What do you think?
Rate this book
Закоłот. Невимовні культи
Далеке майбутнє. Нова Імперія – об’єднане людство Землі, Місяця та Марсу – веде жорстоку боротьбу за власне існування. Її супротивники – потойбічні істоти з інших шарів Мультиверсу, її провідник – звільнений бог Ґаґантоа, що з прадавніх часів перебував у полоні на Землі. Бунтівним богом людству даровані технології міжпланетного сполучення, квантового обчислення та розподіленого інтелекту. Проте його вороги – то цивілізації істот з іншого простору-часу та Потойбічні боги. А також ті з людей, хто вважає обраний шлях хибним та руйнівним.
Одвічна дилема Людини – який шлях є істинним? Peromnia saecula saeculorum, світ без кінця – чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» – найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне – як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Володимир Кузнєцов – письменник, музикант, інженер та гейм-дизайнер зі сходу України, відомий українському читачеві насамперед як автор, що працює у жанрах жахів та фентезі. Його новий роман створений на перетині наукової фантастики, космічної опери та лавкрафтіанського горору. Це – книга-головоломка, книга, яку кожен читач може складати як йому заманеться – і від того отримувати свій власний досвід та інсайт.
Окультні технології та Прадавні боги з іншого простору-часу. Війни в масштабі Сонячної системи та безосібні квантові інтелекти. Наскільки незмінною є людська сутність – і що здатне змінити її? Якою ціною можна здобути Свободу – і де поріг, за яким та свобода перетворюється на нову неволю? В кінцевому підсумку, що є свобода волі, і чи існує вона взагалі?
Якщо Давні боги відгукуються на людські молитви – хто здатен почути їхню відповідь і не втратити розум, намагаючись її зрозуміти?
Одвічна дилема Людини – який шлях є істинним? Peromnia saecula saeculorum, світ без кінця – чи Bellum omnium contra omnes, війна без кінця?
На материнському кораблі «Сінано» – найстарішому та найпотужнішому представнику Об’єднаного Флоту Імперії, спалахує заколот, кривавий та безжальний. Хто розпочав його, до чого він призведе, а головне – як пов’язаний із подіями тисячолітньої давнини, що вже стали наріжним каменем історії людства?
Володимир Кузнєцов – письменник, музикант, інженер та гейм-дизайнер зі сходу України, відомий українському читачеві насамперед як автор, що працює у жанрах жахів та фентезі. Його новий роман створений на перетині наукової фантастики, космічної опери та лавкрафтіанського горору. Це – книга-головоломка, книга, яку кожен читач може складати як йому заманеться – і від того отримувати свій власний досвід та інсайт.
Окультні технології та Прадавні боги з іншого простору-часу. Війни в масштабі Сонячної системи та безосібні квантові інтелекти. Наскільки незмінною є людська сутність – і що здатне змінити її? Якою ціною можна здобути Свободу – і де поріг, за яким та свобода перетворюється на нову неволю? В кінцевому підсумку, що є свобода волі, і чи існує вона взагалі?
Якщо Давні боги відгукуються на людські молитви – хто здатен почути їхню відповідь і не втратити розум, намагаючись її зрозуміти?
328 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
15 people are currently reading
206 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 53 reviews
June 9, 2021
Масштабно! Круто! Потужно! Загалом враження від роману "Заколот" Володимира Кузнєцова можна було закінчити на ось цих трьох словах. Цей твір не можна охарактеризувати, обмежуючись одним жанром. І для мене ця книга є науковою фантастику з великою кількістю горору та лавкрафтіанських міфів. Тому для української літератури воно навіть з цього боку виглядає достатньо незвично.
⠀
Назва книги частково може підвести вас до думки про що може йтися у книжці. Умовно у центр історії можна поставити космічний корабель "Сінано" Об'єднаного Флоту Імперії, який оповитий великою таємницею через події, які відбувалися до його створення, під час його експлуатації та після неочікуваного заколоту. Події у романі розділені кількома розділами, кожен з яких описує окремий відрізок часу і, що саме головне, розділи можна читати у будь-якому порядку. І залежно від того, як ви будете читати їх, так і буде формуватися ваш власний досвід сприйняття цієї масштабної історії із таємницями, які відкритимуться вам по-різному. Автор попрацював достатньо добре над таким підходом, щоб ми, читачі, змогли побудувати власну історію із своїми переконаннями щодо подій та персонажів.
⠀
Вважаю, що це книга, яка вартує того, щоб не розповідати про її сюжет, бо емоції під час читання не будуть чистими через отриману інформацію. Натомість краще розповісти про атмосферу, яку вдалося зобразити Володимиру Кузнєцову у своєму романі. Жорстокі криваві бої, міфічні створіння та божества, науково-фантастичні деталі й теорії, божевільні віряни — це тільки частина усього, що сформувало моторошну атмосферу безвиході, як окремих ситуацій, так людства загалом.
⠀
А ще, скрупульозність до дрібниць із величезною кількість наукових та технічних термінів, робить цей роман не тільки вкрай важчим для сприйняття, а додає якоїсь кінематографічність. І при повільному та вдумливому читанні фантазія людини малює занадто моторошні сцени.
⠀
Єдиним мінусом для мене через формат книжки стало відсторонене ставлення до героїв, яких не вдалося полюбити і пережити події разом із ними. А у іншому — це щось унікальне, на що треба звернути увагу українським читачам!
⠀
Назва книги частково може підвести вас до думки про що може йтися у книжці. Умовно у центр історії можна поставити космічний корабель "Сінано" Об'єднаного Флоту Імперії, який оповитий великою таємницею через події, які відбувалися до його створення, під час його експлуатації та після неочікуваного заколоту. Події у романі розділені кількома розділами, кожен з яких описує окремий відрізок часу і, що саме головне, розділи можна читати у будь-якому порядку. І залежно від того, як ви будете читати їх, так і буде формуватися ваш власний досвід сприйняття цієї масштабної історії із таємницями, які відкритимуться вам по-різному. Автор попрацював достатньо добре над таким підходом, щоб ми, читачі, змогли побудувати власну історію із своїми переконаннями щодо подій та персонажів.
⠀
Вважаю, що це книга, яка вартує того, щоб не розповідати про її сюжет, бо емоції під час читання не будуть чистими через отриману інформацію. Натомість краще розповісти про атмосферу, яку вдалося зобразити Володимиру Кузнєцову у своєму романі. Жорстокі криваві бої, міфічні створіння та божества, науково-фантастичні деталі й теорії, божевільні віряни — це тільки частина усього, що сформувало моторошну атмосферу безвиході, як окремих ситуацій, так людства загалом.
⠀
А ще, скрупульозність до дрібниць із величезною кількість наукових та технічних термінів, робить цей роман не тільки вкрай важчим для сприйняття, а додає якоїсь кінематографічність. І при повільному та вдумливому читанні фантазія людини малює занадто моторошні сцени.
⠀
Єдиним мінусом для мене через формат книжки стало відсторонене ставлення до героїв, яких не вдалося полюбити і пережити події разом із ними. А у іншому — це щось унікальне, на що треба звернути увагу українським читачам!
October 18, 2024
Так, книга неймовірно складна і потребує певного порогу входу. Так, є відчуття, що автор деколи зловживав невиправданими англіцизмами і неперекладеними фразами іншими мовами. Але це був настільки унікальний досвід, що я закриваю на все це очі.
Можливо, це через те, що я ніколи не читала творів, натхненних Лавкрафтом, але я ніколи не читала нічого подібного, такого міксу з містики, твердої наукової фантастики, горору та бойовика. І все це загорнуто в химерний незрозумілий пазл, який потрібно ретельно і дуже уважно збирати. Чи зрозуміла я його до кінця? Я не впевнена. І зразу після прочитання це мене навіть трохи мучило, хотілось якогось розбору на ютубі, чи щось таке :) але потім я усвідомила, що ця незрозумілість і є магією книжки, яку можна перечитувати знову і знову, в різному порядку розділів, намагаючись знайти відповіді, але як і каже нам книжка "людина надто слабка, щоб їх сприйняти" :)
В книзі є багато лавкрафтівських створінь, і на перший погляд, це ваша звична історія про війну з інопланетянами і далеке майбутнє. От тільки в мене не повертається язик назвати це чимось інопланетним. Хоч автор раціоналізує цих створінь, намагаючи пояснити їх з наукової точки зору, все одно вас не покидає відчуття чогось незвіданого, незрозумілого, химерного, чогось не те що позапланетного, а чогось поза часом, вимірами і просторами. В книзі є момент, де одна з героїнь дивиться на їх рештки і описує, що наче дивиться на них двома парами очей: одні бачать щось абсолютно логічне, інші - щось взагалі непояснюване. От таке ж відчувала і я, коли читала цю книгу.
