Теплі полярні ночі

by Yuriy Tarnawsky, Юрій Тарнавський, Маx Nestelieiev (Translator)

Обдарований безмежною уявою та нестерпною жагою до невідомого, хлопчик пізнає життя в ідилічній довоєнній Польщі та кошмарній Україні часів Другої світової. Життя в найновішім романі Юрія Тарнавського виявляється сповненим тепла та чарів безконечної полярної ночі.

208 pages, Hardcover

First published January 1, 2019

About the author

For Ukrainian-language profile see Юрій Тарнавський

Reviews

[Inna · Rating 4 out of 5]

Дуже незвичайна форма роману, що складається з питань-відповідей, коли інтерв’юер неначе уже знає все, що герой хоче оповісти.

Придумані спомини про дорослішання. Загартована фантазіями реальність. Спочатку передвоєнна Польща, потім Україна. Текст, що дивує своєю мерехтливістю, фрагментарністю, мозаїчністю дитинства, щоб потім ми змогли з головним героєм стати свідками страт та втрат. Разом з рецептом помідорової зупи, купаючись разом з іншими хлопцями у річці Наталка, засинаючи під літнім небом з історіями про хоробрих козаків, ми не уникнемо німецьких патрулів, мертвого у заростях рододендрона, утоплених кошенят та страху російської окупації.

[Oleh Bilinkevych · Rating 4 out of 5]

Автор у форматі інтерв’ю пригадує події дитинства, переплітаючи реальні події із власного життя з фікцією. Можливо, для когось такий формат створить певні труднощі у сприйнятті, адже розповідь досить часто змінює фокус і викликає відчуття фрагментарності. Та як на мене, такий формат дає змогу читачеві долучитись до оповідки і поміж спогадами автора, відкрити власні скрині споминів.

Книга поділена на 3 частини: теплі, полярні, ночі. Навіть структурно автор натякає, що розповідь з чарівних спогадів дитинства поступово перетікатиме в темну сутінь ночі, якою уособлюються жахи війни.

Дивовижно, як звичні дитячі розваги, відвідини школи, риболовля, пустощі з ровесниками можуть співіснувати із масовим знищенням євреїв, яке хлопчик спостерігав особисто, чи смерті рідних людей.

Ще й відкритий фінал, який не дає спокою. Так і нутрує бажання дізнатись, як склалась доля хлопчика

[Maryna Ponomaryova · Rating 5 out of 5]

Яка була кімната?
Довгаста й вузька, з високою стелею, залитою рожевим і медовим світлом гасової лампи, а тіні на стінах скидалися на ряди високих чоловіків у довгих чорних сутанах із суворими, але доброзичливими поглядами. Вони схвально кивали, коли перед сном мене садовими в цинкову балію і купали в теплій воді, бурштинуватій від замоченої в ній дубової кори, від чого моя шкіра аж порипувала. Іноді замість кори замочували м’яту, і її свіжий запах супроводжував мене в затишний світ ліжка...»
Автобіографічний гротескний мрійливий ностальгічний безжалісний нестерпний спокійний повільний роман. Коли лишень питання від самого себе зможуть допомогти скласти пазл того, як все було - від бабусиного саду, до дитячих мрій, до жостокої війни, до насильства, свободи, смерті, ігор, образ, дитячих думок про дорослі речі. Майстерна композиція, оповідь, що ллється, відточені слова.
Не розумію, чому так мало відгуків на цю книгу, таку нічну, теплу й полярну.

[Маx Nestelieiev · Rating 5 out of 5]

символічна автобіографія+спогади+мовна подорож від учасника "Нью-Йоркської групи".

[nstmsnnk · Rating 4 out of 5]

Була спокуса сприймати цей твір як мемуари. Та Юрій Тарнавський говорив про те, що саме автобіографічні факти заважали йому при написанні роману - «вони ставали на заваді його уяві виявитися повністю».
Форма запитань і відповідей створила відчуття позачасся. Тут в приємні спогади дитинства просочуються жахи війни, жорстокість. Коли страшні видовища, вбивства стають буденністю. Коли війна проникає в мозок і життя кожного.

