What do you think?
Rate this book
Why Read?
Essai de C. Dantzig sur l'intérêt de la lecture, son importance ou son inutilité : lire pour trouver des réponses, pour voyager, pour se souvenir, pour oublier... Grand prix Jean Giono 2010 attribué à l'auteur.
Extrait:
"La lecture n'est pas contre la vie. Elle est la vie, une vie plus serieuse, moins violente, moins frivole, plus durable, plus orgeuilleuse, moins vaniteuse, avec souvent toutes les faiblesses de l'orgueil, la timidite, le silence, la reculade. Elle maintient, dans l'utilitarisme du monde, du detachement en faveur de la pensee. Lire ne sert a rien. C'est pour cela que c'est une grande chose. Nous lisons parce que ca ne sert a rien.""Des conseils, des douceurs, des rosseries, et une conception de la lecture comme "s ur de la litterature," toutes deux marchant ensemble dans un combat contre le temps. Une philosophie de la lecture qui fait s'exclamer, s'enthousiasmer, applaudir, et qui ne donne qu'une envie: (la) relire.
Extrait:
"La lecture n'est pas contre la vie. Elle est la vie, une vie plus serieuse, moins violente, moins frivole, plus durable, plus orgeuilleuse, moins vaniteuse, avec souvent toutes les faiblesses de l'orgueil, la timidite, le silence, la reculade. Elle maintient, dans l'utilitarisme du monde, du detachement en faveur de la pensee. Lire ne sert a rien. C'est pour cela que c'est une grande chose. Nous lisons parce que ca ne sert a rien.""Des conseils, des douceurs, des rosseries, et une conception de la lecture comme "s ur de la litterature," toutes deux marchant ensemble dans un combat contre le temps. Une philosophie de la lecture qui fait s'exclamer, s'enthousiasmer, applaudir, et qui ne donne qu'une envie: (la) relire.
218 pages, Paperback
First published January 1, 2010
15 people are currently reading
218 people want to read
About the author
Charles Dantzig
60 books19 followersCharles Dantzig est né à Tarbes dans une famille de professeurs de médecine. Après le bac, il fait des études de droit et soutient un doctorat sur « les libertés de l’air », une étude sur les droits de trafic que les États accordent aux compagnies aériennes. Que pense-t-il de la faculté de droit de Toulouse ? « La meilleure, car j’ai pu y passer ma première année à lire pour la première fois À la recherche du temps perdu. » Ayant achevé sa thèse à Paris, Dantzig, âgé de 28 ans, publie son premier essai, Remy de Gourmont, Cher Vieux Daim! (Le Rocher), en même temps que son premier recueil de poésies, Le Chauffeur est toujours seul (La Différence). Il est salué par le grand critique du moment, Angelo Rinaldi, qui lui consacrera plusieurs articles dans L'Express
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 34 reviews
July 31, 2023
„Lectura nu folosește la nimic. Și tocmai din pricina asta e un lucru important”. (p.235).
Charles Dantzig a publicat un eseu foarte zglobiu, foarte franțuzesc, în care se întreabă dacă lectura are vreo utilitate. Să-i examinăm răspunsul.
Mai întîi, Dantzig transcrie o frază din Montesquieu: „N-am avut niciodată o amărăciune pe care o oră de lectură să n-o fi risipit”. Declară că ideea sugerată de pasajul citat (lectura înseninează) nu l-a convins întru totul. În treacăt fie spus, psihologii abisurilor au vorbit deja de „biblioterapie” (ca și cum suferinzii din alte vremuri n-ar fi citit nimic).
În pofida acestei poziții, unele fraze din eseul Pourquoi lire? ne trimit la ideea că lectura nu reprezintă un gest inutil și cu atît mai puțin unul ignobil.
Înainte de orice, lectura face ordine în haosul vieții noastre: cartea propune o formă, instaurează o formă; ea îl ajută pe cititor să găsească un fir, o soluție, o ieșire din încîlceala vieții și a lumii înconjurătoare.
În al doilea rînd, actul lecturii vădește că sîntem asemenea celorlalți, nici mai buni, nici mai răi: citim pentru a descoperi și la alții păcatele pe care le ținem bine ascunse în noi înșine. Nu sîntem nici genii, dar nu sîntem, probabil, nici idioți; și pentru una, și pentru cealaltă, trebuie să ne străduim îndelung, nimic nu se cîștigă cît ai bate din palme. Din fericire, nu depunem niciodată efortul necesar. Murim ca niște oameni perfect banali, nu văd nici o rușine în asta...
În al treilea rînd, cititul ne ajută să ne cunoaștem și să-i înțelegem și pe ceilalți, pe cît îi stă omului în putință, firește: „Citim pentru a înțelege lumea, citim pentru a ne înțelege pe noi înșine” (p.24).
În sfîrșit, lectura / cărțile ne învață cum să numim sentimentele pe care le sesizăm cu dificultate și pe care nu le putem exprima foarte lesne, nu există cuvinte pentru toate trăirile, avem nevoie de inventivitatea poeților. Numai așa „putem găsi cuvinte pentru gurile noastre mute”.
February 28, 2020
Найкраща книга, що мені відома про читання.
Кращі цитати та замітки з книги:
"Ми читаємо, щоб зрозуміти світ, ми читаємо, щоб зрозуміти самих себе. Якщо нам властива бодай крихта великодушності, ми, трапляється, читаємо, щоб зрозуміти автора. Вважаю, що таке трапляється лише з найбільшими читачами після того, як вони задовольнили дві перші потреби: розуміння світу та розуміння самих себе. Читають не заради книжки, читають заради себе. Більшого егоїста, ніж читач, годі й шукати.”
“Бог є на сходах (бібліотеки).”
