схрестили плюшевих ведмедиків з комахою ногохвісткою, щоб вони були маленькі, милі і живі. Не важко здогадатися, що нічого хорошого з цього не вийшло. Подальше захоплення генетичними модифікаціями привело до колапсу всього світу. Офіціанта, з якою говорить ГГ, біологиня, але не може знайти пристойну роботу через те, що вона аж на 4%... кукурудза!
У мовчазного народу Азону балакучі лише діти. З віком вони стають говорити все менше і менше, аж поки їм зовсім стають не потрібні слова. Туристи, дивуючись такій особливості часто дістають азонців розповідями про своє життя. Один божевільний науковець викрадає дитину, щоб довести що дорослі просто змушують дітей мовчати з часом. Жорстоке поводження з дитиною закриває вхід туристам у цей крихкий світ тиші назавжди.
В Анзараку кожен рік триває 24 земних. Через страшну посуху влітку усі жителі змушені мігрувати на північ, покидаючи свої сонячні міста. Перехід дуже складний і кожен анзар здійснює максимум три таких переходи за життя. Багато старців помирають по дорозі, або ж осідають в тимчасовому житлі, щоб повільно чекати свою смерть. На півночі люди живуть в селах, парами. Всю весну і літо вони активно кохаються, народжують дітей і виховують їх. Восени мандрують назад, в міста, де живуть общинами за інтересами, діти ходять в школу і з часом стають самостійними. Сексом у містах не займаються, там вчаться, працюють, винаходять. Баланс світу порушується коли приходять байдараки, жителі технологічного світу і соромлять анзарів за їхній спосіб життя, пропонуючи альтернативу.
Сни у світі фрінів не є чимось особистим, бо всі ділять твій сон з тобою, а ти ділиш їхні сни з ними. Так ти можеш бачити фрагменти снів своїх рідних, сусідів і навіть домашніх тварин. Всі сни перемішуються, впливаючи один на одного.
У світі Хегна настільки багато осіб королівської крові, яким треба дотримуватися купи аристократичних правил, що спостерігати за тими нечисленними простолюдинами і їхніми побутовими проблемами краще за будь-який бразильський серіал.
Бізнесмени і великі корпорації дісталися до непримітного примітивного світу і перетворили його острови в острови свят: острів Різдва – на якому щодня святкують Різдво, острів Пасхи, острів нового року та острів 4-го липня. Тільки жителі світу на цих островах полонені, змушені щодня вдавати ельфів та кроликів і говорити незрозумілою мовою. Туристи щасливі, а от тубільці зовсім ні.
Науковці перевіряють теорію: люди марнують багато часу на сон і якби ми всі могли не спати, то б встигали і розвивалися вдвічі швидше. Щоб підтвердити експеримент вони беруть малюків і відучають їх від сну. Проте замість високих інтелектуалів-геніїв, з дітей виходять апатичні напівтварини.
Мова народу Нна Ммуа настільки складна, що вивчити її іноземцю неможливо. Самі корінні жителі вчать свою мову ціле життя. Їхній світ нудний, там все безпечно, флора і фауна бідна, але дуже придатня для здобування їжі та ресурсів. Цю простоту компенсовує складність їхньої мови, кожне слово якої має безліч значень і міняється в залежності від слів, які його оточують. Письмо в них нелінійне і виглядає як гілки дерев, що розростаються у всі боки, або як спіралі вишуканих квітів.
Світ Гайя населяють людиноптахи: їні голови і тіла вкриті пір'ям, їхня культура нагадує вікторінську епоху і вони аж ніяк не хочуть розвиватися далі. Туристи обожнюють цей світ черз атмосферу, тільки зневажають жителів Гая за те, що ті в пір'ї але не мають крил. Але це не так. Раз на тисячу осіб відбувається мутація і крила виростають. Це супроводжується страшними муками. Після цього люди або зв'язують свої крила і намагаються жити так як раніше, або ж присвячують все життя польоту. Але в літунів не все так безхмарно. Раз в житті крила відмовляють і більше ніколи не працюють. Це може статися в будь-який момент: під час першого або й під час сто першого польоту.
