Марк Лівін (при народженні — Валерій Катерушин) — сучасний український письменник, журналіст, спікер конференції TEDx. Колишній маркетинг-директор Громадського телебачення. Заступник головного редактора The Village Україна.
Лауреат літературних конкурсів видавництва «Смолоскип» (2012) та «Коронація слова» (2018). У квітні 2019 Міжнародна рада з дитячої та юнацької книги включила книгу Марка Лівіна «Рікі та дороги» до списку видатних книжок для дітей з інвалідністю.
Окремі твори письменника перекладені польською, німецькою, англійською, угорською, румунською та азербайджанською мовами.
Народився 14 січня 1988 року в Івано-Франківську. Навчався у Надвірнянській ЗОШ № 2, Івано-Франківських ЗОШ № 15 та № 19. У 2009 році закінчив факультет філології та масових комунікацій у ВМУРоЛ «Україна» за спеціальністю «Видавнича справа та редагування».
З 2010 року займається маркетингом та рекламою. Професійний копірайтер та експерт з інтернет-комунікацій. З травня 2013-го по квітень 2015-го року працював контент-директором диджитал-аґенції.
З січня 2016-го року до лютого 2017 був маркетинг-директором Громадського телебачення. З 1 березня 2017 року заступник головного редактора The Village Україна. Разом з психологом, сертифікованим гештальт-терапевтом Іллею Полудьонним став ведучим подкасту «Простими словами» від The Village Україна.
Разом з письменницею Катею Бабкіною заснував проект #bookchallenge_ua — 400 книг за рік. Його мета — популяризація читання українською мовою. До проекту долучилося більше 4000 людей, загальне охоплення проекту — понад 2,5 млн користувачів.
Як продати 3 статті в журнал під виглядом ультрамодної типу інтерактивної nonfiction-книжки? Дуже просто! Складаєш до купи статтю з Вікіпедії про сюжети в літературі, вступ з будь-якої з книжок Харарі, пишеш багато про себе, ще про себе, і ще трішечки про себе, не забуваючи раз на 5-7 речень (як складаються з 7 слів максимум) згадати розумну книжку, у якій ти щось вичитав, милуєшся. Бачиш, що на виході все одно замало знаків без пробілів, тоді йдеш до друзів, які теж розповідають про себе, ще про себе, потім ще трішки про себе, розставляєш їхні розповіді між своїми, знов милуєшся, але вже на брудершафт. Знаків все одно не вистачає. А їпісь воно гномиком! Решту доробить верстка. Значить, текст на сторінці ставимо посередині, робимо конські такі поля, аби з них можна було ще самокрутку зробити у тужливий час або послати шифровку агенту. Ще можна главу починати з середини сторінки, і краще, коли останнє речення розділу двома словами заповзає на нову сторінку – це ж ціла сторінка плюс! А ще, аби показати, що ми тут всі модні, стильні, молодьожні, ставимо QR-коди на полях, аби людина, яка вирішила почитати книжку, ще, блядь, мала гемороя з телефоном, скануванням коду і взагалі не розслаблялася. Книжку він сів почитати, ага, ти бач, розумний який. Коротше кажучи, як ви вже зрозуміли з картинки і перших речень, із сучасним українським нонфікшном в мене не склалося. На гордих 180 сторінках нової інформації нової - катма. Та й взагалі вся вона – це 2, максимум 3 статті на 5 екранчиків сматфона. Ну такі, знаєте, які можна прочитати за 7 хвилин у метро. До того ж, мене чомусь змусили прочитати історії людей, які мені геть не цікаві, і тепер я навіщось знаю, що у Дереша із пупком (не питайте), що Стасіневич недокоханий, тому алкоголік, а Бабкіна у дитинстві закидала багнюкою чисті простирадла. От питається - нахріна мені це? Як відповів мені автор (так, у відповідь на мою оцінку книжки на «1» прийшов автор і спитав «зочєм???») «у рецензії ж все написано!» Але вибачте, фраза «A щe нaвoдить poзмoви з вiдoмими укpaїнcькими пиcьмeнникaми, peклaмicтaми, жуpнaлicтaми, якi poзпoвiдaють пpo cвoї пiдxoди дo cтopiтeлiнгу й нaпиcaння тeкcтiв» аж ніяк не попереджає про те, що Дереш прийметься за розповіді про свій пупок, Стасіневич – про недокоханість, а Бабкіна – про простирадла. Бо це не про «свої підходи до написання», це про «а ось я, ось я, дивиться, який я!». В цілому, я повністю розчарована й роздратована тим, що витратила на це час (добре, що небагато), гроші (за ці гроші можна було придбати 2 цікаві книжки у Комори, наприклад) і місце на полиці (ненадовго, книжка кудись піде, незважаючи на автограф автора). І ще момент. До цієї книжки в мене існував величезний кредит довіри до видавництва Наш формат, який завжди випускає лише дійсно вартісні речі. Зараз він весело так, по-помаранчовому розтоптаний. Тобто, якщо раніше я навіть не замислювалася, чи буде ця книга цінною для мене, якщо це Наш Формат (і якщо тема мені дотична чи цікава), то тепер я не збираюся поспішати із передзамовленням і триста разів подумаю, а чи не потраплю я на черговий «комікс», в якого реклама виходить на порядок дорожча за цінність вмісту.