Мені дуже сподобалось, як автор пише, як він описує бойові сцени, як він описує ґор, і як гарно закручує науку в химерні сплетіння словосполучень (які з наукової точки зору вряд чи мають сенс, але не в цьому суть). Я дуже рада, що в українській літературі є Володимир Кузнєцов, і точно буде знайомитись з ним далі.
Можливо, це через те, що я ніколи не читала творів, натхненних Лавкрафтом, але я ніколи не читала нічого подібного, такого міксу з містики, твердої наукової фантастики, горору та бойовика. І все це загорнуто в химерний незрозумілий пазл, який потрібно ретельно і дуже уважно збирати. Чи зрозуміла я його до кінця? Я не впевнена. І зразу після прочитання це мене навіть трохи мучило, хотілось якогось розбору на ютубі, чи щось таке :) але потім я усвідомила, що ця незрозумілість і є магією книжки, яку можна перечитувати знову і знову, в різному порядку розділів, намагаючись знайти відповіді, але як і каже нам книжка "людина надто слабка, щоб їх сприйняти" :)
В книзі є багато лавкрафтівських створінь, і на перший погляд, це ваша звична історія про війну з інопланетянами і далеке майбутнє. От тільки в мене не повертається язик назвати це чимось інопланетним. Хоч автор раціоналізує цих створінь, намагаючи пояснити їх з наукової точки зору, все одно вас не покидає відчуття чогось незвіданого, незрозумілого, химерного, чогось не те що позапланетного, а чогось поза часом, вимірами і просторами. В книзі є момент, де одна з героїнь дивиться на їх рештки і описує, що наче дивиться на них двома парами очей: одні бачать щось абсолютно логічне, інші - щось взагалі непояснюване. От таке ж відчувала і я, коли читала цю книгу.
Мені дуже сподобалось, як автор пише, як він описує бойові сцени, як він описує ґор, і як гарно закручує науку в химерні сплетіння словосполучень (які з наукової точки зору вряд чи мають сенс, але не в цьому суть). Я дуже рада, що в українській літературі є Володимир Кузнєцов, і точно буде знайомитись з ним далі.
July 6, 2025
Більшість глав в цьому романі - це чистий космічний бойовик, але увесь цей екшн, який тут описано - це не просто космічні перестрілки на кшалт Зоряних Війн, а наслідки багатотисячолітної епопеї, в якій мало місце і поневолення Землі, і пробудження прадавнього бога, і вторгнення вогняних вампірів, і окультні ритуали, і монстри з мацаками - все це концентровано, стиснуто в ""зептосекунду" "простору-часу", і несеться, несеться.. зупиніть, дайте подих перевести!
В тексті є купа речень та висловів японською, німецькою, латиною, грецькою, і можливо голландською, чи подібною - ніц не зрозуміло, але автор чесно попереджає читача в передмові, що це може бути моменти, коли співрозмовник не хоче, щоби його почули та зрозуміли, хоче втаємничити зміст. Проте там є моменти, коли співрозмовників двоє, і вони обоє добре розуміють один одного, лише читач не розуміє.. і тому складається враження, що автор не хотів, щоби зрозумів саме читач, і виникає питання - навіщо?)
В кінці подано хронологію цієї епопеї, яка теж справляє враження, і навіть жалкуєш, чому ті чи інші цікаві події в книзі не розкрито. Але начебто автор пише другий роман, може там щось буде додаткове, наприклад, про Старців.
В тексті є купа речень та висловів японською, німецькою, латиною, грецькою, і можливо голландською, чи подібною - ніц не зрозуміло, але автор чесно попереджає читача в передмові, що це може бути моменти, коли співрозмовник не хоче, щоби його почули та зрозуміли, хоче втаємничити зміст. Проте там є моменти, коли співрозмовників двоє, і вони обоє добре розуміють один одного, лише читач не розуміє.. і тому складається враження, що автор не хотів, щоби зрозумів саме читач, і виникає питання - навіщо?)
В кінці подано хронологію цієї епопеї, яка теж справляє враження, і навіть жалкуєш, чому ті чи інші цікаві події в книзі не розкрито. Але начебто автор пише другий роман, може там щось буде додаткове, наприклад, про Старців.
July 2, 2021
*звуки мене, яка ридає, бо нарешті завезли якісну українську наукову-фантастику*
"Заколот. Невимовні культи" Володимира Кузнєцова - це мікс наукової фантастики, альтернативної історії, фентезі та містики (і це тільки поверхнево). Події відбуваються у далекому майбутньому, після того як людство не так давно тому звільнилося від тисячолітньої окупації ворожих істот мі-го. Місце дії - військовий материнський корабель "Сінано" на якому сюрприз - сюрприз, спалахує заколот серед екіпажу. Чому, хто і для чого? Це питання, відповіді на які ми, разом з головними героями, знаходитимемо поступово і разом з тим відкриватимемо для себе все більше і більше деталей драматичного минулого людства і тих, хто вже ним не є. Історія складається з шести частин, кожна з яких описує нам події з теперішнього та минулого - сам заколот та події за тисячі, сотні та десятки років, які призвели до нього і наслідком яких він став. Історія весь час тримає в неймовірній напрузі, а складність ситуації змушувала мене постійно вагатися - а на чиєму я боці? І чи потрібно ці боки вибирати взагалі, якщо у кожного тут є своя правда і кривда?
Мені дуже-дуже-дуже сподобався "Заколот", от просто до неконтрольованого вереску. Не буду заперечувати, що читалося спочатку важко з багатьох причин:
1) Тебе вкидають в абсолютно новий і складний світ зі своїм лексиконом та історією і не дають навіть секунди, щоб розібратися, як відразу повалив екшн.
2) Сам екшн, і я прекрасно розумію наскільки це дурне зауваження, оскільки це невід'ємна деталь sci fi жанру - але сам екшн мені було важко читати, бо я в принципі важко сприймаю екшн в книжках і переважно просто пробігаю очима. Тут пробігати очима не виходило, бо зачасту саме ці сцени давали мені уявлення про вигляд істот цього світу і це не те, що мені хотілося пропускати.
3) Діалоги японською, латинською, німецькою, грецькою і т.д., які не було перекладено в зносках і тому тут були тільки я і гугл перекладач проти всього світу (але автор чесно попереджав про цю фішку в передмові, тому я не жаліюся, це було однією з причин, чому мене книжка зацікавила)
4) Нехронологічна форма оповіді. Тут також автор попереджав у передмові і навіть давав можливість читати в хронологічному порядку, але хронологія для слабаків і я рада, що так не зробила, бо так все вийшло дійсно набагато драматичніше і ті моменти, коли ти істерично гортаєш назад, бо раптом щось як УСВІДОМИЛА через нову/стару інформацію - такі моменти ні з цим не порівняти. Тепер буду ще перечитувати в хронологічному порядку, бо дуже-дуже треба і думаю, що може вийти цілком інша історія.
Тому так, Заколот змушував мене докласти зусиль до його прочитання, але наскільки ж він виявився цих зусиль вартий! Коли вже десь зсередини втягнулася і більш менш розібралася в передісторії, то взагалі пішло, як по маслу. І саме тоді я нарешті змогла оцінити неймовірну світобудову цієї історії. Це справді те, що варте уваги і це те, що змусило мене хотіти більше. Більше часу на Марсі, побувати на Террі, якою вона є в момент заколоту, про Цереру навіть зі мною не заводьтеся - Я ХОЧУ ЗНАТИ ВСЕ ЩО ТАМ ВІДБУВАЄТЬСЯ І ДЛЯ ЧОГО. І флешбеків, флешбеків мені! Про людство до атаки мі-го і Війни Тисячі Демонів, про Реконкісту і Хрестовий Похід Пастухів, про Давню Епоху Міфу теж, будь ласка, і звідки взагалі мі-го взялися, а потім взялися на Землі? Я хочу знати стільки всього, я хочу варитися в цьому світі нон-стоп, поки не буду знати найменші дрібниці. А найбільше я, звичайно, хочу знати, що ж буде далі. Я сподіваюсь автор не змусить на себе довго чекати (бачила на Арсеналі постер до другої частини, тому, сподіваюся, що вже скоро), бо є шанси, що у мене почнеться наркоманська ломка.
Заколот - це якісна фантастика світового рівня. Якби йому тільки англійський переклад, впевнена, що він мав би успіх на західному ринку, але поки його немає, то я буду любити цю історію замість всього світу) І вам рекомендую)
А поки що пішла пастися на сайті Заколоту, дивитися шикарні ілюстрації і читати більше про сам світ.