Дізнаючись що в одному зі світів є безсмертні люди ГГ вирушає на їх пошуки і дивується що ніхто в цьому світі не розказує їй про таку дивовижу і уникає питання. Всі безсмертні живуть на віддаленому острові, де раніше добували діаманти. Коли вона бачить безсмертного, якому більше трьох тисяч років за яким доглядає місцева сім'я, вона розуміє чому на цю тему так не люблять говорити.
Треба і собі випробувати метод Сіти Діпл і помандрувати в якийсь новий світ, чекаючи на літак.
April 12, 2025
Esta colección de relatos de uno de mis autores favoritos es, por supuesto, sencillamente magnífica El primer relato revela que "cambiar de avión" (plane en ingles), en este caso, significa cambiar entre diferentes planos de existencia, algo que en nuestro mundo aparentemente solo se puede hacer en los aeropuertos. Había leído un par de ellos antes en otras colecciones, pero forman un buen conjunto. El mejor de todos es quizás "Estaciones del Ansarac", que enlaza todos los grandes temas de Le Guin: las inusuales socializaciones de la sexualidad, los peligros de manipular la tecnología y la narrativa clásica. Algunos de los demás son simplemente parábolas o sátiras, pero no por ello menos eficaces; me encantó especialmente "La realeza de Hegn".
La colección muestra el talento de LeGuin para construir mundos. Dieciséis relatos presentan cada uno un mundo único con una o más especies de seres sensibles geniales, extravagantes, sugerentes o extraños. Es bueno que estos diversos seres que conocemos sean interesantes, ya que en realidad no sucede gran cosa en ninguna de las historias. Esto le da a la colección un aire contemplativo, como una serie de estudios en miniatura sobre sociología extraterrestre.
Así pues, para los fans de LeGuin, esta colección ofrece dos de sus mejores habilidades: construir mundos y examinar sus estructuras sociales. Pocos escritores presentan tantas y variadas formas de imaginar la vida. Y pocas la hacen lo suficientemente interesante como para querer seguir pasando las páginas para ver qué nos depara el próximo cambio de plano
La colección muestra el talento de LeGuin para construir mundos. Dieciséis relatos presentan cada uno un mundo único con una o más especies de seres sensibles geniales, extravagantes, sugerentes o extraños. Es bueno que estos diversos seres que conocemos sean interesantes, ya que en realidad no sucede gran cosa en ninguna de las historias. Esto le da a la colección un aire contemplativo, como una serie de estudios en miniatura sobre sociología extraterrestre.
Así pues, para los fans de LeGuin, esta colección ofrece dos de sus mejores habilidades: construir mundos y examinar sus estructuras sociales. Pocos escritores presentan tantas y variadas formas de imaginar la vida. Y pocas la hacen lo suficientemente interesante como para querer seguir pasando las páginas para ver qué nos depara el próximo cambio de plano
July 2, 2021
Puntuación 4/5
Mi próxima aventura lectora fue con Ursula K le Guin, ya desde un tiempo tenía muchas ganas de leer algún libro de ella.
La introducción es genial, presenta de una forma muy innovadora una compilación de relatos en donde muestra diversos planos a los cuales se pueden llegar, pasando mediante un proceso que consiste en pasar mucho estrés en un aeropuerto, el inicio es muy original como evoca esa imaginación y la convierte en una cosa casi tangible con el título de viajes interplanares.
Una de las cosas que estoy disfrutando mucho de estos relatos es la novedad de mundos nunca antes vistos, se presenta una problemática para cada uno, se muestran las consecuencias de las malas decisiones, se plantean muchos temas como las diferentes costumbres, pensamientos, ideas y estilos de vida de una manera exquisita.
Los mundos son oníricos y tiene una forma de ser contada muy encantadora, además con lo cortos que son, dan unas historias consistentes con un punto de inicio, una ejecución y un resultado, me encanta como todo está bien formulado y sigue el mismo esquema.
En cada uno de los relatos sorprendentemente se exponen muchos estilos de vida desde las cosechas, el papel tanto de la mujer como del hombre varía, las costumbres que tenga la comunidad, definitivamente es un conjunto de relatos bien cuidado en los detalles, ya que estas características aparecen en la mayoría de los relatos y eso le da mucha consistencia.
-Conclusiones-
Excelente compilación de relatos, en sí cada uno de los relatos es consistente, original y narrado con suma maestría.