Я люблю читати книги про письменницьку майстерність, причому часто навіть тих авторів, чиїми художніми творами не захоплююся повністю (Стівен Кінг) чи кого взагалі до того не читала (Елізабет Ґілберт). Книга Марка Лівіна - другий випадок, з цим автором я не була знайома, не чекала нічого екстраординарного. І не отримала. Головний принцип сторітелінгу Марка простий й Америку вам не відкриє - розповідати близькі людям історії, щоб в них вони могли впізнати себе чи знайомі ситуації з життя. Або ж навпаки - пережити на сторінках те, чого з ними ніколи не трапиться, але що з ними резонує.
Я не письменник і все, що пишу наразі, живе в моїх соцмережах. І цей принцип для мене не відкриття. Я постійно думаю майже оцією цитатою з книги: "Хороша історія говорить через особистий досвід про досвід багатьох... розповідає про сюжет із повсякденного життя, який міг трапитися з будь-ким". І завжди, коли узагальнюю і завуальовую щось у своїх текстах, розумію, чому вони не торкають - я сховала головне. Бо для тексту важлива "реакція впізнавання - маленький шматочок дофаміну, який відколовся і пішов тобі в кров".
У книзі є вставки, де творці текстів різного штибу (письменники, філософи, журналісти чи все це разом в одній людині) говорять про свій погляд на сторітелінг. Це цікаво, бо думки багатьох людей завжди ширшого радіусу, ніж однієї людини, але не всі запрошені гості мені видалися тут до теми.
З усієї книжки для себе зібрала моменти, які можуть бути цікавими паттернами для хорошої історії: •Парадоксальність історії •Недоказаність •Історія вписується в особистий наратив читача, доповнює його, чистить, змінює •Правильні слова запускають у голові людей картинки об'єктів їхньої реальності •Історії, в яких людина змінюється, новий досвід допомагає приймати нові рішення щодо старих речей •"Нерв часу" в книгах - те, що хвилює багатьох людей тут і зараз •Формула 2+2, людям не треба казати, що це 4. Варто дати всі компоненти, щоб людина самостійно вирішила, що вони означають. Від себе додам, що це прямо ілюстрація нашої улюбленої шкільної фрази "Що хотів сказати автор?". Тільки у дорослому віці, коли читаєш книжки, які справді тебе хвилюють, це питання не бісить, а збуджує. Наприклад, коли перегортаєш останню сторінку "Коханки французького лейтенанта" Фаулза і думаєш, думаєш, д у м а є ш.
Загалом, як я вже й сказала, у людини, що вариться у сфері створення історій давно, буде скоріше не ефект новизни, а ефект впізнавання й пригадування після прочитання. Для новачків є кілька моментів, де йдеться не лише про те, яка ідея має бути в історії, але і яка має бути її конструкція. Проте, ця тема тут узагальнена і показана лише штрихами. Книжка коротка, розділи маленькі і це вписується в нашу сучасну парадигму кліпового мислення й неможливості сконцентруватися надовго. І загалом, як на мене, це більше посібник для контентмейкерів - як би я не любила це слово, не для письменників або ж меншою мірою для них. Бо у світі соцмереж, де право й голос розповідати історії мають, по суті, всі, не лише письменники, сторітелінг - це важливий навик.
Книга дуже вже простенька, враження, що читаєш блог або інстаграм. Для мене тут не було жодної нової інформації. Не знаю як психологіні портрети мають навчити мене розповідати історії, але мені сподобались інтерв’ю знайомих мені людей (привіт Стасіневич, Михед, Дереш), хоча знайомити мене з ними не мало б бути ціллю книги. Якщо читач взагалі не знає хто вони, напевно книга би взагалі дратувала.
Щось я не зрозуміла, чому цією книжкою захоплюються. Мало корисної інформації. Балачки-балачки... І, вибачте, далеко не завжди цікаві історії відомих людей про перші спогади. Але! Я так гарно під неї засинала! 3-5 сторінок — і я моя внутрішня «сова» була готова заснути на 1-2 години раніше, ніж звичайно.
"Сторітелінг для очей, вух і серця" - це приклад якісного нонфікшену.
Чесно кажучи, я очікувала, що мене будуть вчити писати, а зрештою мені дали значно більше - розуміння важливих історій (чому вони такими стали насамперед) а інструменти, аби робити свої історії важливими.
Раджу Вам почитати, тому що: - написано легко і невимушено; - має чимало вдалих прикладів; - багато посилань на інші джерела, що завжди втішає, коли читаєш нехудожку; - містить цікаві історії інших сторітелерів; - кльові посилання (у вигляді qr-кодів) на різноманітні статті та відео.
І останнє..У вас бувало відчуття, що ви з вами сталось щось дуже хороше та дороге для вас, а як це пояснити та розповісти не знаєте? От щось подібне в мене з цією книгою😅
Ця книжка стала для мене величезною дозою натхнення. Може, я надто щедра, або це все свіжі враження, які досі мене тримають, бо лиш щойно перегорнула останню сторінку, але вона отримує від мене найвищу ��цінку. Ця книга дала мені все, чого я чекала, і навіть більше. Читаючи, я робила стільки нотаток і генерувала стільки ідей, що ще на десять книжок вистачить. І ні, це не порадник, не чітке керівництво під назвою "Зараз ти це прочитаєш, а завтра станеш офігенним письменником". Нє-а. Але ця книга допоможе однозначно. Хоча б дасть сили повірити, що ти зможеш. Зможеш почати/продовжити/завершити. Вона тлумить страх, бо водночас говорить, що боятися - це взагалі норм. Словом, добре, душевно, сильно. Дякую. Перечитуватиму.
Взагалі нічого нового та корисного не дізналась з цієї книжки, хоча побачила у одного експерта, що вона маст рід.
