Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії

by Світлана Ославська

Світлана Ославська написала книжку про іншу Туреччину – ту, що починається за межами курортів і традиційних туристичних напрямків. У цих репортажах ви зустрінете тих, хто не вписується в картину «правильних» турецьких громадян: християн, єзидів, сирійців, біженців, «терористів». Водночас ці тексти показують ширшу картину суспільного й політичного життя Туреччини останніх п’яти років. Є тут і перетини з Україною – сподівані й не дуже.

«Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії» – одна з перших книжок «нового українського репортажу», тематично зорієнтована «назовні»: глибокий репортерський погляд на хитросплетіння турецької дійсності, чий драматизм та колорит не залишать байдужим жодного читача.

Genres: Nonfiction, Travel, Ukrainian Literature

144 pages, Hardcover

Published January 1, 2019

Reviews

[Ksenia (vaenn) · Rating 4 out of 5]

Анотація обіцяла репортажі про нетуристичну Туреччину - і це таки вони. Навіть тоді, коли Світлана Ославська розпитує співрозмовника в барі на Таксимі. Десять репортажів, що складають цю книжку (там ще є один "бонусний", але про нього окремо скажу), розповідають переважно про те, яким є сучасні політичні реалії для звичайних мешканців нашої південної сусідки. А ще - трохи та аж ніяк не трохи незвичайних - власне, турецьких Інших: жителів останніх вірменських сіл поблизу гори Муса-Даг, політично свідомих курдів, представників ассирійської спільноти, біженців-єзидів, кочівників-дом.

Що сподобалося:
- коло тем і увага до тих з них, що нечасто потрапляють на радари нашої уваги;
- зацікавленість авторки нестандартним досвідом - від професійних обов'язків курдських дівчат, що об'єдналися в суто жіночу інформаційну агенцію, до традцій святкування Різдва ассирійцями;
- "місточки" до українських реалій.

Чого було мало:
- повсякдення - і авторки, і її героїв;
- Туреччини "взагалі" - бо тут вона розпадається на пачечку різних Туреччин, що очевидно погано комунікують одна з одною;
- "повітря" - кожен репортаж гранично тематичний і заточений на те, щоб його продавала актуальність (зокрема політична). В медіа хороші репортажі з продуманою структурою - безцінні і прекрасні, але від книжки очікуєш не аж такої ситуативності (і видно, що деякі тексти допилювалися, щоб пояснити, а що ж було з героями/ситуацією далі);
- власне авторки. Художні репортажі можна любити за різне, але я їх люблю зокрема за те, що це пропозиція не просто подивитися на незнайомі краї/теми, а зробити це очима певної людини. В деяких текстах оповідачка така прозора, що всі журналістські стандарти ласкаво гладять одне одного по голові. І коли авторський погляд таки проривається в текст - це подекуди зворушує, а подекуди веселить. А чи не найцікавішими є ті тексти, де авторка послідовно присутня. Включно і з тим самим бонусом - коротеньким есеєм "Журналістське пальто" про речовий та "людський" багаж репортерки-розслідувачки. Оцю б тональність всім іншим текстам - і перфектно було б.

[Maksym Karpovets · Rating 4 out of 5]

Світлана Ославська написала книгу на основі своїх художніх репортажів у Туреччині, намагаючись відкрити цю країну з іншої, несподіваної сторони. На мій погляд, їй це повністю вдалося. Основна перевага стилю Світлани в уважному, неупередженому й, що найважливіше, справді людяному погляді на Туреччину та її жителів. Вона надає можливість кожному висловитись, зустрічаючись то в квартирі дисидентки, то у вуличному кафе, то в сільській оселі, уважно над усім роздумуючи. Десь пропускаючи крізь себе, десь лишаючи ці розповіді жити самовільно, без досвідного втручання. Дехто дорікає, що хотілося б більше її голосу в тексті, однак це не є конче необхідним ані в сприйняття історій, ані в заданому форматі книги. Принцип уважності й точності - ось метода авторки, яка акуратно вибудовує наму іншу Туреччину й Іншого загалом, знімаючи, немов хірург, один за одним шари стереотипів.

Водночас книга не позбавлена емоційного заряду, що й додає художньої витонченості усьому матеріалу. Визнаю, що деякі тексти мене не так зачепили як-от історія про дисидентів чи курдів, але це швидше питання особистої преференції, аніж обєктивної нерівномірності оповіді. Навпаки, уся книга рівна й вичерпна, де нема суттєвих скачків в стилістичному й емоційному вимірах (хоча не виключаю, що авторка переживала різні досвіди в різних місцях країни). Після цього екзотичність Туреччини стає умовністю і соціальним конструктом, що формувався століттями, а основним лишаються історії людей, суголосні кожному з нас. Однозначно прочитайте цю річ, хоча б для того, щоб переконатись як правильно писати художні репортажі. Або просто тому, що це справді цікаво й важливо, особливо для українців.

[Nazarii Zanoz · Rating 4 out of 5]

Чудова книжка про дуже цікавий регіон. Дуже класно, що з'являються репортажні книжки.
Читається легко і швидко. Трохи бракує художности та деталей, іноді сухо, але загалом хороший рівень й цікава оптика.

