What do you think?
Rate this book
Юпак
Роман розповідає про пригоди шибайголов з південно-східного українського села у "доінтернетну добу" періоду кінця 80-их й початку 90-их.
УВАГА: Роман має лише ~5% тексту українською мовою, решта 95 відцотків тексту - це дикий суржик наближений до російської мови. Купляйте книгу лише у випадку якщо ви, на додачу до української мови, також вільно володієте російською мовою, оскільки володіючи лише українською ви не зможете зрозуміти текст книжки.
УВАГА: Роман має лише ~5% тексту українською мовою, решта 95 відцотків тексту - це дикий суржик наближений до російської мови. Купляйте книгу лише у випадку якщо ви, на додачу до української мови, також вільно володієте російською мовою, оскільки володіючи лише українською ви не зможете зрозуміти текст книжки.
320 pages, Hardcover
First published March 1, 2020
12 people are currently reading
665 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 55 reviews
February 9, 2021
спеціально не читала нічого про роман "Юпак" перед самим текстом (хоч не уникнула відгуків, наче це "л-ра для виборців Зеленського"). цікавий динамічний роман, улюблена фраза: "Вроді чєсно хотіли ж заробить, ішачіли, а в кінці понімаєш, шо пиздить надьожнєй" - просто квінтесенція трагікомічного українського буття
February 12, 2021
Це хороша книга. З тих, від яких не відірватися. Глитнув за декілька годин.
Хоч я народився у місті, однак найяскравіші та найшасливіші спогади у мене пов'язані з селом.
Село - забобонне, місцями жорстоке, агресивне та заздрісне, однак до наївності правдиве та чесне. В селі ти постаєш таким, яким ти є. Будь-які твої вчинки закарбовуються в пам'ять громади надовго. Навіть довше, ніж живуть люди.
Село у якому я зростав було на Житомирщині. Село, яке описує Сайгон - на Дніпропетровщині. Але різниця між ними хиба у тому, що у першому річки та ліси, а у другому - безкрайній степ. А життя, принципи, світогляд людей - однакові. Навіть говорять тою ж мовою.
В основі книги - мотоцикл Юпак (Юпітер 5). Його колись, ще при союзі, одному дядькові виписали за "ліквідаторство", а інший йому позаздрив. І розповів своїй дружині, яка наклала на залізяку порчу.
Ось такий початок. А далі... Далі Юпак починає свою криваву мандрівку від одного власника до іншого, руйнуючи долі усіх, хто до нього наближається. І немає від того ніякого порятунку... Хоча ні. Є звісно один варіянт)
Цю книжку непотрібно читати, її варто дивитись як фільм. Бо ж сама подача вкрай кінемографічна. Немає зайвих слів - це концентрований action.
Найбільше подобається цілком кіношний прийом, коли нібито другорядний персонаж функція, згаданий на початку, всередині стає центральною фігурою і так не один, і не два рази.
Окреме захоплення викликає якість книги. Обкладинка, підбір кольорів, папір... Видавництво Білка - це неймовірна робота!
Безперечно раджу читати! Бо глибинними смислами, які всі шукають, пронизане реальне життя, а не формальні мисленеві конструкти. І описати це життя Сайгону вдалося з хірургічною точністю.
Хоч я народився у місті, однак найяскравіші та найшасливіші спогади у мене пов'язані з селом.
Село - забобонне, місцями жорстоке, агресивне та заздрісне, однак до наївності правдиве та чесне. В селі ти постаєш таким, яким ти є. Будь-які твої вчинки закарбовуються в пам'ять громади надовго. Навіть довше, ніж живуть люди.
Село у якому я зростав було на Житомирщині. Село, яке описує Сайгон - на Дніпропетровщині. Але різниця між ними хиба у тому, що у першому річки та ліси, а у другому - безкрайній степ. А життя, принципи, світогляд людей - однакові. Навіть говорять тою ж мовою.
В основі книги - мотоцикл Юпак (Юпітер 5). Його колись, ще при союзі, одному дядькові виписали за "ліквідаторство", а інший йому позаздрив. І розповів своїй дружині, яка наклала на залізяку порчу.
Ось такий початок. А далі... Далі Юпак починає свою криваву мандрівку від одного власника до іншого, руйнуючи долі усіх, хто до нього наближається. І немає від того ніякого порятунку... Хоча ні. Є звісно один варіянт)
Цю книжку непотрібно читати, її варто дивитись як фільм. Бо ж сама подача вкрай кінемографічна. Немає зайвих слів - це концентрований action.
Найбільше подобається цілком кіношний прийом, коли нібито другорядний персонаж функція, згаданий на початку, всередині стає центральною фігурою і так не один, і не два рази.
Окреме захоплення викликає якість книги. Обкладинка, підбір кольорів, папір... Видавництво Білка - це неймовірна робота!
Безперечно раджу читати! Бо глибинними смислами, які всі шукають, пронизане реальне життя, а не формальні мисленеві конструкти. І описати це життя Сайгону вдалося з хірургічною точністю.
March 10, 2021
Попередню книгу Сайгона я не читав, але читав його фейсбук. Інколи він своєю не зрозумілою позицією стосовно мови бісив, але цю книгу я прям хотів прочитати. Книга про село як говорить сам автор, книгу про чортівщину говорять критики. Напевне я прочитав її в рекордні строки і знаєте після того як перегорнув останню сторінку було відчуття: "не вже все".
Сюжетна збитість просто неймовірна. Автор не дає тобі рорзслабитись ані на мить - він змушує тебе жадно ковтати слова - з думкою що ж далі. І все це в деораціях села двохтисячних. Я як людина яка трохи пожила в цих декораціях прям прокайфував від майстерності пера автора настільки влучно і детально описано та розказано.
Тому це однозначно 5 і читати всім.
Сюжетна збитість просто неймовірна. Автор не дає тобі рорзслабитись ані на мить - він змушує тебе жадно ковтати слова - з думкою що ж далі. І все це в деораціях села двохтисячних. Я як людина яка трохи пожила в цих декораціях прям прокайфував від майстерності пера автора настільки влучно і детально описано та розказано.
Тому це однозначно 5 і читати всім.
August 12, 2023
Коли автор ступив на територію жіночого, було трішки крінжово, та якщо винести за дужки це та містичну складову, то правдоподібно було настільки, що аж сумно.
п.с. Суржик, яким написано книгу, тут ближче до російської, тож зважайте.
п.с. Суржик, яким написано книгу, тут ближче до російської, тож зважайте.
