What do you think?
Rate this book
Так, але…
Тарас Прохасько, який віддавна обіцяє нам написати роман, знову його не написав. Зате написав – у своєму ні з ким не сплутувальному стилі – серію шкіців чи, може, есеїв. Про що? Про одне й те саме: про майбутнє, яке було давно, і про все, що вже є, але не знати, як довго ще буде. Зокрема – про такі прості речі, як балькони й фіранки, світло й каміння, гойдалки й туалети, проходи містом і знімання фільму в Карпатах, формула щастя і фактор впливу, бабінтон і зельбсферштендліх тощо. А також про те, що спати треба уважно, снідати – по-своєму, а дивитися – зміщуючи візир. Так, але не це тут головне. Бо головний тут – тип оповіді, в якому рефлексії стають елементами сюжету й оприявнюються не як написані постфактум, а як проговорені в момент народження. І тому ніякі це не шкіци й не есеї, а оповідання в найстрогішому значенні цього слова.
152 pages, Hardcover
First published September 1, 2019
39 people are currently reading
494 people want to read
About the author
Taras Prokhasko
56 books202 followersTaras Prokhasko studied Biology at Lviv University. He has worked as a radio operator, an editor, a bartender, the host of a radio program, a forester, a teacher, a gallery proprietor, a screen writer, a video operator and a gardener. For the past ten years he has worked as a journalist. He is the author of Inshi dni Anny (Anna's Other Days, 1998), FM Halychyna (FM Galicia, 2001), Neprosti (The UnSimple, 2002), Leksykon tayemnykh znan (Lexicon of Secretive Knowledge, 2005), Z tsyoho mozhna bulo b zrobyty kilka opovidan (Could Have Made a Couple of Stories from This, 2005), and Port Frankivsk (2006). He has also published a number of books in his Inshiy Format series featuring interviews he conducted with leading Ukrainian intellectuals. Several of Mr. Prokhasko's books have been translated and published in Poland, Russia and Germany. His novella Necropolis and novel The UnSimple have been translated and published in English. Taras Prokhasko is the recipient of the Joseph Conrad Award (2007) as well as Korrespondent magazine's Best Ukrainian Book Award (2006, 2007).
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 101 reviews
August 3, 2020
Ці есеї - привід для щирої внутрішньої бесіди. Рефлексивної, спокійної, зрідка самоіронічної, відновлюючої і... Літньої. От мені "Так, але..." - ідеально літня книжка. Ба навіть, серпнева.
Читаю її і пахне мені свіжозірваними яблуками та вечірньою прохолодою після денної спеки. А сам процес читання нагадує неспішне підвечір'я, коли уся негайна робота вичерпана, і лишилось ще кілька рутинних справ, під виконання яких зазвичай так приємно роздумується про щось і ніщо водночас.
⠀
Особливі враження від збірки лишають слова. Вони тут як цифри. Займають саме свої позиції, саме вчасно і кожне суто за своїм приводом.
Галицька говірка додає оксамиту й вагомості внутрішньому голосу, який відтворює те, що читаєш мовчки очима.
Читаю її і пахне мені свіжозірваними яблуками та вечірньою прохолодою після денної спеки. А сам процес читання нагадує неспішне підвечір'я, коли уся негайна робота вичерпана, і лишилось ще кілька рутинних справ, під виконання яких зазвичай так приємно роздумується про щось і ніщо водночас.
⠀
Особливі враження від збірки лишають слова. Вони тут як цифри. Займають саме свої позиції, саме вчасно і кожне суто за своїм приводом.
Галицька говірка додає оксамиту й вагомості внутрішньому голосу, який відтворює те, що читаєш мовчки очима.
October 28, 2020
Зараз нервовий період, і ця книга неймовірно заспокоювала, заколисувала, нагадувала про те, що справді важливо, показувала калейдоскоп почуттів і дрібниць, з яких складається наше життя. Прохасько чарівник
September 22, 2019
гадав, буду першим, хто напише відгук і поставить оцінку. в одному таки так.
це уривки із життя, де звичні речі не бачиш, а він звертає увагу на них і починаєш думати, що є у твоєму.
чекалося від Прохаська роману. Так. Так, але не роман. Проте, це щось є не менше значиме. Всі історії можна поєднати, у кожному відчувається присутність автора. Об'єднання.