“Закінчивши читати, читач ... сам наповнюється фразами, а яке зачарування він відчуває!“
Readlax відповість на запитання "як прочитати 100 книг за рік". (промо-лінк)
Бальзак: «Нюанс, ворог тонкощів»
“Книжки — це не лише предмети, наповнені чимось, чого ми шукатимемо з неуважливою жадібністю. Давід Ґроссман* (Dans la peau de Gisela, «У шкірі Ґізели», 2008) говорить про «книжки, які його читали». Так, напевно, і є. Читачі є здобиччю книжок.”
“Книжки живляться читачами. Вони їм потрібні, щоб ті про них говорили.”
“Ми читаємо через егоїзм, однак, самі того не бажаючи, доходимо альтруїстичного результату.”
“читання — це форма розмови“
“апофеоз творчого читання — талмудизм”
“кількість прочитаних книжок якості читання жодним чином не нищить”
“Дехто читає з ненависті. Це письменники, які заздрять своїм братам з цеху, та критики, які заздрять геть усім.”
“Естетизм — це щит негідників.”
“Сперечайтесь із собою. Сперечайтесь із тим, що ви читаєте в даний момент.”
“Навіщо читати? Щоб зрозуміти того, хто є обмеженим, має упередження й не любить розуміти.”
“Читають взагалі для того, щоб в інших побачити недоліки, які ми самі від себе приховуємо.”
“Вдале читання трапляється настільки рідко, воно таке добре й залишає такий же чарівний спогад, як вдалий статевий акт. Читач спить із тим, що читає.”
“Читання — це серйозний акт, який ізольовує”
“читають для того, щоб усамітнитися”
“Лорд Бернерс*. «Перше дитинство» (1934); Альберто Арбасіно**. «Ніч серед демімонду» (1964); Каролін Блеквуд***. «Велика Гренні Вебстер» (1977); Урсула Молінаро****. «Останки невідомої жінки» (1987)”
“У засідці на читача чатують Лінь, Малодушність і найнебезпечніше — Скромність. Твори для читання треба приміряти, немов черевики. Не можна казати собі, що той чи той твір не для нас, бо ми не досить гарні для нього. Бувають такі, що не дуже гарні для нас.”
“Читач — це торба з фразами”
“Читання — це татуювання"
"Максима — це найближчий до автора текст, майже безпосередня еманація його думки й почуття Вона не уривок, а сутність.”
“Росіянин дуже схильний до піднесених думок, але чому він такий ниций у житті? (Вершинін у Трьох сестрах А. Чехова.)”
“Читати можна для того, щоб виявити те, чого письменник не сказав.”
“У мистецтві розум подобається живим, безумство належить посмертним творам.”
“Світ, який не читає, близькозорий. Світ, який читає, далекозорий.” !!!
“Секрет — це вигадка ледачого митця.”
“Читання кожної книжки — це пірнання у прохолодну ванну, момент, коли перемога над часом не така вже й ілюзорна.”
“широкий загал — це люди, які читають менше п’яти книжок на рік”
“Обличчя — єдині реалістичні книги.”
“Літаки слугують, щоб спонукати мріяти.”
“Один мій друг-письменник, який боїться літаків, має свій метод: він бере з собою книжку, одну-єдину, яку складно читати і яка потребує тривалих роздумів, з тим, щоб зайняти свою голову і віддалити страх. Це — «Критика чистого розуму» Канта.”
“Людям, які не читають, невідома екзальтація від перебування в книгарні.”
“У кожній країні, де мені доводиться бувати, я заходжу в книгарні, навіть якщо не знаю мови. Вони свідчать про інтелектуальний, емоційний і естетичний стан краю.”
“Книгарням диктаторських режимів притаманно менше нюансів. У книгарнях європейських комуністичних країн часів СРСР відчувався тиск залякування та дурість лицемірства завдяки повним зібранням творів Леніна і місцевого тирана у вітрині”
“Який він, хороший книгар? Все просто: це книгар, який розуміється на літературі.”
“Одна з ознак варварських часів — нині невігласи сорому не відчувають.”
“Книгарня сприяє впровадженню літератури, бо вводить її в торгівлю.”
“В ідеалі гарна книжка — це хороша книжка.”
“Гарні книжки, які є й найважчими, інколи бувають найлегшими.” !!!
“Я — читач, схожий на розкриту квітку. Я чекаю на бджолу.”
“Читання, доведене до стану пристрасті, інколи є симптомом писання. Читають, читають, читають і майже автоматично наближаються до стану «пишуть, пишуть, пишуть». Люди, які пишуть, пишуть тому, що читали.”
“Коли в дитячому віці читають надзвичайно багато, то, я думаю, це для того, щоб стати письменником”
“Мені трапилося набагато менше великих читачів, уїдливих тому, що вони не пишуть, ніж дрібних письменників, уїдливих через те, що їх не читають.”
“Я стримано ставлюся до читання своїх текстів перед публікою, бо для мене література німа. Це справа між тишею та кимось іншим.”
“Вухо більш неуважливе порівняно з оком. Воно відкрите для всіх звуків, око ж зосереджується на знакові, на який воно дивиться. Звідси усне красномовство є майже протилежністю красномовства письмового.”
“Література — це творчість, журналістика — інтерпретація.”
“Преса — це компроміс із публікою.”
“Література говорить про смерть, а журналістика — про померлих.”
“Як читати? Я відповім: методично.” !
“Читання нічому не слугує. Саме тому воно велика річ.”
“без читання не обійтися, чого багато хто не знає.”
“Відмовившись від читання, людство прийде до свого природного стану в середовищі тварин.”
“На кольоровому екрані, який нависне над Землею, усміхатиметься всесвітній, неосвічений, симпатичний і лагідний тиран. "
Кращі цитати та замітки з книги:
"Ми читаємо, щоб зрозуміти світ, ми читаємо, щоб зрозуміти самих себе. Якщо нам властива бодай крихта великодушності, ми, трапляється, читаємо, щоб зрозуміти автора. Вважаю, що таке трапляється лише з найбільшими читачами після того, як вони задовольнили дві перші потреби: розуміння світу та розуміння самих себе. Читають не заради книжки, читають заради себе. Більшого егоїста, ніж читач, годі й шукати.”