Це просто зібрання статей з Вікіпедії, рандомних історій автора та дитячих спогадів інших авторів (Любко Дереш, михед, Бабкіна) та підприємців (з банди єдженсі)
Добре, що хоч невелика і витратила небагато часу на неї.
Кожен з нас любить слухати історії, але не кожен вміє розповідати.⠀ ⠀ Новомодне словечко "сторітелінг" (мистецтво розповідати історії) зараз активно вживається і використовується у різних колах. Адже написати історію, яка не залишить байдужим хочеться усім: чи то допис у соцмережах чи роман століття) ⠀ ⠀ Книжка Марка Лівіна як компас направляє у правильне русло написання власної історії, дає інструменти та підказки для гарного тексту, який викликатиме емоції. ⠀ ⠀ Не потрібно очікувати, що після прочитання книги ви відразу будете ґуру створеннч крутих текстів - це не чарівна паличка і навіть не посібник у прямому значенні. Книжка підійде для широких мас, які цікавляться темою і хочуть структурувати базові основи. Текст містить чимало ліричних відступів, історії друзів та колег, які займаються сторітелінгом. Вони вміщені між розділами книги. ⠀ ⠀ На ділі автор через власний досвід демонструє, для чого людям історії, вчить дивитись довкола, слухати очима і чути відкритим серцем.⠀ ⠀ Оформлення потішило - краса у дрібницях. + приємний бонус QR-коди - додаткові відсилки, статті , фото то завжди гуд! ⠀ ⠀ Написано легко з цікавими фактами та порівняннями. Як завжди виділила для себе чимало нового до прочитання.⠀ ⠀ І звісно, якщо ви слухали подкасти чи виступи Марка будете мати ефект наче автор сам начитує текст у вашій голові😅⠀
П‘ять років тому мій список посад і здобутків поповнився новим пунктом - я стала лекторкою. ⠀ Тоді наше бюро ODESD2 зробило сміливий крок і оголосило набір у власну дизайн-школу. Ми стали першою українською студією, яка запровадила безкоштовну дизайн-освіту без обмежень за віком і досвідом для студентів. Результатом навчання для тих, хто дійшов до кінця, стали не сертифікати чи дипломи, а угоди на серійне виробництво і продаж їх предметів. Знання, якими ми ділились, базувались як на теорії, яку кожен із нас вивчав за фахом, так і на практичних навичках, що їх ми здобували в процесі роботи. ⠀ Як керівник медіа-відділу я мала розповісти про всі етапи роботи над текстом та візуальним контентом, але це було другорядним. Моїм головним завданням було донести: людям потрібні історії. ⠀ Ми обираємо друзів за багатьма ознаками, але одна з них - це те, наскільки нам комфортно із ними спілкуватись. Десь так відбувається і з брендами, чию продукцію ми впускаємо в своє життя. Функціональністю чи дизайном здивувати вже не важко - речі повинні мати додаткові смисли, які будуть перегукуватись із нашим світоглядом. ⠀ Книга Марка Лівіна стала для мене можливістю продовжити розмову, яку я почала зі своїми студентами п‘ять років тому. У самій назві книги криється формула успіху сторітелера: дивитись довкола, слухати очима і чути серцем. Лише так, у відкритості до світу і щирості й можна створити хорошу історію. І не має значення, йдеться про збірку оповідань, допис в соцмережах чи опис товару - правила однакові для всіх. ⠀ «Сторітелінг...» не навчить вас писати і не дасть готових сюжетів для письма. Через це, можливо, Марку закидають претензії в тому, що книга не несе практичної користі. Мовляв, до чого в ній усі ці примітки на полях із посиланнями на книги і виступи, до чого розповіді Каті Бабкіної та Євгена Стасіневича? Я ж гадаю, що навчитись добре писати можна лише після того, як ти навчився добре слухати/читати. Лише тоді, коли ти пропустиш крізь себе безліч різноманітних історій, зрозумієш їх, знайдеш себе в них - тоді ти будеш готовий розповісти свою.
Книга містить багато цікавих ідей, досвіду та корисних посилань. Хоча місцями вона здається трохи затягнутою, читається досить легко. Сподобалося знайомство з іншими письменниками, редакторами, критиками, які розповідають особисті історії та спогади. Також залишилось чимало «на подумати», бо Всесвіт зроблений не з атомів, Всесвіт зроблений з крихітних історій
Цю книжку можно було прочитати за один день, але це був перший раз в моєму житті, коли я цілком усідомлено відкладала від себе книгу кожного вечора. По-перше, я хотіла максимально засвоїти та обдумати прочитане, і банально боялась щось пропустити. А по-друге, я не хотіла, щоб книга закінчувалась . Ця книга виявилась на диво атмосферною через ті історії, які я прочитала, та через настрій подачі. Я посміхалась, впізнавала себе, знайомих, сканувала QR-коди, щоб дізнатись більше, і нарешті ловила себе на думці, що неодмінно до неї повернусь.
Ця книга емоційна , бо кожну історію я пропускала через себе. Кожен приклад, та кожна відсилка мала значення і місце.
А ще вона практична і корисна . Інструменти, про які написав Марк працюючі та актуальні. Іноді це були цілком нові речі, а бувало так, що це були вже відомі тобі істини, які ти просто не помічав і ніколи собі не називав.
Я відношу себе до тих людей, які з текстом не працюють, але ця книга не про тексти, вона саме про історії . А історії всюди: в нас, в наших діях, спогадах і думках. Тому я впевнена, що кожен знайде в ній щось для себе!
