What do you think?
Rate this book
Бандера Distortion
Артем Кочубей — київський журналіст та палкий прихильник «русского мира» — постійно отримує погрози за свої публікації, аж доки йому скрізь не починають увижатися «бандерівці». Тікаючи від «переслідування» до Москви, журналіст випадково сідає не в той потяг і прямує до Костянтинівки, де тривають обстріли. Та ще й у купе Артему трапляється сусідка — патріотично налаштована українська снайперка Гремислава, яка на дозвіллі пише роман про Степана Бандеру… Щоразу, як дівчина зачитує рукопис, переляканий та водночас скептично налаштований Артем переноситься у 1910-1950 роки — і війна тодішня накладається на війну теперішню, утворюючи гримучий екзистенційний коктейль, замішаний на сюрреалізмі та фантастиці, приправлений гротеском та блискучою сатирою.
Утім, «Бандера Distortion» — це не спроба «очорнити» чи «обілити» Бандеру, а на диво «повноколірна» історія, яка представляє його реальним героєм та живою людиною. Адже медійний образ Степана Бандери існує завдяки його постійному спотворенню у свідомості мас — і завдяки цьому «спотворенню» Бандера часом набуває абсолютно нового звучання, подібно до музичного ефекту distortion, який змінює звук гітари таким чином, що виникає ніби цілком інший інструмент.
Утім, «Бандера Distortion» — це не спроба «очорнити» чи «обілити» Бандеру, а на диво «повноколірна» історія, яка представляє його реальним героєм та живою людиною. Адже медійний образ Степана Бандери існує завдяки його постійному спотворенню у свідомості мас — і завдяки цьому «спотворенню» Бандера часом набуває абсолютно нового звучання, подібно до музичного ефекту distortion, який змінює звук гітари таким чином, що виникає ніби цілком інший інструмент.
304 pages, Hardcover
First published September 15, 2019
2 people are currently reading
25 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 6 of 6 reviews
September 30, 2019
Абсурдно, кумедно і трохи сумно. Роман зайде тим читачам, які трохи цікавилися історією ОУН та біографією Степана Бандери. У книжці також згадуються Євген Коновалець, Андрій Бандера, Богдан Сташинський та інші історичні постаті. Події відбуваються одразу в двох часових вимірах - сучасному і минулому. Діалоги місцями настількі смішні, що водночас не віриться , що низка людей справді у це вірять. Для прикладу німці-геї і турки геї захопили перший і другий Рими - позиція ісконно вєрующого великороса.
Одним словом, одни із найпотішніших і водночас серйозних творів, які мав нагоду читати останнім часом.
Не зовсім упевнений, що погляди С. Бандери були такими, якими автор відобразив у своєму творі.
П.С. гадаю стьоби автора можуть не зрозуміти за кордоном.
Одним словом, одни із найпотішніших і водночас серйозних творів, які мав нагоду читати останнім часом.
Не зовсім упевнений, що погляди С. Бандери були такими, якими автор відобразив у своєму творі.
П.С. гадаю стьоби автора можуть не зрозуміти за кордоном.
September 13, 2020
This is a modernist mock-biography of Stepan Bandera, titled Bandera’s Distortion (the latter word describing a form of audio signal processing used to alter the sound of amplified electric musical instruments, usually by increasing their gain, producing a "fuzzy", "growling", or "gritty" tone). For those unaware of Ukrainian history:
Stepan Bandera was a Ukrainian radical politician and theorist of the militant wing of the far-right Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) in WW2 period and later. Because he was against Bolsheviks, who controlled most of Ukraine at the time, he chose to created a major new anti-communist ideology of the period that was related to Fascism and Nazism (and to Stalinism actually in the idea that the leader is paramount). He disagreed to support Germans and for imprisoned during most of the war. OUN declared both Soviets and Germans occupant of Ukraine and fought against both. For this Bandera was vilified in the USSR and finally assassinated in 1959 by KGB agents in Munich. Since then the term ‘banderovets’ has been used by Soviet and Russian propaganda to denote Ukrainians, who disagree with pan-Slav domination of Russians. After the 2014 annexation of Crime by Russia, Ukrainians actively re-appropriated the term, so currently banderovets is often a synonym for Ukrainian and doesn’t mean direct support of Bandera’s authoritarian ideas, to some extent like using n-word by African-Americans.