“Бог є на сходах (бібліотеки).”
“Закінчивши читати, читач ... сам наповнюється фразами, а яке зачарування він відчуває!“
Readlax відповість на запитання "як прочитати 100 книг за рік". (промо-лінк)
Бальзак: «Нюанс, ворог тонкощів»
“Книжки — це не лише предмети, наповнені чимось, чого ми шукатимемо з неуважливою жадібністю. Давід Ґроссман* (Dans la peau de Gisela, «У шкірі Ґізели», 2008) говорить про «книжки, які його читали». Так, напевно, і є. Читачі є здобиччю книжок.”
“Книжки живляться читачами. Вони їм потрібні, щоб ті про них говорили.”
“Ми читаємо через егоїзм, однак, самі того не бажаючи, доходимо альтруїстичного результату.”
“читання — це форма розмови“
“апофеоз творчого читання — талмудизм”
“кількість прочитаних книжок якості читання жодним чином не нищить”
“Дехто читає з ненависті. Це письменники, які заздрять своїм братам з цеху, та критики, які заздрять геть усім.”
“Естетизм — це щит негідників.”
“Сперечайтесь із собою. Сперечайтесь із тим, що ви читаєте в даний момент.”
“Навіщо читати? Щоб зрозуміти того, хто є обмеженим, має упередження й не любить розуміти.”
“Читають взагалі для того, щоб в інших побачити недоліки, які ми самі від себе приховуємо.”
“Вдале читання трапляється настільки рідко, воно таке добре й залишає такий же чарівний спогад, як вдалий статевий акт. Читач спить із тим, що читає.”
“Читання — це серйозний акт, який ізольовує”
“читають для того, щоб усамітнитися”
“Лорд Бернерс*. «Перше дитинство» (1934); Альберто Арбасіно**. «Ніч серед демімонду» (1964); Каролін Блеквуд***. «Велика Гренні Вебстер» (1977); Урсула Молінаро****. «Останки невідомої жінки» (1987)”
“У засідці на читача чатують Лінь, Малодушність і найнебезпечніше — Скромність. Твори для читання треба приміряти, немов черевики. Не можна казати собі, що той чи той твір не для нас, бо ми не досить гарні для нього. Бувають такі, що не дуже гарні для нас.”
“Читач — це торба з фразами”
“Читання — це татуювання"
"Максима — це найближчий до автора текст, майже безпосередня еманація його думки й почуття Вона не уривок, а сутність.”
“Росіянин дуже схильний до піднесених думок, але чому він такий ниций у житті? (Вершинін у Трьох сестрах А. Чехова.)”
“Читати можна для того, щоб виявити те, чого письменник не сказав.”
“У мистецтві розум подобається живим, безумство належить посмертним творам.”
“Світ, який не читає, близькозорий. Світ, який читає, далекозорий.” !!!
“Секрет — це вигадка ледачого митця.”
“Читання кожної книжки — це пірнання у прохолодну ванну, момент, коли перемога над часом не така вже й ілюзорна.”
“широкий загал — це люди, які читають менше п’яти книжок на рік”
“Обличчя — єдині реалістичні книги.”
“Літаки слугують, щоб спонукати мріяти.”
“Один мій друг-письменник, який боїться літаків, має свій метод: він бере з собою книжку, одну-єдину, яку складно читати і яка потребує тривалих роздумів, з тим, щоб зайняти свою голову і віддалити страх. Це — «Критика чистого розуму» Канта.”
“Людям, які не читають, невідома екзальтація від перебування в книгарні.”
“У кожній країні, де мені доводиться бувати, я заходжу в книгарні, навіть якщо не знаю мови. Вони свідчать про інтелектуальний, емоційний і естетичний стан краю.”
“Книгарням диктаторських режимів притаманно менше нюансів. У книгарнях європейських комуністичних країн часів СРСР відчувався тиск залякування та дурість лицемірства завдяки повним зібранням творів Леніна і місцевого тирана у вітрині”
“Який він, хороший книгар? Все просто: це книгар, який розуміється на літературі.”
“Одна з ознак варварських часів — нині невігласи сорому не відчувають.”
“Книгарня сприяє впровадженню літератури, бо вводить її в торгівлю.”
“В ідеалі гарна книжка — це хороша книжка.”
“Гарні книжки, які є й найважчими, інколи бувають найлегшими.” !!!
“Я — читач, схожий на розкриту квітку. Я чекаю на бджолу.”
“Читання, доведене до стану пристрасті, інколи є симптомом писання. Читають, читають, читають і майже автоматично наближаються до стану «пишуть, пишуть, пишуть». Люди, які пишуть, пишуть тому, що читали.”
“Коли в дитячому віці читають надзвичайно багато, то, я думаю, це для того, щоб стати письменником”
“Мені трапилося набагато менше великих читачів, уїдливих тому, що вони не пишуть, ніж дрібних письменників, уїдливих через те, що їх не читають.”
“Я стримано ставлюся до читання своїх текстів перед публікою, бо для мене література німа. Це справа між тишею та кимось іншим.”
“Вухо більш неуважливе порівняно з оком. Воно відкрите для всіх звуків, око ж зосереджується на знакові, на який воно дивиться. Звідси усне красномовство є майже протилежністю красномовства письмового.”
“Література — це творчість, журналістика — інтерпретація.”
“Преса — це компроміс із публікою.”
“Література говорить про смерть, а журналістика — про померлих.”
“Як читати? Я відповім: методично.” !
“Читання нічому не слугує. Саме тому воно велика річ.”
“без читання не обійтися, чого багато хто не знає.”
“Відмовившись від читання, людство прийде до свого природного стану в середовищі тварин.”
