What do you think?
Rate this book
Фелікс Австрія
Станіславів кінця ХІХ – початку ХХ століття. Звичайне місто на кресах «щасливої Австрії», в якому живуть, страждають, нероздільно закохуються, захоплюються наукою і шарлатанськими виступами всесвітньо знаних ілюзіоністів, розважаються на балах і карнавалах, ходять на шпацер і ховають таємниці у різьблених комодах. І на тлі епохи, яка для нащадків щораз більше обростатиме міфами про ідилічне життя, – долі двох жінок, що переплелися так тісно, як стовбури дерев – у нерозривному зв’язку, який не дає ні жити, ні дихати, ні залишитися, ні піти.
«Фелікс Австрія» – другий роман української письменниці, перекладачки та публіцистки Софії Андрухович, який вперше побачив світ 2014 року. Книжка стала справжнім бестселером в Україні.
«Фелікс Австрія» перекладено німецькою, польською, чеською угорською, хорватською, французькою мовами; книжка стала лауреатом багатьох українських та закордонних премій та отримала чимало відзнак та нагород:
2014 — Спеціальна відзнака Форуму видавців у Львові
2014 — ЛітАкцент року
2014 — Книга року BBC
2015 — Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського (Польща – Україна)
2015 — Премія Фонду Лесі та Петра Ковалевих
2016 — Visegrad Eastern Partnership Literary Award (Словаччина, Польща, Чехія, Угорщина)
«Фелікс Австрія» – другий роман української письменниці, перекладачки та публіцистки Софії Андрухович, який вперше побачив світ 2014 року. Книжка стала справжнім бестселером в Україні.
«Фелікс Австрія» перекладено німецькою, польською, чеською угорською, хорватською, французькою мовами; книжка стала лауреатом багатьох українських та закордонних премій та отримала чимало відзнак та нагород:
2014 — Спеціальна відзнака Форуму видавців у Львові
2014 — ЛітАкцент року
2014 — Книга року BBC
2015 — Літературна премія імені Джозефа Конрада-Коженьовського (Польща – Україна)
2015 — Премія Фонду Лесі та Петра Ковалевих
2016 — Visegrad Eastern Partnership Literary Award (Словаччина, Польща, Чехія, Угорщина)
288 pages, Hardcover
First published January 1, 2014
100 people are currently reading
1828 people want to read
About the author
Sofia Andrukhovych
23 books241 followersSee also Софія Андрухович
Sofia Andrukhovych (* 17 November 1982) in Ivano-Frankivsk) is a contemporary Ukrainian writer and translator. She is the daughter of another Ukrainian writer Yuri Andrukhovych.
Sofia Andrukhovych (* 17 November 1982) in Ivano-Frankivsk) is a contemporary Ukrainian writer and translator. She is the daughter of another Ukrainian writer Yuri Andrukhovych.
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 407 reviews
December 28, 2014
20%
книга року. :-( чи то я вже дуже прискіпливим став чи дуже тупим. почитав 20% а розповідь ще й не почалась. описи описи описи ні про що. э дві дівки одна бідна, одна багата і у багатої э чоловік. стефа, аделя та петро. все - я розповів 20% книги. чотири розділи. а нэ, ще було що в них э будинок, він скульптор і на вулиці весь час йде дощ.
але все одно дочитаю. книга року ж блядь.
30%. 6 розділів
о. вже щось починається. одна з тьоток виявляться закомплексована стерва а друга - така собі наче хазяйновита та роботяща, але всі навкруг неї підораси найвищого ґатунку одна вона д'артавнян. а тут ще піп приїхав який колись чи то жарив чи хотів вжарити оцю стефу дартавняна і вона починає психувати, як тупа курва з Троєщини. рибу викинула нащось :-(
шось далі має бути. вже не така посна хна.
46% дитина зявилась. вже цікавіше. а піп виявляэться лопух. нічо там не було. стерва та напартачила
84% нічо так і не закрутилось. піп той валянок. стефа якась примружена. одна стерва аделя всих навкруги кидаэ через прибор. одне радуэ - 16% і всьо
100% хух. дочитав. і закінчення як і вся книга. срав пердів за траву тримався, трава обірвалась срака в гівно замаралась
книга року. :-( чи то я вже дуже прискіпливим став чи дуже тупим. почитав 20% а розповідь ще й не почалась. описи описи описи ні про що. э дві дівки одна бідна, одна багата і у багатої э чоловік. стефа, аделя та петро. все - я розповів 20% книги. чотири розділи. а нэ, ще було що в них э будинок, він скульптор і на вулиці весь час йде дощ.
але все одно дочитаю. книга року ж блядь.
30%. 6 розділів
о. вже щось починається. одна з тьоток виявляться закомплексована стерва а друга - така собі наче хазяйновита та роботяща, але всі навкруг неї підораси найвищого ґатунку одна вона д'артавнян. а тут ще піп приїхав який колись чи то жарив чи хотів вжарити оцю стефу дартавняна і вона починає психувати, як тупа курва з Троєщини. рибу викинула нащось :-(
шось далі має бути. вже не така посна хна.
46% дитина зявилась. вже цікавіше. а піп виявляэться лопух. нічо там не було. стерва та напартачила
84% нічо так і не закрутилось. піп той валянок. стефа якась примружена. одна стерва аделя всих навкруги кидаэ через прибор. одне радуэ - 16% і всьо
100% хух. дочитав. і закінчення як і вся книга. срав пердів за траву тримався, трава обірвалась срака в гівно замаралась
December 3, 2014
кулінарна книга галицьких страв із додаванням історії двох злегка неадекватних жінок та неоковирним закінченням.
October 7, 2014
коштовна мова і атмосфера, у яку приємно поринати
це з тих книжок, що тривають ніч або декілька смачних годин
сподобався психологізм і неплаский образ головної героїні. чоловік таку б книжку не написав, особливо так точно про те, чого вміємо собі понадумувати і які ці фантазії можуть мати реальні наслідки
це з тих книжок, що тривають ніч або декілька смачних годин
сподобався психологізм і неплаский образ головної героїні. чоловік таку б книжку не написав, особливо так точно про те, чого вміємо собі понадумувати і які ці фантазії можуть мати реальні наслідки
February 5, 2023
Перечитувала роман і дистанція у 8 років між двома прочитаннями — відчутна. Тоді мені здавалося, що дружба між героїнями міцна й вони змагаються за увагу / прихильність / ложе Петра, що імперію зображено не ідеалізовано, а ще, що у книжці є буквально рецепти. Таке відчуття, що той же текст читало дві різні людини.
Роман про співзалежні, мазохістичні стосунки двох одноліток, подруг, а може сестер, панночки та її служниці, двох позбавлених материнського виховання осіб, двох артисток, які відіграють свої ролі. Історію нам оповідає Стефа, ми читаємо її щоденник або й слухаємо сповідь, тому всі події та слова вивернуті так, як цього би хотілося Стефі. Стефа, як і Аделя — маніпуляторка. Вона обирає позицію жертви, постійно відчуває провину, не може покинути дім Аґнерів через якийсь примарний (вигаданий) обовʼязок: «Стефцю, тобі буде важко, але дослухайся до мене: ти мусиш Аделі служити...» Навіть якщо це означає забути про власне життя». Але не лише у Стефи рильце в пушку — кожен із персонажів грає у якусь власну гру — і Аделя з її змінами настрою, і Петро, і замкнений у тілі та своїй ролі Йосиф, і нінащо не здала їмость Іванка, й ілюзіоність Торн з постійними переміщеннями і втечами, і малолітній злочинець Фелікс.