Надзвичайно щемким здався мені момент наприкінці твору, коли головний герой потратив до свого будинку:

«Спершу хата видалася мені чужою і начебто належала вона комусь іншому, а не нам, але згодом я почав пригадувати розташування кімнат, яке запам'ятав, ще ходячи тут з батьками, коли хату будували, і дедалі дужче відчував, що я в себе — в нас — удома...Хата належала нам. Я уявив, як ми живемо в ній учотирьох, наче мама досі жива і тато з нами, а війни не було й нам із Норою не треба нікуди тікати.
Задоволений і втихомирений, яким не був уже давно, я вийшов, замкнув двері, поклав ключ до кишені й повернувся до баби»

[Pavlo Shchepan · Rating 5 out of 5]

надзвичайно чуттєва історія маленького хлопчика, який стикається із тим, що важко пояснити, навіть, собі дорослому - з війною, злочинами і втратами. людськими гріхами і дитячою радістю.
насичена метафоричними зворотами, які попадають у серцеві яблука.
місцями відверта, але тим самим відкрита, щира і та, що викликає співчуття і емпатію.
рекомендую усім.

[Maryna Lysun · Rating 2 out of 5]

Напочатку мене заінтргувала назва. Однак, від самоі книжки мені було ні тепло, ні холодно. Я не оцінила ні напускноі наівності головного героя (на зразок Бруно з "Хлопчика в смугастій піжамі"), ні його фройдівських снів чи мрій. Як на мене, авторові не вдалося передати подіі через призму дитячого світогляду і книжка вийшла фрагментарною і не глибокою.

[Олександр Заїка]

Тарнавський розбудовує свою оповідь у вигляді допиту. Допиту своєї власної пам'яті, яка відтворює історичні події часів вторгнення радянський/німецьких/радянських військ на територію Східної Галичини. Робить він це майстерно змішуючи факти і вимисел, тим самим створюючи псевдобіографічне панно, яке в свою чергу підриває довіру до тексту, який ти читаєш. Весь час не міг позбутися від асоціацій з "Розфарбованим птахом", хоча Теплі полярні ночі" майже не намагаються шокувати. Чимало вже прочитано літератури про події другої світової, але цей текст зі мною на довго не залишиться. 6 істроричних фікшинів з 10.

[Сергій Чумак · Rating 4 out of 5]

Юрій Тарнавський "Теплі полярні ночі"

"Я востаннє озирнувся перед тим, як піти. Хата належала нам. Я уявив, як ми живемо в ній учотирьох, наче мама досі жива і тато з нами, а війни не було й нам із Норою не треба нікуди тікати"

🥇 Звернув увагу на цю книгу виключно тому, що вона є одним із претендентів на цьогорічну Шевченківську премію. Це тим більше несподівано, що вона видана ще у 2019 році і тоді пройшла непоміченою. Зокрема на Goodreads станом на сьогодні у неї лише 33 оцінки і 10 відгуків.

📚 Читаючи ж книгу, постійно ловив себе на думці про її схожість з аналогічними раніше прочитаними квазіавтобіографічними романами "Розфарбований птах" і "Пекло ввійшло до раю", які стали одними з розчарувань минулого року.

📚 Та ж сама розповідь від імені маленького хлопчика, ті ж події, та ж локація і часові межі. Проте немає "безпричинного фестивалю тортур", як у Косинського, та дитячих незрозумілих марень, як у Лебля.

📌 І чомусь не покидає відчуття, що Тарнавський писав свою "автобіографію", "надихнувшись" названими романами.

📌 Натомість тут у мене розчарувань не було - все набагато краще, реалістичніше і цікавіше. Маленькому герою віриш, співчуваєш і хвилюєшся, події логічні, історично правдиві й охоплюють період 1939-1944 років, коли самому автору було 5-10 років.

📚 Книжка поділена на три розділи: Теплі - про щасливе довоєнне польське дитинство, Полярні - про початок війни, коли прийшли німці і все вже стало не так добре, і Ночі - відступ німців і прихід росіян - з кожним розділом жити стає все складніше і небезпечніше.

📚 Побудова книги цікава - автор відповідає на питання, які по суті сам собі і ставить. Виглядає це так:

Книжки?
Я любив книжки більше за все на світі, навіть більше, ніж грати в ігри й вигадувати, і використовував знайдене в книжках у своїх казках

Тато пішов до війська?
Пізніше того року тато пішов до війська воювати на боці німців проти росіян. Про це говорилося довгий час, і нарешті день настав...

І так ВСЮ книгу.

🎄 Кинувся в очі опис Святвечіра, який повністю співпадає з тим, що читав у Дар'ї Анцибор: шар сіна під скатертину, дідух на стільчику в кутку, 12 пісних страв - кутя, борщик із вушками, три види вареників з грибним соусом, терчаники, голубці, суш, медівник і маківник...

