Унікальне видання до якого увійшли драми Лесі Українки на християнську тематику ("Одержима", "Що дасть нам силу?", "Руфін і Прісцілла", "На полі крові", "Йоганна, жінка Хусова", "Адвокат Мартіан") та розмови Оксани Забужко з предстоятелям української греко-католицької церкви Блаженнійшим Святославом Шевчуком.
Oksana Zabuzhko is a contemporary Ukrainian writer, poet and essayist.
Born in Lutsk, Ukraine, Zabuzhko studied philosophy at the Kyiv University, where she also obtained her doctorate in aesthetics in 1987. In 1992 she taught at Penn State University as a visiting writer. Zabuzhko won a Fulbright scholarship in 1994 and taught Ukrainian literature at Harvard and University of Pittsburgh. Currently Zabuzhko works at the Hryhori Skovoroda Institute of Philosophy of the National Academy of Sciences of Ukraine.
Zabuzhko is known both for her literary works and criticism. Her controversial bestselling novel Field Work in Ukrainian Sex was translated in eight languages. In her writing Zabuzhko draws a lot of attention to the questions of Ukrainian self-identification, post-colonial issues and feminism. Her book Let My People Go won the Korrespondent magazine Best Ukrainian documentary book award in June 2006, and The Museum of Abandoned Secrets, Best Ukrainian Book 2010.
Нарешті по-дорослому перечитала драми ЛУ (а деякі прочитала вперше). Це дуже важливі тексти для нашої літератури і дуже класний проєкт - подавати їх поряд з теологічним трактуванням. Поки читала, докупила собі ще одну збірку з Кассандрою.
Я передчувала, що книга буде чудовою, але не сподівалася на таку глибину - що Лесі Українки, що Оксани Забужко і Блаженнішого Святослава. "Відкрити старі скарби для нових людей". Ця книга явно не для одного прочитання. Підштовхує відкривати все більше і все глибше.
Чудове видання! І звісно на ново перечитана, або навіть я б сказала відкрила для себе Лесю Українку. Співпало, що нещодавно була на виставі "Апокрифи" Театру ім.Леся Курбаса. Вічні теми, питання, пошук відповідей. Дуже все вчасно.
Ця книга наново відкрила для мене геній Лесі Українки, бо до цього я читав хіба її «Лісову пісню» і кілька віршів (які не менш геніальні). Леся Українка людина справжньої віри. Її ідеал віри і Церкви - це образ ранньої Церкви, яка тільки зароджувалась і давала плоди мучеництва - свідчення, свідчення живого Христа і Його Церкви. І кілька творів власне присвячено ранній Церкві. Мене вразило наскільки геніально Леся прописує драматичні сюжети героїв, як вона вкладає туди матрицю ідеї та гармонійно її розкриває. Це ж стосується і творів які мають апокрифічний характер: Леся не насмілюється писати свої верчії ключових подій Євангелія, а другорядні, тим самим вона цікавезно трактує певні, замовчані євангелистами моменти. Вона надзвичайно проникається духом персонажів тієї епохи та відтворює це в сюжеті з небувалою реальністю. Ідеї які вона вкладає в свої твори актуалі навіть сьогодні і над цим варто задуматись. Після прочитання її драм, вони ще довго тебе не відпускають, тримають в полоні свого сюжету та ідеї. Блаженнійший Святослав чудово прокоментував вибрані твори Лесі Ураїнки майстерно відповідаючи на хитрі запитання Оксани Забужко. Книга однозначно варта читання, всім раджу)
Це дуже важлива та цікава книга. Драми Лесі Українки на ранньохристиянську тематику та розмови Оксани Забужко та Блаженнішого Святослава Шевчука з їх теологічними та філософськими тлумаченнями. Дуже цікаво читати самі твори паралельно з розмовами, порівнювати свої бачення з аналізом авторів. Глибокі тексти, до яких треба повертатися. Образи в драмах дуже живі й актуальні, хочеться читати нові й перечитувати старі) Я спочатку трохи боялася таких жанрів, як драми та "розмови", але книга читається на одному диханні. Це однозначно одна з найважливіших для мене книг, до того ж неймовірно якісне та красиве видання! Рекомендую всім придбати й читати
Неймовірна інтелектуальна насолода. Посмак після цієї книги - дуже добре, але мало. Оформлення теж розкішне. Є дві незначних вади. По-перше, упорядники чомусь "забули" ще одну важливу християнську драму Лесі Українки "В катакомбах". Це тим більше дивно, що до збірки увійшов лист Лесі до Агатангела Кримського, в якому ця драма й обговорюється. По-друге, наукова редакторка зберегла авторський правопис у позначеннях дійових осіб. Це суперечливе рішення, яке має свої вади й переваги. Особисто мені муляли написання «Апокріф», «Єпіскоп» тощо. Гадаю, було би правильніше уніфікувати тексти відповідно до сучасного правопису, бо це не академічне видання. Звичайному читачеві збереження написання «Єпіскоп» нічого принципово не дає, лише відволікає увагу та дратує. Але вказані моменти аж ніяк не зіпсували мого загального захвату від книги.