це уривки із життя, де звичні речі не бачиш, а він звертає увагу на них і починаєш думати, що є у твоєму.
чекалося від Прохаська роману. Так. Так, але не роман. Проте, це щось є не менше значиме. Всі історії можна поєднати, у кожному відчувається присутність автора. Об'єднання.
September 17, 2024
не повторюйте мою помилку: не читайте книгу за раз, історію за історією. ні. з цими текстами це так не працює.
краще читайте один есей на день, якщо навіть не на два дні.
деякі думки Прохаська співпадали з моїми, резонували в моєму розумі, кричали відлунням «так, саме так, а я про що!».
деяким думкам треба дати час настоятися, пройти свій шлях ферментації, шлях рефлексії й лише тоді і тільки тоді вилитися в сформовану точку зору.
не читайте відгуки інших, краще читайте цю збірку.
краще читайте один есей на день, якщо навіть не на два дні.
деякі думки Прохаська співпадали з моїми, резонували в моєму розумі, кричали відлунням «так, саме так, а я про що!».
деяким думкам треба дати час настоятися, пройти свій шлях ферментації, шлях рефлексії й лише тоді і тільки тоді вилитися в сформовану точку зору.
не читайте відгуки інших, краще читайте цю збірку.
January 22, 2024
2024: почала губитись серед справ та стресу і перечитала Прохаська, щоб згадати справжній смак життя і те, що дійсно важливо.
2023: здається, я тепер фанатка! як же грайливо він використовує мову. тексти живуть життя!
2023: здається, я тепер фанатка! як же грайливо він використовує мову. тексти живуть життя!
October 9, 2019
це прекрасно. Усі есеї Прохаська — це щось на межі живопису і філософії. Глибоко, спокійно і зачаровує
January 15, 2020
There's a reason why this is the BBC book of the year (if this ever matters, apart from the readership numbers). I always tell people who want to understand what Ukraine means to me to read Prohasko, because it's my Ukraine: not idealized Habsburgian idea of Halychyna (Galicia), but a hybrid mixture of all the history which happened to the people of the region I was lucky to be born into. And there is no other author now who gets it and isn't shy to be open about it. These three dozen essays were like honey to my soul - warm, nostalgic and melancholic, and I'm grateful to Prohasko for giving words to the experiences that maybe are mine and maybe aren't mine to claim at all, but in my memory they are.
March 24, 2024
Чергова як завжди прекрасна збірка есеїстики Прохаська.
В порівнянні з двома попередніми - найкоротша, тим не менш все ще дуже цікава.
Мої два улюблені есеї - про сни і набування. Власне, процитую їх нижче.
Тепер залишилося прочитати найсвіжіший "Бурчак".
Одну з найкращих гостин я мав у Мукачеві. Разом з товаришкою вийшли вранці з готелю, щоби напитися доброї кави, якої в ті часи не було у нас, у гастрономі. Там до нас підійшов середнього віку чоловік і запитав, чи ми маємо трохи часу, щоби йому помогти. Час у нас був, бо робота мала відбутися аж під вечір. Чоловік запросив до себе додому, щоби трохи почастуватися. Поміч полягала в тому, щоби додому прийшов хтось незнайомий, якого можна би було назвати гостями. Бо чоловік жив зі старезним татом, і тато забороняв йому пити вино вдень самому. А той дуже хотів попити молодого вина, яке вони з татом робили.
Ми швидко познайомилися і пішли до добротного мадярського дому. Там сидів злосний тато. Нас представили йому як давніх знайомих зі Львова. І тато дозволив розпочати гостину. Цілий день ми пили вино, сьорбали сливовицю, дзьобали різні смаколики з пивниці, городу і комина. Тато прислухався до наших оповідей про Україну, врешті сам сів до столу, син подав йому трохи вина і пару плястерків ковбаси. Через кілька годин визнав, що син так наробився за останній час, що можна трохи забавитися, тим більше, що до хати хтось прийшов, та й ще такі далекі гості. І сам почав розповідати всякі цікаві речі, час від часу прикрашаючи їх добре продуманими повчаннями і побажаннями. Він набувався. Ми набувалися.
Тарас Прохасько "Набуватися" зі збірки "Так, але..."
