What do you think?
Rate this book
Слуги яструба та лілей #1
Слуги яструба і лілей
1677 рік, в Україні доба Руїни. Поділля окуповане турками, у Києві порядкує гарнізон московських стрільців, на Чигирин суне величезна турецька армія, усі воюють з усіма. Двоє сміливців, козак-вивідувач і француз-фортифікатор, вирушають із розвідувальною місією на Поділля: за наказом королів Польщі і Франції вони мають зняти плани головних фортець на окупованій території. Але доля несе героїв далі, через усю охоплену війною Україну аж до Києва і обложеного Чигирина. Це історія пригод і звитяг, яку можна і треба читати без брому
240 pages, Paperback
First published January 1, 2019
1 person is currently reading
14 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 9 of 9 reviews
Read
October 7, 2021Цей роман потрібно починати читати з післямови авторки. Саме вона і заохотить та заінтригує. Адже з неї ми дізнаємося, що існує три французькі карти-плани українських міст Чигирина, Бара та Меджибожа. Причому виконано ці плани 1677 року. Причому двоє з трьох міст на той момент були під турецьким правлінням, а от третє - ні. На цьому загадки не завершуються. Неозброєним оком (а плани розміщено в книзі) видно, що плани малювало двоє осіб. Перша - назвімо її "інженер" - знала, як намалювати точний план, необхідний для військових цілей. Друга людина - назвімо її "художник" - домальовувала "рюшечки", тобто вістря частоколів на план, дерева, будинки, а річки та поля замальовувала пастеллю. Ніби й нічого дивного: план є точним, але водночас красивим. Але "середній" план намальовано лише "художником". Чому "середній"? Тому що Бар та Меджибіж - під турками, а Чигирин - ні. Але план Меджибожа намальовано лише "художником".
Така історія інтригує. Адже дія відбувається 1677 року! На території України вже тридцять рокій йде війна! Козаки (причому вони різні - правобережні, лівобережні та січовики) проти Речі Посполитої, Московського царства та Оттоманської Порти (і Кримського ханства). Ще й цього року турки організовують Перший Чигиринський похід. Його мета - підкорити Україну.
Як в цій катавасії опинилися картографи? Причому один (або й обоє) французи! Як вони давали собі раду з тим, що французькою їх точно ніхто не міг зрозуміти? Чому плани зроблено для "турецьких" міст, але і "польського" Чигирина? Ось з цього і починає авторка - і намагається розповісти, ким могли бути ці двої картографів.
На жаль, на цьому хороші новини для роману завершуються. Під час його читання я постійно його порівнював з Посол Урус-шайтана. Фірман султана (Таємний посол: #1, 2). Володимира Малика. Адже в центрі одна і та ж подія - облога Чигирина! (Насправді, в Малика - Другий Чигиринський похід 1678 року).
Але Володимир Малик досі виграє з розгромним рахунком. Адже ми читаємо романи заради емоцій. Нам має бути цікаво спостерігати за долею саме конкретних "живих" персонажів. Співпереживати їм, перейматися, чи вдасться їм задумане, чи вони не загинуть дорогою.
В романі Катерини Липи головні герої - "фігурки з картону". В них є певні риси характеру, але радше як загальні характеристики: козак Дмитро Шершень - сміливий ловелас із зовнішністю давньогрецького бога, а француз Клод д'Ампік - носатий інженер в потріпаному камзолі. Десь на цьому рівні ми і зупиняємося. З ними відбуваються події, які ніяк не змінюють їх. І це було б нестрашно. Але події не роблять й іншого - не розкривають їх характерів. А ось це прокол, бо весь роман - це road movie, де двоє друзяк мандрують з точки А в точку Б (а далі в точки В і Г, але на початку вони цього не знають).