“На кольоровому екрані, який нависне над Землею, усміхатиметься всесвітній, неосвічений, симпатичний і лагідний тиран. "
November 27, 2017
починалося все доволі непогано:
Ми читаємо, щоб зрозуміти світ, ми читаємо, щоб зрозуміти самих себе. Якщо нам властива бодай крихта великодушності, ми, трапляється, читаємо, щоб зрозуміти автора. Вважаю, що таке трапляється лише з найбільшими читачами після того, як вони задовольнили дві перші потреби: розуміння світу та розуміння самих себе. Читають не заради книжки, читають заради себе. Більшого егоїста, ніж читач, годі й шукати.
але, по-перше, це не зовсім мій жанр: двісті сторінок коротких есеїв, кожен із яких описує причину для читання (після двадцятого вони стають передбачувано вимушені й химерні).
а по-друге, це ж катастрофа, а не переклад. щось у мене погані передчуття щодо делюмо, який вийшов з рук цієї самої перекладачки (але там, може, хоч редактор десь повалявся).
це неабияка іронія: зробити книжку про читання такою до власне читання непридатною.
Ми читаємо, щоб зрозуміти світ, ми читаємо, щоб зрозуміти самих себе. Якщо нам властива бодай крихта великодушності, ми, трапляється, читаємо, щоб зрозуміти автора. Вважаю, що таке трапляється лише з найбільшими читачами після того, як вони задовольнили дві перші потреби: розуміння світу та розуміння самих себе. Читають не заради книжки, читають заради себе. Більшого егоїста, ніж читач, годі й шукати.
але, по-перше, це не зовсім мій жанр: двісті сторінок коротких есеїв, кожен із яких описує причину для читання (після двадцятого вони стають передбачувано вимушені й химерні).
а по-друге, це ж катастрофа, а не переклад. щось у мене погані передчуття щодо делюмо, який вийшов з рук цієї самої перекладачки (але там, може, хоч редактор десь повалявся).
це неабияка іронія: зробити книжку про читання такою до власне читання непридатною.
August 14, 2020
Une belle écriture et des réflexions intéressantes tout autour du thème de la lecture!
February 22, 2012
Pourquoi lire [de la littérature] ? Une question que je ne me pose habituellement pas, mais qui m’a intriguée, posée ainsi sur ce livre derrière lequel se cache un lecteur. A cette interrogation, Charles Dantzig propose une série de réponses, qu’il réfute ou développe, dans de courts chapitres assez disparates, tels que Lire pour être articulé, On ne lit que par amour, Lire pour la haine ou Lire pour ne plus être reine d’Angleterre. Il insère également quelques réflexions sur la lecture, les lecteurs, les auteurs, les livres, etc., bref sur l’univers livresque et littéraire en général. L’ensemble de ce texte constitue donc un tout assez fragmenté et éclectique, et non un essai cohérent et linéaire comme je m’y attendais. J’ai été assez déçue au premier abord de ce point de vue, mais cela permet une lecture plus libre, notamment entre deux transports en commun : les chapitres n’ayant pas de liens directs et narratifs les uns avec les autres, la lecture peut facilement être interrompue puis reprise.
Le ton du livre est celui d’un passionné qui sait qu’il s’adresse à d’autres amoureux de la lecture : c’est agréable et très enthousiaste, au point que ça l’est parfois trop. Emporté par sa fougue ou le cours de ses idées, Charles Dantzig se laisse de temps à autre dépasser par son sujet et s’éloigne de celui-ci dans des digressions ou petites remarques personnelles qui n’intéressent pas forcément le lecteur en attente de la suite. A force de vouloir instaurer une conversation, Dantzig tombe dans les travers du genre : le bavardage. Heureusement, il n’en garde pas seulement le pire, mais sait en maîtriser certaines figures, comme la pique ironique, légèrement méprisante, les références qui installent une connivence avec l’interlocuteur, comme des clins d’œil, le sens de la formule, etc.
Bref, si certains chapitres sont particulièrement réussis, d’autres le sont beaucoup moins : cette inégalité m’a empêché d’apprécier vraiment pleinement la totalité de ma lecture. Elle fut plaisante, mais pas autant qu’elle aurait pu l’être.
http://minoualu.blogspot.com/2012/02/...
Le ton du livre est celui d’un passionné qui sait qu’il s’adresse à d’autres amoureux de la lecture : c’est agréable et très enthousiaste, au point que ça l’est parfois trop. Emporté par sa fougue ou le cours de ses idées, Charles Dantzig se laisse de temps à autre dépasser par son sujet et s’éloigne de celui-ci dans des digressions ou petites remarques personnelles qui n’intéressent pas forcément le lecteur en attente de la suite. A force de vouloir instaurer une conversation, Dantzig tombe dans les travers du genre : le bavardage. Heureusement, il n’en garde pas seulement le pire, mais sait en maîtriser certaines figures, comme la pique ironique, légèrement méprisante, les références qui installent une connivence avec l’interlocuteur, comme des clins d’œil, le sens de la formule, etc.
Bref, si certains chapitres sont particulièrement réussis, d’autres le sont beaucoup moins : cette inégalité m’a empêché d’apprécier vraiment pleinement la totalité de ma lecture. Elle fut plaisante, mais pas autant qu’elle aurait pu l’être.
http://minoualu.blogspot.com/2012/02/...
June 4, 2015
Très bon essai sur la lecture. Tant de raisons qui nous font prendre plaisir à lire, dans lesquelles je me suis parfois reconnu.
Charles Dantzig sait être drôle et critique, un vrai bonheur.
Avis à ceux qui ne supportent pas de lire Céline : ce livre est fait pour vous.
Charles Dantzig sait être drôle et critique, un vrai bonheur.
Avis à ceux qui ne supportent pas de lire Céline : ce livre est fait pour vous.
January 22, 2020
2.5/5
Un peu de tout sur la lecture. Un peu de tout avec un peu de rien forment un peu d'insatisfaction.
J'ai apprécie quelque chapitre, mais il y avait trop d'idées et que je perds parfois le fil conducteur.
Un peu de tout sur la lecture. Un peu de tout avec un peu de rien forment un peu d'insatisfaction.