P.S. Я от тільки не зовсім зрозуміла за Мілоша Вукміра певний момент,
"Заколот. Невимовні культи" Володимира Кузнєцова - це мікс наукової фантастики, альтернативної історії, фентезі та містики (і це тільки поверхнево). Події відбуваються у далекому майбутньому, після того як людство не так давно тому звільнилося від тисячолітньої окупації ворожих істот мі-го. Місце дії - військовий материнський корабель "Сінано" на якому сюрприз - сюрприз, спалахує заколот серед екіпажу. Чому, хто і для чого? Це питання, відповіді на які ми, разом з головними героями, знаходитимемо поступово і разом з тим відкриватимемо для себе все більше і більше деталей драматичного минулого людства і тих, хто вже ним не є. Історія складається з шести частин, кожна з яких описує нам події з теперішнього та минулого - сам заколот та події за тисячі, сотні та десятки років, які призвели до нього і наслідком яких він став. Історія весь час тримає в неймовірній напрузі, а складність ситуації змушувала мене постійно вагатися - а на чиєму я боці? І чи потрібно ці боки вибирати взагалі, якщо у кожного тут є своя правда і кривда?
Мені дуже-дуже-дуже сподобався "Заколот", от просто до неконтрольованого вереску. Не буду заперечувати, що читалося спочатку важко з багатьох причин:
1) Тебе вкидають в абсолютно новий і складний світ зі своїм лексиконом та історією і не дають навіть секунди, щоб розібратися, як відразу повалив екшн.
2) Сам екшн, і я прекрасно розумію наскільки це дурне зауваження, оскільки це невід'ємна деталь sci fi жанру - але сам екшн мені було важко читати, бо я в принципі важко сприймаю екшн в книжках і переважно просто пробігаю очима. Тут пробігати очима не виходило, бо зачасту саме ці сцени давали мені уявлення про вигляд істот цього світу і це не те, що мені хотілося пропускати.
3) Діалоги японською, латинською, німецькою, грецькою і т.д., які не було перекладено в зносках і тому тут були тільки я і гугл перекладач проти всього світу (але автор чесно попереджав про цю фішку в передмові, тому я не жаліюся, це було однією з причин, чому мене книжка зацікавила)
4) Нехронологічна форма оповіді. Тут також автор попереджав у передмові і навіть давав можливість читати в хронологічному порядку, але хронологія для слабаків і я рада, що так не зробила, бо так все вийшло дійсно набагато драматичніше і ті моменти, коли ти істерично гортаєш назад, бо раптом щось як УСВІДОМИЛА через нову/стару інформацію - такі моменти ні з цим не порівняти. Тепер буду ще перечитувати в хронологічному порядку, бо дуже-дуже треба і думаю, що може вийти цілком інша історія.
Тому так, Заколот змушував мене докласти зусиль до його прочитання, але наскільки ж він виявився цих зусиль вартий! Коли вже десь зсередини втягнулася і більш менш розібралася в передісторії, то взагалі пішло, як по маслу. І саме тоді я нарешті змогла оцінити неймовірну світобудову цієї історії. Це справді те, що варте уваги і це те, що змусило мене хотіти більше. Більше часу на Марсі, побувати на Террі, якою вона є в момент заколоту, про Цереру навіть зі мною не заводьтеся - Я ХОЧУ ЗНАТИ ВСЕ ЩО ТАМ ВІДБУВАЄТЬСЯ І ДЛЯ ЧОГО. І флешбеків, флешбеків мені! Про людство до атаки мі-го і Війни Тисячі Демонів, про Реконкісту і Хрестовий Похід Пастухів, про Давню Епоху Міфу теж, будь ласка, і звідки взагалі мі-го взялися, а потім взялися на Землі? Я хочу знати стільки всього, я хочу варитися в цьому світі нон-стоп, поки не буду знати найменші дрібниці. А найбільше я, звичайно, хочу знати, що ж буде далі. Я сподіваюсь автор не змусить на себе довго чекати (бачила на Арсеналі постер до другої частини, тому, сподіваюся, що вже скоро), бо є шанси, що у мене почнеться наркоманська ломка.
Заколот - це якісна фантастика світового рівня. Якби йому тільки англійський переклад, впевнена, що він мав би успіх на західному ринку, але поки його немає, то я буду любити цю історію замість всього світу) І вам рекомендую)
А поки що пішла пастися на сайті Заколоту, дивитися шикарні ілюстрації і читати більше про сам світ.
P.S. Я от тільки не зовсім зрозуміла за Мілоша Вукміра певний момент,
October 22, 2024
Почну з того, що безмежно пишаюсь, що це книга українського автора. Дуже рідко вдається знайти якісну тверду наукову фантастику, а тут ще й вона підкріплена містикою і жахами у стилі Лавкрафт.
Це було дійсно моторошно, навіть трішки дивно, але отримуєш безмежне задоволення, коли починаєш складати все у своїй голові. Із цим звісно виникають труднощі, бо є багато речей, які я так і не зрозуміла. Не знаю чи проблема у мені, чи дійсно можна було подати у простішій формі (але це був би інший твір і скоріш за все гірший). Хочеться думати, що моє сприйняття історії і є правильним. Особливо після того, як знайшла у творі от такі слова "....але є безліч сенсів, які поєднуються в очах Спостерігача".
Мій план і рекомендація для вас:
1) прочитати щось із світу Лавкрафт (щоб зрозуміти обох авторів і їх схожість/відмінність);
2) перечитати книгу найближчим часом, але у іншій послідовності.
.
Це було дійсно моторошно, навіть трішки дивно, але отримуєш безмежне задоволення, коли починаєш складати все у своїй голові. Із цим звісно виникають труднощі, бо є багато речей, які я так і не зрозуміла. Не знаю чи проблема у мені, чи дійсно можна було подати у простішій формі (але це був би інший твір і скоріш за все гірший). Хочеться думати, що моє сприйняття історії і є правильним. Особливо після того, як знайшла у творі от такі слова "....але є безліч сенсів, які поєднуються в очах Спостерігача".
Мій план і рекомендація для вас:
1) прочитати щось із світу Лавкрафт (щоб зрозуміти обох авторів і їх схожість/відмінність);
2) перечитати книгу найближчим часом, але у іншій послідовності.
.
June 21, 2025
Це що, якісна українська фантастика? Ця книга безкінечно мене порадувала. По перше, використанням багатьох мов. По друге, складністю всесвіту і сюжетних ліній. Вона, могла б стати серіалом. Тому, абсолютно не зрозуміло, чому структура у деяких людей викликає складнощі. Якщо уявити, що кожна частина - це серія, тоді дуже легко пов'язати кожну з частин.
Єдиним мінусом бачу деяку затягнутість розвитку подій наприкінці. Але це лише моє суб'єктивне сприйняття. Загалом, проблем з розумінням не було, але радість мені ця книга принесла.
Єдиним мінусом бачу деяку затягнутість розвитку подій наприкінці. Але це лише моє суб'єктивне сприйняття. Загалом, проблем з розумінням не було, але радість мені ця книга принесла.
June 30, 2025
Ну дууууже інтересно, але ніфіга не зрозуміло))
Жартую, звісно, трохи зрозуміло. Але мені довелось ще й послухати її після читання, щоб звести усе до купи.
Ну, як усе. Чучуть...
Жартую, звісно, трохи зрозуміло. Але мені довелось ще й послухати її після читання, щоб звести усе до купи.
Ну, як усе. Чучуть...
May 27, 2020
Книга Закоłот. Невимовні культи була прочитана мною доволі давно, але тільки зараз спромігся написати коротку рецензію. Твір надзвичайно цікавий і несхожий на інші книги. По-перше, він модульний. Читати історію можна як захочеться, у будь-якій послідовності.. Особисто я скористався порадою автора і читав у послідовності вказаній у змісті. Володимиру вдалося поєднати дві речі, які я дуже люблю - Лавкарафта і наукову фантастику. Дія відбувається у багатьох часових проміжках, які дивним чином поєднані між собою, що на мою думку, підкреслює майстерність оповідача. Місцем дії майже завжди є замкнутий простір космічного корабля, що додає розповіді горорності та відчуття невідворотності. Що мене особливо захопило в цій книзі - продуманість та точність історії цього всесвіту. Це не просто дати і події - це ланцюг, частину якого ми бачимо у книзі. Щиро сподіваюсь, що ще побачу продовження цієї книги, яку я , без сумніву, рекомендую всім поціновувачам горорів та наукової фантастики. Ну і, авторові вдалося досягти того, що книга живе окремо від нього і про неї думаєш ще довго після закінчення читання. Тому, дякую автору за дійсно круту українську фантастику і видавцю за сміливість видати її.
P.S. Для читання була обрана крута група з Греції, яка також тісно пов'язана з Лавкрафтом - SepticFlesh і поєднання симфонічного дезу і всесвіту Заколоту вийшло надзвичайно вдалим!
