What do you think?
Rate this book
Морг. Історії Луганського санітара
Автор книги Євген Спірін мріяв бути лікарем, але став санітаром і 5 років тягав трупи та виїжджав на місця подій. Морг — це надзвичайно цікаве місце, особливо якщо це луганський морг. Ось чоловік, що пив собі шампанське, та раптом удавився червоною ікрою і помер; ось гопник із села, який їздив на мотоциклі без шолому, а в голову йому влетів птах, та так, що пробив череп; а ось професор, який запрошував на вечерю бомжів, а потім вони самі ставали вечерею. Усе це й трохи більше автор бачив на власні очі, ретельно записував історії трупів, а також живих людей, з якими працював. Санітари, водії, лікарі, прокурори, міліція, спочатку було весело, а потім у місто прийшли «русскій мір» та війна. Трупів стало значно більше, а працювати стало складніше й небезпечніше. Попри все, люди не покинули Луганськ. Вони працювали далі й іноді йшли із життя разом з містом.
240 pages, Paperback
Published January 1, 2020
6 people are currently reading
148 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 19 of 19 reviews
April 1, 2020
Як і обіцяли в анотації, починалося все дуже навіть весело, а скінчилося горами трупів, яких занадто багато навіть для моргу.
Дві третіх книжки — це гумористичні байки про життя моргу, його "кадрів" та то живу, то мертву труповозку. Історії написано легко, з усіма потрібними вставками розмовної мови, наче оповідач сидить просто перед тобою і довірливо розповідає про свої дивовижні бувальщини.
І хоча проблем у роботі моргу не бракує, все стає набагато складніше, коли в Луганську з'являються агресивно налаштовані "народні дружини" і починаються обстріли.
Зрештою виявляється, що померти може кожен, і кожен залишиться наодинці з побитою труповозкою — у затертій майці чи закутаним у дорогу штору. Зрештою виявляється, що війна може початися просто у тебе вдома, під самим носом, хай якою б неймовірною вона тобі не видавалася б раніше.
Окрема подяка за атмосферний переклад з російської.
Повний відгук тут.
Дві третіх книжки — це гумористичні байки про життя моргу, його "кадрів" та то живу, то мертву труповозку. Історії написано легко, з усіма потрібними вставками розмовної мови, наче оповідач сидить просто перед тобою і довірливо розповідає про свої дивовижні бувальщини.
І хоча проблем у роботі моргу не бракує, все стає набагато складніше, коли в Луганську з'являються агресивно налаштовані "народні дружини" і починаються обстріли.
Зрештою виявляється, що померти може кожен, і кожен залишиться наодинці з побитою труповозкою — у затертій майці чи закутаним у дорогу штору. Зрештою виявляється, що війна може початися просто у тебе вдома, під самим носом, хай якою б неймовірною вона тобі не видавалася б раніше.
Окрема подяка за атмосферний переклад з російської.
Повний відгук тут.
May 12, 2020
Книжка буквально про морг: хлопець у Луганську навчається на філософському, а працює тим часом у міському морзі. Збирає на труповозці померлих, пиляє черепи й зшиває грудини. Десь після 200-ї сторінки настає весна 2014, а далі – гаряче літо, коли, як написали в анотації: місто перетворилось на пекло, а морг вийшов назовні.
Поза тим, що подекуди чорний гумор у «Морзі» балансує на межі із чорнухою, а герої маргіналізуються до образів із фільмів Балабанова, книжка відмінна як свідчення часу.
Абсолютно урбан-історія, де місто, Луганськ, здається, головний персонаж: «Рідне і водночас чуже, як нова подруга після першого сексу». Тамтешні вулиці, райони, торгові точки і місцеві торчки – тло, щоби поселити усіх породжених містом героїв. Мій улюблений: легендарний санітар Вітьок, йому належить цитата, що обрала для закладки: «Так-от, жовтий колір спадає з кленів і лягає на ялинкові голки, щоб дати нам знак: час спиває, а ми все торгуємо шлангами у своїх «Епіцентрах».
