What do you think?
Rate this book
Закохані в життя, одружені на смерті
У книзі «Закохані в життя, одружені на смерті» представлені два твори автора: «Спогади фронтовика», які справедливо можна порівняти із книгою «У сталевих грозах» Ернста Юнгера, та збірник портретних оповідань добровольців дивізії «Галичина» – «Її регіт не лякав».
464 pages, Hardcover
First published January 1, 2019
3 people are currently reading
60 people want to read
About the author
Євстахій Загачевський
5 books1 followerУкраїнський письменник, мемуарист, маляр.
Народився 28 квітня 1919 р. у Львові в родині вояка австро-угорської армії, підстаршини (чотового) Української галицької армії Іллі Загачевського та Євфрозинії. Мав старшого брата, який загинув за часів більшовицької окупації та брата близнюка Володимира. Навчався у 7-класній школі ім. Бориса Грінченка, 2 роки провчився у польській технічній школі при Снопківській вулиці у Львові. Через матеріальну скруту, зумовлену передчасною смертю батька (1925) у польській в'язниці, змушений був заробляти, працював у крамницях. Займався боротьбою в спортивному товаристві "Світязь". У 1938 році ув'язнений у «Бригідки» за поширення антипольських листівок.
Після початку Другої світової війни перебрався на територію, окуповану німцями, а 1940 року виїхав на роботу до Німеччини. У 1941 р. почувши про створення Українського Легіону, зголосився добровольцем до війська, сподіваючись опинитись в українській армії. Однак німці вписали його до регулярної німецької частини і відправили на вишкіл в Ольденбург. Після того, як поширилась вістка про арешт членів Українського Державного Правління за проголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року, частина українських добровольців (серед них і Загачевський) збунтувалися. Це призвело до репресій з боку німців: українська група була ув'язнена в карному таборі в Дахау. На початку 1942 року Євстахій Загачевський звільнився з ув'язнення з умовою служби на фронті як «штрафник» у Першій мотопіхотній бригаді СС. Після поранення переведений до дивізії «Мертва Голова». Брав участь у боях на східному фронті, зокрема в Білорусі та в Україні. Був тричі поранений. У 1944—1945 рр. — вояк гренадерської дивізії «Галичина». До дивізії був переведений за власним бажанням, де після відповідного вишколу отримав підстаршинський ступінь старшого десятника. З дивізією пройшов через Словаччину і Словенію до Австрії.
По закінченні війни відбув три роки англійського полону. Перебував у таборі в Ріміні, Італія. Брав участь у табірних змаганнях з боксу і шахів, співпрацював з літературно-мистецьким клюбом. У 1949 р. був звільнений. Після звільнення в Англії одружився з Марією Коломиєць. Їхній син Ігор став полковником армії США. У 1950 р. прибув до міста Рочестер, США, працював в українських аматорських театрах, готував декорації. У Рочестері організував історико-мистецький архів. Також працював як графік, зокрема оформляв видання Братства колишніх вояків 1-ї дивізії УНА, власні твори, створив серію шаржів на дивізійну тематику. Помер 17 вересня 1998 року у Рочестері.
Народився 28 квітня 1919 р. у Львові в родині вояка австро-угорської армії, підстаршини (чотового) Української галицької армії Іллі Загачевського та Євфрозинії. Мав старшого брата, який загинув за часів більшовицької окупації та брата близнюка Володимира. Навчався у 7-класній школі ім. Бориса Грінченка, 2 роки провчився у польській технічній школі при Снопківській вулиці у Львові. Через матеріальну скруту, зумовлену передчасною смертю батька (1925) у польській в'язниці, змушений був заробляти, працював у крамницях. Займався боротьбою в спортивному товаристві "Світязь". У 1938 році ув'язнений у «Бригідки» за поширення антипольських листівок.
