What do you think?
Rate this book
Наші Котики. Бліндаж
Кіноповість «Наші котики» — це трагікомічна розповідь про пригоди бійців АТО, створена за мотивами сценарію однойменного фільму режисера Володимира Тихого, який він написав у співавторстві з Валерієм Пузіком. Події розгортаються на початку гарячої фази війни на сході України. На одну з позицій фронту заступають на бойове чергування головні герої: інженер, актор і продавець квітів. Воїни-добровольці, як і тисячі їхніх побратимів, і гадки не мають, що відіграють вирішальну роль у захисті Батьківщини поки ставатиме на ноги боєздатна регулярна армія. Історії головних героїв з позивними Літо, Професор і Грін, які доброволець Валерій Пузік узяв з реального фронтового життя, передовсім писалися для вебсеріалу «Бліндаж». У виданні вміщено дев’ять сюжетів.
252 pages, Hardcover
Published January 1, 2020
1 person is currently reading
18 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 5 of 5 reviews
September 17, 2020
Певно, це перша кіноповість, екранізацію якої я бачила.
Трохи передісторії. Був собі веб-серіал "Бліндаж", в основу якого лягли байки з буднів війни на Сході. Троє українських бійців: Грін, Літо і Професор — несуть службу в невеликому бліндажі. З ними трапляються різні кумедні, драматичні й почасти гіркі ситуації, з яких вони виходять тільки сильнішими. Із дев'яти історій, які представлено в другій частині книжки, відзняли лише три, але я обов'язково раджу вам їх подивитися. Основна відмінність від "Наших котиків" — ці сюжети значно похмуріші й позбавлені зайвої епатажності. Ти смієшся й водночас ковтаєш цебро гіркої води. Але реальність не завжди така, якою б ми хотіли її бачити, правда ж?
Кіноповість "Наші котики" повторює сюжет однойменного фільму. Попри те мені було ненудно прочитати цю кіноповість. Цьому допомагає форма — невеличкі, вичерпні розділи з чудернацькими ситуаціями й гумором, щедро доповнені простими, але динамічними ілюстраціями. Та й сама книжка маленька, чисто тобі покетбук, який легко надається до читання в громадському транспорті. Якщо "Бліндаж" оголює певні рани, то "Наші котики" говорять про війну легко: все ще виносячи гіркоту ситуації на поверхню, але кепкуючи з неї до тої межі, де перетинаються речі, з яких етично і неетично сміятися. Особливо мені сподобалася історія про журналістку Олю, яка приїхала для того, щоб почути "всі точки зору". І хто з нас не відчув моральної втіхи, коли вона зрозуміла свою помилку?
Коли ми з сестрою ходили на "Наших котиків", зал в кінці аплодував стоячи, і це, я вважаю, було прекрасно. Чи обов'язково читати цю книжку? Можливо, ні. Але це ще одна форма, щоб зануритися в ту добре зліплену історію, що не дає нам забувати про війну, але робить це так позитивно, що хочеться вірити тільки в нашу перемогу.
Трохи передісторії. Був собі веб-серіал "Бліндаж", в основу якого лягли байки з буднів війни на Сході. Троє українських бійців: Грін, Літо і Професор — несуть службу в невеликому бліндажі. З ними трапляються різні кумедні, драматичні й почасти гіркі ситуації, з яких вони виходять тільки сильнішими. Із дев'яти історій, які представлено в другій частині книжки, відзняли лише три, але я обов'язково раджу вам їх подивитися. Основна відмінність від "Наших котиків" — ці сюжети значно похмуріші й позбавлені зайвої епатажності. Ти смієшся й водночас ковтаєш цебро гіркої води. Але реальність не завжди така, якою б ми хотіли її бачити, правда ж?
Кіноповість "Наші котики" повторює сюжет однойменного фільму. Попри те мені було ненудно прочитати цю кіноповість. Цьому допомагає форма — невеличкі, вичерпні розділи з чудернацькими ситуаціями й гумором, щедро доповнені простими, але динамічними ілюстраціями. Та й сама книжка маленька, чисто тобі покетбук, який легко надається до читання в громадському транспорті. Якщо "Бліндаж" оголює певні рани, то "Наші котики" говорять про війну легко: все ще виносячи гіркоту ситуації на поверхню, але кепкуючи з неї до тої межі, де перетинаються речі, з яких етично і неетично сміятися. Особливо мені сподобалася історія про журналістку Олю, яка приїхала для того, щоб почути "всі точки зору". І хто з нас не відчув моральної втіхи, коли вона зрозуміла свою помилку?
