What do you think?
Rate this book
Еней і життя інших
Змушений переховуватися й часто переїжджати, наприкінці 1940-х Юрій Косач опиняється в Німеччині, де пише й згодом видає роман у першому МУРівському літературному альманасі. Письменник відображає у своїй філософській повісті свідомість повоєнного покоління та трагізм еміграції — відсутність рідного ґрунту під ногами. Текст «Еней та життя інших» наскрізь просякнутий емоцією розчарування й передає внутрішню драму українського націоналіста. Образ Енея уособлює вічного мандрівника, в якого немає дому. Він скрізь залишається чужим, і саме тому Юрій Косач обирає цього героя для висвітлення проблеми пошуку національної ідентичності. Крізь призму відстані Україна стає для героїв нездійсненною мрією та дивокраєм.
- GenresUkrainian Literature
92 pages, Hardcover
First published January 1, 1947
3 people are currently reading
143 people want to read
About the author
Юрій Косач
18 books11 followersУкраїнський поет, прозаїк, драматург, редактор. Був небожем Лесі Українки та онуком Олени Пчілки.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 8 of 8 reviews
November 21, 2020
"Життя інших" у назві тому, що оповідач повісти (як, у певній мірі, і сам автор) перетриває усю її дію (7-8 років, "великий час, це сливе вічність, але вона, в цій кімнаті, в цьому безшелесному закапелку, магійно, минала іноді, як мить") в якості спостерігача. "Еней" – тому що всі герої повоєнного часу, зрештою, стають Енеями, що мають збудувати собі новий дім.
Ці сім-вісім років Косач зображує фраґментарно, постійно повертаючись у спогади й монтуючи їх. В центрі повісти – жінка старого роду, чиє прізвище "не одного разу згадано у хроніках ХVІІ століття", яка віднаходить і витворює свою українську ідентичність, щоб, не маючи до того ніяких здібностей, поринути в "романтику революції", підпавши під чари революціонера-націоналіста. Повість починається з історіософських дискусій (осердя яких – скептицизм щодо романтизму, який вже віджив своє; минувщина, дарма що про неї не дуже хочеться згадувати; доля людини повоєнного часу з екзистенціалістськими акцентами), аби зрештою, завершитись доглибним проникненням в психологію героїв та героїнь, які постійно намагаються зрозуміти сутності одне одних (і, відповідно, сами себе).
"Енею..." можна закинути деякі композиційні пробуксовки; можна й неприємно здивуватися від низки сексистських реплік (на кшталт, "жінка не може бути мистцем"). Але це не заперечує того, що перед нами вельми майстерний твір, можливо, найголовніший із того, що було написане в добу МУРу у великій формі; твір, який, крім усього іншого, є спробою полеміки з націоналістичним дискурсом та його "ідеальним героєм", а також – спробою діалогу з традицією, в якому Косач на рівних змагається з Коцюбинським у образності своєї мови, а у інтелектуальності – із В. Домонтовичем та Хвильовим. Тому його місце в каноні цілком заслужене.
Ці сім-вісім років Косач зображує фраґментарно, постійно повертаючись у спогади й монтуючи їх. В центрі повісти – жінка старого роду, чиє прізвище "не одного разу згадано у хроніках ХVІІ століття", яка віднаходить і витворює свою українську ідентичність, щоб, не маючи до того ніяких здібностей, поринути в "романтику революції", підпавши під чари революціонера-націоналіста. Повість починається з історіософських дискусій (осердя яких – скептицизм щодо романтизму, який вже віджив своє; минувщина, дарма що про неї не дуже хочеться згадувати; доля людини повоєнного часу з екзистенціалістськими акцентами), аби зрештою, завершитись доглибним проникненням в психологію героїв та героїнь, які постійно намагаються зрозуміти сутності одне одних (і, відповідно, сами себе).
