Двоє норвезьких лікарів написали неймовірно дотепну, цікаву та корисну книгу «про те саме місце». І у них вийшло дуже кльово.
Прочитавши «Manus om Anus» («Інструкція до анусу» — назва теж дотепна) можна дізнатися купу нового (та освіжити старе), від історії анальної медицини (британська метода рятувати утоплеників шкварить, гомеопатія відпочиває) до ЗПСШ сучасності (так, через анус передаються краще, бо там багато кровоносних судин), від анатомії до задоволень. І у вас, як стверджують автори, завжди буде багато цікавих тем для розмов на вечірці ;)
Також тут можна збирати бали по ходу читання та пройти вікторину в кінці, а ще у книзі офігенно влучні ілюстрації, що чудово доповнюють текст. І якщо ви були уважні, то знатимете, як правильно ставити ректальні свічі (корисне знання!), і зрозумієте, чому аргумент про моркву та клопіт про читачів від одного видавництва — повна маячня (ну, якщо раптом потрібні були додаткові докази).
Саме цього мені дуже, дуже не вистачає у нашому наукпопі — сміливості та вміння показати, що наука може бути смішною (і я зараз не про Ківу, то сумний сміх) та простою: «Типова вада лікарів: пояснювати одне незрозуміле слово іншим. Ми спробуємо ще раз».
І, не повірите, тут навіть про політику трохи завернули, бо життя таке, ніщо не існує без нічого і все пов’язане, кому як не науковцям про це знати.
(Хоча кілька авторів видавництва «Віхола» пишуть саме так — з гумором та сміливістю.)
Про анус і все, з ним пов’язане, не дуже прийнято говорити. Я згодна, що це так собі тема для обіднього столу, але ж через табуйованість навіть з дослідженнями виникають проблеми, а слово «сфінктер» в декого викликає дурний регіт, хоча цих клапанів у тілі багато, є навіть у оці (і так, про це також згадують). Отже будьмо обізнаними, руйнуймо стереотипи, читаймо гарні книжки, бо за нас це ніхто не зробить.
Дуже класна книжка, дуже раджу для загального розвитку, дуже хочу українською.