Після початку Другої світової війни перебрався на територію, окуповану німцями, а 1940 року виїхав на роботу до Німеччини. У 1941 р. почувши про створення Українського Легіону, зголосився добровольцем до війська, сподіваючись опинитись в українській армії. Однак німці вписали його до регулярної німецької частини і відправили на вишкіл в Ольденбург. Після того, як поширилась вістка про арешт членів Українського Державного Правління за проголошення Акту відновлення Української Держави 30 червня 1941 року, частина українських добровольців (серед них і Загачевський) збунтувалися. Це призвело до репресій з боку німців: українська група була ув'язнена в карному таборі в Дахау. На початку 1942 року Євстахій Загачевський звільнився з ув'язнення з умовою служби на фронті як «штрафник» у Першій мотопіхотній бригаді СС. Після поранення переведений до дивізії «Мертва Голова». Брав участь у боях на східному фронті, зокрема в Білорусі та в Україні. Був тричі поранений. У 1944—1945 рр. — вояк гренадерської дивізії «Галичина». До дивізії був переведений за власним бажанням, де після відповідного вишколу отримав підстаршинський ступінь старшого десятника. З дивізією пройшов через Словаччину і Словенію до Австрії.
По закінченні війни відбув три роки англійського полону. Перебував у таборі в Ріміні, Італія. Брав участь у табірних змаганнях з боксу і шахів, співпрацював з літературно-мистецьким клюбом. У 1949 р. був звільнений. Після звільнення в Англії одружився з Марією Коломиєць. Їхній син Ігор став полковником армії США. У 1950 р. прибув до міста Рочестер, США, працював в українських аматорських театрах, готував декорації. У Рочестері організував історико-мистецький архів. Також працював як графік, зокрема оформляв видання Братства колишніх вояків 1-ї дивізії УНА, власні твори, створив серію шаржів на дивізійну тематику. Помер 17 вересня 1998 року у Рочестері.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
March 1, 2020
У книзі представлено два твори автора, а саме "Спогади фронтовика" та "Її регіт не лякав". Відразу напишу, книга ввійшла до списку улюблених, однозначно рекомендую. У свій час просто "проковтув" за декілька днів "На західному фронті без змін" Еріха Марії Ремарка та "В сталевих грозах" Ернста Юнґера, який, доречі, сподобався більше. Тепер місце фаворита для мене посідає саме "Закохані в життя, одружені на смерті". Багато не писатиму, якщо зацікавились - купуйте і читайте. Захоплюючий опис бойових дій, життя на фронті та переживань українця, котрий встипив у ряди мотопіхотної бригади Військ СС для здобуття незалежності своєї держави та помсти червоним катам. Емоції накривають з головою, коли переживаєш на сторінках книги душевні поневіряння затиснутого у лещатах двох безжальних імперій автора. Дуже важко дається кожна наступна сторінка, коли мрії Загачевського про єдине українське військо та вільну державу розбиваються об зраду Рейху та наступ червоної орди. Мусимо цінувати нашу Україну, незалежність котрої так важко, у крові та сльозах, здобувалася і борониться зараз.
November 15, 2021
Відома сентенція про те, що "ми є те, що ми їмо" як на мене має бути доповнена ще одним важливим пунктом: "і ми є ті, що ми читаємо" Ті книги, які ми обираємо читати, певним чином характеризують нас самих, вони впливають на нас, дають нам "розумову енергію" для так само як їжа дає енергію рухатися. Хтось харчується лише низькосортним їдлом, хтось лише закордонною лапшою швидкого приготування, а хтось не може запхати в себе нічого іншого окрім вишуканого сиру з пліснявою двохсотрічної давнини. І так, я зараз не про їжу. Але це вибір кожної людини звісно, не можна нікого засуджувати за вибір харчів. Подив викликають лише люди, які не відчувають потреби в такій літературній поживі для мозку. Хочеться підійти і запитати "Чи ти живий друже? Чому нічого не читаєш? З чого ж харчується твій мозок? Аааа він у тебе відімкнений…"
Але з часом у всіх міняються смаки і до їжі і до книг. От мене, наприклад, все більше схиляє до мемуаристики, певно таки вік дається в знаки. Ніщо не може мене захопити так, як оповіді про минуле, записані очевидцем тих подій. От і книга Євстафія Загачевського належить до тієї ж категорії. "Закохані в життя, одружені на смерті" насправді складається з двох книг. Перша, як на мене більш цікава, частина це власне спогади автора про перебування в кількох військових формаціях в часи Другої Світової. На жаль книга не розкриває початок шляху автора, а одразу разом з ним закидає читача в поїзд, що рухається на фронт. Поруч сидять вояки Першої мотопіхотної бригади СС і про щось розмовляють німецькою. На щастя української вони не знають, тому читач з самим Євстахієм Загачевським можуть стиха, інтимно, побесідувати на тему, як же автор тут опинився, в чужому мундирі, їдучи на фронт, аби воювати за чужу державу.
