What do you think?
Rate this book
Справа Василя Стуса. Збірка документів з архіву колишнього КДБ УРСР
Правда про кримінальну справу, життя і смерть Василя Стуса. У книжці зібрано архівні документи з кримінальної справи Василя Стуса, покази свідків, листи поета з тюрми, спогади його рідних та друзів. Ознайомившись із наведеними матеріалами,читачі дізнаються про невідомі факти щодо життя, ув’язнення та загибелі Стуса, які досі охороняли під грифом «Секретно».
688 pages, Hardcover
Published January 1, 2019
127 people are currently reading
1411 people want to read
About the author
Вахтанг Кіпіані
10 books41 followersукраїнський журналіст, публіцист, історик. Головний редактор Інтернет-видання «Історична Правда», однойменного тележурналу, викладач магістерської програми з журналістики Українського католицького університету у Львові та кафедри PR у Національному університеті «Києво-Могилянська академія», засновник Музею-архіву преси.
Also see:
Vakhtang Kipianit
Also see:
Vakhtang Kipianit
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 68 reviews
September 18, 2019
Майже 700 сторінок, на яких — шість томів останньої кримінальної справи Василя Стуса, чотири статті Вахтанга Кіпіані та останній відомий текст Стуса "З таборового зошита", прочиталися досить швидко. Це не захопливий детектив і не чарівна фентезійна історія, але відірватися від книги було неможливо. Суха канцелярська мова документів, як не дивно, зуміла передати купу емоцій, почуттів, думок, багатогранність сумнівів, переживань, ненависті, захоплення, байдужості людей, які свідчили у цій справі.
Насправді книга не про Василя Стуса. Вона — про майже сотню інших, тих, хто його оточував. Ці люди діяли згідно зі своїми світоглядом, переконаннями, досвідом, потребами. Хтось із них розумів, до яких наслідків призведуть їхні слова, а комусь це було до шмиги. Однак уся справа Василя Стуса, логічним завершенням якої стала його передчасна смерть, ґрунтується саме на свідченнях цих людей. Тобто можна голослівно й безособово стверджувати, що його вбила система (і це буде правдою), а можна назвати поіменно тих, хто особисто поставив свій підпис під вироком (і це теж — правда). Тим паче, що всі імена, адреси, свідчення подані без купюр.
Читаючи, я собі зробила багато закладок у тих місцях, які особливо зачепили. Думала: от писатиму відгук, обов’язково згадаю і про цей стиль радянських протоколів, який тримається на слові "нібито" та на штампах; і про "заявления", написані простими людьми (С), які не вважали їх доносами; і про останнє слово Стуса, сказане ним на першому суді в 1972 році, — у ньому він відхрещується від "бандерівської преси", де були опубліковані його вірші, визнає, що висунуті йому звинувачення "багато в чому слушні", й "обіцяє більше так не робити". Потім закладок ставало все більше, бо я намагалася зрозуміти, в який момент Стус зрозумів, що це покаяння не має жодного сенсу, адже його й таких, як він, заповзялися знищити — тій державі не потрібні були люди, котрі вміють мислити й аналізувати, та ще й не мовчать при цьому. Однак тій державі потрібна була картинка "загального щастя", й вона створювалася так старанно, що прості люди щиро вірили: Стус — ворог, а вони — справжні патріоти. Власне, на превеликий жаль, відтоді потреба народу у сліпій вірі не зменшилася, а голоси тих, хто вміє мислити й має сміливість заявляти про це, губляться у гомоні натовпу (як і свідчення друзів Стуса — у купі доносів).
Практично нема закладок у записках "З таборового зошита". Не тому, що не зачепили, радше навпаки: там кожен абзац хочеться обмірковувати, цитувати, обговорювати. А ще хочеться перечитувати твори Василя Стуса, аби тепер по-новому осягнути саме його, а не лише простих людей (С), яким і присвячено цю величезну книгу.
П. С. Віктор Медведчук згадується двічі: у протоколах суду, на якому він виступав у ролі адвоката (заявивши, що згоден із усіма звинуваченнями), й у статті Кіпіані "Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?" Власне, саме за висловлене у ній він і подав до суду на видавництво, автора й друкарню (як не дивно). Чим це закінчиться — побачимо. Історія триває...
Насправді книга не про Василя Стуса. Вона — про майже сотню інших, тих, хто його оточував. Ці люди діяли згідно зі своїми світоглядом, переконаннями, досвідом, потребами. Хтось із них розумів, до яких наслідків призведуть їхні слова, а комусь це було до шмиги. Однак уся справа Василя Стуса, логічним завершенням якої стала його передчасна смерть, ґрунтується саме на свідченнях цих людей. Тобто можна голослівно й безособово стверджувати, що його вбила система (і це буде правдою), а можна назвати поіменно тих, хто особисто поставив свій підпис під вироком (і це теж — правда). Тим паче, що всі імена, адреси, свідчення подані без купюр.
Читаючи, я собі зробила багато закладок у тих місцях, які особливо зачепили. Думала: от писатиму відгук, обов’язково згадаю і про цей стиль радянських протоколів, який тримається на слові "нібито" та на штампах; і про "заявления", написані простими людьми (С), які не вважали їх доносами; і про останнє слово Стуса, сказане ним на першому суді в 1972 році, — у ньому він відхрещується від "бандерівської преси", де були опубліковані його вірші, визнає, що висунуті йому звинувачення "багато в чому слушні", й "обіцяє більше так не робити". Потім закладок ставало все більше, бо я намагалася зрозуміти, в який момент Стус зрозумів, що це покаяння не має жодного сенсу, адже його й таких, як він, заповзялися знищити — тій державі не потрібні були люди, котрі вміють мислити й аналізувати, та ще й не мовчать при цьому. Однак тій державі потрібна була картинка "загального щастя", й вона створювалася так старанно, що прості люди щиро вірили: Стус — ворог, а вони — справжні патріоти. Власне, на превеликий жаль, відтоді потреба народу у сліпій вірі не зменшилася, а голоси тих, хто вміє мислити й має сміливість заявляти про це, губляться у гомоні натовпу (як і свідчення друзів Стуса — у купі доносів).
Практично нема закладок у записках "З таборового зошита". Не тому, що не зачепили, радше навпаки: там кожен абзац хочеться обмірковувати, цитувати, обговорювати. А ще хочеться перечитувати твори Василя Стуса, аби тепер по-новому осягнути саме його, а не лише простих людей (С), яким і присвячено цю величезну книгу.
П. С. Віктор Медведчук згадується двічі: у протоколах суду, на якому він виступав у ролі адвоката (заявивши, що згоден із усіма звинуваченнями), й у статті Кіпіані "Чи вбивав адвокат Медведчук поета Стуса?" Власне, саме за висловлене у ній він і подав до суду на видавництво, автора й друкарню (як не дивно). Чим це закінчиться — побачимо. Історія триває...
Read
December 14, 2024* Якби в нас знімали більше кіна, то, крім (відверто невдалого) "Забороненого", про Стуса напевно мусила би бути артгаузна юридична драма: сидить на допиті, мовчить, на питання не відповідає, щоб не підтримувати фарсу законності й нормальності процесу. У підсумку каже: "Ув очах КГБ - я звинувачений, із мого погляду - все навпаки: я - звинувачую КГБ".
* Мене засмучує, як викривлене радянське, так би мовити, каральне літературознавство насправді надовго затуманювало картину творчості поета навіть поза совком. Ми розуміємо, що це дикість, коли у вироку на процесі 1972 р. активно фігурують звинувачення за вірші: "В 1970 році упорядкував нелегальну збірку своїх віршів [...] У цих віршах наводиться наклеп на роботу та життя в колгоспах, на радянську демократію, на радянських людей" - і т.д., і т.і. Але цей перекос - Стус як автор передовсім поліиичної актуальної поезії - переноситься на захід, просто зі зміною знаків з мінусу на плюс. Коли я слухала лекції Грабовича, то там поставав геть інший каталог текстів, ніж той, що в нас (а в нас Стус герметичніший! якщо потрусити мене, то в голові заторохтять - думаю, зі шкільної програми - "Гойдається вечора зламана віть, / Мов костур сліпого, що тичеться в простір / останньої невіді", і "В мені уже народжується бог, / і напівпам'ятний, напівзабутий, / немов і не в мені, а скраю смерті, / куди живому зась — мій внук і прадід", і "І глупа облягає ніч / пекельний край і крик пекельний. / Сто років мучених надій, / і сподівань, і вір, і крові / синів, що за любов тавровані". Але є якісь геть незнайомі мені найменування, які стояли в центрі Стусівського канону на заході - під впливом оцих радянських приколів!).
* Таборові зошити Стуса - це, звичайно, неймовірний досвід гідності, більшої за життя і прості людські міркування.
* У мене є паперове видання (навіть !!!першого!!! тиражу, до того, як Медведчук отримав ефект Стрейзанд собі в мармизу! - мені б крипту купувати з такою завбачливістю🤣), але слухала аудіокнижку на абуку - там є вироки й частина допитів, спогади Овсієнка, есеї Кіпіані, таборовий зошит (з того, що може бути цікаво почитати не тільки вузьким фахівцям - немає свідчень частини важливих постатей: Кириченко, Лук'яненка абощо). Народ в коментах скаржиться на російську (не знаю, які в них були очікування щодо мови судочинства в СРСР у 1970-80-ті - там і так у вибірці української більше, ніж я очікувала) і на російський акцент Ахтема Сеїтаблаєва (тоді реально сильний, зараз значно менш помітний; мене це навпаки тішить, бо означає, що вперше за століття в якихось сферах потрібно переходити на українську, а не навпаки - але якщо вас це сприкрює, то попередження слушні).
* Мене засмучує, як викривлене радянське, так би мовити, каральне літературознавство насправді надовго затуманювало картину творчості поета навіть поза совком. Ми розуміємо, що це дикість, коли у вироку на процесі 1972 р. активно фігурують звинувачення за вірші: "В 1970 році упорядкував нелегальну збірку своїх віршів [...] У цих віршах наводиться наклеп на роботу та життя в колгоспах, на радянську демократію, на радянських людей" - і т.д., і т.і. Але цей перекос - Стус як автор передовсім поліиичної актуальної поезії - переноситься на захід, просто зі зміною знаків з мінусу на плюс. Коли я слухала лекції Грабовича, то там поставав геть інший каталог текстів, ніж той, що в нас (а в нас Стус герметичніший! якщо потрусити мене, то в голові заторохтять - думаю, зі шкільної програми - "Гойдається вечора зламана віть, / Мов костур сліпого, що тичеться в простір / останньої невіді", і "В мені уже народжується бог, / і напівпам'ятний, напівзабутий, / немов і не в мені, а скраю смерті, / куди живому зась — мій внук і прадід", і "І глупа облягає ніч / пекельний край і крик пекельний. / Сто років мучених надій, / і сподівань, і вір, і крові / синів, що за любов тавровані". Але є якісь геть незнайомі мені найменування, які стояли в центрі Стусівського канону на заході - під впливом оцих радянських приколів!).
