What do you think?
Rate this book
Війна
До цієї книжки увійшли твори всесвітньо відомого письменника Андрія Куркова, які пов’язані однією темою — війною. «Щоденник Майдану та війни» — особистий щоденник автора, фіксоване відображення життя у Києві та країні, доповнений записами про перипетії на сході України, в Криму, роздумами про війну, про те, як і чим, за його баченням, живе окупований Донбас останні роки. А у романі «Сірі бджоли» розповідається про життя пенсіонера сорока дев’яти років Сергій Сергійовича, який живе у селі Мала Староградівка, що знаходиться у так званій сірій зоні. Головна його турбота — як і куди з настанням весни відвезти подалі від війни своїх бджіл. Відвезти туди, де не стріляють, щоб згодом у меду не було присмаку війни...
640 pages, Hardcover
Published January 1, 2019
1 person is currently reading
10 people want to read
About the author
Andrey Kurkov
73 books830 followersAndrey Kurkov is a Russian and Ukrainian writer who writes in Russian (fiction) and Ukrainian (non-fiction).
Kurkov was born in the small town of Budogoszcz, Russia, on April 23, 1961. When he was young, his family moved to Kyiv, Ukraine. In 1983 Kurkov graduated from the Kyiv Pedagogical Academy of Foreign Languages and later also completed a training in Japanese translation.
Among Kurkov's most famous Russian novels are 'Smert postoronnego' (1996, translated into English in 2001 under the title 'Death and the Penguin') and 'Zakon ulitki' (2002, translated into English in 2005 as 'Penguin lost)'. Kurkov's only Ukrainian non-fiction book is 'Ruh "Emanus": istoriya solidarnosti' (2017).
Kurkov was born in the small town of Budogoszcz, Russia, on April 23, 1961. When he was young, his family moved to Kyiv, Ukraine. In 1983 Kurkov graduated from the Kyiv Pedagogical Academy of Foreign Languages and later also completed a training in Japanese translation.
Among Kurkov's most famous Russian novels are 'Smert postoronnego' (1996, translated into English in 2001 under the title 'Death and the Penguin') and 'Zakon ulitki' (2002, translated into English in 2005 as 'Penguin lost)'. Kurkov's only Ukrainian non-fiction book is 'Ruh "Emanus": istoriya solidarnosti' (2017).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 2 of 2 reviews
November 19, 2022
This book, titled «Війна» (“War” in Ukrainian) contains part of the diary of the Ukrainian writer Andriy Kurkov, Kyiv citizen, staring just before the Revolution of Dignity, when former president of the Ukraine Yanukovich have broken his promise to the Ukrainian people to sign the documents of Ukraine becoming associated with the EU.
Andriy and his family have lived in the downtown of Kyiv at that time, a walking distance from Maidan square, and have witnessed the events themselves. The diary describes that experience for him, his wife and kids, parents, and their friends. And gives the detailed information on what was happening in the country and hearts and minds of the Ukrainian population from the year of 2013 until 2016.
The middle part of the book are the author’s articles on the topic to the various newspapers of others Europian counties.
The last part of the book is a novel called “Gray Bees”, which I will read separately from this edition.
This book have given me a great insights and analysis into the preceding events of the current situation, a war of Russia against the Ukraine.
The Ukrainian people often say that the war have started not on February 24 of this year, but in 2014.
I could not agree more with this statement.
Andriy and his family have lived in the downtown of Kyiv at that time, a walking distance from Maidan square, and have witnessed the events themselves. The diary describes that experience for him, his wife and kids, parents, and their friends. And gives the detailed information on what was happening in the country and hearts and minds of the Ukrainian population from the year of 2013 until 2016.
The middle part of the book are the author’s articles on the topic to the various newspapers of others Europian counties.
The last part of the book is a novel called “Gray Bees”, which I will read separately from this edition.
This book have given me a great insights and analysis into the preceding events of the current situation, a war of Russia against the Ukraine.
The Ukrainian people often say that the war have started not on February 24 of this year, but in 2014.
I could not agree more with this statement.
December 10, 2019
«- А як би ти перейменував? – пожвався, здивований почутим хазяїн дому.
- Ну як? Не знаю, я не політик! Ну, в Українську Народну Республіку, наприклад! – невпевнено припустив солдат.
- У «народну» не треба, - замотав Сергійович головою. – Одразу до влади дурні і бандити прийдуть, як у цих «денеерах»!»