August 3, 2024
Книга року ВВС-2020
Сам автор в одному з інтервʼю сказав, що він не зараховує себе до літератури, він пише тексти.
Ось ця книжка і схожа більше на текст, а не роман. При чому погано відредагований текст, де на восьми рядках згадується пʼять разів слово «бульдозер» і три рази «величезна» в контексті опису дівчини. А через двадцять сторінок нам знову нагадують, що вона величезна, бо раптом ми забули. І такого тут багато.
Якщо брати окремо сюжет, то він непоганий, місцями цікавий. Загалом мені хотілося дізнатися, чим закінчиться історія сумнозвісного мотоцикла. Але атмосфера книги для мене була занадто сірою, жодного проблиску надії на краще. Мем «непозбувна бентега» сюди дуже підходить.
Очікування-реальність з цією книгою у мене не справдилися, не мій текст.
Сам автор в одному з інтервʼю сказав, що він не зараховує себе до літератури, він пише тексти.
Ось ця книжка і схожа більше на текст, а не роман. При чому погано відредагований текст, де на восьми рядках згадується пʼять разів слово «бульдозер» і три рази «величезна» в контексті опису дівчини. А через двадцять сторінок нам знову нагадують, що вона величезна, бо раптом ми забули. І такого тут багато.
Якщо брати окремо сюжет, то він непоганий, місцями цікавий. Загалом мені хотілося дізнатися, чим закінчиться історія сумнозвісного мотоцикла. Але атмосфера книги для мене була занадто сірою, жодного проблиску надії на краще. Мем «непозбувна бентега» сюди дуже підходить.
Очікування-реальність з цією книгою у мене не справдилися, не мій текст.
April 30, 2020
Взявся за книгу, бо дуже сподобалась попередня "Грязь* [khaki]". Не подумав би, що про сучасне село можна так цікаво написати через призму мотоциклу. З одного боку прості історії героїв, але ніколи не знаєш, як повернеться далі. Ситуації з різних боків і переплетення різних історій в точках дотику, це вже авторська фішка. "Непричесана" мова додає простоти і реальності, відчувається мова від першої особи, а не просто фаниазії. Містика, що ненав'язливо поєднує різні частини, і мегаколоритні навіть епізодичні постаті. Читав українську версію, і вона просто прекрасна - суржик не "підганяли" все як в реалі, російськомовні говорять російською.
May 2, 2022
"ІЖ Юпітер" (скорочено - Юпак) - мотоцикл, який колись був мрією усіх сільських підлітків. В не дуже далекому минулому один чолов'яга отримує новенького Юпака, і це стає приводом для серйозної заздрості від його знайомих. Власне, ця заздрість і потягнула за собою череду непередбачуваних подій, пов'язаних з вбивствами, коханням, дружбою, зрадою…
Не так часто я читаю книгу за один вечір і один ранок. А тут просто не міг зупинитись. Якби не робочий день, то певно вночі б дочитав.
"Юпак" - це література, яку я люблю читати дозами. Наприклад, 2-3 рази підряд я б не міг прочитати таку прозу, де події та люди такі реалістичні, де суржик такий матьорий, де не садок вишневий коло хати, а зеки п'ють ночами самогон в селі, де не романтичне кохання, а секс в кущах на сільській дискотеці, де не справжня дружба, а п'яна бійка з випадковим перехожим.
Але інколи, дозовано, такі книги мені дуже заходять. Секрет простий - це все максимально реалістично, це те, що ми частково бачили власними очима, це правда, про яку ми можемо сухо сказати лише "так, це блін правда, так і було". Без ілюзій, без прикрас, без бажання показати щось таким, чим воно не є. Не можна сказати, що життя в селі - це виключно алкоголь та бідність, але і не можна сказати, що цього немає. На одному боці веселе та життєрадісне село з "Спитайте Мієчку", а на іншому - похмуре та жорстоке село з "Юпака". Хтось знає його таким, а хтось таким.
Сюжет хоч і простий, але не відпускає до самого кінця. Історії людей, які по черзі стають власниками злощасного "Юпака", заворожують, вони настільки реальні, що з'являється відчуття, ніби ти десь сам зустрічав цих персонажів. Тобі боляче від прочитаного, ти смієшся з жартів, ти захоплюєшся тим, як автор відчував текст, ти балдієш від того, як він влучно підбирає слова і не дає тобі, як читачеві, знайти жодного нелогічного вчинку когось з героїв книги.
Ця книга - це ніби суміш ностальгічних оповідань Сергія Осоки і брутальних "Пациків" Анатолія Дністрового. Від обох я балдію, прибалдів і тут.
Було дуже круто, але тепер піду почитаю щось інше :)
Не так часто я читаю книгу за один вечір і один ранок. А тут просто не міг зупинитись. Якби не робочий день, то певно вночі б дочитав.
"Юпак" - це література, яку я люблю читати дозами. Наприклад, 2-3 рази підряд я б не міг прочитати таку прозу, де події та люди такі реалістичні, де суржик такий матьорий, де не садок вишневий коло хати, а зеки п'ють ночами самогон в селі, де не романтичне кохання, а секс в кущах на сільській дискотеці, де не справжня дружба, а п'яна бійка з випадковим перехожим.
Але інколи, дозовано, такі книги мені дуже заходять. Секрет простий - це все максимально реалістично, це те, що ми частково бачили власними очима, це правда, про яку ми можемо сухо сказати лише "так, це блін правда, так і було". Без ілюзій, без прикрас, без бажання показати щось таким, чим воно не є. Не можна сказати, що життя в селі - це виключно алкоголь та бідність, але і не можна сказати, що цього немає. На одному боці веселе та життєрадісне село з "Спитайте Мієчку", а на іншому - похмуре та жорстоке село з "Юпака". Хтось знає його таким, а хтось таким.
Сюжет хоч і простий, але не відпускає до самого кінця. Історії людей, які по черзі стають власниками злощасного "Юпака", заворожують, вони настільки реальні, що з'являється відчуття, ніби ти десь сам зустрічав цих персонажів. Тобі боляче від прочитаного, ти смієшся з жартів, ти захоплюєшся тим, як автор відчував текст, ти балдієш від того, як він влучно підбирає слова і не дає тобі, як читачеві, знайти жодного нелогічного вчинку когось з героїв книги.
Ця книга - це ніби суміш ностальгічних оповідань Сергія Осоки і брутальних "Пациків" Анатолія Дністрового. Від обох я балдію, прибалдів і тут.
