What do you think?
Rate this book
Сапієнси
2178 рік, Київ, світ далекого майбутнього. Одного квітневого дня звичайнісінький школяр Михайло Неборак познайомився з новачком на ім’я Олександр Ненарок. У нього дві мами, дідусь-некромант і залізне серце. Але це — лише початок карколомних пригод у довгоочікуваній науково-фантастичній повісті для підлітків від знаного в Україні та Європі письменника Володимира Арєнєва.
224 pages, Unknown Binding
First published January 1, 2019
3 people are currently reading
34 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 12 of 12 reviews
October 30, 2019
"У сучасної української фантастики нема візії майбутнього" - періодично бідкаються у фендомі. Правду, до речі, кажуть - таких творів у нас дійсно небагато (з іншого боку, а покажіть, чого у нас із sf&f доста, бо раптом Ксеня пропустила). Володимир Арєнєв вирішив докластися до вирішення цієї проблеми, причому одразу на одній з найчутливіших ділянок, бо у дитячій фантастиці з візією майбутнього переважно взагалі швах. От тільки зробив це дуже-дуже своєрідно.
Отже на дворі 2178 рік, головні герої Мишко Неборак та Сашко Ненарок живуть у Києві, до школи літають на реактивних ранцях, сперечаються з капосною технікою зі штучним інтелектом, проходять відбір до підліткової школи юних зореплавців і ось-ось потраплять на Марс, де можна буде на власні очі побачити загадкові руїни давно зниклої цивілізації. Вам це щось трохи нагадує? Ну, окрім Києва і прізвищ? Єп, "Сапієнси" - це ретрофутуризм, той самий, що почав здіймати голову і між найсвіжіших трендів англомовного фантастичного ринку.
Власне весь цей текст є дуже своєрідним поєднанням олдскулу та свіжини.
Від олдскулу тут традиційна схема побудови хлоп'ячого пригодницького сюжету з характерними для жанру умовностями (але, на відміну від класиків, автор хоч мотивує, чому діти без пригляду і вляпуються туди, куди вони вляпуються) та мотивами (дружба-суперництво, моральне дорослішання, всі діла), базові образи героїв та безліч, безліч дрібних детальок та алюзій. Їх тут стільки, що це робить текст майже декоративним, тим більше, що далеко не кожна алюзія справді працює на сюжет - є й чисті випадки няшності заради няшності, дистильовані писаночки. Звісно, цільова аудиторія це, скоріше за все, і не помітить, а от дорослим читачам на серці хороше стає.
Від сучасних тенденцій - проблематика (питання людяності, межі, в яких варто чи не варто розуміти Іншого, дискурс переможної війни та постправда, відповідальність дорослих перед дітьми та дітей перед самими собою і ще пару вагончиків) та деякі світобудовні засади. З одного боку, світ "Сапієнсів" дуже культурно вкорінений - це дійсно альтернативний варіант України, де новітні фізичні явища мають впізнавані фольклорні назви, українці не пасуть задніх в технологічному плані і взагалі - є частиною глобальної спільноти. З іншого боку, деякі питання вирішені геть не так, як за класиків було. Наприклад, жіноче взагалі серйозно не постає - жінок багато, вони займаються усім - від керування космічними кораблями до суперсекретних досліджень. Одна біда /звично зітхнула Ксеня/ Усе це прекрасне жіноцтво/дівоцтво є міцним другим планом, головні герої хлопці, джерела еммм... сюжетного конфлікту також чоловіки - тож у цьому сенсі олдскул на олдскулі їде та олдскулом поганяє.
А загалом "Сапієнси" - симпатичний текст, веселий, зухвалий, цікавий, трохи занадто рафінований (чесно, не уявляю, як воно читається, якщо не читати ті ж самі книжки, що й пан письменник - думаю, далеко не аж так весело вийде) і безбожно, непристойно відкритофінальний. Нєнє, сюжетна арка першого тому закрилася, натомість відкрилося таке, що рука тягнеться намацувати неіснуючі сторінки. Не можна ж так поводитися з ніжними читацькими нервами! Шкода, що дівчат мало, а ще залишилися жиииирні такі питання до етичного підґрунтя основного конфлікту. Але ж фінал такий, що продовження хочеться отпрямщяз!