Сама мандрівка є повністю "порожньою" - як зовнішньо, так і внутрішньо. Маю на увазі місцевості, де вони проїжджають, але й взаємодію персонажів. Нагадаю, що в романі 1677 рік: вже тридцять років триває війна, причому найбільше вона пустошить саме Брацлавщину і Поділля, де й мандрують головні герої. За підрахунками істориків, через постійні війни населення регіону скоротилося на 70-75%. І це ж не просто безлюдний край, але спустошений: всюди мають виднітися спалені села, зруйновані замки, зарослі травою обійстя, попелища та згарища тощо. Нічого цього герої не бачать. Відрізнити, де закінчилася Галичина, а почалося Поділля можна тільки з вказівок авторки.
Так, подекуди згадується, що місто було понищеним, але... Це опис інтенданта, а не живої людини. "Брама розбита, більшість будинків спалена, ратуша уціліла, але всі вікна вибиті і забарикадовані зсередини". Я розумію, якби це був голос Клода, який на все дивиться оком фортифікатора і одразу думає, як краще організувати оборону цього місця. Але і тоді замало жаху і кошмару. Мені важко уявити, як це три десятиліття жити в умовах війни. Постійної, де грабунок населення - це умова виживання армії, бо служби постачання ще в зародковому стані.
Загалом ці подорожі і не супроводжуються історіями. Діалоги експозиційні. І в більшості випадків стосуються чи місії, чи того, що герої бачать. Ось тут в роману є величезна перевага: з цих діалогів ми дізнаємося про історію краю, а найголовніше - про фортифікації ! Авторка є знаною експерткою з фортифікацій ранньомодерного часу в Україні. І ось це в романі дійсно захоплює. І навіть хочеться вигукнути: "Мало! Чого ж так мало цих історичних довідок!?" Але загалом складається враження, що описи мурів, брам та бастіонів тут розлогіші, ніж діалоги героїв. Та й герої - поки мандрують - могли б "травити байки", які б розкривали їх, додавали б атмосферності роману. Але цього нема. Ці нагоди авторка просто марнує, одним абзацом переказуючи, про що ж говорили герої.
Але ці довідки не "витягують" твір. Я навіть не можу сказати, що це роман, бо структурно він ним не є. По-перше, тут немає цілісного сюжету. Так, герої мають місію - робити плани ворожих укріплень. Ось і все. Якоїсь цілісної пригоди в них немає. Причому вони їхня місія виконана ще в першій половині роману. Далі вони отримують завдання №2, а потім - завдання №3. Тобто це як комп'ютерна гра: місію виконано, ось наступна місія. По-друге, тут немає розвитку / розкриття персонажів. Про це я писав вище. Авторка намагається додати наскрізну лінію - переслідування Дмитра Шершня невідомим шляхтичем, який то викрадає кохану Шершня, то просто його переслідує. І ми спершу не можемо зрозуміти: це контр-агент, який має перешкодити героям виконати їх місію, чи просто "небайдужий громадянин", який має особисті порахунки з Шершнем.
Але всі пригоди героїв дуже безбарвні. Ні на мить не вагаєшся, чи вони вискочать сухими з води. Бо таки вискочать! Причому кожна така пригода триває декілька десятків сторінок. Тобто ми тільки встигли відчути, що ось вона халепа, але ні - герої вже вдало і дуже легко з неї видряпалися. Після кількох таких "ітерацій" далі просто не переймаєшся. Все буде добре, як же інакше!
Втім, мені особисто найбільше бракувало атмосфери. Триває апокаліпсис - без перебільшень! І наближається його черговий виток, причому дуже серйозний. Турки йдуть походом на Київ! Вся Україна може потрапити під турецьку владу. Але цим ніхто не переймається. Відчуття кошмару відсутнє не лише в читачів, але й в героїв. Війна та й війна. Подумаєш...