Було дуже круто, але тепер піду почитаю щось інше :)
February 4, 2025
Історію про бідного студента і Бамблбі памʼятаєте? Там де в життя хлопа вривається скажена автівка - робот і він отримує незабутні пригоди з ризиком для життя? Памʼятаєте?
Так от «Юпак» взагалі не схожий.
Але тут теж присутня скажена проклята залізяк�� на колесах, яка спочатку робить власника найщасливішим на планеті, а потім знищує нахрін. (Тут мало б бути більш міцне слово, але вже стримаюся).
Так, важливий момент, ця книга не для шанувальників словесних високомовних реверансів, тут автор веде оповідь соковитою лайкою, яка органічно вплетена і текст. Це чесно, без цензури і штучності. Саме так розмовляють між собою звичайні сільські мешканці з проілюстрованого регіону.
Оповідь не лінійна, вона накручується спіраллю і має паралельні неперетини, коли нова дуга спіралі опиняється над іншою. Ефект від читання неймовірний. Будьте певні, подібного ви більше ніде не прочитаєте. Так написати міг тільки автор «Юпака».
Здавалося б, читати гримучою сумішшю мови, язика, лайки, жаргону та діалекту могло б бути складним завданням, але ж ні! Я не знаю, як він це робить, але відірватися неможливо. Кожна нова петля оповіді захоплює увагу і не відпускає до останньої сторінки.
Головний герой книжки - проклятий байк, який крізь час, рік за роком, руйнує життя сільських романтиків.
Персонажі оповіді настільки живі та реалістичні, наче ти з ними перетинався в реалі та знаєш про них ті самі таємниці, які знають тільки найближчі люди, або корєша дитинства.
Плетиво доль та чесний виклад вдалися автору на всі 💯.
Бонусною останньою главою Юпака автор пройдуться по найболючих наших тригерах.
10/10 ⭐️
Так от «Юпак» взагалі не схожий.
Але тут теж присутня скажена проклята залізяк�� на колесах, яка спочатку робить власника найщасливішим на планеті, а потім знищує нахрін. (Тут мало б бути більш міцне слово, але вже стримаюся).
Так, важливий момент, ця книга не для шанувальників словесних високомовних реверансів, тут автор веде оповідь соковитою лайкою, яка органічно вплетена і текст. Це чесно, без цензури і штучності. Саме так розмовляють між собою звичайні сільські мешканці з проілюстрованого регіону.
Оповідь не лінійна, вона накручується спіраллю і має паралельні неперетини, коли нова дуга спіралі опиняється над іншою. Ефект від читання неймовірний. Будьте певні, подібного ви більше ніде не прочитаєте. Так написати міг тільки автор «Юпака».
Здавалося б, читати гримучою сумішшю мови, язика, лайки, жаргону та діалекту могло б бути складним завданням, але ж ні! Я не знаю, як він це робить, але відірватися неможливо. Кожна нова петля оповіді захоплює увагу і не відпускає до останньої сторінки.
Головний герой книжки - проклятий байк, який крізь час, рік за роком, руйнує життя сільських романтиків.
Персонажі оповіді настільки живі та реалістичні, наче ти з ними перетинався в реалі та знаєш про них ті самі таємниці, які знають тільки найближчі люди, або корєша дитинства.
Плетиво доль та чесний виклад вдалися автору на всі 💯.
Бонусною останньою главою Юпака автор пройдуться по найболючих наших тригерах.
10/10 ⭐️
February 9, 2026
Дуже драйвова і колоритна, жорст(о)ка історія. для мене це варіація улюбленої "Крістіни" Стівена Кінґа, але цей образ проклятої машини (тут моцика) - вже архетип.
І загалом це дуже класна метафора, яка переплітає долі. не без дози містики, якраз в міру.
Класно написано (хоч і багато суржику, та він все ж органічний. мусора і подібні базарять москальською). Раджу всім!
І загалом це дуже класна метафора, яка переплітає долі. не без дози містики, якраз в міру.
Класно написано (хоч і багато суржику, та він все ж органічний. мусора і подібні базарять москальською). Раджу всім!
March 16, 2021
Дуже смішно читати про "бидлувате село", наче люди не жили в 2000-их. Переважна частина негативу і "бидлуватості" - це про епоху, а не про конкретні населені пункти. Всі ці генделі, дискотеки з постійними бійками, алкоголізмом та наркотиками, "поножовщина", стінка на стінку(район на район), були притаманні й Києву того часу, а суржик ще дикіший, до того ж, все це приправлялося совєтщиною, гопотою, бехзхатченками, повсюдним сміттям та періодичним шовінізмом. Тим паче, що в самій книжці найнегативніші герої - зеки з РФ і Запоріжжя та мєнти з Дніпра.
Що дійсно відрізняється від великих міст - це стосунки між людьми, повсякденні турботи та перспективи, а часто їхня відсутність(баба-шептуха аналог сьогоднішніх "Битв екстрасенсів" та Гордонів з пірамідками від раку). Дуже дякую автору за реалістичне та глибоке відображення цих нюансів. Твір, направду, дуже патріотичний та, надіюсь, допоможе нам навчитися цінити та любити щирість, простоту та відкритість власного народу. Багато перегукувань з жаданівськими мотивами захисту своєї землі та своїх людей. Фінал також чудовий - справедливість має перемагати, а доля невблаганна. Тому переконливо рекомендую - нічого схожого в українській літературі ще не зустрічав.
P.S. Єдиний мінус - часто некоректно передається частина мовлення, яка є цілком літературною. Як от префікс "од", що вживається на більшості території України, чомусь пишеться як "от": "отдай" замість "оддай" і т.д. Окреме спасибі за введення в літературу сленгових та діялектних слів, як: "стадік", "мотик", "старшаки", "ходю", "їздю" і т.д.
Що дійсно відрізняється від великих міст - це стосунки між людьми, повсякденні турботи та перспективи, а часто їхня відсутність(баба-шептуха аналог сьогоднішніх "Битв екстрасенсів" та Гордонів з пірамідками від раку). Дуже дякую автору за реалістичне та глибоке відображення цих нюансів. Твір, направду, дуже патріотичний та, надіюсь, допоможе нам навчитися цінити та любити щирість, простоту та відкритість власного народу. Багато перегукувань з жаданівськими мотивами захисту своєї землі та своїх людей. Фінал також чудовий - справедливість має перемагати, а доля невблаганна. Тому переконливо рекомендую - нічого схожого в українській літературі ще не зустрічав.