Отже на дворі 2178 рік, головні герої Мишко Неборак та Сашко Ненарок живуть у Києві, до школи літають на реактивних ранцях, сперечаються з капосною технікою зі штучним інтелектом, проходять відбір до підліткової школи юних зореплавців і ось-ось потраплять на Марс, де можна буде на власні очі побачити загадкові руїни давно зниклої цивілізації. Вам це щось трохи нагадує? Ну, окрім Києва і прізвищ? Єп, "Сапієнси" - це ретрофутуризм, той самий, що почав здіймати голову і між найсвіжіших трендів англомовного фантастичного ринку.
Власне весь цей текст є дуже своєрідним поєднанням олдскулу та свіжини.
Від олдскулу тут традиційна схема побудови хлоп'ячого пригодницького сюжету з характерними для жанру умовностями (але, на відміну від класиків, автор хоч мотивує, чому діти без пригляду і вляпуються туди, куди вони вляпуються) та мотивами (дружба-суперництво, моральне дорослішання, всі діла), базові образи героїв та безліч, безліч дрібних детальок та алюзій. Їх тут стільки, що це робить текст майже декоративним, тим більше, що далеко не кожна алюзія справді працює на сюжет - є й чисті випадки няшності заради няшності, дистильовані писаночки. Звісно, цільова аудиторія це, скоріше за все, і не помітить, а от дорослим читачам на серці хороше стає.
Від сучасних тенденцій - проблематика (питання людяності, межі, в яких варто чи не варто розуміти Іншого, дискурс переможної війни та постправда, відповідальність дорослих перед дітьми та дітей перед самими собою і ще пару вагончиків) та деякі світобудовні засади. З одного боку, світ "Сапієнсів" дуже культурно вкорінений - це дійсно альтернативний варіант України, де новітні фізичні явища мають впізнавані фольклорні назви, українці не пасуть задніх в технологічному плані і взагалі - є частиною глобальної спільноти. З іншого боку, деякі питання вирішені геть не так, як за класиків було. Наприклад, жіноче взагалі серйозно не постає - жінок багато, вони займаються усім - від керування космічними кораблями до суперсекретних досліджень. Одна біда /звично зітхнула Ксеня/ Усе це прекрасне жіноцтво/дівоцтво є міцним другим планом, головні герої хлопці, джерела еммм... сюжетного конфлікту також чоловіки - тож у цьому сенсі олдскул на олдскулі їде та олдскулом поганяє.
А загалом "Сапієнси" - симпатичний текст, веселий, зухвалий, цікавий, трохи занадто рафінований (чесно, не уявляю, як воно читається, якщо не читати ті ж самі книжки, що й пан письменник - думаю, далеко не аж так весело вийде) і безбожно, непристойно відкритофінальний. Нєнє, сюжетна арка першого тому закрилася, натомість відкрилося таке, що рука тягнеться намацувати неіснуючі сторінки. Не можна ж так поводитися з ніжними читацькими нервами! Шкода, що дівчат мало, а ще залишилися жиииирні такі питання до етичного підґрунтя основного конфлікту. Але ж фінал такий, що продовження хочеться отпрямщяз!
June 24, 2020
Якби поціновувачу («ретро») фантастики міг наснитися сон з перемішаними елементами з різних історій, то він нагадував би повість «Сапієнси» Володомира Арєнєва. Жанрово це дитяча пригодницька наукова фантастика, що вже є несподіванкою на нашому ринку.
Далеке майбутнє. Групка школярів зголосилася вступити до першої Школи зореплавства і попри всі старання учителів зіштовхнулася з великою проблемою у вигляді ворожого прибульця-люстерника. Та пам’ятаймо, що саме кризові ситуації допомагають загартувати справжнього зореплавця!