* Таборові зошити Стуса - це, звичайно, неймовірний досвід гідності, більшої за життя і прості людські міркування.
"У Києві я довідався, що людей, близьких до Гельсінської групи, репресують найбрутальнішим чином. Так, принаймні, судили Овсієнка, Горбаля, Литвина, так перегодом розправилися з Чорноволом і Розумним. Такого Києва я не хотів. Бачачи, що Група фактично лишилася напризволяще, я вступив до неї, бо просто не міг інакше. Коли життя забрано — крихт я не потребую. [...]
Психологічно я розумів, що тюремна брама уже відкрилася для мене, що днями вона зачиниться за мною — і зачиниться надовго. Але що я мав робити? За кордон українців не випускають, та й не дуже кортіло — за той кордон: бо хто ж тут, на Великій Україні, стане горлом обурення і протесту? Це вже доля, а долі не обирають. Отож, її приймають — яка вона вже не є. [...]
голови гнути я не збирався, бодай що б там не було. За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину"
* У мене є паперове видання (навіть !!!першого!!! тиражу, до того, як Медведчук отримав ефект Стрейзанд собі в мармизу! - мені б крипту купувати з такою завбачливістю🤣), але слухала аудіокнижку на абуку - там є вироки й частина допитів, спогади Овсієнка, есеї Кіпіані, таборовий зошит (з того, що може бути цікаво почитати не тільки вузьким фахівцям - немає свідчень частини важливих постатей: Кириченко, Лук'яненка абощо). Народ в коментах скаржиться на російську (не знаю, які в них були очікування щодо мови судочинства в СРСР у 1970-80-ті - там і так у вибірці української більше, ніж я очікувала) і на російський акцент Ахтема Сеїтаблаєва (тоді реально сильний, зараз значно менш помітний; мене це навпаки тішить, бо означає, що вперше за століття в якихось сферах потрібно переходити на українську, а не навпаки - але якщо вас це сприкрює, то попередження слушні).
January 26, 2020
Купуючи книгу, мала подвійну мету: 1) більше дізнатись про Стуса і його переслідування; 2) задовольнити професійний інтерес юристки і ознайомитись з кримінальною справою зразка СРСР.
Щодо першого, то власне протоколи допитів та стенограми засідань часто можуть сказати про характер особи більше ніж написані біографії. Окремі заяви Стуса на досудовому розслідуванні та під час судового розгляду були настільки очевидно безперспективними та неефективними, що не завжди могла збагнути чи це наївність, чи відчай, чи послання в майбутнє.
Звісно, я розуміла, що в Союзі могли судити за будь-що, але якось не приходило в голову, що особі можна ставити в вину її власну ж скаргу в прокарутару, яка нібито містить наклеп.
Щодо другого, то юриспруденції в цій справі немає. Зовсім відсутнє доведення того, що ось ці конкретні дії становлять склад злочину. А поняття допустимості доказів взагалі, по ходу, не існувало.
Якщо можна так висловитись, то мене дещо позабавило як хвацько майор КДБ міг визначити чи то вірш "ідейно-шкідливий", чи "беззмістовний та позбавлений часової перспективи і суспільної конкретності", чи просто "песимістичний". Літературознавці, блін.
Щодо книги загалом. Незважаючи на те, шо 95% книги - це просто архівна справа, її однозначно було варто видати у формі книги. Єдине чого не вистачило - розгорнітішого вступу щодо самої справи та роботи над виданням.
Щодо першого, то власне протоколи допитів та стенограми засідань часто можуть сказати про характер особи більше ніж написані біографії. Окремі заяви Стуса на досудовому розслідуванні та під час судового розгляду були настільки очевидно безперспективними та неефективними, що не завжди могла збагнути чи це наївність, чи відчай, чи послання в майбутнє.
Звісно, я розуміла, що в Союзі могли судити за будь-що, але якось не приходило в голову, що особі можна ставити в вину її власну ж скаргу в прокарутару, яка нібито містить наклеп.
Щодо другого, то юриспруденції в цій справі немає. Зовсім відсутнє доведення того, що ось ці конкретні дії становлять склад злочину. А поняття допустимості доказів взагалі, по ходу, не існувало.
Якщо можна так висловитись, то мене дещо позабавило як хвацько майор КДБ міг визначити чи то вірш "ідейно-шкідливий", чи "беззмістовний та позбавлений часової перспективи і суспільної конкретності", чи просто "песимістичний". Літературознавці, блін.
Щодо книги загалом. Незважаючи на те, шо 95% книги - це просто архівна справа, її однозначно було варто видати у формі книги. Єдине чого не вистачило - розгорнітішого вступу щодо самої справи та роботи над виданням.
Read
January 23, 2021Дуже мені боліло, коли читала. І досі болить.
April 19, 2020
Це не художня книга, а оцифрований архів КГБ по справі українського поета, Василя Стуса. Страшно читати, як проходили допити і за що звинувачували Стуса. Страшно розуміти,що він та його сім'я проходили. Страшно, бо Росія намагалася зламати дух українських патріотів. Страшно дізнаватися цифри та факти - скількох було знищено та закатовано. Надихаюче, бо їх дух незламний. Посміхаєшся, коли читаєш гідні відповіді на уїдливі запитання. Боляче, бо проти українців досі працює та сама система. Гірко, бо скільки українців цього знати не хочуть.
July 30, 2024
Довго відкладала книгу бо знала, що буде важко та боляче. Так і не помилилася, але відкладати більше не хотіла.
Усім рекомендую до прочитання.
Усім рекомендую до прочитання.
June 28, 2020
Another book about Василь Стус, and another “dead” one, unfortunately. Yes, it is definitely necessary and important, but the reading leaves you numb and with more questions than answers.
This is a collection of all (or almost all) archival materials from the KGB files on the second (and the last) arrest, trial, and imprisonment of Василь Стус. Although this book is also quite thick, it can be “read” very quickly, because it mostly consists of lists of documents expropriated from Василь Стус (letters, verses, personal notes, articles) and various “testaments” gathered by the KGB in support of Василь Стус’s prosecution, all of which are repeated many times — as it is customary for such bureaucratic procedures.
I have some experience of reading KGB archival papers, and I know that the most important thing is knowing the context and, if possible, having all the explanations/interpretations you can find. The devilish “newspeak” of the KGB and everything that was going on “behind the screen” between simple signatures on one or another document should be explained and complemented.
Here, though, you have just a silent copy-paste of everything “produced” by the KGB in the connection with this trial, presented in the chronological order. Zero context. Zero analysis. Zero additional information (just a couple of essays at the end of the book, which, again, feel repetitive and not enlightening). This book is just a reprint of archival materials, which are outrageous but not especially illuminating even for those who already know what happened to Василь Стус and absolutely useless for those who do not know nothing or want to know more.
In such a book, I would like to see all those verses used by the KGB as evidence of Василь Стус’s “crimes.” And explanations about other texts and letters. And some short introduction about his life and activities that preceded and provoked this arrest. And so on.
I was especially bewildered by the text of Василь Стус’s “Last Plea” pronounced by him after his first trial in 1972 and quoted within these materials as well. I have never heard about this text and it looks absolutely mind-blowing. It was used by the KGB to humiliate Василь Стус even more, but there are no explanations about it in the book. I NEED these explanations. How did this text emerge at all? How sincere was Василь Стус in it? Was it a desperate attempt to “compromise” before his first imprisonment or something more? I DEMAND these explanations, because everything we know about Василь Стус tells us that he could not even think in such terms. And yet the book is silent about it — as about many other things.
This “Last Plea” is NOT what Василь Стус is for all Ukrainians, but this book uses this text casually, among hundreds of other dry papers.
I cannot imagine such a “plea” from a person who VERY CONSISTENTLY expressed himself more like this:
“О вороже, коли тобі проститься
Гик передсмертний і тяжка сльоза
розстріляних, замучених, забитих
по соловках, сибірах, магаданах?
Державо тьми і тьми, і тьми, і тьми!
Ти крутишся у гадину, відколи
тобою неспокутний трусить гріх
і докори сумління дух потворять.
Казися над проваллям, балансуй,
усі стежки до себе захаращуй,
бо добре знаєш – грішник усесвітній –
світ за очі од себе не втече.
Це божевілля пориву, ця рвань
всеперелетів – з пекла і до раю,
це надвисання в смерть, оця жага
розтлінного весь білий світ розтлити
і все товкти, товкти зболілу жертву,
щоб вирвати прощення за свої
жахливі окрутенства – то занадто
позначене по душах і хребтах.
Тота сльоза тебе іспопелить
і лютий зойк завруниться стожало
ланами й луками. І ти збагнеш
обнавіснілу всенищівність роду.
Володарю своєї смерти, доля –
всепам’ятка, всечула, всевидюща –
нічого не забуде, ні простить.”
So, I have a lot of questions and concerns about this book, but these materials surely should have been published. I just do not think that they should have been published “as is,” without any expert commentaries.
I am grateful for the several pages at the end of the book, though, with the last known text by Василь Стус, “З таборового зошита.” After all those hundreds of dry pages written by the KGB and various friends and acquaintances, you suddenly hear the powerful and extraordinary voice of Василь Стус himself. A voice of a national leader and role model.
This is a collection of all (or almost all) archival materials from the KGB files on the second (and the last) arrest, trial, and imprisonment of Василь Стус. Although this book is also quite thick, it can be “read” very quickly, because it mostly consists of lists of documents expropriated from Василь Стус (letters, verses, personal notes, articles) and various “testaments” gathered by the KGB in support of Василь Стус’s prosecution, all of which are repeated many times — as it is customary for such bureaucratic procedures.
I have some experience of reading KGB archival papers, and I know that the most important thing is knowing the context and, if possible, having all the explanations/interpretations you can find. The devilish “newspeak” of the KGB and everything that was going on “behind the screen” between simple signatures on one or another document should be explained and complemented.
Here, though, you have just a silent copy-paste of everything “produced” by the KGB in the connection with this trial, presented in the chronological order. Zero context. Zero analysis. Zero additional information (just a couple of essays at the end of the book, which, again, feel repetitive and not enlightening). This book is just a reprint of archival materials, which are outrageous but not especially illuminating even for those who already know what happened to Василь Стус and absolutely useless for those who do not know nothing or want to know more.
In such a book, I would like to see all those verses used by the KGB as evidence of Василь Стус’s “crimes.” And explanations about other texts and letters. And some short introduction about his life and activities that preceded and provoked this arrest. And so on.
I was especially bewildered by the text of Василь Стус’s “Last Plea” pronounced by him after his first trial in 1972 and quoted within these materials as well. I have never heard about this text and it looks absolutely mind-blowing. It was used by the KGB to humiliate Василь Стус even more, but there are no explanations about it in the book. I NEED these explanations. How did this text emerge at all? How sincere was Василь Стус in it? Was it a desperate attempt to “compromise” before his first imprisonment or something more? I DEMAND these explanations, because everything we know about Василь Стус tells us that he could not even think in such terms. And yet the book is silent about it — as about many other things.
