«Не кажи нікому» — це щира історія-щоденник 14-річної Аріни, що сповнена абсолютно реальних подій, почуттів, першого кохання, травм і вчинків, за які треба нести відповідальність. Саша Камінська не використовує повчання та нотації— підлітки досить розумні, аби зробити висновки з того, що стається, а також впізнати себе чи пізнати інших і зрозуміти, що підходить саме їм як особистостям. Героїню «Не кажи нікому» накриває криза за кризою: підозрілі таємниці між батьками, проблеми подруги, власні емоції та переживання… Із криз виходять переможцями чи переможеними. Де ж буде Аріна?
Я починала її раз, але тоді вона мені не пішла. А от зовсім нещодавно побачила її і таки вирішила почитати повністю. Читати захопливо, подекуди навіть страшно. Підліткам має сподобатися
Страшне! На перших сторінках 14-тирічні дівчата п'ють горілку з цукерками! А потім ще й розкурюють бонг. І вляпуються в не дуже приємні ситуації.
Як у житті. Реальні ситуації, реальні люди, реальні діалоги зі сленгом і без цензури. Мені щастить на хороший #сучукрліт останнім часом. Такий, що читається на одному подиху й ще довго по тому відчувається післясмак.
До всього, ми з Сашої ми йшли пліч-о-пліч на підліткових преміях «Навиворіт» і «Еспресо. Вибір читача», тому читати було особливо приємно та трепетно. А ще ностальгія за своїми шкільними часами накотила. За лонгером перед дискотекою та посиденьками на дитячих майданчиках.
📚 «Не кажи нікому» — це щоденник Аріни, дівчинки з заможної та інтелігентної сім'ї, у якої раптом все пішло не так. Батьки дратують (маму взагалі не називає інакше як «вона»), друзі відчужуються, хлопець мрії не звертає уваги. Нібито класичний набір, але Саші вдається створити персонажку, якій віриш, співпереживаєш, і яку часом хочеться взяти за шкірки й добряче потрусити.
Ця книга про порозуміння й непорозуміння, про секрети, про те, що на все свій час — і на таємниці, і на розмови.
В 14 тебе кажется, что знаешь о жизни все и что жизнь, собственно, уже началась. На деле – это даже не вступление. Ты столкнешься еще с сотнями дерьмовых ситуаций, но тогда, в девятом, самое страшное. Самый охуенный мальчик тебя не любит, друзья обзываются, а мать не понимает. И я искренне верю – подростковый возраст сложнейший в жизни. И таки да, сложнейший.
Саша легко поднимает темы, о которых говорить не принято, не заигрывает с подростками с позиции “я такая же как ты”, но говорит: “я была такая же, я помню”. Знаю, что в книге есть отпечатки личного, помню, как читала еще черновик и думала, что Арине было бы неплохо на Академе, но и Русановка гуд – можно пойти на набережку топиться. Где-то рядом она и живет.
До боли знакомые с детства похожие дворы, которые во всех городах одинаковы. Безучастные соседи-собачники, темные подъезды, пацаны, свистящие вслед. Меняются технологии, дома вырастают красивыми свечками (или некрасивыми, это как повезет), а проблемы подростков остаются похожими.
Главная героиня, конечно, бесит, но у нее все будет хорошо. Потому что уже все хорошо. Потому что ее любят, говорят с ней, понимают – стоит только открыться и услышать. А твои 14 уже не повторятся и исправить уже ничего нельзя. Оттого и грустно.
Дуже гарно! Аріна (так, тут знову не просте пересічне ім'я, це якесь негласне правило укр. янг-едалту) - 14-річна підлітка, в якої, по ходу, всьо сложна, бо всі її харять, особливо її "ідеальна", як вона постійно каже, мама. Чого та мама її бісила, я так і не зрозуміла. Книжку написано від першої особи, загалом тут нічого особливого не відбувається (ну прямо як у справжньому житті 14-річок), зате дуже живо схоплено характер головної героїні, а ще "живе" мовлення (навіть матюки є, сміливо для укр. янг-едалту!). Щоправда, кінцівка була дещо зіжмакана: дуже різко від захареності Аріни перейшли до Відвертої розмови з мамою, яка все владнала, враховуючи, що після прочитання маминих шкільних записників вона якось не одразу перейнялася тим, що там було написано. Словом, було захопливо читати, але трохи не вистачило ще сторіночок 30.
Основна проблема книги мені не є близькою, але вона відійшла на другий план, мене розчулили стосунки батьків та підлітка. Дуже сподобалось, що сюжет тримав увагу, вистачало і гумору, доречний сленг.
Книга дуже мені схожа на щоденник. І це щоденник 14-річної Аріни, дівчинки із заможної та інтелігентної родини. Але як і у всіх підлітків у неї купа проблем. Батьки дратують, з друзями немає спільної мови, хлопець, який подобається, не звертає уваги. І здається все клішовано, але Аріні хочеться співпереживати, хочеться проживати разом із нею всі перепитії її життя, а інколи й дати кілька порад чи добрячої прочуханки.
"Не кажи нікому" - книга, яка показує життя підлітків як воно є, без цензури та рожевих єдинорогів. Хоча й теми піднімаються важкі та все ж читалося легко.
Та взявши цю книгу в бібіліотеці не очікувала, що кілька сторінок виявляться пустими і це трішки зіпсувало враження від книги. Бо такі сторінки припали на найцікавіші моменти в книзі.