What do you think?
Rate this book
Академія Аматерасу
Рендалл відверто не щастить: її життя летить шкереберть, а сама вона опиняється в химерній Академії Аматерасу, куди приходять душі гордих богів, перероджуючись у нескінченному русі Колеса Долі. Тут могутні сили дрімають до часу, коли озвуться на поклик Слів, а нові знайомі приховують таємниці, яких небезпечно торкатися. Та шляху назад для Рен немає, бо вона мусить відшукати відповідь на питання, яке дзвенить у голові: «Хто ти, Рендалл Савітрі?»
Це історія про те, що найзапекліші битви — завжди з собою, найважливіші подорожі — у глибини власної душі, а любов і дружба варті того, щоб виходити за межі своїх можливостей, стіни законів та навіть за грань життя і смерті. Адже не треба бути могутнім богом, щоб бути людиною.
Це історія про те, що найзапекліші битви — завжди з собою, найважливіші подорожі — у глибини власної душі, а любов і дружба варті того, щоб виходити за межі своїх можливостей, стіни законів та навіть за грань життя і смерті. Адже не треба бути могутнім богом, щоб бути людиною.
608 pages, Hardcover
Published August 26, 2019
About the author
Наталія Матолінець
20 books356 followersЛьвівська письменниця, авторка двох поетичних збірок й фентезійних романів.
Володарка ІІ премії конкурсу «Коронація Слова 2017» у номінації Романи за твір «Гессі», який опублікувало видавництво Vivat у 2018.
Роман «Варта у Грі» отримав спецвідзнаку конкурсу «Крилатий лев 2017» за новаторський пошук у жанрі міського фентезі & диплом конкурсу «Львівські перехрестя», опублікований у видавництві АССА у 2018 році.
Фіналістка І конкурсу фентезійних оповідань «Брама», за підсумками якого вийшла збірка у видавництві Vivat у 2018.
Роман «Гессі» увійшов до довгого списку премії Дитяча книга року BBC-2018 та був відзначений ІІІ премією Запорізької книжкової толоки 2018 серед підліткових книг.
Авторка отримала відзнаку порталу Barabooka як «Дебют року у прозі 2018» за роман «Варта у Грі».
Роман "Академія Аматерасу" увійшов у топ-5 Дитяча Книга Року BBC 2019.
Роман "Варта у Грі. Артефакти Праги" увійшов до короткого списку Топ Барабуки.
Авторка здобула ІІ місце у конкурсі урбан-фентезі оповідань "Гардарикі" (2019)
Серія "Варта у Грі" здобув відзнаку "Серія року 2021" від порталу БараБука.
Учасниця фестивалів «Форум видавців», «Книжковий арсенал», «LiTerraCon», «Книжкова толока», «Брама: фестиваль фентезі», «Книжковий Миколай» та інших, а також фіналістка конкурсів фантастичних оповідань від об'єднання «Зоряна Фортеця». Лауреат літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (2007). Твори друкувалися в численних ЗМІ, альманахах і антологіях.
Володарка ІІ премії конкурсу «Коронація Слова 2017» у номінації Романи за твір «Гессі», який опублікувало видавництво Vivat у 2018.
Роман «Варта у Грі» отримав спецвідзнаку конкурсу «Крилатий лев 2017» за новаторський пошук у жанрі міського фентезі & диплом конкурсу «Львівські перехрестя», опублікований у видавництві АССА у 2018 році.
Фіналістка І конкурсу фентезійних оповідань «Брама», за підсумками якого вийшла збірка у видавництві Vivat у 2018.
Роман «Гессі» увійшов до довгого списку премії Дитяча книга року BBC-2018 та був відзначений ІІІ премією Запорізької книжкової толоки 2018 серед підліткових книг.
Авторка отримала відзнаку порталу Barabooka як «Дебют року у прозі 2018» за роман «Варта у Грі».
Роман "Академія Аматерасу" увійшов у топ-5 Дитяча Книга Року BBC 2019.
Роман "Варта у Грі. Артефакти Праги" увійшов до короткого списку Топ Барабуки.
Авторка здобула ІІ місце у конкурсі урбан-фентезі оповідань "Гардарикі" (2019)
Серія "Варта у Грі" здобув відзнаку "Серія року 2021" від порталу БараБука.
Учасниця фестивалів «Форум видавців», «Книжковий арсенал», «LiTerraCon», «Книжкова толока», «Брама: фестиваль фентезі», «Книжковий Миколай» та інших, а також фіналістка конкурсів фантастичних оповідань від об'єднання «Зоряна Фортеця». Лауреат літературної премії ім. Богдана-Ігоря Антонича «Привітання життя» (2007). Твори друкувалися в численних ЗМІ, альманахах і антологіях.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 55 reviews
September 2, 2020
Мушу сказати, що головною позитивною відмінністю між "Академією Аматерасу" та попередніми книгами Наталії Матолінець стала еволюція мого особистого внутрішнього питання "Коли це вже закінчиться?" в питання "Чим, власне, це вже закінчится?". Глибоко поважаючи успішну роботу авторки над створенням особистісного бренду, я доволі критично ставлюся до її літературної творчості, хоча і вважаю ідеї потенційно цікавими. Від "Академії..." я очікувала середнє-арифметичне між "Гаррі Поттером" та "Персі Джексоном", але, на щастя, вийшло цілком оригінальне окреме рішення.
Не в моїх правилах оцінювати обкладинку книги, але, білів мі, "Академія..." справді гарна. Особливо мене захопили ілюстрації на форзацах, це щось неймовірне. Більш того, форзаци мені сподобалися навіть більше за обкладинку.
Як можна здогадатися з назви та анотації Академія Аматерасу - це школа для богів, а Аматерасу - її директорка. Мені імпонує ідея цієї школи, як нескінченного циклу реінкарнацій різноманітних божеств, які знову і знову з'являються на світ у нових тілах. У підлітковому віці вони потрапляють до Академії, де їм допомагають опанувати особливі сили та, власне, навчитися бути богами. Перед кожним студентом стоїть дилема - підпорядковуватися Словам, де записані їх попередні долі, чи спробувати щось нове, позмагатися з собою. Крім Академії існують такі важливі для Всесвіту сутності як Мойри, Історик та Стовпи Вічності.
Головна героїня - Рендал Савітрі - потрапляє в Академію трохи пізніше за своїх божественних камрадів з-за неприємної пригоди, тому відразу опиняється у круговерті смертельно-небезпечних подій, які і становлять собою навчальні будні /у якийсь момент цих подій стає так багато, що я вже не могла вірити в їх істинну небезпеку/. В Академії студентів розподіляють по групам, тож Рен заводить близьке знайомство з компанією майбутніх богів, кожен з яких приховує своє таємниці.
Мабуть, найяскравішим враженням від цієї книги стала для мене її певна дуалістичність. Це неоднорідний твір. Тут всього або дуже багато, або зовсім мало. Авторка приділяє дуже багато уваги зовнішнім деталям: кольорам, фактурам, солодощам і напоям, але в той же час для опису важливих епізодів у житті героїв іноді обмежується одним абзацом. Наприклад, очі в персонажів будуть або смарагдові, або ялинкові, або кольору розплавленого срібла, а коли в "Академії..." герої заходять попити кави, то нам обов'язково опишуть, яка саме це була кава, які тістечка до неї замовили персонажі, натомість таємничі таємниці частенько розкриваються надто скупо.
У книзі геть відсутні негативні персонажі. Жодного антагоніста. Жоднісінького. А ті персонажі, які могли б здатися негативними, стають хорошими котіками без об'єктивних причин на це. Дивними мені здалися і викладачі, вірніше, не стільки самі викладачі, а їх поведінка, бо вона нічим не не демонструвала якостей, якими вона заслуговувала б на ці страх і повагу. Мені здається, їй бракує достовірності /як і багатьом іншим/.
В Академію Аматерасу боги приходять з різних світів і я не можу не поцікавитися як так вийшло, що всі ці світи однакові, в них прийняті однакові форми стосунків, родини, однакова їжа, однаковий одяг. Навіщо потрібне багатосвіття, якщо всюди середньостатистичні гетеросексуальні підлітки п'ють какао?
Натомість спішу повідомити, що тест Бехдель успішно пройдено, є сильні жіночі героїні, які беруть активну участь в подіях, впливають на розвиток сюжету і здатні при нагоді врятувати світ.
Нарешті час для головного питання: чи подобається тобі, Дар'є? І я в розгубленності. Це краще, значно краще за попередні книги, тут хороша ідея, правильні посили, вистачає цікавих сюжетних поворотів і кумедних жартів, але мені не здається, що весь потенціал цієї ідеї використаний. Не вистачає деталізованності характерів, інколи логіки використання чи невикористання божественних здібностей, частенько на допомогу героям приходять роялі, навіть ось так - РОЯЛІЩА, але, я сподіваюся, у наступних книгах стане краще. Чекаю.
Не в моїх правилах оцінювати обкладинку книги, але, білів мі, "Академія..." справді гарна. Особливо мене захопили ілюстрації на форзацах, це щось неймовірне. Більш того, форзаци мені сподобалися навіть більше за обкладинку.
Як можна здогадатися з назви та анотації Академія Аматерасу - це школа для богів, а Аматерасу - її директорка. Мені імпонує ідея цієї школи, як нескінченного циклу реінкарнацій різноманітних божеств, які знову і знову з'являються на світ у нових тілах. У підлітковому віці вони потрапляють до Академії, де їм допомагають опанувати особливі сили та, власне, навчитися бути богами. Перед кожним студентом стоїть дилема - підпорядковуватися Словам, де записані їх попередні долі, чи спробувати щось нове, позмагатися з собою. Крім Академії існують такі важливі для Всесвіту сутності як Мойри, Історик та Стовпи Вічності.
Головна героїня - Рендал Савітрі - потрапляє в Академію трохи пізніше за своїх божественних камрадів з-за неприємної пригоди, тому відразу опиняється у круговерті смертельно-небезпечних подій, які і становлять собою навчальні будні /у якийсь момент цих подій стає так багато, що я вже не могла вірити в їх істинну небезпеку/. В Академії студентів розподіляють по групам, тож Рен заводить близьке знайомство з компанією майбутніх богів, кожен з яких приховує своє таємниці.
Мабуть, найяскравішим враженням від цієї книги стала для мене її певна дуалістичність. Це неоднорідний твір. Тут всього або дуже багато, або зовсім мало. Авторка приділяє дуже багато уваги зовнішнім деталям: кольорам, фактурам, солодощам і напоям, але в той же час для опису важливих епізодів у житті героїв іноді обмежується одним абзацом. Наприклад, очі в персонажів будуть або смарагдові, або ялинкові, або кольору розплавленого срібла, а коли в "Академії..." герої заходять попити кави, то нам обов'язково опишуть, яка саме це була кава, які тістечка до неї замовили персонажі, натомість таємничі таємниці частенько розкриваються надто скупо.
У книзі геть відсутні негативні персонажі. Жодного антагоніста. Жоднісінького. А ті персонажі, які могли б здатися негативними, стають хорошими котіками без об'єктивних причин на це. Дивними мені здалися і викладачі, вірніше, не стільки самі викладачі, а їх поведінка, бо вона нічим не не демонструвала якостей, якими вона заслуговувала б на ці страх і повагу. Мені здається, їй бракує достовірності /як і багатьом іншим/.
В Академію Аматерасу боги приходять з різних світів і я не можу не поцікавитися як так вийшло, що всі ці світи однакові, в них прийняті однакові форми стосунків, родини, однакова їжа, однаковий одяг. Навіщо потрібне багатосвіття, якщо всюди середньостатистичні гетеросексуальні підлітки п'ють какао?
Натомість спішу повідомити, що тест Бехдель успішно пройдено, є сильні жіночі героїні, які беруть активну участь в подіях, впливають на розвиток сюжету і здатні при нагоді врятувати світ.
Нарешті час для головного питання: чи подобається тобі, Дар'є? І я в розгубленності. Це краще, значно краще за попередні книги, тут хороша ідея, правильні посили, вистачає цікавих сюжетних поворотів і кумедних жартів, але мені не здається, що весь потенціал цієї ідеї використаний. Не вистачає деталізованності характерів, інколи логіки використання чи невикористання божественних здібностей, частенько на допомогу героям приходять роялі, навіть ось так - РОЯЛІЩА, але, я сподіваюся, у наступних книгах стане краще. Чекаю.
Read
January 14, 2020Академія Аматерасу - це чарівне місце, де вчаться перероджені душі богів перед тим, як створити власний світ.