J'ai apprécie quelque chapitre, mais il y avait trop d'idées et que je perds parfois le fil conducteur.
June 26, 2013
Is one of these typical French books we are incapable to produce in the English-speaking world, where reading seems either a matter of entertainment or a chore of academic pain.
February 16, 2022
Якщо в оригінальному заголовку присутній знак питання, то український переклад невипадково цей знак питання проігнорував. Адже на питання "навіщо читати?" ця збірка коротеньких тематичних есеїв не дасть притомної відповіді, попри все красномовство автора та всі його, бодай же, кількадесят спроб. Прикро, що це питання - навіщо (це) читати? - я не задав собі з усією серйозністю перед тим, як розкрити цю книжку.
У ній так багато ґанджів, що їх опис перевищив би обсяг самої книжки. По-перше, це автор. Пихатий, зарозумілий, зневажливий, поверховий... Один із тих, хто голосно заявляє світові, що він письменник, ерудит і експерт, а головне - ВЕЛИКИЙ читач. І даний текст наче покликаний кожного читача в тому переконати, відбивши будь-яке бажання читати в принципі. Хоча, можливо, й навпаки: спонукає читати будь-що, аби не цю літературну мастурбацію.
По-друге, сам текст. Іншої концепції появи цих есеїв, ніж та, що вказана мною, я не бачу. На двохстах сторінках автор зводить рахунки з тими письменниками (переважно французькими; переважно з Маргеріт Дюрас), які йому чимось не вгодили, хайпує на темі "Сутінкової саги" та "Гаррі Поттера", а також кількаразово згаданому теракті 11 вересня. Тут згадано стільки імен письменників та художників (переважно французьких), наче в списку літератури докторської дисертації якогось історика з провінційної шараги (чисто для разючої кількості). Цей самоназваний письменник, французький Гданськ, опускається навіть до того, що просто перераховує улюблені книгарні. Деякі славетні книгарні він критикує за цензуру, мовляв, не продають таких і таких авторів. Натомість трохи нижче сам пише про те, що "та книгарня настільки погана, що там, напевно, в продажу навіть Селін є". А коли я зустрів пасаж про диплодока "35 метрів у висоту", мій внутрішній палеонтолог мало не виблював. І так далі.
По-третє, переклад. Про те, навіщо було перекладати й видавати ці есеї (хоча б у плані фінансової доцільності), я навіть не запитую. Краще би переклали щось із Селіна, будь він хоч тисячу разів нацистським колаборантом. Але й до якості перекладу є чимало запитань. Хоча б з приводу того, що текст переважно здається хаотичним набором речень, серед яких начебто є цілі пропущені фрагменти - аж настільки все важкозрозуміло. А ще русизми. Ех, і це 2014-ий рік.
На щастя, я встиг забути чимало аспектів цього видання, які мене роздратували, тож свій відгук я максимально скоротив. І швидше б забути цю книжку остаточно й безповоротно.
P.S. Чому ж все-таки дві зірочки, а не одна? Бо заради справедливості слід віддати належне красномовству автора. Чи це наслідок його тотального читання й хорошої пам'яті, чи хтозна-чого іще, але з тексту можна витягти чимало фраз, які годяться й на роль чудових афоризмів. Як і будь-які афоризми, всі вони вишукані, проте безсенсовні. Але таки гарні.
У ній так багато ґанджів, що їх опис перевищив би обсяг самої книжки. По-перше, це автор. Пихатий, зарозумілий, зневажливий, поверховий... Один із тих, хто голосно заявляє світові, що він письменник, ерудит і експерт, а головне - ВЕЛИКИЙ читач. І даний текст наче покликаний кожного читача в тому переконати, відбивши будь-яке бажання читати в принципі. Хоча, можливо, й навпаки: спонукає читати будь-що, аби не цю літературну мастурбацію.
По-друге, сам текст. Іншої концепції появи цих есеїв, ніж та, що вказана мною, я не бачу. На двохстах сторінках автор зводить рахунки з тими письменниками (переважно французькими; переважно з Маргеріт Дюрас), які йому чимось не вгодили, хайпує на темі "Сутінкової саги" та "Гаррі Поттера", а також кількаразово згаданому теракті 11 вересня. Тут згадано стільки імен письменників та художників (переважно французьких), наче в списку літератури докторської дисертації якогось історика з провінційної шараги (чисто для разючої кількості). Цей самоназваний письменник, французький Гданськ, опускається навіть до того, що просто перераховує улюблені книгарні. Деякі славетні книгарні він критикує за цензуру, мовляв, не продають таких і таких авторів. Натомість трохи нижче сам пише про те, що "та книгарня настільки погана, що там, напевно, в продажу навіть Селін є". А коли я зустрів пасаж про диплодока "35 метрів у висоту", мій внутрішній палеонтолог мало не виблював. І так далі.
По-третє, переклад. Про те, навіщо було перекладати й видавати ці есеї (хоча б у плані фінансової доцільності), я навіть не запитую. Краще би переклали щось із Селіна, будь він хоч тисячу разів нацистським колаборантом. Але й до якості перекладу є чимало запитань. Хоча б з приводу того, що текст переважно здається хаотичним набором речень, серед яких начебто є цілі пропущені фрагменти - аж настільки все важкозрозуміло. А ще русизми. Ех, і це 2014-ий рік.
На щастя, я встиг забути чимало аспектів цього видання, які мене роздратували, тож свій відгук я максимально скоротив. І швидше б забути цю книжку остаточно й безповоротно.
P.S. Чому ж все-таки дві зірочки, а не одна? Бо заради справедливості слід віддати належне красномовству автора. Чи це наслідок його тотального читання й хорошої пам'яті, чи хтозна-чого іще, але з тексту можна витягти чимало фраз, які годяться й на роль чудових афоризмів. Як і будь-які афоризми, всі вони вишукані, проте безсенсовні. Але таки гарні.
