What do you think?
Rate this book
Мазепа. Книга 2. Не вбивай. Книга 3. Батурин
Трилогія українського письменника Богдана Лепкого «Мазепа» насправді є пенталогією, бо складається із п’яти історичних повістей. 1. «Мотря», 2. «Не вбивай», 3. «Батурин», 4. «Полтава», 5. «З-під Полтави до Бендер». І хоч вони послідовно відтворюють хронологію подій, кожна з них має самостійне значення, тому й публікувалася автором окремо.
Головний герой усіх п'яти повістей — український гетьман Іван Мазепа (1639–1709), кінцевою метою політики якого було утвердження державності України.
Повість «Не вбивай» присвячена подіям, які зумовили страту Кочубея та Іскри.
Повість «Батурин» оповідає про остаточний вибір Мазепи стати разом зі шведами в боротьбі проти Петра І та про взяття царськими військами гетьманської столиці Батурина.
На сторінках роману читачі зустрінуться з відомими історичними персонажами — гетьманом України Іваном Степановичем Мазепою, генеральним писарем Пилипом Орликом, небожем гетьмана Войнаровським, полковником Чечелем та багатьма іншими. Читач, дещо знайомий з історією, шукатиме у творі розповідь про палке кохання Мотрі Кочубеївни та Івана Мазепи, і він знайде її — сувору й просту, як саме життя.
Головний герой усіх п'яти повістей — український гетьман Іван Мазепа (1639–1709), кінцевою метою політики якого було утвердження державності України.
Повість «Не вбивай» присвячена подіям, які зумовили страту Кочубея та Іскри.
Повість «Батурин» оповідає про остаточний вибір Мазепи стати разом зі шведами в боротьбі проти Петра І та про взяття царськими військами гетьманської столиці Батурина.
На сторінках роману читачі зустрінуться з відомими історичними персонажами — гетьманом України Іваном Степановичем Мазепою, генеральним писарем Пилипом Орликом, небожем гетьмана Войнаровським, полковником Чечелем та багатьма іншими. Читач, дещо знайомий з історією, шукатиме у творі розповідь про палке кохання Мотрі Кочубеївни та Івана Мазепи, і він знайде її — сувору й просту, як саме життя.
552 pages, М'яка
Published January 1, 2017
About the author
Богдан Лепкий
48 books23 followersУкраїнський поет, прозаїк, літературознавець, критик, перекладач, історик літератури, видавець, публіцист, художник, видатний громадсько-культурний діяч української та польської культур.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 4 of 4 reviews
February 16, 2020
Події в романі 1707-1708 років.
Якби письменник Б.Лепкий (1872-1941рр.) дозволив змінити значення деяких слів, наприклад: Петро І - Путлер, Мазепа - Порошенко, шведи - європейці… та ще декілька, то мало би хто здогадався, що події в романі 300-річної давнини, а не російсько-українська війна з 2014 року!
На додачу короткий уривок з роману:
“- Ти московський цар, а я український гетьман. Ти будуєш нову царську державу на кістках сотні поневолених народів, я рішивсь будувати свою, незалежну від деспотії твоєї. Я зрадив тебе, бо не хотів зрадити власну ідею. А хоч би мені й де довелось остоятися в бою з тобою, хоч би й прийшлося зложити свою голову стару і стурбовану, так останеться Мазепина ідея. Вона житиме під попелом і кістками, поки грядучі покоління не відгребуть її, не піднімуть високо на свій прапор і не заткнуть його біля престолу вільної та незалежної від московських царів української держави”.
Якби письменник Б.Лепкий (1872-1941рр.) дозволив змінити значення деяких слів, наприклад: Петро І - Путлер, Мазепа - Порошенко, шведи - європейці… та ще декілька, то мало би хто здогадався, що події в романі 300-річної давнини, а не російсько-українська війна з 2014 року!
На додачу короткий уривок з роману:
“- Ти московський цар, а я український гетьман. Ти будуєш нову царську державу на кістках сотні поневолених народів, я рішивсь будувати свою, незалежну від деспотії твоєї. Я зрадив тебе, бо не хотів зрадити власну ідею. А хоч би мені й де довелось остоятися в бою з тобою, хоч би й прийшлося зложити свою голову стару і стурбовану, так останеться Мазепина ідея. Вона житиме під попелом і кістками, поки грядучі покоління не відгребуть її, не піднімуть високо на свій прапор і не заткнуть його біля престолу вільної та незалежної від московських царів української держави”.