Читаючи цю книжку, я задумалась, на чому базується аж п‘ятибальний рейтинг книжок у goodreads. Адже книжка може бути хороша (5 зірок), ну, або стерпна (4 зірки). В усіх інших випадках навіщо дочитувати і рейтингувати. Але дочитала.
Найбільш лінива книга, яку мені доводилось читати.
Більше половини книжки це інтерв’ю людей, які розповідають свої, часто не пов’язані з сторітелінгом історії. Уточню: я нічого проти інтерв’ю не маю, часто в технічних книжках про дизайн після розділу в 40 сторінок, дають інтерв’ю з практиком на 2 сторінки. Це виглядає органічно, дає можливість перепоч��ти від теорії і надихає. Тут все навпаки, і це не те чого я очікував. Особливо кумедно, коли всі рецензії на звороті, про те, яка ця книжка феноменальна, написані людьми, які і давали інтерв’ю всередині книжки.
Автор сам в кінці зізнається, що майже весь текст написав в додатку нотаток у телефоні, і це пояснює, чому корисної інформації тут так мало. Зрозуміло, що треба було чимось добити кількість сторінок, щоб виглядало «солідніше». І тут, я (суб’єктивно) з задоволенням б ознайомився з прикладами, завданнями, та хоча б - пустими аркушами для практики. Натомість, я отримав натхненні інтерв’ю, які мені зовсім не допомогли стати кращим сторітелером.
В результаті «навчитися сторітелінгу, незалежно від мети: стати автором роману чи оповідання, створити влучний текст про товар чи послугу або просто зробити цікавий допис у фейсбуці» я не навчився, тому користі і задоволення в книзі я не знайшов.
З позитивного (2 зірки як-не-як): + Марк вміє гарно писати, суто за книгу без інтерв’ю я б сміливо поклав би 4/5 зірок. + Гарні ілюстрації і типографія, естетично приємна книжка. + Наведено кілька цікавих прикладів і посилань на дослідження.
Доступно і стисло про те, як розповідати історії. На жаль надто стисло про самі інструменти та методи. Натомість багато історій, які просто цікаво читати, і не більше. Хочеться більш ґрунтовного опису інструментарію письменника. Дещо доводиться додумувати чи самостійно шукати. Тобто ця книга змотивує та надихне до написання історій. Але не навчить
Розповідати книголюбам про історії – ще та історія 😏😅 ⠀ Хто, як не ми, знаємо про історії достатньо? 😉 Ми точно знаємо, що всі історії різні: короткі й довжелезні, з реченнями на три сторінки і із самих лишень діалогів… На будь-який смак за структурою й за жанром. І для кожної знайдеться свій читач ❤
Думаю, ми всі складаємося з історій і залежно від своїх обираємо ті, які сподобаються. Співзвучні.
Знайшла підтвердження цій думці в коротких особистих історіях відомих людей. Ці історії пронизують усі розділи #СторітелінгДляОчейВухІсерця й оригінально доповнюють розповідь автора. У цих ліричних відступах кожен герой зізнається, що таке Хороша історія – усі відповіді схожі й одночасно протирічать одна одній 🙆♀️ ⠀ Схожі, бо є Загальне розуміння хорошої історії, а протиріччя – Особистий смак. Про друге немає сенсу розповідати, бо скільки людей, стільки й думок, а от Загальні принципи можна звести в одну книжку, що #МаркЛівін і зробив 😊 Від цінностей до Шляху героя – все-все зібрано під палітуркою книжки 📖
Приємний бонус – замітки на полях, особливо, коли вони з посиланням на додатковий матеріал. Я вже давно мрію, щоб усі нон-фікшн книжки були з такими примітками 🙏😌 Ще приємніший бонус – тематичні стікери й картка-завдання для тегу #япишусвоюісторію 📝
Як людина, яка прочитала купу книжок про тексти, скажу, що теорії в книжці достатньо, щоби почати тренувати м’язи сторітелінгу 💪 Практика й тільки практика навчить розповідати хороші історії [чим би хороша історія для вас не була 😎]
This entire review has been hidden because of spoilers.
Воу, це було дуже доречно. І на диво, практично. Я здивована. Те відчуття, коли книгу читаєш, а паралельно робиш реальні кроки для власного тексту. Круто. Буде ще детальний відгук;)
Якщо ви хоч раз зтикалися з копірайтингом, то точно чули про цю свіжу і, головне, українську книгу. Приємно, що автор місцевий, тому що матеріали по темі сторітеллінга, в основному, є на русіші та інгліші. А проте, альманахом моїм ця книга не стала 😕
Багато хто її радив, в тому числі і професійні копірайтери. Очікувань було багато, але вони не виправдалися. Чому?
🧡 Дуже багато води. Напевно, якщо ви ніколи нічого не вивчали про тексти, ця книга буде чудовим вступним матеріалом. Якщо ж щось вже читали, а тим більше щось якісне, або проходили курс, або вже працюєте з текстами - не варто витрачати на неї час. Ну або хоча б погортайте перед купівлею.
🧡 Ніякої конкретики. Ніяких інструментів, структури тексту, базових елементів. Дуже багато «атмосферних» і порожніх фраз. У цьому плані, та ж Елізабет Гілберт з «Великої магією» виривається вперед (але у неї і досвіду в рази більше).
🧡 Автор крутий, але не достатньо. Марк Лівін мені подобається. Він прогресивний, цікавий. Не схожий на наших літераторів. Але досвіду у нього поки мало, щоб писати такі книги. Є купа інших авторів, куди більш зрілих, які зізнаються, що поняття не мають як писати.