P.S. Для читання була обрана крута група з Греції, яка також тісно пов'язана з Лавкрафтом - SepticFlesh і поєднання симфонічного дезу і всесвіту Заколоту вийшло надзвичайно вдалим!
February 26, 2021
Гарна книга українського письменника. Ідеї, які можуть нагадувати щось із варгаммера насправді мають одне і те ж джерело у творах Лавкрафта, тому тут радше творчо переосмислено первісну міфологію, а не вторинні версії.
Поруч із хорошим враженням, захопливим читанням, склалося враження щодо надмірної закрученості сюжету, який зрештою виявляє основну природу Каосу - несхоплюваність Логосом. Постмодернізм у фантастиці так це точно.
Поруч із хорошим враженням, захопливим читанням, склалося враження щодо надмірної закрученості сюжету, який зрештою виявляє основну природу Каосу - несхоплюваність Логосом. Постмодернізм у фантастиці так це точно.
November 27, 2025
"- а давайте пить чай Ловаре! ммммм, хуєта" (@tomaschgood, озвучка шоу холостяк)
"Читаючи Заколот, часом не можу позбутися враження, що його Аристид Селаброс написав" (Гала з книжкового клубу Укрлітні книжки)
"Читаючи Заколот, часом не можу позбутися враження, що його Аристид Селаброс написав" (Гала з книжкового клубу Укрлітні книжки)
March 7, 2023
Автор попереджав, що буде складно. Складно вийшло хіба що зі спецтермінологією. Насправді було цікаво, хоч раніше і не читала космоопер
September 2, 2021
Дочитав бозна-коли куплений Закоłот. Увага, будуть другорядні спойлери. Книжка обманула мої очікування. Бо чим може бути, ну, давайте чесно, фанфік в уже готовому світі? Нічим особливим, так?
Спочатку я так і думав. Ба більше, перші сторінок 30 книжка мене бісила. Там спочатку ще таке пояснення, в дусі "в тексті буде латина, японська й німецька, нічого, персонажі теж не розуміють, а от ще читати можна і так і сяк і в будь-якому порядку" - ну, думаю, все. Як не можеш в текст, експериментуй з формою, зрозуміло.
А треба сказати, що поставлений першим в друці розділ ще й середина боївки. От бойовий скафандр Шантак сюди, ось картридж, люфа, револьвер, пласталь робить пшшш, космопіху зносить голову, а он там демон\циндра\вогняний вампір.
Ну, ви знаєте. Болтер-порно. І я такий, Давні, ну хто так пише лавкрафтятину, ні тобі фірмової тягучості, нічого. Уже б і писав Ваху, якщо вже припекло, ну який Лавкрафт?
Десь на 30 сторінці я, продираючись крізь все ще драстичну матерію слів, сказав гм-гм. Десь на Старій Імперії, Дзіпангу й пілотах-камікадзе (так, оммаж, але гарний, гарний) я сказав гм-гм вдруге.
А потім я зрозумів, що оцінку людським імперіям (там їх кілька) в одній етичній площині не визначиш, що в Танжера-на-Марсі (так, мі-го переносять Танжер на Марс) своя правда, а в Зерваса, там, своя. І це вже цікаво, бо ти не розумієш от мі-го вони взагалі хороші чи погані, що вони таке?
Плюс книжка дуже детальна. Ніякого "магія робить вж-вж", Володимир розкаже вам про маленьку чорну діру в Сатурніанській Кішці, про те скільки там викинуто надважких античасток і як себе веде нейтринна куля. Може з точки зору фахового фізика це й нісенітниця, але я-то не він. Мені навіть забагато всього цього.
Але "забагато" в цьому випадку не бага, а фіча. Мізки героїв, бо також перевантажені, вони страждають невимовним стражданням, з носа-рота-очей юшить кров, всередині палає вогонь Катуджі і т.п. І Кузнєцов цілком собі непогано засовує в цей стан і вас своїм інформаційним перевантаженням, особливо якщо ти відкинеш спроби повністю розуміти написане.
Врешті решт "невимовні" ці культи не просто так, фігура умовчання в Лавкрафта тут перетворена на надпояснення, але парадоксально, досягає цієї мети. Втім це не тільки й не стільки Воттсова детальність, наукоподібність, тут доволі й асемічного письма, скажімо, а якщо в когось буде шабля, то це буде не просто "шабля узагалі" а, приміром, сельджуцький килич.
Щодо стилю Лавкрафта - в якийсь момент ти розумієш що його а) нема і б) не планувалося. На відміну від Лавкрафта, тут не показується окремий мікроплан виходу того чи того аспекту Хаосу, аспекту хаотизованого всесвіту.
Просто його світ масштабовано до меж всесвіту і розтягнуто на кілька тисячоліть. І це цікаво. "Оккультна" спейс-фантастика. Доволі ґрунтовна. При тому не Варгаммер, вона працює, сприймається, читається інакше і, я б навіть сказав, тонкіше, бо не мусить підлаштовуватися під перевантажений ігровий світ.
І в описі такого масштабу формат: "а потім в темному, похмурому маєтку, відчиненому деградованим рибонегром з низьким скісним лобом і гнилавою блідо-чорною шкірою він раптово спізнав НЕВИМОВНЕ" мабуть, що й не потрібен як основа нарації.
Словом, десь до середини книжка вже мене добряче так захопила і до останнього великого розділу "тримала" як проклята. Історія "Сінано", повна ретроспектива війни людства й мі-го, Ґаґантоа, часовий уроборос, Темні віки - це цікава і велика історія, хоча й начертана широкими мазками пензля.
Історію Кари й дівчини-різбяра, долини Давніх, Тольґи, що її подано наприкінці, зізнаюся, до кінця не зрозумів. Мозок волав що інформації й забагато і замало. Можливо навіть доведеться перечитати розділ, зрозуміти хто ж та Давня, чи час і звільнення бога справді повелися так, як мені здалося? Чи це самозамкнена історія?
Але навіть і цю перевантаженість сенсову і недорозплутаність (так, квантова сплутаність явно заворожує автора, квантово-хвиьовий дуалізм, кіт Шредингера і т.п.) я не можу однозначно віднести до вад книги. Врешті решт чи не таке відчуття гідне чогось НЕВИМОВНОГО?
А от за певні відсилки й пасхалки буду лаяти, ну яка "людська багатоніжка", ну які "офігенні історії". Це як би в Толкіна крізь легендарику походу Туріна у Гондолін раптом прорізався б гуморок траншей під Соммою. Холодний душ для читача в плані реалістичності світу, мені "повертатися" сторінок 20 не менше довелося.
Але то таке, загалом я поки й близько книжку такого рівня написати не можу, це, як на мене, величезний труд. Просто мені здається вже або "підморгування" а-ля Гарі Поттер та методи раціональності, або ж уже "занурення". І тут саме "занурення" не бракувало, тож відчув певний кріндж через те, що з високої легендарики йде таке профанне "підморгування".
Та, повторюся, це дратує саме тому, що занурення там було дай боже, і встрачати його рівень було прикро.
Словом, як на мене Volodymyr Kuznietsov може як працювати над цим сетингом, всесвітом, пояснити, можливо мотив заколотників до ладу, розкрити для таких як от я, деякі темні місця, написати приквел або продовження, так і задуматися над створенням власного світу, мені здається, уже має почати виходити.
Відсутність українців, щоправда, дещо засмутила, хоча почасти хід розумію, якби туди ввести занадто помітну українську лінію можна було б перетворити все на лубок. Зрештою зі слов'ян, умовних, там, здається, один Кемідов. А от мовно... може іноді занадто церемонно, від "альбо" і до "се", але з іншого боку, можливо так і треба. В принципі мова "смачна", розлога, відтінки певні є, а її певна... обважнілість то знову-таки, почасти, стилістичний елемент.
Якщо ж підсумувати — варта була й прочитання і купівлі, не зіпсувало ні те, що це Лавкрафт, ні те, що це зовсім НЕ Лавкрафт. Дуже гідна штука, цікаво було б почитати що вийде з-під пера Володимира далі.
Спочатку я так і думав. Ба більше, перші сторінок 30 книжка мене бісила. Там спочатку ще таке пояснення, в дусі "в тексті буде латина, японська й німецька, нічого, персонажі теж не розуміють, а от ще читати можна і так і сяк і в будь-якому порядку" - ну, думаю, все. Як не можеш в текст, експериментуй з формою, зрозуміло.
А треба сказати, що поставлений першим в друці розділ ще й середина боївки. От бойовий скафандр Шантак сюди, ось картридж, люфа, револьвер, пласталь робить пшшш, космопіху зносить голову, а он там демон\циндра\вогняний вампір.