Фабула «Моргу» про препарування трупів, та автор заодно розбирає духовні матерії персонажів (і читачів): цитати філософів й міфологеми тут якраз стають доречними між розведеним лікарським спиртом і сюжетним поворотом, що знову призвів до смерті.
Одним словом, як це часто буває із книжками, де багато померлих, – це історії про життя. Лишилось от оживити місто.
Поза тим, що подекуди чорний гумор у «Морзі» балансує на межі із чорнухою, а герої маргіналізуються до образів із фільмів Балабанова, книжка відмінна як свідчення часу.
Абсолютно урбан-історія, де місто, Луганськ, здається, головний персонаж: «Рідне і водночас чуже, як нова подруга після першого сексу». Тамтешні вулиці, райони, торгові точки і місцеві торчки – тло, щоби поселити усіх породжених містом героїв. Мій улюблений: легендарний санітар Вітьок, йому належить цитата, що обрала для закладки: «Так-от, жовтий колір спадає з кленів і лягає на ялинкові голки, щоб дати нам знак: час спиває, а ми все торгуємо шлангами у своїх «Епіцентрах».
Фабула «Моргу» про препарування трупів, та автор заодно розбирає духовні матерії персонажів (і читачів): цитати філософів й міфологеми тут якраз стають доречними між розведеним лікарським спиртом і сюжетним поворотом, що знову призвів до смерті.
Одним словом, як це часто буває із книжками, де багато померлих, – це історії про життя. Лишилось от оживити місто.
June 10, 2020
Спочатку було смішно але під кінець стало дуже страшно.
Читати обов'язково!
Читати обов'язково!
October 17, 2022
Байки зі склепу, перепрошую, з морга. Взагалі сподобалося, якщо доречно так сказати. Влучні, короткі історії про те, що відбувається з людьми після того, як вони помирають, море натуралізма і наруги над пам"яттю. Деякі історії непристойно смішні. Але взагалі це не комедія) Дуже моторошно від тієї частини, що описує Луганськ весни 2014 року.
Що не дуже сподобалося, так це певна одноманітність (хоча, цього варто було очікувати, карколомних пригод і змін в морзі не варто чекати, правда?). Не сподобався переклад - коректний, але дуже штучний.
Що не дуже сподобалося, так це певна одноманітність (хоча, цього варто було очікувати, карколомних пригод і змін в морзі не варто чекати, правда?). Не сподобався переклад - коректний, але дуже штучний.
December 11, 2022
Крута книжка, про життя і смерть, приправлена медичним спиртом. Байки, історії, стиль, відчуття, деталі, сама нарація — розкішні. Переклад трохи допрацювати, бо «гаденя» це не «мерзавчик») Історії санітара Луганського моргу завершуються війною і прильотами. І хто як не працівники моргу, ці служителі Харона, серед перших помітили, як місто заполонили мертвонароджені ідеї та люди русского мира.
Так дивно, читала цю книгу у темні часи — обстріли та відключення світла, війна. А вона якось тримала. Просто життя і смерть так поруч завжди. Окреме дякую автору за почуття гумору. І стійкість психіки, яка дала сил зануритися і витримати ці всі сюжети та реалії.
Так дивно, читала цю книгу у темні часи — обстріли та відключення світла, війна. А вона якось тримала. Просто життя і смерть так поруч завжди. Окреме дякую автору за почуття гумору. І стійкість психіки, яка дала сил зануритися і витримати ці всі сюжети та реалії.
June 16, 2020
Чи готовий хтось читати книжку про морг? про кишки, спирт, сморід, тіла? я наважився і не прогадав. Надзвичайно цікава і філософська книжка з дуже крутим і гострим гумором, яка заходит на одному диханні!!!