Рендалл Савітрі нічого не пам'ятає про себе після аварії. Її зараховано як студентку до Академії, хоча сил у неї - катма, хіба що мрії вміє вирощувати. Тож дівчині доведеться якось давати собі раду серед могутніх однокурсників (у більшості з яких страшне ЧСВ), не зникнути, коли з нею заговорять оманливі голоси, і шукати відповідь на питання, хто ж вона така.
У романі дуже багато подій - примари, невдоволені Мойри, студенти, яких тут не мало б бути, подорожі в часі і сутички з деким, могутнішим за богів, а ще походи на каву в іншому світі ("Меделін" -кав'ярня, яка справді існувала у Львові і закрилася - на жаль). Безліч пригод і персонажів спочатку заплутують і в мене було єдине бажання - надавати Рендалл ляпасів, аби опанувала себе і перестала вірити кожній заявці, що вона💩... кгм, не дотягує до рівня. Чи вона змогла це зробити - дискусійне питання, і один її вибір у фіналі доволі моторошний (страшно не люблю цієї фентезійної і не тільки фішечки), але написаний дуже майстерно, тож сила художнього слова таки перемогла.
Загалом занудьгувати з навчальними буднями богів важко, а ще, як на мене, персонажі прописані значно краще, ніж у "Варті у Грі" - тут розкрито лінії не тільки двох основних героїв, але й багатьох інших, і я швидко перестала в них плутатися.
Найбільше з персонажів полюбилася Діке (хоча аж на середині) і Аматерасу (теж не одразу). Вогняна впертість Зака також по-своєму зачаровувала.
Зауваженько: було забагато - реально ба-га-то - небесних, горіхових і срібних очей, а також красивого волосся і червоних суконь🙄
Рендалл Савітрі нічого не пам'ятає про себе після аварії. Її зараховано як студентку до Академії, хоча сил у неї - катма, хіба що мрії вміє вирощувати. Тож дівчині доведеться якось давати собі раду серед могутніх однокурсників (у більшості з яких страшне ЧСВ), не зникнути, коли з нею заговорять оманливі голоси, і шукати відповідь на питання, хто ж вона така.
У романі дуже багато подій - примари, невдоволені Мойри, студенти, яких тут не мало б бути, подорожі в часі і сутички з деким, могутнішим за богів, а ще походи на каву в іншому світі ("Меделін" -кав'ярня, яка справді існувала у Львові і закрилася - на жаль). Безліч пригод і персонажів спочатку заплутують і в мене було єдине бажання - надавати Рендалл ляпасів, аби опанувала себе і перестала вірити кожній заявці, що вона💩... кгм, не дотягує до рівня. Чи вона змогла це зробити - дискусійне питання, і один її вибір у фіналі доволі моторошний (страшно не люблю цієї фентезійної і не тільки фішечки), але написаний дуже майстерно, тож сила художнього слова таки перемогла.
Загалом занудьгувати з навчальними буднями богів важко, а ще, як на мене, персонажі прописані значно краще, ніж у "Варті у Грі" - тут розкрито лінії не тільки двох основних героїв, але й багатьох інших, і я швидко перестала в них плутатися.
Найбільше з персонажів полюбилася Діке (хоча аж на середині) і Аматерасу (теж не одразу). Вогняна впертість Зака також по-своєму зачаровувала.
Зауваженько: було забагато - реально ба-га-то - небесних, горіхових і срібних очей, а також красивого волосся і червоних суконь🙄
September 1, 2019
Ох, не відпущу! Не відпущу ще довго від себе цю неймовірну історію 😍
Хочеться безмежно кричати від захоплення, настільки мої сподівання виправдались: красивим виданням, текстом, що так і ллється, крутою задумкою цього багатогранного світу, чи б пак - світів, сюжетом та інтригами, сплетінням міфологій, а головне - відчуттями, які пронизували під час читання.
Я ж на стільки в захопленні, що вирішила навіть опублікувати відгук на інсті. А я не робила цього вже півроку 😳
Як в мене було і з «Гессі», «Академія Аматерасу» - моє-моє-моє. Таке близьке все, що створене тут уявою Наталії. Я прямо була там, поряд із Рен, Заксом, Ніктою, Діонісом та компашкою. Була поряд і не хочеться з ними прощатися. НЕ ХОЧЕТЬСЯ! Я сьогодні не засну. Нє-а. Просто прокручуватиму в голові усі пережиті з героями моменти.
Але ж ти накрутила, Наталю. Я весь час нагамалась розгадати справжню сутність Нортона. Все переглядала і переглядала словничок божеств у кінці книги (окрема дяка за нього). Думала, ну та ні, так не може бути, але ж скидається на те. А ти он як це зробила 🔥
І шалька терезів моїх здогадів майже до самого кінця історії схилялася більше в сторону того, що Рен - все ж не така і особлива. Ну тобто так, вона особлива, вона ж з великим серцем і все таке. А вийшло, що не тільки серцем вона могутня 🤫
Тріб‘ют «Меделіну» та бусику викликав посмішку. Та й усі ці відвідини у зимові кав‘ярні і рази, коли персонажі насолоджувались какао, - сповнювали відчуттями затишку і спокою.
Ну і так:
«-...світлі і тіньові споконвіку протистояли одні одним. Бо надто схожі і водночас надно різні. Знаєш, як це дратує: бачити своє віддзеркалення й усвідомлювати, що він від тебе ліпше?
-Поняття не маю.
-Просто уяви. Та це протистояння - воно необхідне, Рендалл. Бо в ньому зароджуються живлющі іскри, які спонукають і тих, і інших до дії. І все рухається, і колесо обертається... Горіння ваших душ сповнює вогнем усі світи. І щоб ці душі палали, потрібні...
-Давай угадаю. Страждання. Поразки. Смерті?
-І щастя теж. І щастя, неодмінно. Але що більше різних емоцій, то краще...»
А ще дуже захотілося і собі мати такого Вітра під боком 😅
Хочеться безмежно кричати від захоплення, настільки мої сподівання виправдались: красивим виданням, текстом, що так і ллється, крутою задумкою цього багатогранного світу, чи б пак - світів, сюжетом та інтригами, сплетінням міфологій, а головне - відчуттями, які пронизували під час читання.
Я ж на стільки в захопленні, що вирішила навіть опублікувати відгук на інсті. А я не робила цього вже півроку 😳
Як в мене було і з «Гессі», «Академія Аматерасу» - моє-моє-моє. Таке близьке все, що створене тут уявою Наталії. Я прямо була там, поряд із Рен, Заксом, Ніктою, Діонісом та компашкою. Була поряд і не хочеться з ними прощатися. НЕ ХОЧЕТЬСЯ! Я сьогодні не засну. Нє-а. Просто прокручуватиму в голові усі пережиті з героями моменти.
Але ж ти накрутила, Наталю. Я весь час нагамалась розгадати справжню сутність Нортона. Все переглядала і переглядала словничок божеств у кінці книги (окрема дяка за нього). Думала, ну та ні, так не може бути, але ж скидається на те. А ти он як це зробила 🔥
І шалька терезів моїх здогадів майже до самого кінця історії схилялася більше в сторону того, що Рен - все ж не така і особлива. Ну тобто так, вона особлива, вона ж з великим серцем і все таке. А вийшло, що не тільки серцем вона могутня 🤫
Тріб‘ют «Меделіну» та бусику викликав посмішку. Та й усі ці відвідини у зимові кав‘ярні і рази, коли персонажі насолоджувались какао, - сповнювали відчуттями затишку і спокою.
Ну і так:
«-...світлі і тіньові споконвіку протистояли одні одним. Бо надто схожі і водночас надно різні. Знаєш, як це дратує: бачити своє віддзеркалення й усвідомлювати, що він від тебе ліпше?
-Поняття не маю.
-Просто уяви. Та це протистояння - воно необхідне, Рендалл. Бо в ньому зароджуються живлющі іскри, які спонукають і тих, і інших до дії. І все рухається, і колесо обертається... Горіння ваших душ сповнює вогнем усі світи. І щоб ці душі палали, потрібні...
-Давай угадаю. Страждання. Поразки. Смерті?
-І щастя теж. І щастя, неодмінно. Але що більше різних емоцій, то краще...»
А ще дуже захотілося і собі мати такого Вітра під боком 😅
April 7, 2025
думала, що ця книга допоможе мені визначитися чи варто далі читати Матолінець
так от, не допомогла
бралась я за цю книгу вже вдруге, бо закидала її десь 2 рази
задумка досить хороша, але яка ж тут каша
через те, що авторка запхала сюди купу міфологій та богів все видається сумбурним і таким заплутаним
зрозуміла для себе, що богам було просто тісно в цій історії
ніхто нормально не розкритий, бо все треба впихнути в одну книгу
+ додаткову круговерть додавали ще постійні події, які траплялись в кожному розділі і я постійно задавалась питанням «а коли ж вони там вчаться?»
постійно якась двіжуха і нагнітання чогось жахливого і неминучого, яке виявилось не таким вже й жахливим
цільного і логічного сюжету я тут не побачила
наче хаотично накидані нариси
щось з розряду «ніхріна не зрозуміло та й не дуже цікаво»
дочитувала вже чисто аби дочитати, бо надто довго вожусь з цією книгою та й з авторкою теж
в мене стоять ще «Гессі», «Керамічні серця» та перша частина про Ґайю, але не знаю чи читатиму їх, бо так і не визначилась, як ставлюсь до авторки
ідеї її чудові, а от виконання - таке собі 🌝
так от, не допомогла
бралась я за цю книгу вже вдруге, бо закидала її десь 2 рази
задумка досить хороша, але яка ж тут каша
через те, що авторка запхала сюди купу міфологій та богів все видається сумбурним і таким заплутаним
зрозуміла для себе, що богам було просто тісно в цій історії
ніхто нормально не розкритий, бо все треба впихнути в одну книгу
+ додаткову круговерть додавали ще постійні події, які траплялись в кожному розділі і я постійно задавалась питанням «а коли ж вони там вчаться?»
постійно якась двіжуха і нагнітання чогось жахливого і неминучого, яке виявилось не таким вже й жахливим
цільного і логічного сюжету я тут не побачила
наче хаотично накидані нариси
щось з розряду «ніхріна не зрозуміло та й не дуже цікаво»
дочитувала вже чисто аби дочитати, бо надто довго вожусь з цією книгою та й з авторкою теж
в мене стоять ще «Гессі», «Керамічні серця» та перша частина про Ґайю, але не знаю чи читатиму їх, бо так і не визначилась, як ставлюсь до авторки
ідеї її чудові, а от виконання - таке собі 🌝
December 16, 2019
Солідна книга, як для українського походження. Якби я прочитав її без знання хто автор, то ніколи б не повірив, що її написала дівчина зі Львова. Потужно радий за неї, та за нас, що матимемо ще не одну змогу (надіюсь) почитати її історії.
Позитиви - їх багато, тому давайте по-порядку:
1. Яскравість деяких героїв, моїх улюбленців. Серед них Хамсін, Енліль, Історик та сама Рен. Їх поява в книзі завжди додавала жвавості та бажання читати далі.
2. Краса книги в плані дизайну. Форзаци настільки класні, наскільки цього собі могла бажати авторка. Божественні, як не крути)
3. Закінчення частин. Кожна з трьох частин в своєму кінці давала жару. Це був саме той фентезі екшн, який я і очікував.
4. Кафе "Меделін" - це було дуже-дуже круте камео Львова)
5. Мова книги. Тут чудово попрацювала як сама авторка (талан+праця+і 400+чашок кави, здається?), так і редактори. Стилістична насолода, багата мова та красиві діалоги.
6. Загальна ідея книги про таке собі місце самоусвідомлення перероджених богів.
7. Кінцівка книги і те, як авторка вплела в цей текст персонажа наступної книги цієї серії, якщо я вірно зрозумів. Сцена в "Меделін" дуже зворушлива, хоч я нічого ще не знаю про ту Гайю)
8. Окрема подяка за Аматерасу, дуже переконлива і крута героїня. Хотів би окрему книгу про неї)
Журбинки (суто суб'єктивні) - їх теж багато, тому по-порядку:
1. Я не дуже знаю (люблю) міфологію древніх/давніх народів світу. Тому цей підшар прочитання, захоплення міфологією, просто був мною проігнорований. Персонажі сприймались як персонажі з трохи знайомим чи модифікованими іменами.
2. "Гуртожиток" героїв. Хоч назва натякає, і я знав, проте це журбина. Половину я просто не ідентифікував для себе. От навіть тих, які в підсумку стали Тріадою. Хто ці люди? Як вони виглядають? Що в них за фішки? Нічого не пам'ятаю.
