Час фенікса

by Rose Ausländer, Роза Ауслендер, Петро Рихло (Translator)

Роза Ауслендер (1901, Чернівці – 1988, Дюссельдорф) належить до числа видатних німецькомовних поетес нашого часу, поряд з такими іменами, як Ельза Ласкер-Шюлер, Неллі Закс, Марія-Луїза Кашніц або Інгеборг Бахман. Її лірика, на перший погляд проста й невибаглива, звернена до вічних проблем людського буття, наснажена силою пристрасного почуття і живої, невтомної думки, випромінює потужну енергію добра, краси й любові. Друге видання книги доповнене новими перекладами поезій, а також зразками есеїстичної, літературно-критичної та публіцистичної прози, яка увиразнює художні засади творчості поетеси й засвідчує її нерозривний зв’язок з буковинською вітчизною.

352 pages, Paperback

Published January 1, 2011

About the author

Rose Ausländer, a German-speaking Jewish poet from Czernowitz/Bukovina who spent much of her life in exile in the United States and Germany, wrote that her true home was the word itself. Her poem Mutterland (Motherland) distinguishes between national identity and individual identity which is informed by language: “My fatherland is dead/they have buried it/in fire./I live/in my motherland/word” (Mein Vaterland ist tot/sie haben es begraben/im Feuer/Ich lebe/in meinem Mutterland/Wort). Ausländer is known for her crystalline poems describing the natural wonders of the world, such as stars, butterflies and flowers, as well as her experiences in the Czernowitz ghetto during World War II and the Shoah, her life in exile, her travels through Europe, and her relationship to family and friends. While her early poems are tightly structured and rhymed, her later poetry is influenced by the modern rhythms of free verse which she encountered while reading modern poetry during her exile in the United States and in her meetings with Paul Celan (Paul Antschel 1920–1970). She also translated Yiddish poems by Itzik Manger (1901–1969) into German and German poems by Else Lasker-Schüler and Adam Mickiewicz (1798–1855) into English. From 1948 to 1956, while in exile in New York, she wrote approximately thirty poems in English. Ausländer dedicated many of her poems to those who had inspired her personal philosophy and writing, such as the writers Heinrich Heine, Annette von Droste-Hülshoff, Rainer Maria Rilke, Georg Trakl and Marie Luise Kaschnitz, as well as the philosopher Constantin Brunner (1862–1937). Ausländer’s lifetime correspondence with Brunner began when she sent him one of her early poems, Niagara Falls I. Upon receiving it Brunner replied that he had been standing in spirit with Ausländer before Niagara Falls (Ed. Braun, p. 5). Brunner’s death moved Ausländer to write the poem “Constantin Brunner In Memoriam,” which laments the loss of her long-time mentor yet ends on a hopeful note: “He is not dead, and his words float/in the space of the soul above our life” (“Er ist nicht tot, und seine Worte schweben/im Raum des Geistes über unserem Leben;” Ed. Braun, p. 191).

Reviews

[Dmytro Zozulia · Rating 4 out of 5]

Завдяки Розі Ауслендер (не лише їй, звісно, але багато в чому - їй), Чернівці вписані у світовий поетичний (а також політичний та мистецький) контекст. Українська мова й культура витіснені тут на марґінеси, але інакше, мабуть, не могло бути суто з історичних причин. Для цієї німецькомовної єврейки батьківщина - Буковина, - відіграє не менш вагому роль, ніж материзна - мова (німецька), - і в пожиттєвому пошуку власної ідентичності поетка регулярно повертається до місць, де почалося її формування. Крім того, у прозі (або ж, якщо точніше, в журналістиці та критиці) вона систематично згадує й оспівує своїх буковинських земляків, що також позитивно впливає на оприсутнення західноукраїнських топосів на культурних мапах Європи й світу. Як на мене, Роза Ауслендер відіграє для Чернівців ту саму роль, що й Бруно Шульц для Дрогобича: обидві ці постаті, не належачи напряму до українського культурного контексту, роблять внесок у його розвиток.