November 1, 2020
• головред Бабеля написав книжку про те, що ми всі помремо, і навряд це буде красиво
• дві третини – реально кулсторі з життя моргу, це не метафора
• чорнушно, але читається взапій
• насамкінець ще один погляд на майдан і війну зі Сходу, збіса болісний
• дві третини – реально кулсторі з життя моргу, це не метафора
• чорнушно, але читається взапій
• насамкінець ще один погляд на майдан і війну зі Сходу, збіса болісний
December 23, 2021
Більшого трешу в своєму житті я не читав. Автор пише, що він як «молодша медична сестра» (тобто санітар) працював у луганському морзі. З чого ж почати...
Ну, у книжці багато трупів. Хтось їздив на мотоциклі без шолома і помер, бо в голову влетів птах. Хтось в оточені повій удавився червоною ікрою. Когось забив молотком власний син і залив труп «Доместосом». Хтось перекручував через м’ясорубку бомжів. Один гей виганяв з дому іншого – і той замерз, бо ніхто не хотів «пускати підара в хату». Студентка у гуртожитку викинула своє новонароджене дитя у сміттєпровід. Чаклун посилав в морг помічника за водою з покійника.
Де у цих всіх історіях кінець правди і початок вимислу, не ясно. Але все воно якесь чорне, можна навіть сказати безпросвітне. За постановку діагнозу суспільству і опис історії хвороби однозначно +
Калейдоскоп життів кінчених людей, алкоголізм, безробіття, секс на одну ніч з сепаратисткою, смугасті простирадла, зламаний двигун труповозки. З’являється відчуття безнадії. Та Україна, яку хочеться назавжди покинути та забути.
Є буквально кілька суб’єктивних зауважень: по-перше, текст написаний трохи уривчасто і кострубато, а хотілося б повнішої сюжетності, зв’язності та змістовності; по-друге, це не роман, як написано у книзі, а записки, які стилістично нагадують трагікомічні анекдоти – по-третє, забагато згадок про міфологічного Харона, Стікс і філософські праці. Інтелектуалізм у цій упаковці виглядає неорганічно.
І один етичний момент: автор, коли приїжджає на труповозці забирати «клієнтів», як правило, переймається двома моментами: чи дадуть родичі грошей на бензин і скільки важить «туша». Розумію, така робота робить людину цинічною, але ну… як би то сказати… коли стягуєш тіло бабки шторою зі сходів і випадково вдаряєш її голову у відкіс, то так – їй уже не боляче і все одно, втім...
Мені здається, автор не помітив, що оцей маргінальний соціальний контекст, в якому він варився, інфікував його самого.
Основна ідея книги ось в цьому реченні на с. 207: «…за ці роки в морзі я зрозумів: від собак ми мало чим відрізняємося». Так. Мало чим. Справді. Як мінімум, ми задумуємось, скільки важить чийсь труп і чи дадуть родичі трохи грошей на бензин.
Собаки – ні.
Ну, у книжці багато трупів. Хтось їздив на мотоциклі без шолома і помер, бо в голову влетів птах. Хтось в оточені повій удавився червоною ікрою. Когось забив молотком власний син і залив труп «Доместосом». Хтось перекручував через м’ясорубку бомжів. Один гей виганяв з дому іншого – і той замерз, бо ніхто не хотів «пускати підара в хату». Студентка у гуртожитку викинула своє новонароджене дитя у сміттєпровід. Чаклун посилав в морг помічника за водою з покійника.
Де у цих всіх історіях кінець правди і початок вимислу, не ясно. Але все воно якесь чорне, можна навіть сказати безпросвітне. За постановку діагнозу суспільству і опис історії хвороби однозначно +
Калейдоскоп життів кінчених людей, алкоголізм, безробіття, секс на одну ніч з сепаратисткою, смугасті простирадла, зламаний двигун труповозки. З’являється відчуття безнадії. Та Україна, яку хочеться назавжди покинути та забути.