[Marina · Rating 5 out of 5]

Дуже рідко у мене виходить прочитати книгу за один день. Зазвичай довго звикаю до нової книги, нового тексту, нового стилю. А ця книга одразу стала як рідна, що неможливо відірватися. Помітно, що пророблено величезне дослідження, майже ціла наукова робота, але разом із цим написано дуже простою мовою з повним зануренням в контекст. Жодного разу не довелося гуглити незнайомі слова, хоча їх чимало в тексті. Навіть мапа зі всіма використаними географічними назвами є. Всі необхідні пояснення гармонійно вплетені в текст, що робить цю книгу просто ідеальною для мене: нема цих километрових виносок з поясненнями, які займають більше місця, ніж основний текст. Дуже не люблю це в науковій літературі. Ну й сам текст дуже драматичний і цікавий. Читається легко, хоча й описані події дуже важкі.

[Marichka Blindiuk · Rating 3 out of 5]

поверхові репортажі з Туреччини, якої не бачать туристи. герої тут біженці, феміністки, християни й курди. хотілося би, щоб усі були, як останній: із повнішими портретами, цілісним сторітелінгом і рефлексією. за Світланою Ославською хочеться слідкувати, її тексти стають дедалі міцнішими

[Бондар Семен · Rating 5 out of 5]

По той бік культурної спадщини й пя'тизіркових готелів.

Що таке, зрештою, Месопотамія?

Її, Месопотамії, здається, не існує. Коли я читаю про Давній Рим, то асоціюю його з Італією, про Грецію – з Афоном чи Атенами, якщо це Індія – то з Нью-Делі, про Соломонове царство і говорити зайво – Ізраїль в стрічках новин постійно.
А що таке Месопотамія?
Стародавня країна на Близькому Сході, яку населяли шумери, яка лежала поміж Тигром і Євфратом, щось можна згадати ще й про Вавілон. Одне слово – далеко. І не про нас з вами.
Але підійдемо з іншого боку: я дуже люблю репортажі Світлани Ославської. Вони майстерно написані, в них завжди актуальні теми, чітка жіноча оптика і – щонайголовніше – вона завжди капає вглиб.
І ось, як поєднати ці дві тези, то виходить, що Світлана Ославська прокопала аж надто глибоко – в Месопотамію. Якої ж і не існує. Або ні.
Ця збірка репортажів з Туреччини вражає: тут немає описів, скажімо, історичних пам'яток і зовсім не проглядаються готелі і пляжі. Натомість тут є курди, які ведуть свою боротьбу за незалежність або, принаймні, автономію. Тут є вірмени, які пам'ятають про Великий злочин. Можна тут навіть познайомитися з ассирійцями (і то – з українськими, з Золотоноші).
Зовсім не тревелоґ, ця книга оповідає про проблеми, масштаб яких ми й не уявляємо. Про імперську країну, яка і досі вірить, що в ній тільки одна нація, яку представляють тільки чоловіки, які сповідують іслам, але, бажано, без фанатизму – утім, не приведи Господи, ліберальний. І про те, як важко жити в такій країні.
Я люблю такі книги хоча б за те, що вони ніби кричать мені – ти тут такий не перший, не останній й не самітний. І від цього чомусь не легшає.
Курдські партизани, єзидійська громада, християни-ассирійці, вірмени, геноцид яких Туреччина не визнає, сирійські біженці, яким нікуди повертатись, опозиція, яку в будь який день можуть заарештувати і судити за "тероризм". В цій книзі є дуже багато всього, але є і світло. Світло сказаного, а відтак оприявненого. Слід говорити про таку Месопотамію. Особливо зараз. Особливо нам.
Зеєв Жаботинський не раз підкреслював, що журналіст – це той, хто творить історію своїм текстом. Якщо йдеться про Світлану Ославську, то я згоден.

[Hanna Arhirova · Rating 4 out of 5]

Дуже хороша репортажна книжка з міцним «ґрунтом», це коли авторка не полінувалася зробити досл��дження. Водночас «Півмісяць, хрест і павич. Подорожі до Месопотамії» — витримана, приємно читати книжку, яка не написана похапцем.

Всього у ній 11 репортажів. І я би читала по одному щодня. Сама книжка була на моїй поличці ще з минулорічного форуму, але цей рік не лише «коронавірусний», у ньому ще й дуже багато Туреччини (принаймні у моїй стрічці). Корисно, коли є такі реалістичні фільтри, як ця книжка.

Мої найулюбленіші репортажі зі збірки:
— Сто років дороги
— Люди з підручника історії

[Oksana Kernytska · Rating 5 out of 5]

Прикольно десь було співставляти власний досвід, десь знаходити щось нове, а десь незначні неточності. Була приємно здивована дізнатись, що на моїй рідній Буковині проживає нащадок вірмена, який був співорганізатором облоги в 1915 році в Хатайському регіоні.

А отут ніби, з мене списано

[mcmortygreen · Rating 5 out of 5]

Дуже добре написано, але це той випадок, коли хочеться більше. І про Туреччину, і про Месопотамію.

[Oksana Naumchuk · Rating 4 out of 5]

Я люблю репортажі, але ці не до кінця могла пов'язати між собою, бо не достатньо добре володію інформацією про близький Схід. А ще хотілося б більше описів і фотографій

[Yakym Yermak · Rating 5 out of 5]

Прекрасний і легкий репортаж про одну з найцікавіших точок земної кулі!

[Ірина Блаженко · Rating 5 out of 5]

Ця книжка — нове відкриття Туреччини для мене!