Ця книжка, може, й не літературний шедевр, але мені вона сподобалася. Це маленька, "тиха" автобіографія про звичайну дівчинку свого часу, без бозна-яких драматичних подій, але цікава поглядом на те, як змінилося життя дітей за останні 50-60 років.
Джаклін Вілсон — авторка дитячих книжок, шалено популярних на батьківщині, у Великій Британії, чимало з них виходило й українською, але тут не здобули аж такої слави, як вдома. Я й сама читала добрий десяток її книжечок. Її стиль визначає легкість викладу гармонійно поєднана з важкими темами, темами, про донедавна не було прийнято обоворювати з дітьми, як то психічні хвороби, фізичні вади, злидні, аб'юз, смерть. На жаль, як би нам не хотілося, ми не можемо захистити дітей від усього цього, і тому Джаклін Вілсон робить своєю героїнею дівчинку, в якої, наприклад, сестричка має вади розвитку, і розповідає про стигму з цим пов'язану, і описує, як от саме ця персонажка подолала цю стигму. Діти, які читають книжки цієї авторки, бачать на сторінках когось схожого на них і з такими ж серйозними проблемами і те, що є шляхи виходу з них, а це безцінно.
Та повернемося до автобіографії. "Мрійниця Джекі" розповідає нам про дитячі роки майбутньої авторки, починаючи від моменту знайомства її батьків і закінчуючи літніми канікулами перед середньою школою. Кожен з маленьких розділів присвячений окремій темі і закінчується цитатою із художньої книжки Вілсон, де вона так чи інак використала описаний у розділі досвід. Вілсон народилася у грудні 1945-ого, тож її перші роки припали на нелегкі часи, але були й діти яким доводилося куди важче. Скажімо, її найліпша шкільна подружка в 11 мусила дбати про лежачу маму, яка вмирала від раку. На обідній перерві вона бігала додому, щоб зводити маму туалет і подати їй ліки і воду. Як це можна було повісити на таку маленьку дитину, я собі не уявляю. Ця ж дівчинка на наступний день після смерті мами складала шкільний іспит — і склала. Або ще історія про однокласницю Джекі, яка чомусь перестала ходити до школи, а тоді дітям повідомили, що вона померла. Шок, який пережили діти, годі описати, бо доти ніхто з них не задумувався, що хтось їнього віку може померти.
Насправді не всі історії такі похмурі, є й про веселі дитячі ігри, дивацьких вчителів і навіть celebrity crush на дівчинку-акторку. Тут немає захопливого наскрізьного сюжету, це просто хмаринки спогадів, але маленькими порціями, так, як я їх читала, мені вони гарно зайшли.