3. Янг-едалт. Знав що брав, але надіявся. Книга ідеально підійде школярам та студентам. Одвічні заняття, посиденьки до скільки хочеш, кавування-чаювання, кохання-зітхання, зачіски, намиста, очі такого кольору, волосся такого, одяг такий, плаття таке... я вже занадто старий для цього всього) В книгах шукаю чогось іншого, а весь час відчував себе в продовженні Гаррі Поттера, який закінчив школу і пішов до ВУЗу. Ті ж друзі по парті, вчителі, директор-сила, заняття, фейли, завдання і... дуелі. Вони мене журбили найбільше.
4. Мало локацій. В книзі я можу виділити хіба саму академію (з її клясами, бібіліотекою та кабінетами), Сансарину опочивальню, кафешки... все. Може щось і забув, але в цьому і проблема( Я люблю подорожувати книгою, а стояти на місці і варитись в чотирьох стінах - журба.
5. Важкий сюжет. Занадто багато всього. Якщо не читати книгу залпом, а з перервами, то багато чого просто не збагнеш. А оскільки в мене залпом не виходило, то кінець в певних моментах був просто "о, гаразд, напевно так і мало бути"... щось в цьому роді. Зникальники, тіньовий бік, світлий, прокляття, боги, Тріади, сили, вміння, заняття, вчителі (яких я взагалі не сприймав за рушіїв сюжету), нитки, намиста, стовпи, повне ім'я, скорочене, Зак-Зіг... Златан?)
Якось так. Попри журбинки, відчуваю піднесений настрій, адже подорож була довгою і насиченою. Саме в такій кількості сторінок і хочеться читати фентезі. З нетерпінням чекаю від авторки на нові книги з цього Всесвіту)
Позитиви - їх багато, тому давайте по-порядку:
1. Яскравість деяких героїв, моїх улюбленців. Серед них Хамсін, Енліль, Історик та сама Рен. Їх поява в книзі завжди додавала жвавості та бажання читати далі.
2. Краса книги в плані дизайну. Форзаци настільки класні, наскільки цього собі могла бажати авторка. Божественні, як не крути)
3. Закінчення частин. Кожна з трьох частин в своєму кінці давала жару. Це був саме той фентезі екшн, який я і очікував.
4. Кафе "Меделін" - це було дуже-дуже круте камео Львова)
5. Мова книги. Тут чудово попрацювала як сама авторка (талан+праця+і 400+чашок кави, здається?), так і редактори. Стилістична насолода, багата мова та красиві діалоги.
6. Загальна ідея книги про таке собі місце самоусвідомлення перероджених богів.
7. Кінцівка книги і те, як авторка вплела в цей текст персонажа наступної книги цієї серії, якщо я вірно зрозумів. Сцена в "Меделін" дуже зворушлива, хоч я нічого ще не знаю про ту Гайю)
8. Окрема подяка за Аматерасу, дуже переконлива і крута героїня. Хотів би окрему книгу про неї)
Журбинки (суто суб'єктивні) - їх теж багато, тому по-порядку:
1. Я не дуже знаю (люблю) міфологію древніх/давніх народів світу. Тому цей підшар прочитання, захоплення міфологією, просто був мною проігнорований. Персонажі сприймались як персонажі з трохи знайомим чи модифікованими іменами.
2. "Гуртожиток" героїв. Хоч назва натякає, і я знав, проте це журбина. Половину я просто не ідентифікував для себе. От навіть тих, які в підсумку стали Тріадою. Хто ці люди? Як вони виглядають? Що в них за фішки? Нічого не пам'ятаю.
3. Янг-едалт. Знав що брав, але надіявся. Книга ідеально підійде школярам та студентам. Одвічні заняття, посиденьки до скільки хочеш, кавування-чаювання, кохання-зітхання, зачіски, намиста, очі такого кольору, волосся такого, одяг такий, плаття таке... я вже занадто старий для цього всього) В книгах шукаю чогось іншого, а весь час відчував себе в продовженні Гаррі Поттера, який закінчив школу і пішов до ВУЗу. Ті ж друзі по парті, вчителі, директор-сила, заняття, фейли, завдання і... дуелі. Вони мене журбили найбільше.
4. Мало локацій. В книзі я можу виділити хіба саму академію (з її клясами, бібіліотекою та кабінетами), Сансарину опочивальню, кафешки... все. Може щось і забув, але в цьому і проблема( Я люблю подорожувати книгою, а стояти на місці і варитись в чотирьох стінах - журба.
5. Важкий сюжет. Занадто багато всього. Якщо не читати книгу залпом, а з перервами, то багато чого просто не збагнеш. А оскільки в мене залпом не виходило, то кінець в певних моментах був просто "о, гаразд, напевно так і мало бути"... щось в цьому роді. Зникальники, тіньовий бік, світлий, прокляття, боги, Тріади, сили, вміння, заняття, вчителі (яких я взагалі не сприймав за рушіїв сюжету), нитки, намиста, стовпи, повне ім'я, скорочене, Зак-Зіг... Златан?)
Якось так. Попри журбинки, відчуваю піднесений настрій, адже подорож була довгою і насиченою. Саме в такій кількості сторінок і хочеться читати фентезі. З нетерпінням чекаю від авторки на нові книги з цього Всесвіту)
This entire review has been hidden because of spoilers.
July 8, 2022
Мені не вистачає слів, щоб описати наскільки ця книга прекрасна. Повороти сюжету, усі лазівки та таємниці так захопили мене, що добрячу частину книги я просто сиділа з відвисшою щелепою. Історія про пошуки себе, яка стала дуже близькою до серця. Однозначно потрапляє до списку улюблених.
March 16, 2023
Персонажі Наталії Матолінець унікальні. Вони захоплюють твоє серце, будують там місто, обирають мера й залишаються там навічно) Із «Академії Аматерасу» я забрала з собою Зака та Хамсіна. Закохалась. Щодо історії… Аплодую авторці. Така детальність, така напруженість і пристрасть. Робота над міфами і в цілому над сюжетом проведена колосальна. Хоча особисто я навіть трохи втомилась. У вирі подій майже не вдавалось перевести подих. Тому порада: не робити перерви взагалі) Я розтягнула насолоду під час читання, тому втратила трохи фокус. Якщо читати, пірнаючи з головою, як на мене, враження будуть сильніші. І все ж, це було чудово. Тепло, красиво, магічно, трохи криваво і, звичайно, епічно.
July 25, 2022
Це перша книжка Наталії Матолінець, яка мені не дуже сподобалася. Не те щоб зовсім, перша половина мене цілком затягнула, але тоді я все ще вперто чекала, що зараз сформується якийсь чіткий сюжет, весь цей сумбурний хаос героїв трохи заспокоїться і ми почнемо копати глибше. А воно якось так не сталося.
Мені особисто всього було забагато: героїв, бійок, несподіваних сюжетних поворотів + тема грецьких/єгипетських/римських богів ніколи не була для мене улюбленою. Героями я щось починала проникатися, але так до кінця ніким і не прониклася.
Відчувається також, що це один з перших романів авторки, бо в порівнянні з Вартою (особливо останньою частиною) та Керамічними серцями, Академія Аматерасу написана набагато слабше. Доходило до того, що важливі сюжетні події переказувалися одним-двома абзацами, ніби як постфактум.
Головна любовна лінія мені теж не сподобалася, хоч і починалася доволі перспективно. А от стосунки між Ніктою та Діонісом та Діке та Ніком мають в собі дуже гарну ідею, але втілення було якесь нашвидкуруч, тому теж не зачепило так, як мало б.
Загалом, мені б, напевно, більше сподобалося, якби я не знала точно, що авторка може краще. Але з іншого боку, це абсолютно нормально і навіть добре, що відчувається такий дисонанс між ранішими та пізнішими творами.
А от дві сторіночки з Ґайєю та Іґнісом дуже сподобалися, тому я вже не дочекаюся на їхні пригоди)
P.S. Дуже сподобався натяк на те, що в Рен та Хансіна продовжуються 'близькі стосунки'. Я б кинула Зака заради Хансіна не задумуючись (хоч як на те пішло, я б взагалі Зака не піднімала).
Мені особисто всього було забагато: героїв, бійок, несподіваних сюжетних поворотів + тема грецьких/єгипетських/римських богів ніколи не була для мене улюбленою. Героями я щось починала проникатися, але так до кінця ніким і не прониклася.
Відчувається також, що це один з перших романів авторки, бо в порівнянні з Вартою (особливо останньою частиною) та Керамічними серцями, Академія Аматерасу написана набагато слабше. Доходило до того, що важливі сюжетні події переказувалися одним-двома абзацами, ніби як постфактум.
Головна любовна лінія мені теж не сподобалася, хоч і починалася доволі перспективно. А от стосунки між Ніктою та Діонісом та Діке та Ніком мають в собі дуже гарну ідею, але втілення було якесь нашвидкуруч, тому теж не зачепило так, як мало б.
Загалом, мені б, напевно, більше сподобалося, якби я не знала точно, що авторка може краще. Але з іншого боку, це абсолютно нормально і навіть добре, що відчувається такий дисонанс між ранішими та пізнішими творами.
А от дві сторіночки з Ґайєю та Іґнісом дуже сподобалися, тому я вже не дочекаюся на їхні пригоди)
P.S. Дуже сподобався натяк на те, що в Рен та Хансіна продовжуються 'близькі стосунки'. Я б кинула Зака заради Хансіна не задумуючись (хоч як на те пішло, я б взагалі Зака не піднімала).
June 4, 2020
Коли я починала читати цю книжку, постійно думала про Пандору. Але не тому, що книга про Академію, де навчаються юні боги, і не тому, що там суцільні біди і страждання, а тому, що, відкриваючи "Академію Аматерасу" Nataly Matolinets, випускаєш на світ дику магію.
#AVвідгук
Як на мене, то у хорошому фентезі кількість чудес на квадратний сантиметр має бути доволі високою - читач не має потопати у "дивності", але має повністю занурюватися у створений світ і створену атмосферу. Якщо до світу в мене є питання, то атмосферність вдалася Наталії на всі сто. Я не знаю, де і як існує Академія, але коли туди провалюєшся разом з головною героїнею - юною богинею Рендалл Савітрі - то магія тебе не покидає буквально жодної сторінки. Хтось застосовує сили, хтось подорожує світами, хтось подорожує у часі, хтось надсилає прокляття, хтось бореться з незборимими силами, а там вигулькує привид, а тут креслять схему втілення мрії. Одним словом - це постійний калейдоскоп магії. А ще ти постійно щось п'єш - випиваєш з Діонісом (магічного вина), випиваєш з Ніктою (какао з зефірками), випиваєш з Заксом Нортоном (кави), потім ще з Істориком...
Що не сподобалося:
- світів багато, але про них ми так нічого особливого і не дізналися. Де Академія? Що за місто? Де воно? А що за однакові кав'ярні, по яких швендяє Закс?
- темп пригод дуже швидкий, але персонажів і сюжетних ліній так багато, що мені було важко встежити і запам'ятати, через шо часто було враження "Боги, а це хто? А то шо? А коли це казали?"
- лінії стосунків Закс-Рендалл і Нікта-Діоніс - мало, катастрофічно мало почуттів. А це ж підліткова книга, та мене в 17 років просто дерло від почуттів! Пригод купа, але персонажі навіть не встигають нормально розкритися одне перед одним, бо постійно розв'зують якісь головоломки. Оп - і ви вже в стосунках. Оп - і вже не в стосунках. Що, як, де? Га??? Слідкувати за сюжетом цікаво, але проникнутися до когось справжньою любов'ю в мене так і не вийшло. От хіба шо з Діке і Ньєрдом було добре - але мало. Минуле дуже пунктирне. Сьогодення дуже сумбурне. А що сталося у Нікти з Зіґфрідом я не зрозуміла взагалі - було й спливло, ну окееей. З усіх мені найбільше подобався Закс, сподіваюся, про нього ще буде в книзі про Ґайю.
Що сподобалося:
- дуелі богів. Це було круто. Шкода, що не було якогось турніру :)
- флешбек про Діке і Ньєрда - це було дуже красиво.
- фінальний фінт із Заксом - це було несподівано!
- мрієрости - це було дуже прикольно і свєжо.
- фінал першої частини із Ніктою і рішенням Рендалл.
#AVвідгук
Як на мене, то у хорошому фентезі кількість чудес на квадратний сантиметр має бути доволі високою - читач не має потопати у "дивності", але має повністю занурюватися у створений світ і створену атмосферу. Якщо до світу в мене є питання, то атмосферність вдалася Наталії на всі сто. Я не знаю, де і як існує Академія, але коли туди провалюєшся разом з головною героїнею - юною богинею Рендалл Савітрі - то магія тебе не покидає буквально жодної сторінки. Хтось застосовує сили, хтось подорожує світами, хтось подорожує у часі, хтось надсилає прокляття, хтось бореться з незборимими силами, а там вигулькує привид, а тут креслять схему втілення мрії. Одним словом - це постійний калейдоскоп магії. А ще ти постійно щось п'єш - випиваєш з Діонісом (магічного вина), випиваєш з Ніктою (какао з зефірками), випиваєш з Заксом Нортоном (кави), потім ще з Істориком...