Молодий пенсіонер та трішки інвалід Сергій Сергійович опинився у «сірій зоні» - тонкій смужці землі між підконтрольною Україною та територією, захопленою «братсько-окупантським народом», який рясно сіє смерть та розпач. Молодому пенсіонеру та трішки інваліду Сергію Сергійовичу нема куди виїхати, а головне – він не відчуває потреби це робити, незважаючи на те, що у селі немає вже нічого: ані електрики, ані людей, ані майбутнього. Молодий пенсіонер та трішки інвалід Сергій Сергійович вважає, що й тут можна якось вижити, коли в тебе є головне: твої виплекані шість вуликів із бджолами, коштовний подарунок від самого Баті – його ношені туфлі із перламутрової страусячої шкіри та ворог дитинства, який залишився, як і ти, у «сірій зоні» із своїх міркувань.
Куркову, як давньому майстру неспішних творів, вдалося на 300 сторінках роману «Сірі бджоли» викласти майже увесь розклад тієї антиутопічної фантасмагорії, яка останні 5 років впевнено слугує нам за реальність. І головне слово тут «майже». Давайте порахуємо, панове вельмишановні книголюби. «Сіра зона» із її абсолютним безправ’ям та антижиттям. Герой «внє палітіки», який вважає, що війну почав Київ і не розуміє, нащо і за що вона? Сепаратист Пашка, який допомагає «братушкам» та вважає за дружбана снайпера Владлена, що приїхав на Донбас із Сибіру захищати русскіх. Снайпер Владлен, який облаштував собі засідку біля зруйнованої снарядом церкви та вбиває українців. Безіменний мертвий волонтер, який ніс дітям у «сірому» селі цукерки аби влаштувати їм справжній Новий рік. Баптисти-волонтери, які розвозять по «сірій зоні» вугілля та продукти. Бувший АТОшнік із контузією та страшними психологічними проблемами, на які всім начхати і які закономірно приводять його у могилу. Черги на блокпостах. Безпардонні російські журналісти, які відверто брешуть, вибудовуючи вигідну їм картинку. Наглі російські ФСБешніки, що почувають себе безкарними хазяями життя і вирішують, кому жити, а кому помирати. Вата із промитими путінською пропагандою мізками. Утиски киримли, яких викрадають, катують, вбивають, арештовують, саджають у тюрми за надуманими приводами, яких витискають з їхньої рідної землі.
Чого не вистачає? Правильно – а де ж проукраїнська позиція? Єдиний герой, який уособлює Україну, солдат Женька, і той вважає, що перейменування (декомунізація) вулиць та міст – то зайве, тільки витрачання коштів, і краще взагалі всю країну перейменувати. І прапора перевернути, ага. Головний герой Сергійович за роки війни так і не зрозумів, чому вона йде. Здавалося б: на власні очі бачив росіян, якій прийшли на його землю вбивати, на власні очі бачив, звідки летять снаряди, і все одно не розуміє. Ну подумаєш, ну прийшла інша держава прийшла вбивати твоїх сусідів, воювати нащо? Ну забрали в тебе шматок країни, воювати ж нащо? Це що? Це силікоз так на мозок впливає?
У «Сірих бджолах» є все: росіяне та їхня підлість та підступність, пекло для киримли, цілий ряд героїв «це не моя війна» та «я внєпалітікі», є буденна тупенька вата та ідейні сепаратисти. Все, окрім України та її голосу.
А ще там є з десяток таких собі гачків «нє всьо так адназначна». Батя – то майже божество, а ношені мешти його – то алтарь. Сепаратисти на блокпосту пропускають привітно, а українці прискіпуються. Російські журналісти тицяють гроші тисячами, а українці обдурити намагаються. Люди у Криму самі російську армію покликали і живуть спокійно, бо вона їх оберігає, а на Донбасі ВСУ противні тільки стріляти по росіянам хочуть. ФСБешники як бачать донецьку прописку, прєісполняються співчуття та милосердя, а на Запоріжжі донецьких тільки презирством окочують. І такими проміж строк ціпками встелений увесь текст. Наче голками, які не помітять відразу, але десь на підсвідомості вони залишаться. Голками, які готують примирення, возз’єднання та капітуляцію.
Андрій Курков «Сірі бджоли» - роман для тих, хто хоче знати, як саме нас, таких розумних та начитаних, вграють у карти дурні та неосвічені.
- Ну як? Не знаю, я не політик! Ну, в Українську Народну Республіку, наприклад! – невпевнено припустив солдат.