The story starts with pro-Russian blogger Artem Kochubei from Kyiv, who earns money by creating articles about “enemies of the Russian world” from Ukrainians and Jews to gays, whose only desire is to destroy “the Third Rome” (Moscow). One of the most important problems he sees in glorification of Bandera. He is so much into this fake info creation that starts to assume that enemies are around him (and sees Bandera everywhere, sometimes multiple copies) and want to kill him. Whipped by his own terror, he decides to escape to Russia, but boards a wrong train and instead travels to Donbas, where Russia-backed militia fights Ukrainian armed forces. At the train, he meets a woman sniper Gremyslava (‘Thundering glory’ most likely nom de guerre), who says that she writes Bandera’s biography. He starts to read it and the story gets a second timeline or “book in the book”.
If a reader expects to see characters’ development during the story, s/he will not be satisfied, the characters are more “props for lols” than real people, which is fine for an absurdist story. The gem of the book is an absurdist re-imagination of Bandera’s life and his times: there is a great number of real characters appearing in imaginary alt-history, from Stalin visiting Berlin in May 1945 incognito to meet with representatives of Gruppe 47 (a group of participants in German writers' meetings, started in 1947, that
offered young writers a platform for the renewal of German literature after World War II) to Bandera’s father, seeing during 1918 fight with Poles a giant ghosts of Ukrainian leader of anti-Polish rebellion in 18th century Ivan Gonta and Black Madonna of Częstochowa (the Most Holy Virgin Mary, Queen of Poland), backing Ukrainians and Poles respectively, to a Nazi concentration camp near the orbit of Pluto and with drone guards.
The main idea is that:
“history is just a set of events that neither of us has even a rough idea of. Therefore, we must either be silent about history or say anything. This is what everyone does, and it ultimately leads to littering the historical narrative with legends and mystifications, which some people recognize on a par with the real facts, and others - even as much better than the facts, because they are better building stones of ideologies. Sifting out the real facts from the simulated ones is like building a tower out of dry sand during a raging hurricane. This work is impossible, useless, and nobody needs it. There are also many people who are threatened by this tower, so they will destroy it at the first opportunity, even realizing that it will never be built under any circumstances. And even if it weren't for this hurricane wind and those who wanted to destroy the tower, the sand itself disappears so quickly that you don't even have time to touch it. That is why this tower exists only in the imagination of certain people, but these people themselves quickly disappear.”
A very interesting book that is not afraid to raise some controversial topics, like antisemitism of part of OUN, or making fun of Bandera, but not going down to either vilification or glorification.
Stepan Bandera was a Ukrainian radical politician and theorist of the militant wing of the far-right Organization of Ukrainian Nationalists (OUN) in WW2 period and later. Because he was against Bolsheviks, who controlled most of Ukraine at the time, he chose to created a major new anti-communist ideology of the period that was related to Fascism and Nazism (and to Stalinism actually in the idea that the leader is paramount). He disagreed to support Germans and for imprisoned during most of the war. OUN declared both Soviets and Germans occupant of Ukraine and fought against both. For this Bandera was vilified in the USSR and finally assassinated in 1959 by KGB agents in Munich. Since then the term ‘banderovets’ has been used by Soviet and Russian propaganda to denote Ukrainians, who disagree with pan-Slav domination of Russians. After the 2014 annexation of Crime by Russia, Ukrainians actively re-appropriated the term, so currently banderovets is often a synonym for Ukrainian and doesn’t mean direct support of Bandera’s authoritarian ideas, to some extent like using n-word by African-Americans.
The story starts with pro-Russian blogger Artem Kochubei from Kyiv, who earns money by creating articles about “enemies of the Russian world” from Ukrainians and Jews to gays, whose only desire is to destroy “the Third Rome” (Moscow). One of the most important problems he sees in glorification of Bandera. He is so much into this fake info creation that starts to assume that enemies are around him (and sees Bandera everywhere, sometimes multiple copies) and want to kill him. Whipped by his own terror, he decides to escape to Russia, but boards a wrong train and instead travels to Donbas, where Russia-backed militia fights Ukrainian armed forces. At the train, he meets a woman sniper Gremyslava (‘Thundering glory’ most likely nom de guerre), who says that she writes Bandera’s biography. He starts to read it and the story gets a second timeline or “book in the book”.