«Сапієнси» — це вияв пошани до жанру фантастики у формі художньої вигадки. Великодники тут на кожному кроці: в іменах персонажів та в назвах технологій. Наприклад, одну з героїнь звуть Алісою Шелдон, а статечного мудрого адмірала — Сергієм Оксеником. Приємно, що трапляються посилання і на сучасніші твори, як-от «Франческа» Джорджа Бату чи «Нечуй. Немов. Небач» Петра Яценка. Кожну власну назву можна використовувати як ключове слово для пошуку в Google.
Атмосфера історії чимось нагадує фільми про Алісу Селезньову та інші тодішні НФ-сюжети для школярів. Водночас тексту не бракує самоіронії: «Люстерникова аватара якраз тягнулася другою рукою до Мишкового плеча: вищирилася і, певно, хотіла була виголосити типову промову переможця, згадати про свої підступні плани, потішитися безпорадністю жертви — та якраз цієї миті двигун спрацював». Або ось особисто моя найулюбленіша цитата: «Комусь сказати — не повірять. Сашко Ненарок і Мишко Неборак. Як персонажі дешевої комедії, чесне слово».
Сподіваюся, на цьому експерименти з дитячою науковою фантастикою в Україні не обмежаться і ми побачимо ще багато унікальних історій.
Далеке майбутнє. Групка школярів зголосилася вступити до першої Школи зореплавства і попри всі старання учителів зіштовхнулася з великою проблемою у вигляді ворожого прибульця-люстерника. Та пам’ятаймо, що саме кризові ситуації допомагають загартувати справжнього зореплавця!
«Сапієнси» — це вияв пошани до жанру фантастики у формі художньої вигадки. Великодники тут на кожному кроці: в іменах персонажів та в назвах технологій. Наприклад, одну з героїнь звуть Алісою Шелдон, а статечного мудрого адмірала — Сергієм Оксеником. Приємно, що трапляються посилання і на сучасніші твори, як-от «Франческа» Джорджа Бату чи «Нечуй. Немов. Небач» Петра Яценка. Кожну власну назву можна використовувати як ключове слово для пошуку в Google.
Атмосфера історії чимось нагадує фільми про Алісу Селезньову та інші тодішні НФ-сюжети для школярів. Водночас тексту не бракує самоіронії: «Люстерникова аватара якраз тягнулася другою рукою до Мишкового плеча: вищирилася і, певно, хотіла була виголосити типову промову переможця, згадати про свої підступні плани, потішитися безпорадністю жертви — та якраз цієї миті двигун спрацював». Або ось особисто моя найулюбленіша цитата: «Комусь сказати — не повірять. Сашко Ненарок і Мишко Неборак. Як персонажі дешевої комедії, чесне слово».
Сподіваюся, на цьому експерименти з дитячою науковою фантастикою в Україні не обмежаться і ми побачимо ще багато унікальних історій.
May 25, 2021
Колись давно у далекій-далекій галактиці... ні, не так... 2178 року у Києві двоє школярів потрапляють у вир надзвичайних пригод. Утім, навіть тло їхніх буднів вельми приголомшує: Земля давно пережила напад прибульців, зоряні кораблі, гіпердвигуни і мандрівки на Марс стали звичним явищем, а знайомі з 2000-х років технології неабияк розвинулися. Вперше в історії оголошується набір до Школи зореплавства, яка, звісно, не Гоґвортс, але, зважаючи на те, що знаходиться на борту зорельота, а той — посеред космосу, справляє потужне враження. До слова, зоряні джури дійсно трохи нагадують юних чарівників світу ГП і явно мають певний пієтет до нього в анамнезі. Це ж бо діти, що замість футболу ганяють у поттербол.
“Сапієнси” Володимира Арєнєва — книжка для дітей (і не тільки), відзначена літературною премією ВВС і просто космічна річ у всіх сенсах. Не занурюючись в інтригу подій, аби ніде її не зіпсувати, скажу лишень, що це дійсно смачне, атмосферне і драйвове читання з обіцянкою на продовження, але особисто мені найчудеснішу насолоду подарував своєрідний scavenger hunt на контекстні родзинки, алюзії й ремінісценції, закладені автором. Чого лишень варті Сауронове Око і ґандальфи, імпи Дорж і Франческа, скафандри Сірано-3 і Рей-Б, шай-хулуди і тоторо, зрештою, адмірал Оксеник і всі ці прекрасні епіграфи. 💔
Окрема втіха — дбайливі, занурювальні і просто крутезні ілюстрації Ліни Квітки. Деякі просто хочеться вирізати, зарамкувати й повісити на стіну.