Коли ми з сестрою ходили на "Наших котиків", зал в кінці аплодував стоячи, і це, я вважаю, було прекрасно. Чи обов'язково читати цю книжку? Можливо, ні. Але це ще одна форма, щоб зануритися в ту добре зліплену історію, що не дає нам забувати про війну, але робить це так позитивно, що хочеться вірити тільки в нашу перемогу.
December 8, 2020
Легка та водночас глибока історія про те, ким є ми, коли до нас приходе війна.
January 22, 2021
Перед тим як читати цей допис, знайдіть пісню Юркеш - Жовтий скотч, тихенько вмикніть для фона і лиш потім читайте
.
Хтось каже що це сатира, інші називають чорною комедією, автор пише так, "Наші котики" це трагікомедія, наголошуючи, що самі історії взяті з реального життя бійців добровольчих батальйонів та ЗСУ
.
Отже інженер, театрал та продавець квітів. Вони різного віку, статусу та світогляду... Вони добровольці і вони не ідеальні, тут немає пафосу та диферамбів, вони живі люди і їх характери куються тут таки, в бліндажі, в окопах, під обстрілами
.
"Капелан не витримав. Він з усієї сили замахнувся і жбурнув свою лопату.
- Що за жалюгідне ниття? Хто сміявся в обличчя смерті? Хто наплював на ситий міщанський мішок? Хто вибрав свободу, навіть ціною власного життя? - Ви - добровольці! Ви своїм прикладом звільнили сотні тисяч від зневіри. Відкрили їм очі на справжній сенс буття. Ви змінили хід історії. Ще настане час, коли світ зрозуміє, що за потворі дали по зубах українці..."
.
P.S. Книга читається дуже легко і мабуть в тому був задум, щоб через кумедні, безпафосні та часом гіркі моменти передати ту фронтову атмосферу, що царює на сході. Передати так, щоб навіть підлітки, які далекі від політики, могли взяти до рук цю книгу і зрозуміти "ху із ху?"
.
P.P.S. і коли навіть в Москві говорять про фільм знятий за цією книгою і він підриває їм пукани, то це знак якості. Тому книгу варто читати, фільм дивитися, а ще знайдіть на ютубі міні-серіал "Бліндаж" він теж із цієї серії і вартий вашої уваги
.
Хтось каже що це сатира, інші називають чорною комедією, автор пише так, "Наші котики" це трагікомедія, наголошуючи, що самі історії взяті з реального життя бійців добровольчих батальйонів та ЗСУ
.
Отже інженер, театрал та продавець квітів. Вони різного віку, статусу та світогляду... Вони добровольці і вони не ідеальні, тут немає пафосу та диферамбів, вони живі люди і їх характери куються тут таки, в бліндажі, в окопах, під обстрілами
.
"Капелан не витримав. Він з усієї сили замахнувся і жбурнув свою лопату.
- Що за жалюгідне ниття? Хто сміявся в обличчя смерті? Хто наплював на ситий міщанський мішок? Хто вибрав свободу, навіть ціною власного життя? - Ви - добровольці! Ви своїм прикладом звільнили сотні тисяч від зневіри. Відкрили їм очі на справжній сенс буття. Ви змінили хід історії. Ще настане час, коли світ зрозуміє, що за потворі дали по зубах українці..."
.
P.S. Книга читається дуже легко і мабуть в тому був задум, щоб через кумедні, безпафосні та часом гіркі моменти передати ту фронтову атмосферу, що царює на сході. Передати так, щоб навіть підлітки, які далекі від політики, могли взяти до рук цю книгу і зрозуміти "ху із ху?"
.