October 10, 2025
Цей твір описує весь трагізм українських земель мазепинської доби. Читаючи цю трилогію розумієш, що історія справді повторюється. Ми далі воюємо з тим самим ворогом, серед нас були і є зрадники та люди, які готові на все заради своєї Батьківщини.
Особливо мене вразило, в цьому творі, це відважність жителів Батурина, які захищали свій дім. Це місто - символ незламності, яке живе своєю позагробною побідою.
На жаль, таких міст, як Батурин в історії України було багато: Марʼїнка, Вугледар, Соледар, Бахмут, Маріуполь…
Особливо мене вразило, в цьому творі, це відважність жителів Батурина, які захищали свій дім. Це місто - символ незламності, яке живе своєю позагробною побідою.
На жаль, таких міст, як Батурин в історії України було багато: Марʼїнка, Вугледар, Соледар, Бахмут, Маріуполь…
June 18, 2023
Воля – найвища цінність українського народу. Багато поколінь українців віддавали своє життя у боротьбі за волю батьківщини від московських загарбників. Ця боротьба триває досі на українському Донбасі… І ворог – той самий, що й три століття тому. А в серцях захисників України – таке ж завзяття, непокірність, жертовність, готовність захищати рідну країну до кінця, до останньої краплі крові, останнього подиху.
Тема боротьби нашого народу за волю України ціною життя – основна в історичних повістях «Не вбивай», «Батурин», що є 2 та 3-ю книгами трилогії «Мазепа» Богдана Лепкого.
Вже на початку книги письменник устами головного героя – гетьмана Івана Мазепи, висловлює основну ідею повісті: «Краще із шаблею в руці згинути чесно, ніж соромно пхати шию в ярмо».
Книгу можна розбирати на цитати, осмислюючи кожну з них повільно та впевнено, щоб зробити висновки з давно минулих історичних подій, заради творення нового, кращого успішнішого майбутнього української нації.
Певні сентенції гетьмана Мазепи варто сприймати як настанови для майбутніх поколінь державотворців, як от:
«Треба робити те, що інтерес державний велить… Це ж українська земля. Я чужої землі не домагаюся, навіть найменшого шматочка, ні!»
Іван Степанович Мазепа, розмовляючи зі своїм генеральним писарем Пилипом Орликом, красномовно пояснює мотиви свого вчинку перейти на бік шведського короля Карла XII, щоб наш народ не потерпав від гноблення московського царя:
«Ми ж інший народ і насильство твоє над нами стократ гірше і кари гідніше, бо воно знущається над нашим почуттям національним”.
В сюжеті повістей не нав`язливо висвітлено проблему морально – етичного характеру, таку як вміння бути вдячним Творцеві за дар життя і лише боротьба за право на самовизначення наповнює його змістом та цінністю.
«За нами найсвятіше право боронитися, не перебираючи в способах, як борониться всяка твар в природі, щоб зберегти свій рід і гатунок. Яке діло Україні, що ти хочеш утворити нову московську державу?».
Історичні події є надзвичайно важливою складовою сюжету повісті, але вони слугують тлом, на якому розгортаються історії життя, любові і ненависті; зради і відданості; підступу і благородства в характерах, вчинках, долях персонажів.
Мотря, ставши дружиною гетьманського канцеляриста Івана Чуйкевича та дізнавшись про наміри своїх батьків зробити донос московському цареві про таємні плани Мазепи, застерігає батька – Василя Леонтійовича Кочубея, що такий вчинок не лише стане трагедією для всієї родини, а й згубить «усю справу».
Богдан Лепкий показує гетьмана Мазепу, як політика –державника, який знає, що робить, розуміє підступність російського царя. Гетьман готовий ризикувати всім, заради досягнення цієї головної політичної цілі, його власної місії творення основ майбутньої незалежної, самостійної України.
«… нічого я для власної користі не роблю, а для добра нашого народу й нашої держави, котру я хочу на карті Європи закріпити на віки».
В образі генерального судді Василя Кочубея письменник змальовує характер та долю людини, що не має власної сформованої політичної позиції, не робить висновків з минулих історичних подій.
«…Дивно, як генеральний суддя, знаючи москалів не від нині, може їм довіряти свою долю! Чи забув, що робили царі з українськими гетьманами, попередниками Мазепи, чи не знає, що Осипову хочеться виставити себе вірним царським слугою, а долею Кочубея і його приятеля Іскри він так само турбується, як торішнім снігом?».