Висновок: читати всім, а особливо, залюбленим у космос і фантастику сапієнсам, іншопланетянам та їхнім малюкам 11+.
“Сапієнси” Володимира Арєнєва — книжка для дітей (і не тільки), відзначена літературною премією ВВС і просто космічна річ у всіх сенсах. Не занурюючись в інтригу подій, аби ніде її не зіпсувати, скажу лишень, що це дійсно смачне, атмосферне і драйвове читання з обіцянкою на продовження, але особисто мені найчудеснішу насолоду подарував своєрідний scavenger hunt на контекстні родзинки, алюзії й ремінісценції, закладені автором. Чого лишень варті Сауронове Око і ґандальфи, імпи Дорж і Франческа, скафандри Сірано-3 і Рей-Б, шай-хулуди і тоторо, зрештою, адмірал Оксеник і всі ці прекрасні епіграфи. 💔
Окрема втіха — дбайливі, занурювальні і просто крутезні ілюстрації Ліни Квітки. Деякі просто хочеться вирізати, зарамкувати й повісити на стіну.
Висновок: читати всім, а особливо, залюбленим у космос і фантастику сапієнсам, іншопланетянам та їхнім малюкам 11+.
July 26, 2025
Гарна книга, як я зрозумів можливо існує перша частина, або передісторія написана Сергієм Оксеником «На чолі Дірявої ескадри». Цікава книга, це розділ фантастики, тому мені зашло, прочитав за два вечори, розповідає про трьох друзів школярів: Сашка Ненарока, Мишка Неборака та подругу Ненарока Алісу Шелдон, які разом відправилися у випробовувальну космічну школи, яку очолює легендарний адмірал Сергій Семенович Оксеник, який є ветераном великої сонячної війни проти Люстерників, і ось школярі проходячи навчання з іншими учнями космічної школи старанно навчаються, адже вони прямують на Марс, де проводить дослідження мама Сашка, Еліссон Ненарок. Але школярі виявляють неладне, замість 205 відсіків, виявляється їх 208, тріо друзів зберігає цей секрет, але є проблема, вони вважають, що це фокус лбстерників, адже саме на їхньому кораблі у них проходить навчання, Мишко Неборак підозрює адмірала, але Сашко відмовляється від цієї теорії, і ось, одного разу, коли друзі шукали інформацію в бібліотеці, Мишка заражає люстерник, але той не помічає цього і залишається і бібліотеці, поки Сашко вже вийшов, виявляється заражений і один із вчителів, тому космічний апарат переводять у стан карантину. Адмірал намагається знищити люстерників, але нікого не попереджає, і Сашко з іншим учнем знову йде в бібліотеку, щоб врятувати Адмірала і Мишка, але Люстерник, який був у бібліотеці взяв у полон одного з учнів, але відпустить його за певних умов, вчителі погоджуються на це, і люстерник відпускає учня, але Сашко намагається врятувати себе в а��мірала, на жаль адмірала не вдалось врятувати, але Сашко врятувався, гарна книга,раджу до прочитання.
March 29, 2020
Імп Кавалерія is <3 :)
February 10, 2020
Першу половину книжки думала, що от, знову книга Володимира Арєнєва, яка мені не зайшла. А потім якось все стало жвавішенько, олдскул притерся і понеслося. Легка пригодницька книженція про сміливість, дружбу, справедливість. Все як має бути. Ну і, звісно, божественне оформлення, яке приємно тримати в руках.
December 5, 2024
Коли я прочитав книжку і прийшов сюди написати відгук, то дізнався, що це насправді перевидання.
І ось тут цікаве. На сайті ВСЛ вказано, що «Це — її нове, виправлене та оновлене видання!».