Ну, ви знаєте. Болтер-порно. І я такий, Давні, ну хто так пише лавкрафтятину, ні тобі фірмової тягучості, нічого. Уже б і писав Ваху, якщо вже припекло, ну який Лавкрафт?
Десь на 30 сторінці я, продираючись крізь все ще драстичну матерію слів, сказав гм-гм. Десь на Старій Імперії, Дзіпангу й пілотах-камікадзе (так, оммаж, але гарний, гарний) я сказав гм-гм вдруге.
А потім я зрозумів, що оцінку людським імперіям (там їх кілька) в одній етичній площині не визначиш, що в Танжера-на-Марсі (так, мі-го переносять Танжер на Марс) своя правда, а в Зерваса, там, своя. І це вже цікаво, бо ти не розумієш от мі-го вони взагалі хороші чи погані, що вони таке?
Плюс книжка дуже детальна. Ніякого "магія робить вж-вж", Володимир розкаже вам про маленьку чорну діру в Сатурніанській Кішці, про те скільки там викинуто надважких античасток і як себе веде нейтринна куля. Може з точки зору фахового фізика це й нісенітниця, але я-то не він. Мені навіть забагато всього цього.
Але "забагато" в цьому випадку не бага, а фіча. Мізки героїв, бо також перевантажені, вони страждають невимовним стражданням, з носа-рота-очей юшить кров, всередині палає вогонь Катуджі і т.п. І Кузнєцов цілком собі непогано засовує в цей стан і вас своїм інформаційним перевантаженням, особливо якщо ти відкинеш спроби повністю розуміти написане.
Врешті решт "невимовні" ці культи не просто так, фігура умовчання в Лавкрафта тут перетворена на надпояснення, але парадоксально, досягає цієї мети. Втім це не тільки й не стільки Воттсова детальність, наукоподібність, тут доволі й асемічного письма, скажімо, а якщо в когось буде шабля, то це буде не просто "шабля узагалі" а, приміром, сельджуцький килич.
Щодо стилю Лавкрафта - в якийсь момент ти розумієш що його а) нема і б) не планувалося. На відміну від Лавкрафта, тут не показується окремий мікроплан виходу того чи того аспекту Хаосу, аспекту хаотизованого всесвіту.
Просто його світ масштабовано до меж всесвіту і розтягнуто на кілька тисячоліть. І це цікаво. "Оккультна" спейс-фантастика. Доволі ґрунтовна. При тому не Варгаммер, вона працює, сприймається, читається інакше і, я б навіть сказав, тонкіше, бо не мусить підлаштовуватися під перевантажений ігровий світ.
І в описі такого масштабу формат: "а потім в темному, похмурому маєтку, відчиненому деградованим рибонегром з низьким скісним лобом і гнилавою блідо-чорною шкірою він раптово спізнав НЕВИМОВНЕ" мабуть, що й не потрібен як основа нарації.
Словом, десь до середини книжка вже мене добряче так захопила і до останнього великого розділу "тримала" як проклята. Історія "Сінано", повна ретроспектива війни людства й мі-го, Ґаґантоа, часовий уроборос, Темні віки - це цікава і велика історія, хоча й начертана широкими мазками пензля.
Історію Кари й дівчини-різбяра, долини Давніх, Тольґи, що її подано наприкінці, зізнаюся, до кінця не зрозумів. Мозок волав що інформації й забагато і замало. Можливо навіть доведеться перечитати розділ, зрозуміти хто ж та Давня, чи час і звільнення бога справді повелися так, як мені здалося? Чи це самозамкнена історія?
Але навіть і цю перевантаженість сенсову і недорозплутаність (так, квантова сплутаність явно заворожує автора, квантово-хвиьовий дуалізм, кіт Шредингера і т.п.) я не можу однозначно віднести до вад книги. Врешті решт чи не таке відчуття гідне чогось НЕВИМОВНОГО?
А от за певні відсилки й пасхалки буду лаяти, ну яка "людська багатоніжка", ну які "офігенні історії". Це як би в Толкіна крізь легендарику походу Туріна у Гондолін раптом прорізався б гуморок траншей під Соммою. Холодний душ для читача в плані реалістичності світу, мені "повертатися" сторінок 20 не менше довелося.
Але то таке, загалом я поки й близько книжку такого рівня написати не можу, це, як на мене, величезний труд. Просто мені здається вже або "підморгування" а-ля Гарі Поттер та методи раціональності, або ж уже "занурення". І тут саме "занурення" не бракувало, тож відчув певний кріндж через те, що з високої легендарики йде таке профанне "підморгування".
Та, повторюся, це дратує саме тому, що занурення там було дай боже, і встрачати його рівень було прикро.
Словом, як на мене Volodymyr Kuznietsov може як працювати над цим сетингом, всесвітом, пояснити, можливо мотив заколотників до ладу, розкрити для таких як от я, деякі темні місця, написати приквел або продовження, так і задуматися над створенням власного світу, мені здається, уже має почати виходити.
Відсутність українців, щоправда, дещо засмутила, хоча почасти хід розумію, якби туди ввести занадто помітну українську лінію можна було б перетворити все на лубок. Зрештою зі слов'ян, умовних, там, здається, один Кемідов. А от мовно... може іноді занадто церемонно, від "альбо" і до "се", але з іншого боку, можливо так і треба. В принципі мова "смачна", розлога, відтінки певні є, а її певна... обважнілість то знову-таки, почасти, стилістичний елемент.
Якщо ж підсумувати — варта була й прочитання і купівлі, не зіпсувало ні те, що це Лавкрафт, ні те, що це зовсім НЕ Лавкрафт. Дуже гідна штука, цікаво було б почитати що вийде з-під пера Володимира далі.
This entire review has been hidden because of spoilers.
September 11, 2023
Простенька історія, цікавості якій додає доволі непогана часова нарізка і гарні переходи звʼязки.
Але яка настільки засмічена зайвими прикметниками і описами, що оці затаскані і повторювані весь час — страшний гуркіт, катастрофічний вибух, стримана обережність, холодний жах майже паралізував її, завмерла наче паралізована, задушливий жах від якого паморочилось в голові, задушливий липкий страх охопив дівчину, і знову несамовитий лемент.
І ні, від того, що цього разу цей несамовитий лемент лунав через «позбавлення атомарних якорів» і «на субелектронних рівнях», поки той хто лементує «відчайдушно намагаючись втримати кварки та нейтрино, з яких вони складаються» не робить цей несамовитий лемент чимось іншим аніж дратуючим десятим повтором словосполучення, стотисячним прикметником які засмітили цей текст до стану граничної читабельності.
І оті всі нейтрино і кварки і інші гарні слова могли б творити атмосферу інопланетної інакшості, якби не почали настільки швидко різати своєю непотрібністю і чисто «прикрашальною» (засмічувальною?) функцією, а по-друге, своєю скудністю і постійними повторами одних і тих самих формулювань (типу недалекий читач мав так захопитися розумністю цих фраз, що мав забути, що йому повторюється один і той самий опис інопланетної сутності кожні кілька десятків сторінок?
Я вже мовчу про те, що в ідеалі то взагалі б хотілось, щоб це все носило більше якусь сюжетотворчу чи світотворчу функцію а не лише поверхову розфарбовку. Бо рівень поверховості в більшості випадків навіть до кіберпанку не дотягував не те що до важковагової наукової фантастики 🤷🏻♀️
Рівень і комплексність конфліктів теж леееедь ледь вийшов за межі порожніх войнушок в космосі, аж до «хто ж кого звільнив, а хто кого захопив».
Я вже мовчу про ляпи і помилки в тексті. Я довго намагалась зрозуміти по хронології наприкінці, як різні літочислення корелюють між собою, якщо там не рік до року виходить, а ні, таки рік до року, просто при переході з 97 ges на 137-ий в літочисленні AD загубили сто років і далі уже збилась вся табличка, ну подумаєш 2 чи 3 а ви собі розбирайтесь в хронології якщо вам воно нашось треба.
Дві особи, які поділили між собою два тіла спілкуються одна з одною чи з іншими одним або обома ротами, щоб розрізняти хто з осіб говорить, репліки однієї виділено курсивом, класна ідея, якщо не звертати уваги, що курсивом виділяються спочатку репліки першої особи, а потім другої, а потім знову першої
Героїня їде монорейкою (супер технологіі майбутнього) на виклик начальства, дорога займає 18 хвилин. Через сто сторінок ми дізнаємось що поздовжна вісь корабля 2 км. Героїне, ходи наступного разу пішки! Швидкість технологій майбутнього походу відстій 🫠
Але яка настільки засмічена зайвими прикметниками і описами, що оці затаскані і повторювані весь час — страшний гуркіт, катастрофічний вибух, стримана обережність, холодний жах майже паралізував її, завмерла наче паралізована, задушливий жах від якого паморочилось в голові, задушливий липкий страх охопив дівчину, і знову несамовитий лемент.
