Зловила себе на думці, що почала втомлюватись від літератури, яка в чомусь переконує, до чогось закликає, щось пропонує, від цих вічних "як ніколи не помилятись" до "чому ми мисливо краще за машини" через "фрікономіки та нації, які занепадають". Втомилась навіть дивитися як відмічають, читають, виділяють їх інші (не кажучи про те, що сама маю мільйони таких у списку відмічених).
І тут (просто як повітря) натрапила на історичний роман.
Я гік будування генеалогічних дерев, починаючи від монарших осіб, закінчуючи літературними творами з багатьма поколіннями героїв. Тому, поки розібралась, хто-що-кому-і навіщо пройшло півкниги. Але це був абсолютно виправданий крок.
Головна героїня - Маргарита де Валуа, неймовріної краси дівчинка, яка боялась матір наскільки, що заледве не втрачала свідомість (а хто б протримався, якщо твоя мати - Катерина Медічі, жінка, яка стояла за Варфоломіївською ніччю, мала безмежний впив на сина Карла, правлячого на той час Францією, і просто пані, від ідей та реалізації яких, кров не холоне, а закипає). Так от, бідна Маргарита наскільки була залежною від уваги матері, що просила рідного брата Анжу (материного улюбленця) замовляти слівце за неї. Брат би і не проти, допоки не почав вимагати девіденди від своїх послуг. А смаки у нього були (не те, що чудернацькі, для того часу - якраз норм), але захотів він не багато, не мало - любові своєї сестри. Ну, не тієї духовної і чистої (як у лицарських романах), а звичайної, тілесної, хай сестра не викаблучується, вони створені один для одного (такі ідеальні, такі могутні). І, у той момент, коли брат поліз за красою сестри, вона йому відмовила. Це був перший свідомий крок до будування своєї ще маленької, але незалежності.
Нею торгувались, її сватали як розмінну монету за європейських королів (тут теж нічого дивного), а вона терпіла (не те, щоб була аскетом, від утіх свого коханця Маргарита теж не відмовлялась), але мужньо чекала свого часу. Її час прийшов в обличчі Генріха Навварського (одного з найлюбленіших французьких королів і до цього часу). Від шлюбу Маргарита не чекала нічого, а отримала - все. Вона назаважди звільнилась від впливу матері, вона переграла її, своїх залежних братів, вибудувала свою оборону так, що навіть чоловік повірив у щирість її намірів. Вона не стала щасливою, але вона нею була, прийшов час стати сильною.