Степовий бог

by Євген Лір

Хассара — це слово звучить, наче пісок, що скреготить на зубах. Безмежна руйнівна сила, яка існувала задовго до появи людства, знов прокидається серед порожніх степів. Та що про це може знати Сергій — чотирнадцятирічний хлопець, що волею випадку познайомився з дивакуватим відлюдником? Чи стане йому розуму лишитися осторонь, чи встоїть він перед спокусою рушити за спалахами химерного світла, що тут і там проймає Запропади-місто? І чи втримає Кам'яна Вежа натиск Великого Ніщо?
Усі відповіді — в серці Степового бога.

Genres: Fantasy, Ukrainian Literature, Horror, Young Adult, Fiction, Contemporary, Mystery

208 pages, Hardcover

First published September 1, 2019

About the author

am not here

Reviews

[Darka · Rating 5 out of 5]

Книга Євгена Ліра "Степовий бог" вийшла у видавництві "Дім Химер" минулого року, але купила її я зовсім нещодавно. Купила і майже зразу прочитала - зразкова ситуація, завжди б так! Тепер можна ставати на стільчик і розказувати іншим, бо ця історія заслуговує, аби про неї говорили.

Події відбуваються у провінційному степовому містечку Запропади десь наприкінці 2010-х. Головний герой - підліток Сергій. Він знайомиться з відлюдькуватим травником Віктором Остаповичем, який завжди має чудернацьку оповідку напоготові. Моторошний прихований бік світу контрастує з історіями про рок-концерти та втечі з уроків, але загалом ці два компоненти добре працюють разом.

Заслуговує окремої згадки і сам світ, в якому відсутня схема протистояння між добром і злом. Автор додає до класичного рівняння древні могутні сили, в котрих немає нічого людського, але котрі впливають на життя людей. Сцена битви між цими силами нажахала і зачарувала мене водночас, хочеться перечитати її сто разів і разом з тим не перечитувати ніколи, бо мені вистачить одного сну про істоту, чиє тіло складається з очей.

Віктор Остапович стає для Сергія учителем та провідником у цей дивний новий світ, він може пояснити багато речей, але не завжди вважає момент відповідним. Для мене їхні стосунки з одного боку здалися доволі щирими і цікавими, а з іншого - складно збагнути як Сергій, дитина свого часу, так швидко і просто може повірити у надприродні здібності діда, місце якому на стбшній битві екстрасенсів. Де його сумніви у психічному здоров'ї Віктора Остаповича? Де його сумніви у психічному здоров'ї батьків, які возять до цього травника на лікування родичку? Де його сумніви у власному психічному здоров'ї, врешті решт? Пояснення, яке я знайшла для себе, полягає в тому, що, мабуть, справді є люди, які трохи більше ніж я, готові повірити у дива.

Мені імпонували загублені в книзі думки, які насправді проходять крізь неї червоною ниткою, про важливість історій у житті людства. Я високо ціную хороші розповіді, тому мені зрезонувало:

"Наприклад, палітурка книжки, яку ви тримаєте зараз у руках - це теж брама, що позначає початок і кінець поданої історії, навіть якщо справжня історія нескінченна... А історії - це, зрештою, чи не єдине, що має сенс і цінність за будь-яких умов".

Крім першої частини трилогії це видання містить ще й оповідання, дотичне до світу "Степового богу". Наївне і жорстоке водночас, воно тримається на дитячій вірі в монстрів, у Хижих, від яких можна захиститися побудовою Стіни посеред безкрайого степу. Чи справді можна..?

Якщо старанно ігнорувати всі натяки на продовження, розкидані у книзі, на непояснені моменти і ниточки, що тягнуться кудись у безвість, то можна сприймати "Степовий бог" як окремий твір, але це нелегко. Хочеться трохи більше.

[Inna · Rating 4 out of 5]

Пройшла шлях від «що за маячня? варто кидати читати це» до «ммм, яка самобутня історія!» за 200 сторінок))))
Мені здається, чи автор дуже затягнув з продовженням?

[serhii_reads · Rating 5 out of 5]

Гарний містичний горор роман. Незважаючи на свій невеликий розмір, недорозкриті моменти і численні натяки на продовження, якого немає, цей роман усе одно вартує уваги хочаб через свою атмосферність. Спочатку він налаштував мене на ностальгію за нульовими, коли я сам, як і головний герой, був неформалом у той час. Але потім повністю мене поглинув своєю історією. Це роман про пошук відповідей, містичний досвід, межевий стан та бажання знайти наставника по життю. Це все те, через що я і сам проходив в тій чи іншій мірі, і це те, чого зараз мабуть мені не вистачає вже тепер. Саме тому книга й зачепила. Взагалі роман мені здається такою собі рефлексією і шаною автора до своєї молодості.
Хотілося б продовження. Дуже зрадію, якщо буде.