📌 Дитячі розваги: ігри в індіанців, риболовля, книжки, плавання на річці по-козацьки, тобто вільним стилем, і жабкою, тобто брасом.

📌 А також розповідь автора, як він топив маленьких кошенят, щоб виглядати чоловіком:

То був мій шанс! Бути чоловіком - значить бути твердим, і мені випала нагода довести собі й іншим, що я такий

📌 Цікаві спогади про німецьку і російську окупацію.

Росіяни:

Ї"Один за одним людей забирали на допити, і вони вже не поверталися. Ніхто не знав, що з ними сталося, але припускали, що їх або стратили, або відправили до російських таборів"

📌 Німці страчували юдеїв та вішали цивільних за дії українських партизанів, росіяни знищували все і всіх до кого могли дотягнутися.

📚 Спогади прописані дуже детально, і це дивує, оскільки сам нічого такого про свої 5-7 років і близько не пам'ятаєш.

📚 А потім відкриваєш справжню біографію Тарнавського і розумієш, що це просто художній вимисел, частково переплетений з реальністю. І це зіпсує всі враження. Як і невиразний фінал. Не знаю, чим автору не сподобалася справжня історія його життя - впевнений, це можна було подати набагато щемкіше.

📚 Книга в оригіналі видана англійською мовою, в Україні вийшла в авторизованому перекладі з англійської Максима Нестелєєва (англомовний варіант «WORM ARCTIC NIGNTS»), тому буде у мене в двох категоріях - і сучасна українська і іноземна.😁

https://t.me/knygitelegram

[Абрахам Хосебр · Rating 4 out of 5]

Хтось сказав, що якби Бога не існувало, то його варто було б придумати. Думка досить цікава і певною мірою слушна.

В своєму романі “Теплі полярні ночі” Юрій Тарнавський придумує історію-спомин про неіснуюче дитинство.
Для чого? Безпосереднє і примітивне питання, але все ж спробуємо дати на нього відповідь.

Головний герой цього роману-сповіді (називаю цю книжку саме так, адже вона побудована за принципом катехізису, короткого питання і розлогої відповіді) це хлопчик, котрий якусь частину свого дитинства проживає в Польщі, потім через німецьку окупацію перебирається в Україну, а звідти вже тікає поїздом через окупацію російську. Оскільки, Тарнавський є емігрантом, а також представником Нью-Йоркської групи, а також українцем, що проживає в США, тема від’їзду з Батьківщини для нього дуже близька. Загалом, під час прочитання книжки, читач часто накраплятиме на сцену покидання дому. Рідну кімнату, подвір’я, друзів і знайомих доводиться залишати в минулому, деякі з них помирають, навіть від найрідніших залишаються нетривкі спогади.

Його сім’я – тато-військовий, мама-вчителька, сестра Нора, а також бабуся, котра живе в Україні. Живуть вони в справжній казці, в ошатному лабіринтоподібному саду по сусідству зі справжнісіньким графським замком.

Назва роману пов’язана з улюбленою книгою хлопчика, котра називається “Акселева печера”, також про походження "Теплих полярних ночей" Тарнавський розповідає під час презентації, котру можна переглянути на ютубі.

Головний герой – мрійливий, схильний до самотності, раптових нападів непоясненної дитячої жорстокості і загалом всіх тих природніх поривань дитини, котрі ми дуже часто замовчуємо і приховуємо. Поряд з ідилічними сценами, в романі виринають фройдівські епізоди проявів лібідо і мортідо – сцена де діти вивчають статеві органи одне-одного, закоханість дітвака в Афродіту, епізод коли хлопчик своєю іграшковою шаблею відрубує голову сестриної ляльки, деталізована і моторошна сцена потоплення кошенят.

Має місце і магічний реалізм, в романі він проявляється через двох чоловіків похилого віку – пана Фльоріяна і пана Артамента.

Ці чудернацькі персонажі, наче виникають нізвідки і вносять дисонанс у світ довкола них. Можливо вони є плодом уяви хлопчика, тоді виходить, що це вигадка поміщена у вигадку – автор придумує уявне дитинство, уявний герой придумує інших уявних героїв. Тут, в мене відразу виникає асоціація з Бруно Шульцом, цікавий факт, що критики порівнюють Теплі полярні ночі з творчістю Набокова, Кертеса, Цвайґа, Косинського, а про очевидного натхненника – дрогобицького генія Шульца чомусь всі мовчать. Ба більше, в обох авторів у творі зустрічається така собі Аделя – гувернантка служниця, котра в обох випадках стає коханкою батька головного героя.