Швидкісний поїзд зупинився, не доїжджаючи до якогось міста, під якимось бетонним мостом у зоні, яка правдоподібно належала вже залізничній станції. Те, що міст був саме бетонним, було чомусь дуже важливо, бо загальна увага акцентувалася якраз на фактурі сірих конструкцій. Жодних повідомлень про те, що буде далі, не було, тому поїзд видавався вже непотрібним. Вузьким напівтунелем – таким, яким могли би виганяти биків на арену для кориди – якраз проїжджало таксі, і мені вдалося його зупинити. Ми виїхали з привокзальної території і поїхали вуличками з подібними одне на одного одноповерховими будиночками, перед кожним з яких був маленький, але пишний квітник. Часу було обмаль, щоби якнайскоріше виїхати з цього лабіринту, довелося проїхати через чиєсь подвір'я і садочок з морви. Відразу опинилися на просторому роздоріжжі. Вправо – просто до старого міста, вліво – підгору по трав'янистому схилі до межі акуратного лісу. Таксист сказав, що він би хотів поважніше перекусити, і запросив мене пообідати разом з ним. Я запитав, чи по мені видно, що я нікуди не поспішаю. Він сказав, що це видно відразу, а ще зрозуміло, що я все дуже спокійно сприймаю, і поїхав догори під ліс, аж до брами побіленого дерев'яного ресторанчика.
Що було далі, я наразі не знаю, бо цього вже не зумів відтворити, коли прокинувся. То був сон, в який, можливо, вдасться ще колись потрапити знов. Мені там сподобалося. Сподобалися ландшафти. Я сам собі там сподобався, бо не у сні мені завжди хочеться нікуди не поспішати і або справді все спокійно сприймати, або принаймні таким виглядати.
Колись Анджей Стасюк казав мені майже сорокарічному, що коли людині минає сороківка, то, порпаючись у спогадах, буває тяжко встановити, що було насправді, а що приснилося.
Досягнувши віку тодішнього Стасюка, я розвиваю його тезу в ширину і в глибину. І приходжу до висновку, що ці речі не варто сепарувати. Набагато краще сприймати досвід снів таким, що є насправді. Бо сни – наша остання інтимна територія. Те, що дійсно належить тільки нам. Найчистіша суміш, витворена за власним рецептом і призначена для персонального вжитку.
Поза снами ми блазнюємо. Керуємося у своїй поведінці тим, що приходить зі всіх сторін і є цілковитим запозиченням. Світ довкола виглядає таким, яким його нам розповідають і показують, тож ми перебуваємо у середовищі не своїх вражень. Суцільні штампи, ілюзії і химери. Натомість сни – справжня автобіографія у світі, де панує власне творення власного буття.
Теперішнім людям треба дуже багато всього встигнути. Наприклад, побачити те, чого невдовзі не буде, якусь дику природу, наприклад. Але ще важливіше встигнути поспати і набутися у своїх снах, на своїх властивих ландшафтах, зі своїми властивими особами, у своїх властивих ситуаціях і реакціях. Треба встигнути, заки інформаційні технології не дійшли безпосередньо до наших снів. Заки є ще куди рипнутися.
Найкращою стратегією в такому разі є те, щоби побільше спати, знаючи, що нічого важливішого чи цікавішого від цьо��о не буде. (Тим більше, що у сучасному світі, де зроблено так багато всього нищівного і руйнівного, спання хоча б на трохи утримує від шкідливої діяльності). Такий виклик часу.
А найважливішою практикою варто визнати тих кілька ранкових хвилин, коли – ще не починаючи денних ритуалів – можна побути у стані між сном і несном і докласти всіх зусиль до того, щоби пригадати, де бував і яким був цієї ночі. Тобто вербалізувати образи і відчуття, розповісти самому собі свою історію. Яку, до речі, ні в якому разі не слід навіть намагатися переказати потім комусь іншому.
Також – дотримуючись цієї практики – не можна вдаватися до трактування снів поза сном. Досить того, що все було тоді так, як снилося. Отже, це можливе. І його продовження треба просто дочекатися, коли наступного разу зможеш поспати. І цей час треба вміти цінувати. Адже пересічна людина спить заледве третину свого дарованого життя. Тож у мозку є не так багато часу, щоби займатися тим, для чого він призначений.
Тарас Прохасько "Спати уважно"
В порівнянні з двома попередніми - найкоротша, тим не менш все ще дуже цікава.
Мої два улюблені есеї - про сни і набування. Власне, процитую їх нижче.