🧡 Набагато більше «історій» інших людей, ніж теорії та пояснень автора. У цьому не було необхідності. Я їх не знаю, мені вже не цікаво. Хоча в цих уривках було набагато більше красивих цитат.
Висновок: книга не огидна, ні. Для широких мас, які хочуть одним оком поглянути на сторітеллінг, вона підходить ідеально. Для професіоналів - точно ні. Не варто її використовувати як провідну зірку, тому що ваші тексти будуть далекі від ідеалу.
Тим не менш, вона легко і швидко читається. Як на відволіктися перед сном підійде. Також трошки насмішило, що якщо ви підписані на його Інсту, слухаєте подкаст та переглядали TED Talk, то супер-нових історій у книжці не знайдете. Так ніби нема про що більше говорити. Однак, якщо ви споживаєте тільки один з цих ресурсів, то норм.
Марка Лівіна точно буду читати ще. Може, спробую далі художку. Пише він чудово.
This entire review has been hidden because of spoilers.
Хтось мріє писати гарно, влучно, змістовно, хтось уже пише і з кожним разом в нього це виходить все краще і краще. А хтось і взагалі вважає дане зайняття не вартісним захопленням, не серйозним та надто романтичним, чимось, що притаманне лише легковажним.
«Що? Ти хочеш стати письменником? Хіба це серйозно? Подумай краще…» Мабуть чимало дітей чули щось подібне від своїх батьків. І хто знає скільки талановитих авторів цей світ так і не почув…
Книга Марка Лівіна, відкриває завісу майстерності того, як створювати гарні тексти за допомогою історій що ми пережили, що ми почули, тих що нас хвилюють і т.д. Скажу відверто, хто прочитав цю книгу, мабуть ніколи вже не скаже що писати, це щось легковажне і не серйозне. Вона не велика, проте все коротко і лаконічно. Щоправда, місцями я вчитувався щоб краще зрозуміти, адже текст інколи був складним для миттєвого сприйняття. Деякі історії друзів автора, здавались чомусь, то щирими то поверхневими, не завжди було зрозуміло, як саме це стосується теми перед цим. Ха, серйозну їжу варто краще пережовувати, приблизно такий висновок я зробив для себе з деяких текстів.
В цілому ок, книга займе своє місце у моїй бібліотеці, так як дана тематика мене цікавила і продовжує цікавити. Але мені чогось не вистачило, незнаю, мабуть такий був настрій... Не на усі питання я отримав відповіді і чесно кажучи хотілося б більше практичних порад для натхнення, зрозумілішими словами. Хоча, якщо вже почати слідувати тим що описані, то є над чим попрацювати.
цікава тема. цікавий автор. приємна книга на дотик і візуально. не можу сказати, що дізналась багато нового, але певні знання в голові освіжила і структурувала. писати ви не навчитесь, як прочитаєте книгу. але автор цього і не обіцяє :)) а от замислитись, чи воно вам треба, те письменство, цілком реально. і трохи забагато мені особисто було розповідей інших авторів. визначення, чим саме для них є «хороша історія» — класно. а от спогадів дитинства — забагато.
Що старше ми стаємо, тим більше бачимо у речах, які ніколи не змінюються. Міняємося лише ми. І це добре.😊 ⠀ ⠀Щоб писати, ви повинні навчитись, чути – очима👀, та бачити – вухами👂. ⠀А серцем? - запитаєте ви. ⠀А серцем, потрібно не лише любити💚 ⠀ ⠀Нагостріть усі свої відчуття та приступайте до читання ( для писання ця порада теж дієва). ⠀ Але перед тим, як пірнути на сторінки цієї книги, визначте для себе, хто ви є. Так, так, усе вірно. Хто ви? 🕵️♂️Звичайний мандрівник чи справжній дослідник. Адже від цього залежить, на яку глибину, ви повинні зануритись. ⠀ 🚣♂️Для поверхневого і швидкого читання, вам знадобиться лише звичайна маска. Проте, якщо ви хочете знайти цінні скарби, вам доведеться пірнати до самого дна🏊♀️. А в такому разі, без кисневого балона та ластів, вам не обійтися. ⠀ Але не хвилюйтеся, скарби дістануться усім. Різниця лише у їх цінності. ⠀ Автор оголює частину своїх думок. Як вам на них реагувати, справа ваша. Проте, він це робить щиро та професійно. Марк, не розкриває усю магію написання історій. Він бережно, проводить читача цією межею. Межею, між вами та історіями. Якщо будете уважними та відкритими на текст, відчуєте «магію на кінчиках пальців» А значить, історія вже близько.👣 ⠀ Поради Марка:🎬 ⠀- Не ховайтеся ⠀- Не бійтеся боятися ⠀- Вчіться бути собою ⠀ ⠀ ✏️Пишіть! Нехай натхнення бігає за вами, а не ви за ним. ⠀ Хороша історія, дає можливість бачити, відчувати, смакувати, нюхати та доторкатися. Гадаю, у цій книжці, ви усе це знайдете. ⠀ Мені подобається креативний дизайн обкладинки, нотатки на полях сторінок, та QR коди. Оранжевий колір разить в очі, але дивиться круто) ⠀ Кожна історія, якою діляться відомі люди з Марком, просякнута щирістю, дитинством та глибиною. ⠀ Дякую. ⠀ #читай #сторітелінг #книголюб #книга #книголав #читати_модно #читати_круто #book #читатимодно
Дуже компактна книжечка, яку можна прочитати за вечір-другий. Але я починала читати її разів з десять і не завершувала. Чомусь у мене не виходило зосередитись, я тікала думками кудись далеко й не могла налаштуватись на читання. Та ось одного чудового дня прийшов настрій і книга прочитана повністю. Складається вона з коротких інформативних розділів та історій з життя автора й інших людей. Мені найбільше відгукнулись персональні історії про чуттєвість та пошук себе, навіть не пошук, а шлях до того, щоб прийняти і дозволити собі бути собою. Це мені дуже близько. Так, це не енциклопедія по сторітелінгу і тут охоплена лише частина про написання текстів. Наприклад, в мене на англійській мові був модуль, де ми вивчали сторітелінг з точки зору публічних виступів, це теж дуже і дуже цікаво, є свої фішки та особливості. Тут такого не було, тому не очікуйте, що прочитаєте все-все про сторітелінг лише з цієї книги. Сторітелінг - це дуже популярна і широка тема, а ця книга лише маленька частинка великого, але частинка дуже затишна і приємна.