Ба більше, герої протягом своєї подорожі то опиняються на турецькій території, то на території Гетьманщини. Вони то вдають з себе простих мандрівників, то вільнонайманих інженерів, то союзників турків, то... Та кого вони лише не вдають! І всюди їм вірять. Спершу непомітно проїхали Поділлям, а турки навіть не допитали їх, хто вони і звідки. Далі найнялися на роботу до гетьмана Івана Самойловича, хоча працюють на його ворогів - польського короля Яна ІІІ Собеського та гетьмана Остафія Гоголя. Далі вдають із себе інженерів турецької армії, а турки навіть не перевіряють, чи це так... Це було дуже неправдоподібно, особливо враховуючи історію, яка трапиться через 30 років: коли за кожним кроком Мазепи стежитимуть донощики, писатимуть звіти Петрові І про будь-які підозрілі контакти гетьмана, а Мазепа у відповідь сам писатиме "доповідні". Атмосфера крайньої підозріливості! Але не для героїв. Їдьте, куди забажаєте.
І саме в цьому роман для мене програє "Таємному послові" Малика. Саме емоційністю. А шкода, бо міг бути гідний конкурент!
П.С. А найгірше, що після прочитання роману розумієш, що авторська реконструкція... дещо надмірна. Навіщо французу мати козацького супутника? Навіщо йому таємно картографувати фортеці на Поділлі під контролем турків? Адже - і в романі це згадано! - Франція є союзником Порти. Тобто Клод міг спокійно їхати в обозі турецької армії, яка наступала на Чигирин. Плани він робив так само як і в романі - офіційно для "замовника", а копії - таємно? - для французького короля. От тільки замовником був не польський король, а турецький султан. А тому є план Чигирина: його штурмують турки, а картографи паралельно роблять заміри. (До речі, так в романі і є). Тому не обов’язково, щоб картографом був козак. Можливо, це двоє французів. Один таки інженер, а інший - мандрівник-шукач пригод, який і є "художником". Він просто авантюрист, шукає гострих відчуттів. Або "посол" до турків. І цей сценарій видається набагато правдоподібнішим. Адже важко робити заміри під носом у ворожої залоги і вдавати, що ти просто купець / мандрівник.
П.П.С. До речі, це могла б бути стилізація під романи XVIII-XIX ст., де якраз бракує психологізму, але цього в романі немає. А теж могло б бути цікавим рішенням
Така історія інтригує. Адже дія відбувається 1677 року! На території України вже тридцять рокій йде війна! Козаки (причому вони різні - правобережні, лівобережні та січовики) проти Речі Посполитої, Московського царства та Оттоманської Порти (і Кримського ханства). Ще й цього року турки організовують Перший Чигиринський похід. Його мета - підкорити Україну.
Як в цій катавасії опинилися картографи? Причому один (або й обоє) французи! Як вони давали собі раду з тим, що французькою їх точно ніхто не міг зрозуміти? Чому плани зроблено для "турецьких" міст, але і "польського" Чигирина? Ось з цього і починає авторка - і намагається розповісти, ким могли бути ці двої картографів.
На жаль, на цьому хороші новини для роману завершуються. Під час його читання я постійно його порівнював з Посол Урус-шайтана. Фірман султана (Таємний посол: #1, 2). Володимира Малика. Адже в центрі одна і та ж подія - облога Чигирина! (Насправді, в Малика - Другий Чигиринський похід 1678 року).
Але Володимир Малик досі виграє з розгромним рахунком. Адже ми читаємо романи заради емоцій. Нам має бути цікаво спостерігати за долею саме конкретних "живих" персонажів. Співпереживати їм, перейматися, чи вдасться їм задумане, чи вони не загинуть дорогою.
В романі Катерини Липи головні герої - "фігурки з картону". В них є певні риси характеру, але радше як загальні характеристики: козак Дмитро Шершень - сміливий ловелас із зовнішністю давньогрецького бога, а француз Клод д'Ампік - носатий інженер в потріпаному камзолі. Десь на цьому рівні ми і зупиняємося. З ними відбуваються події, які ніяк не змінюють їх. І це було б нестрашно. Але події не роблять й іншого - не розкривають їх характерів. А ось це прокол, бо весь роман - це road movie, де двоє друзяк мандрують з точки А в точку Б (а далі в точки В і Г, але на початку вони цього не знають).