This “Last Plea” is NOT what Василь Стус is for all Ukrainians, but this book uses this text casually, among hundreds of other dry papers.
I cannot imagine such a “plea” from a person who VERY CONSISTENTLY expressed himself more like this:
“О вороже, коли тобі проститься
Гик передсмертний і тяжка сльоза
розстріляних, замучених, забитих
по соловках, сибірах, магаданах?
Державо тьми і тьми, і тьми, і тьми!
Ти крутишся у гадину, відколи
тобою неспокутний трусить гріх
і докори сумління дух потворять.
Казися над проваллям, балансуй,
усі стежки до себе захаращуй,
бо добре знаєш – грішник усесвітній –
світ за очі од себе не втече.
Це божевілля пориву, ця рвань
всеперелетів – з пекла і до раю,
це надвисання в смерть, оця жага
розтлінного весь білий світ розтлити
і все товкти, товкти зболілу жертву,
щоб вирвати прощення за свої
жахливі окрутенства – то занадто
позначене по душах і хребтах.
Тота сльоза тебе іспопелить
і лютий зойк завруниться стожало
ланами й луками. І ти збагнеш
обнавіснілу всенищівність роду.
Володарю своєї смерти, доля –
всепам’ятка, всечула, всевидюща –
нічого не забуде, ні простить.”
So, I have a lot of questions and concerns about this book, but these materials surely should have been published. I just do not think that they should have been published “as is,” without any expert commentaries.
I am grateful for the several pages at the end of the book, though, with the last known text by Василь Стус, “З таборового зошита.” After all those hundreds of dry pages written by the KGB and various friends and acquaintances, you suddenly hear the powerful and extraordinary voice of Василь Стус himself. A voice of a national leader and role model.
November 10, 2019
Це справжня історична цінність!!! Тому я б хотів ставити 4 зірки, але я ставлю - 5!!!
May 26, 2024
Ніколи не думала, що читати документи може бути цікаво.
November 16, 2020
Все викладене нижче є власним поглядом та оціночним судженням, яке склалося за результатом прочитання Справи Василя Стуса. Автор не претендує на те, що все нижчевикладене є істиною в останній інстанції.
З точки зору стилю, ця книга не є художнім твором, це збірка матеріалів слідства та суду у справі Василя Стуса. Незважаючи на те, що для далекого від юридичних формалізмів читача ця книга може здатися важкою для читання, тим не менш, на превеликий подив, читається вона с захопленням, на одному подиху.
Безперечною перевагою є те, що автор збірки не нав'язує вам своєї думки, ви, як незалежний суддя, маєте можливість самі ознайомитися з матеріалами слідства та зробити власні висновки. Книга дає можливість зрозуміти як і за що були репресовані представники Розстріляного Відродження - цвіт української нації.
Прочитавши цю книгу стає моторошно від того, в якій потворній державі зразка Оруеллівскього "1984" (без перебільшення!) жили та працювали люди. Ба більш того, боролися за права інших співгромадян. Від усвідомлення того, що в твоїх речах, в твоїх листах до рідних та близьких (а фактично і твоїх думках) хтось копирсається своїми брудними руками для того, щоб потім в своєму протоколі поставити клеймо "лист ідейно-шкідливого характеру" стає просто огидно.
Ви звикли писати пости у Фейсбучику, лаючи сучасну владу (будь-яку та з будь-яких позицій) та не перебираючи висловів? Так от уявіть собі, що Стус був репресований за вірші та статті, в яких він мав сміливість висловлювати у більш стриманій (не більш ніж натяк) манері сумніви в гуманності радянського строю. Причому більшість з нас пише образливі пости, знаючи, що ми живемо у суспільстві, де кожен є вільним у вираженні власних думок, Стус же робив це в зовсім іншій обстановці - постійні гласні та не гласні обшуки, арешти колег та друзів, пресинг та погрози з боку КДБ. Згадайте свій останній пост на Фейсбуку, де ви лаяли владу, а тепер уявіть, що за це за гуманної та справедливої радянської влади ви би отримали 5 років тюрми + 3 заслання до Сибіру на шахту.
Приголомшливим є момент усвідомлення, що радянська влада не тільки не дозволяла Стусу опублікувати власні твори, а й усі результати багатолітньої праці були вилучені співробітниками КДБ і, мабуть, лише дивом не були знищені як ідейно-шкідливі. Пророчим є і звернення Стуса до Верховного суду з вимогою зберегти його твори для нащадків, адже вони стануть надбанням нації.
Над усіма вищеописаними обставинами постає постать Стуса як надзвичайно талановитого літератора, поета та перекладача, який незважаючи на те, що система намагається його знищити, запроторюючи то в буцигарню, то в нестерпні умови північного заслання на шахті, продовжує свою працю.
На фоні особистості Стуса жалюгідною виглядає постать та роль Медведчука, адже якби не його багаторічна співпраця з КДБ у запроторенні у неволю представників української інтелігенції, цинічне та грубе порушення ним правил адвокатської етики (визнання вірною кваліфікації злочину з боку прокуратури адвокатом "квалификацию деяний Стуса считаю верной"- по суті другий прокурор у процесі, як і передбачав Стус) у його бажанні услужити органам КДБ, про нього зараз мало хто би згадав. В історію він увійде як посібник тих, хто намагався знищити Стуса.
Дана книга обов'язкова для прочитання всім, хто сумує за Радянським Союзом та сповідує "какую страну прос..ли".
З точки зору стилю, ця книга не є художнім твором, це збірка матеріалів слідства та суду у справі Василя Стуса. Незважаючи на те, що для далекого від юридичних формалізмів читача ця книга може здатися важкою для читання, тим не менш, на превеликий подив, читається вона с захопленням, на одному подиху.
Безперечною перевагою є те, що автор збірки не нав'язує вам своєї думки, ви, як незалежний суддя, маєте можливість самі ознайомитися з матеріалами слідства та зробити власні висновки. Книга дає можливість зрозуміти як і за що були репресовані представники Розстріляного Відродження - цвіт української нації.
Прочитавши цю книгу стає моторошно від того, в якій потворній державі зразка Оруеллівскього "1984" (без перебільшення!) жили та працювали люди. Ба більш того, боролися за права інших співгромадян. Від усвідомлення того, що в твоїх речах, в твоїх листах до рідних та близьких (а фактично і твоїх думках) хтось копирсається своїми брудними руками для того, щоб потім в своєму протоколі поставити клеймо "лист ідейно-шкідливого характеру" стає просто огидно.
Ви звикли писати пости у Фейсбучику, лаючи сучасну владу (будь-яку та з будь-яких позицій) та не перебираючи висловів? Так от уявіть собі, що Стус був репресований за вірші та статті, в яких він мав сміливість висловлювати у більш стриманій (не більш ніж натяк) манері сумніви в гуманності радянського строю. Причому більшість з нас пише образливі пости, знаючи, що ми живемо у суспільстві, де кожен є вільним у вираженні власних думок, Стус же робив це в зовсім іншій обстановці - постійні гласні та не гласні обшуки, арешти колег та друзів, пресинг та погрози з боку КДБ. Згадайте свій останній пост на Фейсбуку, де ви лаяли владу, а тепер уявіть, що за це за гуманної та справедливої радянської влади ви би отримали 5 років тюрми + 3 заслання до Сибіру на шахту.
Приголомшливим є момент усвідомлення, що радянська влада не тільки не дозволяла Стусу опублікувати власні твори, а й усі результати багатолітньої праці були вилучені співробітниками КДБ і, мабуть, лише дивом не були знищені як ідейно-шкідливі. Пророчим є і звернення Стуса до Верховного суду з вимогою зберегти його твори для нащадків, адже вони стануть надбанням нації.
Над усіма вищеописаними обставинами постає постать Стуса як надзвичайно талановитого літератора, поета та перекладача, який незважаючи на те, що система намагається його знищити, запроторюючи то в буцигарню, то в нестерпні умови північного заслання на шахті, продовжує свою працю.
На фоні особистості Стуса жалюгідною виглядає постать та роль Медведчука, адже якби не його багаторічна співпраця з КДБ у запроторенні у неволю представників української інтелігенції, цинічне та грубе порушення ним правил адвокатської етики (визнання вірною кваліфікації злочину з боку прокуратури адвокатом "квалификацию деяний Стуса считаю верной"- по суті другий прокурор у процесі, як і передбачав Стус) у його бажанні услужити органам КДБ, про нього зараз мало хто би згадав. В історію він увійде як посібник тих, хто намагався знищити Стуса.
Дана книга обов'язкова для прочитання всім, хто сумує за Радянським Союзом та сповідує "какую страну прос..ли".
December 21, 2022
Форма існування тут не віднайдена (жодної індивідуальної поведінки я не назвав би ідеальною, бо іде��льно поводитися тут - просто неможливо).
Це велика книга, яку тяжко читати - не тому, що вона велика, а тому, що 90% її сторінок займають матеріали сфабрикованої окупаційним урядом СРСР справи проти поетичної глиби і мого морального авторитета, виходця з Донецька Василя Стуса. Написані вони невиносимим канцеляритом, просякнуті брехнею, купленими свідками, висмоктаними з пальця звинуваченнями, і тільки наприкінці ми можемо прочитати єдиний текст Стуса, що дійшов до нас з періода останнього заслання, та почути його друзів та самого Кіпіані.
Попри те, що читання допитів, запису суду, всяких протоколів, ухвал та постанов мені здавалося спочатку справою марною та марудною, я швидко втягнулася в неї, ба навіть почала сприймати тло документів як медитацію, за допомогою якої можна подорожувати в часі, відчуваючи біль, приниження, безвихідь, відчай, сирість, несправедливість та інші фарби тієї невеселої епохи. Специфічне задоволення я отримувала, коли голос самого Стуса і його нечисленних принципових захисників лунали крізь справу: хоч і заглушені безжальною системою, та все ж вони проривалися, дивуючи свіжістю думок та емоційним надривом, лякаючи відчайдушним, мало не безумним бажанням донести правду в часи, коли для того не було ніякого резону окрім їх внутрішньої потреби. Іноді мені здавалося, що вони говорили певні речі, посилаючи їх в наш час цінним листом, який дійшов би тільки у формі судової справи.
В зв'язку з цією книгою я уявила й інші роботи на цю тему, які би із задоволенням прочитала:
- спогади Вахтанга Кіпіані про роботу над книгою в архівах та бесідах з очевидцями;
- книгу-коментар на "слідство" з точки зору юриспунденції, можливо не тільки по справі Стуса, а й по справах інших політв'язнів;
- розслідування про долі КДБістів та їх посібників, що проходять по справі: про Медведчука ми знаємо через те, що той з простого підставного адвоката перетворився на медійну персону, олігарха, маємо про нього, наприклад, нещодавно видану книжку Савчука 1937, а от інші ніби канули в небуття. Я вважаю недопустимим, щоб про їхні злочини було забуто, бо всі вони - і КДБісти, і рекрутовані псевдосвідки, і перекладачі, деякі з яких, я впевнена, до сих пір живі та проживають в Україні, повинні понести покарання за свою участь в злочині про Стуса.