[Кшися Федорович · Rating 5 out of 5]

В історії Степового Бога кілька можливостей відчитання тексту за вибором читача. Спершу звертаєш увагу на опис Міста й неформальної культури у визначеному часопросторі; поступово — на символи, алюзії, міфологію, реальні історії, персоналій та особливі місця.
Втім, оповідь не обмежується лише цим, як не обмежується лише історією взаємин з іншими, пошуком Вчителя, пошуком себе; зіткненням з інакшими категоріями, що не вкладаються до усталеного світобачення; пошуком міри істинності знання та наступним неминучим вибором — що робитимеш зі своєю істиною?
Що прокинеться під землею і що прокинеться у підсвідомості? Що робитимеш ще пізніше, коли плетиво незрозумілого та реального стане невіддільним і замкнеться на твоїй шиї?
Коли знань стане забагато, балансуй на рисках між рівнями сприйняття — або переступни її.

Лір творить окрему міфологію для своїх книг, і символи, що проступали у оповіданнях із «Підземні ріки течуть», ще проявлять себе у «Степовому». Зазначу — порядковість прочитання не важлива, важливий взаємозв’язок та можливість відчитувати символи й знаки.
Як проявить себе Атер, хто є «ми», чим є вісім безликих фіґур, до чого веде накопичення четвірок, які це об’єкти у дзеркалі виглядають ближчими — скорочений перелік речей, що міґрують між книгами Ліра та повторюються.
Попри суттєву доповненість міфології, світ книг не є окремим, але поєднаним за допомогою ниток: місць, явищ, особистостей, подій — закодованих, прихованих, або таких, що раптово знаходиш на поверхні, ніби руків’я акінака.

Читати категорично рекомендовано.
11/10.

[Євгенія Федотова · Rating 3 out of 5]

Гарна спроба українського фентезі у степових локаціях, але чи то в мене багато прискіпувань, чи автору все ж краще вдаються поки оповідання (наприкінці книги є саме те оповідання, що служить відправною точкою трилогії і воно круте). Чекатиму на 2ну частину, але більше з цікавості 'чи виписався автор', аніж від захоплення сюжетом.

[Андрій Гулкевич · Rating 4 out of 5]

Враження від цієї книги позитивні. Мені бракувало можливості відчути атмосфери південно-східної України, бо зроду там не бував. Як на мене, автор поєднав у романі Лавкрафтівське невідоме перед незрозумілим та нераціональним, безсилля людини перед чимось значно більшим. Водночас опис Хассари і атеріанців, чимось нагадало протистояння у книговсесвіті С. Кінга. Мова йде про хаос та порядок, Ґана, Темну Вежу і так далі. Ці речі до певної міри мають свої імена у «Степовому богу». Вони не ідентичні Кінговим, однак дещо подібні.
Єдиний мінус, як на мене, коротка форма. Я невпевнений чи це роман. Скоріше, за обсягом повість, ну або десь на межі. Чекатиму продовження і більш детального опису Хассари, бо в цій книзі трохи бракувало пояснень .

[Катерина · Rating 1 out of 5]

Складно написати свої враження на цю книгу.
Або вона трапилася мені не в той час, або це просто не моя історія.

Я не відчула її атмосфери, не роздивилася тут містики чи горору.
Мені це здалося схожим на езотерику з наркотиками. Двісті сторінок читалися довго та нудно. Тому мені, на жаль, не зайшло, не сподобалось.

[Natalia · Rating 4 out of 5]

Дуже добре, але (неймовірні для мене слова) - замало. Наче автор двері відкрив, в куди далі йти - не показав...

[Oleh Bilinkevych · Rating 3 out of 5]

Цікава та добре опрацьована міфологія, однак дуже фрагментарна історія, яка по собі залишає більше питань ніж відповідей. Книга, яка сприймається наче трейлер перед чимось більшим.
До слова, невеличке оповідання в кінці книги навіть дуже зайшло.

