Магнетичні рядки його віршів відлунюють любов’ю до жінки, до матері, до природи, до життя, до світу… Осідають на зубах скрипучою, як пісок, але такою ніжною ностальгією. Його поезія лунає рефреном крізь революції, крізь пори року, крізь наші душі, дороги й міста. Кожне слово стікає крізь пальці, як прохолодна гірська вода, і чіпляється до сердець і думок як… реп’яхи. Не даючи жодного шансу їх забути. Його вірші, це концентрація правди, суму, вселенської любові й усіх магічних світів, що знайшли своє місце у житті Сергія.
Від реп'яхів Сергія у мене пересохло в горлі. Бо я читала їх вголос своєму другові хвилин тридцять і не могла спинитися. Від віршів переходила до прози, а потім знову поверталася до віршів. Не могла ніяк вирватися з полону отих колоритних авторських слів, драйвової ритміки та неповторних сюжетів з непередбачуваними поворотами. Відвертість, філософія, роздуми, спогади, міста, хрущовки, фестивальна атмосфера, еротика, секс, кльова і жахлива музика, Джонні Депп, споглядання попок...
Ніколи не уявляла, що про це все можна писати настільки поетично та вражаюче, глибоко та з підтекстом. Магія цих творів проникає в душу й поселяється там. Кожен прочитаний вірш не лише дарує мить насолоди, а й залишає довготривалий післясмак, а образи чомусь так викарбовуються в уяві, що маєш враження наче подивимся фільм з найкращим авторським складом і не можеш припинити думати про нього.