Довгоочікуваний четвертий випуск похмурої і такої, на жаль, реалістичної для нас історії “Серед Овець”. Кривава подорож головного героя в тоталітарному суспільстві не закінчується, вона лише розпочалася…
Щось клацнуло у світовому порядку і ви маєте шанс подивитись на речі, що нас оточують під іншим кутом. Що таке “страх бути людиною”? Як це “бачити кривду і мовчати”? Коли ми перетворюємось на наших катів?
Таких складних питань цураєшся до останнього . То, може, краще буде їх розглянути на прикладі одного пса що живе у світі тотального страху, брехні і жадібності? Живе немов вівця серед овець…
Так як це сингл, та й щоб запобігти спойлерам, буквально тезами, якомога коротше про свої враження.
Після бійні в попередній частині, головний герой або ж 198, потрапляє до закритої установи, дивися тюрми, що знаходиться на острові. Відповідно всі події четвертого випуску відбуваються в такому собі місцевому Алькатрасі. Потрапивши на зону, сіромаха дізнається деякі шокуючі факти і отримує неймовірний буст до мотивації, що ще чіткіше визначає подальші події та поведінку 198-го. Також автор привідкрив завісу минулого, і знайомить читача з дитинством головного героя, точніше конкретною подією. На мою думку ця “рушниця” ще вистрілить в наступних випусках, хоча частково працювати вона починає одразу.
На мою думку, цей випуск ключовий для історії, так як саме в ньому відбувається активна фаза формування образу та характеру головного героя. У четвертій частині помітно більше діалогів, герой став жорсткішим, брутальнішим та значно впевненішим в своїх діях. Частково через збільшення об'єму тексту, в цьому випуску значно менше візуалу. Тих самих кінематографічних та яскравих панелей і розворотів, що вже стали фірмовою фішкою автора. Але мальопис від цього ніскілечки не програє, адже читач отримує значно насиченіший сюжетний масив, та й динаміка оповіді на цілком пристойному рівні.
Сподіваюся, в наступних випусках, ми отримаємо такий собі антропоморфний симбіоз Макса Пейна та Френка Касла. Особисто я, з нетерпінням чекаю наступної зустрічі головного героя з товаришем комісаром.
Четверта частина коміксу українського виробництва і для мене один із найцікавіших наразі прикладів соціально-політичного, альтернативно-історичного мальопису.
Дуже радію, що вітчизняні ілюстратори та сценаристи пишуть не згірша від західних колег.
Попередній випуск прочитав ще два роки тому, тож пам'ятаю, що там було, тільки в загальних рисах. Але то таке.
Цій історії передусім бракує плавности. Все відбувається якось надто різко, не встигаєш освоїтися в одних обставинах, як тебе одразу кидають в якісь геть інші, не встигаєш поспівчувати персонажам, як їх виводять. А щоби перетворити ці окремі уривки в якусь зв'язну історію, доводиться писати кострубаті діалоги.
Аби цей випуск не був таким рваним, він мав би бути десь удвічі довшим. Та це і попередніх випусків теж стосується.
Але сама історія, як і раніше, цікава. Гарний вийшов би мультсеріал.
Мені зайшло. Трохи забагато бога з машини, герою нереально фортить. Але загалом випуск цілком хороший, хз чому на нього всі так ополчились. Малюнок на висоті, історія норм. Можливо варто перечитати попередні випуски щоб зрозуміти гейт, але вже дочекаюсь усіх частин, тоді і буду перечитувати. На разі 7 вовчих пазурів з 10.
У сюжеті й сетингу тут нічого нового – все простеньке й місцями так розжоване, ніби орієнтоване на ранню підліткову аудиторію. Це типу нам давали «Сад Гетсиманський» у десятому класі читати, так от це попростіше зайшло би.
Але який він стильовий! Візуально все класно, видно, що Олександру сподобалося погратися зі стилістикою пллакатного соцреалізму, але і трошки нагадав мені нуар «Блекседа». А, і він кривавий доволі.
p.s. в паралельному читанні з Casino Moscow про 90-00 – це як грейпфрут із авокадо, я вам кажу.