[Igor Mogilnyak · Rating 4 out of 5]

3,5⭐️

Хотів колись прочитати ще тоді, коли виходило у Дім химер, проте прочитав лише зараз - перевидане вже у Віхолі. Цікава горорна атмосфера, фентезійна, та й все, хоча вовки-характерники мені норм тема, а все решту, що відбувалось, не дуже все сподобалось. За продовження так і не зрозумів - воно таки буде чи це вже все?

[Ігор Антонюк · Rating 5 out of 5]

Є. Лір "Степовий бог".
Містичний роман (2019).
Темрява ближче чим ви думаєте.
Атмосферно, містично та хвилююче...
Запропади - невелике українське містечко, де живе чотирнадцятирічний хлопець Сергій, який не поспішає дорослішати. У житті підлітка не відбувається нічого особливого: школа, друзі, тусовки. На носі екзамени, а він прагне відвідати місцевий рок-концерт.
Саме тоді, батьки привозять Сергія разом із тіткою до відлюдника-травника, хоча нікому точно не відомо хто він насправді такий!?
На хлопця чекає зустріч з чотирма чорними псами, незвичайними історіями та іншою стороною Степу. Невідомістю та незбагненністю світу містифікації Хассари.
І ще, не завжди безпечно ходити у степ опівдні при світлі сонця. Бозна, хто чи що вас може там зустріти. Найгірше, якщо це буде цілковите Ніщо.
Так що, вимкни wifi, читай книги.
#читай_горор🕯️
#читатимодно #книги #читайукраїнське #horror #ukrainereading

[wow_42 · Rating 4 out of 5]

на мій смак, краще би ця історія була коміксом. це було би досить органічно (художники, ілюстратори, це для вас ідея 🙃). але маємо вже книгу, то давайте поговоримо про книгу.

під час читання відчувається, що це лише якесь вступне слово, пролог і далі має бути щось більш епічне. перше знайомство з автором, в мене очікувань не було, тому книга читалася швидко та легко. оцінити однозначно важко, тому що хочеться прочитати всю трилогію, зрозуміти до чого нас готували в цій першій частині. сюжетні повороти очевидні, йой най буде як для вступу в трилогію.

а от оповідання в самому кінці влучно доповнює основну розповідь, знову ж таки — готуючи читача до продовження.

[Meness · Rating 4 out of 5]

Подобається мені, як пише Євген Лір, дуже атмосферно і моторошно навіть там, де, здавалося б, не має нічого страшного.
Через згадку того, що підземні ріки все течуть, здається, наче його твори всі в одному всесвіті. Власне, впевнена, що так і є. Як казав Володимир, все пов'язане. І цей химерний всесвіт Ліра - наш.

[Serhii Zubov · Rating 5 out of 5]

Очікувано химерно. А ще містично, атмосферно, ностальгічно і до біса цікаво. Сподіваюсь продовження таки станеться та якнайшвидше.

[Marie Oley · Rating 4 out of 5]

Атмосферний містичний ґорор. Грає на ностальгії. Але місцями мені було занадто езотеричною і гомеопатично😅

[vhatos · Rating 3 out of 5]

Книга складається з повісті (або ж невеликого роману) та оповідання. Загалом трохи розчарований, бо твір належить до young adult (давно вийшов з цього віку) з елементами пригод, містики та жахів. До жанру фентезі не можу його віднести. Протагоніст, школяр Сергій, дорослішає, переживає перші почуття до дівчат. Автор багато уваги надає опису рідного міста головного героя, різних неформальних молодіжних груп. Випадково зустрічається з травником паном Віктором, який відкриває перед ним певні таємничі явища. Відчутно вплив творчості Лавкрафта. Таємниця Хассари поки не розкрита. Сюжет книги якось несподівано обірвався зі смертю Віктора, хоча підозрюю, що він залишився живим і з'явиться перед читачем у продовженні. У мене склалось враження, що автор якось штучно розділив досить великий, можливо цілісний, твір на менші частини. Оповідання сподобалось.

[Bones Green · Rating 4 out of 5]

Пітьмяний пагін, чиє коріння живить Бо.
І розрозстається істотами химерними й лячними, які чекають у степах опівдні та поночі в курганах.

Вдалий дебют жанру української південної готики у великій прозі. Цікаве продовження збірки "Підземні ріки течуть". Здається, Хассара там прийшла до нас, а тут отримала ймення. Й оповідання, що доповнює роман ще більше вабить запізнати таємниці незвіданих шляхів.

[Sasha Ambroz · Rating 3 out of 5]

Я розминулася із цією книгою років на 25, на жаль.
Ну і дуже хочеться її перередагувати.

