Written shortly after the death of Stalin, this novel is based on the author's experiences while in exile in Soviet Asia; and, albeit banned in the USSR, it, nevertheless, provoked much heated discussion in the Soviet press.
Behind the Curtain unfolds its story as a young Ukrainian medical doctor, Alexander Ivanovich (Sashko) Postolovsky arrives to work in a medical clinic in postwar Soviet Asia (Uzbekistan).
I would have probably never read this book if it were not given to me with a warm recommendation. I had not heard of the author before (though he is well-known in Ukrainian literature), and would not have been likely to pick it up if I encountered a copy somewhere.
So I'm very glad I did get to read it. It's a short and very readable novel, about a Ukrainian doctor of medicine who moves with his small family to rural Uzbekistan, out of idealism and feelings of duty (related to the recent Second World War). Antonenko-Davydovych very skillfully weaves several strands of story, both personal and collective, and I found all of them interesting.
In particular, I found it interesting to get a sense for life in rural Uzbekistan of the time, from the perspective of a non-Uzbek transplant. It is the first work I've read that describes life in Uzbekistan.
There is a warm but unsentimental tone throughout the novel, and it tugged at my heartstrings not unpleasantly. Warmly recommended.
Ні, психологія не є сильною стороною цього роману. Дуже схематичні, пласкі жіночі образи "ідеальної" мами та "поганої" дружини. І загалом, оцей токсичний трикутник син-невістка-мати в нашій літературі часто зустрічається, але зовсім не розв'язується. Можливо саме тому, що розлядається тільки в чорно-білому варіанті, без інших "кольорів" та "відтінків", без складності характерів та виборів, мотивації та бекграунду.
Алюзія постаті матері до Матері-Батьківщини теж дуже радянська. Свого часу Олена Стяжкіна запропропонувала модель "Родіна-мать" замінити на "держава-твоя-дитина", щоб змінити формулу "держави, що тобі винна", на країну, яка незалежно від характеру та поведінку, апріорі люблена, та потребує уваги. Тоді, можливо не тільки зміниться ставлення до паспорту, але й зникнуть такі пласкі персонажі-жертви.
А от над чим би я справді подумала в зв'язку з цим твором - це про "колонізаторів" та "колонізованих". Тобто, про те, ким ми були в цій системі по відношенню до себе, до інших (тут, до узбеків), та до країни під назвою СРСР загалом.
Твір рекомендую, написаний чудовою українською. Але читати варто, розуміючи контекст 1950-тих років літератури УСРС. Цікавих вражень!
Чи розумію я літературну цінність даного твору - так. Чи зрозуміла я всі алегорії, порівняння та образи- напевно, ні, але головні вловила. Але цей твір от просто не приніс ніякого задоволення.
З перших сторінок читати роман "За ширмою" не легко: занурення в совєтський побут і сімейні негаразди не саме приємне дозвілля. Але якщо не відкинути книжку, то можна знайти чимало цінних рефлексій автора, що допоможе зрозуміти добу СССР через призму особистих історій. "За ширмою" — це не пропагандистський твір, але й не явний осуд системи; скоріше, це чесний і болючий портрет життя в совєтську епоху. А окрім того, виразно описані батьківсько-дитячі стосунки, з травматичною жертовністю, приховуваннями почуттів, безщирого порозуміння. Послухати наше обговорення цього роману у подкасті ПереФарований лис можна тут https://youtu.be/aggtNaqvS7g
Деякі книжки не призначені для нашого часу. Як-от ця, з її ідеалізуванням совєтів. Але, якщо те відкинути, то дуже цікаво було читати про Близький Схід. А лінія стосунків свекруха-невістка-син десь навіть дуже розчулювала.