Важливо наголосити, що непокірність українців завжди дратувала наших ворогів – загарбників, як тодішніх, так і теперішніх, але прагненням українців до волі, навіть ціною власного життя захоплювалися навіть найзапекліші супротивники України.
Читаючи епізоди повісті оборони гетьманської столиці –Батурина, у яких багаті містяни знищували свої маєтки, підпалювали хати, щоб нажите добро не дісталося ворогові, на думку спадають паралелі сучасних боїв у Донецькому аеропорту така ж – жага помсти, прагнення не здатися до останнього подиху, не осоромити себе віддавшись у руки ворогів живими.
Ще однією проблемою, шо не втратила актуальності до сьогодні є недовіра українців до рішень верхівки влади, різні, часто діаметрально протилежні точки зору у суспільстві на дії представників влади.
«Тілько нашим бракує того, що чужим доля дає – авторитету й традиції.».
Письменник спонукає читача замислитися: А що ж я зробив чи роблю для добробуту моєї країни?, у чому ж полягає оте «найвище призначення людини на землі»? і дає відповідь устами гетьмана, що після неспокійного дня, у роздумах вдивляється у далечінь зоряного неба:
«… позбутися страху, визволитися з примусу сліпого і пройти свою власну дорогу, слухаючи розуму і совісті своєї».
Читач співчуває мешканцям Батурина, коли в уяві постають жахливі картини вкритих трупами вулиць, дворів, адже ворог безжально вирізає цілі родини, глумиться над жінками, вбиває навіть ні в чому не винних маленьких діточок. Після прочитання цього уривку в душі та свідомості виникає питання: чому?; за що?... Цілком поділяю думку автора про те, що «… з Москвою не договоришся «»до нічого. Вона Азія… Інша кров, інші вдачі, інші світогляди. Не погодиш води з огнем ніколи».
Трилогію Богдана Лепкого «Мазепа» можна глибше зрозуміти та проаналізувати, для того, щоб по- новому відкрити для себе та осмислити сторінки історії України та безперервну боротьбу нашого народу за право власного самовизначення, право на свою вільну, незалежну, соборну українську державу.
Зрештою, мрія гетьмана Мазепи про волю України здійснилася, але сучасні захисники України – нащадки славних козаків – батуринців продовжують класти свої життя за право «хазяйнувати в своїй хаті» та самим будувати своє майбуття.
Подбаймо, щоб ці жертви не були марними і розкажімо дітям, чому бути українцем, усвідомлювати себе українцем, робити кожен на своєму місті праці, повсякденного життя усе, що можливе, заради процвітання України – найвище благо для кожного, хто любить та поважає цей край, береже національну пам`ять, знає історію свого народу. Найголовніше на сучасному етапі державотворення – перестати бути жертвою та навчитися брати відповідальність на себе за власну долю.
Тема боротьби нашого народу за волю України ціною життя – основна в історичних повістях «Не вбивай», «Батурин», що є 2 та 3-ю книгами трилогії «Мазепа» Богдана Лепкого.
Вже на початку книги письменник устами головного героя – гетьмана Івана Мазепи, висловлює основну ідею повісті: «Краще із шаблею в руці згинути чесно, ніж соромно пхати шию в ярмо».
Книгу можна розбирати на цитати, осмислюючи кожну з них повільно та впевнено, щоб зробити висновки з давно минулих історичних подій, заради творення нового, кращого успішнішого майбутнього української нації.
Певні сентенції гетьмана Мазепи варто сприймати як настанови для майбутніх поколінь державотворців, як от:
«Треба робити те, що інтерес державний велить… Це ж українська земля. Я чужої землі не домагаюся, навіть найменшого шматочка, ні!»
Іван Степанович Мазепа, розмовляючи зі своїм генеральним писарем Пилипом Орликом, красномовно пояснює мотиви свого вчинку перейти на бік шведського короля Карла XII, щоб наш народ не потерпав від гноблення московського царя:
«Ми ж інший народ і насильство твоє над нами стократ гірше і кари гідніше, бо воно знущається над нашим почуттям національним”.
В сюжеті повістей не нав`язливо висвітлено проблему морально – етичного характеру, таку як вміння бути вдячним Творцеві за дар життя і лише боротьба за право на самовизначення наповнює його змістом та цінністю.
«За нами найсвятіше право боронитися, не перебираючи в способах, як борониться всяка твар в природі, щоб зберегти свій рід і гатунок. Яке діло Україні, що ти хочеш утворити нову московську державу?».
Історичні події є надзвичайно важливою складовою сюжету повісті, але вони слугують тлом, на якому розгортаються історії життя, любові і ненависті; зради і відданості; підступу і благородства в характерах, вчинках, долях персонажів.
