What do you think?
Rate this book
Микола Джеря. Кайдашева сім'я
Читачам пропонуються вибрані твори Івана Семеновича Нечуя-Левицького (1838–1918). Навряд чи треба представляти знамениті повісті «Микола Джеря», «Кайдашева сім’я», оповідання «Афонський пройдисвіт», нарис «Вечір на Владимирській горі», що ввійшли до золотого фонду вітчизняної літератури.
Іван Франко назвав Нечуя-Левицького «колосальним, всеобіймаючим оком». Глибокий психологізм, тонкий аналіз суспільної кризи, якої зазнав український люд за пореформеної доби, увага до побутових деталей — усе це робить творчість автора визначним явищем у вітчизняному письменстві.
Видання адресоване широкому загалу шанувальників українського слова.
Іван Франко назвав Нечуя-Левицького «колосальним, всеобіймаючим оком». Глибокий психологізм, тонкий аналіз суспільної кризи, якої зазнав український люд за пореформеної доби, увага до побутових деталей — усе це робить творчість автора визначним явищем у вітчизняному письменстві.
Видання адресоване широкому загалу шанувальників українського слова.
- GenresFiction
384 pages, Hardcover
Published January 1, 2010
1 person is currently reading
20 people want to read
About the author
Іван Нечуй-Левицький
66 books37 followersУкраїнський прозаїк, перекладач. Народився 25 листопада 1838 року в м. Стеблеві Київської губернії, в сім’ї сільського священика.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.
Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).
He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.
У 7 років віддали в науку до дядька, який вчителював у духовному училищі при Богуславському монастирі.
У 14 років вступив до Київської духовної семінарії, де навчався з 1853 по 1859 рік.
Закінчивши семінарію, рік хворів, а потім деякий час працював у Богуславському духовному училищі викладачем.
1861 року вступає до Київської духовної академії.
1865 року закінчує академію із званням магістра, але відмовляється від духовної кар’єри й викладає російську мову, літературу, історію та географію в Полтавській духовній семінарії в гімназіях Каліша та Седлеця.
Одночасно з педагогічною діяльністю починає писати.
З 1873 року працює у Кишинівській чоловічій гімназії викладачем російської словесності, де очолює гурток прогресивно настроєних учителів.
Потрапляє під таємний нагляд жандармерії.
1885 року І.Нечуй-Левицький йде у відставку й перебирається до Києва, де присвячує себе винятково літературній праці.
До кінця життя І. Левицький жив майже у злиднях.
Останні дні провів на Дегтярівці, у так званому «шпиталі для одиноких людей», де й помер без догляду 2 квітня 1918 року.
Ivan Nechuy-Levytsky was born on 25 November 1838 to a family of a peasant priest in Stebliv (Cherkasy region of central Ukraine). In 1847 entered the Boguslav religious school. Upon graduating from the Kiev Theological Academy (1865) he taught Russian language, history, and geography in the Poltava Theological Seminary (1865–1866) and, later, in the different gymnasiums in Kalisz (Congress Poland), Siedlce (Congress Poland, 1867–1872), and Kishinev (Bessarabia, 1873–1874). He started writing in 1865, but due to Russian imperial censorship his works appeared only in Galician periodicals, such as the journal Pravda, Dilo, and Zoria (Lviv).
He died in 1918 in one of almshouses of Kiev.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 3 of 3 reviews
March 20, 2020
в 24 сприймається краще ніж в 14 🙂
December 21, 2019
Ні на мить не виправдовую вчинок головного героя. Він залишив дружину, матір і доньку-немовля, тому що не міг працювати на панів. Як на мене то трохи егоїстично залишити свою сім'ю напризволяще. Можна було хоча б спробувати знайти оптимальніше рішення.
November 28, 2021
Ви ще не бачили сімейну драму на 1+1? Тоді ми (ця книжка та Іван Нечуй-Левицький) йдемо до Вас!
Творчість Івана Нечуя-Левицького мені трішки нагадує усі ці сумні, прості серіали про сімейні драми, зради та сварки через те, кому перепаде гектар землі. Енергія "села" тут настільки сильна, що мене (як людину, яка жила в селі) аж смуток бере. Невже не можна було у 19-тому столітті написати щось трохи прогресивніше й грайливіше, ніж сварки через грушу ?
Творчість Івана Нечуя-Левицького мені трішки нагадує усі ці сумні, прості серіали про сімейні драми, зради та сварки через те, кому перепаде гектар землі. Енергія "села" тут настільки сильна, що мене (як людину, яка жила в селі) аж смуток бере. Невже не можна було у 19-тому столітті написати щось трохи прогресивніше й грайливіше, ніж сварки через грушу ?
Displaying 1 - 3 of 3 reviews