Є буквально кілька суб’єктивних зауважень: по-перше, текст написаний трохи уривчасто і кострубато, а хотілося б повнішої сюжетності, зв’язності та змістовності; по-друге, це не роман, як написано у книзі, а записки, які стилістично нагадують трагікомічні анекдоти – по-третє, забагато згадок про міфологічного Харона, Стікс і філософські праці. Інтелектуалізм у цій упаковці виглядає неорганічно.
І один етичний момент: автор, коли приїжджає на труповозці забирати «клієнтів», як правило, переймається двома моментами: чи дадуть родичі грошей на бензин і скільки важить «туша». Розумію, така робота робить людину цинічною, але ну… як би то сказати… коли стягуєш тіло бабки шторою зі сходів і випадково вдаряєш її голову у відкіс, то так – їй уже не боляче і все одно, втім...
Мені здається, автор не помітив, що оцей маргінальний соціальний контекст, в якому він варився, інфікував його самого.
Основна ідея книги ось в цьому реченні на с. 207: «…за ці роки в морзі я зрозумів: від собак ми мало чим відрізняємося». Так. Мало чим. Справді. Як мінімум, ми задумуємось, скільки важить чийсь труп і чи дадуть родичі трохи грошей на бензин.
Собаки – ні.
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 29, 2021
Загалом, книга непогана. Іноді мені трохи заважала художність, яка, як на мене, не всюди вписувалася. Я сприймав книгу більше як хронологію та чорняві гуморески.
Маю велике питання до перекладу, він відверто паскудний. Мені здається, що для атмосферності можна було лишити прямі репліки російською або суржиком, як в оригіналі. Плюс, текст погано вичитаний -- неправильна пунктуація, помилки у словах. Це дуже погіршує читацький досвід.
Маю велике питання до перекладу, він відверто паскудний. Мені здається, що для атмосферності можна було лишити прямі репліки російською або суржиком, як в оригіналі. Плюс, текст погано вичитаний -- неправильна пунктуація, помилки у словах. Це дуже погіршує читацький досвід.
April 7, 2024
Вагітним, чутливим, гидливим - цю книгу читати не можна. А ще тим, хто гостро сприймає расистські, сексистські жарти.
Кому варто: тим, хто хотів би зазирнути в життя Донбасу після проголошення Незалежності, до 2014 та побачити, як починався в Луганську "референдум" та "республіка". Тим, хто не боїться натуралістичних медичних описів та трупів.
"Морг" - це автобіографічний роман, нотатки з життя автора, який після закінчення школи відправляється вчитися на філософський факультет, а додатково - на роботу у місцевий луганський морг. Отак, в перервах між читанням товстеньких книжок з філософії, разом із зовсім різними за стилем життя і особистою історією колегами, Євген кілька років збирає трупи по Луганську. Люди помирають постійно: хтось від алкогольних пригод, яких тут доволі багато, хтось випадково, але всі померлі, хоч в якому матеріальному чи соціальному статусі вони не були, врешті опиняються в одному і тому самому місці - місткому старому холодильнику.
В цій книжці дуже багато чорного-чорного гумору, сарказму, алкоголю та смерті. Багато спостережень за людьми, які жили погано, навколо яких були лебеді з шин і дешеві гастрономи. Але чомусь, за рівних вихідних обставин, хтось обирав тужити за сересером і вважати, що Донбас годує Україну, а хтось - розумів, куди можуть привести приєзжі казакі в папахах.
Мені було важко відірватися від цієї книжки, хоч інколи здавалося, що я читаю кримінальну хроніку зі "спид-инфо". За легким стилем, сарказмом, розпанаханими животами і літрами розведеного спирту - багато болю.
Сподіваюся, книги Євгена Спіріна ще будуть. Я їх чекатиму і читатиму.
"Ми вийшли у двір. Літо котилося до середини слолу, ліниві бджоли гули над сливою, смугастий кіт вилизував яйця, горобці визбирували крихти під лавкою. Усе було таким самим, як тоді, коли літу можна було радіти. Усе було б таким самим, якби не вибухи, що струшували густе желе липневого дня."