Що не сподобалося:
- світів багато, але про них ми так нічого особливого і не дізналися. Де Академія? Що за місто? Де воно? А що за однакові кав'ярні, по яких швендяє Закс?
- темп пригод дуже швидкий, але персонажів і сюжетних ліній так багато, що мені було важко встежити і запам'ятати, через шо часто було враження "Боги, а це хто? А то шо? А коли це казали?"
- лінії стосунків Закс-Рендалл і Нікта-Діоніс - мало, катастрофічно мало почуттів. А це ж підліткова книга, та мене в 17 років просто дерло від почуттів! Пригод купа, але персонажі навіть не встигають нормально розкритися одне перед одним, бо постійно розв'зують якісь головоломки. Оп - і ви вже в стосунках. Оп - і вже не в стосунках. Що, як, де? Га??? Слідкувати за сюжетом цікаво, але проникнутися до когось справжньою любов'ю в мене так і не вийшло. От хіба шо з Діке і Ньєрдом було добре - але мало. Минуле дуже пунктирне. Сьогодення дуже сумбурне. А що сталося у Нікти з Зіґфрідом я не зрозуміла взагалі - було й спливло, ну окееей. З усіх мені найбільше подобався Закс, сподіваюся, про нього ще буде в книзі про Ґайю.
Що сподобалося:
- дуелі богів. Це було круто. Шкода, що не було якогось турніру :)
- флешбек про Діке і Ньєрда - це було дуже красиво.
- фінальний фінт із Заксом - це було несподівано!
- мрієрости - це було дуже прикольно і свєжо.
- фінал першої частини із Ніктою і рішенням Рендалл.
September 17, 2022
Чудове фентезі з неймовірно майстерно вплетеними елементами світових мітологій, причому це знання є радше бонусом для кращого розуміння персонажів, аніж необхідним елементом.
September 8, 2024
Оооох тут авторка накрутила всього!!! Тут тобі і перевтілені в підлітків стародавні боги, інтриги, тропи rivals to lovers, enemies to lovers , grumpy and sunshine ну прям контраст. Є прям жосткі моменти, коли Рен і Енліль потрапили в інші часи коли Академією управляв Крон Осс, я від цього був в ахуї( у пані Наталії схоже фетиш на подорожі в часі) в кінці ще більше ахуївав від розкриття персонажів та їхнього призначення. Короче рекомендую всім книга варта вашої уваги!!
P. S. Добре шо дочитав я її часе в вересні бо dark academia vibes там таке преее!!
P. S. Добре шо дочитав я її часе в вересні бо dark academia vibes там таке преее!!
This entire review has been hidden because of spoilers.
December 4, 2019
Жанр підліткової літератури або, як його називають за кордоном – youngadult, в сучасній українській літературі представлений невеликою кількістю творів. Тим яскравіше на цьому фоні виглядає молода львівська письменниця Наталія Матолінець зі своїм романом «Академія Аматерасу» який, до речі, є вже четвертим романом у доробку цієї талановитої дівчини.
Жанр янг-едалт розрахований в основному на підлітків, і «Академія» в першу чергу буде цікава саме їм. Але й інші вікові категорії зможуть віднайти для себе цікаві моменти та сюжетні повороти. Особисто я, вже далеко не підліток, спочатку досить скептично сприймав як героїв, так і сюжетні повороти книги. Але наприкінці першого розділу настільки захопився подіями, що навіть не помітив, як за три дні прочитав усю книгу (яка нараховує 600 сторінок).
Головна героїня – Рендалл Савітрі, і вона майбутня богиня. Вона зарахована до академії Аматерасу, де навчаються такі ж обрані, як вона. Як і більшість підлітків, вона хоче знайти друзів, досягати успіхів у навчанні та розважатися. Проте спільнота богів дуже сильно відрізняється від звичайних людей – вони зверхні, зарозумілі та не потребують друзів. І у цьому питанні усі герої «Академії» дуже автентичні, адже вони розуміють, що скоро стануть богами у своїх власних світах і ведуть себе відповідно своєму призначенню та своїм силам.
І слабкій Савітрі у цій спільноті доводиться непросто, з усіх боків вона відчуває ворожнечу та зверхнє ставлення до себе. На фоні цього вона сама себе починає питати, хто вона така і чи варто їй тут знаходитися. Як і більшість підлітків у її віці, Рендалл шукає саму себе та своє місце у цьому світі.
Та навіть у богів є людські риси. Особливо, якщо ці боги ще зовсім недавно були людьми та не встигли повністю позбавитися від свого минулого. Тож Савітрі, не без допомоги супутніх обставин, все таки завойовує друзів та досягає деякого визнання. І з цього моменту «Академію» стає читати значно приємніше, адже тепер у книзі з’являється тепла та дружня атмосфера, якої так потребують підлітки. Життя юних богів дуже схоже на звичайне – вони товаришують, сваряться, знаходять своє кохання, прогулюють навчання, допомагають один одному та конфліктують між різними групами.
Але найголовніша особливість у «Академії Аматерасу» – це сама концепція світу. Наталія Матолінець зуміла зібрати богів з усіх стародавніх (і не дуже) божественних пантеонів різних країн і поселила їх під одну обкладинку. Але різні міфології та ідеології не стали одне одному заважати, навпаки – авторка дуже цікаво пояснює, чому у різних країнах та культурах з’являються майже ідентичні за своїми силами та характерами боги. Як поєднуються той самий Тор та Арей, що спільного між Амоном Ра та Аполлоном, та чому так схожі Інанна та Іштар. Мені, як любителю різних стародавніх міфологій, було дуже цікаво читати та впізнавати у юних студентах академії потенційних богів, чиї сили вже починали проявлятися. Кожен раз, коли впізнаєш якогось бога – тішишся так, ніби зробив якесь відкриття.
Також дуже цікаве поєднання світлої та тіньової сторони цього світу. Адже Тінь тут виступає не як щось погане, а лише як інший, балансуючий бік світлої сторони. І цим Наталія Матолінець нагадує нам про східну концепцію Інь-Ян, де світло та темрява завжди балансують одне одного. І якщо одна зі сторін буде знищена, це похитне й її «ворогуючий» бік. І ця ідея балансу та співпраці темряви та світла також дуже цікаво представлена у книзі.
Те, що починається як звичайний підлітковий роман до кінця книги набуває абсолютно всіх рис справжнього героїчного епосу. Юні боги-підлітки здобувають нові сили, зустрічаються з сильними ворогами та у процесі подолання різних неприємностей дорослішають. І наприкінці книги ми вже бачимо справжніх сильних бо всемогутніх богів, які перебороли свої підліткові проблеми та об’єдналися заради однієї мети. І цей момент, на мою думку, буде дуже корисним усім підліткам, які зважаться на прочитання «Академії Аматерасу».
Звісно, тут є деякі вже знайомі читачеві риси з інших, не менш відомих творів у жанрі підліткового фентезі. Але важливо розуміти, що академія Аматерасу – це зовсім не Гоґвортс, і ніяких Темних лордів тут немає. У «Академії» перед героями та читачами постають зовсім інші проблеми, зокрема проблема дорослішання, пошуку себе, інтеграції у новий колектив та, у деякій мірі, навіть булінгу. Тому для підлітків ця книга буде значно ближчою та зрозумілішою.
У Наталії Матолінець вийшло створити новий та цікавий фентезійний світ з оригінальною концепцією та яскравими персонажами. Її ідея досить свіжа та нова, не зважаючи на тисячі років існування міфології. І попри фентезійну складову книги, тут підіймаються досить важливі питання, тож обмежувати віковими рамками «Академію» не варто – вона буде цікава для людей різного віку. А деталізація світу та його делікатне пропрацювання дають можливість створювати нові книги у одному всесвіті до яких буде цікаво повертатися як авторці, так і читачам.
Жанр янг-едалт розрахований в основному на підлітків, і «Академія» в першу чергу буде цікава саме їм. Але й інші вікові категорії зможуть віднайти для себе цікаві моменти та сюжетні повороти. Особисто я, вже далеко не підліток, спочатку досить скептично сприймав як героїв, так і сюжетні повороти книги. Але наприкінці першого розділу настільки захопився подіями, що навіть не помітив, як за три дні прочитав усю книгу (яка нараховує 600 сторінок).
Головна героїня – Рендалл Савітрі, і вона майбутня богиня. Вона зарахована до академії Аматерасу, де навчаються такі ж обрані, як вона. Як і більшість підлітків, вона хоче знайти друзів, досягати успіхів у навчанні та розважатися. Проте спільнота богів дуже сильно відрізняється від звичайних людей – вони зверхні, зарозумілі та не потребують друзів. І у цьому питанні усі герої «Академії» дуже автентичні, адже вони розуміють, що скоро стануть богами у своїх власних світах і ведуть себе відповідно своєму призначенню та своїм силам.
І слабкій Савітрі у цій спільноті доводиться непросто, з усіх боків вона відчуває ворожнечу та зверхнє ставлення до себе. На фоні цього вона сама себе починає питати, хто вона така і чи варто їй тут знаходитися. Як і більшість підлітків у її віці, Рендалл шукає саму себе та своє місце у цьому світі.
Та навіть у богів є людські риси. Особливо, якщо ці боги ще зовсім недавно були людьми та не встигли повністю позбавитися від свого минулого. Тож Савітрі, не без допомоги супутніх обставин, все таки завойовує друзів та досягає деякого визнання. І з цього моменту «Академію» стає читати значно приємніше, адже тепер у книзі з’являється тепла та дружня атмосфера, якої так потребують підлітки. Життя юних богів дуже схоже на звичайне – вони товаришують, сваряться, знаходять своє кохання, прогулюють навчання, допомагають один одному та конфліктують між різними групами.
Але найголовніша особливість у «Академії Аматерасу» – це сама концепція світу. Наталія Матолінець зуміла зібрати богів з усіх стародавніх (і не дуже) божественних пантеонів різних країн і поселила їх під одну обкладинку. Але різні міфології та ідеології не стали одне одному заважати, навпаки – авторка дуже цікаво пояснює, чому у різних країнах та культурах з’являються майже ідентичні за своїми силами та характерами боги. Як поєднуються той самий Тор та Арей, що спільного між Амоном Ра та Аполлоном, та чому так схожі Інанна та Іштар. Мені, як любителю різних стародавніх міфологій, було дуже цікаво читати та впізнавати у юних студентах академії потенційних богів, чиї сили вже починали проявлятися. Кожен раз, коли впізнаєш якогось бога – тішишся так, ніби зробив якесь відкриття.
Також дуже цікаве поєднання світлої та тіньової сторони цього світу. Адже Тінь тут виступає не як щось погане, а лише як інший, балансуючий бік світлої сторони. І цим Наталія Матолінець нагадує нам про східну концепцію Інь-Ян, де світло та темрява завжди балансують одне одного. І якщо одна зі сторін буде знищена, це похитне й її «ворогуючий» бік. І ця ідея балансу та співпраці темряви та світла також дуже цікаво представлена у книзі.
Те, що починається як звичайний підлітковий роман до кінця книги набуває абсолютно всіх рис справжнього героїчного епосу. Юні боги-підлітки здобувають нові сили, зустрічаються з сильними ворогами та у процесі подолання різних неприємностей дорослішають. І наприкінці книги ми вже бачимо справжніх сильних бо всемогутніх богів, які перебороли свої підліткові проблеми та об’єдналися заради однієї мети. І цей момент, на мою думку, буде дуже корисним усім підліткам, які зважаться на прочитання «Академії Аматерасу».
Звісно, тут є деякі вже знайомі читачеві риси з інших, не менш відомих творів у жанрі підліткового фентезі. Але важливо розуміти, що академія Аматерасу – це зовсім не Гоґвортс, і ніяких Темних лордів тут немає. У «Академії» перед героями та читачами постають зовсім інші проблеми, зокрема проблема дорослішання, пошуку себе, інтеграції у новий колектив та, у деякій мірі, навіть булінгу. Тому для підлітків ця книга буде значно ближчою та зрозумілішою.
У Наталії Матолінець вийшло створити новий та цікавий фентезійний світ з оригінальною концепцією та яскравими персонажами. Її ідея досить свіжа та нова, не зважаючи на тисячі років існування міфології. І попри фентезійну складову книги, тут підіймаються досить важливі питання, тож обмежувати віковими рамками «Академію» не варто – вона буде цікава для людей різного віку. А деталізація світу та його делікатне пропрацювання дають можливість створювати нові книги у одному всесвіті до яких буде цікаво повертатися як авторці, так і читачам.