Загалом, Кіпіані зробив прекрасне діло. Книга западає в серце, викликає багацько думок. Чи міг Стус уявити, що за 15 років після його смерті Україна стане незалежною? Як би він реагував на те вторгнення та геноцид, що відбувається зараз? На бездіяльність Amnesty International, до якого сам прагнув звертатися по захист у суді? Якими були ті більш ніж 200 творів, що були знищені під час його перебування в таборах? Наскільки іншими були би ми, наша країна, якби мали змогу читати Рільке, Ґете, Кіплінга, Рембо, де Мопассана, Лорку в перекладах Стуса, що були знищені СРСР? Замість цього, частина дітей Незалежності, включно зі мною, все ще росла на "великих перекладах" Маршака... В кінці кінців, яким міг би бути Донбас, не вбий СРСР найкращих його дітей?..
Всередині я все ще подорожую в часі. Завдяки великій книзі, що повинна бути в домі кожного українця.
Це велика книга, яку тяжко читати - не тому, що вона велика, а тому, що 90% її сторінок займають матеріали сфабрикованої окупаційним урядом СРСР справи проти поетичної глиби і мого морального авторитета, виходця з Донецька Василя Стуса. Написані вони невиносимим канцеляритом, просякнуті брехнею, купленими свідками, висмоктаними з пальця звинуваченнями, і тільки наприкінці ми можемо прочитати єдиний текст Стуса, що дійшов до нас з періода останнього заслання, та почути його друзів та самого Кіпіані.
Попри те, що читання допитів, запису суду, всяких протоколів, ухвал та постанов мені здавалося спочатку справою марною та марудною, я швидко втягнулася в неї, ба навіть почала сприймати тло документів як медитацію, за допомогою якої можна подорожувати в часі, відчуваючи біль, приниження, безвихідь, відчай, сирість, несправедливість та інші фарби тієї невеселої епохи. Специфічне задоволення я отримувала, коли голос самого Стуса і його нечисленних принципових захисників лунали крізь справу: хоч і заглушені безжальною системою, та все ж вони проривалися, дивуючи свіжістю думок та емоційним надривом, лякаючи відчайдушним, мало не безумним бажанням донести правду в часи, коли для того не було ніякого резону окрім їх внутрішньої потреби. Іноді мені здавалося, що вони говорили певні речі, посилаючи їх в наш час цінним листом, який дійшов би тільки у формі судової справи.
В зв'язку з цією книгою я уявила й інші роботи на цю тему, які би із задоволенням прочитала:
- спогади Вахтанга Кіпіані про роботу над книгою в архівах та бесідах з очевидцями;
- книгу-коментар на "слідство" з точки зору юриспунденції, можливо не тільки по справі Стуса, а й по справах інших політв'язнів;
- розслідування про долі КДБістів та їх посібників, що проходять по справі: про Медведчука ми знаємо через те, що той з простого підставного адвоката перетворився на медійну персону, олігарха, маємо про нього, наприклад, нещодавно видану книжку Савчука 1937, а от інші ніби канули в небуття. Я вважаю недопустимим, щоб про їхні злочини було забуто, бо всі вони - і КДБісти, і рекрутовані псевдосвідки, і перекладачі, деякі з яких, я впевнена, до сих пір живі та проживають в Україні, повинні понести покарання за свою участь в злочині про Стуса.
Загалом, Кіпіані зробив прекрасне діло. Книга западає в серце, викликає багацько думок. Чи міг Стус уявити, що за 15 років після його смерті Україна стане незалежною? Як би він реагував на те вторгнення та геноцид, що відбувається зараз? На бездіяльність Amnesty International, до якого сам прагнув звертатися по захист у суді? Якими були ті більш ніж 200 творів, що були знищені під час його перебування в таборах? Наскільки іншими були би ми, наша країна, якби мали змогу читати Рільке, Ґете, Кіплінга, Рембо, де Мопассана, Лорку в перекладах Стуса, що були знищені СРСР? Замість цього, частина дітей Незалежності, включно зі мною, все ще росла на "великих перекладах" Маршака... В кінці кінців, яким міг би бути Донбас, не вбий СРСР найкращих його дітей?..
Всередині я все ще подорожую в часі. Завдяки великій книзі, що повинна бути в домі кожного українця.
December 14, 2020
В аудіо форматі слухати книгу такого типу дуже важко, бо це набір текстів протоколів допитів, слідства, вироків тощо + текстів Стуса (листів, щоденників).
Але й головне в ній не формат, а історія знищення людини.
Але й головне в ній не формат, а історія знищення людини.
February 19, 2025
Дуже важлива документальна частина, але як же важко було через неї пробиратися. З іншої сторони, прекрасно характеризує часи, без художнього прикрашання. Від реалістичності стає моторошно.
Дивуюсь силі духа Стуса. Важко було уявити, що у 80х ще лишалися люди, з яких не вичавили волю. Вчити мови, перекладати, писати своє в умовах російсько-совєцького табору... Якою геніальною мала бути така людина.
Частина з його листами мені сподобалася найбільше. Уявляю, якщо б УВЕСЬ його літературний доробок пережив совєтське знищення.
Дивуюсь силі духа Стуса. Важко було уявити, що у 80х ще лишалися люди, з яких не вичавили волю. Вчити мови, перекладати, писати своє в умовах російсько-совєцького табору... Якою геніальною мала бути така людина.
Частина з його листами мені сподобалася найбільше. Уявляю, якщо б УВЕСЬ його літературний доробок пережив совєтське знищення.
June 15, 2022
"Я тільки прагну нагадати про те, як вас будуть проклинати нащадки, коли ви домучите молоде покоління, народжене від розстріляних батьків"
Важка література, але як ніколи на часі.
Важка література, але як ніколи на часі.
August 6, 2025
Важко оцінити "Справу Стуса" зірками, важко визначити, наскільки "сподобалася" книга, адже книги такого штибу не мають подобатися.
"Справа Стуса" читалася, певно, найдовше з усіх книг за останній час. У першу чергу через потребу аналізувати й співставляти. З одного боку хотілося певного аналізу представлених документів, свідчень, заяв тощо, однак з іншого - це була нагода самостійно скласти цілісну картину. Наше минуле болить, болить від звинувачень в ідейний ворожості, наклепництва, "настуканих" свідчень і т.п. (читай від відвертої цинічної брехні), а найбільше - від усвідомлення того, що це все є актуальним і сьогодні, адже в політиці московії змінилися лише декорації. Однак біль - це ознака життя, ознака небайдужості. Знати - значить озброюватися, щоб не допускати подібних повторів, не допускати "закону повного беззаконня". Що більше будемо знати про наше минуле, то сильнішими будемо ставати задля нашого теперішнього і майбутнього.
"...нас розпинали на хресті не за якусь радикальну громадську позицію, а за самі наші бажання мати почуття самоповаги, людської і національної гідності."
"Справа Стуса" читалася, певно, найдовше з усіх книг за останній час. У першу чергу через потребу аналізувати й співставляти. З одного боку хотілося певного аналізу представлених документів, свідчень, заяв тощо, однак з іншого - це була нагода самостійно скласти цілісну картину. Наше минуле болить, болить від звинувачень в ідейний ворожості, наклепництва, "настуканих" свідчень і т.п. (читай від відвертої цинічної брехні), а найбільше - від усвідомлення того, що це все є актуальним і сьогодні, адже в політиці московії змінилися лише декорації. Однак біль - це ознака життя, ознака небайдужості. Знати - значить озброюватися, щоб не допускати подібних повторів, не допускати "закону повного беззаконня". Що більше будемо знати про наше минуле, то сильнішими будемо ставати задля нашого теперішнього і майбутнього.
"...нас розпинали на хресті не за якусь радикальну громадську позицію, а за самі наші бажання мати почуття самоповаги, людської і національної гідності."
September 2, 2021
Кожен свідомий українець повинен це прочитати (ні)
Сміливо раджу цю книгу кожному, хто хоче познайомитися зі Стусом (ні)
"Справа Василя Стуса" розкриває перед читачами усю підлість його адвоката (ні)
Кліше вичерпані, тепер поїхали.
Це не та книга, яку приємно читати. Вона висмоктує з тебе всі соки, вона забирає в тебе усі емоції, спустошує тебе морально і фізично, і від усвідомлення цього стає тільки гірше, бо ти ж лише читаєш книгу, а не живеш у ній.
Я виграла книгу з другого тиражу, уже після заборони фраз, з вироком суду на форзацах, коли уже піднялося достатньо шуму і, здається, уже всі знали про що книга, але яка вона сама по собі — достеменно не відав ніхто.
Мені малювалося щось схоже чи то до розслідування, чи то до наукової праці з документами-подтвердженнями, та насправді це просто документи. Ще трохи листів. Ще трохи інтерв'ю. І текст "Із таборового зошита".
І документи.
Упорядковані, відібрані, розсекречені.
Документи.
Шість томів документів.
Та, попри таку структуру, книгу неможливо назвати безсюжентною. З часом звикаєш бачити за стирильністю юридичних документів людей і їх життя.
Серед вилучених предметів — саморобний зошит, лист до дружини.
Серед "я не відповідатиму" — "я хочу їх захистити", "я не хочу бути їхнім вироком".
Серед документів першої справи — поета.
Серед документів другої — поета, правозахисника, націоналіста.
🖤Оцінка серцем: 10/10
🧠Оцінка мозком: 9*/10
Співкамерник Василя Стуса — російський державець, прихильник теорії "єдиної і неподільної", останній, хто бачив поета живим, говорить про місце їхнього ув'язнення: "...режим приемлемьій, питание намного лучше, чем в мордовських лагерях... работа не тяжелая, нормьі виполняли, обращение нормальное..."
А от сам Стус згадує все зовсім у іншому світлі.
"... таких умов, як тут, люди не пам'ятають ні з Мордовії, ні на чорних зонах, ні з Сосновки... Ніде не доходило до того, щоб наглядач бив в'язня, як то сталося з Ніклусом. ... Ніде... не боронили роздягатися до пояса під час прогулянки — тут боронять і карають. ...Ми втратили всяке право належати собі"
Сміливо раджу цю книгу кожному, хто хоче познайомитися зі Стусом (ні)
"Справа Василя Стуса" розкриває перед читачами усю підлість його адвоката (ні)
Кліше вичерпані, тепер поїхали.
Це не та книга, яку приємно читати. Вона висмоктує з тебе всі соки, вона забирає в тебе усі емоції, спустошує тебе морально і фізично, і від усвідомлення цього стає тільки гірше, бо ти ж лише читаєш книгу, а не живеш у ній.
Я виграла книгу з другого тиражу, уже після заборони фраз, з вироком суду на форзацах, коли уже піднялося достатньо шуму і, здається, уже всі знали про що книга, але яка вона сама по собі — достеменно не відав ніхто.
Мені малювалося щось схоже чи то до розслідування, чи то до наукової праці з документами-подтвердженнями, та насправді це просто документи. Ще трохи листів. Ще трохи інтерв'ю. І текст "Із таборового зошита".