Якби цей текст було написано десь в журналі - мабуть я б зрозумів. А так - кілька теоретичних фішок з вікіпедії, тексту якого б вистачило на дві колонки в журналі, а коли бачиш, що і цього замало - кличиш друзів, і вони розповідають історії дитинства:) Нижче цитати: Не потрібно далеко йти, аби зрозуміти, що історії правлять світом людей.
--- Щоб пояснити це, я звернуся до «Поетики»1 Арістотеля — одного з найперших посібників для сторітелерів. У ній є термін «анагноризм»ii, який означає момент «упізнання», у якому слухач через знайомий йому образ переживає близькість із дією, яка відбувається.
--- Історія — це найстаріша форма спілкування, у якій можна подати будь-який людський досвід, і вона має надзвичайну силу.
--- У мене був час подумати про нашу криваву історію. Про помилки, яких ми припустилися. Що об’єднує людей? Військо, золото, стандарти? — він заперечливо похитав головою: — Історія. Немає у світі нічого могутнішого за хорошу історію. Нічого не може її зупинити, ніякий ворог її не переможе.
--- Людям потрібні історії ще й для того, щоб пізнавати себе через досвід і називати речі зручними іменами.
--- «Усі світові культури вигадували історії, щоб допомогти людям давати ради хаосу, у який ми потрапляємо з моменту народження. Цей хаос — це все, що нам невідомо, будь-яка незвідана територія, яку нам треба обійти»
--- нас врятувало не тільки вміння пристосовуватися до навколишнього світу, а й талант фіксувати та передавати знання іншим людям.
--- сучасному контексті міф часто сприймається як альтернатива науковому мисленню, як щось, що не містить очевидної доказової бази, але є невід’ємною частиною культури, адже значення має не тільки те, що ми знаємо, а й у що віримо.
--- Про теорію пліток як одну з основ сучасного світу розповідає ізраїльський науковець Ювал Ной Харарі у книжці «Людина розумна»ix. На його думку, група зі 150 осіб могла взаємодіяти лише на основі міжособистісних стосунків і здогадок одне про одного. Цінністю були знання і таємниці, якими обмінювалися люди. Соціологія пояснює це явище «числом Данбара»x — теорією, за якою людина здатна підтримувати в середньому 150 постійних соціальних зв’язків.
--- цінності компанії Googlexi: Ніхто не подбає про вас, крім вас самих. Виходьте із зони комфорту. Завжди придумуйте щось нове. Будь-який лідер повинен інвестувати. Інформація — це кров компанії.
--- Зазвичай людина переходить до цінностей самовираження, коли в неї з’являються додаткові ресурси — гроші та час. Це дає змогу думати про подорожі, освіту, творчість, а не лише про те, де взяти їжу та чим оплатити комуналку.
--- функцій можна навчити, а цінностей — навряд.
--- У сучасній психологічній практиці існує термін «наративна терапія»xix. Людина в цьому підході сприймається як збірка історій, які спочатку потрібно розповісти, а тоді через їхній детальний аналіз зрозуміти, чого цим історіям не вистачає та як саме можна змінити сюжет на краще.
--- Ключовий принцип полягає в тому, щоб визнати: кожна людина достойна поваги і являється єдиним експертом у своєму житті.
--- людина здатна змінити тільки те, що знає про себе, а те, чого не знає, стає її долею.
--- Наше життя — це сума алгоритмів, через які ми вирішуємо власні завдання.
--- Усе почалося в XVII столітті. Видавцям газет тоді було досить важко, тому що папір, фарба і друк коштували чимало, а єдиним джерелом їхнього доходу була передплата, яку могли дозволити собі не так багато людей. Зрештою на допомогу видавцю прийшов дрібний бізнес — власники магазинів, ремісники й торговці, які хотіли розповісти населенню про свої товари через місцеві газети. Вони почали друкувати там оголошення,
--- У 2015 році компанія Microsoft з’ясувала, що тривалість концентрації людини скоротилася до 8 секундxxiv. У мережі це явище називають «епохою золотих рибок», тому що золоті рибки можуть концентрувати увагу 9 секундxxv.
--- станом на 2018 рік на кожну людину у світі припадає 4,6 терабайта інформаціїxxvi.
--- Хороші історії не спекулюють на сентиментах — вони дають відчуття авторської чесності. З тебе не намагаються вичавити сльози — тобі просто показують зустріч із життям як дивом.
--- Якості оповідача Перша якість — це розуміння життя. Звідти береться легкість.
--- Друга якість — це близькість до почуттів, яких раніше не розумів.
--- Третя якість — це впевненість, що я справді можу розповісти історію.