Тепер залишилося прочитати найсвіжіший "Бурчак".
Одну з найкращих гостин я мав у Мукачеві. Разом з товаришкою вийшли вранці з готелю, щоби напитися доброї кави, якої в ті часи не було у нас, у гастрономі. Там до нас підійшов середнього віку чоловік і запитав, чи ми маємо трохи часу, щоби йому помогти. Час у нас був, бо робота мала відбутися аж під вечір. Чоловік запросив до себе додому, щоби трохи почастуватися. Поміч полягала в тому, щоби додому прийшов хтось незнайомий, якого можна би було назвати гостями. Бо чоловік жив зі старезним татом, і тато забороняв йому пити вино вдень самому. А той дуже хотів попити молодого вина, яке вони з татом робили.
Ми швидко познайомилися і пішли до добротного мадярського дому. Там сидів злосний тато. Нас представили йому як давніх знайомих зі Львова. І тато дозволив розпочати гостину. Цілий день ми пили вино, сьорбали сливовицю, дзьобали різні смаколики з пивниці, городу і комина. Тато прислухався до наших оповідей про Україну, врешті сам сів до столу, син подав йому трохи вина і пару плястерків ковбаси. Через кілька годин визнав, що син так наробився за останній час, що можна трохи забавитися, тим більше, що до хати хтось прийшов, та й ще такі далекі гості. І сам почав розповідати всякі цікаві речі, час від часу прикрашаючи їх добре продуманими повчаннями і побажаннями. Він набувався. Ми набувалися.
Тарас Прохасько "Набуватися" зі збірки "Так, але..."
Швидкісний поїзд зупинився, не доїжджаючи до якогось міста, під якимось бетонним мостом у зоні, яка правдоподібно належала вже залізничній станції. Те, що міст був саме бетонним, було чомусь дуже важливо, бо загальна увага акцентувалася якраз на фактурі сірих конструкцій. Жодних повідомлень про те, що буде далі, не було, тому поїзд видавався вже непотрібним. Вузьким напівтунелем – таким, яким могли би виганяти биків на арену для кориди – якраз проїжджало таксі, і мені вдалося його зупинити. Ми виїхали з привокзальної території і поїхали вуличками з подібними одне на одного одноповерховими будиночками, перед кожним з яких був маленький, але пишний квітник. Часу було обмаль, щоби якнайскоріше виїхати з цього лабіринту, довелося проїхати через чиєсь подвір'я і садочок з морви. Відразу опинилися на просторому роздоріжжі. Вправо – просто до старого міста, вліво – підгору по трав'янистому схилі до межі акуратного лісу. Таксист сказав, що він би хотів поважніше перекусити, і запросив мене пообідати разом з ним. Я запитав, чи по мені видно, що я нікуди не поспішаю. Він сказав, що це видно відразу, а ще зрозуміло, що я все дуже спокійно сприймаю, і поїхав догори під ліс, аж до брами побіленого дерев'яного ресторанчика.
Що було далі, я наразі не знаю, бо цього вже не зумів відтворити, коли прокинувся. То був сон, в який, можливо, вдасться ще колись потрапити знов. Мені там сподобалося. Сподобалися ландшафти. Я сам собі там сподобався, бо не у сні мені завжди хочеться нікуди не поспішати і або справді все спокійно сприймати, або принаймні таким виглядати.
Колись Анджей Стасюк казав мені майже сорокарічному, що коли людині минає сороківка, то, порпаючись у спогадах, буває тяжко встановити, що було насправді, а що приснилося.
Досягнувши віку тодішнього Стасюка, я розвиваю його тезу в ширину і в глибину. І приходжу до висновку, що ці речі не варто сепарувати. Набагато краще сприймати досвід снів таким, що є насправді. Бо сни – наша остання інтимна територія. Те, що дійсно належить тільки нам. Найчистіша суміш, витворена за власним рецептом і призначена для персонального вжитку.
Поза снами ми блазнюємо. Керуємося у своїй поведінці тим, що приходить зі всіх сторін і є цілковитим запозиченням. Світ довкола виглядає таким, яким його нам розповідають і показують, тож ми перебуваємо у середовищі не своїх вражень. Суцільні штампи, ілюзії і химери. Натомість сни – справжня автобіографія у світі, де панує власне творення власного буття.
