Рибка дядечка Завена

by Ольга Карі

Дебютна книжка репортажів журналістки й гастроблогерки Ольги Карі — про нетуристичну Вірменію. Це збірка дуже різних історій — добрих і світлих, темних і болісних, смішних і сумних, — які авторка почула та прожила у своїх неодноразових мандрах цією країною. Крізь багаті на страви застілля, безмежну гостинність і красу природи проступають трагічні події минулого й сьогодення — історії, які мають щасливе завершення, й такі, що його не мають. У цих репортажах ви зустрінете дуже різних героїв: когось полюбите, хтось вас здивує, над пригодами іншого сміятиметесь або плакатимете. Жодна історія, жоден репортаж не залишить байдужим, бо це не лише майстерна репортерська робота, це ще й тексти, просякнуті особливою любов’ю до Вірменії.

Genres: Nonfiction, Ukraine

264 pages, Hardcover

Published January 1, 2019

About the author

Ольга Карі — українська письменниця, журналістка, колумністка.

Роботи авторки відзначені спеціальними нагородами конкурсу художнього репортажу України «Самовидець»: «По той бік свята» (збірка «Життя у містах», 2019) та «Хрестик» (літературний конкурс «Як ми змінюємось», 2020).

Перша книга «Рибка дядечка Завена», збірка художніх репортажів про Вірменію, українське видавництво «Темпора» вийшла у 2019 році і увійшла у довгий список премії «ЛітАкцент року» та короткий список «BBC. Книжка року 2020».

Друга книга «Компот із патисонів», видавництво «Комора» увійшла в короткий список «BBC. Книжка року 2021».

Третя книга «Хрестик, або дуже кривава книга», видавництво "Creative Women Publishing" у 2022 році і увійшла в довгий список «BBC. Книжка року 2022».

Четверта книга «Життя посеред життя», написана під час повномасштабної війни та облоги української столиці побачила світ у видавництві "Yakaboo Publishing" у 2022 році.

Працювала ведучою та журналісткою на українських теле- і радіоканалах «Громадське Радіо», «Радіо Свобода», «Сніданок з 1+1».

Reviews

[Darka · Rating 4 out of 5]

Дебютна збірка Ольги Карі "Рибка дядечка Завена" вийшла в Темпорі у 2019 році. Авторка - "українська письменниця вірменського походження", як каже вона про себе в інтерв'ю, вирішила записати почуті історії про Вірменію під час чергової поїздки туди. Більшість людей у книзі - родичі пані Карі, вона говорить про них з гумором, любов'ю, ніжністю, гіркотою.

Мені дуже сподобалася мова книжки: вона жива і насичена, дуже образна. Авторка часто згадує різноманітні наїдки і застілля, шашлики і лаваш, люля-кхябаб і хаш, пахлаву і виноград, абрикоси, персики, горіхове варення... Їжі у "Рибці..." вділено дуже великий шмат тексту, хоча за кадром ми чуємо голос місцевого жителя, який зізнається, що все це для гостей, звичайні люди не можуть дозволити собі їсти м'ясо щодня, це святкова розкіш.

Авторці взагалі добре вдається зобразити два боки монети: сонячна привітна країна протиставляється роз'їденому корупцією місцю, звідки їдуть всі, хто можуть. Кількість вірменів закордоном давно перевищує населення самої країни. Ми бачимо містечко Мецамор, куди колись з'їжджалися інтелектуали працювати на атомній станції, а зараз тут вночі не горять ліхтарі.

Болючі історії про вірменський геноцид і бабусю Аршалусь, яка дитиною дивом пережила втечу з Туреччини на початку двадцятого століття, змінюються гумористичними побутовими епізодами про двох братів-емігрантів, що гуляють забутими вулицями дитинства.

Єдина річ, що засмутила мене в "Рибці..." - це ігнорування авторкою теми Карабаху. Так, кілька разів ми бачимо побіжні згадки, що той чи той родич воював, але більше ніц. Пані Карі детально згадує про геноцид минулого століття, але військовий конфлікт, що триває і досі, лишається "білою плямою". Якщо припустити, що я не знаю про Карабах нічого, то я нічого і не дізнаюся, наче його не існує, а між тим ця історія ще не закінчена. Важко уявити, що в збірці репортажів про сучасну Україну можна було б оминути російську агресію; так само дивно виглядає ігнорування Карабаху для Вірменії. Можливо, авторка переживала, що своїми словами може завдати прикрощів своїм рідним, що ж, хай так, але, певна, погляд на цей конфлікт через призму когось з родичів нікого б не образив, а читачам би дав поживу для міркувань.