Se tratan muchas cosas desde las costumbres y tradiciones, estilos de vida, culturas, ideas, entre otras. De una serie de sociedades que mediante una parodia de la humanidad presentan problemáticas y cuestiones humanas.
Con un ambiente plasmado de forma maravillosa la autora muestra sin lugar a dudas una gran cantidad de lugares fuera de este plano, con paisajes y escenarios memorables. Además si la construcción del mundo, cultural, social, etc. es tan maravilloso que me quedo corta tratando de describir las historias de trasfondo.
La protagonista constante de esta historia me hizo sentir muy identificada en el último relato y disfruté mucho de su sentido del humor.
En fin, ¿volvería a leer alguno de estos relatos? Es un sí definitivo. ¿Leería alguna obra más de esta autora? Si, tengo mucha curiosidad cómo serán sus otras obras.
¿Qué piensa la Mariana del futuro?
Estoy muy encantada de salir de mi zona de confort para descubrir joyitas como esta.
Mi próxima aventura lectora fue con Ursula K le Guin, ya desde un tiempo tenía muchas ganas de leer algún libro de ella.
La introducción es genial, presenta de una forma muy innovadora una compilación de relatos en donde muestra diversos planos a los cuales se pueden llegar, pasando mediante un proceso que consiste en pasar mucho estrés en un aeropuerto, el inicio es muy original como evoca esa imaginación y la convierte en una cosa casi tangible con el título de viajes interplanares.
Una de las cosas que estoy disfrutando mucho de estos relatos es la novedad de mundos nunca antes vistos, se presenta una problemática para cada uno, se muestran las consecuencias de las malas decisiones, se plantean muchos temas como las diferentes costumbres, pensamientos, ideas y estilos de vida de una manera exquisita.
Los mundos son oníricos y tiene una forma de ser contada muy encantadora, además con lo cortos que son, dan unas historias consistentes con un punto de inicio, una ejecución y un resultado, me encanta como todo está bien formulado y sigue el mismo esquema.
En cada uno de los relatos sorprendentemente se exponen muchos estilos de vida desde las cosechas, el papel tanto de la mujer como del hombre varía, las costumbres que tenga la comunidad, definitivamente es un conjunto de relatos bien cuidado en los detalles, ya que estas características aparecen en la mayoría de los relatos y eso le da mucha consistencia.
-Conclusiones-
Excelente compilación de relatos, en sí cada uno de los relatos es consistente, original y narrado con suma maestría.
Se tratan muchas cosas desde las costumbres y tradiciones, estilos de vida, culturas, ideas, entre otras. De una serie de sociedades que mediante una parodia de la humanidad presentan problemáticas y cuestiones humanas.
Con un ambiente plasmado de forma maravillosa la autora muestra sin lugar a dudas una gran cantidad de lugares fuera de este plano, con paisajes y escenarios memorables. Además si la construcción del mundo, cultural, social, etc. es tan maravilloso que me quedo corta tratando de describir las historias de trasfondo.
La protagonista constante de esta historia me hizo sentir muy identificada en el último relato y disfruté mucho de su sentido del humor.
En fin, ¿volvería a leer alguno de estos relatos? Es un sí definitivo. ¿Leería alguna obra más de esta autora? Si, tengo mucha curiosidad cómo serán sus otras obras.
¿Qué piensa la Mariana del futuro?
Estoy muy encantada de salir de mi zona de confort para descubrir joyitas como esta.
March 20, 2011
Changing Planes begins with a tale about how Sita Dulip discovered a method of transporting oneself to another plane of reality, whilst waiting for her delayed flight at the airport. There then follows a series of short stories about one person's trips and experiences to these alternate planes.
My favourites among these were:
Seasons of the Ansarac: About a semi nomadic race, who live on a world where there are four seasons, but each season lasts for 6 years. And still their way of life is set by the seasons. Every twelve years, the entire race of people migrate between 2 continents, and every 'year' (24 years in fact) there is a mating season.
Porridge on Islac: a world where the populace experimented freely with genetic modification, and as a result almost none of the human population is entirely human anymore. Some people are in fact part vegetable, which brought a whole new meaning to 'you are what you eat'.