Теперішнім людям треба дуже багато всього встигнути. Наприклад, побачити те, чого невдовзі не буде, якусь дику природу, наприклад. Але ще важливіше встигнути поспати і набутися у своїх снах, на своїх властивих ландшафтах, зі своїми властивими особами, у своїх властивих ситуаціях і реакціях. Треба встигнути, заки інформаційні технології не дійшли безпосередньо до наших снів. Заки є ще куди рипнутися.
Найкращою стратегією в такому разі є те, щоби побільше спати, знаючи, що нічого важливішого чи цікавішого від цьо��о не буде. (Тим більше, що у сучасному світі, де зроблено так багато всього нищівного і руйнівного, спання хоча б на трохи утримує від шкідливої діяльності). Такий виклик часу.
А найважливішою практикою варто визнати тих кілька ранкових хвилин, коли – ще не починаючи денних ритуалів – можна побути у стані між сном і несном і докласти всіх зусиль до того, щоби пригадати, де бував і яким був цієї ночі. Тобто вербалізувати образи і відчуття, розповісти самому собі свою історію. Яку, до речі, ні в якому разі не слід навіть намагатися переказати потім комусь іншому.
Також – дотримуючись цієї практики – не можна вдаватися до трактування снів поза сном. Досить того, що все було тоді так, як снилося. Отже, це можливе. І його продовження треба просто дочекатися, коли наступного разу зможеш поспати. І цей час треба вміти цінувати. Адже пересічна людина спить заледве третину свого дарованого життя. Тож у мозку є не так багато часу, щоби займатися тим, для чого він призначений.
Тарас Прохасько "Спати уважно"
May 18, 2020
Зачаровує. Загойдує. Ніби човен м’якими рухами та грою хвиль.
August 19, 2025
У Прохаська прості речі завжди стають магічними. Таке чтиво - це ковток свіжого повітря. Якщо, звичайно, читати вдумливо і повільно. Смакувати.
April 15, 2020
Читати Прохаська завжди, і цю збірку зокрема — це, попри всю банальність цих слів, зупинитись і замислитись. Озирнутись навколо і пильно придивитись до тонкої тканини життя, яка тебе оточує, але якої зазвичай не помічаєш. Найважливіші речі, найтепліші спогади, найрідніші люди, знайомі стежки, радість спілкування. Радість спілкування з книгою.
April 4, 2021
Так, дитинство могло бути нестерпним...
...але ж у ньому було стільки щастя.
Так, нас найбільше формує мова...
...але як добре мати когось, із ким можна просто помовчати.
Так, літній дощ може починатись і закінчуватись шістнадцять разів за день...
...але читати у дощ - «як колотися у вену. Просто до серця, безпосередньо у мозок».
Коли читаєш Прохаська, то здається, що дощ супроводжує тебе від першої до останньої сторінки. Навіть, коли надворі ясно.
Його слова діють на читацьке серце як живильні краплі дощу на весняну природу - насичують кольором, сповнюють життям, повертають сенси.
Історії Прохаська дуже особисті, багато в чому - родинні, але їх легко зрозуміти і приміряти на себе. Навіть якщо різниця у віці між автором і читачем - понад двадцять років.
Так, Прохасько пише про себе...
...але розповідає він про нас💛
...але ж у ньому було стільки щастя.
Так, нас найбільше формує мова...
...але як добре мати когось, із ким можна просто помовчати.
Так, літній дощ може починатись і закінчуватись шістнадцять разів за день...
...але читати у дощ - «як колотися у вену. Просто до серця, безпосередньо у мозок».
Коли читаєш Прохаська, то здається, що дощ супроводжує тебе від першої до останньої сторінки. Навіть, коли надворі ясно.
Його слова діють на читацьке серце як живильні краплі дощу на весняну природу - насичують кольором, сповнюють життям, повертають сенси.
Історії Прохаська дуже особисті, багато в чому - родинні, але їх легко зрозуміти і приміряти на себе. Навіть якщо різниця у віці між автором і читачем - понад двадцять років.
Так, Прохасько пише про себе...