P.S. Єдиний мінус - часто некоректно передається частина мовлення, яка є цілком літературною. Як от префікс "од", що вживається на більшості території України, чомусь пишеться як "от": "отдай" замість "оддай" і т.д. Окреме спасибі за введення в літературу сленгових та діялектних слів, як: "стадік", "мотик", "старшаки", "ходю", "їздю" і т.д.
June 10, 2020
Highly recommended! Great story about Ukrainian village life 15-20 years ago.
June 26, 2021
книга дуже сподобалась, головний герой книжки - мотоцикл ЮПАК, тому що всі історії переплітались завдяки/через нього.
Суржик та матюки додають колориту, а ті хто був чи буває зараз у селі, посміхнуться чи тяжко зітхнуть, оскільки діалоги між героями книги будуть освічені життєвим досвідом. У книзі показані різні верстви населення і їхнє співіснування в межах сіл.
На книзі є обмеження 18+, але я б подібні історії рекомендувала до прочитання 15+ (нехай пробачать мене всі, хто читає цю рецензію і у кого є діти цього віку), тому що книга описує людські переживання через звичайні побутові ситуації. Мені сподобались описи спроб заробляти гроші, які втілювали у життя герої книги. У кожного були свої варіанти, схеми і мотиви, але майже всі вони переплітались, бо у селі можливості обмежені, якщо ти не маєш зв‘язків і не поїхав у місто.
«От бач, вроді чєсно хотіли заробить…а в кінці понімаєш, що п_здить надьожнєй».
Я не докінця зрозуміла, навіщо після повноцінної і закінченої історії, автор ще додав розповідь - «міжглав‘я», але в ній є свій окремий біль.
Суржик та матюки додають колориту, а ті хто був чи буває зараз у селі, посміхнуться чи тяжко зітхнуть, оскільки діалоги між героями книги будуть освічені життєвим досвідом. У книзі показані різні верстви населення і їхнє співіснування в межах сіл.
На книзі є обмеження 18+, але я б подібні історії рекомендувала до прочитання 15+ (нехай пробачать мене всі, хто читає цю рецензію і у кого є діти цього віку), тому що книга описує людські переживання через звичайні побутові ситуації. Мені сподобались описи спроб заробляти гроші, які втілювали у життя герої книги. У кожного були свої варіанти, схеми і мотиви, але майже всі вони переплітались, бо у селі можливості обмежені, якщо ти не маєш зв‘язків і не поїхав у місто.
«От бач, вроді чєсно хотіли заробить…а в кінці понімаєш, що п_здить надьожнєй».
Я не докінця зрозуміла, навіщо після повноцінної і закінченої історії, автор ще додав розповідь - «міжглав‘я», але в ній є свій окремий біль.
February 12, 2025
Цей мотик як наче притягує до себе всяку хуйню, — сказав тихо Серьога Віталіку, зкоса глянувши на схований в кущах «юпак». — Може тут його втопим?
Ці слова одного з героїв, чудово передають суть всієї історії. Історія проста: ліквідатор ЧАЕС отримує від районо мотоцикл "Іж Юпітер", а в народі - "юпак". Здавалося б, пощастило чоловіку. Але не так сталося, як гадалося - сусідка позаздрила та й наклала на моцика порчу. І понеслося...
З цього моменту кожен, хто якось перетинався з "юпаком", отримував свою порцію невдачі. Інколи фатальну. Це не просто історія про містику - це розповідь про справжнє українське село з усіма його принадами: бійками, дискотеками, взаємовиручкою, дружбою, коханням та, куди ж без цього, випивкою. Сюжет охоплює від початку 90-х аж до початку війни на Донбасі.
Автор цікаво переплітає різні сюжетні лінії. Замість лінійної розповіді, кожна глава додає частинку в мозаїку, де спільними елементами є герої та той самий проклятий "юпак". Читається на одному подиху - першу половину я проковтнув за один вечір.
В цю історію віриться. Написана вона так живо і правдиво, що ніби сам стаєш свідком всіх цих подій, сидиш на лавці біля сільського клубу і спостерігаєш, як розгортається ця історія. Рекомендую. Книга 18+
January 6, 2021
Про "Юпак" маю собі двоякі враження.
З одного боку - вона достоту правдиво описує типове бидлувате село(мова про тип людей). З іншого - ця книга не стала для мене близькою. Багато суржику, мату, жаргону і слів, яких в словниках немає. Я не проти такого, але в Сордовій "Безодні" ці елементи краще чіпляють. А тут просто є. Бо є.
➕З плюсів.
Дуже цікаво читати твір, де головний герой - мотик. Цей хід мені сподобався. Теж зайшло те, як швидко події перетікають одна в одну і динаміка зміни персонажів.
Читати легко, книга затягує.
➖З мінусів.
Треба глосарій. Після прочитання, немає відчуття сатисфакції. Ну прочитала. Ну прикольно. А далі що?
Можливо, проблема в тому, що я чогось очікувала, позаяк, це ж "книга року ВВС".
Тим не менш, мені сі сподобало. ▪️7/10, так сказать.
Читати варто.
З одного боку - вона достоту правдиво описує типове бидлувате село(мова про тип людей). З іншого - ця книга не стала для мене близькою. Багато суржику, мату, жаргону і слів, яких в словниках немає. Я не проти такого, але в Сордовій "Безодні" ці елементи краще чіпляють. А тут просто є. Бо є.
➕З плюсів.
Дуже цікаво читати твір, де головний герой - мотик. Цей хід мені сподобався. Теж зайшло те, як швидко події перетікають одна в одну і динаміка зміни персонажів.
Читати легко, книга затягує.
➖З мінусів.
Треба глосарій. Після прочитання, немає відчуття сатисфакції. Ну прочитала. Ну прикольно. А далі що?
Можливо, проблема в тому, що я чогось очікувала, позаяк, це ж "книга року ВВС".
Тим не менш, мені сі сподобало. ▪️7/10, так сказать.
Читати варто.