Although I did like most of the stories, I couldn't keep listing them. Suffice to say they were all very innovative and thought provoking ideas. But I could see that each 'plane' had certain flaws in it's world building, where you could see that if LeGuin had attempted to embelish any more on them they were going to run into huge problems of physics or metaphysics, or some plot hole or other that was going to need too much crafty explaining... Makes me think that this book was LeGuin's round filing cabinet for ideas that were never going to make it as real novels. Nifty idea really, good for her, don't let an interesting idea go to waste!
Several of the stories, I did feel, were trying a little to push some kind of moral on the reader, which sometimes I find uncomfortable. It's a little hard to explain, but there was a lot to do with governments or authorities and oppression, or people attempting to interfere with another people's way of life.. it was a very Star Trek: The Next Gen feel to it, if anyone knows what I mean by that! :)
But of course I did like the book, and I would definately reccommend it.
My favourites among these were:
Seasons of the Ansarac: About a semi nomadic race, who live on a world where there are four seasons, but each season lasts for 6 years. And still their way of life is set by the seasons. Every twelve years, the entire race of people migrate between 2 continents, and every 'year' (24 years in fact) there is a mating season.
Porridge on Islac: a world where the populace experimented freely with genetic modification, and as a result almost none of the human population is entirely human anymore. Some people are in fact part vegetable, which brought a whole new meaning to 'you are what you eat'.
Although I did like most of the stories, I couldn't keep listing them. Suffice to say they were all very innovative and thought provoking ideas. But I could see that each 'plane' had certain flaws in it's world building, where you could see that if LeGuin had attempted to embelish any more on them they were going to run into huge problems of physics or metaphysics, or some plot hole or other that was going to need too much crafty explaining... Makes me think that this book was LeGuin's round filing cabinet for ideas that were never going to make it as real novels. Nifty idea really, good for her, don't let an interesting idea go to waste!
Several of the stories, I did feel, were trying a little to push some kind of moral on the reader, which sometimes I find uncomfortable. It's a little hard to explain, but there was a lot to do with governments or authorities and oppression, or people attempting to interfere with another people's way of life.. it was a very Star Trek: The Next Gen feel to it, if anyone knows what I mean by that! :)
But of course I did like the book, and I would definately reccommend it.
September 23, 2022
Me he sentido muy decepcionada, no, frustrada. Hasta que no leí los copyright del final del libro no me di cuenta de que estas historias ya las fue editando Úrsula en diferentes revistas y este libro es producto de una recopilación de las mismas y un intento de entretejerlas con la premisa de los viajes "interplanares".
Este tipo de libros me parece una tomadura de pelo, un publicar porque hay que publicar y un se venderá porque fulanito de tal siempre vende.
De hecho lo de ir dando saltitos de mundo en mundo no tiene nada de original, muy trillado. Si por lo menos se hubiera currado una trama de fondo en condiciones, a lo El Principito, por ejemplo, que también iba de planeta en planeta, pero llevaba su historia en la maleta.
Me animé un poco con el capítulo de la realeza, me digo bueno... igual me río un poco, éste era gracioso con esas parrafadas sin límite.. pero ná.
En la introducción de la obra que da Goodreads: "[...] la autora se sirve de mundos imaginarios para revisar tanto los grandes temas de la humanidad [ ...], como sus aspectos más absurdos.", bueno va, le sirve de excusa. Puestos a querer filosofar, se podría.
"A medio camino entre Jonathan Swift y Borges, [...] un magistral pulso poético a la hora de escribir esta ficción filosófica llena de sabiduría." ya por ahí no paso... una narración simplona en tono enciclopédico, no más.
De hecho, no hay trama ni en los propios capítulos. Es más bien como si fueran escritos descriptivos de cada "raza" que la protagonista va describiendo, por eso digo lo del tono enciclopédico...
En ocasiones me han parecido como "premisas" previas para algo más "novelesco". Si se desarrollaran... darían cada una para du propia novela.
No me gustó, igual me toca ser la opinión impopular.
Este tipo de libros me parece una tomadura de pelo, un publicar porque hay que publicar y un se venderá porque fulanito de tal siempre vende.