January 23, 2023
4 étoiles pour cet ouvrage à la lecture très sympathique. Pourquoi pas 5 me direz-vous ? C’est très simple : j’ai l’impression d’être en décalage temporel avec l’auteur. En le lisant on a l’impression que la lecture a mauvaise presse dans l’imaginaire collectif, alors que, au contraire, j’ai personnellement le ressenti qu’il s’agit de quelque chose de plutôt noble, une espèce de marqueur social selon laquelle on a l’argent pour s’acheter des livres, le temps de lire et le bon goût d’avoir une occupation intellectuelle. Cette image très négative du livre date selon moi plutôt d’une ère pré-smartphone, mais peut-être suis-je trop égocentrée.
Toujours est-il que Charles Dantzig, malgré des références sexuelles absolument pas nécessaire, offre aux lecteurs, auxquels il s’adresse même directement parfois, renforçant la discussion livresque qu’il décrit dans ce même ouvrage, (mise en abyme…), une véritable panoplie humoristique où il détruit publiquement certains ouvrages en les qualifiant de relativement mauvais, ou en s’amourachant de certains, surtout la Chartreuse de Parme (ce qui en dit long sur ses goûts…).
Lecture légère où les 250 pages se lisent très facilement et très vite (environ 2h20 pour ma part).
Malgré sa légèreté, l’ouvrage propose des réflexions pertinentes sur plusieurs thématiques, notamment la relation écriture/lecture, types de lecteur, la relation intelligence/lecture… Bref, simplement des pistes de pensée sans jamais trop les développer et sans jamais les appuyer par d’autres sources que des illustrations tirés d’exemples, malheureusement… Mais vu la plume de l’auteur, on se doute qu’il ne se veut pas être essayiste mais plutôt divertir, d’où son air provocateur.
J’écris ces lignes avec hâte de lire d’autres ouvrages de cet auteur, même si j’aurais aimé qu’il fasse plus de parallèles entre la littérature et les autres arts, en quoi la (non)-utilité de la littérature est-elle liée à ses spécificités ? La peinture est-elle plus utile que l’art ?
Toujours est-il que Charles Dantzig, malgré des références sexuelles absolument pas nécessaire, offre aux lecteurs, auxquels il s’adresse même directement parfois, renforçant la discussion livresque qu’il décrit dans ce même ouvrage, (mise en abyme…), une véritable panoplie humoristique où il détruit publiquement certains ouvrages en les qualifiant de relativement mauvais, ou en s’amourachant de certains, surtout la Chartreuse de Parme (ce qui en dit long sur ses goûts…).
Lecture légère où les 250 pages se lisent très facilement et très vite (environ 2h20 pour ma part).
Malgré sa légèreté, l’ouvrage propose des réflexions pertinentes sur plusieurs thématiques, notamment la relation écriture/lecture, types de lecteur, la relation intelligence/lecture… Bref, simplement des pistes de pensée sans jamais trop les développer et sans jamais les appuyer par d’autres sources que des illustrations tirés d’exemples, malheureusement… Mais vu la plume de l’auteur, on se doute qu’il ne se veut pas être essayiste mais plutôt divertir, d’où son air provocateur.
J’écris ces lignes avec hâte de lire d’autres ouvrages de cet auteur, même si j’aurais aimé qu’il fasse plus de parallèles entre la littérature et les autres arts, en quoi la (non)-utilité de la littérature est-elle liée à ses spécificités ? La peinture est-elle plus utile que l’art ?
November 13, 2022
Die Titelfrage hat mich vieles vermuten lassen, aber nicht die Texte, die dann kommen (und ist vielleicht gerade deshalb sehr gut gewählt). Dabei ist die naheliegende Antwort in deren Summe gegeben. Wozu lesen? Um in solch scharfsinnigen Gedankengängen Politik und Gesellschaft, Akademikertum, (kulturelle) Ideologien und Idealisierungen mit all ihren Komplexitäten zu sezieren. Ich fühlte mich ein manches Mal ertappt, aber auch sich selbst nimmt Dantzig von seinen Spitzen nicht aus. Es macht Spaß, seinen Spitzfindigkeiten zu folgen. Sie sind amüsant und ein bisschen gemein, und genau darin irgendwie tröstlich. Genau mein Humor.
February 14, 2020
Exquisitos ensayos breves, todos muy leales al espíritu de Montaigne, sobre cómo se forma una relación profunda con los libros y todas las formas que adquiere. Un libro ingenioso y extremadamente francés.
March 3, 2022
Stellenweise ganz nett, aber im Groben und Ganzen mit einer gewissen Arroganz geschrieben.
December 28, 2024
Reading is not against life. It IS life. By far my favourite quote from this book! I wish it was more widely known or more widely available because all readers should read this.
July 2, 2016
Charles Dantzig nous présente ici des raisons de lire. Avec un titre provocateur pour la lectrice que je suis, il nous amène à réfléchir sur cette passion sur bien des thèmes différents.
L’auteur revient sur l’utilité de la lecture, pour lui, elle n’est pas utile en soi, c’est une activité qui nous permet de prendre du recul sur le monde : "Et voilà pourquoi la lecture n’est pas contre la vie. Elle est la vie, une vie plus sérieuse, moins frivole, plus durable, plus orgueilleuse, moins vaniteuse, avec souvent toutes les faiblesses de l’orgueil, la timidité, le silence, la reculade. Elle maintient, dans l’utilitarisme du monde, du détachement en faveur de la pensée." (p.205).
Charles Dantzig revient sur les sensations que ressent un lecteur passionné par sa lecture, c’est la plongée sous-marine, le retour à la réalité : "Elle donne l’impression que le temps n’existe plus. On a même, confusément, une sensation d’éternité. Voilà pourquoi les lecteurs sortant de leur livre ont un air de plongeur sous-marin, l’œil opaque et le souffle lent. Il leur faut un moment pour revenir au temps pratique. Et voilà pourquoi les grands lecteurs ont le sentiment d’être toujours jeunes. Ils n’ont pas été usés de la même façon par un emploi du temps, c’est-à-dire un temps employé à autre chose qu’à obéir au temps commun. Même à cent ans, ils meurent jeunes. Chaque nouvelle lecture a été une plongée dans un bain frais, un moment où on a, pas tout à fait illusoirement, vaincu le temps." (p.138).