Кому варто: тим, хто хотів би зазирнути в життя Донбасу після проголошення Незалежності, до 2014 та побачити, як починався в Луганську "референдум" та "республіка". Тим, хто не боїться натуралістичних медичних описів та трупів.
"Морг" - це автобіографічний роман, нотатки з життя автора, який після закінчення школи відправляється вчитися на філософський факультет, а додатково - на роботу у місцевий луганський морг. Отак, в перервах між читанням товстеньких книжок з філософії, разом із зовсім різними за стилем життя і особистою історією колегами, Євген кілька років збирає трупи по Луганську. Люди помирають постійно: хтось від алкогольних пригод, яких тут доволі багато, хтось випадково, але всі померлі, хоч в якому матеріальному чи соціальному статусі вони не були, врешті опиняються в одному і тому самому місці - місткому старому холодильнику.
В цій книжці дуже багато чорного-чорного гумору, сарказму, алкоголю та смерті. Багато спостережень за людьми, які жили погано, навколо яких були лебеді з шин і дешеві гастрономи. Але чомусь, за рівних вихідних обставин, хтось обирав тужити за сересером і вважати, що Донбас годує Україну, а хтось - розумів, куди можуть привести приєзжі казакі в папахах.
Мені було важко відірватися від цієї книжки, хоч інколи здавалося, що я читаю кримінальну хроніку зі "спид-инфо". За легким стилем, сарказмом, розпанаханими животами і літрами розведеного спирту - багато болю.
Сподіваюся, книги Євгена Спіріна ще будуть. Я їх чекатиму і читатиму.
"Ми вийшли у двір. Літо котилося до середини слолу, ліниві бджоли гули над сливою, смугастий кіт вилизував яйця, горобці визбирували крихти під лавкою. Усе було таким самим, як тоді, коли літу можна було радіти. Усе було б таким самим, якби не вибухи, що струшували густе желе липневого дня."
November 27, 2022
Санітари брудного депресивного міста прибирають нікому вже не потрібних мертвяків. До них звертаються, коли елітні бюро ритуальних послуг не хочуть навіть піднімати слухавку на черговий гниляк. Смердюча робота падає на плечі державних санітарів, що їздять на буханці.
Трупи колись, коли ще були людьми,були такими ж гнилими, як зараз, коли вони тільки оболонка. Це безглузді п'яниці, бандити та просто покидьки. Або це жертви живих гниляків, забиті за пляшку спирту. Якесь безнадійне життя, то може влаштувати мітинги, взяти справу в свої руки? І тепер ви помираєте від снарядів "кращого майбутнього", не припиняючи заливати в себе спирт.
Там була ситуація, коли забрали мертвого мужика. В той день він зрозумів, що втратив роботу, бо після пиятики прокинувся в обід, а за це запізнення його мали звільнити. Він взяв у якійсь корчмі в борг 40 гривень та шкалика, ледь не заклавши телефон, та пішов пиячити на хату. Хазяйці він дав ті 40 гривень та сів їсти захололу мівіну з майонезом і глушити самогон разом з іншим відвідувачем. Вони випивають "за росію, за русь та за народну республіку", чекають велику могутню країну, яка їх від безвиході врятує. Спирт у них закінчився, тож нашому герою видали банку томатного соку і відіслали до когось обміняти сік на дві пляшки самогону та шкалика. Поки він ішов, розбив цю банку, послизнувшись. В борг зміг взяти тільки шкалика, та й того по дорозі прикінчив. Коли повернувся до хати, друзі його не зрозуміли, подумали, що він і сік випив, і спирт, що мав отримати. Прив'язали його до стільця, кинули "ти шо думав, приніс 40 гривень і можеш бухати тут скільки влізе?". Дістали коробку з виделками, і всі 40 штук в нього встромили, так він і помер. Зате за росію випили, а закололи за спирт.