De hecho lo de ir dando saltitos de mundo en mundo no tiene nada de original, muy trillado. Si por lo menos se hubiera currado una trama de fondo en condiciones, a lo El Principito, por ejemplo, que también iba de planeta en planeta, pero llevaba su historia en la maleta.
Me animé un poco con el capítulo de la realeza, me digo bueno... igual me río un poco, éste era gracioso con esas parrafadas sin límite.. pero ná.
En la introducción de la obra que da Goodreads: "[...] la autora se sirve de mundos imaginarios para revisar tanto los grandes temas de la humanidad [ ...], como sus aspectos más absurdos.", bueno va, le sirve de excusa. Puestos a querer filosofar, se podría.
"A medio camino entre Jonathan Swift y Borges, [...] un magistral pulso poético a la hora de escribir esta ficción filosófica llena de sabiduría." ya por ahí no paso... una narración simplona en tono enciclopédico, no más.
De hecho, no hay trama ni en los propios capítulos. Es más bien como si fueran escritos descriptivos de cada "raza" que la protagonista va describiendo, por eso digo lo del tono enciclopédico...
En ocasiones me han parecido como "premisas" previas para algo más "novelesco". Si se desarrollaran... darían cada una para du propia novela.
No me gustó, igual me toca ser la opinión impopular.
October 20, 2021
La reseña completa en http://inthenevernever.blogspot.com/2...
«El aeropuerto es desde donde no puedes ir a ninguna otra parte. Un no lugar en el que el tiempo no pasa y donde no hay esperanza de existencia significativa alguna. Una terminal: el fin. El aeropuerto no ofrece nada a ningún ser humano excepto el acceso al intervalo entre aviones».
Seguimos con las lecturas del #LeoAutorasOct en la que no podía faltar una de mis escritoras favoritas. Hoy quiero recomendarles Planos paralelos, de Ursula K. Le Guin. Un libro que reúne quince historias independientes pero conectadas por un descubrimiento asombroso: la capacidad de la humanidad de viajar y visitar planos paralelos. Unos relatos satíricos que le permiten a la autora explorar muchos de sus temas favoritos.
«El aeropuerto es desde donde no puedes ir a ninguna otra parte. Un no lugar en el que el tiempo no pasa y donde no hay esperanza de existencia significativa alguna. Una terminal: el fin. El aeropuerto no ofrece nada a ningún ser humano excepto el acceso al intervalo entre aviones».
Seguimos con las lecturas del #LeoAutorasOct en la que no podía faltar una de mis escritoras favoritas. Hoy quiero recomendarles Planos paralelos, de Ursula K. Le Guin. Un libro que reúne quince historias independientes pero conectadas por un descubrimiento asombroso: la capacidad de la humanidad de viajar y visitar planos paralelos. Unos relatos satíricos que le permiten a la autora explorar muchos de sus temas favoritos.
July 20, 2022
Changing Planes is a evocative travelogue. Similar to Sita Dulip, the first traveler, I looked forward to every stolen opportunity read another story and explore a new interplanary destination. Using vignettes, Le Guin exposed the values and rituals of local residents through a mix of history, anthropology and psychology. She showed us how tourism perpetuates inequality and how visitor interactions must be on judgement free, equal level. My favorites included “Seasons of the Ansarac”, “Social Dreaming of the Frin” and “Porridge on Islac.” One can observe similarities to shorts by Ted Chiang and Jorge Luis Borges. Though the named destinations cannot be added to a travel bucketlist, this collection is sure to heighten cross-cultural awareness and create space for empathy-filled engagement before takeoff.
July 7, 2024
Equal parts whimsical and poignant, this story collection whisks the reader away from the dull interminable waiting room they happen to be in and sends them off into another plane of existence, replete with fully fleshed out civilizations and cultures, performative wars and impenetrable languages. Where other authors might take an entire series of novels to construct one of these worlds, Le Guin’s imagination has such capacity that she gives us only a peek into the lives and histories of the many worlds, societies, and peoples she has dreamt up. This book is a charming and thought-provoking exploration of how people live and interact, how societies form around collective behaviors and habits. Definitely a book to return to.