--- У Кастанеди є дивовижний вислів — «магія на кінчиках пальців». Це відчуття, що проявляється в кожному реченні. Завдання автора — не розкрити цю магію, а рухатися вздовж її меж, як рухаєшся вздовж паркану.
--- слова відтворюють у нашій голові картинки об’єктів реальності, які складаються з фактів. Наприклад, коли я кажу «карпатський ліс», кожен подумки малює різні скетчі: у когось виникає образ соснового лісу, що парує після дощу; хтось бачить лише силует гори десь біля Яремча, ну і так далі залежно від отриманого досвіду.
--- Базовим критерієм історії також є ГЛИБИНА, як тези (думки), так і прикладів (фактів).
--- Хороша історія проводить людину однією сильною думкою (сюжетом) від початку до кінця, міксуючи аргументи різної глибини і не забуваючи при цьому виринати назовні.
--- Будь-яка історія має головну думку, що повинна простежуватися від початку і до кінця оповіді. Це відповідь на запитання: «Що саме я хочу розповісти?». Будь-який приклад, який використовується в історії, працює на підсилення головної думки. Усі приклади історії мають різну глибину: якісь легко зрозуміти, для інших навіть потрібна спеціалізована освіта.
--- Не забувайте, що заповідав Вітґенштайн: СЛОВА ЗАПУСКАЮТЬ У ГОЛОВІ ЛЮДЕЙ КАРТИНКИ ОБ’ЄКТІВ ЇХНЬОЇ РЕАЛЬНОСТІ.
--- Природний потяг людей до сторітелінгу ховається за інтуїтивним запитанням «наприклад?», яке ставиш щоразу, коли не розумієш, про що йдеться.
--- Найвищий рівень майстерності — дати в тексті відповідь на питання «навіщо?». Тоді історія міститиме не лише факти і причини, що до них привели, а й кінцеву мету. Схема насправді може передбачати як п’ять, так і двадцять п’ять «чому» — немає обов'язкової кількості питань. Головне, щоб вас влаштовувала глибина відповіді.
--- Головне питання, яке сторітелер повинен ставити перед собою, перш ніж почне працювати з матеріалом: чи не витратить людина свій час даремно, прочитавши мою історію?
--- хороша історія — це як вода з медом: коли потрапляє в поле уваги, засвоюється майже миттєво. Бо вона про тебе або про те, що тобі болить; бо вона знайшла тебе в нескінченних скролах і потоках інформаційного шуму; бо вона зачепилася за щось у твоїй голові й не засмітила при тому намучений мозок. Хороша історія терапевтично вписується в особистий наратив: доповнює його, чистить або ще якось змінює.
--- Мені близька думка, що коміки — найсумніші люди на світі.
--- хорошою є та історія, що проникає всередину і залишається там на довгі роки, а буває, що й назавжди.
--- фраза Оскара Вайлда: «У житті людини лише дві справжні трагедії — не отримати бажане та отримати».
--- Тарантіно геній. Він залишив багато підказок протягом фільму. Але найголовніша з них — ім'я актора Девіда Керрадайна в титрах не перекреслено, на відміну від імен усіх акторів, які грали вбитих персонажів зі списку Беатрікс. Це історія про неймовірну трансформацію людей.
--- Хоч би якою багатомільйонною була цільова аудиторія, сильні бренди завжди працюють на одну людину. Це той ідеальний клієнт, який приносить їм гроші. Вони знають його ім’я, точний вік і шкільне прізвисько, знають, які пісні він співає вранці у ванній. Слабкі бренди працюють з великою групою абстрактних людей, яких по суті не існує (бо неможливо вхопитися за абстракцію). Сильні бренди завжди знають свою людину в обличчяxxxv.
--- Уміння активно слухати — робочий інструмент сторітелера, через який досягається глибина історії.
--- теза, яку приписують Зиґмунду Фройду: «Той, кому не вистачає сексу, говорить про секс, голодний — про їжу, бідний — про гроші, а банкіри говорять про мораль».
--- «А що, як цінність розмови визначається не тим, що говорить людина, а тим, як я це розумію?».
--- хороша історія — це те, що відбувається з кимось одним у Всесвіті і тільки один раз в історії Всесвіту, але при цьому торкає багатьох. У цьому парадокс хорошої історії та хорошої літератури: вони торкаються унікального, але водночас виводять на поверхню щось спільне для нас багатьох. Це неповторність, яку хочеться повторити. І те, що занурює в атмосферу, в іншу реальність, немов в іншу країну, реальну чи уявну.
--- Американська поетеса й політична активістка Мюріел Ракейзер колись написала, що Всесвіт складається не з атомів, а з історій.
--- Я зрозумів, що для будь-якого бізнесу креативність є потужною силою. Не планування, не аналітика (хоча вони теж мають бути), а саме креативність. Це енергія, яка допомагає людям рухатися вперед з космічною швидкістю.
--- хороша історія — це та, що залишає слід: зосереджує, дає ширший погляд, спрямовує чи артикулює цінності.
--- У своїй книжці «Анатомія історії» (The Anatomy of Story)xlv американський сценарист Джон Трубі виділяє сім пунктів, через які потрібно провести героя, щоб історія була цілісною і драматичною. Ними можна скористатися під час глибинного інтерв’ю з людиною, щоб сповна розкрити її характер. Потреба Чого людина потребує саме зараз? Прагнення Чого людина прагне глобально? Ворог Що перешкоджає їй задовольнити потреби й досягнути великої цілі? План дій Що людина готова зробити, щоб задовольнити потребу й почати рухатися до цілі? Бійка Що відбувається, коли людина зустрічається зі своїм ворогом? Чи спрацьовує план? Прозріння Що цінного зрозуміла людина під час бійки? Нова ситуація Як вона
--- Сильна історія — це пережитий досвід, у якому людина не просто підіймала вагу, а й придумала, як робити це краще, і готова поділитися досвідом.