...але розповідає він про нас💛
August 30, 2022
"що щастям є, власне, та вузька виміряна смужка, до якої варто йти, але за яку не слід переступати...а найголовнішим мірилом у житті вважається цікавість. якщо ця цікавість є, то людині не конче потрібні всілякі філософії, психології, стимулятори і наркотики, розваги і розради"
November 21, 2025
Ця книжка хотіла, щоб її читали неспішно, і мені з легкістю вдалося це зробити. Читалося повільно й із задоволенням. Поверталася до окремих фрагментів, робила нотатки, смакувала, усміхалася і впізнавала себе між рядків. Коли перегорнула останню сторінку, залишилося відчуття затишку, наче в морозний зимовий вечір вкрилася теплою ковдрою.
«Повнота життя вимірюється тільки кількістю переданого світла, пронесеного через темряву».
«Повнота життя вимірюється тільки кількістю переданого світла, пронесеного через темряву».
November 1, 2019
Давненько Тарас Прохасько не радував нас нічим свіженьким. Звичайно, хотілося б отримати від нього новий роман рівня знакових «Непростих», але маємо те, що маємо. «Так, але...» — це невелика збірочка коротесеньких текстів: не то есеїв, не то замальовок на тему. У ній надзвичайно багато приватного: від незвичайної історії тети Міри на тлі драматичних подій XX-ого століття («Міра міри») до опису щоденних гімнастичних вправ, які виконує автор, керуючись правилом "в здоровому тілі здоровий дух" («Pro forma»). Мені сподобалося, як він розповідає про раптові відкриття, шанс здійснити які несподівано дало йому життя: наприклад, як це — стати батьком у пізньому віці, а головне — по багато годин гуляти з візочком рідним містом; як повільність, розміреність таких прогулянок дає можливість поглянути на давно знайоме по-новому, або, скажімо, те, як в юності вони із братом вважали себе ледь не останніми носіями українськості, а в певний час раптом виявилося, що подібних на них людей насправді багато.
Книжка ілюстрована картинами Олени Придувалової. Хоча, як видно з обкладинки, ця художниця надає перевагу яскравим, чистим кольорам, а мені Прохасько асоціюється радше із "кольорами землі", зображення непогано поєднуються із текстами і додають сенсів.
Книжка ілюстрована картинами Олени Придувалової. Хоча, як видно з обкладинки, ця художниця надає перевагу яскравим, чистим кольорам, а мені Прохасько асоціюється радше із "кольорами землі", зображення непогано поєднуються із текстами і додають сенсів.
October 17, 2019
Зараз буде не популярна думка, але дуже хотілося поставити 3 зірочки. І чомусь одразу собі, бо як же ж поставити їх Тарасові(
Дуже спокійна повільна тягуча для мене книга, надто повітна, підкреслювала кілька разів, але водночас - якось дуже важко дочитала, аж нудно. Не такого Прохаська мені цього разу хотілося. Але - дякую за пару влучних цитат у загалом затягнених реченнях. Бо автор може бути собі, яким добре бути йому, що йому до наших очікувань) якось так.
Мабуть, просто невчасна, і шкода що так. Видана дуже красиво, як мінімум за папір та кольори - четвірочка, залишаю в бібліотеці до кращих часів.
+ Тут є мій улюблений текст про святого Франциска. Ні, все-таки не так аж погано)
Дуже спокійна повільна тягуча для мене книга, надто повітна, підкреслювала кілька разів, але водночас - якось дуже важко дочитала, аж нудно. Не такого Прохаська мені цього разу хотілося. Але - дякую за пару влучних цитат у загалом затягнених реченнях. Бо автор може бути собі, яким добре бути йому, що йому до наших очікувань) якось так.
Мабуть, просто невчасна, і шкода що так. Видана дуже красиво, як мінімум за папір та кольори - четвірочка, залишаю в бібліотеці до кращих часів.
+ Тут є мій улюблений текст про святого Франциска. Ні, все-таки не так аж погано)
January 21, 2021
необов'язкова книжка від Прохаська, нашого найліпшого каталогізатора і ботаніка в найліпшому значенні цього слова. сам автор декілька разів проговорюється, що це не есеї, а "роздуми про типологію і систематику", однак і тут є проблеми, бо "типологія... із часом уже не могла вкластися у систематичну таблицю, а потребувала окремого лексикону", бо й щастя треба шукати в мові, оскільки воно залежить "від неперервності процесу структурування мови, в якій проживаємо життя".
December 30, 2024
Якщо він таки колись напише великий роман, я його обов'язково читатиму.
Така маленька книжечка, але ж яка концетрована. Галицький діалект (чи то пак гуцульський, чи то суміш обох, чи ще більше), життя, як воно є, і сни, які є реальністю. Суцільний захват і екстаза.