January 31, 2021
Книгу прочитала за два дні. Вона по-своєму захоплива і відображає деякі риси українського села кінця 90-х початку 2000. Риси малопривабливі, тому що героями є люди доволі обмежені, які постійно потрапляють у п'яні бійки, розбірки, спілкуються між собою суржиковою мовою , насиченою матюками. З одного боку, це начебто відображення дійсності. Але і у мові автора теж постійно проскакує обсценна лексіка. За сюжетом виною негараздам, які відбуваються з героями, є проклятий "Юпак", але і ��ез нього, мені здається, все відбувалося б так само. Бо ні в кого не виникає внутрішньої заборони тягнути чуже, обманювати, заздрити. Навіть знаючи, що мотоцикл "нечистий", від нього ніхто не відмовляється. Кілька разів виникало бажання кинути книгу через її мову, повну відсутність художності (точніше примітивну художність бидлуватого зразку). Можливо, книга адресована певній категорії читача, однак навряд чи ці люди взагалі читають книги. Найбільше вразило, що сцени сучасної війни зображені в тому ж бидлозабарвленні з фотографуванням на тлі вбитих ворогів і пиятикою. Розчарували мова книги і відсутність позитивної ідеї (книга сприймається просто як байка про те, як бухали і що з того вийшло, прикрашена забобонними прокльонами). Сподобався наскрізний образ проклятого мотоцикла, навколо якого розгортаються напружені кримінальні події з різними героями.
November 28, 2020
Десь в інеті прочитав, що по цій книзі міг би зняти фільм Тарантіно, чи щось в такому роді.
Думаю навряд - для цього Квентіну необхідно було б відвідати сільску дискотеку 90-х в Україні. На жаль (на щастя?), Квентін вже ніколи не зможе це зробити. А без цього важливого моменту він ніколи не зрозуміє героїв книги.
Чесно кажучи, я і сам не часто відвідував ті дискотеки. Народився в Києві, діудусі і бабусі жили так само в Києві. Родичів в селі в Канівському районі Черкаської області відвідував влітку, але село то було не моє, дискотеки також і в сільский клуб я ходив лише для того щоб забрати молодшу сестру.
Але дуже хочеться, щоб знайшовся наш "тарантіно", хто зможе екранізувати "Юпак" та передати всю ту містику, той дух який присутній в книзі. Або брати Коени - бо здається мені що "Фарго" значно ближче до книги Сайгона, ніж умовне "Кримінальне чтиво". Пам'ятаєте про таке явище як "міста-побратими"? Ось мені здається, що Фарго могло б бути побратимом Движуватівці
Думаю навряд - для цього Квентіну необхідно було б відвідати сільску дискотеку 90-х в Україні. На жаль (на щастя?), Квентін вже ніколи не зможе це зробити. А без цього важливого моменту він ніколи не зрозуміє героїв книги.
Чесно кажучи, я і сам не часто відвідував ті дискотеки. Народився в Києві, діудусі і бабусі жили так само в Києві. Родичів в селі в Канівському районі Черкаської області відвідував влітку, але село то було не моє, дискотеки також і в сільский клуб я ходив лише для того щоб забрати молодшу сестру.
Але дуже хочеться, щоб знайшовся наш "тарантіно", хто зможе екранізувати "Юпак" та передати всю ту містику, той дух який присутній в книзі. Або брати Коени - бо здається мені що "Фарго" значно ближче до книги Сайгона, ніж умовне "Кримінальне чтиво". Пам'ятаєте про таке явище як "міста-побратими"? Ось мені здається, що Фарго могло б бути побратимом Движуватівці
February 12, 2021
Книга не зайшла Може, це через інший вік та інші інтереси, але ледве примусила себе дочитати.
December 8, 2025
Жива, пряма й чесна історія про українське село Дніпропетровщини без прикрас: груба, правдива, емоційна й атмосферна. Книга сильна своїм реалізмом і мовою, але може відштовхнути тих, хто не любить суржик чи жорсткі теми.
February 26, 2021
як сказав автор в інтерв’ю: в україні письменники хочуть робити “хісторі”, а нам треба “сторі”. “юпак” – саме така крута кінематографічна сторі. якщо не були на сільській дискотеці 2000-х, то ось – ласкаво просимо. далі з дискотеки у движуватіців (ага, назва села не підвела) – і до нинішньої війни.
не рафіновані діалоги як репортажі, подекуди можна було й авторського тексту не додавати.
не рафіновані діалоги як репортажі, подекуди можна було й авторського тексту не додавати.
January 25, 2021
Звичайне степове село в Дніпропетровській області, яке існувало багато десятиліть (можливо, і століть?) та існуватиме собі далі ще стільки ж. Хіба що люди дещо зміняться. Вони не можуть інакше, адже прогрес рано чи пізно наздоганяє всіх.
Саме в кількох таких найзвичайнісіньких селах розгортаються події роману. Усе починається ще наприкінці епохи СРСР, а закінчується 2016 року, по обидва боки лінії фронту російсько-української війни.
Герої, головні й другорядні, – це люди різного віку, але приблизно однакового соціального стану. Життя в селі змінюється повільно, часто не встигаючи за прогресом. Але ж місцевий люд має власну уяву про символи добробуту й про те, як бути своїм серед подібних до себе.
Одним із таких знаків причетності до певних громадських кіл поза великим містом є мотоцикл «Іж Юпітер», який у народі для зручності зветься Юпак.
Цікавий авторський задум – зробити головним персонажем роману неживий предмет – не є новим. Але тим і захоплює увагу під час читання, адже стандартний мотоцикл для середнього класу в романі є втіленням потужних емоцій, людських пороків, забобонів, хибних прагнень і марних сподівань.
Когось із героїв Юпак навчить відповідальності за власне життя, інших зітре на порох, чиюсь долю пошматує і зруйнує вщент, але спонукає оклигати й збудувати життя наново. А головне – не шукати винних у власних проблемах. А хтось після багатьох років поневірянь зробить рішучий вибір – стати по інший бік барикад. Проте чи винен у цьому Юпак? Можливо, людина давно обрала власний шлях у темряві свідомості.
Пересічних хлопців і дівчат, що бігали на «дискачі» до сусідніх сіл, пили «сем» (самогон), тікали від «мусорів», щосили намагалися заробити гроші на свої потреби й вирватися в інше, щасливіше, життя, незримо поєднує мотоцикл-химера. Він потрапляє від одного власника до іншого, несучи собою давнє прокляття старої жінки. Але не завжди прокляття обертається на погане. Іноді для того, щоби зрозуміти якусь свою потаємну істину, доводиться пройти випробовування. Наприклад, усіма правдами й неправдами придбати омріяний Юпак…
***
Під час фінальної церемонії конкурсу «Книга року BBC – 2020» Сергій Сергійович про свій роман сказав: «Це книжка про українське степове село, якого не видно з вікон київських офісів. Село, яке тяжко працює, любить, п’є, б’ється й часто їде на чужу сторону шукати кращої для себе долі… Іншого села в мене для вас немає».