If a reader expects to see characters’ development during the story, s/he will not be satisfied, the characters are more “props for lols” than real people, which is fine for an absurdist story. The gem of the book is an absurdist re-imagination of Bandera’s life and his times: there is a great number of real characters appearing in imaginary alt-history, from Stalin visiting Berlin in May 1945 incognito to meet with representatives of Gruppe 47 (a group of participants in German writers' meetings, started in 1947, that
offered young writers a platform for the renewal of German literature after World War II) to Bandera’s father, seeing during 1918 fight with Poles a giant ghosts of Ukrainian leader of anti-Polish rebellion in 18th century Ivan Gonta and Black Madonna of Częstochowa (the Most Holy Virgin Mary, Queen of Poland), backing Ukrainians and Poles respectively, to a Nazi concentration camp near the orbit of Pluto and with drone guards.
The main idea is that:
“history is just a set of events that neither of us has even a rough idea of. Therefore, we must either be silent about history or say anything. This is what everyone does, and it ultimately leads to littering the historical narrative with legends and mystifications, which some people recognize on a par with the real facts, and others - even as much better than the facts, because they are better building stones of ideologies. Sifting out the real facts from the simulated ones is like building a tower out of dry sand during a raging hurricane. This work is impossible, useless, and nobody needs it. There are also many people who are threatened by this tower, so they will destroy it at the first opportunity, even realizing that it will never be built under any circumstances. And even if it weren't for this hurricane wind and those who wanted to destroy the tower, the sand itself disappears so quickly that you don't even have time to touch it. That is why this tower exists only in the imagination of certain people, but these people themselves quickly disappear.”
A very interesting book that is not afraid to raise some controversial topics, like antisemitism of part of OUN, or making fun of Bandera, but not going down to either vilification or glorification.
December 25, 2019
По перше, неможливо писати відгук на абсурдистський роман нормальною мовою.
Тому почнемо з того що я безмежно люблю гру на гітарі і я Терези.
Насправді це має відношення до книги, пізніше зрозумієте, яке.
Доречі, цим книга краща, ніж мій відгук, - там ви не будете задаватися питаннями "до чого тут це?!". Будете просто кайфувати від кількості\якості приємного.
Перші 40 сторінок я відверто ржала. Собі зберігала цитати; але вам їх показувати не буду, бо у тексті напевне більше; і головне, що абсурд переповнює не просто якісь окремі речення-перли, а насичує увесь текст так, що ти поринаєш у нього як у теплу м'яку воду з бульбашками. Якщо щось і допоможе витримати наше "вот-єто-всьо" - то лише театр абсурду.
Тепер повернімося назад - бо це ж очевидний рух у історії, в якій "може трапитися все, що завгодно". Доречі, цей роман насправді не стільки про Бандеру, скільки про історію; про ту, яка не story, а history. І у якій дійсно може трапитися все, що завгодно - Сталін і купка коксу у неіснуючому Берліні вам пояснять.
Тож повернемося до того, що було до початку.
До початку власне історії у книзі викладені цитати про Історію. Про те, як, ким і для чого вона вивчається, переповідається і прочитується. За ці цитати окреме "дякую": по перше, занотувала собі кілька цікавих книжок "почитати на майбутнє", і по друге, саме завдяки такому початку відчуваєш, що не все буде так очевидно, як могло би подуматися після аннотації.
Проросійський журналіст, що пише про "злостних бандерівців" і які йому всюди ввижаються, і проукраїнська снайперка, що пише(?) роман про Бандеру.
Ці два персонажі - настільки стереотипні (та й не тільки вони), - що, здається, далі вже нікуди. Чи ж можна створити щось цінне та варте уваги читача, послуговуючись стереотипами?
Навіть не сумнівайтеся. Чим мені страшенно сподобалася книга - автор грає з нашими уявленнями абсолютно про все. Стереотипи у нього настільки гіперболізовані, що раптом стають максимально наближеними до реальності; тільки ти звикаєш до того, що принаймні минуле у тексті "справжнє" - як у нього починають втручатися мертві командири та локомотиви, що посміхаються; тільки-но ти встигнеш оцінити примітки, які допомагають розібратися в усіх отих прізвищах-подіях - як ті ж примітки стають майданчиком для психоаналізу Вовка і коментарів щодо його снів... Вовк, доречі, особисто для мене взагалі най-най-найкрутіший з усіх персонажів - за нього авторові окреме величезне "дякую" (читайте, читайте, оціните напевне;))
Але насправді все, написане вище, - повна дурня.
