Свого часу я купила цю книжку виключно, як потім з'ясувалося, заради 2-х сторінок. На яких 24-й президент Франції розповідав про ніч у Мінську. Ніч, коли були підписані ті самі угоди, що сьогодні поки що слугують основою для міжнародного тиску на країну-канібала. Ну, отой самий поінт прозріння, коли одне плєшиве хуйло хизувалося тим, що розчавить українську армію, якщо Порох не згодиться на його кабальні умови. Порох не згодився і хуйло принишкло, бо зрозуміло, що спалилося, адже до цього він більше 10 годин волав, що іхтамнєт і взагалі він навіть не знає, хто там за головного, у тих буремних типу шахтарів. Хуйло спалилося, а міжнародна спільнота зробила вигляд, наче нічого не сталося. Виховано відвели погляди, не бачу - значить воно не існує.
Решта 446 сторінок - то напівлозунгова розповідь від першої особи про те, як важко бути президентом аж самісінької Франції із її довгим колоніальним анамнезом. Про те, що ліві сили в Европі потерпають фіаско і вже не мають тої сили, що колись (оу, рілі?). Про те, як можна завалити геть усю тривалу роботу, якщо ЗМІ трішки змістять ракурс під час питань або змонтують так, аби виділити щось незначне, натомість похєривши головне (ось тут я майже плакала - ага, розкажи це українцям, яки фактично просрали країну завдяки ось таким "трішки зміщеним ракурсам", якими їх годували 5 років недорогенькі різного штибу). Про те, чому не варто йти на поблажки і дозволяти шантажувальникам поступатися законами, навіть якщо ті поступки ззовні виглядають праведно, а законні дії - якось не по-людські.
Але особливо "діставив" епізод про те, як його трусливо "кинув" Макрон, відразу, як відчув, що зможе відхопити шматочок трішки побільше, ніж рядового члена уряду. Виявляється, як тільки почалася передвиборча гонитва, Макрон послідовно уникав зустрічей із Олландом, якому начебто пообіцяв не претендувати на посаду президента, а коли раптом не виходило збігти, то прикидався мертвим, не відповідав на питання, або мумрив щось таке не чітке та неконкретне. Такий наче котик, якого спіймали на спробі вкрасти зі стола шинку, і він такий зразу "а я шо? а я нішо, я ось - під хвостом вмиваюсь!"
І як потім молодий президент впевнено розповідав старому, що - пху! - звісно він зможе перебороти суперників у певних перемовинах, оскільки, мовляв, він їх добре знає, бо чимало разів із ними обідав. Так, ви не помилилися - Макрон був впевнений, що знає достеменно людей, бо обідав із ними.
В певний момент в мене склалося враження, що Макрон - то такий Зє надздорової людини, в якого, на відміну від нашого тимчасового нєдоразумєнія, звісно є чималий досвід роботи у політиці, є певні переконання та принципи, але повна відсутність сміливості, поверхневість та скіл прикинутися мертвим опосумом під час небезпеки всі ті плюси перекреслюють. Ну і рух жовтожилєточників, а вірніше - реакція Макрона на них, у принципі підтвердив острах Олланда про те, що Макрон не те шоб відважний державний муж, а таке щось, пружне, лабільне та без затримок коливається разом із лінією партії.
Тож, якщо вас ця думка заспокоїть, то не лише в Україні на головній посаді людина, яку вважають труслом :) Але звісно наше просто рекордсмен у категорії. Еталоне таке, еммм, явище.
Щодо самої книги: так, безумовно варта того, аби її придбати, прочитати, передати іншому.