Про що ми читаємо, коли читаємо «Фелікс Австрія» Софії Андрухович?
Передовсім у тексті йдеться про історичну епоху — межу ХІХ і ХХ століть у Австро-Угорській імперії. Перед нами міфологічний час і міфологізований простір — адже йдеться не про всю імперію, а про конкретне містечко, провінцію, яку артикулюють як центр — Станіславів (а нині — Івано-Франківськ). Воно далеко від столиці, але водночас саме сюди стікається життя, сюди з гір спускаються торговці та ті, хто шукають кращого життя.
У цьому містечку закохуються, захоплюються, мріють та страждають герої роману Софії Андрухович. Спогади оповідачки Стефи відносять читачів за місто лише двічі — коли нам оповідають історію роду Анґера-миловара та його сина Анґера-лікаря, а також під час спогаду про літні канікули — виїзд на курорт до пані Зузи.
Замилування періодом Австро-Угорської імперії — щось закономірне, адже у 90-х на цьому виростає літературне явище «Станіславського феномен», за цією імперією ностальгують герої Юрія Андруховича з «Рекреацій», у її системі функціонують «непрОсті» Тараса Прохаська. У романі «Фелікс Австія» все красиве і привабливе, апетитне і мульткультурне, поруч існують українці, поляки, німці, євреї — і всі в гармонії. Звісно, світ роману утопічний, бо він про міф, це фантазія про той період, а не історичний факт, це флер belle epoque, а не літописний фактаж.
Події роману відбуваються у змодельованому Станіславові, у місті складеному по крупинках з фактів й вигадок, припущень і відреставнованих в уяві фасадів, у місті вигаданому — Станіславова на карті давно немає, на його місці Івано-Франківськ зі своєю топонімкою і правилами: у його дворах не варять мармуляду, а у домах не палять гасові лямпи, мов на вулицях цього міста менше, а дорога до Відня здається далекою. Важливо розділяти Станіславів та Івано-Франківськ, важливо зберігати в межах Івано-Франківська ознаки Станіславова, важливо відчувати тяглість традиції, адже вона може слугувати добрим фундаментом. Мислити сучасний Івано-Франківськ колись європейським містом значно приємніше, ніж нещовдавно радянським.
Події роману відбуваються на тлі певної історичної епохи — поруч з вигаданими героями є цілком реальні події та персонажі: — «мармулядова пожежа» 1868 року (від якої помирають мами Аделі та Стефи), — повінь у липні 1900 (яка принесла так багато води з обох Бистриць, що просто на вулицях, як здавалося Стефі, можна ловити линів), — 700-річний ювілей Франца Йосифа (державне свято до якого готувалося усе місто), — на Липовій у той час справді жив митрополит Андрей Шептицький (такий важливий для священника Йосифа Рідного), — згадка про посаг принцеси Ґізели, який розігрували щороку навесні (Петро іронізував над Стефкою про те, що вона на нього претендує, але вона й справді могла би його отримати оскільки відповідала всім формальним вимогам — народилася у Станіславові, була бідною, працьовитою та добропорядною).
Найважливіше — це цілком достовірна атмосфера, яку відображають страви і деталі побуту, гардероб і звички, правила впорядкування життя.
На вітрі погойдується напис «Felix Austia» (тобто «Щаслива Австрія»), за яким названо роман.
Як ми розуміємо цю назву? Це фраґмент із гасла «Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби», йдеться про династійні шлюби та про важливість постаті монарха для цього регіону.
Це фіксація ідеального, «щасливого» світу, який у передчутті завершення епохи: здавалося би катастрофи залишилися у минулому, а «марбулядова пожежа» — чи не найбільше горе, яке могло спіткати місто. Однак на порозі — Перша світова війна.
У домі Петра-Аделі-Стефи усе також відносно «щасливо» (хоча стосунки між персонажами не назвеш ідеальними) — інтерʼєр і меню, система звичок і правил, зʼявляється дитина (хлопчик Фелікс, тобто «щасливий»), навколо якої закручується життя, однак попереду своя, локальна катастрофа — Стефа збирається залишити дім.
Роман фіксує найвищий, піковий момент «щастя» одного дому та цілої імперії.
Події роману розгортаються здебільшого у домі доктора Анґера на вулиці Липовій (сьогодні — Шевченка), по ній на велосипеді їде у різних справах Стефа, нею прогулюються Аделя й Петро, тут же резиденція Шептицького, словом, все життя — у центрі.
Котрий із будинків належав героям? Сьогодні це складно уявити — за 120 років місто змінилося. Поруч із камʼяницями — польський конструктивізм, відновлені фасади і скляні новобудови, змінилися вивіски й постали мурали, менше лип й більше автомобілів, а для сучасної Стефи постелили окрему велосипедну доріжку. Але за окремими фраґментами ми впізнаємо місто з роману «Фелікс Австрія».
«Ось триповерхова кам'яниця, довгу галерею якої головами підтримують скулені химери — у них вишкірені обличчя, навислі над ротами гачкуваті носи й загострені вуха, вони наче сидять навпочіпки на краю урвища, притиснувши рукою коліно до грудей».
«Станиславів не порівняєш ні з мурашником, ні з вуликом, ні з павутиною. У комах усе впорядковано і чітко, усе має власну причину і наслідок. У цьому місті теж є причини й наслідки, тільки вони так глибоко сплутані в хаотичний клубок випадковостей, що несила дошукатися тут жодної логіки».
Роман про співзалежні, мазохістичні стосунки двох одноліток, подруг, а може сестер, панночки та її служниці, двох позбавлених материнського виховання осіб, двох артисток, які відіграють свої ролі. Історію нам оповідає Стефа, ми читаємо її щоденник або й слухаємо сповідь, тому всі події та слова вивернуті так, як цього би хотілося Стефі. Стефа, як і Аделя — маніпуляторка. Вона обирає позицію жертви, постійно відчуває провину, не може покинути дім Аґнерів через якийсь примарний (вигаданий) обовʼязок: «Стефцю, тобі буде важко, але дослухайся до мене: ти мусиш Аделі служити...» Навіть якщо це означає забути про власне життя». Але не лише у Стефи рильце в пушку — кожен із персонажів грає у якусь власну гру — і Аделя з її змінами настрою, і Петро, і замкнений у тілі та своїй ролі Йосиф, і нінащо не здала їмость Іванка, й ілюзіоність Торн з постійними переміщеннями і втечами, і малолітній злочинець Фелікс.
Про що ми читаємо, коли читаємо «Фелікс Австрія» Софії Андрухович?