September 26, 2023
«Академія Аматерасу» Наталії Матолінець
…або як я проїхалась на американських гірках
Почати хотілось би з ліричного відступу, що з творчістю Наталії Матолінець я познайомилась через серію міського фентезі про чаклунку Варту. Ці книги дуже насичені на події, герої бігають суєтяцця (с), тому я в принципі розуміла, що мені очікувати від «Академії Аматерасу» (АА). Але, почавши читати цю книгу, я зрозуміла, що помилялась, бо я НЕ була готова. Наступні три абзаци я говоритиму про сюжет, тож якщо хочете одразу висновків — сміливо скіпайте.
Тут за 18 сторінок (враховуючи вступ), ми встигаємо прочитати: офтоп (події давно минувших років, які стали початком академї), ще один опис минулого, де наша гг потрапляє в автокатастрофу та не вступає до вже згаданої академії, потім Рендалл (гг) вже розповідає як вона мчить в академію і знову ледь не потрапляє в маленьку аварію, знайомиться з базікаючою Брамою до академії, свариться зі старшим учнем академії Аматерасу, отримує повчання від директорки та, не потрапивши до університету, біжить додому, бо отримавши другий шанс вступити до АА, не прочитала її статут і відповідно не знала, що їй потрібно носити форму, та не вдягнула кулон, про важливість носіння якого особисто наголосила директорка академії. ну дивно як для людини з другим шансом, правда?
Якщо ваш мозок не почав кричати та просити сповільнитись, то це або просто я люблю подовше «сидіти» в якихось сценах або подій дійсно ЗАБАГАТО.
Далі йде, я б сказала, класичний прийом: коли Рендалл (нарешті) потрапляє всередину академії, ніхто її не супроводжує, не пояснює як їй і куди йти, вона сама зупиняє якусь ученицю, щоб та пояснила, що тут й до чого. Ви мені скажете, але ж першокурсників теж за ручку ніхто не водить, дають розклад і сама йди все шукай. Я вам відповім, що ви праві, але ця от випадкова учениця на прохання гг показати, де лекція для першокурсників, повідомляє, що сорі, тут їх немає. Тому мені здалося, що якщо це такий от особливий випадок з Рендалл, вона єдина на першому році навчання, то певне було б непогано адміністрації академії попіклуватися про таку ученицю, нє? Ну та ладно, в тій же «Академії Зодіак» було щось схоже, тому мені здається це вже можна перетворювати в окремий троп…
🔮 тут я зупинюсь переказувати вам сюжет перших сторінок та розповім про враження загалом. Я однозначно ставлю плюсик за атмосферу ✨академії✨ та ще б додатково відзначила, що у пані Наталії вона вийшла особлива. Мені за атмосферою не було схоже на жодну прочитану академку до цього. Окремо хочу відмітити мій улюблений магічний дар — сила мрієрости в головної героїні. Мені таке нада тепер, теж хочу вирощувати людські мрії 🥺
🔮 вам однозначно варто прочитати цю книгу, якщо ви любите міфологію, але будьте готові, що тут ви зустрінете богів з усіх відомих вам пантеонів: Тор, Цукійомі, Ніка, Лакшмі… Тобто буквально хто завгодно може вам трапитись.
🔮 якщо «Адді Ларю» для вас нудна книга, де нічого не відбувається, а вам потрібні ПРИГОДИ — це теж сюди. Тут кожні три сторінки щось трапляється, герої біжать вирішувати загадку, підозрюють одне одного, розбираються в тому, що від них приховують, розгадуючи один якийсь страшний задум — підбираються до іншого та більш глобального. Навіть пишучи цей відгук, мені захотілось встати й походити по кімнаті, лише прокручуючи в голові події, чесне слово.
Висновки:
🟪 я б хотіла, щоб ця книга трапилась мені років в 14, коли мені хотілось ДВІЖУХИ. Нащо мені ваші описи на стопяцот сторінок, дайте мені ДІЙ. Зараз же, маючи вже читацький досвід, книжка здалась трошки сируватою. Я бачу тут потенціал на дилогію, щоб «наростити» більше пояснень, описів і діалогів на кожну з подій.
🟪 я не раджу починати знайомство з творчістю пані Наталії з цієї книги, але якщо ви фанатієте від «Гессі» та «Всі мої ключі і Ґайя» — однозначно читайте, це все в одному всесвіті, тож вам сподобається бачити деяких знайомих героїв.
Книга отримує від мене тверду трійку, що в моїй системі оцінювання означає «нормально», але не впевнена, що я колись захочу перечитати «Академію Аматерасу».
…або як я проїхалась на американських гірках
Почати хотілось би з ліричного відступу, що з творчістю Наталії Матолінець я познайомилась через серію міського фентезі про чаклунку Варту. Ці книги дуже насичені на події, герої бігають суєтяцця (с), тому я в принципі розуміла, що мені очікувати від «Академії Аматерасу» (АА). Але, почавши читати цю книгу, я зрозуміла, що помилялась, бо я НЕ була готова. Наступні три абзаци я говоритиму про сюжет, тож якщо хочете одразу висновків — сміливо скіпайте.
Тут за 18 сторінок (враховуючи вступ), ми встигаємо прочитати: офтоп (події давно минувших років, які стали початком академї), ще один опис минулого, де наша гг потрапляє в автокатастрофу та не вступає до вже згаданої академії, потім Рендалл (гг) вже розповідає як вона мчить в академію і знову ледь не потрапляє в маленьку аварію, знайомиться з базікаючою Брамою до академії, свариться зі старшим учнем академії Аматерасу, отримує повчання від директорки та, не потрапивши до університету, біжить додому, бо отримавши другий шанс вступити до АА, не прочитала її статут і відповідно не знала, що їй потрібно носити форму, та не вдягнула кулон, про важливість носіння якого особисто наголосила директорка академії. ну дивно як для людини з другим шансом, правда?
Якщо ваш мозок не почав кричати та просити сповільнитись, то це або просто я люблю подовше «сидіти» в якихось сценах або подій дійсно ЗАБАГАТО.
Далі йде, я б сказала, класичний прийом: коли Рендалл (нарешті) потрапляє всередину академії, ніхто її не супроводжує, не пояснює як їй і куди йти, вона сама зупиняє якусь ученицю, щоб та пояснила, що тут й до чого. Ви мені скажете, але ж першокурсників теж за ручку ніхто не водить, дають розклад і сама йди все шукай. Я вам відповім, що ви праві, але ця от випадкова учениця на прохання гг показати, де лекція для першокурсників, повідомляє, що сорі, тут їх немає. Тому мені здалося, що якщо це такий от особливий випадок з Рендалл, вона єдина на першому році навчання, то певне було б непогано адміністрації академії попіклуватися про таку ученицю, нє? Ну та ладно, в тій же «Академії Зодіак» було щось схоже, тому мені здається це вже можна перетворювати в окремий троп…
🔮 тут я зупинюсь переказувати вам сюжет перших сторінок та розповім про враження загалом. Я однозначно ставлю плюсик за атмосферу ✨академії✨ та ще б додатково відзначила, що у пані Наталії вона вийшла особлива. Мені за атмосферою не було схоже на жодну прочитану академку до цього. Окремо хочу відмітити мій улюблений магічний дар — сила мрієрости в головної героїні. Мені таке нада тепер, теж хочу вирощувати людські мрії 🥺
🔮 вам однозначно варто прочитати цю книгу, якщо ви любите міфологію, але будьте готові, що тут ви зустрінете богів з усіх відомих вам пантеонів: Тор, Цукійомі, Ніка, Лакшмі… Тобто буквально хто завгодно може вам трапитись.
🔮 якщо «Адді Ларю» для вас нудна книга, де нічого не відбувається, а вам потрібні ПРИГОДИ — це теж сюди. Тут кожні три сторінки щось трапляється, герої біжать вирішувати загадку, підозрюють одне одного, розбираються в тому, що від них приховують, розгадуючи один якийсь страшний задум — підбираються до іншого та більш глобального. Навіть пишучи цей відгук, мені захотілось встати й походити по кімнаті, лише прокручуючи в голові події, чесне слово.
Висновки:
🟪 я б хотіла, щоб ця книга трапилась мені років в 14, коли мені хотілось ДВІЖУХИ. Нащо мені ваші описи на стопяцот сторінок, дайте мені ДІЙ. Зараз же, маючи вже читацький досвід, книжка здалась трошки сируватою. Я бачу тут потенціал на дилогію, щоб «наростити» більше пояснень, описів і діалогів на кожну з подій.
🟪 я не раджу починати знайомство з творчістю пані Наталії з цієї книги, але якщо ви фанатієте від «Гессі» та «Всі мої ключі і Ґайя» — однозначно читайте, це все в одному всесвіті, тож вам сподобається бачити деяких знайомих героїв.
Книга отримує від мене тверду трійку, що в моїй системі оцінювання означає «нормально», але не впевнена, що я колись захочу перечитати «Академію Аматерасу».
December 8, 2019
Щаслива нарешті прочитати книжечку від Наталії Матолінець, письменниці, яка привернула мою увагу спершу обкладинкою "Гессі", потім познайомила з українським - виявляється - янг-адалтом у літературі, а тоді ще й зарекомендувала себе як цікавий і магічний бренд. І до всього виявилася дуже приємною та дружньою в спілкуванні. І для мене Наталя була гарним прикладом того, що все можливо й мрії здійснюються.
.
Так само мрії здійснюються в її "Академії Аматерасу" на 600 сторінок, яку я таки доперла зі Львова до Афін і сьогодні зранку дочитувала останні сторінки, на годину спізнюючись на роботу.
.
Буду чесною, я люблю міфологію, непогано в ній орієнтуюся, тож навала богів і героїв із різних пантеонів і легенд трохи дошкулила моєму внутрішньому науковцеві. А потім я сказала собі: це ж казка! І, прогнавши свого сноба, я продовжила читати про магічні та любовні пригоди юних богів академії. Ну а потім виявилося, що все продумано й дуже хитро заміксовано, тож Амон Діоніс - це не просто набір слів. І взагалі усе не просто так ;)
.
Гарна любовна лінія, подекуди хотілося перечитувати місця з побаченнями та сварками головних героїв. Трошки заважали поцілунки Хамсіна, але лишимо цю особливість світу вітрів. Тепер зранку в голові пісня "Мельницы": "Как ко мне посватался ветер..."
.
Так само мрії здійснюються в її "Академії Аматерасу" на 600 сторінок, яку я таки доперла зі Львова до Афін і сьогодні зранку дочитувала останні сторінки, на годину спізнюючись на роботу.
.
Буду чесною, я люблю міфологію, непогано в ній орієнтуюся, тож навала богів і героїв із різних пантеонів і легенд трохи дошкулила моєму внутрішньому науковцеві. А потім я сказала собі: це ж казка! І, прогнавши свого сноба, я продовжила читати про магічні та любовні пригоди юних богів академії. Ну а потім виявилося, що все продумано й дуже хитро заміксовано, тож Амон Діоніс - це не просто набір слів. І взагалі усе не просто так ;)
.
Гарна любовна лінія, подекуди хотілося перечитувати місця з побаченнями та сварками головних героїв. Трошки заважали поцілунки Хамсіна, але лишимо цю особливість світу вітрів. Тепер зранку в голові пісня "Мельницы": "Как ко мне посватался ветер..."
May 15, 2024
«Неймовірно!» — це те, що я подумала, коли вперше читала цю книгу, і це те, що я думала протягом читання цього разу. Ця історія одна з моїх найулюбленіших книг #сучукрліт і фентезі загалом. Чому? Бо це фантастична книга, яка поєднала в собі міфологію, яку я обожнюю і дивовижну історію. Авторка потрапила у саме серденько розповіддю про юних давніх богів.
Як підкорити моє читацьке серце? Дайте мене круте українське фентезі, де є міфологія. Вітаю, моє серце належить тій книзі однозначно❤️🔥
Ця історія і її світ — неймовірно крута і клопітка робота. Настільки все продумано, що я просто поринула у цей світ і спостерігала за всім з такими очима👀😍
Тільки уявіть собі цю круту історію, де в одній академії зібрали з різних світів перероджених богів. Вони такі різні, але настільки близькі, що для мене вони стали одним цілим механізмом. Грандіозна ідея, яку авторка втілила на найвищому рівні, що змогла мене так сильно вразити.
Мені дуже сподобалися ВСІ герої. Так, всі. І так, знову. Вони такі цікаві, прекрасні й унікальні, що неможливо це не оцінити. Неймовірно круте рішення розказати історію кожного персонажа, хоча їх тут чимало. І це справді дивовижно, адже я не пам’ятаю, щоб мені так сподобалися ВСІ персонажі. Але в мене є і улюблена фантастична четвірка😏:
🔥Савітрі Рендалл і Закс Нортон
🌪️Нікта Ромі і Амон Діоніс.