І саме це варто зрозуміти перед тим, як починати читати «Юпак». Тому що на сторінках постає реальність без фільтрів крізь життя втраченого покоління пострадянських людей, яке жило без мети, без орієнтирів, без власної культури та престижної освіти. Вони, не соромлячись, розмовляють своєю мовою, не бояться осуду читача й не прагнуть вхопити зірку з неба. А коли настає час, саме вони стають «сіллю землі» й покоління за поколінням цю свою землю боронять.
https://mind.ua/publications/20220655...
Саме в кількох таких найзвичайнісіньких селах розгортаються події роману. Усе починається ще наприкінці епохи СРСР, а закінчується 2016 року, по обидва боки лінії фронту російсько-української війни.
Герої, головні й другорядні, – це люди різного віку, але приблизно однакового соціального стану. Життя в селі змінюється повільно, часто не встигаючи за прогресом. Але ж місцевий люд має власну уяву про символи добробуту й про те, як бути своїм серед подібних до себе.
Одним із таких знаків причетності до певних громадських кіл поза великим містом є мотоцикл «Іж Юпітер», який у народі для зручності зветься Юпак.
Цікавий авторський задум – зробити головним персонажем роману неживий предмет – не є новим. Але тим і захоплює увагу під час читання, адже стандартний мотоцикл для середнього класу в романі є втіленням потужних емоцій, людських пороків, забобонів, хибних прагнень і марних сподівань.
Когось із героїв Юпак навчить відповідальності за власне життя, інших зітре на порох, чиюсь долю пошматує і зруйнує вщент, але спонукає оклигати й збудувати життя наново. А головне – не шукати винних у власних проблемах. А хтось після багатьох років поневірянь зробить рішучий вибір – стати по інший бік барикад. Проте чи винен у цьому Юпак? Можливо, людина давно обрала власний шлях у темряві свідомості.
Пересічних хлопців і дівчат, що бігали на «дискачі» до сусідніх сіл, пили «сем» (самогон), тікали від «мусорів», щосили намагалися заробити гроші на свої потреби й вирватися в інше, щасливіше, життя, незримо поєднує мотоцикл-химера. Він потрапляє від одного власника до іншого, несучи собою давнє прокляття старої жінки. Але не завжди прокляття обертається на погане. Іноді для того, щоби зрозуміти якусь свою потаємну істину, доводиться пройти випробовування. Наприклад, усіма правдами й неправдами придбати омріяний Юпак…
***
Під час фінальної церемонії конкурсу «Книга року BBC – 2020» Сергій Сергійович про свій роман сказав: «Це книжка про українське степове село, якого не видно з вікон київських офісів. Село, яке тяжко працює, любить, п’є, б’ється й часто їде на чужу сторону шукати кращої для себе долі… Іншого села в мене для вас немає».
І саме це варто зрозуміти перед тим, як починати читати «Юпак». Тому що на сторінках постає реальність без фільтрів крізь життя втраченого покоління пострадянських людей, яке жило без мети, без орієнтирів, без власної культури та престижної освіти. Вони, не соромлячись, розмовляють своєю мовою, не бояться осуду читача й не прагнуть вхопити зірку з неба. А коли настає час, саме вони стають «сіллю землі» й покоління за поколінням цю свою землю боронять.
https://mind.ua/publications/20220655...
February 9, 2021
Читала в українському перекладі і проковтнула книжку за два дні.
Цікаво було побачити інше життя, сільське, 2000-них, жорстоке, де діють закони радше племінні, бо по-іншому ніяк. Але у всьому решта життя дуже схоже на знайоме мені, міській західноукраїнській дівчині: життя зі своїми мріями, дружбою, сімейними сварками і сімейною підтримкою, любов’ю і підступами.
Село зі всім колоритом описано дуже гарно, принаймні мені відгукувалися спогади з дитинства влітку на селі. Мова, суржик з матом через кожне слово, теж правильно передають атмосферу. І сільська ієрархія гарно описана. Словом, автор по художньо-документальному добре все описує.
От в мене тепер трохи краще розуміння вимальовується про українських чоловіків 35+ з сільської місцевості, зокрема тих, які воюють зараз на Донбасі. Прямолінійні, прості, але не дурні, жорсткі, але дуже рідко жорстокі, вірять тільки собі і "своїм", покладаються лише на себе, і врешті-решт розчаровані і трохи байдуже до навколишнього світу. В принципі вимальовується позитивний образ "хороших пацанів". Але от це і сумно, бо якби у хороших пацанів були сприятливі обставини (а не ті, які були), вони б досягли набагато більшого і не були б такими закритими до зовнішнього світу. Але маємо, що маємо. Принаймні після прочитання Юпака я трохи краще можу уявити собі логіку тих "хороших пацанів" 35+ з сільської місцевості.
Цікаво було побачити інше життя, сільське, 2000-них, жорстоке, де діють закони радше племінні, бо по-іншому ніяк. Але у всьому решта життя дуже схоже на знайоме мені, міській західноукраїнській дівчині: життя зі своїми мріями, дружбою, сімейними сварками і сімейною підтримкою, любов’ю і підступами.
Село зі всім колоритом описано дуже гарно, принаймні мені відгукувалися спогади з дитинства влітку на селі. Мова, суржик з матом через кожне слово, теж правильно передають атмосферу. І сільська ієрархія гарно описана. Словом, автор по художньо-документальному добре все описує.
От в мене тепер трохи краще розуміння вимальовується про українських чоловіків 35+ з сільської місцевості, зокрема тих, які воюють зараз на Донбасі. Прямолінійні, прості, але не дурні, жорсткі, але дуже рідко жорстокі, вірять тільки собі і "своїм", покладаються лише на себе, і врешті-решт розчаровані і трохи байдуже до навколишнього світу. В принципі вимальовується позитивний образ "хороших пацанів". Але от це і сумно, бо якби у хороших пацанів були сприятливі обставини (а не ті, які були), вони б досягли набагато більшого і не були б такими закритими до зовнішнього світу. Але маємо, що маємо. Принаймні після прочитання Юпака я трохи краще можу уявити собі логіку тих "хороших пацанів" 35+ з сільської місцевості.