Така маленька книжечка, але ж яка концетрована. Галицький діалект (чи то пак гуцульський, чи то суміш обох, чи ще більше), життя, як воно є, і сни, які є реальністю. Суцільний захват і екстаза.
November 4, 2021
Прохасько пише неспішно та плавно, роздумуючи в текстах над спогадами з дитинства, походженням слів та ідентичністю. навіть розізлившися, він не дає думкам розплесатися, виструнчуючи загальну гармонію. не перестаю захоплюватися його талантом творити мистецтво простих речей, але місцями мені ставало нестерпно нудно.
August 1, 2021
Після кожного ессе не хочеться починати нове, а хочеться посмакувати і обдумати тільки-но прочитане
June 29, 2022
цікаво, місцями дивно, місцями треба було перечитувати (щоб зрозуміти всю повноту думки), а загалом мені сподобалось, щось є в ньому таке домашнє, рідне…ну ви розумієте:)
January 14, 2024
Добре читання.
Ця Книга — кризова комунікація із самою собою.
Ця Книга — кризова комунікація із самою собою.
October 24, 2023
По-перше, це моя перша прослухана книга в житті. І я це зробила ! Дещо переслуховувала, але слухати книги можу, виходить.
По-друге, ця книга як продовження попередньої - «Бурчак». Або як анотація до попередньої. Для кого як… Есеї про життєве життя (минуле, трохи про майбутнє, порівняння з теперішнім) - дуже зайшли ВСІ, і стиль написання Автора додає необхідного колориту.
По-третє, обовʼязково куплю цю книгу в свою бібліотеку.
По-друге, ця книга як продовження попередньої - «Бурчак». Або як анотація до попередньої. Для кого як… Есеї про життєве життя (минуле, трохи про майбутнє, порівняння з теперішнім) - дуже зайшли ВСІ, і стиль написання Автора додає необхідного колориту.
По-третє, обовʼязково куплю цю книгу в свою бібліотеку.
September 24, 2022
Есеї, які не пов‘язані між собою за змістом, єдине, що їх об‘єднує це автор, який і є головним героєм розповідей.
Між тескстами можна вловити щось, що відгукнеться для кожного, але через відсутність однієї чіткої лінії, часто, ловила себе не думці, що не дуже розумію, про що саме йдеться.
Проте, текст наповнений якоюсь інтимністю. Наче, коли близький друг розповідає тобі свої таємні, особливі спогади.
Між тескстами можна вловити щось, що відгукнеться для кожного, але через відсутність однієї чіткої лінії, часто, ловила себе не думці, що не дуже розумію, про що саме йдеться.
Проте, текст наповнений якоюсь інтимністю. Наче, коли близький друг розповідає тобі свої таємні, особливі спогади.
September 17, 2022
Атмосфера посиденьок з філіжанкою кави на бальконі зі старим добрим вуйком, що, згадуючи минуле, розповідає тобі про свої минулі роки, тепло й інтимно, відкрито і щиро. Спогади пройдених років як етапів життєплину, безмірна любов до дощу, пригоди юності, деталізація важливого (часом, й не дуже), цікаві й, можливо, дивні розповіді про власні спостереження.