Ох, ці парочки. Стільки емоцій подарували, що від сміху переходила до їх чарівності, а потім і до сліз. І так було протягом всього читання.
Сюжет дуже цікавий і динамічний. Поєднання в одному світі богів з різних міфологій просто не могло не здивувати і не вразити. Мені не хотілося відкладати книгу ні на секунду. Я була повністю у цій історії, яка як певний лабіринт з випробуванням водив по різним куткам життя героїв, але в кінці разом знайшли вихід. І це було шедеврально!
Як підкорити моє читацьке серце? Дайте мене круте українське фентезі, де є міфологія. Вітаю, моє серце належить тій книзі однозначно❤️🔥
Ця історія і її світ — неймовірно крута і клопітка робота. Настільки все продумано, що я просто поринула у цей світ і спостерігала за всім з такими очима👀😍
Тільки уявіть собі цю круту історію, де в одній академії зібрали з різних світів перероджених богів. Вони такі різні, але настільки близькі, що для мене вони стали одним цілим механізмом. Грандіозна ідея, яку авторка втілила на найвищому рівні, що змогла мене так сильно вразити.
Мені дуже сподобалися ВСІ герої. Так, всі. І так, знову. Вони такі цікаві, прекрасні й унікальні, що неможливо це не оцінити. Неймовірно круте рішення розказати історію кожного персонажа, хоча їх тут чимало. І це справді дивовижно, адже я не пам’ятаю, щоб мені так сподобалися ВСІ персонажі. Але в мене є і улюблена фантастична четвірка😏:
🔥Савітрі Рендалл і Закс Нортон
🌪️Нікта Ромі і Амон Діоніс.
Ох, ці парочки. Стільки емоцій подарували, що від сміху переходила до їх чарівності, а потім і до сліз. І так було протягом всього читання.
Сюжет дуже цікавий і динамічний. Поєднання в одному світі богів з різних міфологій просто не могло не здивувати і не вразити. Мені не хотілося відкладати книгу ні на секунду. Я була повністю у цій історії, яка як певний лабіринт з випробуванням водив по різним куткам життя героїв, але в кінці разом знайшли вихід. І це було шедеврально!
August 25, 2022
Назва книги вже наводить на думку, що це буде історія про богів, проте вони постають тут в тілах підлітків, ще не готових до діянь у власних світах. Для цього і потрібна Академія – навчити юні божества творити магію і розсудливо розв’язувати глобальні проблеми. Для мене, як для людини, яка хоч і поверхово, проте знає міфологічні божества різних народів, зустріти їхні імена тут було прекрасно. Боги тут – це все-таки унікальні молоді особи, яким не варто приписувати їх характеристики з інших світів, поки ті ще тут, у світі Академії, та не знають своїх Слів.
Я обожнюю історії, дійство яких відбувається в котромусь (часто магічному) навчальному закладі, і Академія зі своєю атмосферою залишиться в сердечку😩❤. Авторка досить цікаво описує навчальний процес: часто нудні лекції з історії та інколи занадто божевільні практичні заняття. Викладачі-боги досить неординарні, але все ж приємні)
ГЕРОЇ ТУТ КРУТЕЗНІ!!!! Я не побачила ні одного слабкодухого персонажа, певно це не дивно, адже вони є реінкарнатами богів, проте вони не ідеалізовані, у них є проблеми (часто дуууже великі), але це не змушує їх втрачати себе. На мою думку, історії Рен та її одногрупників є точками мотивації для читачів. Для мене найцікавішими персонажами біли Амон Діоніс та Закс Нортон, які насправді мають багато козирів в рукавах, проте ні своїх друзів, ні нас, читачів, про це не повідомляють аж до останнього (нє, ну нормально?😁). Рендалл Савітрі, наречена головною героїнею, не згинаючи плечей несла це звання до кінця історії, протягом усієї книги я захоплювалась її вчинками і здатністю адекватно мислити в небезпечних ситуаціях.
Це була історія, яку не хотілося покидати. Фінал саме такий, яким мав би бути, проте так кортіло залишитися з героями ще на трошки.🥺🥺🥺
Я обожнюю історії, дійство яких відбувається в котромусь (часто магічному) навчальному закладі, і Академія зі своєю атмосферою залишиться в сердечку😩❤. Авторка досить цікаво описує навчальний процес: часто нудні лекції з історії та інколи занадто божевільні практичні заняття. Викладачі-боги досить неординарні, але все ж приємні)
ГЕРОЇ ТУТ КРУТЕЗНІ!!!! Я не побачила ні одного слабкодухого персонажа, певно це не дивно, адже вони є реінкарнатами богів, проте вони не ідеалізовані, у них є проблеми (часто дуууже великі), але це не змушує їх втрачати себе. На мою думку, історії Рен та її одногрупників є точками мотивації для читачів. Для мене найцікавішими персонажами біли Амон Діоніс та Закс Нортон, які насправді мають багато козирів в рукавах, проте ні своїх друзів, ні нас, читачів, про це не повідомляють аж до останнього (нє, ну нормально?😁). Рендалл Савітрі, наречена головною героїнею, не згинаючи плечей несла це звання до кінця історії, протягом усієї книги я захоплювалась її вчинками і здатністю адекватно мислити в небезпечних ситуаціях.
Це була історія, яку не хотілося покидати. Фінал саме такий, яким мав би бути, проте так кортіло залишитися з героями ще на трошки.🥺🥺🥺
October 29, 2020
Одразу зазначу, що ця книга не стала моєю улюбленою. На мою думку, це пов'язано з тим, що я давненько вже не підліток, або я просто стала дуже прискіпливим читачем.
"Академія Аматерасу" однозначно має чимало плюсів:
- прекрасна мова автора, яка огортає і сприяє комфортному читанню;
- динамічний розвиток сюжету;
- цікаві історії з минулого головних героїв;
- круто описані бої.
З мінусів варто зазначити:
- мене не вразили головні герої;
- любовні лінії дратували;
- не розкрита історія Академії, її розташування.
Для мене "Академія Аматерасу" виявилася слабшою за інші книжки Наталії Матолінець, але читається книга швидко і нудно точно не було.
"Академія Аматерасу" однозначно має чимало плюсів:
- прекрасна мова автора, яка огортає і сприяє комфортному читанню;
- динамічний розвиток сюжету;
- цікаві історії з минулого головних героїв;
- круто описані бої.
З мінусів варто зазначити:
- мене не вразили головні герої;
- любовні лінії дратували;
- не розкрита історія Академії, її розташування.
Для мене "Академія Аматерасу" виявилася слабшою за інші книжки Наталії Матолінець, але читається книга швидко і нудно точно не було.
May 6, 2022
Героїв багато, але не знайшлось жодного, щоб полюбився і потрапив до серця.
Як на мене задумка та сюжет цікавий, але самі герої та їх стосунки (особливо романтичні лінії) прописані погано.
Як на мене задумка та сюжет цікавий, але самі герої та їх стосунки (особливо романтичні лінії) прописані погано.
January 27, 2024
Книга доволі дивна, сама структура мені не сподобалась. Часто між розділами то ми у одному часі, то вже у теперішньому і оці розмови щоб заплутати читача про якісь великі події дратували. Сама історія наче обрізана, нема чіткого проміжку дій, наче книгу треба було ще допрацювати, бо я не повірила навіть стосункам головних героїв, а про це далі.
Рендалл Савітрі - дуже наївна дівчина, я так розумію їй +- 17 років, але мислить вона на всі 12, ну серйозно. Зрозуміло, що це зроблено для подальшого зросту героїні (хоча як факт, майже нічого не змінилось).
Хоча я і написала ці негативні сторони, але все ж історія непогана, я просто думаю в мене доволі великий досвід, тому для мене ця книга слабувата, може я просто її переросла, хоча вона +- на мій вік (мені 17). Ідеї, які вкладались цікаві, я серйозно, але реалізація наче не розкрила все, замало сказано було, якщо б це все перетворити хоча б на дилогію і розтягнути розвиток дружніх стосунків і романтичних, було б краще.
Оцінка 4 поставила чисто за атмосферу книжок, яких я дуже любила як тільки почала читати, прям якщо б тоді на неї натрапила, можливо б вона мені сподобалась більше, але тепер хто-зна.
Просто я цю книгу буду сприймати, як приведе до інших книжок авторки, тому проводжу знайомство з нею.
Рендалл Савітрі - дуже наївна дівчина, я так розумію їй +- 17 років, але мислить вона на всі 12, ну серйозно. Зрозуміло, що це зроблено для подальшого зросту героїні (хоча як факт, майже нічого не змінилось).
Хоча я і написала ці негативні сторони, але все ж історія непогана, я просто думаю в мене доволі великий досвід, тому для мене ця книга слабувата, може я просто її переросла, хоча вона +- на мій вік (мені 17). Ідеї, які вкладались цікаві, я серйозно, але реалізація наче не розкрила все, замало сказано було, якщо б це все перетворити хоча б на дилогію і розтягнути розвиток дружніх стосунків і романтичних, було б краще.
Оцінка 4 поставила чисто за атмосферу книжок, яких я дуже любила як тільки почала читати, прям якщо б тоді на неї натрапила, можливо б вона мені сподобалась більше, але тепер хто-зна.
Просто я цю книгу буду сприймати, як приведе до інших книжок авторки, тому проводжу знайомство з нею.
This entire review has been hidden because of spoilers.
November 28, 2021
Задоволення! Гарне, легке, позитивне фентезі. ))))))))
October 16, 2023
Це була захоплива подорож
September 24, 2023
Одразу зауважу: ця книжка потребує певного настрою. І, можливо, перші скількись-то сторінок буде важко. Принаймні, так було в мене. Потім я пройшла частину, яка мені здається не надто вдалою, ще потім — спіймала потрібний настрій, і книжка залетіла в мене дуже швидко.
Вона груба, 600 сторінок, але затягнутим мені здався лише початок. Та зробити його не затягнутим було б важкувато, бо достобіса інформації, яку треба розповісти читачеві. І так все, що можна, віднесено на потім.
Як відомо, існує багато мітів і легенд. Кожний народ вигадував пантеон богів, створював епоси про героїв, а потім починали точитися суперечки: чиї боги справжніші?
А уявіть собі, що таке питання некоректне в принципі. Бо існують усі боги. І навіть усі герої з легенд. Просто вони, можливо, творили різні світи — або існували в різних світах. Але в нашому зберігаються всі історії про них (у просторі книги — Слова). Самі ж ці боги проходять, як і всі, шлях постійних перероджень. Існують — гинуть — скількись-то часу їхні душі проводять у Колисці Душ — народжуються знову в тілі якоїсь людини і поступово проходять шлях божественного становлення. Не знаючи, що вони насправді боги, але певним загадковим чином зберігаючи ім’я. Наприклад, одну персонажку звуть Нікта Ромі. Не питайте, звідки вони ті імена беруть, я не знаю.
Але ж якщо людина, що живе з-поміж інших людей, виявляється богом, у неї з часом починають прокидатися... ну, сили. Яких вона не розуміє й не вміє ними керувати. І це вам не «Гаррі Поттер»: сили богів значно більші й подекуди значно страшніші, ніж магія.
Тому майбутні боги мають навчатися. Для цього існує Академія. В Академії на них спочатку накладають обмеження, які знімають поступово, по мірі того, як боги навчаються. І так у них потроху проявляються божественні сили.
Звісно, Академія не висить у повітрі. Є різні сили, які повинні перебувати в балансі, є наглядачі за цим балансом, є порушники чи ті, кого вважають порушниками... Там багато обставин, одним словом.
Звісно, до Академії потрапляє новенька, очима котрої ми і бачимо цей світ. Поступово пізнаємо його. Звісно, вона не може не вплутатися в серйозну пригоду. А також будує стосунки (до речі, доволі непоганий приклад того, як, маючи схильність до нездорових стосунків, все-таки побудувати здорові), знаходить друзів і, що важливіше, — себе. Бо коли ти бог — чи то герой, що мітить в боги, — особливо важливо перебувати в мирі й гармонії з собою.
Що за дивні таємниці оточують харизматичного і милого Амона Діоніса? Що не так із бундючним відмінником Заком Нортоном? Чому Діке, кураторка головної героїні, складає досьє на студентів? І куди зникають деякі з них?
А також до яких іще загадок зможуть привести відповіді на ці запитання?
Про що, власне, ця книжка. Про те, що доля - це, кхм, конструкт. Який можна прийняти і пливти за течією. Але можна сказати, що вона не визначає в твоєму житті нічого. І буде, як ти скажеш.
Навіть якщо ти бог.