Сама мандрівка є повністю "порожньою" - як зовнішньо, так і внутрішньо. Маю на увазі місцевості, де вони проїжджають, але й взаємодію персонажів. Нагадаю, що в романі 1677 рік: вже тридцять років триває війна, причому найбільше вона пустошить саме Брацлавщину і Поділля, де й мандрують головні герої. За підрахунками істориків, через постійні війни населення регіону скоротилося на 70-75%. І це ж не просто безлюдний край, але спустошений: всюди мають виднітися спалені села, зруйновані замки, зарослі травою обійстя, попелища та згарища тощо. Нічого цього герої не бачать. Відрізнити, де закінчилася Галичина, а почалося Поділля можна тільки з вказівок авторки.
Так, подекуди згадується, що місто було понищеним, але... Це опис інтенданта, а не живої людини. "Брама розбита, більшість будинків спалена, ратуша уціліла, але всі вікна вибиті і забарикадовані зсередини". Я розумію, якби це був голос Клода, який на все дивиться оком фортифікатора і одразу думає, як краще організувати оборону цього місця. Але і тоді замало жаху і кошмару. Мені важко уявити, як це три десятиліття жити в умовах війни. Постійної, де грабунок населення - це умова виживання армії, бо служби постачання ще в зародковому стані.
Загалом ці подорожі і не супроводжуються історіями. Діалоги експозиційні. І в більшості випадків стосуються чи місії, чи того, що герої бачать. Ось тут в роману є величезна перевага: з цих діалогів ми дізнаємося про історію краю, а найголовніше - про фортифікації ! Авторка є знаною експерткою з фортифікацій ранньомодерного часу в Україні. І ось це в романі дійсно захоплює. І навіть хочеться вигукнути: "Мало! Чого ж так мало цих історичних довідок!?" Але загалом складається враження, що описи мурів, брам та бастіонів тут розлогіші, ніж діалоги героїв. Та й герої - поки мандрують - могли б "травити байки", які б розкривали їх, додавали б атмосферності роману. Але цього нема. Ці нагоди авторка просто марнує, одним абзацом переказуючи, про що ж говорили герої.
Але ці довідки не "витягують" твір. Я навіть не можу сказати, що це роман, бо структурно він ним не є. По-перше, тут немає цілісного сюжету. Так, герої мають місію - робити плани ворожих укріплень. Ось і все. Якоїсь цілісної пригоди в них немає. Причому вони їхня місія виконана ще в першій половині роману. Далі вони отримують завдання №2, а потім - завдання №3. Тобто це як комп'ютерна гра: місію виконано, ось наступна місія. По-друге, тут немає розвитку / розкриття персонажів. Про це я писав вище. Авторка намагається додати наскрізну лінію - переслідування Дмитра Шершня невідомим шляхтичем, який то викрадає кохану Шершня, то просто його переслідує. І ми спершу не можемо зрозуміти: це контр-агент, який має перешкодити героям виконати їх місію, чи просто "небайдужий громадянин", який має особисті порахунки з Шершнем.
Але всі пригоди героїв дуже безбарвні. Ні на мить не вагаєшся, чи вони вискочать сухими з води. Бо таки вискочать! Причому кожна така пригода триває декілька десятків сторінок. Тобто ми тільки встигли відчути, що ось вона халепа, але ні - герої вже вдало і дуже легко з неї видряпалися. Після кількох таких "ітерацій" далі просто не переймаєшся. Все буде добре, як же інакше!
Втім, мені особисто найбільше бракувало атмосфери. Триває апокаліпсис - без перебільшень! І наближається його черговий виток, причому дуже серйозний. Турки йдуть походом на Київ! Вся Україна може потрапити під турецьку владу. Але цим ніхто не переймається. Відчуття кошмару відсутнє не лише в читачів, але й в героїв. Війна та й війна. Подумаєш...