І документи.
Упорядковані, відібрані, розсекречені.
Документи.
Шість томів документів.
Та, попри таку структуру, книгу неможливо назвати безсюжентною. З часом звикаєш бачити за стирильністю юридичних документів людей і їх життя.
Серед вилучених предметів — саморобний зошит, лист до дружини.
Серед "я не відповідатиму" — "я хочу їх захистити", "я не хочу бути їхнім вироком".
Серед документів першої справи — поета.
Серед документів другої — поета, правозахисника, націоналіста.
🖤Оцінка серцем: 10/10
🧠Оцінка мозком: 9*/10
Співкамерник Василя Стуса — російський державець, прихильник теорії "єдиної і неподільної", останній, хто бачив поета живим, говорить про місце їхнього ув'язнення: "...режим приемлемьій, питание намного лучше, чем в мордовських лагерях... работа не тяжелая, нормьі виполняли, обращение нормальное..."
А от сам Стус згадує все зовсім у іншому світлі.
"... таких умов, як тут, люди не пам'ятають ні з Мордовії, ні на чорних зонах, ні з Сосновки... Ніде не доходило до того, щоб наглядач бив в'язня, як то сталося з Ніклусом. ... Ніде... не боронили роздягатися до пояса під час прогулянки — тут боронять і карають. ...Ми втратили всяке право належати собі"
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 26, 2021
Цю книгу укладено Вахтангом Кіпіані на основі розсекречених архівів колишнього КГБ УРСР. До збірки включено вироки, протоколи допитів і врятовані чи то конфісковані листи і дописи Стуса. Я слухала книгу в аудіозаписі на АБУК. Дуже рекомендую цю платформу, якщо у вас немає можливості читати паперові книжки або замовити їх. Мене вразило в книзі кілька речей. По-перше, непримиренність самого Стуса, який можливо був на 30, 40 років попереду свого часу. Скільки людей здатні свідомо йти на втрату родини, матері, аспірантури, здоров'я і, врешті решт, життя за відстоювання принципів? По-друге, жорстокість покарання за вірші (!) й абсолютно середньовічні умови перебування в совєтському концтаборі. Всі дивилися фільми про фашистів, але йдеться про 1985 рік! По третє, мова якою Стус писав листи і звернення сильно відрізняється від тієї, яку я вчила в школі чи чула на вулиці в ті часи. Пізніше я вважала, що деякі слова було вилучено з ужитку і вони почали повертатися до нас лише після незалежності. Це не так, спражню мову було заарештовано і заслано в концтабори разом з її носіями. Нарешті, мене цікавить що сталося з темними силами в усій цій історії. Про Медведчука все зрозуміло. Але яка доля старшого уповноваженого Селюка? Чи його діти і внуки знають, що він був катом генія?
November 27, 2020
Ця книжка - не справа Василя Стуса. Це - справа української нації (як би патетично не звучала ця фраза). Однак найстрашнішим є те, що справа ця досі не закрита...
Якщо ви очікуєте знайти якісь екстранові факти про роль Медведчука у судовій справі Стуса, то мушу розчарувати - сенсації не буде. Доконаний факт, що адвокат у справах, на кшталт Стусової, то лишень позірний актор усього театру абсурду, яким був радянський суд.
Шість томів сценарію п'єси про злочинця-рецидивіста, озброєного Словом і Совістю; про свідків із очима, зав'язаними шматою пропаганди; про адвоката, якому добре вдалася роль ката; але, поза тим, і про маленький кусник свобідного неба, який ділиш з побратимами з бараку; про чисту любов, якою переповнений, але не можеш обдарувати нею рідних сповна; про талант, який був затоптаний чоботом КДБ у томи ганебної справи; про загадкову смерть, якою завершилось життя, але не завершився пошук Правди.
Книжку варто читати. І нехай під час читання вас трохи полякає відчуття, що принципово нічого не змінилось - декорації на сцені залишились... Чи вийде хтось на сцену на біс?
Якщо ви очікуєте знайти якісь екстранові факти про роль Медведчука у судовій справі Стуса, то мушу розчарувати - сенсації не буде. Доконаний факт, що адвокат у справах, на кшталт Стусової, то лишень позірний актор усього театру абсурду, яким був радянський суд.
Шість томів сценарію п'єси про злочинця-рецидивіста, озброєного Словом і Совістю; про свідків із очима, зав'язаними шматою пропаганди; про адвоката, якому добре вдалася роль ката; але, поза тим, і про маленький кусник свобідного неба, який ділиш з побратимами з бараку; про чисту любов, якою переповнений, але не можеш обдарувати нею рідних сповна; про талант, який був затоптаний чоботом КДБ у томи ганебної справи; про загадкову смерть, якою завершилось життя, але не завершився пошук Правди.
Книжку варто читати. І нехай під час читання вас трохи полякає відчуття, що принципово нічого не змінилось - декорації на сцені залишились... Чи вийде хтось на сцену на біс?
January 19, 2021
Мені не вистачило критичного аналізу від автора.
Це особисто моя суб‘єктивна думка, але ідею я могла прочитати в інтернеті.
Хотілося б бачити більше коментарів по справі, а не лише сирі вирізки з 6 томів.
Це особисто моя суб‘єктивна думка, але ідею я могла прочитати в інтернеті.
Хотілося б бачити більше коментарів по справі, а не лише сирі вирізки з 6 томів.
January 12, 2023
Як ви пам'ятаєте, ця книга 2-3 роки тому стала справжнім хітом вітчизняного книжкового ринку, а скандал, пов'язаний із позовом Медведчука в суд лише підсилив її значущість. Недавно я таки дійшов на неї, звернувши на неї увагу завдяки тій попередній, ще довоєнній хвилі хайпу.
Так, дійсно багато людей придбали цю книгу. Але в мене майже одразу ж виникнуло інше запитання: який відсоток цих людей насправді прочитали її повністю і до кінця? Адже формат книги зовсім незвичний для неісторика. Замість того, щоб читати розмірену авторську розповідь про вигадані або невигадані події, 90% книги складає оригінальний текст документів КДБ: судових вироків, протоколів обшуків, допитів свідків і самого Стуса. Через бюрократичні особливості написання таких документів зміст оповіді виходить не зовсім лінійний. Якісь події згадуються по кілька разів, а якісь взагалі не деталізуються, тому доводиться лише здогадуватися, що ж відбувалося насправді. Більше того, уявляти події на основі їх опису в документах КДБ варто дуже обережно. Якщо сприймати їх за чисту монету, можна дійти висновку, що в СРСР жилося дуже навіть непогано, а Стус лише морочив голову всім навколо своїми параноїдальними коментарями. У такому разі коротесенькі записки з таборового зошита в кінці книги, написані самим Стусом під час відбування другого терміну стануть для вас холодним душем, краще прояснивши деякі події з його життя.
Отже, що ж саме інкримінували Стусові? "Розповсюдження матеріалів, які порочать радянський суспільний і державний лад і заклики до його повалення" - приблизно таке формулювання можна зустріти кількадесят разів у викладених документах. Таке розгледіли й багатьох його віршах, які висвітлювали об'єктивні недоліки тодішньої радянської системи, як-от "Безпашпортний і закріпачений". Не дивує, що цій тоталітарній машині могла не сподобатися критика режиму в літературних творах. Значно кумедніше усвідомлювати, що таке саме обвинувачення Стусові "пришили" за його офіційні заяви (!) в органи влади СРСР та листи приватного характеру, які він надсилав однодумцям. Будь-яке речення в такому листі, у якому закладався сумнів щодо діючого режиму, залюбки використовувалося проти нього. Те саме обвинувачення, лише з поправкою про "усне розповсюдження", інкримінували за приватні розмови з різного роду людьми, з якими Стус проживав, працював чи відбував термін, і які погодилися проти нього свідчити.
На той момент серед тих, кого прозвали "шістдесятниками", усі усвідомлювали, що саме в СРСР відбувається не так. Але бажання про це говорили вголос дуже відрізнялося від людини до людини. Когось зусиллями КДБ вдалося заткнути чи перевиховати. Стус же мав, напевно, настільки велике почуття несправедливості, що просто фізично не міг мовчати. І якщо його останнє слово під час першого суду свідчило про працюючі інстинкти самозбереження, згодом він свідомо вирішив іти до кінця, незалежно від того, яким він буде. Його поведінка може здатися нераціональною. Але насправді для людей його поглядів уже не грало ролі, скільки чого вони наговорять. Наприклад, Миколі Горбалю і В'ячеславу Чорноволу взагалі сфабрикували справи про зґвалтування. І навіть Стусові, який був абсолютно відкритим у своїх поглядах, штучно підсаджували свідків задля більшої кількості свідчень проти нього.
КДБ грало по-брудному з єдиною для всіх кінцевою метою - витончено зламати людину зсередини так, щоб фізично вона продовжувала жити. Стус цю боротьбу виграв у тому плані, що допоки його тіло дихало, душа теж залишилася нескореною. Хоча ніхто, на жаль, точно не знає детальних подробиць останнього дня його життя і точної причини смерті. Навіть якщо не брати до уваги можливе умисне вбивство, Стус цілком свідомо такою діяльністю виснажував своє тіло значно швидшими темпами за норму. Але він казав, що історія його розсудить, і виявився правий. Шкода лишень, що він сам на власні очі не побачив падіння режиму, який зламав йому життя. Один з останніх документів, у якому суд посмертно виправдовує Стуса, здавалося б, має викликати хоч якісь позитивні емоції. Але все, що відчуваєш, читаючи його - це розпач. Лунають думки: "Ну чому ж ви його тоді так мучили всього лише 5 років тому? Ви ж навіть тоді розуміли, що відбувається, чи не так!?"
Я завжди казав, що найбільше захоплююся тими людьми, які дуже добре вміють щось, що зовсім не вмію я. Так ось, я не думаю, що в мене вистачало б сил боротися за справу, яка з великою ймовірністю стане успішною лише після моєї смерті, жертвуючи власним життям сьогодні. Я не є поціновувачем поезії як жанру загалом, але тепер обов'язково придбаю якусь збірку віршів Стуса.
P.S. Попри свою впертість, Стус зберігав надію на благополучне життя. Задля цього йому потрібно було виїхати за кордон, розпочавши все, по суті, з чистого листа. Можливості в нього були, навіть приходило запрошення зі США на викладання. З цією метою він навіть писав заяву в Президію СРСР з проханням позбавити його радянського громадянства і дозволити виїхати за межі країни. Але звісно ж, тоталітарна машина виявилася в цьому плані дуже принциповою. Нехай це буде нагадуванням, що ні за яких обставин не варто виправдовувати обмеження свободи пересування людини. А якщо так стається, значить щось не зовсім хороше відбувається в тридев'ятому царстві...