Плюси книжки: по-перше, створено цікавий світ і передбачено в ньому більше, ніж передбачають автори середньостатистичних книжок. Тобто авторка не просто вигадала фантприп, а реально пропрацювала його, щоб світ не висів у вакуумі.
По-друге, характери персонажів витримано від початку до кінця. Ви можете сказати: «Це ж таке, що і мусить бути наявне в нормальній книзі!», але досвід показує, що навіть гарні автори не завжди можуть із цим упоратись.
По-третє, мені подобаються шляхи, якими зрештою вирішуються проблеми. Тобто, на мій погляд, книжка, вибачте на слові, вчить нас правильним штукам.
По-четверте, в авторки приємна, легка мова. Вона не є сама по собі якоюсь красивою цінністю, але вона легка і зручна в тому сенсі, що її не помічаєш. Вона не заважає читати. Я таке люблю в книжках, які читаю передусім задля розваги.
Ну і по-п’яте, якщо вам сподобається світ і ви захочете про нього більше почитати, то є ще книжки про нього, але ця конкретна історія завершена, а не обірвала кліфхенґером.
Мінуси книжки: по-перше, вона містить мій особистий сквік, тобто те, від чого мене аж верне. Це не щось кримінальне, так часто пишуть, але мені воно от просто наче металом по склу. Це коли людина кудись потрапляє, всі навкруги жестами дають їй зрозуміти, що навкруги Багато Таємниць, але ніхто нічого не пояснює. От буквально: «їй ніхто нічого не став пояснювати, її це страшенно збісило». Чому не стали? Нахріна зберігати таємниці з будь-якого, навіть геть незначного, приводу? Я от нещодавно у відгуку про «Касацію» щодо цього розводилася, так в «Академії Аматерасу» його ще більше.
Друге. Момент навчання. Дуже багато історій про те, як людей навчають магії чи подібних штук, так само роблять: вони не пояснюють, чого ж навчають. Всі пояснення викладачів зводяться до малозрозумілих загальних слів на кшталт «очистіть свій розум, і самі все відчуєте».
Так от. Тут мені теж було замало навчання. Тобто його наче і багато, але якось усе загальними фразами знову. Якось це мені було нудно.
По-третє, я ніяк не можу повірити в деякі аспекти створеного авторкою світу. Наприклад, у те, що боги не знають своєї долі і долі товаришів (за винятком деяких, які, так уж сталося, пам’ятають). Ну тобто я не в змозі уявити світ, в якому пересічна дитина ніколи не чула про богів різних народів. Я з дитинства знаю, хто такі Гера, Діоніс, Одін, Баст тощо. Чому Слова — така таємниця для них? Як вдалося створити світи, де ніхто не чув імен богів? Я могла б припустити, що, приміром, майбутній бог обов’язково мусить зростати у світі, де його не знають. Скажімо, Аматерасу народжується там, де вклоняються римському пантеонові. Але тоді в Академії вона злегка могла б розповісти, власне, богам римського пантеону, хто вони такі. А їй би розповів хтось інший.
Є ще інші моменти, в які я не змогла повірити, але це вже спойлер, тому обмежуся цим прикладом. Щоправда, це здебільшого дрібниці, головна сюжетна лінія, як на мене, продумана і обґрунтована як слід.
Трохи про саме видання. Виглядає гарно, є портрети різних персонажів на форзацах. Папір норм, читати зручно. Вистачало хибодруків, щоправда. В цілому якістю книжки я задоволена.
Вона груба, 600 сторінок, але затягнутим мені здався лише початок. Та зробити його не затягнутим було б важкувато, бо достобіса інформації, яку треба розповісти читачеві. І так все, що можна, віднесено на потім.
Як відомо, існує багато мітів і легенд. Кожний народ вигадував пантеон богів, створював епоси про героїв, а потім починали точитися суперечки: чиї боги справжніші?
А уявіть собі, що таке питання некоректне в принципі. Бо існують усі боги. І навіть усі герої з легенд. Просто вони, можливо, творили різні світи — або існували в різних світах. Але в нашому зберігаються всі історії про них (у просторі книги — Слова). Самі ж ці боги проходять, як і всі, шлях постійних перероджень. Існують — гинуть — скількись-то часу їхні душі проводять у Колисці Душ — народжуються знову в тілі якоїсь людини і поступово проходять шлях божественного становлення. Не знаючи, що вони насправді боги, але певним загадковим чином зберігаючи ім’я. Наприклад, одну персонажку звуть Нікта Ромі. Не питайте, звідки вони ті імена беруть, я не знаю.
Але ж якщо людина, що живе з-поміж інших людей, виявляється богом, у неї з часом починають прокидатися... ну, сили. Яких вона не розуміє й не вміє ними керувати. І це вам не «Гаррі Поттер»: сили богів значно більші й подекуди значно страшніші, ніж магія.
Тому майбутні боги мають навчатися. Для цього існує Академія. В Академії на них спочатку накладають обмеження, які знімають поступово, по мірі того, як боги навчаються. І так у них потроху проявляються божественні сили.
Звісно, Академія не висить у повітрі. Є різні сили, які повинні перебувати в балансі, є наглядачі за цим балансом, є порушники чи ті, кого вважають порушниками... Там багато обставин, одним словом.
Звісно, до Академії потрапляє новенька, очима котрої ми і бачимо цей світ. Поступово пізнаємо його. Звісно, вона не може не вплутатися в серйозну пригоду. А також будує стосунки (до речі, доволі непоганий приклад того, як, маючи схильність до нездорових стосунків, все-таки побудувати здорові), знаходить друзів і, що важливіше, — себе. Бо коли ти бог — чи то герой, що мітить в боги, — особливо важливо перебувати в мирі й гармонії з собою.
Що за дивні таємниці оточують харизматичного і милого Амона Діоніса? Що не так із бундючним відмінником Заком Нортоном? Чому Діке, кураторка головної героїні, складає досьє на студентів? І куди зникають деякі з них?
А також до яких іще загадок зможуть привести відповіді на ці запитання?
Про що, власне, ця книжка. Про те, що доля - це, кхм, конструкт. Який можна прийняти і пливти за течією. Але можна сказати, що вона не визначає в твоєму житті нічого. І буде, як ти скажеш.
Навіть якщо ти бог.
Плюси книжки: по-перше, створено цікавий світ і передбачено в ньому більше, ніж передбачають автори середньостатистичних книжок. Тобто авторка не просто вигадала фантприп, а реально пропрацювала його, щоб світ не висів у вакуумі.
По-друге, характери персонажів витримано від початку до кінця. Ви можете сказати: «Це ж таке, що і мусить бути наявне в нормальній книзі!», але досвід показує, що навіть гарні автори не завжди можуть із цим упоратись.
По-третє, мені подобаються шляхи, якими зрештою вирішуються проблеми. Тобто, на мій погляд, книжка, вибачте на слові, вчить нас правильним штукам.
По-четверте, в авторки приємна, легка мова. Вона не є сама по собі якоюсь красивою цінністю, але вона легка і зручна в тому сенсі, що її не помічаєш. Вона не заважає читати. Я таке люблю в книжках, які читаю передусім задля розваги.
Ну і по-п’яте, якщо вам сподобається світ і ви захочете про нього більше почитати, то є ще книжки про нього, але ця конкретна історія завершена, а не обірвала кліфхенґером.
Мінуси книжки: по-перше, вона містить мій особистий сквік, тобто те, від чого мене аж верне. Це не щось кримінальне, так часто пишуть, але мені воно от просто наче металом по склу. Це коли людина кудись потрапляє, всі навкруги жестами дають їй зрозуміти, що навкруги Багато Таємниць, але ніхто нічого не пояснює. От буквально: «їй ніхто нічого не став пояснювати, її це страшенно збісило». Чому не стали? Нахріна зберігати таємниці з будь-якого, навіть геть незначного, приводу? Я от нещодавно у відгуку про «Касацію» щодо цього розводилася, так в «Академії Аматерасу» його ще більше.
Друге. Момент навчання. Дуже багато історій про те, як людей навчають магії чи подібних штук, так само роблять: вони не пояснюють, чого ж навчають. Всі пояснення викладачів зводяться до малозрозумілих загальних слів на кшталт «очистіть свій розум, і самі все відчуєте».
Так от. Тут мені теж було замало навчання. Тобто його наче і багато, але якось усе загальними фразами знову. Якось це мені було нудно.
По-третє, я ніяк не можу повірити в деякі аспекти створеного авторкою світу. Наприклад, у те, що боги не знають своєї долі і долі товаришів (за винятком деяких, які, так уж сталося, пам’ятають). Ну тобто я не в змозі уявити світ, в якому пересічна дитина ніколи не чула про богів різних народів. Я з дитинства знаю, хто такі Гера, Діоніс, Одін, Баст тощо. Чому Слова — така таємниця для них? Як вдалося створити світи, де ніхто не чув імен богів? Я могла б припустити, що, приміром, майбутній бог обов’язково мусить зростати у світі, де його не знають. Скажімо, Аматерасу народжується там, де вклоняються римському пантеонові. Але тоді в Академії вона злегка могла б розповісти, власне, богам римського пантеону, хто вони такі. А їй би розповів хтось інший.
Є ще інші моменти, в які я не змогла повірити, але це вже спойлер, тому обмежуся цим прикладом. Щоправда, це здебільшого дрібниці, головна сюжетна лінія, як на мене, продумана і обґрунтована як слід.
Трохи про саме видання. Виглядає гарно, є портрети різних персонажів на форзацах. Папір норм, читати зручно. Вистачало хибодруків, щоправда. В цілому якістю книжки я задоволена.
September 3, 2019
Якщо ви хочете трошки магії у вашому житті, ця книга - те, що треба. Я в захваті! Від розвитку сюжетних ліній, від паралелей з міфологіями різних народів, від крутизни героїв. А які там батальні сцени ❤️❤️❤️
July 2, 2023
Історія про богів, які вчаться в академії та не пам'ятають свої минулі життя. Їх мета - зміцнити сили та тримати гармонію. Ця книга поєднує все, що я люблю. Різні міфології, таємниці, харизматичні персонажі, кохання. Це любов.
February 25, 2023
Нехай це не моя улюблена історія Наталії, але яка ж це захоплива подорож з цікавими персонажами!
August 2, 2021
Реінкарнація богів
⠀
@nataly_matolinets ➖ "Академія Аматерасу"
⠀
Ця книжка незвична і за розміром, як цеглинка. ➕ для мене це буде останній відгук на книжку автора.
⠀
@nataly_matolinets➖ її фентезі одне з найкращих, яке видається в Україні.
⠀
Академія Аматерасу ➖ це місце, де навчаються і викладають боги/богині з усіх міфологій світу. Але це не ті боги/богині до яких ми звикли. Це їхні реінкарнації, які мають по суті ті самі сили, але вони не такі. Вони починають проживати своє життя по новому, хоч деякі вертаються до своєї історії. Наприклад, як Зевс і Гера. По грецькій міфології вони чоловік і дружина, вони разом. А от в академії все було інакше. Зевс був закоханий в іншу богиню і це було взаємно. Лиш Гера, яка незаконним способом дізналася про своє минуле, бажала лише одне, щоб минуле стало теперішнім і майбутнім.
⠀
Щоб попасти в Академію потрібно померти смертним. Вони народжуються смертними, але в один момент їхні сили прообуджуються і стають небезпечними для світу смертних. Коли вони помирають, то потрапляють в Академію. А в їхніх смертних сім'ях про них забувають і всі їхні знайомі забувають, а також бог або богиня забувають про своє смертне життя.
⠀
Рекомендую ⭐⭐⭐⭐⭐ця книжка мені сподобалася більше ніж Гессі. Мої улюблені персонажі: Рендал, Нікта Ромі та Амон Діоніс (о так він має душі 2️⃣ кардинально різних богів)
⠀
#iruska_книги #читаюкниги #книжковийсвіт #книжковийхробак #читайукраїнське #читайукраїнською #пишиукраїнською #блогукраїнською #bookblog #instabook #bookstagram #букстаграм #книжковийманьяк #книголюб #помішананакнижках #віват #vivat_publishing #наталяматолінець #академіяаматерасу #заразячитаю #nowimreading
⠀
@nataly_matolinets ➖ "Академія Аматерасу"
⠀
Ця книжка незвична і за розміром, як цеглинка. ➕ для мене це буде останній відгук на книжку автора.
⠀
@nataly_matolinets➖ її фентезі одне з найкращих, яке видається в Україні.