April 1, 2025
Η Σίτα Ντούλιπ έχει ανακαλύψει έναν μοναδικό τρόπο να περνάει την ώρα της στο αεροδρόμιο κι εννοείται δεν έκανε gatekeeping, η γνώση αυτή διαπέρασε όλο τον πλανήτη: όσο κάθεσαι στις άβολες καρέκλες αναμονής περιμένοντας νωχελικά την πτήση σου, με μια συγκεκριμένη μέθοδο μπορείς να μεταφερθείς σε άλλες διαστάσεις!
Μπορείς να παραθερίσεις σε νέους κόσμους, γιατί εκεί λίγες ώρες αναμονής ισοδυναμούν με μερικές μέρες, οπότε ναι, τι καλύτερο έχεις να κάνεις; Δε θα ήθελες να συνομιλήσεις με γενετικά τροποποιημένους ανθρώπους που είναι 4% καλαμπόκι, να συναντήσεις κοινωνίες όπου όλοι ονειρεύονται μαζί τις νύχτες, όπου ζουν αυτάρκεις χωρίς τεχνολογικές ανάγκες, να θαυμάσεις πουπουλένιους ανθρώπους ή να σουλατσάρεις στο Νησί των Χριστουγέννων; Δε θα ήθελες να γνωρίσεις έναν κόσμο όπου οι άνθρωποι έχουν εφεύρει την πιο περίπλοκη γλώσσα; Έναν σπειροειδή νοηματικό λαβύρινθο που διακοσμεί τα πάντα γύρω τους;
Η Λε Γκεν είναι η νέα αγαπημένη μου συγγραφέας. Όπως αναφέρει και στο επίμετρο του ο Βαγγέλης Προβιάς, πήρε ένα ανδροκρατούμενο λογοτεχνικό είδος, αυτό της Επιστημονικής Φαντασίας και με απόλυτη σιγουριά πρόσθεσε ένα νέο είδος μέσα στο είδος. Οι κόσμοι της είναι πολυεπίπεδοι, ολοκληρωμένοι, αντιληπτοί, εμπλουτισμένοι με κοινωνικοπολιτικούς στοχασμούς, παρατηρήσεις, ψυχολογικές προσεγγίσεις, ηθικά ερωτήματα… κι όλα πάντα με την εξαίσια χιουμοριστική της διάθεση.
Θέλω να γράφω για ώρες. Θέλω να διαβάσω όλη τη βιβλιογραφία της, και θα το κάνω. Θέλω να είμαι μέρος των ταξιδιών που πήγε όσο ήταν μαζί μας και θέλησε να μας πάρει μαζί. Αδιαμφισβήτητα, η Λε Γκεν θρέφει το μυαλό, κάνει καλό στην υγεία, δίνει νέες διαστάσεις στη λογοτεχνία. Άλλη μια τρομερή γυναίκα, δηλαδή. Τι πιο σύνηθες θα πει κανείς.
Μπορείς να παραθερίσεις σε νέους κόσμους, γιατί εκεί λίγες ώρες αναμονής ισοδυναμούν με μερικές μέρες, οπότε ναι, τι καλύτερο έχεις να κάνεις; Δε θα ήθελες να συνομιλήσεις με γενετικά τροποποιημένους ανθρώπους που είναι 4% καλαμπόκι, να συναντήσεις κοινωνίες όπου όλοι ονειρεύονται μαζί τις νύχτες, όπου ζουν αυτάρκεις χωρίς τεχνολογικές ανάγκες, να θαυμάσεις πουπουλένιους ανθρώπους ή να σουλατσάρεις στο Νησί των Χριστουγέννων; Δε θα ήθελες να γνωρίσεις έναν κόσμο όπου οι άνθρωποι έχουν εφεύρει την πιο περίπλοκη γλώσσα; Έναν σπειροειδή νοηματικό λαβύρινθο που διακοσμεί τα πάντα γύρω τους;
Η Λε Γκεν είναι η νέα αγαπημένη μου συγγραφέας. Όπως αναφέρει και στο επίμετρο του ο Βαγγέλης Προβιάς, πήρε ένα ανδροκρατούμενο λογοτεχνικό είδος, αυτό της Επιστημονικής Φαντασίας και με απόλυτη σιγουριά πρόσθεσε ένα νέο είδος μέσα στο είδος. Οι κόσμοι της είναι πολυεπίπεδοι, ολοκληρωμένοι, αντιληπτοί, εμπλουτισμένοι με κοινωνικοπολιτικούς στοχασμούς, παρατηρήσεις, ψυχολογικές προσεγγίσεις, ηθικά ερωτήματα… κι όλα πάντα με την εξαίσια χιουμοριστική της διάθεση.