[Tatty_read’s · Rating 5 out of 5]

Місцями моторошно і від цього затягуюче.

[Андрій Урс · Rating 5 out of 5]

Степовий Бог, Чорний Бог… в українській літературі починає вимальовуватися новий пантеон сучасних богів. Страшних богів, кровожерливих та ненаситних. І мене, як фаната Лавкрафта, це дуже тішить.
Сьогодні розкажу трохи більше саме про «Степового Бога» Євгена Ліра.
Одразу хочеться відмітити цілісність тексту та його стиль написання, читається дуже легко, а відірватися майже неможливо. Одні сцени змінюються іншими, сюжет рухається уперед, а ти цього майже не помічаєш, настільки все невимушено та взаємопов’язано. І попри те, що події розгортаються неквапливо, як і життя самого степу, постійно наростаюча напруга змушує тебе бути зібраним та ковтати кожну наступну сторінку у передчутті чогось серйозного та страшного.
Дуже сподобалася описана атмосфера двохтисячних років. Усе настільки класно підмічено, що прямо повертаєшся у часі і знову відчуваєш цю безвихідь молодіжного руху, субкультур, неформалів, перших поцілунків та дешевого алкоголю. Дуже реалістично, моментами я ніби дійсно повертався назад у часі. І якщо це типова атмосфера Запропадів, то передати її у автора вийшло занадто влучно.
Що вразило особливо – так це степ. Навіть не так, дуже вразив Степ. У автора Степ – це окремий персонаж, окрема жива (і нежива водночас) істота. Він всепоглинаючий, він безмежний, він страшний, він величний та таємничий. Він не просто існує, а існував завжди, існує зараз, та буде існувати вічно, хоча звичайні люди його й не помічають. Це та сила, яка була задовго до людей, та буде ще довго після. Власне, створити Бога у автора вийшло. Під час прочитання ти повністю переймаєшся емоціями та відчуттями героїв, починаєш відчувати Степ так, ніби він не на сторінках книги перед тобою, а навколо тебе і в тобі. І ти починаєш його боятися. Не розумієш, а тому боїшся іще більше.
Книга побудована на перетині цих двох світів, депресивних Запропадів та безмежного і лякаючого Степу. І читач, разом із головним героєм, постійно рухається між цими світами та перебуває у обох одночасно. І не зовсім зрозуміло який з цих світів кращий та комфортніший: з одного боку депресивне та безвихідне місто, з іншого таємничий та всепоглинаючий Степ. А описані у книзі ритуали відсилають нас до слов’янського язичництва та до старовинної магії. Що лише додає містики та загадковості.
Окремо хочеться виділити оповідання після епілогу. Воно не тільки розкриває світ «Степового Бога» ширше, але й змушує ще більше боятися Степу. І якщо містичний світ Карпат в українській літературі зустрічається частіше та є більш детальним, то тема степу є новою та оригінальною. З одного боку це показує різноманіття України, з іншого – допомагає нам пізнати більше землю, на якій ми живемо. Тому «Степовий Бог» є не лише цікавим, лякаючим та містичним, але й неймовірно корисним та вчасним.
Перший том трилогії вийшов неймовірно цікавим та якісним, тому я вже з нетерпінням чекаю продовження. І по тому фундаменту, який Євген Лір заклав у першій книзі, продовження має вийти ще крутішим.
P.S.: А для тих, кто сумнівається чи варто читати додам одну особливу деталь. Зовсім нещодавно археологи знайшли на Мамай-горі (яка знаходиться у тому самому степу) скіфський акінак. Якраз такий, який зустрічається у «Степовому Богові». Співпадіння? Я так не думаю. Тож читайте цю книгу з розумінням того, що вона може виявитися зовсім не вигадкою.

[Maria · Rating 5 out of 5]

Ця книжка стала чудовою супутницею у подорожі, яка могла б і не статися. У «Степовому бозі» коїться якась чортівня, і з купівлею квитків на потяг те саме.

Мені сподобалося і затягнуло. І тепер хочеться продовження та слухати інтро «Камʼяна могила» до альбому «Тисяча очей» вокально-інструментального ансамблю Zwyntar

[Iva · Rating 4 out of 5]

Навіть попри деякі структурні проблеми, "Степовий бог" творить добру мітологію Степу та вдало міксує фольклор із історичними містифікаціями
Щиро чекаю на продовження в наступних томах "Хассари"

[Oleksandr Zholud · Rating 3 out of 5]

This is the first volume of the future trilogy, the English title of the book is ‘Steppe’s God’. This is a novel of Ukrainian writer Євген Лір. Before reading the book I became aware of him as one of the co-authors of the great Ukrainian Youtube channel Твоя Підпільна Гуманітарка / Your Underground Humanities, which makes great short videos on Ukrainian linguistics, literature, folklore and other themes.