P.P.S. і коли навіть в Москві говорять про фільм знятий за цією книгою і він підриває їм пукани, то це знак якості. Тому книгу варто читати, фільм дивитися, а ще знайдіть на ютубі міні-серіал "Бліндаж" він теж із цієї серії і вартий вашої уваги
March 27, 2020
На обкладинці книги написано, що переді мною «трагікомічна повість про пригоди бійців АТО, що була створена за мотивами сценарію до однойменного фільму». На жаль, під час прочитання книги, головною думкою було — дуже добре, що на показ у кінотеатр я не попав, і як добре, що я швидко читаю і книга вже закінчується.
І лише продивившись трейлер до фільму, я зрозумів, що формат «Котиків» — суто екранний. Бо увесь гумор, усі інші смішні, чи які мали б бути смішними, моменти просто не зчитуються зі сторінок книги. Все читається як якийсь гумор рівня «нас відправили від нашого ВНЗ грати у КВК, ми не дуже хотіли залишатись на «парах», тому ми у потягу щось зліпили, а тепер читач у цьому нехай сам розбирається). І питання навіть не у фантастичності оповідання, а у тому, що читачу з героями книги не вдається потоваришувати, бо вони не розкриваються, а так і залишаються «пластиковими».
А на екрані, чи в трейлері, усе хоч якось «грає», хоч я і досі не впевнений у загальному враженні, яке б на мене справив фільм.
Бо під час прочитання подібної літератури про війну нашої країни завжди намагаєшся знайти людей, які були б схожі на персонажів книги, і це той самий випадок, коли не знаходиш нікого, ніхто не асоціюється з персонажами…
Єдине, що запам’яталось та зачепило — ситуація з артилерією та зміною їхньої думки (щоб не сильно «спойлерити»). До сліз зачепило. Бо знаю, що так відбувалось не раз.
Але тут треба повернутись до формату самої книжки. Вона складається з двох частин, де перша — адаптований сценарій кіноповісті, а друга — адаптовані для друку сценарії веб-міні-серіалу «Бліндаж». І якщо до другої частини у мене питань немає — замальовки про життя окремо взятих персонажів в окремо взятих умовах виходять на телебаченні, в інтернеті, а також у друкованій продукції доволі давно. Одна локація, ті ж самі герої, професійно-побутовий гумор. У кожного з нас зараз перед очима постає свій приклад, але він точно є.
І лише продивившись трейлер до фільму, я зрозумів, що формат «Котиків» — суто екранний. Бо увесь гумор, усі інші смішні, чи які мали б бути смішними, моменти просто не зчитуються зі сторінок книги. Все читається як якийсь гумор рівня «нас відправили від нашого ВНЗ грати у КВК, ми не дуже хотіли залишатись на «парах», тому ми у потягу щось зліпили, а тепер читач у цьому нехай сам розбирається). І питання навіть не у фантастичності оповідання, а у тому, що читачу з героями книги не вдається потоваришувати, бо вони не розкриваються, а так і залишаються «пластиковими».
А на екрані, чи в трейлері, усе хоч якось «грає», хоч я і досі не впевнений у загальному враженні, яке б на мене справив фільм.
Бо під час прочитання подібної літератури про війну нашої країни завжди намагаєшся знайти людей, які були б схожі на персонажів книги, і це той самий випадок, коли не знаходиш нікого, ніхто не асоціюється з персонажами…
Єдине, що запам’яталось та зачепило — ситуація з артилерією та зміною їхньої думки (щоб не сильно «спойлерити»). До сліз зачепило. Бо знаю, що так відбувалось не раз.
Але тут треба повернутись до формату самої книжки. Вона складається з двох частин, де перша — адаптований сценарій кіноповісті, а друга — адаптовані для друку сценарії веб-міні-серіалу «Бліндаж». І якщо до другої частини у мене питань немає — замальовки про життя окремо взятих персонажів в окремо взятих умовах виходять на телебаченні, в інтернеті, а також у друкованій продукції доволі давно. Одна локація, ті ж самі герої, професійно-побутовий гумор. У кожного з нас зараз перед очима постає свій приклад, але він точно є.
January 16, 2024
Починається книга просто божественно, проревлася кілька разів, зокрема на згадці про ще живого Максима "Далі" Кривцова, і завершила читати з єдиною думкою: "Хай би вже порозривало на дрібні шмаття всіх москалів до однісінького".
Displaying 1 - 5 of 5 reviews