Так, дійсно багато людей придбали цю книгу. Але в мене майже одразу ж виникнуло інше запитання: який відсоток цих людей насправді прочитали її повністю і до кінця? Адже формат книги зовсім незвичний для неісторика. Замість того, щоб читати розмірену авторську розповідь про вигадані або невигадані події, 90% книги складає оригінальний текст документів КДБ: судових вироків, протоколів обшуків, допитів свідків і самого Стуса. Через бюрократичні особливості написання таких документів зміст оповіді виходить не зовсім лінійний. Якісь події згадуються по кілька разів, а якісь взагалі не деталізуються, тому доводиться лише здогадуватися, що ж відбувалося насправді. Більше того, уявляти події на основі їх опису в документах КДБ варто дуже обережно. Якщо сприймати їх за чисту монету, можна дійти висновку, що в СРСР жилося дуже навіть непогано, а Стус лише морочив голову всім навколо своїми параноїдальними коментарями. У такому разі коротесенькі записки з таборового зошита в кінці книги, написані самим Стусом під час відбування другого терміну стануть для вас холодним душем, краще прояснивши деякі події з його життя.
Отже, що ж саме інкримінували Стусові? "Розповсюдження матеріалів, які порочать радянський суспільний і державний лад і заклики до його повалення" - приблизно таке формулювання можна зустріти кількадесят разів у викладених документах. Таке розгледіли й багатьох його віршах, які висвітлювали об'єктивні недоліки тодішньої радянської системи, як-от "Безпашпортний і закріпачений". Не дивує, що цій тоталітарній машині могла не сподобатися критика режиму в літературних творах. Значно кумедніше усвідомлювати, що таке саме обвинувачення Стусові "пришили" за його офіційні заяви (!) в органи влади СРСР та листи приватного характеру, які він надсилав однодумцям. Будь-яке речення в такому листі, у якому закладався сумнів щодо діючого режиму, залюбки використовувалося проти нього. Те саме обвинувачення, лише з поправкою про "усне розповсюдження", інкримінували за приватні розмови з різного роду людьми, з якими Стус проживав, працював чи відбував термін, і які погодилися проти нього свідчити.
На той момент серед тих, кого прозвали "шістдесятниками", усі усвідомлювали, що саме в СРСР відбувається не так. Але бажання про це говорили вголос дуже відрізнялося від людини до людини. Когось зусиллями КДБ вдалося заткнути чи перевиховати. Стус же мав, напевно, настільки велике почуття несправедливості, що просто фізично не міг мовчати. І якщо його останнє слово під час першого суду свідчило про працюючі інстинкти самозбереження, згодом він свідомо вирішив іти до кінця, незалежно від того, яким він буде. Його поведінка може здатися нераціональною. Але насправді для людей його поглядів уже не грало ролі, скільки чого вони наговорять. Наприклад, Миколі Горбалю і В'ячеславу Чорноволу взагалі сфабрикували справи про зґвалтування. І навіть Стусові, який був абсолютно відкритим у своїх поглядах, штучно підсаджували свідків задля більшої кількості свідчень проти нього.
КДБ грало по-брудному з єдиною для всіх кінцевою метою - витончено зламати людину зсередини так, щоб фізично вона продовжувала жити. Стус цю боротьбу виграв у тому плані, що допоки його тіло дихало, душа теж залишилася нескореною. Хоча ніхто, на жаль, точно не знає детальних подробиць останнього дня його життя і точної причини смерті. Навіть якщо не брати до уваги можливе умисне вбивство, Стус цілком свідомо такою діяльністю виснажував своє тіло значно швидшими темпами за норму. Але він казав, що історія його розсудить, і виявився правий. Шкода лишень, що він сам на власні очі не побачив падіння режиму, який зламав йому життя. Один з останніх документів, у якому суд посмертно виправдовує Стуса, здавалося б, має викликати хоч якісь позитивні емоції. Але все, що відчуваєш, читаючи його - це розпач. Лунають думки: "Ну чому ж ви його тоді так мучили всього лише 5 років тому? Ви ж навіть тоді розуміли, що відбувається, чи не так!?"
Я завжди казав, що найбільше захоплююся тими людьми, які дуже добре вміють щось, що зовсім не вмію я. Так ось, я не думаю, що в мене вистачало б сил боротися за справу, яка з великою ймовірністю стане успішною лише після моєї смерті, жертвуючи власним життям сьогодні. Я не є поціновувачем поезії як жанру загалом, але тепер обов'язково придбаю якусь збірку віршів Стуса.
P.S. Попри свою впертість, Стус зберігав надію на благополучне життя. Задля цього йому потрібно було виїхати за кордон, розпочавши все, по суті, з чистого листа. Можливості в нього були, навіть приходило запрошення зі США на викладання. З цією метою він навіть писав заяву в Президію СРСР з проханням позбавити його радянського громадянства і дозволити виїхати за межі країни. Але звісно ж, тоталітарна машина виявилася в цьому плані дуже принциповою. Нехай це буде нагадуванням, що ні за яких обставин не варто виправдовувати обмеження свободи пересування людини. А якщо так стається, значить щось не зовсім хороше відбувається в тридев'ятому царстві...
February 1, 2026
Дуже важко оцінювати прочитане, бо це збірка документів.
Сама історія життя і боротьби Стуса неймовірна. Якби таке відбувалося зараз, то кожен би уже був засуджений просто за те, що висловлює свої погляди чи критикує владу.
Але я не хочу ставити цій книжці оцінку тільки тому що історія Стуса необхідна та важлива для нашого суспільства. Я розділяю саму книгу та історію Стуса, й оцінку ставлю саме за книгу. А книга ця була дуже непроста і важко читабельна.
Десятки сторінок процесуальних документів, протоколи обшуку та вилучення, детальні опису документів та свідчення свідків. Їх було багато і вони були як під копірку по формі і змісту. Через них приходилося продиратися, щоб вловити шматочки інформації про те, що робили з оточенням Стуса, як за ними слідкували, незпідставно звинувачували та відправляли за грати за їх творчість та спроби боротися за свої права.
Було цікаво читати як документи, листи і вірші Стуса переінакшували і характеризували як «ідейно-шкідливі», «спрямованими на повалення союзу» і тд.
Але мені не вистачало якось аналізу цих документів, подання іншої сторони справи. Бо шукати правду в документах, оформлених кдб марна справа. Мені ці документи не дали можливості побачити правду про справу Стуса.
Але мені дуже сподобалися останні 10% книги, де були статті про Стуса і його записи із таборів. Це мене набагато більше вразило вразиво і зачепило.
Сама історія життя і боротьби Стуса неймовірна. Якби таке відбувалося зараз, то кожен би уже був засуджений просто за те, що висловлює свої погляди чи критикує владу.
Але я не хочу ставити цій книжці оцінку тільки тому що історія Стуса необхідна та важлива для нашого суспільства. Я розділяю саму книгу та історію Стуса, й оцінку ставлю саме за книгу. А книга ця була дуже непроста і важко читабельна.
Десятки сторінок процесуальних документів, протоколи обшуку та вилучення, детальні опису документів та свідчення свідків. Їх було багато і вони були як під копірку по формі і змісту. Через них приходилося продиратися, щоб вловити шматочки інформації про те, що робили з оточенням Стуса, як за ними слідкували, незпідставно звинувачували та відправляли за грати за їх творчість та спроби боротися за свої права.
Було цікаво читати як документи, листи і вірші Стуса переінакшували і характеризували як «ідейно-шкідливі», «спрямованими на повалення союзу» і тд.
Але мені не вистачало якось аналізу цих документів, подання іншої сторони справи. Бо шукати правду в документах, оформлених кдб марна справа. Мені ці документи не дали можливості побачити правду про справу Стуса.
Але мені дуже сподобалися останні 10% книги, де були статті про Стуса і його записи із таборів. Це мене набагато більше вразило вразиво і зачепило.
November 30, 2025
Я чесно не знаю, як мені оцінювати цю книгу.
Це точно буде п’ятірка, але скласти думки докупи важко, надто багато всього всередині.
Це суміш болю й гордості. Болю від того, що читаєш живі документи, справжні знущання над людиною й народом. І гордості, бо я дійсно пишаюся Василем Стусом.
Іноді, читаючи, я ловила себе на думці, що ніби застрягла в одному й тому самому місці, як це буває в художній літературі: коли автор постійно повертається до одних і тих самих моментів.
Але потім зрозуміла - це не літературний прийом. Це протоколи допитів. Це реальні події. Вони справді ходили по колу, били в одну точку, питали те саме знову і знову, бо більше їм не було до чого причепитися.
І від цього болить ще сильніше. Бо це не вигадка! Це була наша реальність! І найстрашніше - вона не зникла. Вона досі існує, поки існує росія, поки вона пригноблює й знищує мій народ. Ми все ще живемо в цій реальності.
І це важко. Нам усім дуже важко. Бо ніхто, окрім нас, цього до кінця не зрозуміє. І, що найгірше, нікому, крім нас, до цього немає діла.
Ми самі в цій боротьбі! І поки ми самі не приймемо це, не усвідомимо, не візьмемося нарешті діяти - ніхто за нас цього не зробить. Це просто треба прийняти.
Піду перечитаю вірші Стуса 💙
Це точно буде п’ятірка, але скласти думки докупи важко, надто багато всього всередині.
Це суміш болю й гордості. Болю від того, що читаєш живі документи, справжні знущання над людиною й народом. І гордості, бо я дійсно пишаюся Василем Стусом.
Іноді, читаючи, я ловила себе на думці, що ніби застрягла в одному й тому самому місці, як це буває в художній літературі: коли автор постійно повертається до одних і тих самих моментів.
Але потім зрозуміла - це не літературний прийом. Це протоколи допитів. Це реальні події. Вони справді ходили по колу, били в одну точку, питали те саме знову і знову, бо більше їм не було до чого причепитися.
І від цього болить ще сильніше. Бо це не вигадка! Це була наша реальність! І найстрашніше - вона не зникла. Вона досі існує, поки існує росія, поки вона пригноблює й знищує мій народ. Ми все ще живемо в цій реальності.
І це важко. Нам усім дуже важко. Бо ніхто, окрім нас, цього до кінця не зрозуміє. І, що найгірше, нікому, крім нас, до цього немає діла.
Ми самі в цій боротьбі! І поки ми самі не приймемо це, не усвідомимо, не візьмемося нарешті діяти - ніхто за нас цього не зробить. Це просто треба прийняти.
Піду перечитаю вірші Стуса 💙
February 8, 2020
Ця книга важлива тим, що значна частина її це документи зі справи Василя Стуса, читаючи їх ви зустріните багато призвіщ інших українців та зрозумієте, як працювала радянська репресівна система, зможете самостійно зробити висновки та потрапите в часи, коли могли засудити навіть за прослуховування "ворожих" радіостанцій
January 8, 2022
Ця книга не залишить байдужим нікого. Обов‘язкове читання всім хто не знав, забув, або сумує про “старі—добрі часи”
October 17, 2021
Ось і перегорнута остання сторінка цієї праці, укладачем якої став Вахтанг Кіпіані. Хоча праця самого Кіпіані, на мою думку, обмежується розкладанням архівних документів в хронологічному порядку та дописі кільканадцяти не найкращих з мого погляду сторінок, втім слід віддати йому належне, адже саме завдяки їй багато українців, а можливо і не лише українців зможуть пересвідчитися в несправедливості, підлості карної системи совєтського союзу.