The preface of the book defines it as fantasy. The start, with a 14 year old protagonist Serhiy hints on YA. However, both these assumptions are wrong, and the novel, while having supernatural elements is actually build up own mythology, which can be linked to Lovecraftian mythos, up to the fact that the novel addresses other works of the author, but is a roundabout way. For example, one of the characters says ‘underground rivers flow’ and this is actually the title of his anthology – Підземні ріки течуть. Or there is an earlier short story added to this book, with a plot, which is mentioned but not elaborated in the novel. Because this is my first book of the author, I may have missed other links…

So, Serhiy is an ordinary guy from a little town in Ukrainian steppe. The town’s name is given as Zapropady (which can be roughly translated ‘behind nothing’), which is actually the author’s home town Melitopol. The date is 2007 and he takes part in local subculture musical movements. The selection of activities in the town is quite poor, so he wants to get to a concert, which is a big thing for locals, but instead parents take him outside the town to meet a strange man, who tries to heal Serhiy’s aunt. The man, Victor actively dabbles in using herbs and mushrooms as well as ‘energy sources’ to heal people, but he is a physicist (and took part in liquidation of Chornobyl catastrophe) and a reasonable man, who at the same time may tell that his father was a werewolf. Victor tells Serhiy about two great powers, roughly equivalent to chaos and order (but not good/evil), which push the world out of its equilibrium. Chaos-like is Khassara, which tries to return the universe to the state before it existed, while order are Aterians, who want all black-and-white, without anything in between.

What follows is just a year or so from Serhiy’s life, where his ordinary life with school, first love, subculture gatherings is interrupted from time to time with (possibly) mystical events.

It is great that there are authors who try to create own mythology, borrowing both from local specifics and world’s classic gothic and horror literature. The prose flows easily and the book can be gulped in a few days. However, I guess many fans of more usual fantasy or YA will be dissatisfied, for it is notably outside the usual tropes.

[Andriana · Rating 3 out of 5]

Я б описала це як впізнаване і тривожне.

Дивна й приємна суміш – знайома атмосфера нульових, ностальгія, трохи трешу і романтики того часу. Старі телефони, субкультурні тусовки, знайомі гурти. Ніби автор просто взяв кусок мого дитинства, чи то юності, й прикрутив до нього щось давнє, темне й моторошне.

Атмосфера присутньої темряви.
Загалом це наче як суміш українського темного фольку разом з побутовою реальністю двохтисячних. Трохи фентезі, психологічної тривоги, трохи містики й жахів в сенсі землі, пам’яті, тіней і древніх сил. (укр-дарк-фольк-горор?)

🐺3.5

[yarkaty · Rating 4 out of 5]

Я читала цю книгу довго. Значно довше, ніж занотовано тут, бо просто забула внести її в ґудрідс. Не знаю чому, але вона зайняла мені, певно, з рік.
Читалась плавно і легко, але як тільки я закривала її, повертатись не хотілось зовсім. Мені страшенно подобалась мова цієї історії, образ степу, хатини пана Віктора, Запропади - це взагалі любов. Все було добре, але нічого не тримало мене: мені не хотілось дізнатись, що буде далі. От просто читала собі, поки читалось.
Загалом мені складно щось сказати про цей текст, бо поки він промальовується лише в якихось загальних рисах і начерках. Яскраві образи запам'ятались, читати було смачно, а все решта побачимо в другій частині (якщо/коли вона буде).
Оповідання, подане в кінці книги, було навпаки чудовим. От воно тримало, зацікавлювало, змушувало читати і не відкладати. Здавалося б кількома дрібними штрихами подано стільки відчуттів і образів. Краса.

[pani tet · Rating 1 out of 5]

В самому тексті книги була фраза про те, що ця історія сприймається або як зустріч із магією, доторк до таємниць життя, або як оповідку про старого підозрілого дядька, що живе в халабуді посеред поля. Ну якось мій варіант – то халабуда в полі плюс езотерична нудна хрінь по духовні сфери, джерела енергії землі і таке інше.