Передовсім у тексті йдеться про історичну епоху — межу ХІХ і ХХ століть у Австро-Угорській імперії. Перед нами міфологічний час і міфологізований простір — адже йдеться не про всю імперію, а про конкретне містечко, провінцію, яку артикулюють як центр — Станіславів (а нині — Івано-Франківськ). Воно далеко від столиці, але водночас саме сюди стікається життя, сюди з гір спускаються торговці та ті, хто шукають кращого життя.
У цьому містечку закохуються, захоплюються, мріють та страждають герої роману Софії Андрухович. Спогади оповідачки Стефи відносять читачів за місто лише двічі — коли нам оповідають історію роду Анґера-миловара та його сина Анґера-лікаря, а також під час спогаду про літні канікули — виїзд на курорт до пані Зузи.
Замилування періодом Австро-Угорської імперії — щось закономірне, адже у 90-х на цьому виростає літературне явище «Станіславського феномен», за цією імперією ностальгують герої Юрія Андруховича з «Рекреацій», у її системі функціонують «непрОсті» Тараса Прохаська. У романі «Фелікс Австія» все красиве і привабливе, апетитне і мульткультурне, поруч існують українці, поляки, німці, євреї — і всі в гармонії. Звісно, світ роману утопічний, бо він про міф, це фантазія про той період, а не історичний факт, це флер belle epoque, а не літописний фактаж.
Події роману відбуваються у змодельованому Станіславові, у місті складеному по крупинках з фактів й вигадок, припущень і відреставнованих в уяві фасадів, у місті вигаданому — Станіславова на карті давно немає, на його місці Івано-Франківськ зі своєю топонімкою і правилами: у його дворах не варять мармуляду, а у домах не палять гасові лямпи, мов на вулицях цього міста менше, а дорога до Відня здається далекою. Важливо розділяти Станіславів та Івано-Франківськ, важливо зберігати в межах Івано-Франківська ознаки Станіславова, важливо відчувати тяглість традиції, адже вона може слугувати добрим фундаментом. Мислити сучасний Івано-Франківськ колись європейським містом значно приємніше, ніж нещовдавно радянським.
Події роману відбуваються на тлі певної історичної епохи — поруч з вигаданими героями є цілком реальні події та персонажі: — «мармулядова пожежа» 1868 року (від якої помирають мами Аделі та Стефи), — повінь у липні 1900 (яка принесла так багато води з обох Бистриць, що просто на вулицях, як здавалося Стефі, можна ловити линів), — 700-річний ювілей Франца Йосифа (державне свято до якого готувалося усе місто), — на Липовій у той час справді жив митрополит Андрей Шептицький (такий важливий для священника Йосифа Рідного), — згадка про посаг принцеси Ґізели, який розігрували щороку навесні (Петро іронізував над Стефкою про те, що вона на нього претендує, але вона й справді могла би його отримати оскільки відповідала всім формальним вимогам — народилася у Станіславові, була бідною, працьовитою та добропорядною).
Найважливіше — це цілком достовірна атмосфера, яку відображають страви і деталі побуту, гардероб і звички, правила впорядкування життя.
На вітрі погойдується напис «Felix Austia» (тобто «Щаслива Австрія»), за яким названо роман.
Як ми розуміємо цю назву? Це фраґмент із гасла «Нехай воюють інші, а ти, щаслива Австріє, укладай шлюби», йдеться про династійні шлюби та про важливість постаті монарха для цього регіону.
Це фіксація ідеального, «щасливого» світу, який у передчутті завершення епохи: здавалося би катастрофи залишилися у минулому, а «марбулядова пожежа» — чи не найбільше горе, яке могло спіткати місто. Однак на порозі — Перша світова війна.
У домі Петра-Аделі-Стефи усе також відносно «щасливо» (хоча стосунки між персонажами не назвеш ідеальними) — інтерʼєр і меню, система звичок і правил, зʼявляється дитина (хлопчик Фелікс, тобто «щасливий»), навколо якої закручується життя, однак попереду своя, локальна катастрофа — Стефа збирається залишити дім.
Роман фіксує найвищий, піковий момент «щастя» одного дому та цілої імперії.
Події роману розгортаються здебільшого у домі доктора Анґера на вулиці Липовій (сьогодні — Шевченка), по ній на велосипеді їде у різних справах Стефа, нею прогулюються Аделя й Петро, тут же резиденція Шептицького, словом, все життя — у центрі.
Котрий із будинків належав героям? Сьогодні це складно уявити — за 120 років місто змінилося. Поруч із камʼяницями — польський конструктивізм, відновлені фасади і скляні новобудови, змінилися вивіски й постали мурали, менше лип й більше автомобілів, а для сучасної Стефи постелили окрему велосипедну доріжку. Але за окремими фраґментами ми впізнаємо місто з роману «Фелікс Австрія».
«Ось триповерхова кам'яниця, довгу галерею якої головами підтримують скулені химери — у них вишкірені обличчя, навислі над ротами гачкуваті носи й загострені вуха, вони наче сидять навпочіпки на краю урвища, притиснувши рукою коліно до грудей».
«Станиславів не порівняєш ні з мурашником, ні з вуликом, ні з павутиною. У комах усе впорядковано і чітко, усе має власну причину і наслідок. У цьому місті теж є причини й наслідки, тільки вони так глибоко сплутані в хаотичний клубок випадковостей, що несила дошукатися тут жодної логіки».
April 22, 2020
Мій улюблений персонаж цієї книжки - ноцник.
January 30, 2020
Зараз я буду безжальною (чи то день такий видався і завершення твору припало саме на нього), бо як читач, який всі 279 сторінок очікував появи відповіді на одне єдине питання: Для чого це все написане? - так її і не отримав, залігши на дно свого книжкового егоїзму і міцно вхопившись за залишки хоч чогось смислозавершуючого, повертається у реальність, яка розбиває на друзки всі ефемерні надії. Розчарування від того, що нічого не сталось. А мало б - хоча б щось малюсіньке, крихітне, але народитись як всі ті чудові описи наїдок, що тамуються в галицькій печі Стефки, а потім як результат тануть на язиках Аделі і Петра. Щось, щоб дало твору насичений смак тих перемелених кавових зерен, які заливаються окропом і віддають весь свій аромат шлункам розпашілих очікувачів. Бо в результаті, мій категорично налаштований нюх залишився із розповіддю у глухій ситуації - обіцяли пригостити, а натомість - дали лише понюхати.
December 9, 2025
Das ukrainische Iwano-Frankiwsk hieß zu Zeiten der k. und k.-Monarchie noch Stanislau bzw. Stanilawiw bzw. Stanislałów bzw. סטאַניסלאַוו. Die Anzahl der Namen lässt die Vielfalt der Kulturen erahnen, die einst diese Stadt bewohnten. Der Roman ist ein Abgesang auf dieses Gemisch, das trotz aller Gegensätze zwischen deutschen Beamten, polnischen Adligen, jiddischen Kleinhändlern und Handwerkern und der breiten ukrainische (oder ruthenischen, wie man damals sagte) Bevölkerung friedlich zusammen lebte. Im Zentrum stehen das ukrainische Hausmädchen Stefanija und ihre „Herrin“ und zugleich Jugendfreundin, die deutschstämmigen Adelja. Ihre Beziehung schlingert zwischen Freundschaft und Knechtschaft, Abhängigkeit und Übergriff. Mit Adeljas Ehemann Petro, einem ukrainische Skulpteur und dem orthodoxen (griechisch-katholischen?) Popen Josyf entspinnt sich ein fragiles Vieleck echter und zur Schau getragener Gefühle. Das ganze eskaliert, als die Familie einen verwahrlosten Zirkusjungen unklarer Abstammung aufnimmt.
