Поезія Анни Малігон — це завжди трохи інтим. Така тональність зумовлена, мабуть, внутрішньою потребою авторки зберегти тривку фактуру найголовнішого попри все — війну, зневіру, сплюндрований час. Поетка пише однаково проникливо і про профанне, і про сакральне. Для неї, здається, немає різниці — горобина в інеї, смарагдова пір’їна чи ціле людське життя. Градус довірливості й теплоти завжди надвисокий — аж до шепоту, аж до обіймів, аж до сповідальної сльози. Тому не дивуйтеся під час читання ілюзії тонкої руки на вашому плечі. Більше про книжку https://starylev.com.ua/rozariy.
Яскравий приклад книги у якій я повелася на обкладинку, а не на зміст. І отримала те що отримала... Наскільки мені подобається оформлення, настільки ж не зайшли вірші. Спочатку вони здавалися щирими й чіпляли. Аж поки я не вирішила дізнатися більше про авторку: адже хотіла зрозуміти наскільки вона була залучена у контекст про який писала - війну до 22. Виявилося - не дуже. А тепер ще й мешкає за кордоном. Після цього книжку відклала, бо зрозуміла: наші цінності не збігаються. Та обкладинка ж бо гарна! Тож повернулася, думаючи: а раптом таки знайду щось близьке? Не знайшла 😕 Але, можливо, ця поезія відгукнеться тим, хто любить страждати від самотності чи кохання. Я ж - пас.
Непогано, але багато віршів, які для мене виявилися прохідними. Зачепила лірика на тему війни, хоч і написані вірші ще до початку повномасштабного вторгнення. Було б цікаво подивитися на творчість авторки у наступні роки.