Новини

by Андрій Войніцький

«Але ж це Харків, дитинко…» — каже собі герой цієї неординарної книги. Рідко можна відчути таку напругу, як у дебютному романі Андрія Войніцького, такий болісний саспенс, такі стрімкі й неочікувані повороти сюжету. Це воістину Харків, найсправжніший, тільки замість симпатичного аверсу цієї блискучої монети перед читачем чи не вперше постає похмурий реверс міста-мільйонника, його жорстокий, часом кривавий виворіт, потопаючий у випарах синтетичних наркотиків. Першокласний трилер — і точно вивірена психологічна оповідь про те, як життя, що так багато обіцяло спочатку, розлітається на друзки…

Рідко можна відчути таку напругу, як у дебютному романі Андрія Войніцького, такий болісний саспенс, такі стрімкі й неочікувані повороти сюжету. Це воістину Харків, найсправжніший, тільки замість симпатичного аверсу цієї блискучої монети перед читачем чи не вперше постає похмурий реверс міста-мільйонника, його жорстокий, часом кривавий виворіт, потопаючий у випарах синтетичних наркотиків. Першокласний трилер — і точно вивірена психологічна оповідь про те, як життя, що так багато обіцяло спочатку, розлітається на друзки…

Книга досліджує іншу, темну сторону життя Харкова 2000-х років, з його злочинцями, наркотиками, повіями, “мажорами”… Але ця книга не лише про Харків, події описані у книзі могли трапитися у будь-якому місті України 2000-х років.

Андрій Войніцький – харківський журналіст, журналіст-розслідувач.

448 pages

Published January 1, 2018

Reviews

[Julia Polishchuk · Rating 3 out of 5]

Мене постійно крило спогадами з общаги. Гарно написано в цілому. Та сюжет не по моїй душі

[Ihor Zinchuk · Rating 3 out of 5]

Нічні таємниці великого міста: торгівлю наркотиками у клубах, вседозволеність «золотої молоді», автомобільні перегони без правил на вулицях, вседозволеність мажорів розкриває письменник, журналіст Андрій Войніцький у своєму дебютному романі «Новини». За жанром це – трилер з елементами психологічної прози. Скажу чесно, спочатку книжка мені не дуже сподобалася через теми, які, за загальноприйнятими нормами поведінки у суспільстві є неприйнятними, а ще мій внутрішній протест викликало розуміння того, як на жаль, люди не цінують здоров`я, яке вони мають, як дар від Всевишнього і самі його руйнують, тому що їм нудно від аж надто розкішного життя… Дивно, як люди самі собі шукають пригод, замість того, щоб допомогти тим, хто цього потребує, якщо багаті не знаходять сенсу у своєму житті.
Переконаний, що якби головна героїня в романі донька депутата Наталія Штос, судову справу про вбивство якої розслідує журналіст Данило Кисленко, опинилася у інвалідному візку, то вона б по- іншому ставилася до життя, цінувала б кожний новий прожитий день і прагнула б змінити своє життя на краще, а не «підсідала б на наркотики» у товаристві сумнівних друзів, котрим потрібні лише гроші дівчини, а не вона сама, як особистість. Події роману відбуваються у Харкові. Перед читачем постає «темний» бік життя міста, про який не розкажуть у жодних екскурсійних путівниках, певне саме в цьому і є неординарність роману, адже письменник наважився сказати те, про що мовчали інші.
В тексті книги трапляється нецензурна лексика і можна прочитати про спосіб вживання наркотичних речовин.
Письменник привертає увагу до низки проблем, які є актуальними для правоохоронної системи України сьогодення. А саме: бажання прокуратури якомога швидше знайти винуватця злочину, щоб закрити резонансну справу, яка набула розголосу в мас-медіа; байдужість прокурора до долі обвинуваченого Руслана Захарченка, який уже тривалий час перебуває у СІЗО в очікуванні суду та вироку у справі.
Виразним елементом психологізму в романі є епізод зачитування щоденника вбитої Наталі Штос під час судового процесу: «Спокій зник назавжди, змінившись сумішшю паніки, страху, депресії і відчаю… Потім настала доба, до краю сповнена болю, коли вона, лежачи на боці в кутку акваріума, здригаючись, жадібно ковтала залишки вологи…. Тепер лише довгасті, розмиті тіні до всього байдужих Господарів відбивалися у її налитих кров`ю, осклілих очах …»
Як бачимо, навіть із тексту наведеного уривку, Андрій Войніцький спонукає читача до думки про те, що причиною смерті Наталії Штос стала байдужість до неї з боку рідних та друзів, адже за показними веселощами та вечірками, які дівчина влаштовувала для тих, кого вважала своїми друзями, вона приховувала самотність та глибоку внутрішню порожнечу.
Ось як письменник висловлює вустами одного з персонажів думку про те, чому варто цінувати кожен день життя і вміння бути вдячним за це Богові: «Чому ж ми так часто просимо Господа про щось дрібне і так рідко дякуємо за те багатство, що Він нам дав?. Чому ми не кажемо: «Спасибі Тобі, любий Господь, за те, що дав мені дві руки, дві ноги і мільйони подихів! »»
На мою думку, особливо правильним та актуальним є твердження про те, що поняття «щастя» є відносним і кожен з нас вкладає у його зміст щось своє, таке глибоко сокровенне і бажане. Для когось щастя це – сім`я і діти, для когось – подорожі, для когось – мати багато грошей, а може – слави і визнання.
«Можливо щастя – це як вода, воно таке природне, що навіть непомітне, і всі ми борсаємося в ньому наче риби, і розуміємо, що воно в нас було, те щастя,тільки тоді, коли його вже нема... Тож щастя – це те, що завжди в минулому часі…»
Завершуючи, хочу наголосити, що у тексті читацького відгуку висловлюю винятково своє особисте сприйняття прочитаного і моя думка та враження є суб`єктивними. Кожен, хто читатиме цю книгу, може зробити свої власні висновки.
Тож читайте! Думайте! Радійте кожному новому дню, адже це шанс на зміни і лише від Вас залежить чи використати цей шанс або ж, навпаки, змарнувати цю мить, яка не повториться вже завтра.