Я думаю, автор розказав би читачеві і про своє дитинство і про батька вояка УГА, що загинув в польських тюрмах, про міжвоєнний Львів, совітів і велике бажання побудувати вільну Українську державу. Звісно йому багато в чому можна дорікнути. Наприклад, що в своєму бажанні бачити Україну вільною, вступив в чуже військо. Але свого тоді не було, був вибір або окупаційне військо більшовиків або нацистів. Чим тоді Загачевський відрізняється від мільйонів українців, які воювали в лавах ЧА? Та власне нічим. І та і та влада ставилася до вояків як до гарматного мʼяса і ні та ні та не збиралася нікому дозволяти будувати якусь там Україну. В цьому вся трагедія покоління до якого належав автор. І вона чудово розкрита на сторінках книги "Закохані в життя, одружені на смерті" Попри фронтові будні, попри важкий, а інколи взагалі непідйомний мундир іншої армії, все ж віра в краще майбутнє пробивається між рядками тексту. Загачевський зробив свій вибір, з честю пройшов випробування війною і до кінця залишився вірний своїй ідеї. Ні, не німецькому мундиру, а присязі на вірність українському народу. І лише за це його варто поважати.
Але з часом у всіх міняються смаки і до їжі і до книг. От мене, наприклад, все більше схиляє до мемуаристики, певно таки вік дається в знаки. Ніщо не може мене захопити так, як оповіді про минуле, записані очевидцем тих подій. От і книга Євстафія Загачевського належить до тієї ж категорії. "Закохані в життя, одружені на смерті" насправді складається з двох книг. Перша, як на мене більш цікава, частина це власне спогади автора про перебування в кількох військових формаціях в часи Другої Світової. На жаль книга не розкриває початок шляху автора, а одразу разом з ним закидає читача в поїзд, що рухається на фронт. Поруч сидять вояки Першої мотопіхотної бригади СС і про щось розмовляють німецькою. На щастя української вони не знають, тому читач з самим Євстахієм Загачевським можуть стиха, інтимно, побесідувати на тему, як же автор тут опинився, в чужому мундирі, їдучи на фронт, аби воювати за чужу державу.
Я думаю, автор розказав би читачеві і про своє дитинство і про батька вояка УГА, що загинув в польських тюрмах, про міжвоєнний Львів, совітів і велике бажання побудувати вільну Українську державу. Звісно йому багато в чому можна дорікнути. Наприклад, що в своєму бажанні бачити Україну вільною, вступив в чуже військо. Але свого тоді не було, був вибір або окупаційне військо більшовиків або нацистів. Чим тоді Загачевський відрізняється від мільйонів українців, які воювали в лавах ЧА? Та власне нічим. І та і та влада ставилася до вояків як до гарматного мʼяса і ні та ні та не збиралася нікому дозволяти будувати якусь там Україну. В цьому вся трагедія покоління до якого належав автор. І вона чудово розкрита на сторінках книги "Закохані в життя, одружені на смерті" Попри фронтові будні, попри важкий, а інколи взагалі непідйомний мундир іншої армії, все ж віра в краще майбутнє пробивається між рядками тексту. Загачевський зробив свій вибір, з честю пройшов випробування війною і до кінця залишився вірний своїй ідеї. Ні, не німецькому мундиру, а присязі на вірність українському народу. І лише за це його варто поважати.