Θέλω να γράφω για ώρες. Θέλω να διαβάσω όλη τη βιβλιογραφία της, και θα το κάνω. Θέλω να είμαι μέρος των ταξιδιών που πήγε όσο ήταν μαζί μας και θέλησε να μας πάρει μαζί. Αδιαμφισβήτητα, η Λε Γκεν θρέφει το μυαλό, κάνει καλό στην υγεία, δίνει νέες διαστάσεις στη λογοτεχνία. Άλλη μια τρομερή γυναίκα, δηλαδή. Τι πιο σύνηθες θα πει κανείς.
May 17, 2024
First off, this book’s title is a pun and I love that. The premise is that, when at the airport during a layover, because you’re between airplanes, someone discovered that you’re also metaphysically between dimensional planes, and can travel to and fro. Changing Planes. Hilarious. The whole intro reminds me a lot of Douglas Adams, too.
And so this book is an anthological collection of someone reporting on the various planes they’ve visited. Each chapter is a new plane, delving into how different or similar it is to our plane, and using them to philosophize, reflect, theorize, ramble, and imagine.
Overall it’s very quaint. Each chapter followed a similar structure where it describes the new plane and – in the case of most chapters – juuuust before I would get bored of each new iteration of worldbuilding, Le Guin spiced things up and drew me in with a strange development. It would always turn out at the very least interesting, and at the very most horrifying – in a good, intended way, though. Missing a star because one or two of the chapters were instead really boring.
And so this book is an anthological collection of someone reporting on the various planes they’ve visited. Each chapter is a new plane, delving into how different or similar it is to our plane, and using them to philosophize, reflect, theorize, ramble, and imagine.
Overall it’s very quaint. Each chapter followed a similar structure where it describes the new plane and – in the case of most chapters – juuuust before I would get bored of each new iteration of worldbuilding, Le Guin spiced things up and drew me in with a strange development. It would always turn out at the very least interesting, and at the very most horrifying – in a good, intended way, though. Missing a star because one or two of the chapters were instead really boring.
Read
February 1, 2025La imaginación de la señora Le Guin es siempre prodigiosa... al menos en lo que a la creación de nuevos mundos se refiere: esperaba algo más de chicha, de contenido (o de interés, al fin y al cabo) en esta colección de relatos en la que, en no pocos casos, se roza la mera descripción antropológica de una cultura imaginaria sin que haya un argumento narrativo desarrollado que la acompañe (por no hablar de que al final esas descripciones se van repitiendo un poco o se regodean en ciertos clichés). Por resumir, no parece precisamente el mejor de los muchos y generalmente magníficos libros de esta gran autora.
July 25, 2020
Uno de los libros más extraños leídos este año, pero también de los más curiosos.
En este libro, que está a caballo entre una novela y una antología, Úrsula K Le Guin transforma los aeropuertos en las únicas zonas de nuestro mundo que permiten viajar a mundos paralelos. De forma que si pierdes un vuelo, o lo retrasan, puedas gastar esas horas muertas en conocer otros planos. No explica muy bien cómo ni por qué, y quizá me hubiese gustado saber algo más de eso, pero sí describe perfectamente todas las culturas que vamos a conocer en los distintos planos. A modo de relato de distintas personas que han viajado a ellos, Úrsula nos cuenta como es la topografía, la gente, la sociedad y la religión y economía.
No esperéis un libro con trama, no es lo que vais a encontrar aquí. En su lugar encontraréis un despliegue de imaginación desbordante de la autora, y en cada capítulo podemos ver esa capacidad de construcción de mundos que tiene Úrsula. Y también, por supuesto, cada capítulo encierra una reflexión o una crítica a nuestro propio mundo, hablando de la guerra, la colonización, la libertad, el capitalismo...
Una joya oculta de la que no he oído hablar demasiado, pero que yo recomiendo si queréis conocer más a la autora. Un libro curioso y que contiene más de lo que parece de primeras.