Але якщо знайти оригінальне видання видавництва «Ранок», чи пошукати інформацію про книгу на сторонніх сайтах, то можна побачити, що у першому виданні наявні малюнки, які краще розкривають деталі сюжету, і пояснюють що ж то за пристрої в головних героїв, і як взагалі виглядає світ.
І це мені б дуже допомогло при прочитанні. У книзі забагато моментів де я просто не розумів що відбувається. Тут герої в космосі, а тут вже є якийсь Вирій, аж ось бібліотека, але не справжня, а віртуальна, а ось вже бібліотека справжня, і крокодили, горили, мокриці.
І так як книга зараз є у шкільній програмі, дуже показово, що у коментарях на ютубі під аудіоверсією купа шестикласників синхронно пишуть коментарі, що їм такод нічого не зрозуміло.
Ідея книги сподобалася, сюжет непоганий, герої цікаві, але моментами дуже заскладно. Особливо враховуючи, що це підліткова література, а не «Сліпобачення»
Ставлю 2, саме як виданню ВСЛ. Дуже шкодую, що не знав про існування оригінального видання з малюнками. Впевнений, оцінка була б вищою.
І ось тут цікаве. На сайті ВСЛ вказано, що «Це — її нове, виправлене та оновлене видання!».
Але якщо знайти оригінальне видання видавництва «Ранок», чи пошукати інформацію про книгу на сторонніх сайтах, то можна побачити, що у першому виданні наявні малюнки, які краще розкривають деталі сюжету, і пояснюють що ж то за пристрої в головних героїв, і як взагалі виглядає світ.
І це мені б дуже допомогло при прочитанні. У книзі забагато моментів де я просто не розумів що відбувається. Тут герої в космосі, а тут вже є якийсь Вирій, аж ось бібліотека, але не справжня, а віртуальна, а ось вже бібліотека справжня, і крокодили, горили, мокриці.
І так як книга зараз є у шкільній програмі, дуже показово, що у коментарях на ютубі під аудіоверсією купа шестикласників синхронно пишуть коментарі, що їм такод нічого не зрозуміло.
Ідея книги сподобалася, сюжет непоганий, герої цікаві, але моментами дуже заскладно. Особливо враховуючи, що це підліткова література, а не «Сліпобачення»
Ставлю 2, саме як виданню ВСЛ. Дуже шкодую, що не знав про існування оригінального видання з малюнками. Впевнений, оцінка була б вищою.
May 11, 2025
Зараз буде кошмар подвійного “не”, але я просто не можу сказати інакше:
Неможливо не закохатися в книгу, яка починається ось таким застереженням:
Усі збіги імен та прізвищ із реальними особами не випадкові, оскільки герої цієї історії насправді існують*.
*чи існуватимуть
Неможливо, аби та дитина, що живе в кожному з нас не заволала від зАхвату, прочитавши назву першої частини і першого розділу.
І також неможливо, аби ця дитина відірвалася від читання, коли очі добігли до згадки про хижі марсіанські орхідеї.
Ця книга - мрія, де учні літають до школи у реактивних наплічниках, де є школа зореплавства для підлітків, де є кошмарні “повучі”, життєва мета яких - донести до батьків звістку про поведінку у школі (роботизоване, безжальне “Без батьків до школи не приходь!”).
Але і в цьому прекрасному світі майбутнього крім принад реактивних наплічників і шкіл зореплавства є свої нерозкриті таємниці. Наприклад, як і куди зник батько Сашка Ненарока; що вивчають у суперсекретному інституті, де працює батько Мишка Неборака; чи дійсно людство перемогло усіх люстерників і що таке “бути людиною”.
Дитина, що живе всередині мене, у відчайдушному задоволені і ще довго після того, як закінчила читати, смакувала різні “дрібниці”.
Дорослий бачить купу алюзій, дорослий тішиться змістовним "обгрунтуєм" вчинків героїв, дорослий з приємністю читає книжку, ностальгуючи "от би вона мені втрапила у мої 10 років!"
P.S. Проте книзів від ВСЛ дуууууууже не вистачає ілюстрацій, що були у виданні від "Ранку".
Неможливо не закохатися в книгу, яка починається ось таким застереженням:
Усі збіги імен та прізвищ із реальними особами не випадкові, оскільки герої цієї історії насправді існують*.