Трупи колись, коли ще були людьми,були такими ж гнилими, як зараз, коли вони тільки оболонка. Це безглузді п'яниці, бандити та просто покидьки. Або це жертви живих гниляків, забиті за пляшку спирту. Якесь безнадійне життя, то може влаштувати мітинги, взяти справу в свої руки? І тепер ви помираєте від снарядів "кращого майбутнього", не припиняючи заливати в себе спирт.
Там була ситуація, коли забрали мертвого мужика. В той день він зрозумів, що втратив роботу, бо після пиятики прокинувся в обід, а за це запізнення його мали звільнити. Він взяв у якійсь корчмі в борг 40 гривень та шкалика, ледь не заклавши телефон, та пішов пиячити на хату. Хазяйці він дав ті 40 гривень та сів їсти захололу мівіну з майонезом і глушити самогон разом з іншим відвідувачем. Вони випивають "за росію, за русь та за народну республіку", чекають велику могутню країну, яка їх від безвиході врятує. Спирт у них закінчився, тож нашому герою видали банку томатного соку і відіслали до когось обміняти сік на дві пляшки самогону та шкалика. Поки він ішов, розбив цю банку, послизнувшись. В борг зміг взяти тільки шкалика, та й того по дорозі прикінчив. Коли повернувся до хати, друзі його не зрозуміли, подумали, що він і сік випив, і спирт, що мав отримати. Прив'язали його до стільця, кинули "ти шо думав, приніс 40 гривень і можеш бухати тут скільки влізе?". Дістали коробку з виделками, і всі 40 штук в нього встромили, так він і помер. Зате за росію випили, а закололи за спирт.
This entire review has been hidden because of spoilers.
August 5, 2023
Спочатку весело, а в кінці дуже сумно.
Поставлю «Морг» Євгена Спіріна на поличку між «Паштетом і армією» Скрябіна та «Танцями з кістками» Медгобліна. Байки - часом смішні, часом печальні, але завжди - пʼяні - про роботу санітаром в одному з луганських моргів. Якщо прийняти цю буху естетику і ставлення до трупів не до як «ще пару годин назад людей», то читати буває смішно.
Останні глави - про страшний для Луганська 2014 рік, коли все місто стало моргом. Читати - дуже зрозуміло і боляче.
Поставлю «Морг» Євгена Спіріна на поличку між «Паштетом і армією» Скрябіна та «Танцями з кістками» Медгобліна. Байки - часом смішні, часом печальні, але завжди - пʼяні - про роботу санітаром в одному з луганських моргів. Якщо прийняти цю буху естетику і ставлення до трупів не до як «ще пару годин назад людей», то читати буває смішно.
Останні глави - про страшний для Луганська 2014 рік, коли все місто стало моргом. Читати - дуже зрозуміло і боляче.
October 3, 2022
Прочитала 80 сторінок, сподіваючись таки добратися до світла в кінці тунелю, але увесь час переді мною маячіло лише одне питання: навіщо я витрачаю час на цю чорнушну муру?.. Бухло, брудні жарти, тупі розваги. Читала не одну книжку про патологоанатомів і ко, так от, це далеко не найкращі варіації на тему. Дочитувати не стала - в топку.
December 16, 2020
Загалом цікаве чтиво. Але для нон-фікшн часто не вистачає реалістичності, а для художньої книги –власне художності, тому в змішаних почуттях ставлю четвірку.
Read
October 25, 2023Історія про морг та трупи, але найогидніше було читати про деяких живих людей. Останні розділи - тригерні, болючі та у 2023 нажаль вже дуже знайомі.
February 3, 2024
чорнуха, але прочитала я цю книгу буквально за декілька днів.
запам'ятався розділ наприкінці про події на Майдані :/
запам'ятався розділ наприкінці про події на Майдані :/
January 28, 2025
Книга ніби про "страшне" - про смерть, часто у найогидніших її проявах. Але все одно страх і огиду я відчула лише до гнилих щупалець-метастаз р*сії.
June 18, 2025
Якісна українська чорнуха. Цікавий сюжет, гарно написано.
Displaying 1 - 19 of 19 reviews