І ні, від того, що цього разу цей несамовитий лемент лунав через «позбавлення атомарних якорів» і «на субелектронних рівнях», поки той хто лементує «відчайдушно намагаючись втримати кварки та нейтрино, з яких вони складаються» не робить цей несамовитий лемент чимось іншим аніж дратуючим десятим повтором словосполучення, стотисячним прикметником які засмітили цей текст до стану граничної читабельності.
І оті всі нейтрино і кварки і інші гарні слова могли б творити атмосферу інопланетної інакшості, якби не почали настільки швидко різати своєю непотрібністю і чисто «прикрашальною» (засмічувальною?) функцією, а по-друге, своєю скудністю і постійними повторами одних і тих самих формулювань (типу недалекий читач мав так захопитися розумністю цих фраз, що мав забути, що йому повторюється один і той самий опис інопланетної сутності кожні кілька десятків сторінок?
Я вже мовчу про те, що в ідеалі то взагалі б хотілось, щоб це все носило більше якусь сюжетотворчу чи світотворчу функцію а не лише поверхову розфарбовку. Бо рівень поверховості в більшості випадків навіть до кіберпанку не дотягував не те що до важковагової наукової фантастики 🤷🏻♀️
Рівень і комплексність конфліктів теж леееедь ледь вийшов за межі порожніх войнушок в космосі, аж до «хто ж кого звільнив, а хто кого захопив».
Я вже мовчу про ляпи і помилки в тексті. Я довго намагалась зрозуміти по хронології наприкінці, як різні літочислення корелюють між собою, якщо там не рік до року виходить, а ні, таки рік до року, просто при переході з 97 ges на 137-ий в літочисленні AD загубили сто років і далі уже збилась вся табличка, ну подумаєш 2 чи 3 а ви собі розбирайтесь в хронології якщо вам воно нашось треба.
Дві особи, які поділили між собою два тіла спілкуються одна з одною чи з іншими одним або обома ротами, щоб розрізняти хто з осіб говорить, репліки однієї виділено курсивом, класна ідея, якщо не звертати уваги, що курсивом виділяються спочатку репліки першої особи, а потім другої, а потім знову першої
Героїня їде монорейкою (супер технологіі майбутнього) на виклик начальства, дорога займає 18 хвилин. Через сто сторінок ми дізнаємось що поздовжна вісь корабля 2 км. Героїне, ходи наступного разу пішки! Швидкість технологій майбутнього походу відстій 🫠
March 17, 2021
Візьміть мене за руку, проведіть мене по цьому світу й поясніть в ньому все
Якщо роздивлятися цю книгу у контексті розвитку української літератури, то, мабуть, можна сказати, що її поява дуже важлива. Прочитавши вже з десяток сучасних робіт в цьому жанрі — тут це наукова фантастика, хоч у фентезійному світі, — думаю, що вона варта уваги для поціновувачів. Однак, є декілька нюансів, що не дали цілком насолодитися історією.
Почну зі стилю написання, який просто неймовірно кінематографічний: я наче перед собою бачив ті обвуглені очні ями, які вдивлялися всередину тебе, та відчував шкірою жар, що йде від обпалених під час швидких сутичок обладунків. Проте, в той самий час я не взагалі не міг розібрати, як там виглядає інтер’єр космічного корабля. Пізніше мозок перестав осмислювати текст з описами й одразу малював щось в уяві базуючись на вже відомому, через що виходила якась збірна солянка одразу з усіх можливих дизайнів, що зустрічаються у фільмах.
До речі, щодо відомого — купу ідей я вже десь зустрічав, але вони добре перемішані з фантазією автора. Було дійсно цікаво, але забагато моментів залишили так і не пояснивши. З одного боку, фінал, який є початком, окутий шаром таємниць й недомовок, і тому можна придумати щось для себе, але я люблю, коли мені розповідають про всі особливості світу та про походження всіх феноменів. Хоча, чим більше я над цим міркую, тим більше здається, що мені просто не подобається, коли у кінці книги закручують якусь напівбіблійну мумбу-юмбу. В такому разі, все ж треба було прислухатися д�� поради з передмови й читати саме за хронологією світу, щоб це було у перших розділах й ти по ходу підв’язував все до основи.
Мені сподобалось, але щось не дає змогу вільно її рекомендувати, бо можна бути не готовим. Чи це я вже розбалуваний.
Якщо роздивлятися цю книгу у контексті розвитку української літератури, то, мабуть, можна сказати, що її поява дуже важлива. Прочитавши вже з десяток сучасних робіт в цьому жанрі — тут це наукова фантастика, хоч у фентезійному світі, — думаю, що вона варта уваги для поціновувачів. Однак, є декілька нюансів, що не дали цілком насолодитися історією.
Почну зі стилю написання, який просто неймовірно кінематографічний: я наче перед собою бачив ті обвуглені очні ями, які вдивлялися всередину тебе, та відчував шкірою жар, що йде від обпалених під час швидких сутичок обладунків. Проте, в той самий час я не взагалі не міг розібрати, як там виглядає інтер’єр космічного корабля. Пізніше мозок перестав осмислювати текст з описами й одразу малював щось в уяві базуючись на вже відомому, через що виходила якась збірна солянка одразу з усіх можливих дизайнів, що зустрічаються у фільмах.
До речі, щодо відомого — купу ідей я вже десь зустрічав, але вони добре перемішані з фантазією автора. Було дійсно цікаво, але забагато моментів залишили так і не пояснивши. З одного боку, фінал, який є початком, окутий шаром таємниць й недомовок, і тому можна придумати щось для себе, але я люблю, коли мені розповідають про всі особливості світу та про походження всіх феноменів. Хоча, чим більше я над цим міркую, тим більше здається, що мені просто не подобається, коли у кінці книги закручують якусь напівбіблійну мумбу-юмбу. В такому разі, все ж треба було прислухатися д�� поради з передмови й читати саме за хронологією світу, щоб це було у перших розділах й ти по ходу підв’язував все до основи.
Мені сподобалось, але щось не дає змогу вільно її рекомендувати, бо можна бути не готовим. Чи це я вже розбалуваний.
May 31, 2020
Хоч і є деякі нарікання як на стилістичні моменти (зокрема, дуже багато невиправданих англіцизмів, особливо у першій за змістом главі), так і на певну вторинність змісту (дуже часто під час читання згадувався всесвіт WH40k і навіть Doom), це особливо не заважає насолоджуватись книгою. Деякі глави/оповідання помітно слабші решти, але в найкращі моменти книга впритул наближається до кращих сучасних представників жанру: мені найбільше запам'ятався безперервний екшн у першій главі/оповіданні, під час читання якої у голові безперервно виринала музика Міка Гордона - для мене ця глава стоїть на одному рівні з відомою сценою штурму з Nexus.
November 5, 2025
4,5 ⭐️
Дякую автору за передмову, де він зазначає, що читатись буде важко 😁 Без неї не факт, що я пройшов би далі першої частини. Але це була цікава «подорож».
Місцями книга і правда важко йшла від засилля термінів, але хіба не через це ми любимо фантастику? Але загалом мені сподобався цей симбіоз Дена Сімонза, Пітера Вотса і Говарда Лавкрафта
Дякую автору за передмову, де він зазначає, що читатись буде важко 😁 Без неї не факт, що я пройшов би далі першої частини. Але це була цікава «подорож».
Місцями книга і правда важко йшла від засилля термінів, але хіба не через це ми любимо фантастику? Але загалом мені сподобався цей симбіоз Дена Сімонза, Пітера Вотса і Говарда Лавкрафта
December 29, 2024
Читав у форматі челенджу для себе і після гарного відгуку, що це дуже цікавий, самобутній, в міру страшний і складний твір. Зразу можна сказати, що у підсумку вийшла дуже непересічна книжка, лишила після себе сильне враження, але не тільки того що автор хоче заплутати чи налякати, а й того що автор точно намагається конкретно так задовбати, місцями "в доску", якби мене попросили сформулювати одним реченням, що це за книжка, то я б сказав, що це такий собі лютий нескінченний лавкрафтівсько-ніцшианський компот, густо замішаний на теорії відносності, як загальній так і спеціальній, та квантовій механіці одночасно.
Перше, що зразу помічаєш це відсилки, кожен знайде собі на свій колір і смак, до реальних подій і людей, до творів і цілих всесвітів інших авторів (причому від античних міфів до сьогодення) праць науковців, щонайменше Гокінґа і Торна точно, відеоігор: Бладборн, Старкрафт, Дум.