July 8, 2022
У той час, коли я ще не видалив свою сторінку на ФБ, Saigon був одним із улюблених авторів мікроблогів, зі своїми невеликими замальовками солдатського життя "на передку". Я ще пам'ятаю його анонс книги "Khaki", але на той момент я вже втомився від токсичності ФБ і вирішив зав'язувати із цим ділом. Наступного разу я, із здивуванням, прочитав, що "Юпак" Сергія Сергійовича отримав "Книгу року" від BBC. Тоді ж додав цю книгу собі в список to-read, бо сюжет здався мені досить цікавим і нетривіальним - та й справжня сучукрліт, зрештою:)
Що отримав по факту? Книга, як на мене, є сумішшю злегка "гоголівського" стилю із сюжетами дешевих російських ТБ-драм. Деякі історії були інтригуючими, їх читав великими ковтками - інші виходили настільки передбачувані і банальні, що аж кисло. Загалом, враження залишились змішаними. Сама ідея сподобалась мені куди більше, аніж реалізація. Описана в "Юпаку" сільська романтика мені не близька, не резонує там, де б, мабуть, мало. Герої (яких досить багато) видаються живими і дійсно справжніми, але нікому із них я не співчував - та й не знаю, чи мав би.
Що отримав по факту? Книга, як на мене, є сумішшю злегка "гоголівського" стилю із сюжетами дешевих російських ТБ-драм. Деякі історії були інтригуючими, їх читав великими ковтками - інші виходили настільки передбачувані і банальні, що аж кисло. Загалом, враження залишились змішаними. Сама ідея сподобалась мені куди більше, аніж реалізація. Описана в "Юпаку" сільська романтика мені не близька, не резонує там, де б, мабуть, мало. Герої (яких досить багато) видаються живими і дійсно справжніми, але нікому із них я не співчував - та й не знаю, чи мав би.
January 31, 2021
Атмосфера ранніх двотисячних українського села передана шикарно. Мовлення персонажів і окремі їх вирази - саме такі під які я ріс. А щ�� книга про те, як достойні люди залишаються достойними, а погані стають іще жалюгіднішими
November 9, 2020
Твір про українське степове село, де слабкий не виживе, а розумний звідти тікатиме. Написаний дуже автентично, атор підійшов зі знанням об'єкту свого опису. Для мене це свого роду інший світ, дуже жорстокий і безкомпромісний. Читається дуже легко. Сюжет також агонь!
January 8, 2021
Это то, чего, по факту, не хватало украинской литературе сегодня. Реализм, блин.
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 7, 2022
Кльова книга. Жоден матюк там не був зайвим
November 19, 2024
Варто одразу сказати, що від цієї книжки я очікувала більшого та попри це вона мені подобалась.
Юпак – роман про село в південно-східному українському степу, з усіма його гріхами, тайнами, бажаннями, заздрістю, бандитами, дискотеками та вічними запоями. Тут, варто зазначити, що оригінальний текст був написаний російською з суржиком, елементами діалекту та «пацанячим» сленгом. Потім його переклали, але в діалогах лишилася значна частина російських слів для певного розкриття персонажів. Уже в анотації автор одразу попереджає, що це роман «без цензури і стереотипів. Зі специфічними звичаями, порядками і говором. З побутовою містикою і жорстокістю, що притаманна лише степу». І на це попередження варто зважати, бо якщо ви не готові до суворої і жорстокої реальності села 2000-х (доінтернетної епохи), то варто пропустити цю книжку.
Сюжет обертається довкола мотоцикла «Іж Юпітер-5», що в побуті називають «юпак». Він різними шляхами й способами переходить із рук у руки, містичним образом накликаючи біду на своїх власників. Персонажів багато, тож не зайвим буде прихопити папірець для нотаток. Автор почергово знайомить нас з різними людьми, яким довелося мати справу з юпаком, окремі епізоди повторюються, з різних сторін описуючи ті ж самі події. Є дрібка містики, що освіжає і не дає загрузнути в тяжкій долі персонажів і світі степу, де «ніхто не свій, окрім своїх». В заключній частині події розгортаються вже під час російсько-української війни, де нам показують майбутнє персонажів, про яких недорозповіли перед цим.
До недоліків книжки я б віднесла надмірну (або ні) клішованість, жорстокість і аморальність персонажів, що як мені здалося трохи романтизується(?). Але мене попереджали в анотації! Тому я не нарікаю, до того ж у селі ніколи не жила, тим паче у ті часи, тож не можу бути повністю об’єктивною. Багато реалізму, так, згодна. Іноді навіть настільки, що здається ніби усе це знайоме й мені. Та я бачила багато позитивних відгуків, де люди писали, що роман нагадав їм минуле й змусив ностальгувати. Історія гарна, як не як книга 2020 року за версією BBC Україна, але на любителя.
*відгук від 05.02.2023
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
Юпак – роман про село в південно-східному українському степу, з усіма його гріхами, тайнами, бажаннями, заздрістю, бандитами, дискотеками та вічними запоями. Тут, варто зазначити, що оригінальний текст був написаний російською з суржиком, елементами діалекту та «пацанячим» сленгом. Потім його переклали, але в діалогах лишилася значна частина російських слів для певного розкриття персонажів. Уже в анотації автор одразу попереджає, що це роман «без цензури і стереотипів. Зі специфічними звичаями, порядками і говором. З побутовою містикою і жорстокістю, що притаманна лише степу». І на це попередження варто зважати, бо якщо ви не готові до суворої і жорстокої реальності села 2000-х (доінтернетної епохи), то варто пропустити цю книжку.
Сюжет обертається довкола мотоцикла «Іж Юпітер-5», що в побуті називають «юпак». Він різними шляхами й способами переходить із рук у руки, містичним образом накликаючи біду на своїх власників. Персонажів багато, тож не зайвим буде прихопити папірець для нотаток. Автор почергово знайомить нас з різними людьми, яким довелося мати справу з юпаком, окремі епізоди повторюються, з різних сторін описуючи ті ж самі події. Є дрібка містики, що освіжає і не дає загрузнути в тяжкій долі персонажів і світі степу, де «ніхто не свій, окрім своїх». В заключній частині події розгортаються вже під час російсько-української війни, де нам показують майбутнє персонажів, про яких недорозповіли перед цим.
До недоліків книжки я б віднесла надмірну (або ні) клішованість, жорстокість і аморальність персонажів, що як мені здалося трохи романтизується(?). Але мене попереджали в анотації! Тому я не нарікаю, до того ж у селі ніколи не жила, тим паче у ті часи, тож не можу бути повністю об’єктивною. Багато реалізму, так, згодна. Іноді навіть настільки, що здається ніби усе це знайоме й мені. Та я бачила багато позитивних відгуків, де люди писали, що роман нагадав їм минуле й змусив ностальгувати. Історія гарна, як не як книга 2020 року за версією BBC Україна, але на любителя.