Бо за фасадом абсурдності у тексті приховані настільки глибокі питання, що хочеться повертатися до книги знов і знов. Питання неприємні, бо про справжнє. Що ми робимо; заради чого. Чим керуємося і на що спираємося.
І отут час згадати про те, що я Терези, які більш за все на світі люблять баланс. Бо відповідей Шинкаренко не дає - але таким безкомпромісним накручуванням стереотипів до максимуму він доводить до тієї точки, у якій ти не зможеш існувати, окрім як давши відповіді на ці питання. Віднайшовши для себе ту саму хитку рівновагу, що її мусиш перевіряти кожну мить; у кожному своєму рішенні.
І про гітару, бо ж обіцяла, що це має відношення до книги.
Дісторшн - це отой противний звук, що його штучно видобувають з електрогітар, і який вважається крутою фішкою.
Для мене акустична гітара - то "особистий різновид героїну". Тому насолоджуватися дисторшном мені важко.
Але світ давно перестав бути чимось простим і зрозумілим, як-от шість струн та чисте звучання. І якщо вже пробувати віднайти у собі щось таке прозоре і чисте - то лише визнавши, який дісторшн звучить навколо.
І Олег Шинкаренко - чудовий його ретранслятор.
Тому почнемо з того що я безмежно люблю гру на гітарі і я Терези.
Насправді це має відношення до книги, пізніше зрозумієте, яке.
Доречі, цим книга краща, ніж мій відгук, - там ви не будете задаватися питаннями "до чого тут це?!". Будете просто кайфувати від кількості\якості приємного.
Перші 40 сторінок я відверто ржала. Собі зберігала цитати; але вам їх показувати не буду, бо у тексті напевне більше; і головне, що абсурд переповнює не просто якісь окремі речення-перли, а насичує увесь текст так, що ти поринаєш у нього як у теплу м'яку воду з бульбашками. Якщо щось і допоможе витримати наше "вот-єто-всьо" - то лише театр абсурду.
Тепер повернімося назад - бо це ж очевидний рух у історії, в якій "може трапитися все, що завгодно". Доречі, цей роман насправді не стільки про Бандеру, скільки про історію; про ту, яка не story, а history. І у якій дійсно може трапитися все, що завгодно - Сталін і купка коксу у неіснуючому Берліні вам пояснять.
Тож повернемося до того, що було до початку.
До початку власне історії у книзі викладені цитати про Історію. Про те, як, ким і для чого вона вивчається, переповідається і прочитується. За ці цитати окреме "дякую": по перше, занотувала собі кілька цікавих книжок "почитати на майбутнє", і по друге, саме завдяки такому початку відчуваєш, що не все буде так очевидно, як могло би подуматися після аннотації.
Проросійський журналіст, що пише про "злостних бандерівців" і які йому всюди ввижаються, і проукраїнська снайперка, що пише(?) роман про Бандеру.
Ці два персонажі - настільки стереотипні (та й не тільки вони), - що, здається, далі вже нікуди. Чи ж можна створити щось цінне та варте уваги читача, послуговуючись стереотипами?
Навіть не сумнівайтеся. Чим мені страшенно сподобалася книга - автор грає з нашими уявленнями абсолютно про все. Стереотипи у нього настільки гіперболізовані, що раптом стають максимально наближеними до реальності; тільки ти звикаєш до того, що принаймні минуле у тексті "справжнє" - як у нього починають втручатися мертві командири та локомотиви, що посміхаються; тільки-но ти встигнеш оцінити примітки, які допомагають розібратися в усіх отих прізвищах-подіях - як ті ж примітки стають майданчиком для психоаналізу Вовка і коментарів щодо його снів... Вовк, доречі, особисто для мене взагалі най-най-найкрутіший з усіх персонажів - за нього авторові окреме величезне "дякую" (читайте, читайте, оціните напевне;))
Але насправді все, написане вище, - повна дурня.