Друге, що впадає в око, це те що реальна наука працює не так як описано в книжці, навряд чи автор цього не знав, він навмисне писав саме так, щоб за допомогою філософії Ніцше і міфу Лавкравта поєднати непоєднуване і пояснити те що поки сучасна наука пояснити не може, ну і деколи просто щоб виконувати своє таємне завдання.
Третє що хотілося б відмітити, це якась монструозна складність тексту, і це не лише слова різними мовами без зносок (хоч деякі цитати Ніцше я впізнав без перекладу, настільки вони стали попсові); це також і навмисне використання власнеукраїнських дужемаловживаних слів, які просто приходилось гуглити; бомбардування складними синтаксичним конструкціями і мовними зворотами, що описують фізичні явища і процеси, які просто складно собі уявити чи осмислити без підготовки, а з ходу по тексту тим паче; часто нелінійна розповідь, стрибки вперед-назад у просторі і часі, між реальним там уявним і це у межах одного розділу, а деколи й одного абзацу, і вся ця напруга не відпускає ні на сторінку, як у передмові почався цей пекельний авторський стиль, так на глосарії закінчився; саме це виснажує найбільше, я втомився вчитуватися у кожне слово, щоб не дай бог щось не пропустити; хоча може через те, що я читав книжку за раз, під кінець уже не хотілося дочитуватися до суті, навіть коли мозок зачіплявся за щось не зрозуміле, уже було достатньо поверхневого змісту, без того щоб розбиратися глибше.
Четверте випливає з попереднього, купа змістів закладених автором, книгу можна порівняти з тортом "Наполеон", настільки багатогранна і багатошарова розповідь що кожен новий знайдений смисл тільки покращує післясмак від прочитаного.
І хоч автор із поставленим завданням "задовбати" справився зразково, і на майже повну відсутність гумору (2 жарти на весь текст це не серйозно), книга залишила по собі відчуття задоволення, яке повною мірою скомпенсувало ту неймовірну втому, це був чудовий читацький досвід, тим паче від українського автора, і скоро можна буде спробувати продовження, але для мене це буде мабуть десь потім, колись не зараз.
Не знаю чи можна цю книгу рекомендувати взагалі кому-небудь, але для тих кому подобається космос, передові галузі науки, Лавкрафт, Ніцше і органічне поєднаяння цих сладових, а найголовніше тих, хто хоче спробувати відчути незвідані почуття, коли ваш мозок ґвалтують найнеприроднішими у фігуральному сенсі способами, ця книга буде відкриттям.
Перше, що зразу помічаєш це відсилки, кожен знайде собі на свій колір і смак, до реальних подій і людей, до творів і цілих всесвітів інших авторів (причому від античних міфів до сьогодення) праць науковців, щонайменше Гокінґа і Торна точно, відеоігор: Бладборн, Старкрафт, Дум.
Друге, що впадає в око, це те що реальна наука працює не так як описано в книжці, навряд чи автор цього не знав, він навмисне писав саме так, щоб за допомогою філософії Ніцше і міфу Лавкравта поєднати непоєднуване і пояснити те що поки сучасна наука пояснити не може, ну і деколи просто щоб виконувати своє таємне завдання.
Третє що хотілося б відмітити, це якась монструозна складність тексту, і це не лише слова різними мовами без зносок (хоч деякі цитати Ніцше я впізнав без перекладу, настільки вони стали попсові); це також і навмисне використання власнеукраїнських дужемаловживаних слів, які просто приходилось гуглити; бомбардування складними синтаксичним конструкціями і мовними зворотами, що описують фізичні явища і процеси, які просто складно собі уявити чи осмислити без підготовки, а з ходу по тексту тим паче; часто нелінійна розповідь, стрибки вперед-назад у просторі і часі, між реальним там уявним і це у межах одного розділу, а деколи й одного абзацу, і вся ця напруга не відпускає ні на сторінку, як у передмові почався цей пекельний авторський стиль, так на глосарії закінчився; саме це виснажує найбільше, я втомився вчитуватися у кожне слово, щоб не дай бог щось не пропустити; хоча може через те, що я читав книжку за раз, під кінець уже не хотілося дочитуватися до суті, навіть коли мозок зачіплявся за щось не зрозуміле, уже було достатньо поверхневого змісту, без того щоб розбиратися глибше.
Четверте випливає з попереднього, купа змістів закладених автором, книгу можна порівняти з тортом "Наполеон", настільки багатогранна і багатошарова розповідь що кожен новий знайдений смисл тільки покращує післясмак від прочитаного.
І хоч автор із поставленим завданням "задовбати" справився зразково, і на майже повну відсутність гумору (2 жарти на весь текст це не серйозно), книга залишила по собі відчуття задоволення, яке повною мірою скомпенсувало ту неймовірну втому, це був чудовий читацький досвід, тим паче від українського автора, і скоро можна буде спробувати продовження, але для мене це буде мабуть десь потім, колись не зараз.
Не знаю чи можна цю книгу рекомендувати взагалі кому-небудь, але для тих кому подобається космос, передові галузі науки, Лавкрафт, Ніцше і органічне поєднаяння цих сладових, а найголовніше тих, хто хоче спробувати відчути незвідані почуття, коли ваш мозок ґвалтують найнеприроднішими у фігуральному сенсі способами, ця книга буде відкриттям.
This entire review has been hidden because of spoilers.
April 19, 2023
This is a very unusual mix of science fiction, action-packed space opera and Lovecraftian mythos by a Ukrainian author. The book, titled in English Mutiny. Wordless cults, sets quite high aims and even if it not always reaches them, even a try is worth an accolade.
Before the novel starts, the author notes in the preface that sometimes characters in this book speak foreign languages (Reek, Latin, Japanese, and German) without any translation supplied if a character, who hears it doesn’t understand the language. Also, the structure of the book is unusual з it consists of six parts, created and combined in such a way that there is no specific order in which they should be read, or more precisely, reading them in different orders affects the overall perception of the book and its characters. So, on some level, it is a riddle to solve.
I, the lazy person I am, decided to read as it was published, so the chronologically last chapter was the first for me. It starts cinematographically, with a one-man assault troop entering a giant old starship and slowly but inevitably moving to his goal, annihilating all opposition. Here readers clearly see that this is not a usual mil-SF, for opponents are often burned to crisp walking corpses, and the armor of the assaulter contains occult sigils and other ‘far from hard SF’ items. The initial scenes are filled with gore and I am not a fan of such fiction, but soon a few more characters appear and this makes the story more interesting.
The second part (as published) takes part centuries before on the same ship, which as readers find out, was created by a version of the Japanese empire (which as afternotes clarify, won WW2 because in 1937 they were those scientists, who visited At the Mountains of Madness or quite similar Antarctic hidden city of the elders) as an allusion to Japanese battleship Yamato, where a bunch of ‘pure-blooded’ recruits are prepared to make a kamikaze assault on the enemy fleet, for Mi-Go (again H.P. Lovecraft!) are able to disable all electronics, so people are used instead…
There are more stories, most located with the same ship, including a mystery and a mutiny, which ended up in the title. The parts for my personal taste are of a varied interest – possibly the fact that I ain’t a fan of horror in general and Lovecraft in particular, parts of homages passed by me, while the author’s interpretation of Elder gods while interesting seemed inchoate. Gory parts get repetitive with ‘drops of blood slowly falling in low gravity’ or ‘skulls with boiled-out eyes’ of the living dead. I am no hard science man, but the author’s interpretation of stuff from quantum mechanics turned macro-level or qualities of black holes among other things seemed too far-fetched – the author isn’t a physics major either.
Overall, I cannot say I enjoyed the book as a whole – some parts were good, other much less so, up to looking how many pages to a part’s end. However, it is definitely an interesting experiment and I hope the author will continue.
Before the novel starts, the author notes in the preface that sometimes characters in this book speak foreign languages (Reek, Latin, Japanese, and German) without any translation supplied if a character, who hears it doesn’t understand the language. Also, the structure of the book is unusual з it consists of six parts, created and combined in such a way that there is no specific order in which they should be read, or more precisely, reading them in different orders affects the overall perception of the book and its characters. So, on some level, it is a riddle to solve.
I, the lazy person I am, decided to read as it was published, so the chronologically last chapter was the first for me. It starts cinematographically, with a one-man assault troop entering a giant old starship and slowly but inevitably moving to his goal, annihilating all opposition. Here readers clearly see that this is not a usual mil-SF, for opponents are often burned to crisp walking corpses, and the armor of the assaulter contains occult sigils and other ‘far from hard SF’ items. The initial scenes are filled with gore and I am not a fan of such fiction, but soon a few more characters appear and this makes the story more interesting.