*відгук від 05.02.2023
(Інст з відгуками: @_daria_barnes. Тг: Помішана на сучукрліті🌖)
September 14, 2024
Сергій Сергійович "Сайгон" "Юпак"
Книга року ВВС 2020
🏍 "Юпак" - сленгова назва мотоцикла "ІЖ Юпітер", який вироблявся на Іжевському машинобудівному заводі до 2008 року"
📚 Як зараз модно говорити, "істерн", я би навіть сказав"сільський істерн".
📚 Книга про покоління, яке народилося в середині 1980-х і юність якого прийшлася на нульові роки. Кілька героїв прямо списані і з моїх знайомих далекої вже молодості - Сайгон знає, про що пише.🙂
🤛🍻🥃 П'янка, бійки, "діскач", матюки, гоп-стоп - здавалося б, що може бути цікавого для нас нинішніх і перші сторінок 50-70 ти саме про це і думаєш - ну що Сайгон збирається розповідати ще 200 сторінок, але як же круто це написано і яку цікавезно-повчальну історію з елементами темного фентезі (відьми, заклинання, порча) придумав Сергій Сергійович.
📚 Коли прочитав "Танці з кістками", думав, що вона протримається на першому місці в цьому році довше, ніж прочитаю "Юпак", оскільки нічого прям такого від останньої не очікував, читаючи по відгуках, що Сайгон описав життя українського села у нульові роки з матюками через слово.
📚 Але "Юпак" Сайгона навіть аж чи не краще ніж "Танці..." Сергій Сергійович вразив з позитивної сторони - при всій цинічності і жорстокості книги вона виявилася душевною, тонкою і сентиментальною. А вміння подати історію так, що напруження пристрастей лише підвищується до самого фіналу, то особливий талант.
Закінчується книга подіями україно-російської війни десь між Докучаєвськом і Новотроїцьким, куди доля перехресними стежками приводить головних героїв.
Дуже рекомендую.
Більше про книжки тут 👇
https://t.me/knygitelegram
Книга року ВВС 2020
🏍 "Юпак" - сленгова назва мотоцикла "ІЖ Юпітер", який вироблявся на Іжевському машинобудівному заводі до 2008 року"
📚 Як зараз модно говорити, "істерн", я би навіть сказав"сільський істерн".
📚 Книга про покоління, яке народилося в середині 1980-х і юність якого прийшлася на нульові роки. Кілька героїв прямо списані і з моїх знайомих далекої вже молодості - Сайгон знає, про що пише.🙂
🤛🍻🥃 П'янка, бійки, "діскач", матюки, гоп-стоп - здавалося б, що може бути цікавого для нас нинішніх і перші сторінок 50-70 ти саме про це і думаєш - ну що Сайгон збирається розповідати ще 200 сторінок, але як же круто це написано і яку цікавезно-повчальну історію з елементами темного фентезі (відьми, заклинання, порча) придумав Сергій Сергійович.
📚 Коли прочитав "Танці з кістками", думав, що вона протримається на першому місці в цьому році довше, ніж прочитаю "Юпак", оскільки нічого прям такого від останньої не очікував, читаючи по відгуках, що Сайгон описав життя українського села у нульові роки з матюками через слово.
📚 Але "Юпак" Сайгона навіть аж чи не краще ніж "Танці..." Сергій Сергійович вразив з позитивної сторони - при всій цинічності і жорстокості книги вона виявилася душевною, тонкою і сентиментальною. А вміння подати історію так, що напруження пристрастей лише підвищується до самого фіналу, то особливий талант.
Закінчується книга подіями україно-російської війни десь між Докучаєвськом і Новотроїцьким, куди доля перехресними стежками приводить головних героїв.
Дуже рекомендую.
Більше про книжки тут 👇
https://t.me/knygitelegram
February 21, 2024
Мій улюблений суржик, з привєт, Сєрьожа і тд. Тут є матюки, багато, інколи цікаві, в основному пацанячі, бо книга така суто пацанська. П'янки, генделики, биті морди і мотики. Суворі 90ті, блотняк, менти, що пиздять, аби ти сказав все, що хочуть почути. Часи, коли 50 гривень - це дофіга бабла, а в магазі тьотка Наташа продає пиво малолєткам, одні з яких занадто рано старшають а інші намагаються стати своїми. Атмосфера трохи нагадала "Іван і Феба"
Можна подумати, що це історія мотоцикла, але найперше - це історія людей з якими той пов'язаний. Здається у пацанів відключається голова, коли постає перспектива отримати моцик. Знаючи, що з ним щось не так, вони починають юзати. Трошки по-ідіотські зі сторони виглядає.
Класно показані людські взаємини, будь то дружба по-братськи, робочі питання, непорозуміння з батьками чи намагання завести якісь стосунки з тьолкою. Так, тут фігурує аж 1 дівчина у якості не пропливаючого повз персонажу.
Читалась моментами легко, моментами ні. Я трохи втомлювалась від такого стилю але цікаво було постійно. Всіх героїв, що тут задіяні я не назву, бо вистачало потрібних і не дуже. Кінцівка спочатку здивувала, а потім зрозуміла суть її логічності. Не дивлячись на свою пацанячість у книзі багато чудових описів природи, якихось душевних спогадів та моментів, за що мені і сподобалась
"Синові хотілось, як в дитинстві, кинутися батькові на шию, але дитинство минуло"
"На жаль, село є село. Тут всі про всіх все знають, і завжди знайдеться якась мавпа, яка роззявить свого рота"
Можна подумати, що це історія мотоцикла, але найперше - це історія людей з якими той пов'язаний. Здається у пацанів відключається голова, коли постає перспектива отримати моцик. Знаючи, що з ним щось не так, вони починають юзати. Трошки по-ідіотські зі сторони виглядає.
Класно показані людські взаємини, будь то дружба по-братськи, робочі питання, непорозуміння з батьками чи намагання завести якісь стосунки з тьолкою. Так, тут фігурує аж 1 дівчина у якості не пропливаючого повз персонажу.
Читалась моментами легко, моментами ні. Я трохи втомлювалась від такого стилю але цікаво було постійно. Всіх героїв, що тут задіяні я не назву, бо вистачало потрібних і не дуже. Кінцівка спочатку здивувала, а потім зрозуміла суть її логічності. Не дивлячись на свою пацанячість у книзі багато чудових описів природи, якихось душевних спогадів та моментів, за що мені і сподобалась
"Синові хотілось, як в дитинстві, кинутися батькові на шию, але дитинство минуло"
"На жаль, село є село. Тут всі про всіх все знають, і завжди знайдеться якась мавпа, яка роззявить свого рота"
This entire review has been hidden because of spoilers.
Displaying 1 - 30 of 55 reviews