Каролін Ламарш "День пса".
Цитати.
«Тоді ми підемо, — зауважив я, — підемо далі, у пошуках нового світла». І, щойно вимовивши ці слова, я подумав, що цій жінці відчайдушно бракує когось, хто поставить її на ноги, хто допоможе їй відновити не лише метафізичну, але й просту фізичну вертикаль у житті. Вона й справді була не в найкращому стані — трохи зігнута, ніби під вагою болю, який гніздився у неї в грудях. Поведінка її — несвідомо, звісно, для неї — нагадувала стан отих верб, що їх спилювали і які хилилися поволі, тихо вмираючи, мовби істоти, і так надто близькі до землі".
"Мене осяяла думка: відтепер я нікому не допомагатиму — і на безсилля друзів відповідатиму своїм безсиллям!"
"І для нас — ще молодих, здорових, розкішних, наділених досить високим ай-кью — не так вже й погано мчати щодуху без переслідувачів, не відчуваючи, що тебе хтось шукає, що до тебе байдуже всім, навіть найкращим друзям. То куди ж ми несемося?! Й навіщо? У жодній із автівок, що їх могутній і байдужий діловий Гольфстрім щодня кудись рухає, для нас не знаходиться місця. Кому, скажіть, захочеться зупинитися заради вочевидь пропащої справи?"
"Тепер в мене м’язи такі ж міцні, як і в неї, мене веде уперед інстинкт, я знаю, що в неї все вийде — я знаю! І я не плачу, я вже не слабка тиха дівчина, у мене сталеві м’язи, сильні легені й пекельна воля. А ще є терпіння — терпіння бігти, поки не знайдеться вихід".