Ich habe mich in diesem Buch ausnehmend wohl gefühlt und trauere mit der Autorin dem damaligen Multi-Kulti nach. In Zeiten in denen viele Staaten wieder ihre (vermeintlichen) nationalen Eigenheiten betonen und auf Abgrenzung setzen, ist diese versöhnliche, wenn auch nicht konfliktfreie, Erzählung ein Hinweis, dass es auch anders geht und schon ging.
Ich habe mich in diesem Buch ausnehmend wohl gefühlt und trauere mit der Autorin dem damaligen Multi-Kulti nach. In Zeiten in denen viele Staaten wieder ihre (vermeintlichen) nationalen Eigenheiten betonen und auf Abgrenzung setzen, ist diese versöhnliche, wenn auch nicht konfliktfreie, Erzählung ein Hinweis, dass es auch anders geht und schon ging.
February 7, 2020
Вже той факт, що почала я читати цю тонесеньку книжку десь у середині вересня, а закінчила тільки вчора, може якось натякнути, чи сподобалась вона мені. Спойлер – звісно, ні.
Я починала її, починала, починала… І знов починала, починала. Кожного разу під рукою паралельно знаходилося щось чи то цікавіше, чи то емоційніше, а через пару тижнів мені доводилося починати з самого початку, бо що там коїлося на попередніх 50-60-70-90 сторінках, я геть не пам’ятала. Бо там коїлося приблизно нічого. Побут, кухня, нічні горщики та особливості їх винесення, нотатки метеоролога-аматора, знов кухня, а тепер давайте подивимося на план міста Станіславува за часів бабці Австрії, і ще трішки кухні, а горщик вилити не забули? а вечерю зготувати? а оно бачили – новий будинок буде?
Приблизно за таким от планом тягнеться й тягнеться розповідь аж до третини роману. Десь на полях цього альманаху із галицької кухні з присмаком нічних горщиків вимальовуються абриси головних героїнь – чорноробочої русинки Стефанії та аристократичної блідої немічі Аделі. Обидві вони нєрвічєскіє та прибацані, але Аделя вже встигла відхопити завидну пару – відомого та вострєбованого скульптора, що, до речі, взагалі-то геть їй не допомогло у плані життя без істерик, а Стефа задовольняється тим, що служить їм. Бо служити – то є щастя, і взагалі без неї «Аделя навіть жопку собі не підітре, як вона дістала мене, тварюка неблагодарна заносчива, люблю її, німагу». У проміжках інколи виринає з кладовищ скульптор Петро, що не іси риби, та з’являється священник із лікарським бекграундом, жонатий на вічно голодній істоті, яка не здатна навіть посуд у хаті помити.
Баби істерять, чоловіки будують, альманах поповнюється все новими й новими стравами, книжка дішла до середини, коли нарешті щось трапляється – до цього пристанку шизоїдних розладів на будь-який смак прибивається циркове злодюжкувате дитя із генетичною хворобою кісток та фотографічною пам’яттю. Ви гадаєте, що після цього у романі щось починає кудись рухатися? А хрєна-с-два!
Сюжет продовжує тупцювати від горщика до кухні, баби продовжують істерити, чоловіки мужньо тримають марку мовчки продовжувати робити щось важливе.
На останніх п’яти сторінках Стефа раптово зазнає катарсісу, порівнюваного із тим, який отримав герой анекдоту про «celibate» та «celebrate», бо, оказується, все життя жила під знаком того, що недочула, що їй насправді сказав на смертному одрі її опікун, але все рівно запізно, бо всі тупо гинуть у пожежі, яку влаштувала друга істеричка – Аделя.
І книжка закінчилася.
За тиждень у прокаті стартує стрічка «Віддана», яка екранізує всі ці страви та горщики на широкому екрані. Спитайте в мене, чи хочу я йти до кінотеатру?
Я починала її, починала, починала… І знов починала, починала. Кожного разу під рукою паралельно знаходилося щось чи то цікавіше, чи то емоційніше, а через пару тижнів мені доводилося починати з самого початку, бо що там коїлося на попередніх 50-60-70-90 сторінках, я геть не пам’ятала. Бо там коїлося приблизно нічого. Побут, кухня, нічні горщики та особливості їх винесення, нотатки метеоролога-аматора, знов кухня, а тепер давайте подивимося на план міста Станіславува за часів бабці Австрії, і ще трішки кухні, а горщик вилити не забули? а вечерю зготувати? а оно бачили – новий будинок буде?
Приблизно за таким от планом тягнеться й тягнеться розповідь аж до третини роману. Десь на полях цього альманаху із галицької кухні з присмаком нічних горщиків вимальовуються абриси головних героїнь – чорноробочої русинки Стефанії та аристократичної блідої немічі Аделі. Обидві вони нєрвічєскіє та прибацані, але Аделя вже встигла відхопити завидну пару – відомого та вострєбованого скульптора, що, до речі, взагалі-то геть їй не допомогло у плані життя без істерик, а Стефа задовольняється тим, що служить їм. Бо служити – то є щастя, і взагалі без неї «Аделя навіть жопку собі не підітре, як вона дістала мене, тварюка неблагодарна заносчива, люблю її, німагу». У проміжках інколи виринає з кладовищ скульптор Петро, що не іси риби, та з’являється священник із лікарським бекграундом, жонатий на вічно голодній істоті, яка не здатна навіть посуд у хаті помити.
Баби істерять, чоловіки будують, альманах поповнюється все новими й новими стравами, книжка дішла до середини, коли нарешті щось трапляється – до цього пристанку шизоїдних розладів на будь-який смак прибивається циркове злодюжкувате дитя із генетичною хворобою кісток та фотографічною пам’яттю. Ви гадаєте, що після цього у романі щось починає кудись рухатися? А хрєна-с-два!
Сюжет продовжує тупцювати від горщика до кухні, баби продовжують істерити, чоловіки мужньо тримають марку мовчки продовжувати робити щось важливе.
На останніх п’яти сторінках Стефа раптово зазнає катарсісу, порівнюваного із тим, який отримав герой анекдоту про «celibate» та «celebrate», бо, оказується, все життя жила під знаком того, що недочула, що їй насправді сказав на смертному одрі її опікун, але все рівно запізно, бо всі тупо гинуть у пожежі, яку влаштувала друга істеричка – Аделя.
І книжка закінчилася.
За тиждень у прокаті стартує стрічка «Віддана», яка екранізує всі ці страви та горщики на широкому екрані. Спитайте в мене, чи хочу я йти до кінотеатру?