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
🌂«Життя просте там, де є сезон дощів. Або там, де дощ так чи інакше щодня»
☂️« ...читати у дощ - як колотися у вену. Просто до серця, безпосередньо у мозок»
🌂«Довіра - це форма божевільності»
☂️«У нас це всі знають, що найголовнішим у житті є смачна їда, добрі напої і говорити, говорити з кимось, часом обніматися і цілуватися, потому добре спати»
🌂«...я знаю свою методу; хочеш, аби було добре, - зіграй з кимсь умілим у бадмінтон»
☂️«Неправда, обман і маніпуляції гідні віри у тому, що все це хтось чомусь сказав»
🌂«Ми снідали зі стародавніх тарелів і філіжанок, мелючи каву на предвічному млинку, старі німецькі ножі були найгострішими, а прабабцині простирадла і верети найприємнішими на дотик, коли довго читаєш у ліжку, підтягнувши коліна і впираючись стопами у тканину»
☂️«Повнота життя вимірюється тільки кількістю переданого світла, пронесеного через темряву»
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
🌂«Життя просте там, де є сезон дощів. Або там, де дощ так чи інакше щодня»
☂️« ...читати у дощ - як колотися у вену. Просто до серця, безпосередньо у мозок»
🌂«Довіра - це форма божевільності»
☂️«У нас це всі знають, що найголовнішим у житті є смачна їда, добрі напої і говорити, говорити з кимось, часом обніматися і цілуватися, потому добре спати»
🌂«...я знаю свою методу; хочеш, аби було добре, - зіграй з кимсь умілим у бадмінтон»
☂️«Неправда, обман і маніпуляції гідні віри у тому, що все це хтось чомусь сказав»
🌂«Ми снідали зі стародавніх тарелів і філіжанок, мелючи каву на предвічному млинку, старі німецькі ножі були найгострішими, а прабабцині простирадла і верети найприємнішими на дотик, коли довго читаєш у ліжку, підтягнувши коліна і впираючись стопами у тканину»
☂️«Повнота життя вимірюється тільки кількістю переданого світла, пронесеного через темряву»
December 11, 2020
Есеї, які вартує перечитувати. Тут про життя, але здебільшого під іншим кутом. Про родину, місця, історії людей, близьких автору, переплетені з історією країни. Часто про простір та речі, але так тонко та глибоко, що навіть щоденну рутину починаєш інакше сприймати.
Ці есеї читайте не заради сюжету. Та й власне, есе - це не сюжетний твір. Тут про глибоке пізнання життя. Якось так мені видається.
Ці есеї читайте не заради сюжету. Та й власне, есе - це не сюжетний твір. Тут про глибоке пізнання життя. Якось так мені видається.
December 28, 2021
Збірка "Так але..." може гордо носити звання підручника з імітації "високих" думк. Всі розповіді можна поділити на дві категорії: розповіді про переливання з пустого в порожнє та їх протилежності, де автор робить сміливі, часом навіть провокативні заяви проте без жодної аргументації, тож ми маємо в них вірити...чому?
Якщо ж подивитися на оповідання критично та прибрати весь непотрібний пафос, то можна побачити, що за ширмою високопарності не стоїть нічого вартого уваги.
Якщо ж подивитися на оповідання критично та прибрати весь непотрібний пафос, то можна побачити, що за ширмою високопарності не стоїть нічого вартого уваги.
December 29, 2022
Це така собі літературна медитація. Особливо, коли слухати тексти Тараса у виконанні його самого.
До цієї книжки можна ще не раз повертатися, аби трохи заземлитися, зловити момент, побути просто тут і зараз.
Мені було добре. Дякую!
До цієї книжки можна ще не раз повертатися, аби трохи заземлитися, зловити момент, побути просто тут і зараз.
Мені було добре. Дякую!
July 26, 2022
переплітання думок, тонке вкраплення сенсів у кожну історію, відбитки дитячих спогадів і в цілому, вся книга, наче, замальовки снів: коротких, прозорих, інтимних…
April 12, 2024
Літниська з рядків Тараса Прохаська можу домішувати до кожного горнятка свого чаю.
Це те, що я розумію і про що приємно мислити.
_______________________
На моменті "клубу безперспективних перспектив" (половина клієнтури, бо інша – нащадки "НКВД") по вулиці Івана Франка, 19, я мусила всміхнутися у "вісімнадцятці" ранкового Львова, бо виглядало, наче автор зчитав і мій код також. Хоча між тими школами більше 20 років. А от розкопки після НКВС на подвірʼї припали саме на час мого молодшого учнівства. Дивні уривки пригадую. Тоді нам про це так нічого й не розповіли. А зараз милуємося зеленою клумбою та памʼятником знанням у формі стоса книг і глобуса. Симпатично.
Це те, що я розумію і про що приємно мислити.
_______________________
На моменті "клубу безперспективних перспектив" (половина клієнтури, бо інша – нащадки "НКВД") по вулиці Івана Франка, 19, я мусила всміхнутися у "вісімнадцятці" ранкового Львова, бо виглядало, наче автор зчитав і мій код також. Хоча між тими школами більше 20 років. А от розкопки після НКВС на подвірʼї припали саме на час мого молодшого учнівства. Дивні уривки пригадую. Тоді нам про це так нічого й не розповіли. А зараз милуємося зеленою клумбою та памʼятником знанням у формі стоса книг і глобуса. Симпатично.
Displaying 1 - 30 of 101 reviews