"Енею..." можна закинути деякі композиційні пробуксовки; можна й неприємно здивуватися від низки сексистських реплік (на кшталт, "жінка не може бути мистцем"). Але це не заперечує того, що перед нами вельми майстерний твір, можливо, найголовніший із того, що було написане в добу МУРу у великій формі; твір, який, крім усього іншого, є спробою полеміки з націоналістичним дискурсом та його "ідеальним героєм", а також – спробою діалогу з традицією, в якому Косач на рівних змагається з Коцюбинським у образності своєї мови, а у інтелектуальності – із В. Домонтовичем та Хвильовим. Тому його місце в каноні цілком заслужене.
October 27, 2024
Якщо вам хочеться питомо українських слів, які зрозуміє кожен українець, навіть якщо вперше їх бачить, то це читання для вас. Одна лиш лексика сповнює національного усвідомлення, а це відчуття відіграє важливу роль в самому романі.
Герої здебільшого перебувають в еміграції на тлі війни, що додає ще більше актуальності для сучасного читача. Мені чулося як Україна постає тут частиною Європи, а українці — європейцями.
Головний герой — Еней, який втратив Батьківщину, наче просто спостерігає за подіями, хаотично згадуючи їх та рефлексуючи. Він обрав «іти поряд інших, життя нести наопашки, плечем об плече торкатись і смерти й надії». Та є тут прототипи і для таких, що обирають діяти, і для байдужих.
На жаль, важко не помітити дрібку недоречного для такого інтелектуального тексту сексизму, можливо так пробиваються якісь особисті моменти для автора, все ж він племінник Лесі Українки.
Дуже раджу кожному українцю до прочитання, бо це дійсно добре написаний та актуальний для нас текст.
Герої здебільшого перебувають в еміграції на тлі війни, що додає ще більше актуальності для сучасного читача. Мені чулося як Україна постає тут частиною Європи, а українці — європейцями.
Головний герой — Еней, який втратив Батьківщину, наче просто спостерігає за подіями, хаотично згадуючи їх та рефлексуючи. Він обрав «іти поряд інших, життя нести наопашки, плечем об плече торкатись і смерти й надії». Та є тут прототипи і для таких, що обирають діяти, і для байдужих.
На жаль, важко не помітити дрібку недоречного для такого інтелектуального тексту сексизму, можливо так пробиваються якісь особисті моменти для автора, все ж він племінник Лесі Українки.
Дуже раджу кожному українцю до прочитання, бо це дійсно добре написаний та актуальний для нас текст.
October 26, 2025
The English title is Aeneas and lives of others (1946). I’ve read it now because this year I plan to read more of Ukrainian classics, so I took From Kulish to the present day: 100 iconic novels and novellas in Ukrainian (Ukr) and decided to go through the list as it is composed, i.e. chronologically. This is the #42 in the list.
This is a relatively short novel by a little-known emigrant writer, Yuriy Kosach. As his name suggests, he is a relative (nephew) of Леся Українка. He was born in the Russian Empire, studied (from 1918) in Lviv, lived in Poland, was twice convicted of “anti-state nationalist activity,” and moved to Czechoslovakia in the 1930s. He actively collaborated with the journal Literary and Scientific Bulletin (Lviv, edited by the main ideologist of Ukrainian integral nationalism, Дмитро Донцов). The author lived all his life outside “greater Ukraine,” so the issue of groundlessness is one of the messages of this novel.
