Минуло сорок років після навали орд хана Батия на Русь. Виросло нове покоління людей, котрі не знали життя без монголів. Здається, у Галицькому князівстві усі змирилися із залежністю від правителя причорноморських земель Ногая.
Князь Лев Данилович так і не наважився називати себе королем. Він змушений щоразу відгукуватися на заклики Ногая брати участь у його численних походах на Польщу, Литву, Угорщину. Але водночас князь обережно, щоб не викликати підозри у хана, продовжує відбудовувати міста і приєднувати нові землі. У цьому йому допомагає син Юрій і один з його фаворитів воєвода Гліб.
Ну таке... Ця книга могла б бути класним романом про середньовічну Україну, життя княжої дружини, походи та баталії, але вона вщент заповнена: - пласкими персонажами, позбавленими характеру, у яких поза військової служби немає ніякого життя - "таємницями" та "політичними інтригами", що не викликають інтересу взагалі - епізодами, які підносяться як величезна драма чи переломний момент у історії, але насправді не мають ніякого впливу на сюжет
Нуднувата книжка, але зовсім негативних емоцій не викликає. Дізнався трохи нового про Льва Даниловича, Юрія Львовича та історію Західної України в цілому.