Мотря, ставши дружиною гетьманського канцеляриста Івана Чуйкевича та дізнавшись про наміри своїх батьків зробити донос московському цареві про таємні плани Мазепи, застерігає батька – Василя Леонтійовича Кочубея, що такий вчинок не лише стане трагедією для всієї родини, а й згубить «усю справу».
Богдан Лепкий показує гетьмана Мазепу, як політика –державника, який знає, що робить, розуміє підступність російського царя. Гетьман готовий ризикувати всім, заради досягнення цієї головної політичної цілі, його власної місії творення основ майбутньої незалежної, самостійної України.
«… нічого я для власної користі не роблю, а для добра нашого народу й нашої держави, котру я хочу на карті Європи закріпити на віки».
В образі генерального судді Василя Кочубея письменник змальовує характер та долю людини, що не має власної сформованої політичної позиції, не робить висновків з минулих історичних подій.
«…Дивно, як генеральний суддя, знаючи москалів не від нині, може їм довіряти свою долю! Чи забув, що робили царі з українськими гетьманами, попередниками Мазепи, чи не знає, що Осипову хочеться виставити себе вірним царським слугою, а долею Кочубея і його приятеля Іскри він так само турбується, як торішнім снігом?».
Важливо наголосити, що непокірність українців завжди дратувала наших ворогів – загарбників, як тодішніх, так і теперішніх, але прагненням українців до волі, навіть ціною власного життя захоплювалися навіть найзапекліші супротивники України.
Читаючи епізоди повісті оборони гетьманської столиці –Батурина, у яких багаті містяни знищували свої маєтки, підпалювали хати, щоб нажите добро не дісталося ворогові, на думку спадають паралелі сучасних боїв у Донецькому аеропорту така ж – жага помсти, прагнення не здатися до останнього подиху, не осоромити себе віддавшись у руки ворогів живими.
Ще однією проблемою, шо не втратила актуальності до сьогодні є недовіра українців до рішень верхівки влади, різні, часто діаметрально протилежні точки зору у суспільстві на дії представників влади.
«Тілько нашим бракує того, що чужим доля дає – авторитету й традиції.».
Письменник спонукає читача замислитися: А що ж я зробив чи роблю для добробуту моєї країни?, у чому ж полягає оте «найвище призначення людини на землі»? і дає відповідь устами гетьмана, що після неспокійного дня, у роздумах вдивляється у далечінь зоряного неба:
«… позбутися страху, визволитися з примусу сліпого і пройти свою власну дорогу, слухаючи розуму і совісті своєї».
Читач співчуває мешканцям Батурина, коли в уяві постають жахливі картини вкритих трупами вулиць, дворів, адже ворог безжально вирізає цілі родини, глумиться над жінками, вбиває навіть ні в чому не винних маленьких діточок. Після прочитання цього уривку в душі та свідомості виникає питання: чому?; за що?... Цілком поділяю думку автора про те, що «… з Москвою не договоришся «»до нічого. Вона Азія… Інша кров, інші вдачі, інші світогляди. Не погодиш води з огнем ніколи».
Трилогію Богдана Лепкого «Мазепа» можна глибше зрозуміти та проаналізувати, для того, щоб по- новому відкрити для себе та осмислити сторінки історії України та безперервну боротьбу нашого народу за право власного самовизначення, право на свою вільну, незалежну, соборну українську державу.
Зрештою, мрія гетьмана Мазепи про волю України здійснилася, але сучасні захисники України – нащадки славних козаків – батуринців продовжують класти свої життя за право «хазяйнувати в своїй хаті» та самим будувати своє майбуття.
Подбаймо, щоб ці жертви не були марними і розкажімо дітям, чому бути українцем, усвідомлювати себе українцем, робити кожен на своєму місті праці, повсякденного життя усе, що можливе, заради процвітання України – найвище благо для кожного, хто любить та поважає цей край, береже національну пам`ять, знає історію свого народу. Найголовніше на сучасному етапі державотворення – перестати бути жертвою та навчитися брати відповідальність на себе за власну долю.
April 14, 2025
Трилогія, прочитана ще в школі, перечитана в зрілому віці, залишається найулюбленішою.
300 років минуло, а нічого не змінилось. Знову ми в цій клятій війні з цим проклятим сусідом.
300 років минуло, а нічого не змінилось. Знову ми в цій клятій війні з цим проклятим сусідом.
Displaying 1 - 4 of 4 reviews