The novel begins intimately, probably in the summer of 1946, after the bombing of Hiroshima (because atomic weapons are mentioned in the conversation). In a room in a house on the outskirts of Munich, above the Isar river, the main characters gather: Vadym Vasylovych, the writer-narrator or ‘Aeneas’ (an allusion to both the starting work of Ukrainian literature Енеїда and a founder of Rome), Professor Kravchuk, the millionaire speculator Bozhok, and the nationalist revolutionary Iryn. They are all in love with the landlady, Halochka. In order to explain to the reader who they are and where they stand, the characters recall the past and discuss the future. The narrator is not an active participant; he is more a chronicler of the lives of others. The focus is on Halochka, who gradually turns from a white (Imperial Russian) emigrant into a fervent Ukrainian nationalist, not knowing Ukraine except in the stories of others. An important engine is Iryn, whom the author calls a “bureaucrat of the revolution,” presumably a follower of the aforementioned Dontsov, a man of action rather than words, ready to sacrifice not only his life but also his loved ones on the altar of the revolution. He is not only ready, but also directly uses both Halochka and his other mistress (with whom he had a child) to obtain information from the occupiers. To a large extent, the novel is an attempt to break with this masculine nationalism and perhaps even cooperate with Soviet Ukraine. The latter caused a wave of negative reaction to the novel from the emigration. After this novel, it is worth reading an essay about it, Прощання з учора(Farewell to Yesterday), which may not be in agreement with everything, but which shows the depth of the work well.
Це – відносно короткий роман маловідомого зараз письменника-емігранта – Юрія Косача. Як можна здогадатись з його прізвища – він родич (племінник) Лесі Українки. Народився у Російській Імперії, навчався (з 1918 року) у Львові, жив під Польщею, був двічі засуджений за «антидержавну націоналістичну діяльність», у 1930-х перебрався у Чехословаччину. Активно співпрацював з журналом «Літературно-науковий вісник» (Львів, редактор — головний ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов). Автор все життя прожив поза «великою Україною», тому питання безґрунтя – одне з повідомлень цього роману.
Роман починається камерно, мабуть влітку 1946 року, бо вже після бомбардувань Хіросіми (бо у розмові згадують і атомну зброю). У кімнаті в будинку на околиці Мюнхену, над Ізаром, сходяться основні дійові особи: письменник-оповідач «Еней» Вадим Васильович, професор Кравчук, спекулянт-мільйонер Божок, і націоналіст-революціонер Ірин. Вони усі закохані у господарку квартири – Галочку. Аби пояснити читачу, хто вони і яких позицій тримаються, герої згадують минуле обговорюють майбутнє. Оповідач, не активний учасник – він є хронікером життя інших. У центрі уваги – Галочка, що з білоемігрантки поступово перетворюється на палку українську націоналістку, не знаючи України окрім як у переказах інших. Вагомим двигуном є Ірин, якого автор величає «бюрократ революції» - імовірно послідовник згаданого вище Донцова, людина не слова, а дії, готова офірувати на олтар революції не лише своє життя, а й близьких. І не лише готова, а й напряму використовує як Галочку так і свою іншу коханку (з якою мав дитину) для отримання даних від окупантів. Значною мірою роман якраз намагання порвати з цим маскулінним націоналізмом і можливо навіть піти на співпрацю з Радянською Україною. Останнє викликало хвилю негативної реакції на роман з боку еміграції. Після цього роману варто прочитати есе щодо нього - Прощання з учора, з яким можна не в усьому погоджуватись, але який гарно показує глибину твору.
This is a relatively short novel by a little-known emigrant writer, Yuriy Kosach. As his name suggests, he is a relative (nephew) of Леся Українка. He was born in the Russian Empire, studied (from 1918) in Lviv, lived in Poland, was twice convicted of “anti-state nationalist activity,” and moved to Czechoslovakia in the 1930s. He actively collaborated with the journal Literary and Scientific Bulletin (Lviv, edited by the main ideologist of Ukrainian integral nationalism, Дмитро Донцов). The author lived all his life outside “greater Ukraine,” so the issue of groundlessness is one of the messages of this novel.