Бо за фасадом абсурдності у тексті приховані настільки глибокі питання, що хочеться повертатися до книги знов і знов. Питання неприємні, бо про справжнє. Що ми робимо; заради чого. Чим керуємося і на що спираємося.
І отут час згадати про те, що я Терези, які більш за все на світі люблять баланс. Бо відповідей Шинкаренко не дає - але таким безкомпромісним накручуванням стереотипів до максимуму він доводить до тієї точки, у якій ти не зможеш існувати, окрім як давши відповіді на ці питання. Віднайшовши для себе ту саму хитку рівновагу, що її мусиш перевіряти кожну мить; у кожному своєму рішенні.
І про гітару, бо ж обіцяла, що це має відношення до книги.
Дісторшн - це отой противний звук, що його штучно видобувають з електрогітар, і який вважається крутою фішкою.
Для мене акустична гітара - то "особистий різновид героїну". Тому насолоджуватися дисторшном мені важко.
Але світ давно перестав бути чимось простим і зрозумілим, як-от шість струн та чисте звучання. І якщо вже пробувати віднайти у собі щось таке прозоре і чисте - то лише визнавши, який дісторшн звучить навколо.
І Олег Шинкаренко - чудовий його ретранслятор.
July 25, 2025
Є такий радянський мультфільм "Зачарований хлопчик", знятий за книжкою Сельми Лагерльоф "Чудесна подорож Нільса з дикими гусами", в якому Нільс мав виконати три умови, щоб стати знову нормального зросту. Другою умовою було, щоб він був у капелюсі, а король перед ним зняв капелюха. Якщо ви добре пам'ятаєте цей мультфільм, то маєте згадати, що Королем був бронзовий пам'ятник. Є досить цікавий факт про музику, під яку Король женеться за Нільсом. Твір Юровського має велику подібність з "Імперським маршем" Джона Уільямса з епопеї " Зоряні війни".
Роман О. Шинкаренка " Бандера Distortoin" (термін distortion з музичної сфери і означає спотворення, деформація, що є концептом у випадку роману, бо є наскріз��им, навіть не темою, а методом побудови тексту) наприкінці містить сцену погоні київських пам'ятників, зокрема Хмельницького, мабуть, того, що стоіть перед Софіївським собором, за Артемом, що спішить на поїзд до Москви, як до можливості втечі.
Той, хто дивився мультфільм про Нільса, має пам'ятати, що третьою умовою звільнення хлопчика від прокляття м��лого зросту (Артем, попри всю його понтовість, також невелика людина, яка покладає надії на звільнення від своїх персональних проклять, одне з яких - це постать Бандери, яка його переслідує (роман починається погрозами в бік Артема за крамольні статті, і він знає, що ці погрози не є даремними)) була зрада свого друга - гусака Мартіна, але він не зміг цього зробити.
Чи зміг Артем насправді зрадити Бандеру, якщо у нього не вірив, тобто не вірив у його героїчну постать? І це перше питання в романі: наскільки можливо вважати зрадниками тих, хто не дотримується того, щó можна зрадити, але зрадити за версією тих, хто методично і незмінно слідує за тією ідеєю?
Перейдемо до маршу Юровського і подібності.
Роман закінчується листом Степана Бандери, де він намагається визначити дату падіння СССР, аргументуючи крах цієї імперії тим, що вона тупо тирить чужі ідеї (порівняння "Волги ГАЗ-21" та "Opel Kapitän"). І справді, навіть комунізм країни рад був запозичений і перекручений.
І так ми поволі переходимо до теми перекручень в принципі.
Скільки б не роздумували над тим, наскільки роман Шинкаренка "паплюжить пам'ять героїв та діячів", але то все марниця і піна, як діалоги в поїзді, яка ОУН правильна, а яка ні: Мельника, Бандери чи Коханівського. Ці обговорення на рівні кухонних політологів та істориків минуть, а залишаться нащадкам не вони, а інтерпретації історичних фактів. А з останнім складніше, аніж хотілося б. І це, мабуть, основна думка тексту, яка мені перегукується з романом британського письменника Волтера Міллера-мол. "Кантика для Лейбовіца": наскільки ми взагалі правильно розуміємо і трактуємо події чи артефакти, які до нас дійшли, як історична спадщина? І що би було, якби обставини склалися інакше, наприклад, Сташинського би заарештували за відсутність квитка в громадському транспорті, отак по-дурному? Ці самі ідеї чітко прописані в цитатах, які відкривають роман.