Загалом це хороша цікава книжка і якщо ви любите художні репортажі (і їжу), то вона вас чекає. Не баріться!

[Nika · Rating 4 out of 5]

Хочу до Вірменії. Давно вже хотіла, але книга нагадала

[Oksana Uskova · Rating 3 out of 5]

Цю книжку я взяла із собою у свою березневу подорож до Вірменії. Мені здавалося, що це збірка туристичних оповідань, тож моя подорож накладеться на книжкову - авторську. Але "Рибка дядечка Завена" значно сильніша та щемкіша за звичайну тревел-книгу. Тут намішано традиції та спогади, біль від минулих втрат та майбутніх, смак абрикосу та винограду, рецепт ідеального хацу... Це не туристична Вірменія, це жива, не завжди красива, солона Вірменія. Солона через сіль поту, сіль крові, сіль сліз.

О, це книга болі та пам'яті. А хто у світі краще зрозуміє вірмен ніж українці? Подарований Сталіном туркам Арарат болить як фантомний біль. Так само Крим болить українцям. Щоденні втрати на війні, людські та територіальні, тут і зараз - у 21 столітті. І нація, яка досі не оговталася від геноциду (а хіба можна від такого оговтатися?) Це дуже бідна країна. Країна, яка бореться за існування свого суверенітету та нації, але втрачає позиції через тотальну корупцію та масову імміграцію. Знайомо, українці? Ой, як знайомо. Та вчитися і вчитися нам у вірмен національної гордості, поваги до старих традицій та мови, уміння "триматися своїх" - підтримувати земляків, гуртуватися родинами, не забувати своє коріння. Навіть, правильно їсти шашлик 😊

Цавет танем, Вірменія! Приймаю твій біль на себе, Вірменія! Цавет танем!

P.S. Чорно-білі фото просто жахливої якості. Нащо було ці чорні незрозумілі плямки пхати у книгу?

[Олена Павлова · Rating 5 out of 5]

дуже дуже смачний текст. Художній репортаж із Вірменії пахне свіжоспеченим хлібом, замішаним на духмяних гірських травах, а ще — виноградниками з-під Арарату, гранатами та абрикосами. Країну розкривають для нас через історії людей та через неймовірну вірменську кухню. До цього авторка має смак, адже також веде кулінарний блог

[Sashko Liutyj · Rating 5 out of 5]

Одна з найкращих і найтепліших книжок з усіх, що доводилося читати.
Історії однієї родини, випробування, смерть і любов.
І вірменська кухня.
Дуже щиро, душевно і з любов'ю.

[Maryna · Rating 4 out of 5]

«Аршалусь навіть не могла уявити, аби хтось із людей міг по-справжньому мріяти про безкінечне життя на землі — навіть перші сто років надзвичайно виснажують. А якої б ви заспівали, коли на долю випало б дві криваві різанини, в одній із яких ледь вдалося уціліти, кілька воєн, дві з них — світові? Та ще й чоловік загуляв був у полоні з якоюсь французькою жінкою, навіть мав з нею дітей? А потім на схилі віку на твоїх очах уся країна покотилась у прірву зубожіння, й усі, хто здатен був поїхати геть, знялися з місця з родинами й вирушили в еміграцію та на заробітки, а кордони залихоманило від людської люті та ненависті? І це лиш одне століття!»

[Kate Tolokolnikova · Rating 5 out of 5]

Дуже хороша книжка про Вірменію, де я не була, але тепер наче й побувала. Вона із якимось родинним теплом, любов'ю до людей і справді гарним стилем, який тяжіє до художнього. Насолоджувалася. Оцінку 4,5 в цьому випадку округлюю до 5. І вам раджу прочитати книжку Ольги Карі.

[Irine Kaplan · Rating 3 out of 5]

Низка оповідань про дійсно нетуристичну Вірменію, про справжніх людей, справжній побут. Через акцент на цій справжньості втрачається шарм і відчуття свята, які відчуваються, коли ти турист. Залишається суцільна вірменська меланхолія.
Книжка просякнута любов'ю до людей, з якими спілкується авторка, проте в кожному нарисі проступає біль за корупцію, за патріархат, за геноцид, за війну, ще й за пережарену каву! І це велика справа писати про такі речі (ще й так лагідно), але присмак лишається дуже гіркий, як від тієї кави.
Не знаю чи хотілося б мені побачити саме в цій книзі більше якихось обнадійливих історій, але в цілому після прочитання хочеться чогось доброго.
Але книжка чудова.

[Rina Isaieva · Rating 5 out of 5]

Неймовірний репортаж!