January 7, 2019
Я очень редко читаю украинскую литературу, тем более современную. Поэтому очень благодарна коллеге, которая посоветовала мне эту книгу.
Она офигенная.
Персонажи, язык, погружение читателя во время и атмосферу, да и сам сюжет. Я, если честно, до сих пор в шоке после прочтения. Очень впечатлило, как детали сюжета обыгрываются, складываясь постепенно в единую картину, гениальный foreshadowing, незабываемый финал.
В общем, рекомендую к прочтению всем.
Она офигенная.
Персонажи, язык, погружение читателя во время и атмосферу, да и сам сюжет. Я, если честно, до сих пор в шоке после прочтения. Очень впечатлило, как детали сюжета обыгрываются, складываясь постепенно в единую картину, гениальный foreshadowing, незабываемый финал.
В общем, рекомендую к прочтению всем.
May 20, 2016
Якби цю книгу треба було описати одним словом, я б написала - густа. Густа, як борщ, як кисіль, як залишки від компоту зі свіжих фруктів на дні каструлі, як застигла в погребі сметана, як згущене молоко... Густа на слова й на образи, на почуття й відчуття, на думки й емоції, на будинки, на каміння, на рослини, на дощ і сонце, на страви, на одяг, на людей... А ще - гірка й солодка, солона й кисла, як саме життя...
Я вже не раз говорила, що не люблю читати розкручені й розхвалені книги, бо не можу ставитися до них об'єктивно: так і вилазить якась чужа думка чи позичене враження, з якими мені зазвичай хочеться сперечатися. З цією книгою так не було. Чи то я витримала достатню паузу між читанням відгуків і самого роману, чи то ті чужі враження, яких було в певний час забагато, так змішалися докупи, що погубилися один в одному, але сприймала "Фелікс Австрію" незамиленим поглядом. І можу з упевненістю сказати: книга мене захопила, поглинула, занурила у свій світ так, як це не часто (на жаль) останнім часом трапляється.
Власне, написане Софією Андрухович чимось нагадало мені славнозвісні "потоки свідомості", щоправда, щедро розбавлені подіями, котрі утримують увагу читача. Але оте нанизування думок й емоцій героїні-оповідача мені надзвичайно зімпонувало: я люблю бачити світ очима оповідача, дивитися на людей його поглядом, чути те, що чує героїня, й відчувати те ж, що й вона... Часом намагалася роздивитися дівчину очима Аделі, Петра, Йосипа, просто випадкового перехожого і часом мені це вдавалося. Авторка так вправно гралася текстом, що мимохіть заохочувала до гри й мене, і я цим користувалася, чого б і ні?)))
Сподобався мені відкритий фінал. Принаймні, я його сприйняла відкритим - дуже вже не хочеться трагічного кінця, й Софія Андрухович надає можливість отримати те, чого хоче кожен читач.
Не сподобався заголовок. Чому - не скажу однозначно, але ніяк не допетраю, до чого там щаслива Австрія? Може, хтось пояснить, буду вдячна))
Я вже не раз говорила, що не люблю читати розкручені й розхвалені книги, бо не можу ставитися до них об'єктивно: так і вилазить якась чужа думка чи позичене враження, з якими мені зазвичай хочеться сперечатися. З цією книгою так не було. Чи то я витримала достатню паузу між читанням відгуків і самого роману, чи то ті чужі враження, яких було в певний час забагато, так змішалися докупи, що погубилися один в одному, але сприймала "Фелікс Австрію" незамиленим поглядом. І можу з упевненістю сказати: книга мене захопила, поглинула, занурила у свій світ так, як це не часто (на жаль) останнім часом трапляється.
Власне, написане Софією Андрухович чимось нагадало мені славнозвісні "потоки свідомості", щоправда, щедро розбавлені подіями, котрі утримують увагу читача. Але оте нанизування думок й емоцій героїні-оповідача мені надзвичайно зімпонувало: я люблю бачити світ очима оповідача, дивитися на людей його поглядом, чути те, що чує героїня, й відчувати те ж, що й вона... Часом намагалася роздивитися дівчину очима Аделі, Петра, Йосипа, просто випадкового перехожого і часом мені це вдавалося. Авторка так вправно гралася текстом, що мимохіть заохочувала до гри й мене, і я цим користувалася, чого б і ні?)))
Сподобався мені відкритий фінал. Принаймні, я його сприйняла відкритим - дуже вже не хочеться трагічного кінця, й Софія Андрухович надає можливість отримати те, чого хоче кожен читач.
Не сподобався заголовок. Чому - не скажу однозначно, але ніяк не допетраю, до чого там щаслива Австрія? Може, хтось пояснить, буду вдячна))
November 15, 2019
Дочитала вчора "Фелікс Австрію" Софії Андрухович і оце досі не можу відійти.
#AV_рецензія
Цю книжку навряд чи можна полюбити. Комусь вона здасться нудною, комусь гострою і болючою, але написана вона бездоганною мовою, має багате густе історичне тло і певний сюжет, що саме по собі плюс як для сучукрліту. Втім, ніщо сучукрлітівське "Австрії" не чужде, тож тут і валяння в сечі, і вбивання риби на чотири сторінки, і інші милі серцю українських літераторів огидності, але без перегинів.
Втім, не через те у мене дуже дивні відчуття. Я наче одночасно подивилася і хроніку Станіславова 1900 року, і своє життя. Хоча ми з головною героїнею - Стефанією Чорненько - геть різні і виросли за різних умов, але об'єднує нас отой пошук правди, від якого одночасно і страждаєш, і якого жадаєш. Тож обережно. Ця книга дряпає душу. Іноді краще жити у вигаданій історії, ніж коли докопуєшся до правди.
Я б навіть не хотіла говорити тут про іншу головну героїню, Аделю, бо насправді вона взагалі неважлива. Це не історія "двох жінок, що сплелися стовбурами". Це історія про повне знищення ілюзії, в якій жила Стефа, що прагнула любові й визнання. Ця історія саме про те. Тобі усе здавалося. Ти усе вигадала, дурненька. Ти хотіла, щоб тебе любили, а любили завжди когось іншого.
Тож ця книга - це цілковите заглиблення у діжку з історією, і вона здається тобі чарівною і смачною, і неможливо відірватися, але насправді цю книгу п'єш, як отруту, і розуміючи це, не можеш зупинитися. Тож я не знаю, як її оцінювати. Я б зробила інший фінал.
#AV_рецензія
Цю книжку навряд чи можна полюбити. Комусь вона здасться нудною, комусь гострою і болючою, але написана вона бездоганною мовою, має багате густе історичне тло і певний сюжет, що саме по собі плюс як для сучукрліту. Втім, ніщо сучукрлітівське "Австрії" не чужде, тож тут і валяння в сечі, і вбивання риби на чотири сторінки, і інші милі серцю українських літераторів огидності, але без перегинів.