Не можу віднести роман вповні до метамодернізму, оскільки не відчула осциляції між романтизмом модернізму та іронією та пастишем постмодернізму, швидше до останнього, бо простежується гра фактами, цитатами, інтертекстуальність, відсилання до популярних мемів та срачів, зняття флеру з історичних постатей, деконструкція міфу, а смерть суб'єкта в особі Артема, який, в принципі ніяким суб'єктом не є, оскільки постійно знаходиться у позиції об'єкта, з яким проводять якісь маніпуляції (наприклад, підвішують на дереві, підривають гранатами etc.), співпадає з фізичною смертю, смертю як об'єкта.
Навіщо читати цей текст, де національний герой Степан Бандера "розвінчується" як просто набір міфів, бо постає перед читачем... людиною, яка хоч і мала гігантські цілі (до речі, тиск тих цілей на самого Бандеру, можливо деяке розчарування від того, що можливо мало бути, але не сталось через обставини, які від нього, вочевидь не залежали, тобто розуміння обмеження своїх ресурсів, таки прочитується від місця, де Степан іде в аптеку по ліки для доньки), але змінювалася з часом психологічно і була абсолютно земною з певними бажаннями, які притаманні будь-кому, наприклад, мати американські джинси чи любуватися новим автомобілем? Відповідь проста: для порівняння правди і вигадки, щоби взяти і самому прочитати документи ОУН і статті їхніх очільників, дослідити історичні факти, скласти, нарешті, власне уявлення, і зрозуміти, що те, про що ми сваримося, яка ОУН правильніша, чий Бандера герой, а чий ні, ніяк не корелює з тим, що тоді були трохи інші обставини, інше бачення, яке нам, швидше за все, уже не зрозуміти. Та і чи можливо?
Роман О. Шинкаренка " Бандера Distortoin" (термін distortion з музичної сфери і означає спотворення, деформація, що є концептом у випадку роману, бо є наскріз��им, навіть не темою, а методом побудови тексту) наприкінці містить сцену погоні київських пам'ятників, зокрема Хмельницького, мабуть, того, що стоіть перед Софіївським собором, за Артемом, що спішить на поїзд до Москви, як до можливості втечі.
Той, хто дивився мультфільм про Нільса, має пам'ятати, що третьою умовою звільнення хлопчика від прокляття м��лого зросту (Артем, попри всю його понтовість, також невелика людина, яка покладає надії на звільнення від своїх персональних проклять, одне з яких - це постать Бандери, яка його переслідує (роман починається погрозами в бік Артема за крамольні статті, і він знає, що ці погрози не є даремними)) була зрада свого друга - гусака Мартіна, але він не зміг цього зробити.
Чи зміг Артем насправді зрадити Бандеру, якщо у нього не вірив, тобто не вірив у його героїчну постать? І це перше питання в романі: наскільки можливо вважати зрадниками тих, хто не дотримується того, щó можна зрадити, але зрадити за версією тих, хто методично і незмінно слідує за тією ідеєю?
Перейдемо до маршу Юровського і подібності.
Роман закінчується листом Степана Бандери, де він намагається визначити дату падіння СССР, аргументуючи крах цієї імперії тим, що вона тупо тирить чужі ідеї (порівняння "Волги ГАЗ-21" та "Opel Kapitän"). І справді, навіть комунізм країни рад був запозичений і перекручений.
І так ми поволі переходимо до теми перекручень в принципі.
Скільки б не роздумували над тим, наскільки роман Шинкаренка "паплюжить пам'ять героїв та діячів", але то все марниця і піна, як діалоги в поїзді, яка ОУН правильна, а яка ні: Мельника, Бандери чи Коханівського. Ці обговорення на рівні кухонних політологів та істориків минуть, а залишаться нащадкам не вони, а інтерпретації історичних фактів. А з останнім складніше, аніж хотілося б. І це, мабуть, основна думка тексту, яка мені перегукується з романом британського письменника Волтера Міллера-мол. "Кантика для Лейбовіца": наскільки ми взагалі правильно розуміємо і трактуємо події чи артефакти, які до нас дійшли, як історична спадщина? І що би було, якби обставини склалися інакше, наприклад, Сташинського би заарештували за відсутність квитка в громадському транспорті, отак по-дурному? Ці самі ідеї чітко прописані в цитатах, які відкривають роман.
