Я не дуже вірю тому, що написано в професійних рецензіях коміксів, і тут я маю на увазі не українську сцену, яка наче є, але малочисельна, і всіх рецензентів ти знаєш поіменно. Ось напишуть тобі, що “автор знає, як зацікавити читача”. І? Зацікавити не означає втримати. “З відтінками музики відомого гурту та романів відомого письменника…”. Я так теж можу.
З присмаком розчарування. Другий том “Бладшоту” навіть не вторинний. Це дещо за межами переробки чужих ідей, пандемоніум заїздженності.
Бладшот мститься своїм творцям, дізнається ще більше фактів зі свого буремного минулого, а перебіжчик-зрадник, який допомагає Бладшоту насправді чи то зраджує, чи то підставляє Бладшота, бо працює на “Невідомі сили” (ТМ).
Горить менше, ніж димить. За пристойним малюнком не приховаєш дефіциту образів. Ви познайомитесь з місцевою нянькою-Пеннівайзом, яка так само живиться страхом. Вас точно здивують діти з надприродними здібностями (ТМ), яких тримають у камерах чергового блексайту (місця проведення секретних урядових операцій). Вам неодмінно винесе мозок лялькар та загін його бійців-маріонеток. Врешті решт, Бладшоту ж треба когось лупцювати.
А ще є ШІ, тобто Штучний Інтелект нанітів у вигляді симульованого хлопчика в голові головного героя, який нагадує голограму з першої частини “Оселі Зла”.
З кривавою юшкою! Цього тут вистачає. Був би ще цікавий сюжет...
Перший том був таким собі бойовичком з елементами роад муві. Другий том - це серія бійок, трішки флешбеків (ось, дивіться, Бладшота скидають у бомбі на супротивника; а ось наш антивоєнний маніфест, але не звертайте увагу, він для галочки) та купа діалогів про те, як хтось комусь зараз надає лящів, надавав лящів чи планує в далекому майбутньому надавати футуристичних лящів.
Переклад українською все ще легко читається, але місцями не вистачає ком. Не біда.