--- «Перш ніж почати ходити, дитина має сто разів упасти, обкакатися і поплакати». Дорослі у багатьох справах теж не надто вирвалися вперед.
--- Меседж — це сума тексту й персональної реальності кожного читача чи слухача.
--- ДАТИ ІСТОРІЇ ВІДПОЧИТИ. «Пиши п’яним, редагуй тверезим». Ця вічна фраза Гемінґвея штовхала не одне покоління молодих авторів до творчості «під градусом».
--- Інсайт — це багатозначний термін, який використовують у різних сферах на позначення раптового усвідомлення певної проблеми чи шляху її розв’язання. Термін у широкий вжиток увів німецький психолог і лінгвіст Карл Бюлер у сфері психології. Але тепер його використовують на позначення процесів і в інших галузях — від сфери комунікацій до медіа.
--- Інсайт — це момент прозріння, коли людина раптово усвідомлює певну інформацію чи досвід. Цей термін увів Карл Бюлер у сферу психології. Але пізніше його підхопили інші галузі — від реклами до медіа.
Вміти розповідати історії, та ще й такі, аби вони змушували переживати весь спектр емоцій разом з головним героєм, це те що необхідно кожному. Неважливо, чи ваша робота пов’язана з текстом (як то у письменників, копірайтерів, чи рекламників), чи ви просто спілкуєтесь з друзями. Донести свою думку правильно, лаконічно й так щоб картинки в голові з'являються, може кожен.
Тому сьогодні, я хочу розповісти вам про книгу «Сторітелінг для очей, вух і серця», Марка Лівіна. Автор книги — пиcьмeнник, видaвець The Village Укpaїнa та ведучий подкасту «Простими словами». Окрім цього, він автop i куpaтop куpcу зi cтopiтeлiнгу в Шкoлi кoмунiкaцiй Bazilik.
Книга поділена на три частини: 1) Скорочена історія історії. 2) Що писати. 3) Як писати.
В перших двох, ми прочитаємо декілька прикладів добре структурованих, чуттєвих, іноді й смішних історій. Всі вони - це історії в моменті, що складаються зі спогадів та відшліфованих дрібниць. Згодом на практиці, ми дізнаємось, як фіксувати події, що відбуваються з вами «Тут і зараз». Окрім цього, ми розберемо, що важливо для слухача вашої історії, які бувають цінності, та компоненти цікавої сторії. Для цієї книги своїми історіями поділились — Любко Дереш, Ілля Полудьоний, Катерина Бабкіна, Володимир Єрмоленко та інші.
Практична частина книги дає розуміння того, як правильно подати вашу історію. Навіщо їй «Тема-фокус-формат»? Як писати за схемою: «Що? -І що? - І що тепер?». Короткий відступ: два роки тому, в Книгарні Є, я отримала стікер на якому був зображений Марк Лівін, з вищезгаданими «Що?». Я не могла в’їхати в цю тему, допоки до мене не потрапила ця книга про сторітелінг 🙂
Звісно, автор книги не навчить вас книгою в 184 сторінки, як сісти й написати круту історію, просто вже. Він дає інструментарій, приклади, запитання — які дозволять з ідеї перетворити вашу історію на зрозумілий, змістовний та корисний текст. Він закликає практикуватись систематично, читати вголос, редагувати свої тексти. І головне, писати про те що важливо й турбує вас.
Варто додати, що по всій книзі читачі можуть знаходити QR-коди та «нотатки на полях». Перше, миттєво відкриє на вашому смартфоні, статті чи відео на які посилається автор. В свою чергу, записи на полях — це скоріше подібно на останні штрихи та уточнення автора перед публікацією.
Книга містить описи властивостей хороших історій на думку видатних людей, успішних в медіа\письменництві. Тобто якою має бути вдала історія. Думаю, що кожен з нас сам має власні критерії хорошої історії, що любить читати\слухати, що справляє на нього враження. Ну але цікаво було дізнатись, що говорять про це інші. З усіх присутніх в книзі особистостей, які ділились власним досвідом у сторітелінгу, мені знайомий лише Любко Дереш. І от цікаво, чи це я не настільки обізнана, що мені невідомі такі діячі, чи це автор підібрав недостатньо відомих знаменитостей?
Багато читачів вказують, що в книзі немає конкретики як саме писати історію. Але є ж ціла третя частина "Як писати"! Оскільки кожна людина є індивідуальність, то універсальних методів, створених кимось, бути не може, даним автором в тому числі. На мою думку, кожен сам повинен відчути як йому вдало самовиразит��сь. Дея��і поради\прийоми написання історій, донесення думки мені все-таки сподобались. Особливо схема Кріса Андерсона, куратора конференції TED: "Що? -І що? - І що тепер?"
Також дуже вразило як автор трактує есе Хорхе Луїса Борхеса "Чотири цикли", а саме "Убивство Бога". А й справді:"...під убивством Бога також можна розуміти вбивство ідеї чи її фізичного втілення". Так, історія повторюється, але Христа зараз вбивають у вигляді популяризації атеїстичних поглядів.
Книга непогана і вважаю не заслуговує того гнівного негативу, який ллється на неї від деяких хейтерів.