[Andriana · Rating 4 out of 5]

мені дуже сподобалося як автор вправляється зі словами, не певна як це описати, але ніби було шось особливе в цьому всьому 😳
захопило з перших сторінок!
історія в кінці... в мене нема слів. це дуже круто, отут я реально в захваті. зараз напишу дурість. чомусь ця історія дуже завайбила мені євангеліоном. якщо ви бачили це аніме і прочитаєте цю історію, сподіваюся, зрозумієте мене👀

[Yuliia Kravchenko · Rating 4 out of 5]

десь між 4 і 4.5

але історія точно має місце!

На початку читання я говорила, що нічого подібного мені ще не траплялось. І знаєте, ця думка пройшла зі мною усю книгу. Я ніколи ще не занурювалась в атмосферу південно-східної України ( на жаль, ніколи там не була) та автор подарував мені таку можливість. Історія зуміла заволодіти моєю увагою й тримала до самого кінця.

Історія пізнання себе й навколишнього світу крізь призму дорослішання підлітка Сергія з міста Запропади (прототип Мелітополя)

Моторошний та химерний світ тут контрастує зі звичайними будням підлітка: підпільні рок-концерти, втеча з уроків, екзамени й непорозуміння з батьками.

Темне фентезі, наприроднє чи містика з елементами горору? Думаю, тут всього по трошки. І це все збіса атмрсферно! Безкрайній степ може таїти в собі багато загадок. І не всі вони є безпечні. Легенди, які оповідав Віктор часом скидались на казку, допоки не починали оживати. Той момент, коои складно віднайти ту межу, де закінчується реальність і починається вигадка. Але в цьому й весь кайф.

Бажання доторкнутись до чогось загадкового, неосяжного, пізнати те, що не підвладне усім

Часом мене дуже захолювала ця історія, хотілось дізнатись більше про атеріанців І Хассару. Були й моторршні моменти, коли пробирало до мурах (поява Опівденниці в степу, створіння з порцеляновими обличчями, події на Свято Вогню). Але присутні щемкі болісні епізоди (мені було жуже шкода Мару. Й песика)

А ще місцями це було дуже ностальгійно ( мені прям зводило олд скули). Народжені на початку 90х точно оцінять цей вайб "субкультурної залежності". Авторо вдалося розворушити давно забуті спогади моєї юності (знаю майже всі згадані гурти і навіть треки були на рінгтоні 😁).

Особливої уваги заслуговує оповідання "Степ", поданк в кінці книги, оце було прям вау!!!!

Я читала перевидання роману 2025 року від Віхоли з авторським доповненням. А голвне, що на нас чекає продовдення ( і, як стверджує автор, воно буде зовсім інакшим, аніж планувалося)

Зізнаюсь чесно, я дуже заінтригована!

[Sansael · Rating 5 out of 5]

Степовий Бог вразив.
У пошуках власного степового коріння і завдяки твіттера я дізналась про цю книгу, і, чесно, спершу мене захопила тільки обкладинка. А обкладинка тут дійсно уух.
Але читаючи власне книгу... Мабуть, я ще не читала книжок, що так чітко описують життя підлітка на зламі нульових і початку десятих. Нєфори, сцена, музика, телефони, соцмережі... Все це немов заборонений плід, що манив підлітків.
Та справжній заборонений плід у цій книзі - знання. Знання про те, що живе поруч, про що ми не здогадуємось.
Міфологія, що їх створює Лір у цій книзі, та у @Книзі вигаданих неістот - захоплює, змушує повернутись до власних дитячих страхів і нічних жахів, і наповнює дивним трепетом майже забутих спогадів.

[Tetyana Dubyna · Rating 4 out of 5]

Ностальгія за підлітковими роками наприкінці 2000-х здивувала тим, що потішила (бо про 90-ті, наприклад, я читати не люблю - неприємно). Неформали на Площі, хоч і описуються дещо незнайомою лексикою - наче не в містечку на півдні України, а в моєму Калуші. Воу.

Рада, що "Віхола" нарешті перевидала цю книгу і я змогла її прочитати. Шкода, що не буде продовження історії в тому вигляді, в якому його автор планував до повномасштабної війни, але реальність більше ніколи не буде такою, як раніше. Євген Лір обіцяє інше - і я на нього чекатиму.

Для мене ця книга з усіма її недоліками - артефакт часу, в якому відбуваються її події. Бо тоді я теж була заглибленою у філософію підліткою, яка дуже хотіла вірити в дещо більше, аніж вона була насправді.