У наведених творах Євгена Гуцала (1937-1995) перед нами постає життя хлопчиків і дівчаток, сповнене захоплюючих пригод, мандрівок, несподіваних зустрічей та вчинків, складних, нерідко драматичних, а часом і кумедних ситуацій, зухвалих витівок - усього того, що й творить неповторний світ дитинства. Читача захоплює цікавий сюжет, який стрімко розвивається і тримає в напрузі, а головне - дух благородства, здатність юних щиро співчувати, проявити наполегливість, волю і попри всілякі перешкоди прийти на допомогу слабшому. Приваблює також сповнена гармонії та поезії мова письменника.
Український кіносценарист, журналіст, а також поет і прозаїк доби течії т. зв. «шістдесятників» у національній літературі.
Дитинство видатного письменника пройшло у с. Старий Животів на Вінниччині у родині сільських інтелігентів. Батьки присвячували достатньо часу для розвитку та навчання хлопця. Тож, після закінчення середньої школи з відзнакою, він подався до столиці здобувати вищу освіту. Однак, мрія стати журналістом здійснилася не одразу: не пройшовши занадто великий конкурс до Київського університету, через рік йому вдалося почати навчання у Ніжині та цілком поринути у вир літературної творчості.
Період активної творчої діяльності припав на т. зв. «хрущовську відлигу», завдяки чому автор міг майже безперешкодно, без суворої радянської цензури минулих років, друкувати збірки оповідань («Яблуко з осіннього саду», «Скупана в любистку», «Хустина шовку земного», «Запах кропу»). Як молодого перспективного літератора, його запрошують у складі делегації до Франції, а його ім’я стає відомим не тільки на теренах Батьківщини, а й за її межами. Однак, в державі настає період застою, що безперечно відображається і на творчості письменників. І лише за часів «українського відродження» відбувається деякий творчий сплеск.
Останні роки життя Є. Гуцало страждає на тяжку хворобу, що зрештою, призводить до його смерті на початку липня 1995 року.
Допитливий хлопчик, який тікає від відьми і говорить з домовиком, ловить рибу, а як пощастить - то і лисицю. Доглядає криву собаку і одноокого коня. Тролить вчительку і іноді гасить пожежу. Нехитре сільське дитинство, світле і повне щоденних відкриттів.
Прослухала лише оповідання «Скажений чорнобильський собака» від проєкту НВ «30 найкращих українських оповідань». Воно дійсно хороше, тепле, просочене любов'ю. І все закінчується добре! Інакшої кінцівки, коли тварина — головна героїня, я б не пережила, чесне слово.