Втім, не через те у мене дуже дивні відчуття. Я наче одночасно подивилася і хроніку Станіславова 1900 року, і своє життя. Хоча ми з головною героїнею - Стефанією Чорненько - геть різні і виросли за різних умов, але об'єднує нас отой пошук правди, від якого одночасно і страждаєш, і якого жадаєш. Тож обережно. Ця книга дряпає душу. Іноді краще жити у вигаданій історії, ніж коли докопуєшся до правди.
Я б навіть не хотіла говорити тут про іншу головну героїню, Аделю, бо насправді вона взагалі неважлива. Це не історія "двох жінок, що сплелися стовбурами". Це історія про повне знищення ілюзії, в якій жила Стефа, що прагнула любові й визнання. Ця історія саме про те. Тобі усе здавалося. Ти усе вигадала, дурненька. Ти хотіла, щоб тебе любили, а любили завжди когось іншого.
Тож ця книга - це цілковите заглиблення у діжку з історією, і вона здається тобі чарівною і смачною, і неможливо відірватися, але насправді цю книгу п'єш, як отруту, і розуміючи це, не можеш зупинитися. Тож я не знаю, як її оцінювати. Я б зробила інший фінал.
Read
December 6, 2016Мені сподобалося, приємна книжка. Трохи більше для жіночої аудиторії, думаю. Найбільше мене цікавило... я вже писала, що Софія на презентації несподівано назвала в якості поживи для натхнення Ішігуро Кадзуо, котрого я саме перед тим для себе відкрила і ковтала просто пачками. Звичайно, це привернуло мою увагу!!! Мені було цікаво, який саме відбиток Ішігуро наклав на цей роман. Всі говорили про майстерну історичну реконструкцію, але я іншу спільну рису знайшла. В текстах Ішігуро Кадзуо рушієм сюжету постійно служить якась сліпа пляма, герой бачить світ крізь призму, в якій є гандж. І читач починає це розуміти лише трішки раніше за самого героя-оповідача. При тому, все начебто прозоро і на поверхні, але герой говорить так переконливо, що ти готовий обманутися разом із ним. До певного моменту. Так в "Не відпускай мене" героїня вмудряється не помічати власного кохання, аж поки їй про це не кажуть в лоб. В "Залишку дня" герой-дворецький не бачить нацистських ідей господаря, а ще він настільки одержимий ідеєю бути істинним дворецьким, незворушним таким, що вбиває в собі емоцію, і не помічає, яких насправді це доставляє проблем усім навколо. У "Невтішних", котру я щойно почала, теж герой нібито в новому для себе місті, а потім, як на фотоплівці, проявляються якісь спогади - і ось уже незнайомка виявляється його жінкою і хлопчик - його дитиною. Така ж сліпа пляма Стефанії і в основі сюжету"Фелікс Австрія", і найцікавіше стає саме тоді, коли ти починаєш розуміти: її бачення подій аж надто суб"єктивне і аж надто далеке від того, що бачать інші і що діється насправді. А ще - ідея досконалого служіння іншій людині, і як чеснота, і як гандж, про це також в Ішігуро Кадзуо можна багато знайти.
June 28, 2020
Моя перша книга укр автора за довгий час.
Мені сподобалась власне розповідь - гарна проза і тому читати - одне задоволення.
Для мене історичне минуле України - це кріпацтво, усім погано, котрась з держав нас гнітить, все жалхиво (це все що чуєш на уроках історії, а класно було тільки за часів Ярослава Мудрого). Тут показана інакша сторона історії, яка відбувалась на території західної України, коли вона входила до складу Австро-Угорської імперії.
Загалом - ось цей факт, що в Україні в минулому могли жити красиво, весело і взагалі, що про це хтось написав, мене дуже порадував.
Особливий плюсик за ерош пішту і інші діалектні слова, які я впізнавала 😀 але більшість (ті що не угорські 😂) не впізнавала, насправді))
А тепер про сам сюжет. Тут його по суті і нема 😀 живуть дві панянки, одна їй прислужує, інша веде себе як стерво, а не вміє за собою ноцник винести (але в цьому нічого дивного, звичайні стосунки прислуги і панянки). Є ще декілька зав‘язаних ліній, які не так вже й зав‘язуються. І все рівно кінцівка залишилась відкритою - мені було б спокійніше знати, що у Стефи все буде добре)
Але мені це взагалі не заважало насолодитись історією. Навпаки, здається, тут уся суть не в сюжеті. А в тому, що тобі подобається читати як Стефа їде за рибою або як заплатіє коси Аделі. От це красиво. І це було в Україні. Ну класно ж 🙂
Мені сподобалась власне розповідь - гарна проза і тому читати - одне задоволення.
Для мене історичне минуле України - це кріпацтво, усім погано, котрась з держав нас гнітить, все жалхиво (це все що чуєш на уроках історії, а класно було тільки за часів Ярослава Мудрого). Тут показана інакша сторона історії, яка відбувалась на території західної України, коли вона входила до складу Австро-Угорської імперії.
Загалом - ось цей факт, що в Україні в минулому могли жити красиво, весело і взагалі, що про це хтось написав, мене дуже порадував.
Особливий плюсик за ерош пішту і інші діалектні слова, які я впізнавала 😀 але більшість (ті що не угорські 😂) не впізнавала, насправді))
А тепер про сам сюжет. Тут його по суті і нема 😀 живуть дві панянки, одна їй прислужує, інша веде себе як стерво, а не вміє за собою ноцник винести (але в цьому нічого дивного, звичайні стосунки прислуги і панянки). Є ще декілька зав‘язаних ліній, які не так вже й зав‘язуються. І все рівно кінцівка залишилась відкритою - мені було б спокійніше знати, що у Стефи все буде добре)
Але мені це взагалі не заважало насолодитись історією. Навпаки, здається, тут уся суть не в сюжеті. А в тому, що тобі подобається читати як Стефа їде за рибою або як заплатіє коси Аделі. От це красиво. І це було в Україні. Ну класно ж 🙂
June 19, 2022
The story of the unhealthy codependent relationship of two women, one of whom is the orphan of poor Ukrainians and the other one is a wealthy daughter of a German doctor, both raised by him after all other parents died in a fire (Ukrainians were Germans' servants). All taking place in Stanisławów (now Ivano-Frankivsk), when this part of Ukraine was absorbed into the Austrian empire after the partition of Rzeczpospolita. And it’s the start of the 20th century.
This novel is full of symbolism. The most important events that frame Stephania’s life are fires. The society is peaceful but still there are cracks seen, Stephania is a foreigner in her own land. Austria-Hungary seems solid but we know what’s coming. Europe will be reshaped in the fire.
Also this book is about perceptions and the listener/reader's manipulation through the limited point of view of the narrator, an interesting device, because our Stefa is a liar. She reminded me Lucy Snowe with her distortion of the events and even not telling the reader the whole truth. And it's a neat literary device, but we maybe needed a few scenes that make reader doubt her reliableness as a narrator. If there were such scenes, I think I missed them in my boredom.
All well and good but I really disliked the labored prose, similes that stuck out like a sore thumb. There was no flow to this story. I think Andrukhovych was going for stagnation before the world altering events. But execution fell flat, the relationships, Stefa’s inner monologues, building up to the tragedy, nothing worked. Nice try but unfortunately a forgettable result.