Роман починається і закінчується двома варіантами пісні, котра чимось нагадує Summertime, але в більш тривожних конотаціях, своїм закінченням “she makes you sleep in a roadside ditch” наче віщує про сумний кінець. Також має глибокий сенс поділ книги на три розділи, котрі і є його назвою, а також тотожні за сенсом. Наприклад розділ перший “Теплі” – це приємні дитячі спогади, казки придумані і прочитані, батько з матір’ю, котрі танцюють і це видовище на стільки зачаровує хлопчика, що він ладен дивитись на нього аж до смерті. Це дивовижні акробати і слони в цирку, перше знайомство з дівчинкою, гра в поло, хованки під кущами і моторошний кінець – труп солдата, знайдений хлопчиком в заростях рододендрона, де він сам полюбляв сидіти.

З кожним наступним розділом, все чіткіше проступає похмурість війни та смерті. Масові вбивства євреїв, катування повстанців, вигнання з рідного дому і дві втечі. Читач вимолює в автора хоч якусь надію на спасіння, як і хлопчик, дурить себе, що батько, котрий став українським повстанцем вижив, що врятувати вдасться, але…

Але залишаються тільки далекі німі зорі, спогади і сподівання, що часи нетривкого загартування додадуть стійкості.

[Dmytro · Rating 5 out of 5]

Нещодавно пішов з життя Юрій Тарнавський, про якого я знаю давно (дізнався завдяки чудовій документалці “Акваріум в морі” про Нью-юркську групу), але до свого сорому тексти якого не читав. На жаль сумний привід привів до знайомства з цією книгою. З цією напрочуд чудовою як на мене книгою.

Це роман про хлопчика який веде оповідь про свое дитинство яке припадає на часи Другої світової війни в Східній Галичині. Книга дуже щемка, насичена деталями побуту, свят (особливо припав до душі опис Святвечора), захоплювань хлопця, жахів війни (розстріл євреїв або мертве тіло на яке вони пішли споглядати з другом).

Одною з головних тем є втрата власного дому. Оскільки Тарнавський є емігрантом ця тема очевидно є болючою для автора. Спочатку сім’я хлопчика вимушена поїхати через окупацію Польщі до рідного міста батьків в Україну, але і там їхній будинок зайняли німці тож вимушено вони живуть у баби. А згодом через радянську окупацію вимушені будуть тікати на Захід.

Незважаючи на складну і важку тему, книга майстерно написана, а тому і читалась дуже легко. Я не помітив як проковтнув за два вечори.

[Mariia Lyshen · Rating 5 out of 5]

Хто це запитує?

Складається враження, що той, хто цікавиться, є невід'ємною частиною головного героя: його питання короткі, влучні, іноді обмежуються одним словом - хіба це не нагадує процес мислення або згадування, де думка ніколи не набуває повного об'єму, залишаючись неокресленою?

Різка зміна теми. Контраст. Необробленість думки, притаманна сирому розуму. Кутя. Пальці на клавішах. Шоколадні плити вокзалу, що ламаються під кроками. Щира, для себе виправдана жорстокість та, що є не менш важливим, самопрощення.

"Бичувати себе на самоті не було те саме, що з іншими". Звісно, бо наодинці ти ніколи не грішний.

Я не жалітимуся на те, що в деяких місцях мова здалася мені доволі простою, бо це було зручно для прочитання та вписувалося в ідею, що розповідь іде від обличчя дитини. Назви частин ("Теплі", "Полярні" та "Ночі") заінтригували навіть товариша, який не захоплюється читанням.

У захваті від Юрія Тарнавського. Любила його як поета, а тепер сміливо визнаю, що і Тарнавського-прозаїка не треба ігнорувати!

[sumson yih · Rating 4 out of 5]

Every fvckin interrogative sentence makes no sense at all. You could cut them all out and it wouldn't get any worse. Every time they break the rhythm, like that ill-mannered boy at a holiday party. And for every use of the word “лискучі” in the text, I felt like smashing the author’s (or the translator’s) face with a brick. And there are, damn it, 22 of them in such a short novel. Overall, though, it’s a good set of memories from an American kid who lived during World War II on the territory of what is now Ukraine

[morus alba · Rating 3 out of 5]

Втрата історичної пам'яти - то гірше ніж смерть фізична, бо нація забуває... все і погоджується на "мишебратья" 😑