- У «народну» не треба, - замотав Сергійович головою. – Одразу до влади дурні і бандити прийдуть, як у цих «денеерах»!»
Молодий пенсіонер та трішки інвалід Сергій Сергійович опинився у «сірій зоні» - тонкій смужці землі між підконтрольною Україною та територією, захопленою «братсько-окупантським народом», який рясно сіє смерть та розпач. Молодому пенсіонеру та трішки інваліду Сергію Сергійовичу нема куди виїхати, а головне – він не відчуває потреби це робити, незважаючи на те, що у селі немає вже нічого: ані електрики, ані людей, ані майбутнього. Молодий пенсіонер та трішки інвалід Сергій Сергійович вважає, що й тут можна якось вижити, коли в тебе є головне: твої виплекані шість вуликів із бджолами, коштовний подарунок від самого Баті – його ношені туфлі із перламутрової страусячої шкіри та ворог дитинства, який залишився, як і ти, у «сірій зоні» із своїх міркувань.
Куркову, як давньому майстру неспішних творів, вдалося на 300 сторінках роману «Сірі бджоли» викласти майже увесь розклад тієї антиутопічної фантасмагорії, яка останні 5 років впевнено слугує нам за реальність. І головне слово тут «майже». Давайте порахуємо, панове вельмишановні книголюби. «Сіра зона» із її абсолютним безправ’ям та антижиттям. Герой «внє палітіки», який вважає, що війну почав Київ і не розуміє, нащо і за що вона? Сепаратист Пашка, який допомагає «братушкам» та вважає за дружбана снайпера Владлена, що приїхав на Донбас із Сибіру захищати русскіх. Снайпер Владлен, який облаштував собі засідку біля зруйнованої снарядом церкви та вбиває українців. Безіменний мертвий волонтер, який ніс дітям у «сірому» селі цукерки аби влаштувати їм справжній Новий рік. Баптисти-волонтери, які розвозять по «сірій зоні» вугілля та продукти. Бувший АТОшнік із контузією та страшними психологічними проблемами, на які всім начхати і які закономірно приводять його у могилу. Черги на блокпостах. Безпардонні російські журналісти, які відверто брешуть, вибудовуючи вигідну їм картинку. Наглі російські ФСБешніки, що почувають себе безкарними хазяями життя і вирішують, кому жити, а кому помирати. Вата із промитими путінською пропагандою мізками. Утиски киримли, яких викрадають, катують, вбивають, арештовують, саджають у тюрми за надуманими приводами, яких витискають з їхньої рідної землі.
Чого не вистачає? Правильно – а де ж проукраїнська позиція? Єдиний герой, який уособлює Україну, солдат Женька, і той вважає, що перейменування (декомунізація) вулиць та міст – то зайве, тільки витрачання коштів, і краще взагалі всю країну перейменувати. І прапора перевернути, ага. Головний герой Сергійович за роки війни так і не зрозумів, чому вона йде. Здавалося б: на власні очі бачив росіян, якій прийшли на його землю вбивати, на власні очі бачив, звідки летять снаряди, і все одно не розуміє. Ну подумаєш, ну прийшла інша держава прийшла вбивати твоїх сусідів, воювати нащо? Ну забрали в тебе шматок країни, воювати ж нащо? Це що? Це силікоз так на мозок впливає?
У «Сірих бджолах» є все: росіяне та їхня підлість та підступність, пекло для киримли, цілий ряд героїв «це не моя війна» та «я внєпалітікі», є буденна тупенька вата та ідейні сепаратисти. Все, окрім України та її голосу.
А ще там є з десяток таких собі гачків «нє всьо так адназначна». Батя – то майже божество, а ношені мешти його – то алтарь. Сепаратисти на блокпосту пропускають привітно, а українці прискіпуються. Російські журналісти тицяють гроші тисячами, а українці обдурити намагаються. Люди у Криму самі російську армію покликали і живуть спокійно, бо вона їх оберігає, а на Донбасі ВСУ противні тільки стріляти по росіянам хочуть. ФСБешники як бачать донецьку прописку, прєісполняються співчуття та милосердя, а на Запоріжжі донецьких тільки презирством окочують. І такими проміж строк ціпками встелений увесь текст. Наче голками, які не помітять відразу, але десь на підсвідомості вони залишаться. Голками, які готують примирення, возз’єднання та капітуляцію.
Андрій Курков «Сірі бджоли» - роман для тих, хто хоче знати, як саме нас, таких розумних та начитаних, вграють у карти дурні та неосвічені.
Displaying 1 - 2 of 2 reviews