November 12, 2020
Унікальна та важлива книга з української воєнної історії. Спогади львів'янина, який обрав війну в рядах чужої армії проти большевицької зарази, з надією на визволення рідних земель та початок становлення своєї держави. Запеклий опір українських дивізійників у червоному котлі. Реалістично й водночас гарно та проникливо. Надихає не здаватися та продовжувати боротьбу заради Незалежности від чужоземних зайд.
February 23, 2025
Так як дана робота це компіляцію двох книг, правильніше вказати оцінку та рецензію, на кожний твір окремо.
«Спогади фронтовика» 5/5
Найкраща частина. Якщо вас цікавить історія Другої світової, дана книга обов'язкова до прочитання. Автор у своїх мемуарах описує ледь не кожен свій крок, і дає повну картину, як функціонувала армія Вермахту у ті часи. Пересування, забезпечення, бої, шпиталі...
Але окрім цього він постійно описує свій емоційний і психологічний стан, коли приймає участь в боях та стикається зі смертю свої побратимів. Ця книга дає зазирнути в душу українського військового, який обрав службу в німецький армії. Автор регулярно задає собі питання, хто він... Герой, який намагається відродити українську державу? Чи зрадник, який привів на територію України іншого окупанта, який топчить його землю? Автор чесно зізнається, що піддався ілюзії та мрії, що в них в самого початку не було жодного шансу.
В кінці трохи дивує нерозуміння автора, коли він потрапляє в полон, і стикається з неповагою до себе, та задає питання "Нас за що?". Немов він так і не почув про табори смерті, геноциди, які влаштовувала нацистська Німеччина, в лавах, яких він намагався "відродити" українську державу. Але це нерозуміння, допомагає краще зрозуміти, як українські солдати на боці Третього Рейху сприймали цю війну - визвольну. І відмовлялися помічати все інше зло, що творилося навколо. Жага помсти більшовикам засліпила все інше.
"Її регіт не лякав" 3/5
Порівнюючи з попередньою роботою автора це просто небо і земля. Якщо "Спогади фронтовика" це мемуари, то "Її регіт не лякав" - художня збірка коротких творів, присвячених бійцям дивізії СС "Галичина" та їх битві під Бродами.
Задумка цікава, але фінальний результат не дуже.
1) Все в перемішку... Купа перемішаних локальних битв і ти не розумієш повної картини битви під Бродами. Не вистачає якоїсь послідовності, чи якогось сквозного сюжету, який би об'єднував всі розділи.
2) Деякі розділи, ну дуже схожі один на одного. Розповідають про старшого групи, бувалого вояка, за спиною якого не одна битва. Потім про його підлеглих - щирих українців, які готові бити ворога. Всі вони готуються до битви, в якій у них немає жодного шансу на перемогу. Потім вони дізнаються, що на них їдуть танки, починається бій, і майже всі вони гинуть. Таких однотипних розділів тут три чи чотири.
3) Загалом автор пише від третьої особи, але інколи міняє формат і починає писати від першої. Нащо? Не зрозуміло. Хтось на це не зверне уваги, але як на мене це трохи ламає формат.
4)Якась нелогічність у поглядах. Розділ "Перед наступом", де автор від першої особи видає памфлет, що які погані українці, не хочуть переходити на німецьку сторону громити більшовиків, а воюють на боці СРСР. Але в наступному розділі "Віддячився", розповідає про українського вояка, який чує розмову нацистів, які знищили все село, разом з його близькими.
Заради справедливості книга дає те, про що описується в ній. Опис боїв бійців дивізії СС "Галичина" під Бродами. Але це виглядає, як багато екшн сцен, ніяк не пов'язаних між собою, більшість дійових персонажів з яких ви не запам'ятаєте.
«Спогади фронтовика» 5/5
Найкраща частина. Якщо вас цікавить історія Другої світової, дана книга обов'язкова до прочитання. Автор у своїх мемуарах описує ледь не кожен свій крок, і дає повну картину, як функціонувала армія Вермахту у ті часи. Пересування, забезпечення, бої, шпиталі...