⠀
Академія Аматерасу ➖ це місце, де навчаються і викладають боги/богині з усіх міфологій світу. Але це не ті боги/богині до яких ми звикли. Це їхні реінкарнації, які мають по суті ті самі сили, але вони не такі. Вони починають проживати своє життя по новому, хоч деякі вертаються до своєї історії. Наприклад, як Зевс і Гера. По грецькій міфології вони чоловік і дружина, вони разом. А от в академії все було інакше. Зевс був закоханий в іншу богиню і це було взаємно. Лиш Гера, яка незаконним способом дізналася про своє минуле, бажала лише одне, щоб минуле стало теперішнім і майбутнім.
⠀
Щоб попасти в Академію потрібно померти смертним. Вони народжуються смертними, але в один момент їхні сили прообуджуються і стають небезпечними для світу смертних. Коли вони помирають, то потрапляють в Академію. А в їхніх смертних сім'ях про них забувають і всі їхні знайомі забувають, а також бог або богиня забувають про своє смертне життя.
⠀
Рекомендую ⭐⭐⭐⭐⭐ця книжка мені сподобалася більше ніж Гессі. Мої улюблені персонажі: Рендал, Нікта Ромі та Амон Діоніс (о так він має душі 2️⃣ кардинально різних богів)
⠀
#iruska_книги #читаюкниги #книжковийсвіт #книжковийхробак #читайукраїнське #читайукраїнською #пишиукраїнською #блогукраїнською #bookblog #instabook #bookstagram #букстаграм #книжковийманьяк #книголюб #помішананакнижках #віват #vivat_publishing #наталяматолінець #академіяаматерасу #заразячитаю #nowimreading
August 10, 2022
Про враження трохи пізніше, спочатку про сюжет.
Сюжет: Головна героїня – Рендал Савітрі, дівчина стала студенткою Академії Аматерасу, але до цього вона потрапила в жахливу аварію. Уже якісь нещастя. Що ж за Академія така? Там навчаються різні боги, всі вони з різних світів, всі різні, але водночас однакові. Очолює деректор Аматерасу. Всі боги в академію потрапляють в підлітковому віці, вони мають різні заняття, де їм допомагають розкрити та опанувати свої сили. Оскільки там студенти перебувать у групах то і Рендал додали в групу де розпочинається її сторія…та історія інших богів.
Тепер про враження
Книга мені більше сподобалась, були мінуси, але їх не багато.
+
➡️Класно прописані герої такі як Енліль , Хамсін навіть сама Рен. Коли вони зявлялись ставало динамічніше.
➡️Дизайн книги він просто крутенький, ця нереальна обкладинка ,а форзаци просто любов❤
➡️Текст настільки класно написано, що читання було дуже швидким і цікавим.
➡️Кожна частина, а їх були три, мали таке закінчення, що якщо збираєтесь спати, то не вийде, бо там саме цікаве.
➡️А дуелі богів, це просто щось, круть круть.
Тепер про мінуси:
➡️Це напевно мій мінус, бо для мене така велика кількість героїв одразу то забагато, я перші сторінки читала повільно, щоб всіх запам’ятати, а героїв там трохи є.
➡️Любовна лінія Закса і Рендал – мені було мало кохання, знаю знаю, це підліткове фентезі, але які зараз підлітки…
А взагалі концепція світу та опис цього всього – це реально класно…коли я прочитала, задала таке питання…як таке написати?
Сюжет: Головна героїня – Рендал Савітрі, дівчина стала студенткою Академії Аматерасу, але до цього вона потрапила в жахливу аварію. Уже якісь нещастя. Що ж за Академія така? Там навчаються різні боги, всі вони з різних світів, всі різні, але водночас однакові. Очолює деректор Аматерасу. Всі боги в академію потрапляють в підлітковому віці, вони мають різні заняття, де їм допомагають розкрити та опанувати свої сили. Оскільки там студенти перебувать у групах то і Рендал додали в групу де розпочинається її сторія…та історія інших богів.
Тепер про враження
Книга мені більше сподобалась, були мінуси, але їх не багато.
+
➡️Класно прописані герої такі як Енліль , Хамсін навіть сама Рен. Коли вони зявлялись ставало динамічніше.
➡️Дизайн книги він просто крутенький, ця нереальна обкладинка ,а форзаци просто любов❤
➡️Текст настільки класно написано, що читання було дуже швидким і цікавим.
➡️Кожна частина, а їх були три, мали таке закінчення, що якщо збираєтесь спати, то не вийде, бо там саме цікаве.
➡️А дуелі богів, це просто щось, круть круть.
Тепер про мінуси:
➡️Це напевно мій мінус, бо для мене така велика кількість героїв одразу то забагато, я перші сторінки читала повільно, щоб всіх запам’ятати, а героїв там трохи є.
➡️Любовна лінія Закса і Рендал – мені було мало кохання, знаю знаю, це підліткове фентезі, але які зараз підлітки…
А взагалі концепція світу та опис цього всього – це реально класно…коли я прочитала, задала таке питання…як таке написати?
July 3, 2026
Моя оцінка: 7/10⭐️
7 днів я провела з цією книгою. Для мене це дуже довго. За відчуттями, ніби прочитала не одну, а одразу три книги.
Уявіть, що існує академія для богів. Для всіх богів, яких ми зустрічали в легендах і міфах різних народів. Саме про це ця історія.
Мені книга зайшла не надто. Найбільшою проблемою стала величезна кількість персонажів. У кожного є звичайне ім'я, прізвище й ще ім'я бога. Дуже довго я плуталася, хто є хто.
Подій і сюжетних ліній теж багато. Подорожі в минуле, розділи, які показують минулі події, паралельні світи, різні часові лінії…У якийсь момент я навіть втомилася читати, але цікавість усе одно тримала до кінця. Тут є справді класні персонажі, які мені дуже сподобалися.
Моя особиста оцінка — 5/10. Але книзі я поставлю 7/10. 🌝
Чому? Бо дві додаткові зірочки отримує... барабанний дріб... Іґніс Еміліуш! ❤️
Я його просто обожнюю! Я пищала від тієї зустрічі. А коли його почали описувати... ааааааа! 🥹
Якщо що, Іґніс — персонаж із дилогії про Гаю, і для тих, хто її читав і любить, його поява точно стане приємним бонусом.
«Нас оточує безліч рамок, вплетених у жорстке "так має бути", примирливе "так заведено" чи обурене “що інші подумають”. Рамки ці підтримують, але ніхто не хоче першим порвати ланцюги. Бо з перших завше сміються. Бо те, що нас триває, водночас і береже від небезпеки по той бік. Бо хто знає, що там?..»
7 днів я провела з цією книгою. Для мене це дуже довго. За відчуттями, ніби прочитала не одну, а одразу три книги.
Уявіть, що існує академія для богів. Для всіх богів, яких ми зустрічали в легендах і міфах різних народів. Саме про це ця історія.
Мені книга зайшла не надто. Найбільшою проблемою стала величезна кількість персонажів. У кожного є звичайне ім'я, прізвище й ще ім'я бога. Дуже довго я плуталася, хто є хто.
Подій і сюжетних ліній теж багато. Подорожі в минуле, розділи, які показують минулі події, паралельні світи, різні часові лінії…У якийсь момент я навіть втомилася читати, але цікавість усе одно тримала до кінця. Тут є справді класні персонажі, які мені дуже сподобалися.
Моя особиста оцінка — 5/10. Але книзі я поставлю 7/10. 🌝
Чому? Бо дві додаткові зірочки отримує... барабанний дріб... Іґніс Еміліуш! ❤️
Я його просто обожнюю! Я пищала від тієї зустрічі. А коли його почали описувати... ааааааа! 🥹
Якщо що, Іґніс — персонаж із дилогії про Гаю, і для тих, хто її читав і любить, його поява точно стане приємним бонусом.
June 29, 2024
_ 7/10 _
_ Надихнувся на купівлю цієї книжки я через неймовірний відгук Атмосферниці, ілюстації і саму концепцію школи для молодих богів різних мітологій. Але от те як розгорталась історія і сам стиль написання мені не сподобалися з самого початку. І от знав я що підліткове фентезі - це не моє, але все ж хотів спробувати.
_ І коли я вже змирився з тим, що мені не сподобається книжка, події по трішки почали набирати якогось сенсу, імена персонажів переставали витікати з пам'яті з перегортанням сторінки, а емоції, які відчувають герої, почали мимоволі й викликати емоції у мене самого... Вперше мене охопив дитячий захват під час показових дуелей. А виявилось що їх ще й туть багацько😝. Десь після половини мені справді почало ставати цікаво, а останні сторінок 100 я повністю поглинув у історію. З мінусів які залишились до кінця, для мене, залишилась тільки повна відсутність якогось контролю за ситуацією з боку директорки й викладачів (що сильно нагадувало Гоґвордс і Дамблдора з "найбезпечнішим" місцем на планеті, в якому шанси померти значно перевищували шанси вижити😅).
_ З романтичних ліній туть історія Ніколаса Ньєрди і Діке без конкуренції, саме вона викликала у мене найбільше емоцій💔
_ Зак Нортон, звісно ж, улюблений персонаж, з його то харизмою🔥🌩⚡️
_ Ну й Хамсін🌬💨
_ А головним, для мене є те, що я все ж буду повертатись до цього світу.
_ Надихнувся на купівлю цієї книжки я через неймовірний відгук Атмосферниці, ілюстації і саму концепцію школи для молодих богів різних мітологій. Але от те як розгорталась історія і сам стиль написання мені не сподобалися з самого початку. І от знав я що підліткове фентезі - це не моє, але все ж хотів спробувати.
_ І коли я вже змирився з тим, що мені не сподобається книжка, події по трішки почали набирати якогось сенсу, імена персонажів переставали витікати з пам'яті з перегортанням сторінки, а емоції, які відчувають герої, почали мимоволі й викликати емоції у мене самого... Вперше мене охопив дитячий захват під час показових дуелей. А виявилось що їх ще й туть багацько😝. Десь після половини мені справді почало ставати цікаво, а останні сторінок 100 я повністю поглинув у історію. З мінусів які залишились до кінця, для мене, залишилась тільки повна відсутність якогось контролю за ситуацією з боку директорки й викладачів (що сильно нагадувало Гоґвордс і Дамблдора з "найбезпечнішим" місцем на планеті, в якому шанси померти значно перевищували шанси вижити😅).
_ З романтичних ліній туть історія Ніколаса Ньєрди і Діке без конкуренції, саме вона викликала у мене найбільше емоцій💔
_ Зак Нортон, звісно ж, улюблений персонаж, з його то харизмою🔥🌩⚡️
_ Ну й Хамсін🌬💨
_ А головним, для мене є те, що я все ж буду повертатись до цього світу.
February 6, 2025
Мда… Монументальна історія… Не можу судити, чи правильно вміщувати її всього у 600 сторінок, бо ж ще не читала «Ґайю…», а «Гессі» нічого про цей світ не додає. Хоча треба казати у множині – світи. Все дуже заплутано. Є могутні верховні боги, але Мойри ще могутніші, а далі ще могутніші Стовпи Всесвіту, а далі виявляється Історик-«бог-з-машини», який власне може переписати все, як захоче - дуже зручно)) А ще боги можуть бути дводушні (з двома душами). А ще є дуальні світі (поняття зовсім не розкрите!), а ще – тіньова сторона, нитки, переміщення у часі…
Загалом, звичайно, цікаво, деякі боги були мені невідомі.
Але щось терміново треба робити з епітетами очей і волосся!
У книзі дуже багато персонажів і часто їх не називають на імена. Було дуже нестерпно постійно згадувати, хто ж там чорнявці, білявці, має золотаве, мідне, русяве, білосніжне, ясно-золоте, темно-золоте, вугільне волосся, шоколадні кучері і сиві пасма і волосся кольору лісової пожежі.
Щодо кольору очей – опустимо традиційні темні, сірі, сині, блакитні і зелені. Герої книги мали смоляні, смарагдові, бірюзові, небесні, сріблисті, золотаві, золоті, карамельні, пісочні, горіхові, червонясті, рубінові, гранатові, каро-червонясті і темно-бурштинові очі 🤯😵
Загалом, звичайно, цікаво, деякі боги були мені невідомі.
Але щось терміново треба робити з епітетами очей і волосся!
У книзі дуже багато персонажів і часто їх не називають на імена. Було дуже нестерпно постійно згадувати, хто ж там чорнявці, білявці, має золотаве, мідне, русяве, білосніжне, ясно-золоте, темно-золоте, вугільне волосся, шоколадні кучері і сиві пасма і волосся кольору лісової пожежі.
Щодо кольору очей – опустимо традиційні темні, сірі, сині, блакитні і зелені. Герої книги мали смоляні, смарагдові, бірюзові, небесні, сріблисті, золотаві, золоті, карамельні, пісочні, горіхові, червонясті, рубінові, гранатові, каро-червонясті і темно-бурштинові очі 🤯😵
Displaying 1 - 30 of 55 reviews