Ба більше, герої протягом своєї подорожі то опиняються на турецькій території, то на території Гетьманщини. Вони то вдають з себе простих мандрівників, то вільнонайманих інженерів, то союзників турків, то... Та кого вони лише не вдають! І всюди їм вірять. Спершу непомітно проїхали Поділлям, а турки навіть не допитали їх, хто вони і звідки. Далі найнялися на роботу до гетьмана Івана Самойловича, хоча працюють на його ворогів - польського короля Яна ІІІ Собеського та гетьмана Остафія Гоголя. Далі вдають із себе інженерів турецької армії, а турки навіть не перевіряють, чи це так... Це було дуже неправдоподібно, особливо враховуючи історію, яка трапиться через 30 років: коли за кожним кроком Мазепи стежитимуть донощики, писатимуть звіти Петрові І про будь-які підозрілі контакти гетьмана, а Мазепа у відповідь сам писатиме "доповідні". Атмосфера крайньої підозріливості! Але не для героїв. Їдьте, куди забажаєте.
І саме в цьому роман для мене програє "Таємному послові" Малика. Саме емоційністю. А шкода, бо міг бути гідний конкурент!
П.С. А найгірше, що після прочитання роману розумієш, що авторська реконструкція... дещо надмірна. Навіщо французу мати козацького супутника? Навіщо йому таємно картографувати фортеці на Поділлі під контролем турків? Адже - і в романі це згадано! - Франція є союзником Порти. Тобто Клод міг спокійно їхати в обозі турецької армії, яка наступала на Чигирин. Плани він робив так само як і в романі - офіційно для "замовника", а копії - таємно? - для французького короля. От тільки замовником був не польський король, а турецький султан. А тому є план Чигирина: його штурмують турки, а картографи паралельно роблять заміри. (До речі, так в романі і є). Тому не обов’язково, щоб картографом був козак. Можливо, це двоє французів. Один таки інженер, а інший - мандрівник-шукач пригод, який і є "художником". Він просто авантюрист, шукає гострих відчуттів. Або "посол" до турків. І цей сценарій видається набагато правдоподібнішим. Адже важко робити заміри під носом у ворожої залоги і вдавати, що ти просто купець / мандрівник.
П.П.С. До речі, це могла б бути стилізація під романи XVIII-XIX ст., де якраз бракує психологізму, але цього в романі немає. А теж могло б бути цікавим рішенням
September 25, 2024
Три зірочки - це означає "liked it", книжка справді сподобалася. Українська відповідь "Трьом мушкетерам": історичне тло, яскраві і не пласкі герої, трохи гумору. Читається легко і лишає приємний післясмак. Плюс сама книга дуууууже приємна на дотик, гарний друк, шрифти.
Але прагнення до історичної достовірності, як на мене, трохи обтяжило історію. Так, ніби був набір історичних фактів, свідчень, подій, героїв і їх конче треба було зібрати до купи, і обов"язково про все згадати. Хотілося більшої легкості, бо іноді виникало відчуття, ніби читаєш енциклопедію. А душа просила роману)
А так книжка варта уваги, так що рекомендую)
Але прагнення до історичної достовірності, як на мене, трохи обтяжило історію. Так, ніби був набір історичних фактів, свідчень, подій, героїв і їх конче треба було зібрати до купи, і обов"язково про все згадати. Хотілося більшої легкості, бо іноді виникало відчуття, ніби читаєш енциклопедію. А душа просила роману)
А так книжка варта уваги, так що рекомендую)
March 10, 2025
"1677 рік, в Україні доба Руїни. Поділля окуповане турками, у Києві порядкує гарнізон московських стрільців, на Чигирин суне величезна турецька армія, усі воюють з усіма. Двоє сміливців, козак-вивідувач і француз-фортифікатор, вирушають із розвідувальною місією на Поділля: за наказом королів Польщі і Франції вони мають зняти плани головних фортець на окупованій території. Але доля несе героїв далі, через усю охоплену війною Україну – аж до Києва і обложеного Чигирина".