[Barnes · Rating 4 out of 5]

Кримінальний трилер і дебютний роман Андрія Войніцького. Читаючи анотацію можна подумати що це дуже «Харківський» роман, але, на мою думку, це не так. Події справді відбуваються в Харкові, тут згадуються райони та заклади, але я не вловила цього духу міста, хоча я й не вважаю це мінусом. Події роману можна спокійно накласти на будь-яке інше більш-менш велике українське місто і відчуття були б схожі, на жаль. Бо цей твір про людську байдужість, корупцію, наркотики, «перевертнів у погонах» та вибір.
Роман класний і читається доволі просто, але я б не радила до прочитання тим, хто не готовий спостерігати на сторінках темну сторону міста, наркотичні приходи, пиятики, бійки та «розборки». Текст бурхливий і непередбачуваний. Журналіст, що висвітлює судовий процес із вбивства дочки заможного чоловіка і кримінального авторитета, за волею випадку чи з власної тупості вплутується у липкий злочинний світ. Часом ти зупиняєшся посеред читання і питаєш себе: що тут в біса роблять неосоціалістичне угрупування невдах чи неопротестантська церква із пастором наркоманом, куди це все несеться? Але тим і цікавіше. В романі Войніцького нам зустрічаються абсолютно різні персонажі, та навряд чи когось із них можна назвати позитивним. В одному з відгуків хтось написав, що ця книга «розбиває віру у правильність хоч чогось, накопичує стереотипи та упередження. Вона лякає своєю божевільною відвертістю, але змушує мобілізуватися і критично подивитися на світ навколо». Я б погодилася із цими словами, книга справді допомагає зняти рожеві окуляри. Однак, події роману відбуваються у нульових, тож хочеться сподіватися, що зараз ситуація хоч трохи краща, а якщо ні, то ми маємо куди спрямувати суспільну увагу.
8/10

(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)

[Богдан Бедрій · Rating 5 out of 5]

Книга викликала в мене спогади про мої двітисячні. Оця боязнь ментів, які мордаті, махають в клубах ксівами. Допити з катуваннями у відділках, вибивання зізнань. Атмосфера відчувається майже у всьому, оповідач щедрий на деталі на влучні порівняння. Побиття мало не до смерті в клубі, пияцтво у гуртожитку, батьки на заробітках у Москві.

Головний герой не викликає позитивних емоцій, йому важко співпереживати через його поведінку, але цікаво було слідкувати за його вчинками та думками.

Вся історія та події насичені наркотиками та депресією. Навіть події змінюються схоже: є моменти ейфорії, що змінюються важкими відходняками, відчуженням та повсюдним нігілізмом.

Барига Саша мені здався схожим на Тайлера Дердена, напевно Паланік трохи вплинув на всіх міленіалів. Це тінь. Як пише у вікі: сукупність низьких бажань, грубих потягів, що є прихованими або несвідомими і конфліктують із свідомістю людини.

Українські автори пишуть цікаву та захоплюючу літературу.

[Viktoria Neborikina · Rating 2 out of 5]

Рано раділа, коли думала, які ж класні книжки мені трапились у Вересні. Ну то було перші 2 тижні. Далі отаке 🤪

Коли ніколи особлив не цікавилась політикою (не рахуючи війни), аж ось довелось поринути у неї з головою через цю книгу.
Не дуже подобається, як автор пише про Харків. А може то він показує відношення головного героя, який мені теж не подобається. Наркоман, не поважаючий свою дружину, гуляка й пиятик. Ще й постійно наривається на проблеми. Такий собі новиняр з тебе Даню!

"Ми опинилися у типовому дворі спального району, по периметру якого чатували потворні дев'ятоповерхівки. І все інше тут було типове - дитячі майданчики, дитсадок, пірамідальні тополі, контейнери для відходів. З таких саме дворів - клітин і складається організм, що зветься Харковом"

Закулісся новин відкрилося на якийсь міліметр, особливо нового не пізнала. Тому не ведіться на назву й опис. То таке.
Новини Андрія ��ойніцького не сподобались взагалі. Поставила двійку

"Чому люди не люблять журналістів? Ми нічим не гірше й не кращі за людей інших професій, за столярів припустімо, або ж за водіїв трамваїв, і нам не можуть цього вибачити. Від наз завжди вимагають святості. Чому її не вимагають, наприклад, від юристів чи кухарів?"