L’auteur nous parle de ses auteurs favoris comme Proust et son auteur détesté, Marguerite Duras, ses avis semblent érudits parfois élitistes.
On peut être contre certaines opinions de l’auteur, Dantzig dit que la lecture ne nous change pas, pourtant à mon avis, elle permet justement le contraire, elle nous fait découvrir le monde et les personnes d’un oeil différent. Ce n’est pas son but premier mais elle fait bouger les choses…
Malgré quelques désaccords, ce livre a été une belle découverte pleine de réflexions sur cette passion.
L’auteur revient sur l’utilité de la lecture, pour lui, elle n’est pas utile en soi, c’est une activité qui nous permet de prendre du recul sur le monde : "Et voilà pourquoi la lecture n’est pas contre la vie. Elle est la vie, une vie plus sérieuse, moins frivole, plus durable, plus orgueilleuse, moins vaniteuse, avec souvent toutes les faiblesses de l’orgueil, la timidité, le silence, la reculade. Elle maintient, dans l’utilitarisme du monde, du détachement en faveur de la pensée." (p.205).
Charles Dantzig revient sur les sensations que ressent un lecteur passionné par sa lecture, c’est la plongée sous-marine, le retour à la réalité : "Elle donne l’impression que le temps n’existe plus. On a même, confusément, une sensation d’éternité. Voilà pourquoi les lecteurs sortant de leur livre ont un air de plongeur sous-marin, l’œil opaque et le souffle lent. Il leur faut un moment pour revenir au temps pratique. Et voilà pourquoi les grands lecteurs ont le sentiment d’être toujours jeunes. Ils n’ont pas été usés de la même façon par un emploi du temps, c’est-à-dire un temps employé à autre chose qu’à obéir au temps commun. Même à cent ans, ils meurent jeunes. Chaque nouvelle lecture a été une plongée dans un bain frais, un moment où on a, pas tout à fait illusoirement, vaincu le temps." (p.138).
L’auteur nous parle de ses auteurs favoris comme Proust et son auteur détesté, Marguerite Duras, ses avis semblent érudits parfois élitistes.
On peut être contre certaines opinions de l’auteur, Dantzig dit que la lecture ne nous change pas, pourtant à mon avis, elle permet justement le contraire, elle nous fait découvrir le monde et les personnes d’un oeil différent. Ce n’est pas son but premier mais elle fait bouger les choses…
Malgré quelques désaccords, ce livre a été une belle découverte pleine de réflexions sur cette passion.
September 15, 2024
Interminable bouquin dont l’intérêt peut être discutable. J’ai prit aucun plaisir à le lire, un arrogant se pensant constamment supérieur au lecteur qui ose lire cet essai. La seule chose que j’en ai retenu, je me permet de le citer :
« Nous donnons parfois trop notre temps, c’est à dire de notre vie, à des écrivains qui ne nous méritent pas. »
« Nous donnons parfois trop notre temps, c’est à dire de notre vie, à des écrivains qui ne nous méritent pas. »
May 5, 2017
Avec cet esprit vif et son humour caractéristique de son Dictionnaire égoïste de la littérature frappe encore et tant mieux ! Un ouvrage passionnant qui se lit le sourire aux lèvres.
December 14, 2021
Vous me connaissez bien, je n’ai pas vraiment besoin que l’on me donne de nouvelles raisons de lire, mais si cela vient de Charles Dantzig, je suis tout ouïe.
Dans ce bref essai, un des derniers fervent défenseur des mots nous exhorte de sortir un livre et de s’y plonger, nous nommant mille raisons et façons de lire. Lire en avion, lire pour la haine, lire pour être articuler, lire pour les titres, lire pour s’isoler, lire pour se trouver, lire à la plage, lire pour la santé ou la vertu. Il nous parle aussi des dangers de la lecture, des secrets et mystères, du dieu de la lecture, de la passivité supposée du lecteur, de qui lit les chefs d’œuvres, de pourquoi ne pas lire.
Bref, vous l’aurez compris, mille et une raison de se plonger dans un bon roman, pour apprendre, vivre, respirer, s’instruire, partager, s’évader. On retrouve sa plume aussi drôle qu’intelligente, aussi vive que douce et agréable à lire.
Si tu suis ce compte, c’est que tu aimes déjà (sûrement) lire. Si tu aimes lire, tu aimeras ce livre, car il parlera à tous les lecteurs.
Et toi, pourquoi lis-tu?
Dans ce bref essai, un des derniers fervent défenseur des mots nous exhorte de sortir un livre et de s’y plonger, nous nommant mille raisons et façons de lire. Lire en avion, lire pour la haine, lire pour être articuler, lire pour les titres, lire pour s’isoler, lire pour se trouver, lire à la plage, lire pour la santé ou la vertu. Il nous parle aussi des dangers de la lecture, des secrets et mystères, du dieu de la lecture, de la passivité supposée du lecteur, de qui lit les chefs d’œuvres, de pourquoi ne pas lire.
Bref, vous l’aurez compris, mille et une raison de se plonger dans un bon roman, pour apprendre, vivre, respirer, s’instruire, partager, s’évader. On retrouve sa plume aussi drôle qu’intelligente, aussi vive que douce et agréable à lire.
Si tu suis ce compte, c’est que tu aimes déjà (sûrement) lire. Si tu aimes lire, tu aimeras ce livre, car il parlera à tous les lecteurs.
Et toi, pourquoi lis-tu?
January 23, 2020
Moment lecture alors que ma petite était à la gym...