Книжка "Слуги яструба і лілей" читається легко та з настроєм. Пригоди-пригоди, з певною долею реалізму, але без чорнухи. Цікаво, що на думку написати цю книгу Катерину Липу наштовхнули реальні документи - креслення українських міст, які потрапили до Людовика XIV у січні 1678 року зі Стамбула. І, на погляд експертки з військової історії, вони були накреслені двома людьми. Один вочевидь був фаховим фортифікатором і знав методику масштабування та вимірювання великих споруд, а другий трохи вмів малювати, але лише будівлі, які був здатен охопити поглядом. А ще не полінувався намалювати частокол на валах та розфарбовував свої плани пастеллю, що взагалі диво для шпигунських замальовок. Отже в добу Руїни, 1677 року, коли всі воюють з усіма, країною швендяють двоє та вивідують усе про Меджибіж, Київ, Чиригин... От авторці й закортіло додати подробиць та створити роман, де вигадка переплітається з правдою історії. Дуже пізнавально та місцями надзвичайно актуально, раджу до прочитання.
Книжка "Слуги яструба і лілей" читається легко та з настроєм. Пригоди-пригоди, з певною долею реалізму, але без чорнухи. Цікаво, що на думку написати цю книгу Катерину Липу наштовхнули реальні документи - креслення українських міст, які потрапили до Людовика XIV у січні 1678 року зі Стамбула. І, на погляд експертки з військової історії, вони були накреслені двома людьми. Один вочевидь був фаховим фортифікатором і знав методику масштабування та вимірювання великих споруд, а другий трохи вмів малювати, але лише будівлі, які був здатен охопити поглядом. А ще не полінувався намалювати частокол на валах та розфарбовував свої плани пастеллю, що взагалі диво для шпигунських замальовок. Отже в добу Руїни, 1677 року, коли всі воюють з усіма, країною швендяють двоє та вивідують усе про Меджибіж, Київ, Чиригин... От авторці й закортіло додати подробиць та створити роман, де вигадка переплітається з правдою історії. Дуже пізнавально та місцями надзвичайно актуально, раджу до прочитання.
July 30, 2024
Це такий пригодницько-виробничий роман про двох дядьків в Україні сімнадцятого століття, де стиль може й не самий захопливий, бо сухуватий, але душу гріє вже сам факт, що в нас є отака книжка, а в ній нема пригнобленого народу! А герої просто проходять квест, малюють мапи, допомагають будувати укріплення, трошки шпигують, гамселять ворогів і взагалі всіляко користуються географією. Я ж кажу, люблю виробничі романи.
Пів зірочки додала за обкладинку, бо жінки там часом трохи схематичні образи, їх наче й треба вписати, але часу на це вочевидь було мало.
Один з героїв - француз, тож бонусом маємо ще й погляд зовні на тодішні реалії, і це страшенно мило.
Шевальє Клод: нічо не поняв, хто у вас тут головний? Якщо гетьман, то чого їх декілька? А ми за кого, а вони за кого? А, ви теж не завжди розумієте, що тут коїться? І як це працює? Трохи пошпигую, грошей зароблю і у Францію повернуся.
Він під кінець роману: нічого, якось воно та буде, так воно навіть зручніше. І взагалі, яка Франція? Я закохався, женюся, буду тут воювати і малювати. А годують тут як смачно!
Дядьку, welcome to the club, як то кажуть.
Пів зірочки додала за обкладинку, бо жінки там часом трохи схематичні образи, їх наче й треба вписати, але часу на це вочевидь було мало.
Один з героїв - француз, тож бонусом маємо ще й погляд зовні на тодішні реалії, і це страшенно мило.