En este libro, que está a caballo entre una novela y una antología, Úrsula K Le Guin transforma los aeropuertos en las únicas zonas de nuestro mundo que permiten viajar a mundos paralelos. De forma que si pierdes un vuelo, o lo retrasan, puedas gastar esas horas muertas en conocer otros planos. No explica muy bien cómo ni por qué, y quizá me hubiese gustado saber algo más de eso, pero sí describe perfectamente todas las culturas que vamos a conocer en los distintos planos. A modo de relato de distintas personas que han viajado a ellos, Úrsula nos cuenta como es la topografía, la gente, la sociedad y la religión y economía.
No esperéis un libro con trama, no es lo que vais a encontrar aquí. En su lugar encontraréis un despliegue de imaginación desbordante de la autora, y en cada capítulo podemos ver esa capacidad de construcción de mundos que tiene Úrsula. Y también, por supuesto, cada capítulo encierra una reflexión o una crítica a nuestro propio mundo, hablando de la guerra, la colonización, la libertad, el capitalismo...
Una joya oculta de la que no he oído hablar demasiado, pero que yo recomiendo si queréis conocer más a la autora. Un libro curioso y que contiene más de lo que parece de primeras.
August 28, 2015
I read this on the actual airplane to Worldcon last week. Would have liked to change planes rather than changing planes. It's an odd sort of linked collection, with each piece more of a travelogue than a story with a proper arc. Instead, Le Guin builds new worlds seemingly without effort, giving five pages to ideas that other writers might spend entire novels on, for fear of never having as good an idea again. There's a first person protagonist who is only ever described in relationship to the worlds she is visiting; we learn very little about her, but it doesn't matter. Le Guin isn't known for her humor, but there is a humor here, wry and ironic at times: a world populated by royalty, all intrigued with the single family of commoners; a plane that is exploited by a holiday-themed resort company. Other stories are unexpectedly poignant. There's a casual genius to the ideas here that make me very glad to have read this.
February 5, 2018
Yakın zamanda vefat eden yazar mesleğinin zirvesine çoktan ulaşmıştı. Bu kitapta ben yazarın ''hayal gücümün tükenmesinden, fikirlerimin bitmesinden korkmuyorum'' dediğini hissettim. Farklı boyutlar arasında gidip gelen karakterimizle bambaşka dünyaları geziyor, teknolojiyle inanılmaz değişen ve değişmeye devam eden toplum deformasyonlarına şahit oluyoruz. Beni en çok etkileyen genleriyle oynanan insanların insandan başka (balık, mısır, ağaç) üretebilmeleri oldu. Evet, çocuk yapmaktan
bahsediyorum. İlginç detaylarla süslü ve sonunda ''Nasıl yani?'' sorusunu sormanızı sağlayan iyi bir kitaptı. Yerdeniz'den sonra Ursula okumak sıkıcı olabilir diye düşünmüştüm fakat tam tersi oldukça eğlenceydi.
bahsediyorum. İlginç detaylarla süslü ve sonunda ''Nasıl yani?'' sorusunu sormanızı sağlayan iyi bir kitaptı. Yerdeniz'den sonra Ursula okumak sıkıcı olabilir diye düşünmüştüm fakat tam tersi oldukça eğlenceydi.
April 10, 2022
A series of vignettes all based on the premise, set out in the first chapter, that inter-planal travel is possible when you're stuck in the liminal time and space of waiting in the airport for a connecting flight. Each subsequent chapter, then, is either a story set in one of the planes or a sort of ethnography of the people/species who live there.
Does what sci-fi does: uses distant times and places to lightly disguise a close examination of our own culture and times. It's a clever idea cleverly carried out, but the cleverness is somewhat lost on me because I can't ever manage to enjoy short story collections, which is very much how this reads. So take my rating with a large pinch of salt - you may very well enjoy it a lot more than I did.
Does what sci-fi does: uses distant times and places to lightly disguise a close examination of our own culture and times. It's a clever idea cleverly carried out, but the cleverness is somewhat lost on me because I can't ever manage to enjoy short story collections, which is very much how this reads. So take my rating with a large pinch of salt - you may very well enjoy it a lot more than I did.
Displaying 1 - 30 of 890 reviews