The novel begins intimately, probably in the summer of 1946, after the bombing of Hiroshima (because atomic weapons are mentioned in the conversation). In a room in a house on the outskirts of Munich, above the Isar river, the main characters gather: Vadym Vasylovych, the writer-narrator or ‘Aeneas’ (an allusion to both the starting work of Ukrainian literature Енеїда and a founder of Rome), Professor Kravchuk, the millionaire speculator Bozhok, and the nationalist revolutionary Iryn. They are all in love with the landlady, Halochka. In order to explain to the reader who they are and where they stand, the characters recall the past and discuss the future. The narrator is not an active participant; he is more a chronicler of the lives of others. The focus is on Halochka, who gradually turns from a white (Imperial Russian) emigrant into a fervent Ukrainian nationalist, not knowing Ukraine except in the stories of others. An important engine is Iryn, whom the author calls a “bureaucrat of the revolution,” presumably a follower of the aforementioned Dontsov, a man of action rather than words, ready to sacrifice not only his life but also his loved ones on the altar of the revolution. He is not only ready, but also directly uses both Halochka and his other mistress (with whom he had a child) to obtain information from the occupiers. To a large extent, the novel is an attempt to break with this masculine nationalism and perhaps even cooperate with Soviet Ukraine. The latter caused a wave of negative reaction to the novel from the emigration. After this novel, it is worth reading an essay about it, Прощання з учора(Farewell to Yesterday), which may not be in agreement with everything, but which shows the depth of the work well.
Це – відносно короткий роман маловідомого зараз письменника-емігранта – Юрія Косача. Як можна здогадатись з його прізвища – він родич (племінник) Лесі Українки. Народився у Російській Імперії, навчався (з 1918 року) у Львові, жив під Польщею, був двічі засуджений за «антидержавну націоналістичну діяльність», у 1930-х перебрався у Чехословаччину. Активно співпрацював з журналом «Літературно-науковий вісник» (Львів, редактор — головний ідеолог українського інтегрального націоналізму Дмитро Донцов). Автор все життя прожив поза «великою Україною», тому питання безґрунтя – одне з повідомлень цього роману.
Роман починається камерно, мабуть влітку 1946 року, бо вже після бомбардувань Хіросіми (бо у розмові згадують і атомну зброю). У кімнаті в будинку на околиці Мюнхену, над Ізаром, сходяться основні дійові особи: письменник-оповідач «Еней» Вадим Васильович, професор Кравчук, спекулянт-мільйонер Божок, і націоналіст-революціонер Ірин. Вони усі закохані у господарку квартири – Галочку. Аби пояснити читачу, хто вони і яких позицій тримаються, герої згадують минуле обговорюють майбутнє. Оповідач, не активний учасник – він є хронікером життя інших. У центрі уваги – Галочка, що з білоемігрантки поступово перетворюється на палку українську націоналістку, не знаючи України окрім як у переказах інших. Вагомим двигуном є Ірин, якого автор величає «бюрократ революції» - імовірно послідовник згаданого вище Донцова, людина не слова, а дії, готова офірувати на олтар революції не лише своє життя, а й близьких. І не лише готова, а й напряму використовує як Галочку так і свою іншу коханку (з якою мав дитину) для отримання даних від окупантів. Значною мірою роман якраз намагання порвати з цим маскулінним націоналізмом і можливо навіть піти на співпрацю з Радянською Україною. Останнє викликало хвилю негативної реакції на роман з боку еміграції. Після цього роману варто прочитати есе щодо нього - Прощання з учора, з яким можна не в усьому погоджуватись, але який гарно показує глибину твору.
August 11, 2021
Мабуть, найкращий текст, що я читала українською мовою.
June 30, 2024
читаючи цю книжку я щиро співчувала всім, хто не знає української мови і не зможе відчути слів «рахманний» і «гороїжитися»
August 5, 2024
Не, знаю, не знаю... Мені по стилю, часосприйняттю ця книга найбільше нагадує "Касабланку" Майкла Кертіса–та ж сіра зона прифронтових міст, життя в еміграції, подвійні шпигуни, мандрівки через нуль, саботаж, любовні трикутники, життя людей на зламі.