В матеріалах справи Стуса викладено послідовно протоколи обшуків, допити свідків, засідання суду та інше, за що його, власне, й було ув'язнено. До цієї книги я з творчістю Василя Семеновича не знайомився, хіба що в школі, але про це не пам'ятаю. І великою, безперечною заслугою книги є те, що бажання ознайомитися з творчістю поета все ж виникло. Читаючи згадані в матеріалах справи вірші Василя Семенович я щоразу дивувався з того, що людину могли запроторити за грати за такі вірші. За вірші, що відображають дійсність. Наприклад "Безпашпортний, закріпачений в селі". Чи є люди, які не знали, що селяни в Союзі не мали паспортів? Чи може в самому Союзі люди про таке не знали? Ні. Знали. Але говорити про це - зась.
З приводу ж книги і самого Стуса... Навіть не знаю. З одного боку розумієш, що свідчення могли бути сфабриковані. З іншого боку Стусу то приписують слова про те, що він проти бандерівців, що він за радянську Україну, то він сам в таборових зошитах пише про суцільні знущання та провокації. Чомусь, з огляду на сучасність та інші свідчення про дисидентів, віриться здебільшого Стусу. Але я думаю, що краще розмірковувати про нього як про особистість через його поезію.
Іще щодо книги. Я чув про перший наклад, але не дуже він мене й зацікавив. Але після позову Медведчука увесь мій інфопростір був перенасичений Кіпіані і забороною його книги. Певно, саме тому я її і придбав. І що я можу сказати про Медведчука, виходячи з книжки? Анічого. Точніше лише те, що він, будучи адвокатом Стуса, не зробив анічогісінько для його захисту. Принаймні так видається з матеріалів справи. А весь галас було піднято через включену до книги статтю Вахтанга Кіпіані. І уже тут, особливо після прочитання книги, знову проявляється совєтська методика боротьби з тим, що не влаштовує - приховати, заборонити, знищити. Бо саме так відреагував Медведчук на доволі посередню статтю Кіпіані. Можливо саме через таку реакцію Медведчука цю статтю і не слід називати, як я це зробив, "посередньою".
В матеріалах справи Стуса викладено послідовно протоколи обшуків, допити свідків, засідання суду та інше, за що його, власне, й було ув'язнено. До цієї книги я з творчістю Василя Семеновича не знайомився, хіба що в школі, але про це не пам'ятаю. І великою, безперечною заслугою книги є те, що бажання ознайомитися з творчістю поета все ж виникло. Читаючи згадані в матеріалах справи вірші Василя Семенович я щоразу дивувався з того, що людину могли запроторити за грати за такі вірші. За вірші, що відображають дійсність. Наприклад "Безпашпортний, закріпачений в селі". Чи є люди, які не знали, що селяни в Союзі не мали паспортів? Чи може в самому Союзі люди про таке не знали? Ні. Знали. Але говорити про це - зась.
З приводу ж книги і самого Стуса... Навіть не знаю. З одного боку розумієш, що свідчення могли бути сфабриковані. З іншого боку Стусу то приписують слова про те, що він проти бандерівців, що він за радянську Україну, то він сам в таборових зошитах пише про суцільні знущання та провокації. Чомусь, з огляду на сучасність та інші свідчення про дисидентів, віриться здебільшого Стусу. Але я думаю, що краще розмірковувати про нього як про особистість через його поезію.
Іще щодо книги. Я чув про перший наклад, але не дуже він мене й зацікавив. Але після позову Медведчука увесь мій інфопростір був перенасичений Кіпіані і забороною його книги. Певно, саме тому я її і придбав. І що я можу сказати про Медведчука, виходячи з книжки? Анічого. Точніше лише те, що він, будучи адвокатом Стуса, не зробив анічогісінько для його захисту. Принаймні так видається з матеріалів справи. А весь галас було піднято через включену до книги статтю Вахтанга Кіпіані. І уже тут, особливо після прочитання книги, знову проявляється совєтська методика боротьби з тим, що не влаштовує - приховати, заборонити, знищити. Бо саме так відреагував Медведчук на доволі посередню статтю Кіпіані. Можливо саме через таку реакцію Медведчука цю статтю і не слід називати, як я це зробив, "посередньою".
September 28, 2020
Цю книгу я читала дуже довго. І не тому, що вона має близько 700 сторінок, а тому що багато разів робила тривалі перерви в її прочитанні.
Сказатати, що це солідне і дуже важливе видання - це не сказати нічого. Навіть уявити собі не можу, скільки часу і зусиль було докладено для того, щоб ця книга побачила світ.
Збірка документів… Чомусь ці слова хоч і звучать строго й не весело, все ж не думала про те, що книга буде такою сухою і складатиметься лише з матеріалів слідства та суду. Хоч і цікавлюсь таким, але читати стає нудно.
Як сказав мій знайомий, пересічний читач цю книгу не купить. Нею цікавляться переважно або юристи, або філологи.
Після перечитаних матеріалів я стала краще розуміти судові процеси того часу, пережила кожен описаний момент разом із письменником та його близькими, дещо під іншим кутом стала сприймати тих, проти кого боровся відомий поет, поглянула на постать Василя Стуса по-новому, змінилась думка про нього, сформувалось нове уявлення про його життя і творчість.
Думала, що ця книга дасть мені відповіді на чимало запитань, але виявляється, що багато з них так і залишаються відкритими, до того ж з’являються у процесі читання й нові. Досі загадкою є смерть Василя Стуса, про причини якої є мінімум 6 версій. Але знаємо одне, що, навіть з’ясувавши істину, ми ніколи не повернемо втрачене життя. Іншого Стуса в нас не буде.
Сказатати, що це солідне і дуже важливе видання - це не сказати нічого. Навіть уявити собі не можу, скільки часу і зусиль було докладено для того, щоб ця книга побачила світ.
Збірка документів… Чомусь ці слова хоч і звучать строго й не весело, все ж не думала про те, що книга буде такою сухою і складатиметься лише з матеріалів слідства та суду. Хоч і цікавлюсь таким, але читати стає нудно.
Як сказав мій знайомий, пересічний читач цю книгу не купить. Нею цікавляться переважно або юристи, або філологи.
Після перечитаних матеріалів я стала краще розуміти судові процеси того часу, пережила кожен описаний момент разом із письменником та його близькими, дещо під іншим кутом стала сприймати тих, проти кого боровся відомий поет, поглянула на постать Василя Стуса по-новому, змінилась думка про нього, сформувалось нове уявлення про його життя і творчість.
Думала, що ця книга дасть мені відповіді на чимало запитань, але виявляється, що багато з них так і залишаються відкритими, до того ж з’являються у процесі читання й нові. Досі загадкою є смерть Василя Стуса, про причини якої є мінімум 6 версій. Але знаємо одне, що, навіть з’ясувавши істину, ми ніколи не повернемо втрачене життя. Іншого Стуса в нас не буде.
June 13, 2021
“Я зрозумів, що маніпулювати громадською думкою - дуже легко. Особливо коли громади - нема, отже, у неї нема і своєї думки”.
В книзі зібрана повністю вся справа справа Стуса з невеликою кількістю коментарів в кінці. За сухою викладкою бюрократичної мови, виїмки особистих листів, документів я бачила цілий світ Оруелла. Моторошно стає тоді, коли розумієш, що це одна справа з багатьох років винищення України і її культури. Це лише маленьке коліщатко машини по знищенню.
Стаття Супряги “Друзья и враги Василия Стуса” - яскравий приклад того, сучасна кремлівської пропаганда має своє глибше коріння. Стилістика написання ідентична до новин в дусі “распятага мальчіка в трусіках”.
Але найважливіший текст - це останні відомі сторінки Стуса “З таборового зошита”. Після сотень сторінок сухої правничої мови та допитів, всього лиш 12 записок живою думкою та емоцією розкривають весь жах системи. 12 останніх записок, що могли побачити світ. Як на мене, вони актуальні і досі і кожну з них можна розбирати на цитати.
Василь Стус не дожив і не договорив, як і багато інших культурних діячів України.
В книзі зібрана повністю вся справа справа Стуса з невеликою кількістю коментарів в кінці. За сухою викладкою бюрократичної мови, виїмки особистих листів, документів я бачила цілий світ Оруелла. Моторошно стає тоді, коли розумієш, що це одна справа з багатьох років винищення України і її культури. Це лише маленьке коліщатко машини по знищенню.
Стаття Супряги “Друзья и враги Василия Стуса” - яскравий приклад того, сучасна кремлівської пропаганда має своє глибше коріння. Стилістика написання ідентична до новин в дусі “распятага мальчіка в трусіках”.
Але найважливіший текст - це останні відомі сторінки Стуса “З таборового зошита”. Після сотень сторінок сухої правничої мови та допитів, всього лиш 12 записок живою думкою та емоцією розкривають весь жах системи. 12 останніх записок, що могли побачити світ. Як на мене, вони актуальні і досі і кожну з них можна розбирати на цитати.
Василь Стус не дожив і не договорив, як і багато інших культурних діячів України.
January 30, 2022
насправді це абсолютно унікальний прецедент для книжкового ринку. після спроби заборонити її вона розійшлася накладом у понад 100 тисяч примірників — космічна цифра для нас. респект видавництву та упоряднику за розголос і боротьбу за свободу слова.
але це справді збірка документів, що ще фантастичніше. вони хаотично розставлені, на мене, тут бракує коментарів, що пояснювали і зв’язували б документи між собою.
але тепер у нас є ще одна книжка, яка вважатиметься обов’язковою в домашній бібліотеці — поряд із Біблією та «Кобзарем» Шевченка.
але це справді збірка документів, що ще фантастичніше. вони хаотично розставлені, на мене, тут бракує коментарів, що пояснювали і зв’язували б документи між собою.
але тепер у нас є ще одна книжка, яка вважатиметься обов’язковою в домашній бібліотеці — поряд із Біблією та «Кобзарем» Шевченка.
December 28, 2022
Шлях боротьби
«Справа Василя Стуса. Збірка документів з колищнього архіву КДБ УРСР»\ укладання В. Кіпіані. – Х: «Віват» -688 с.
Чи можливо уявити, щоб зараз, в час телебачення та вільного доступу в Інтернет подавали в суд на видавництво та укладача книги?, виявляється це – наше сьогодення в Україні. Важко повірити, але на упорядника книги «Справа Василя Стуса» журналіста, публіциста, дослідника історії дисидентського руху Вахтанга Кіпіані та видавництво «Віват » подав позов до Дарницького районного суду м. Києва колишній адвокат у справі Василя Стуса, а нині політик та бізнесмен В. Медведчук.