Але окрім цього він постійно описує свій емоційний і психологічний стан, коли приймає участь в боях та стикається зі смертю свої побратимів. Ця книга дає зазирнути в душу українського військового, який обрав службу в німецький армії. Автор регулярно задає собі питання, хто він... Герой, який намагається відродити українську державу? Чи зрадник, який привів на територію України іншого окупанта, який топчить його землю? Автор чесно зізнається, що піддався ілюзії та мрії, що в них в самого початку не було жодного шансу.
В кінці трохи дивує нерозуміння автора, коли він потрапляє в полон, і стикається з неповагою до себе, та задає питання "Нас за що?". Немов він так і не почув про табори смерті, геноциди, які влаштовувала нацистська Німеччина, в лавах, яких він намагався "відродити" українську державу. Але це нерозуміння, допомагає краще зрозуміти, як українські солдати на боці Третього Рейху сприймали цю війну - визвольну. І відмовлялися помічати все інше зло, що творилося навколо. Жага помсти більшовикам засліпила все інше.
"Її регіт не лякав" 3/5
Порівнюючи з попередньою роботою автора це просто небо і земля. Якщо "Спогади фронтовика" це мемуари, то "Її регіт не лякав" - художня збірка коротких творів, присвячених бійцям дивізії СС "Галичина" та їх битві під Бродами.
Задумка цікава, але фінальний результат не дуже.
1) Все в перемішку... Купа перемішаних локальних битв і ти не розумієш повної картини битви під Бродами. Не вистачає якоїсь послідовності, чи якогось сквозного сюжету, який би об'єднував всі розділи.
2) Деякі розділи, ну дуже схожі один на одного. Розповідають про старшого групи, бувалого вояка, за спиною якого не одна битва. Потім про його підлеглих - щирих українців, які готові бити ворога. Всі вони готуються до битви, в якій у них немає жодного шансу на перемогу. Потім вони дізнаються, що на них їдуть танки, починається бій, і майже всі вони гинуть. Таких однотипних розділів тут три чи чотири.
3) Загалом автор пише від третьої особи, але інколи міняє формат і починає писати від першої. Нащо? Не зрозуміло. Хтось на це не зверне уваги, але як на мене це трохи ламає формат.
4)Якась нелогічність у поглядах. Розділ "Перед наступом", де автор від першої особи видає памфлет, що які погані українці, не хочуть переходити на німецьку сторону громити більшовиків, а воюють на боці СРСР. Але в наступному розділі "Віддячився", розповідає про українського вояка, який чує розмову нацистів, які знищили все село, разом з його близькими.
Заради справедливості книга дає те, про що описується в ній. Опис боїв бійців дивізії СС "Галичина" під Бродами. Але це виглядає, як багато екшн сцен, ніяк не пов'язаних між собою, більшість дійових персонажів з яких ви не запам'ятаєте.
July 4, 2025
Взагалі обожнюю речі, які приходять в життя десь між випадковістю і долею. Книги теж. Цю також, хоча це неймовірно незвична для мене література.
Пан Загачевський - неймовірна особистість і якщо відверто, це були одні з найцікавіших мемуарів, які мені доводилося читати. Мемуари, як книги, в принципі важко оцінювати і г��ворити про них — це завжди як послухати оповідку про чиєсь цікаве життя.
І ціле читання не могла збитись від думки, що мене від неї щемить. Наша безмежно складна історія.
Пан Загачевський - неймовірна особистість і якщо відверто, це були одні з найцікавіших мемуарів, які мені доводилося читати. Мемуари, як книги, в принципі важко оцінювати і г��ворити про них — це завжди як послухати оповідку про чиєсь цікаве життя.
І ціле читання не могла збитись від думки, що мене від неї щемить. Наша безмежно складна історія.
January 30, 2025
Якщо цікавитеся темою Другої світової війни і хочете краще дізнатися як на собі відчув цю війну звичайний український військовий, то це, мабуть, найкраща книга для вас.
Displaying 1 - 6 of 6 reviews