Якщо ж говорити про поезію Рози Ауслендер, то вона зрозуміла й доступна, місцями навіть проста, але від того не менш метафорична й приємна для читання. У цьому поетка - пряма протилежність свого друга, Пауля Целана, гранично відкритого (або ж гранично герметичного) й через те - гранично незрозумілого. Вірші Ауслендер меланхолійні, але не надривно трагічні, навіть там, де цього, здавалося б, вимагає тема: життя й смерть у нацистському ґетто. Іноді в текстах поетки справді помітні впливи Тракля, Гайне й Кафки, про які вона сама неодноразово згадує. Образність прозора, часом укорінена в повсякденність, часом у природу, часом - у єврейську міфологію або Біблію.

Читати Розу Ауслендер легко й приємно, а крім того - потрібно: сподіваюся, колись у нас буде більше перекладів її багатої творчої спадщини.

[Mariia Lyshen · Rating 5 out of 5]

"Плоди годують мене

однак без слова
й людей
Я помру

з голоду"

Клюнути на ціну в 175 грн у книгарні на Олімпійській було неймовірним рішенням. Поезія Рози дуже інтенсивна. Петро Рихло — найкращий перекладач ever, бо цю інтенсивність він вдало зберіг. У статті про Бернарда Редера Петро використовує в перекладі слово "невідворотність", і, попри те, що це слово описувало скульптуру Редера, "невідворотність" — термін, якого не можна уникнути, говорячи про поезію Ауслендер. Мене захоплює її промовистість, бо навіть образність не йде їй всупереч. Вона щира, скоріше навіть відверта, бо щирість не передає того рівня різкости, якого вимагає ситуація.

Не знаю, яким чином обиралися тексти для збірки, і мені було складно прослідкувати якусь тенденцію письма при прочитанні віршів. Що хочеться відмітити, так це любов Рози Ауслендер до мови. Вона заключається не в самій любові до письменництва, а у виокремлені для мови окремого місця у своєму світобаченні. Я ніколи не бачила, щоби письменник так любив слово і так прямо про це казав (можливо, варто читати більше, але ви мені спочатку скажіть, де подібне шукати). Любов Рози до слова — возвеличення, поклоніння та передача слову контролю над собою. І це мені дуже відгукується. Хочеться описати її поезію словами "трагічна романтика", бо нестримність (попри очевидну словесну стриманість (хоча чи можна це назвати стриманістю?)) та щирість Ауслендер заслуговує на окрему увагу.

"Під градом каштанів (...)
набивати гулі
об усі гострі кути
й лишатися цілою"

Збірка насправді перевернула моє уявлення про поезію, показавши, що і так можна. Я освідчуюся в коханні до Рози Ауслендер. Хочу якось використати слова, аби приплести сюди мою улюблену фразу цієї збірки, але не знаю, як це зробити. Тому пишу прямо: заявляю про інтенцію та даю простір (усе, що мені належить) цим рядкам:

"Будь ким є
Віддай що маєш"

[typewrittengarden · Rating 5 out of 5]

це читання було спонтанним і одкровенним. незнищенно вітальні поезії. ще часом повертатимусь до цієї збірки. оця лаконічність вживаних розою ауслендер слів і творимої форми загалом так легко призвичаює, що після прочитання залишається дуже стійка, але таки неузагальнена терпка полегкість. містико-романтичний флер численних образів — зорі, троянди, птахи, старозавітні мотиви — укладається в заспокоююче чесну і мозаїчну рефлексію щодо ідентичності. мова для авторки підкреслено материнська, самопороджувана і саме така, що відвзаємнює це породження, даючи притулок: «я живу у своїй материзні — слові». також було цінно інтуїтивно відчувати читаного розою спінозу. поза (передуючи целану) практично наскрізним образом «чорного молока» і тематично трагічними віршами не менш вражає впізнавано поважлива любов до людей, слів і мови, троянд і дерев, життєсвіту, досвіду — все це таке справджене і таке живе. зразки прози теж цікаві, хочеться більше знати тодішні чернівці, та не хочеться вірити, що низка інших есеїв таки втрачена. в одному вірші роза ауслендер питає:
«коли я піду з цієї безпам’ятної землі
чи будеш ти
моє слово
бодай хвильку мене боронити?» — і саме запитування задіває мене достатньо, аби могти пересвідчитися, що слово таки досі її боронить.

[Hirkotta Hirkotta · Rating 5 out of 5]

“Пора розділити спадок

візьми собі
смертне
яблуко
а також
безсмертне
слово“