Чи міг адвокат вчинити інакше, ніж, по суті, підтримати рішення прокурорів радянського суду яким засудив дисидентів Василя Стуса та Юрія Литвина до 10 років таборів та 5 років заслання? – питання риторичне, то ж залишу його на совісті обвинувачувачів та «адвоката», кортий став слухняним виконавцем рішень безжальної, тоталітарної комуністичної системи, в якій часто керувалися принципом «Немає людини – немає проблеми».
Думаю, що книгу «Справа Василя Стуса» важливо прочитати та осмислити кожному українцеві, тому що життя та боротьба поета - десидента за самостійну Україну це – приклад любові до України, більшої за життя.
Очевидно, що зараз книга стає ще актуальнішою для України, тому що відновлення історичної правди та справедливости є однією із передумов творення успішного майбутнього.
Найкраще читати книгу повільно та вдумливо. Оскільки це – збірка документів кримінальної справи, то іноді, доводилося перечитувати окремі уривки, щоб глибше розуміти їх зміст та значення, особливо, це стосується протоколів допиту свідків, протоколів обшуку та інших юридичних документів.
Для кращого осмислення книги, варто спочатку прочитати поезію, переклади та літературно –критичні статті Василя Стуса. Книга активізує інтерес до його творчості, спонукає читача спізнати незламність духу поета. Це - історія його безкомпромісної боротьби за майбутнє України, хоч Василь Семенович завжди знав, чому він іде на страждання та смерть, він не міг піти на компроміс, тому що, за словами Михайлини Коцюбинської, був «людиною з оголеною совістю».
Ось як Стус говорить про свої переконання: «Я – відомий український поет, член ПЕН –клубу, якого знає громадськість світу. А зараз я страждаю за свої переконання, зараз я – політичний засланець, знаходжусь у цьому «кублі». За що я терплю цю каторгу?. За те, що боровся і борюсь за волю для України, за демократичні права для народу. І ось за це жандарми кинули мене в тюрму, в концтабір, а зараз в заслання. Але я вірю, що настане той день, коли Україна буде вільна, коли для всіх будуть справжні права і свободи...»
Саме ця віра додавала поетові стійкості, духовної, моральної фізичної, у найважчі хвилини випродувань: тілесних тортур, психологічного тиску з боку працівників КДБ, що невпинно стежли, допитували, обшукували, вчиняли провокації, щоб зламати, залякати, не дати змоги працювати в літературі, просто фізично знищити.
На сторінках книги зібрано детальні спогади про останні дні поета, проаналізовано можливі версії його загибелі, адже навіть сьогодні не відомо, чи це було самогубство, вибивство або ж «серцевий напад, з ким не буває» - каже колишній тюремний наглядач перьмського табору для політв`язнів.
Вартими уваги є колізії стосовно висунення Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури 1986 року. В цьому аспекті, поки що більше запитань, ніж відповідей. В тексті книги можна знайти цінні архівні світлини, фотокопії документів, рукописів Стуса.
Більшою трагедією поета було те, що радянські спецслужби не давали йому можливості повною мірою реалізувати свій талант митця.
«Тимчасом до моєї квартири будь –коли може вдертися загін опричників з КГБ і залишити мій письиовий стіл порожнім. Вилучені речі вони назовуть самвидавською літературою, готованою для закордону і просто знищать, а для мене це гірше, ніж 11 років ув`язнення... Винних у моїй повільній смерті я звинувачую в моєму вбивстві, расизмі й садизмі»
«Справа Василя Стуса» містить документи 6-ти томів кримінальної справи – протоколи численних допитів В, Стуса, обшуків, виїмки поштової кориспонденції, допитів свідків; звернення Стуса в різні державні інстанції РССР; документи, листи, заяви В. Стуса, які виходили за кордоном, а також 12 записів під назвою «З таборового зошита. Останній відомий текст Василя Стуса».
Книга буде особливо цінною для тих, хто досліджує життєвий та творчий шлях поета, його взаямини з іншими політв` язнями – десидентами: Олексою Тихим, Левком Лук`яненком, М. Горенем, В. Овсієнком, Є. Сверстюком та іншими членами Української Гельсінської Групи, а також друзями, яким вдалося виїхати за межі Радянского Союзу.
«.... Завдяки надзусиллям родини поета, тільки у 1990 –х роках було видано повне зібрання творів Василя Стуса –у шести томах (дев`яти книгах). Можна тільки дивуватися багатющій спадщині автора, який більшу частину творчого періоду життя провів за гратами.»
Наступним поколінням ще належить відкривати та осмислювати по –новому творчий спадок поета, критика, перекладача для якого боротьба за вільну, демократичну Україну це – доля, тому що за його словами, «... За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину.»
Залишається лище нагадати, що 30 вересня 2019 року в Києві у книгарні «Є» за сприяння літературного сайту «Літакцент» відбулася презентація книги за участю упорядника Вахтанга Кіпіані.
Прим: Текст опубліковано у моєму блозі на сайті «Читай» за посиланням: https://chytay-ua.com/blog.php?id=118...
«Справа Василя Стуса. Збірка документів з колищнього архіву КДБ УРСР»\ укладання В. Кіпіані. – Х: «Віват» -688 с.
Чи можливо уявити, щоб зараз, в час телебачення та вільного доступу в Інтернет подавали в суд на видавництво та укладача книги?, виявляється це – наше сьогодення в Україні. Важко повірити, але на упорядника книги «Справа Василя Стуса» журналіста, публіциста, дослідника історії дисидентського руху Вахтанга Кіпіані та видавництво «Віват » подав позов до Дарницького районного суду м. Києва колишній адвокат у справі Василя Стуса, а нині політик та бізнесмен В. Медведчук.
Чи міг адвокат вчинити інакше, ніж, по суті, підтримати рішення прокурорів радянського суду яким засудив дисидентів Василя Стуса та Юрія Литвина до 10 років таборів та 5 років заслання? – питання риторичне, то ж залишу його на совісті обвинувачувачів та «адвоката», кортий став слухняним виконавцем рішень безжальної, тоталітарної комуністичної системи, в якій часто керувалися принципом «Немає людини – немає проблеми».
Думаю, що книгу «Справа Василя Стуса» важливо прочитати та осмислити кожному українцеві, тому що життя та боротьба поета - десидента за самостійну Україну це – приклад любові до України, більшої за життя.
Очевидно, що зараз книга стає ще актуальнішою для України, тому що відновлення історичної правди та справедливости є однією із передумов творення успішного майбутнього.
Найкраще читати книгу повільно та вдумливо. Оскільки це – збірка документів кримінальної справи, то іноді, доводилося перечитувати окремі уривки, щоб глибше розуміти їх зміст та значення, особливо, це стосується протоколів допиту свідків, протоколів обшуку та інших юридичних документів.
Для кращого осмислення книги, варто спочатку прочитати поезію, переклади та літературно –критичні статті Василя Стуса. Книга активізує інтерес до його творчості, спонукає читача спізнати незламність духу поета. Це - історія його безкомпромісної боротьби за майбутнє України, хоч Василь Семенович завжди знав, чому він іде на страждання та смерть, він не міг піти на компроміс, тому що, за словами Михайлини Коцюбинської, був «людиною з оголеною совістю».
Ось як Стус говорить про свої переконання: «Я – відомий український поет, член ПЕН –клубу, якого знає громадськість світу. А зараз я страждаю за свої переконання, зараз я – політичний засланець, знаходжусь у цьому «кублі». За що я терплю цю каторгу?. За те, що боровся і борюсь за волю для України, за демократичні права для народу. І ось за це жандарми кинули мене в тюрму, в концтабір, а зараз в заслання. Але я вірю, що настане той день, коли Україна буде вільна, коли для всіх будуть справжні права і свободи...»
Саме ця віра додавала поетові стійкості, духовної, моральної фізичної, у найважчі хвилини випродувань: тілесних тортур, психологічного тиску з боку працівників КДБ, що невпинно стежли, допитували, обшукували, вчиняли провокації, щоб зламати, залякати, не дати змоги працювати в літературі, просто фізично знищити.
На сторінках книги зібрано детальні спогади про останні дні поета, проаналізовано можливі версії його загибелі, адже навіть сьогодні не відомо, чи це було самогубство, вибивство або ж «серцевий напад, з ким не буває» - каже колишній тюремний наглядач перьмського табору для політв`язнів.
Вартими уваги є колізії стосовно висунення Василя Стуса на здобуття Нобелівської премії з літератури 1986 року. В цьому аспекті, поки що більше запитань, ніж відповідей. В тексті книги можна знайти цінні архівні світлини, фотокопії документів, рукописів Стуса.
Більшою трагедією поета було те, що радянські спецслужби не давали йому можливості повною мірою реалізувати свій талант митця.
«Тимчасом до моєї квартири будь –коли може вдертися загін опричників з КГБ і залишити мій письиовий стіл порожнім. Вилучені речі вони назовуть самвидавською літературою, готованою для закордону і просто знищать, а для мене це гірше, ніж 11 років ув`язнення... Винних у моїй повільній смерті я звинувачую в моєму вбивстві, расизмі й садизмі»
«Справа Василя Стуса» містить документи 6-ти томів кримінальної справи – протоколи численних допитів В, Стуса, обшуків, виїмки поштової кориспонденції, допитів свідків; звернення Стуса в різні державні інстанції РССР; документи, листи, заяви В. Стуса, які виходили за кордоном, а також 12 записів під назвою «З таборового зошита. Останній відомий текст Василя Стуса».
Книга буде особливо цінною для тих, хто досліджує життєвий та творчий шлях поета, його взаямини з іншими політв` язнями – десидентами: Олексою Тихим, Левком Лук`яненком, М. Горенем, В. Овсієнком, Є. Сверстюком та іншими членами Української Гельсінської Групи, а також друзями, яким вдалося виїхати за межі Радянского Союзу.
«.... Завдяки надзусиллям родини поета, тільки у 1990 –х роках було видано повне зібрання творів Василя Стуса –у шести томах (дев`яти книгах). Можна тільки дивуватися багатющій спадщині автора, який більшу частину творчого періоду життя провів за гратами.»
Наступним поколінням ще належить відкривати та осмислювати по –новому творчий спадок поета, критика, перекладача для якого боротьба за вільну, демократичну Україну це – доля, тому що за його словами, «... За мною стояла Україна, мій пригноблений народ, за честь котрого я мушу обставати до загину.»
Залишається лище нагадати, що 30 вересня 2019 року в Києві у книгарні «Є» за сприяння літературного сайту «Літакцент» відбулася презентація книги за участю упорядника Вахтанга Кіпіані.
Прим: Текст опубліковано у моєму блозі на сайті «Читай» за посиланням: https://chytay-ua.com/blog.php?id=118...
April 5, 2020
600 сторінок справи проти Василя Стуса. Це не просто збірка цинізму радянської дійсності, це історія про правду, пристосувантство, підлість і, з іншого боку, сміливість та саможертовна готовність стояти за правду і за майбутнє України. Я не знаю, як можна сумувати за СРСР, але тим, хто сумує, обов'язково треба прочитати хоча б обвинувальний акт та вироки судів 1972 та 1980 років. І ті останні, пророчі, заяви Стуса...
Displaying 1 - 30 of 68 reviews