Знаєте, радянський союз голосом вчителів-викладачів і пропаганди майже сто років втокмачував в наші мізки про дрібність, селянскість і примітивність нашої культури. Про відсутність інтелектуальної еліти, про містечковість, хуторянство і обмеженість. І вони праві: після розстіляного відродження вільну нішу творчої інтелігенції зайняли товариші з інтелектуальним і творчим розвитком на декілька рівнів нижче, що призвело навіть до деградації, а до становлення з нуля примітивного трешака під назвою "соцреалізм". Нам дуже пощастило з тим, що багато творів та й авторів опинилось в еміграції зберігши безперервніть культурної традиції.
Юрій Косач – один з них. Дивна (насправді забута) українська мова міжвоєнного Поділля, українські емігранти в Европі вирвані з соціального та історичного ґрунту (тут вперше зустрів фразу "без ґрунту"), безвихідь, самовбивчі спроби зупинити маховик історії, розпачливі глибокі роздумування про будучість, метання лева тісної кліткою, заціпеніння зламу епох, почуття людей, які і яких ми ніколи не знали і не дізнаємось – наші можливі-неможливі пасіонарні бабуні-дідусі, які мовчки загинули хто-де, не мавши змогу передати нам рівним чином нічого. Ні ідей, ні думок, ні настанов, ні спогадів, ні тим більше фізичних речей.
Життя Енея – це нагода на хвилину зануритись в нашу українську "Касабланку" і зрозуміти, що насправді історично-культурна безперервність є, варто її лише відшукати і зʼєднати в себе в голові в безеперервний ланцюжок подій-ідей-прочувань.
Знаєте, радянський союз голосом вчителів-викладачів і пропаганди майже сто років втокмачував в наші мізки про дрібність, селянскість і примітивність нашої культури. Про відсутність інтелектуальної еліти, про містечковість, хуторянство і обмеженість. І вони праві: після розстіляного відродження вільну нішу творчої інтелігенції зайняли товариші з інтелектуальним і творчим розвитком на декілька рівнів нижче, що призвело навіть до деградації, а до становлення з нуля примітивного трешака під назвою "соцреалізм". Нам дуже пощастило з тим, що багато творів та й авторів опинилось в еміграції зберігши безперервніть культурної традиції.
Юрій Косач – один з них. Дивна (насправді забута) українська мова міжвоєнного Поділля, українські емігранти в Европі вирвані з соціального та історичного ґрунту (тут вперше зустрів фразу "без ґрунту"), безвихідь, самовбивчі спроби зупинити маховик історії, розпачливі глибокі роздумування про будучість, метання лева тісної кліткою, заціпеніння зламу епох, почуття людей, які і яких ми ніколи не знали і не дізнаємось – наші можливі-неможливі пасіонарні бабуні-дідусі, які мовчки загинули хто-де, не мавши змогу передати нам рівним чином нічого. Ні ідей, ні думок, ні настанов, ні спогадів, ні тим більше фізичних речей.
Життя Енея – це нагода на хвилину зануритись в нашу українську "Касабланку" і зрозуміти, що насправді історично-культурна безперервність є, варто її лише відшукати і зʼєднати в себе в голові в безеперервний ланцюжок подій-ідей-прочувань.
November 22, 2024
прекрасна повістинка, усі сюжетні огріхи якої я готовий пробачити за її соковиту мову.
за одне слово "бджджомкнути" автору вже можна ставити пам'ятник. а ще ж є "пустків'я", "скравки", "розгрань", "гороїжитися" та інша смакота.
втім, і сюжет майстерно дошкульний щодо діаспори. загалом - це, поза всякими сумнівами, смарагд української літератури.
за одне слово "бджджомкнути" автору вже можна ставити пам'ятник. а ще ж є "пустків'я", "скравки", "розгрань", "гороїжитися" та інша смакота.
втім, і сюжет майстерно дошкульний щодо діаспори. загалом - це, поза всякими сумнівами, смарагд української літератури.
August 8, 2025
Хуторянство + епігонство західноевропейського екзистенціалізму. Все ж таки Домонтович, справді, єдиний МУРівський автор, котрий заслуговує на увагу сучасного читача.
Displaying 1 - 8 of 8 reviews