Шевальє Клод: нічо не поняв, хто у вас тут головний? Якщо гетьман, то чого їх декілька? А ми за кого, а вони за кого? А, ви теж не завжди розумієте, що тут коїться? І як це працює? Трохи пошпигую, грошей зароблю і у Францію повернуся.
Він під кінець роману: нічого, якось воно та буде, так воно навіть зручніше. І взагалі, яка Франція? Я закохався, женюся, буду тут воювати і малювати. А годують тут як смачно!
Дядьку, welcome to the club, як то кажуть.
March 2, 2025
Не змогла закінчити. Промучалась до середини книжки, і то тільки тому, що це була аудіо книга.
"Тупий" (таке складається враження) француз фортіфікатор на службі у короля, який потрапив на теріторію України для виконання важливого завдання, в супроводі бравого козака. Весь час всьому дивується і вперше бачить, буквально, і все йому "огоооо! Оце дааа!" І про хату, і про жінку, ну про все... це реально бісить)) думаю тут звісно ще додала свого інтонація читачки... але як ще такий текст можна читати, одному богу відомо...
Взагалі книжка про пригоди, но якась дуже "тупо" компліментарна до всього украінського настільки, що несвідомо в голові спливають паралелі з пропагандою або міфом наших сусідів про "ми вєлікая страна, вєлікая культура...". Ну так не можна робити (принаймні я так вважаю).
Краще б цей простір авторка заповнила чимсь більш цікавим... От враження, що книжка написана для школярів-підлітків. Може так і є?..
"Тупий" (таке складається враження) француз фортіфікатор на службі у короля, який потрапив на теріторію України для виконання важливого завдання, в супроводі бравого козака. Весь час всьому дивується і вперше бачить, буквально, і все йому "огоооо! Оце дааа!" І про хату, і про жінку, ну про все... це реально бісить)) думаю тут звісно ще додала свого інтонація читачки... але як ще такий текст можна читати, одному богу відомо...
Взагалі книжка про пригоди, но якась дуже "тупо" компліментарна до всього украінського настільки, що несвідомо в голові спливають паралелі з пропагандою або міфом наших сусідів про "ми вєлікая страна, вєлікая культура...". Ну так не можна робити (принаймні я так вважаю).
Краще б цей простір авторка заповнила чимсь більш цікавим... От враження, що книжка написана для школярів-підлітків. Може так і є?..
July 4, 2021
«Проковтнула» книгу за півдня і готуюся читати продовження. Захоплююча пригодницька книга, особливо сподобалися історична достовірність, легкість пера авторки, добре прописані герої, та й сам сюжет за всіма законами пригодницького жанру. Я б з задоволенням подивилася б фільм за таким сюжетом. Рекомендую!
December 28, 2024
Що подобається в цій книжці - це те, що вона про близькість українців з кримськими татарами. Пригодницька складова непогано прописана, хоча до неї є трішки питань. Ну і сам задум виріс з цікавої знахідки авторки про мапи України. Тут вже писали, що післямова авторки мала бути би передмовою, цілком підтримую цю тезу, вона би давала би одразу більше й для розуміння історії
June 19, 2021
Цікава, динамічна книга. В оповіданні переплетені реальні події, місцевості й історичні постаті. Хоча мені трохи забракло артистизму та художнього опису, картини не поставали перед очима.
September 7, 2023
Ця книга та її продовження - пригодницькі книги в стилі А. Дюма-батька, написані радше для підліткового віку, проте цікаві і для дорослих. Читаються легко і швидко. Дія відбувається у 1677-78 роках, французький фортифікатор та український козак мандрують Україною, що розділена між Річчю Посполитою, Османською імперією та московією, складають плани фортець (Меджибіж, Чигирин, Кам'янець) і потрапляють у різні пригоди - збройні, шпигунські і амурні)
Displaying 1 - 9 of 9 reviews