"Каваленд" Огастіна Седжвіка — це перш за все історична оповідь. Про перші реакції європейців на каву, яку пили в арабському світі, про перетворення Сальвадору в країну, де майже вся економіка підпорядкована вирощуванню, збору та обробці одного продукту — кави, про те, як змінювався світ, а разом із світом мінялося ставлення європейців до цього напою, як виробництво і продаж кави впливали на економічний розвиток країн Центральної Америки та світову економіку, як кава стала масовим продуктом, без якого зараз важко уявити робочий день.
Зважаючи на те, що її автор викладає історію та культуру Америки в Міському університеті Нью-Йорка, культурі вирощування кави (ведення бізнесу, роботи з людьми) тут також знайшлося чимало місця.
Страшенно цікаво було спостерігати, як каві за декілька сотень років вдалося пройти шлях від "чорна, як сажа, і на смак така сама" до "в ароматі молочний шоколад, нуга, карамель та кеш’ю, в смаку червоні ягоди та сухофрукти, яблучно-виноградна кислинка, соковита з гладким тілом і легким післясмаком бісквіта". Не те щоби я дуже міг відрізняти в її смаку ці всі кислинки (лимону, яблука, лайму, грейпфрута) або відчути широкий спектр можливих післясмаків, але вірю, що принаймні кавові дегустатори це робити вміють.
Кава у "Каваленді" — не просто кава, а одна із сил, завдяки яким наш світ став таким, яким ми його знаємо зараз: з революціями і переворотами, злетами і падіннями економіки, нерівністю в оплаті праці, доступі до їжі та води і велетенською дистанцією між багатими та бідними.
Попри те, що автор під час оповіді не соромиться заглиблюватися в історичні розвідки, економічні теорії, комуністичні маніфести і навіть закони термодинаміки, серед цього зрізу життя цілого світу з кінця ХІХ ст. і до середини століття ХХ мені вдалося таки трохи навудити цікавих фактів і про саму каву: про подробиці її обробки, відкриття і розвиток смакових якостей, ідеальний "науковий метод" заварювання, про те, що досить тривалий час її якість оцінювали виключно за зовнішнім виглядом, те, що ягоди найкращої кави збирається вручну, і кращі зерна згодом теж відбирають руками, що можна за один день випити 85 горняток кави і не ґиґнутися...
Огастін Седжвік викладає свою історію на фундамент розповіді про розбудову кавової імперії Джеймсом Гілом, вихідцем з Манчестера, котрий наприкінці ХІХ ст. прибув шукати кращої долі в Сальвадор, тяжко працював десятки років щоби віддати позики, які потратив на висаджування і догляд за деревами, економив кожну копійку на працівниках плантацій, годуючи їх лише тортильями з квасолею, вивчав досвід попередників і сучасників, еволюціонував у своїх поглядах щодо ставлення до працівників, не боявся ризикувати і експериментувати з вирощуванням, збором та обробкою кави, пережив декілька кривавих переворотів та революцій і таки виплекав свою "темну імперію", спадкоємці якої досі постачають наш улюблений наркотик до горняток кавоманів.
Це книга про історію світу з перспективи кави, в якій знайшлося місце Марксу та Енгельсу, двом світовим війнам, кільком американським президентам, комуністичним повстанцями з Нікарагуа та Сальвадору, викраденням людей заради викупу і знищенню мільйонів мішків з зерном для стримування падіння цін.
Кажуть, що упродовж тривалого часу людської історії, доки існувало рабство, виробництво цукру (силами рабів) робило з нього кривавий і людожерський продукт...
Цікаво, що в такому контексті можна сказати про каву, котра зараз є одним із найбільш популярних і затребуваних товарів у світі, але досі виробляється у найбільш економічно відсталих регіонах, де люди змушені тяжко гарувати на кавових плантаціях, щоби не голодувати і живуть вони так з діда-прадіда...
Кава підвищує нашу працездатність і пов'язує між собою віддалені місця планети, але ми досі не можемо бути певними, що ті, хто виростив та обробляв це зерно, отримали справедливу оплату праці і мають чим пообідати сьогодні.