*чи існуватимуть
Неможливо, аби та дитина, що живе в кожному з нас не заволала від зАхвату, прочитавши назву першої частини і першого розділу.
І також неможливо, аби ця дитина відірвалася від читання, коли очі добігли до згадки про хижі марсіанські орхідеї.
Ця книга - мрія, де учні літають до школи у реактивних наплічниках, де є школа зореплавства для підлітків, де є кошмарні “повучі”, життєва мета яких - донести до батьків звістку про поведінку у школі (роботизоване, безжальне “Без батьків до школи не приходь!”).
Але і в цьому прекрасному світі майбутнього крім принад реактивних наплічників і шкіл зореплавства є свої нерозкриті таємниці. Наприклад, як і куди зник батько Сашка Ненарока; що вивчають у суперсекретному інституті, де працює батько Мишка Неборака; чи дійсно людство перемогло усіх люстерників і що таке “бути людиною”.
Дитина, що живе всередині мене, у відчайдушному задоволені і ще довго після того, як закінчила читати, смакувала різні “дрібниці”.
Дорослий бачить купу алюзій, дорослий тішиться змістовним "обгрунтуєм" вчинків героїв, дорослий з приємністю читає книжку, ностальгуючи "от би вона мені втрапила у мої 10 років!"
P.S. Проте книзів від ВСЛ дуууууууже не вистачає ілюстрацій, що були у виданні від "Ранку".
April 28, 2025
Наприкінці 22-ого століття київські школярі Сашко Неборак і Мишко Ненарок (або навпаки, хто їх зна) вступають до академії зореплавців, де навчаються під керівництвом адмірала Оксеника, відомого і всіма улюбленого героя війни проти люстерників. Здавалося б, що може піти не так, коли вони під час навчального перельоту на Марс долатимуть Вирій?
Здавалося б, дитяча пригодницька наукова фантастика, але чомусь мені здається, що чи не важливіша цільова аудиторія - це ті, хто уявлятиме собі знайому людину при згадці про Сергія Семеновича Оксеника, а цим читачам здебільшого не 12. Але виконано так, що буде цікаво і номінальній цільовій аудиторії, бо жваві пригоди і чудернацькі світи, і тим, хто прийшов радше за постмодерними великодками.
Але у мене приблизно звичайний список претензій: Аренєву, здається, набато краще вдається створювати прикольні чудернацькі світи з багатозначними детальками, ніж адекватно розставляти відкриття про ці чудернацькі світи по наративній арці - і таки писати обіцяні наступні частини для текстів, завершених на півслові, які очевидно структурно потребують продовження.
Здавалося б, дитяча пригодницька наукова фантастика, але чомусь мені здається, що чи не важливіша цільова аудиторія - це ті, хто уявлятиме собі знайому людину при згадці про Сергія Семеновича Оксеника, а цим читачам здебільшого не 12. Але виконано так, що буде цікаво і номінальній цільовій аудиторії, бо жваві пригоди і чудернацькі світи, і тим, хто прийшов радше за постмодерними великодками.
Але у мене приблизно звичайний список претензій: Аренєву, здається, набато краще вдається створювати прикольні чудернацькі світи з багатозначними детальками, ніж адекватно розставляти відкриття про ці чудернацькі світи по наративній арці - і таки писати обіцяні наступні частини для текстів, завершених на півслові, які очевидно структурно потребують продовження.
July 21, 2024
Цікаво й захоплююче. Вражаюча кількість пасхалок. Хотілося б трохи більше уваги до деталей та розкриття сюжету, але загалом дуже чекаємо на продовження. Приємний якісний сай-фай.
March 15, 2025
Дітям, як і планувалося, має зайти значно краще, проте дорослим читати теж кльова. Відпочіватєльна книга.
January 17, 2020
Найкрутіша і найсправжніша дитяча фантастика - така, якою вона має бути! Пишаюся, що є така книга на поличці сучукрліту, і обов'язково чекаю продовження! І коміксів! І мультик!!)))
Displaying 1 - 12 of 12 reviews