Тепер хочу прочитати всі книжки Ольги Карі!

[Uki Sergii · Rating 5 out of 5]

По-перше, це не путівник і не збірка туристичних пригод. Ця книга це скоріше залаштунки того веселого таксиста, який розповів вам смішний анекдот про грузинську писемність (я чув його в дещо жорсткішій формі ніж наведена в тексті але вірю). Тут він розповідає байки та приг��щає останнім, а тут ми бачимо як він живе насправді, як машину йому подарувала вдова дядечка з Америки і тому подібне.

Авториня українка з вірменським корінням одночасно і гість і родич у Вірменії, тому може розповісти про цю цікавезну країну як ніхто інший. В її розповіді багато про геноцид вірмен, про війну в Карабасі, про злидні, які порозкидали вірмен по всьому світі. А описи фруктів та смаколиків такі соковиті та запашні, що це просто знущання!

Книга розділена на серію коротких оповідань, читається легко. Особливо рекомендується тим, хто мав нагоду побувати у Вірменії.

[Olena · Rating 5 out of 5]

Дев`ятнадцять оповідань про Вірменію та її людей. В анотації написано, що авторка гастроблогерка, тому думала, що оповіді будіть з ухилом у їжу. але, хоча про їжу тут пишеться багато, ця теба "не випирає". Головними тут є історії людей.
Це не ідеалізована Вірменія. Відчувається, що цю країну Ольга дуже любить, але вміє показати всі проблеми, з якими стикаються люди, а також проблеми, які вони самі собі створюють. І воно їй болить.
Не можу назвати, яка історія мені сподобалась більше, чи менше. Вони всі однаково гарні.
Поїхати у Вірменію Ольги Карі мені було б лячно, але не шкодую, що подорожувала цією книгою. Вірмени стали для мене ближчими, а не просто рядком у новинах.
Тільки книга маленька.

[Maryna Lysun · Rating 5 out of 5]

Цікава збірка художніх репортажів про вірменів, іхнє життя і світогляд. Ольга рухається між ролями інсайдера (вона вірменського походження) і репортерки, що це дозволяє ій передати внутрішній світ персонажів на додаток до іхніх пригод. Книжка - щемка й сентиментальна. Вона не відкриє нових світів, але надихне на роздуми про важливість родини, несправедливість історіі і вміння цінувати і насолоджуватися місцевами смаколиками. Дуже гарна українська: виважене і продумане пискмне мовлення. Також цікаво було б дізнатися, як вірменська спільнота в Украіні/світі і вірмени Вірменії сприйняли книжку. Ніхто не знає?

[Mariia S. · Rating 3 out of 5]

«Уся Вірменія – то був його дім»

Арарат, делікатеси національної кухні, важливість сім’ї та суворий патріархальний лад, любов до рідної землі та бажання «вирватись у світ», шрами, залишені геноцидом та війною, конструювання привітної та заможної Вірменії для туристів – усе це показала Ольга Карі, проте текст більше нагадував розмову з подругою про цікавинки після подорожі, аніж відрефлексований репортаж.

Якщо ж не готувати надмірних очікувань, то «Рибка дядечка Завена» цілком відповідає анотації: «Це збірка дуже різних історій – добрих і світлих, темних і болісних, смішних і сумних, – які авторка почула та прожила у своїх неодноразових мандрах цією країною».

[Polina · Rating 5 out of 5]

Репортажі читаються як художні оповідання. Цікаво і легко. Здається, це просто історії життя невідомих мені вірмен, але захоплюєшся і переживаєш за нащадків бабусі Аршалусь.
Відчула атмосферу Вірменії: тут і про звичаї, історію, природу, менталітет. Ще й вчасно "Сільпо" підкинуло вірменське горіхове варення :)
Найбільше зачепила остання історія "Цавет танем, Вартане" і глибина цього вірменського вислову, що дослівно означає "беру твій біль на себе". Вдале завершення книжки такою розповіддю.

[Наталия Гришко · Rating 4 out of 5]

Тепла, добра, з великою любов'ю написана книга

[Oleh Sannikov · Rating 5 out of 5]

Книжка, це також і спосіб подорожувати. Так і "Рибка", переносить з зимового українського міста, у затінок горіхового дерева, де одна за одною, неспішно линують історії.

[Nola1437 · Rating 5 out of 5]

Надзвичайна книга!

[Oleksandra Sviridenko · Rating 5 out of 5]

Хороша книжка, з цікавістю прочитала про батьківщину мого чоловіка. Шкода тільки, що шрифт дуже дрібний