This novel is full of symbolism. The most important events that frame Stephania’s life are fires. The society is peaceful but still there are cracks seen, Stephania is a foreigner in her own land. Austria-Hungary seems solid but we know what’s coming. Europe will be reshaped in the fire.
Also this book is about perceptions and the listener/reader's manipulation through the limited point of view of the narrator, an interesting device, because our Stefa is a liar. She reminded me Lucy Snowe with her distortion of the events and even not telling the reader the whole truth. And it's a neat literary device, but we maybe needed a few scenes that make reader doubt her reliableness as a narrator. If there were such scenes, I think I missed them in my boredom.
All well and good but I really disliked the labored prose, similes that stuck out like a sore thumb. There was no flow to this story. I think Andrukhovych was going for stagnation before the world altering events. But execution fell flat, the relationships, Stefa’s inner monologues, building up to the tragedy, nothing worked. Nice try but unfortunately a forgettable result.
October 6, 2025
Stanislau, das heutige Iwano-Frankiwsk, im Jahr 1900, politisch ein Teil der Habsburgermonarchie, heute in der Ukraine gelegen, ist Handlungsort dieses Buches, eines Geflechts aus Stimmen, Spiegelungen und brüchigen Erzählungen, das weit über eine lineare Handlung hinausgeht. Schon der Titel deutet an, worum es im Kern geht: das Papier als Material, das festhält und zugleich vergehen kann, das beschreibbar, überschreibbar, zerreißbar ist. Der „Papierjunge“ wird damit zur Figur der Fragilität, zur Metapher für ein Dasein, das nur in Geschichten existiert – und das jederzeit auseinanderfallen könnte. Identität und Illusion sind die beiden großen Themen, die sich durch die Geschichte ziehen.
Die Symbolik des Romans entfaltet sich auf mehreren Ebenen. Papier steht nicht nur für Schrift und Erinnerung, sondern auch für die Künstlichkeit von Identität: Wie ein Blatt, das sich falten, schneiden oder bemalen lässt, erscheint das Selbst als etwas, das nie endgültig ist, sondern immer neu geformt wird. Hier ist es vor allem die Hauptfigur Stefa, aus deren Sicht die Geschichte erzählt wird, die einer Illusion ihrer eigenen Geschichte erliegt und damit die Konstruktion von Biografien offenlegt – und zugleich zeigt, wie brüchig dieses Konstrukt ist.
Auch das Spiel mit Licht und Schatten, mit Spiegelungen und Masken, das sich durch den Text zieht, verstärkt diesen Gedanken: Identität ist nie das, was sie vorgibt, sondern immer eine Projektion, eine Oberfläche, die von anderen beschrieben wird. In der wiederkehrenden Bildsprache wird das Ich zu einer Art Palimpsest, das aus Schichten von Erzählungen besteht – einige sichtbar, andere durchgestrichen oder verborgen.
Zeitweise habe ich gefragt, ob es „nur“ um die persönliche Identität geht, sondern eventuell auch um die ukrainische Identität, die als Dienerin Polens eine Illusion ist und ihre Wurzeln eher im einfachen Volk (Figur Iwanka) hat oder in dem geschickten Petro oder dem gutmütigen Josyf, der keine „polnischen“ Geschenke annehmen will.
Die Faszination für mich liegt darin, dass keine abschließende Deutung angeboten wird und so viele Details Spielraum für Interpretationen bieten. Der Papierjunge ist kein Roman, der gelöst werden will, sondern einer, der seine Leser:innen in die Erfahrung der Instabilität hineinzieht. Symbolik wird hier nicht auf eine Botschaft reduziert, sondern bleibt offen, wandelbar, wie Papier im Wind.
Der Sprachstil ist poetisch, symbolisch, leicht lesbar und doch voller Rätsel. Bilder werden nicht einfach eingeführt, sondern verwandeln sich, verschieben sich, treten in neue Konstellationen. So entstehen Lesewelten, in denen jeder Gegenstand eine zweite, verborgene Bedeutung trägt. Der Roman gleicht weniger einem geschlossenen Gemälde als vielmehr einem Kaleidoskop, das bei jeder Bewegung neue Muster offenbart
Ein großartiges Buch, das zu den besten gehört, die ich aus Osteuropa bisher las.
Die Symbolik des Romans entfaltet sich auf mehreren Ebenen. Papier steht nicht nur für Schrift und Erinnerung, sondern auch für die Künstlichkeit von Identität: Wie ein Blatt, das sich falten, schneiden oder bemalen lässt, erscheint das Selbst als etwas, das nie endgültig ist, sondern immer neu geformt wird. Hier ist es vor allem die Hauptfigur Stefa, aus deren Sicht die Geschichte erzählt wird, die einer Illusion ihrer eigenen Geschichte erliegt und damit die Konstruktion von Biografien offenlegt – und zugleich zeigt, wie brüchig dieses Konstrukt ist.
Auch das Spiel mit Licht und Schatten, mit Spiegelungen und Masken, das sich durch den Text zieht, verstärkt diesen Gedanken: Identität ist nie das, was sie vorgibt, sondern immer eine Projektion, eine Oberfläche, die von anderen beschrieben wird. In der wiederkehrenden Bildsprache wird das Ich zu einer Art Palimpsest, das aus Schichten von Erzählungen besteht – einige sichtbar, andere durchgestrichen oder verborgen.
Zeitweise habe ich gefragt, ob es „nur“ um die persönliche Identität geht, sondern eventuell auch um die ukrainische Identität, die als Dienerin Polens eine Illusion ist und ihre Wurzeln eher im einfachen Volk (Figur Iwanka) hat oder in dem geschickten Petro oder dem gutmütigen Josyf, der keine „polnischen“ Geschenke annehmen will.
Die Faszination für mich liegt darin, dass keine abschließende Deutung angeboten wird und so viele Details Spielraum für Interpretationen bieten. Der Papierjunge ist kein Roman, der gelöst werden will, sondern einer, der seine Leser:innen in die Erfahrung der Instabilität hineinzieht. Symbolik wird hier nicht auf eine Botschaft reduziert, sondern bleibt offen, wandelbar, wie Papier im Wind.
Der Sprachstil ist poetisch, symbolisch, leicht lesbar und doch voller Rätsel. Bilder werden nicht einfach eingeführt, sondern verwandeln sich, verschieben sich, treten in neue Konstellationen. So entstehen Lesewelten, in denen jeder Gegenstand eine zweite, verborgene Bedeutung trägt. Der Roman gleicht weniger einem geschlossenen Gemälde als vielmehr einem Kaleidoskop, das bei jeder Bewegung neue Muster offenbart
Ein großartiges Buch, das zu den besten gehört, die ich aus Osteuropa bisher las.