Dans Pourquoi Lire ?, Charles Dantzig nous présente ses réponses, ses raisons, ses conseils, sa conception de la lecture, des livres et de la littérature.
Je me suis reconnue dans beaucoup de choses, je n'étais parfois pas d'accord avec certaines prises de position. Mais une chose est sûre, j'ai vraiment beaucoup aimé lire cet essai. C'est plein d'humour, parfois ironique, parfois sarcastique, nous amenant à réfléchir sur notre pratique de la lecture, notre amour du livre et des mots.
Dans Pourquoi Lire ?, Charles Dantzig nous présente ses réponses, ses raisons, ses conseils, sa conception de la lecture, des livres et de la littérature.
Je me suis reconnue dans beaucoup de choses, je n'étais parfois pas d'accord avec certaines prises de position. Mais une chose est sûre, j'ai vraiment beaucoup aimé lire cet essai. C'est plein d'humour, parfois ironique, parfois sarcastique, nous amenant à réfléchir sur notre pratique de la lecture, notre amour du livre et des mots.
September 15, 2022
3.5
Intéressant, mais du mal à suivre où l'auteur nous emmène parfois.
« Un écrivain, dès son livre refermé, se réduit, se simplifie, devient seule chose, et sommaire, quasi morte. Un pantin de bois. La lecture rapproche et redonne vie. Le monde qui ne lit pas est myope, le monde qui lit est loupe. »
« Les gens qui ne lisent pas ignorent l'exaltation que l'on peut ressentir dans une librairie. »
« Quand on doit devenir écrivain, enfant, il y a une boulimie de lecture qui s'apparente à la dévoration amoureuse. »
Intéressant, mais du mal à suivre où l'auteur nous emmène parfois.
« Un écrivain, dès son livre refermé, se réduit, se simplifie, devient seule chose, et sommaire, quasi morte. Un pantin de bois. La lecture rapproche et redonne vie. Le monde qui ne lit pas est myope, le monde qui lit est loupe. »
« Les gens qui ne lisent pas ignorent l'exaltation que l'on peut ressentir dans une librairie. »
« Quand on doit devenir écrivain, enfant, il y a une boulimie de lecture qui s'apparente à la dévoration amoureuse. »
October 2, 2021
Welch passender Titel für mich. Das war auch mein Grund es mitzunehmen. Charles Dantzig beschäftig sich mit so viel Gründen zu lesen, dass es bisweilen schon skurril ist.
Interessant ist das Buch, weil viele Werke aus diversen Richtungen zitiert werden. Mein Satz des Buches: " "Meine Verse haben den Sinn, den man ihnen gibt. ... " Paul Valéry" (S. 18)
Interessant ist das Buch, weil viele Werke aus diversen Richtungen zitiert werden. Mein Satz des Buches: " "Meine Verse haben den Sinn, den man ihnen gibt. ... " Paul Valéry" (S. 18)
August 8, 2025
Très intéressant, cependant j'ai trouvé ce livre élitiste et méprisant envers les lecteurs amateurs...
On y aborde des notions passionnantes qui amènent des axes de réflexion sur l'importance de lire de la littérature.
Ces questions auraient cependant pu être soulevées sans mépriser les autres à mon humble avis
On y aborde des notions passionnantes qui amènent des axes de réflexion sur l'importance de lire de la littérature.
Ces questions auraient cependant pu être soulevées sans mépriser les autres à mon humble avis
March 4, 2021
Grâce à ce livre, je me sens maintenant moins seule...Enfin quelqu'un qui comprend la dangerosité des librairies, lieux de tentation, et qui redonne ces lettres de noblesse à ce merveilleux loisir qu'est la lecture.
March 20, 2021
Charles Dantzig a une belle écriture mais son point de vue sur la littérature est trop étroit. La littérature ne serait qu'une forme. Il a un certain mépris pour le récit. C'est finalement un livre qui m'a rendue très triste.
January 3, 2018
Непогана ідея, але на мою думку, кожен хто читає, знає навіщо це робить та не потребує сторонніх пояснень.
March 21, 2022
Bon, j’ai pas encore fini et c’est un peu érudit pour moi, mais celle-là, elle m’a bien fait rigoler.
https://www.noid.ch/pourquoi-lire/
https://www.noid.ch/pourquoi-lire/
February 20, 2023
Дивна книга, здалось що автор веде розмови з самим собою, говорить на теми що розуміє тільки він. Не хвилюйтеся, тут точно не буде банального перелічення, навіщо читати! Тому вона мені і сподобалась.
March 2, 2023
Pourquoi lire ce livre ridicule?
March 27, 2024
4,5
Un libro donde se afirma que se tendría que pagar un sueldo a los lectores para salvar la literatura debería ser nuestra biblia.
https://liblit.com/charles-dantzig-po...
Un libro donde se afirma que se tendría que pagar un sueldo a los lectores para salvar la literatura debería ser nuestra biblia.
https://liblit.com/charles-dantzig-po...
February 17, 2020
An amazing collection of essays that compel you to rethink and reimagine what you're reading, how you're reading, and most importantly why you're reading. It's a meditation on different writers' style of writing by critiquing how their work was approached and read, accepted during their time; how certain books can become classic and how certain can be best enjoyed during the time of their production.
It's a collection of essays or vignettes, if you may say so, and each 500-word snippet is fully formed thought on how readers read; the position of readers before, during, and after the interaction with the produced work of art. It's questioning the very art of writing and the art of reading through various lenses. It discusses almost all forms of writing and reading. Almost everything you can imagine remotely associated with reading and writing will find a space in this collection.
A must read!
It's a collection of essays or vignettes, if you may say so, and each 500-word snippet is fully formed thought on how readers read; the position of readers before, during, and after the interaction with the produced work of art. It's questioning the very art of writing and the art of reading through various lenses. It discusses almost all forms of writing and reading. Almost everything you can imagine remotely associated with reading and writing will find a space in this collection.
A must read!
Displaying 1 - 30 of 34 reviews