Не можу віднести роман вповні до метамодернізму, оскільки не відчула осциляції між романтизмом модернізму та іронією та пастишем постмодернізму, швидше до останнього, бо простежується гра фактами, цитатами, інтертекстуальність, відсилання до популярних мемів та срачів, зняття флеру з історичних постатей, деконструкція міфу, а смерть суб'єкта в особі Артема, який, в принципі ніяким суб'єктом не є, оскільки постійно знаходиться у позиції об'єкта, з яким проводять якісь маніпуляції (наприклад, підвішують на дереві, підривають гранатами etc.), співпадає з фізичною смертю, смертю як об'єкта.
Навіщо читати цей текст, де національний герой Степан Бандера "розвінчується" як просто набір міфів, бо постає перед читачем... людиною, яка хоч і мала гігантські цілі (до речі, тиск тих цілей на самого Бандеру, можливо деяке розчарування від того, що можливо мало бути, але не сталось через обставини, які від нього, вочевидь не залежали, тобто розуміння обмеження своїх ресурсів, таки прочитується від місця, де Степан іде в аптеку по ліки для доньки), але змінювалася з часом психологічно і була абсолютно земною з певними бажаннями, які притаманні будь-кому, наприклад, мати американські джинси чи любуватися новим автомобілем? Відповідь проста: для порівняння правди і вигадки, щоби взяти і самому прочитати документи ОУН і статті їхніх очільників, дослідити історичні факти, скласти, нарешті, власне уявлення, і зрозуміти, що те, про що ми сваримося, яка ОУН правильніша, чий Бандера герой, а чий ні, ніяк не корелює з тим, що тоді були трохи інші обставини, інше бачення, яке нам, швидше за все, уже не зрозуміти. Та і чи можливо?
December 25, 2020
Читав і дочитав, шкода, на ретельний відгук нема часу.
Якщо коротко, на початку все смішніше, бо все, що можна довести до абсурду, доводиться із зовсім не абсурдною ретельністю.
Олег Шинкаренко—ретельний автор, у цьому йому не відмовиш.
Найсмішніший для мене епізод—це коли провідник заходить у купе запропонувати «пресу», бо я маю відповідний досвід. Але потім це відчуття свіжості абсурду затирається від накопичення.
Захотілося прочитати пару нових і перечитати пару старих після цієї—хороший результат.
Чому 4? Бо 3 за відповідність очікуванням + 1 за бажання прочитати ще й наступну книжку автора.
Якщо коротко, на початку все смішніше, бо все, що можна довести до абсурду, доводиться із зовсім не абсурдною ретельністю.
Олег Шинкаренко—ретельний автор, у цьому йому не відмовиш.
Найсмішніший для мене епізод—це коли провідник заходить у купе запропонувати «пресу», бо я маю відповідний досвід. Але потім це відчуття свіжості абсурду затирається від накопичення.
Захотілося прочитати пару нових і перечитати пару старих після цієї—хороший результат.
Чому 4? Бо 3 за відповідність очікуванням + 1 за бажання прочитати ще й наступну книжку автора.
September 28, 2019
Переплетіння жанрів, химерність і непевність щодо розуміння того, що відбувається. Автор не обмежує себе у викривленні наративу і залишається додумувати та інтерпретувати прочитане. Це своєрідне запрошення. Тут існує також небезпека, внаслідок якої образ Степана Бандери настільки демонтується в уяві читача, що сама оповідь за інерцією постмодерної іронії зведеться до приміток, які так люблять читати шанувальники історії.
"Distortion" - це крихкий місток між абсурдом та тією самою межею між трьома таборами (за, проти, нейтралітет), коли сама необхідність вибору тероризує читача зважати на власні, такі очевидні передчуття щодо книги.
"Distortion" - це крихкий місток між абсурдом та тією самою межею між трьома таборами (за, проти, нейтралітет), коли сама необхідність вибору тероризує читача зважати на власні, такі очевидні передчуття щодо книги.
Displaying 1 - 6 of 6 reviews