The second part (as published) takes part centuries before on the same ship, which as readers find out, was created by a version of the Japanese empire (which as afternotes clarify, won WW2 because in 1937 they were those scientists, who visited At the Mountains of Madness or quite similar Antarctic hidden city of the elders) as an allusion to Japanese battleship Yamato, where a bunch of ‘pure-blooded’ recruits are prepared to make a kamikaze assault on the enemy fleet, for Mi-Go (again H.P. Lovecraft!) are able to disable all electronics, so people are used instead…
There are more stories, most located with the same ship, including a mystery and a mutiny, which ended up in the title. The parts for my personal taste are of a varied interest – possibly the fact that I ain’t a fan of horror in general and Lovecraft in particular, parts of homages passed by me, while the author’s interpretation of Elder gods while interesting seemed inchoate. Gory parts get repetitive with ‘drops of blood slowly falling in low gravity’ or ‘skulls with boiled-out eyes’ of the living dead. I am no hard science man, but the author’s interpretation of stuff from quantum mechanics turned macro-level or qualities of black holes among other things seemed too far-fetched – the author isn’t a physics major either.
Overall, I cannot say I enjoyed the book as a whole – some parts were good, other much less so, up to looking how many pages to a part’s end. However, it is definitely an interesting experiment and I hope the author will continue.
July 21, 2020
Це круто!!!
April 9, 2022
Як автор і обіцяв, в кінці всі сюжетні лінії злилися в одну, але зрозуміліше від того не стало :D Читав у хронологічному порядку, але, здається, будь-яка з обраних перших історій була б трошки складною. Але потім втягуєшся в сюжет, звикаєш до авторського стилю і втягуєшся в сюжет. Погоджуся з попередніми коментаторами і відмічу "кіношність" та насиченість описів — так легко навколишнє середовище героїв мені ще не уявлялося (попри всю мою любов до гарних описів, рідко можу зобразити їх в голові).
Місцями складно для розуміння, як через використання страшних концептів квантової фізики, так і через страшні лавкрафтіанські сюжети (перша хронологічно/остання за змістом історія все ще викликає багато-багато питань), але складна і багатошарова історія світу, різні точки зору на одні й ті ж події, навіть сама історія, яка на наших очах переходить з реальності в історію в міф і знову в реальність, неймовірно зацікавлюють. Мабуть, важко буде її порекомендувати, але її читання — захоплюючий досвід
Місцями складно для розуміння, як через використання страшних концептів квантової фізики, так і через страшні лавкрафтіанські сюжети (перша хронологічно/остання за змістом історія все ще викликає багато-багато питань), але складна і багатошарова історія світу, різні точки зору на одні й ті ж події, навіть сама історія, яка на наших очах переходить з реальності в історію в міф і знову в реальність, неймовірно зацікавлюють. Мабуть, важко буде її порекомендувати, але її читання — захоплюючий досвід
March 7, 2020
Юність взорує Сплетіння й провадить Шляхи.
Божественний Вітер пронизує Космос,
Щоб на червоній плянеті Смерті минути.
В залізному птахові зійде Вогнем Невимовне.
Стануть на герць його перероджені миті.
І хто їх снить усміхнеться.
.книга-rebus, яка полонить свідомість загравою перетину лавкрафтіянської мітології, земного й позаземного простору, окультної, наукової й альтернативної історій виду людського. Портал до инших вимірів, активований відповідними сиґілами алюзій та ремінісценцій. Die unaussprechliche подія в літературі
.the book-rebus, which captures the consciousness with the glow of the intersection of Lovecraftian mythology, terrestrial and extraterrestrial space, occult, scientific and alternative histories of the human species. The portal to other dimensions, activated by appropriate sigils of allusions and reminiscences. Der unaussprechliche event in literature
Божественний Вітер пронизує Космос,
Щоб на червоній плянеті Смерті минути.
В залізному птахові зійде Вогнем Невимовне.
Стануть на герць його перероджені миті.
І хто їх снить усміхнеться.
.книга-rebus, яка полонить свідомість загравою перетину лавкрафтіянської мітології, земного й позаземного простору, окультної, наукової й альтернативної історій виду людського. Портал до инших вимірів, активований відповідними сиґілами алюзій та ремінісценцій. Die unaussprechliche подія в літературі
.the book-rebus, which captures the consciousness with the glow of the intersection of Lovecraftian mythology, terrestrial and extraterrestrial space, occult, scientific and alternative histories of the human species. The portal to other dimensions, activated by appropriate sigils of allusions and reminiscences. Der unaussprechliche event in literature
May 6, 2025
Попри високий порог входження та інозеині мови, мені сподобалося! Я ще не до кінця розібралася із по��лідовністю подій по сюжету, але основну канву схопила. Можливо, аудіокнига далася мені важче, але я планую перечитати із нотатками))))
January 12, 2025
Складний, не пересічний текст. Читається легко, впізнавані образи та алюзії. Для нас це справді важливий твір, не кращій але точно значущий.
April 30, 2024
Це було складно, але цікаво
March 10, 2020
"Бо твоя чеснота — то є вірність".
⠀
Треба бути сміливцем, аби читати цю книгу. Але цього не достатньо потрібно, адже концентрація наукових термінів на сторінках роману (якщо це творіння можна так назвати - це не в поганому світлі) просто зашкалює.
⠀
Важко й написати, коли історія бере свій початок, адже починатися вона може і кінцем. Усе залежить від того в якому порядку читати, бо в залежності від обраних розділів картина світу, ставлення читача до подій може змінюватися.
⠀
Якщо якось сказати про книгу, то є Древні, які споконвіку були, вони не боги, але й боги водночас. Є мі-го, гриби, хазяї, які прибули з глибин космосу і панували деякий час над людьми. Є люди, які почали підкорювати космос, шукали собі ворогів, знайшли їх, програли, скотилися до примітивного життя, відновилися і знову пішли з війною на ворогів.
⠀
Я дуже примітивно, дуже слабо описую, адже в кілька рядків важко вписати тисячолітні події, що відбувалися, я лиш торкаюся вершини цього "айсберга", бо тут треба читати.
⠀
А якщо ще простіше написати, то Володимир написав дуже крутий науково-фантастичний роман, де переплетені "квантовий містицизм, лавкрафтіанські жахи та космічна опера".
А ще, для кращого розуміння книги, раджу прочитати щось по квантовій фізиці, кота Шредінгера, принцип суперпозиції, теорію струн, мультивсесвітів і не погано буде знати японську, німецьку, латину та грецьку мови.
⠀
Треба бути сміливцем, аби читати цю книгу. Але цього не достатньо потрібно, адже концентрація наукових термінів на сторінках роману (якщо це творіння можна так назвати - це не в поганому світлі) просто зашкалює.
⠀
Важко й написати, коли історія бере свій початок, адже починатися вона може і кінцем. Усе залежить від того в якому порядку читати, бо в залежності від обраних розділів картина світу, ставлення читача до подій може змінюватися.
⠀
Якщо якось сказати про книгу, то є Древні, які споконвіку були, вони не боги, але й боги водночас. Є мі-го, гриби, хазяї, які прибули з глибин космосу і панували деякий час над людьми. Є люди, які почали підкорювати космос, шукали собі ворогів, знайшли їх, програли, скотилися до примітивного життя, відновилися і знову пішли з війною на ворогів.
⠀
Я дуже примітивно, дуже слабо описую, адже в кілька рядків важко вписати тисячолітні події, що відбувалися, я лиш торкаюся вершини цього "айсберга", бо тут треба читати.
⠀
А якщо ще простіше написати, то Володимир написав дуже крутий науково-фантастичний роман, де переплетені "квантовий містицизм, лавкрафтіанські жахи та космічна опера".
А ще, для кращого розуміння книги, раджу прочитати щось по квантовій фізиці, кота Шредінгера, принцип суперпозиції, теорію струн, мультивсесвітів і не погано буде знати японську, німецьку, латину та грецьку мови.
March 16, 2022
Книга, яку не просто читати, через вживання слів які не широко розповсюджені. Але читати цікаво і унікальна структура книги, коли кожна розповідь є самостійною але розкриває тут чи іншу частину сюжету, це щось нове. Єдине, що особисто для мене виявилось недоліком це лавкравтівська частина, не моє це, нажаль. Але всеодно чекаю на продовження.
December 21, 2020
Чудово! Несподівано. У захваті. До повторного читання безсумнівно.
February 28, 2021
Фантастична фантастика! Ворхамер 40000, при цьому оригінальний і дуже глибокий.
December 3, 2022
огляд буде колись не знаю коли
May 23, 2023
Неймовірна книга, яку буду перечитувати вдруге, бо вже заблудилася між її частинами :)))
Displaying 1 - 30 of 53 reviews