March 16, 2015
це не про любов, не про історію, і не про Австрію. це книга про співзалежності та вододіл між реальним і вигаданим. любителі екшену нехай краще не читають - його тут немає. натомість є переобтяженість описами і в'ялотекучий сюжет в декораціях кінця 19 - поч. 20ого ст. на цьому тлі розгортається психологічна драма -- історія двох жінок з різним походженням. жінки виросли у одній сім'ї. їхні стосунки - це балансування між коханням і ненавистю, сестринством і відчуженістю разом з класовими ролями. їхня дихотомія шкідлива обом. вся книжка під знаком долання цієї співзалежності. про сюжет спойлерити не буду, але скажу, що деякі деталі у описах є важливими для сюжету.
найціннішою, нмд, у книжці є її мова. чудова, багатоквітна, з доброю порцією діалектизмів. вона створює дуже особливу атмосферу якоїсь, мабуть, альтернативної напів фентезійної Австрії. Описи у книзі наче переказує художник, візуал одним словом. головна героїня (від якої йде розповідь) розставляє так акценти на довколишньому, що мимоволі бачиш наскільки розповідь кінематографічна. в якийсь момент сумніваєшся чи може прислуга бачити світ саме так, бо все ж мабуть не може - з її "дзвіниці" погляд міг бути приземленішим. але це тексту не заважає. навіть навпаки.
найціннішою, нмд, у книжці є її мова. чудова, багатоквітна, з доброю порцією діалектизмів. вона створює дуже особливу атмосферу якоїсь, мабуть, альтернативної напів фентезійної Австрії. Описи у книзі наче переказує художник, візуал одним словом. головна героїня (від якої йде розповідь) розставляє так акценти на довколишньому, що мимоволі бачиш наскільки розповідь кінематографічна. в якийсь момент сумніваєшся чи може прислуга бачити світ саме так, бо все ж мабуть не може - з її "дзвіниці" погляд міг бути приземленішим. але це тексту не заважає. навіть навпаки.
April 10, 2017
Мабуть, до останніх своїх днів кожну прочитану книжку українського автора я оцінюватиму в першу чергу з позиції: "нарешті і ця лакуна у нас заповнена". Але не в цьому випадку. "Фелікс Австрія" - найкраща та найсвіжіша з усього сучукрліту, яку я прочитала за останні кілька років. Це блискучий текст, видатний насамперед головно�� ідеєю і своєю головною принадою, яку я не буду спойлерити, щоб не зіпсувати вам читання. Він і образний, і стримано тілесний, він не ховає шовінізм, расизм чи мізогінію за ширмою епохи, як роблять сучасні автори-чоловіки. Я не хочу, знову ж таки, щось писати детально, бо це таки буде спойлерами, але головне для мене в цьому романі: "Фелікс Австрія" - це не навмисне натруджене закриття дірок в українській літературі. Це - сучасна потужна проза, якої у нас, вважай, більше і нема.
November 25, 2023
Не встигла я дочитати «Амадоку», як бігом взялася за її попередній текст.
І не пошкодувала.
Я отримала від Андрухович рівно те, чого очікувала. Простіть за цю заяложену та заплюндровану руснею фразу, але інакше я описати не в змозі: тут все не так, як здається з першого погляду. Все куди глибше. І яка, до чорта, щаслива Австрія, якщо тут ніхто того щастя не має.
Загалом чисто розслабляюча історія, бо то як «Сімейні мелодрами» подивитися: інтриги, розслідування, драма, істерики, плітки й всіляке таке — дешевий дофамін, простіше кажучи.
І не пошкодувала.
Я отримала від Андрухович рівно те, чого очікувала. Простіть за цю заяложену та заплюндровану руснею фразу, але інакше я описати не в змозі: тут все не так, як здається з першого погляду. Все куди глибше. І яка, до чорта, щаслива Австрія, якщо тут ніхто того щастя не має.
Загалом чисто розслабляюча історія, бо то як «Сімейні мелодрами» подивитися: інтриги, розслідування, драма, істерики, плітки й всіляке таке — дешевий дофамін, простіше кажучи.
April 28, 2023
моя п’ятірка цій книзі надійна, незмінна, вічна. вічна і непорушна, як австро-угорська імперія
дуже багатий, строкатий текст, який можна крутити в голові, як калейдоскоп. перечитуватиму, коли не вистачатиме мені галичини. але точно не коли засумую за переконливими головними героями, у існування яких віриться без зусиль.
бо тут таких немає)
усі, як на підбір, символи й образи. гербарій австро-угорських квіточок, ітіть його!
проте образи й символи ці красиві, насичені, густі. мій улюблений, наприклад, — миловар. втілення слов-лайфу, а не чоловік. такий ритуалізований і естетизований (як і всі, все у цьому романі). а з улюблених образів-не живих істот — дім, ясна річ. втілення тої імперії: красивої, величної, вічної, здається, але насправді крихкої і приреченої на руйнацію. австро-угорський сентимент тут потужний і неприхований (і дратує іноді не менше за аделю із стефою), але зрештою й він виявляється ілюзією.
мені б хотілося підсвітити «лесбійські натяки», але нема чого підсвічувати :(
по-перше, не обов’язково еротизм стосується сексуального потягу.
по-друге, інакше люди тоді комунікували й там, де нам бачиться флірт, швидше за все було лише щиро виявлене душевне тепло, окда (або й просто гра, як у домі на вулиці липовій найчастіше стається).
по-третє, далеко не всі співзалежні стосунки (а в аделі й стефи саме такі) є романтичними.
дуже мені нравицця гра слів у назві. і, звісно, гра уяви стефи. це одна з найкращих ненадійних оповідачок у моєму житті. не зважаючи на те, як сильно вона обманювалася й маніпулювала, негативу це не викликає. всі ми трохи стефа, зрештою.
тут дуже багато будується на ілюзіях і робиться це делікатно. софія андрухович загалом дуже уважна до деталей.
фінал — трагічний. та, либонь, тіки такий і можливий, закономірний, правильний і очевидний. одна з тих історій, які мусять завершитися лише тим, з чого починалися
¯\_(ツ)_/¯
дуже багатий, строкатий текст, який можна крутити в голові, як калейдоскоп. перечитуватиму, коли не вистачатиме мені галичини. але точно не коли засумую за переконливими головними героями, у існування яких віриться без зусиль.
бо тут таких немає)
усі, як на підбір, символи й образи. гербарій австро-угорських квіточок, ітіть його!
проте образи й символи ці красиві, насичені, густі. мій улюблений, наприклад, — миловар. втілення слов-лайфу, а не чоловік. такий ритуалізований і естетизований (як і всі, все у цьому романі). а з улюблених образів-не живих істот — дім, ясна річ. втілення тої імперії: красивої, величної, вічної, здається, але насправді крихкої і приреченої на руйнацію. австро-угорський сентимент тут потужний і неприхований (і дратує іноді не менше за аделю із стефою), але зрештою й він виявляється ілюзією.
мені б хотілося підсвітити «лесбійські натяки», але нема чого підсвічувати :(
по-перше, не обов’язково еротизм стосується сексуального потягу.
по-друге, інакше люди тоді комунікували й там, де нам бачиться флірт, швидше за все було лише щиро виявлене душевне тепло, окда (або й просто гра, як у домі на вулиці липовій найчастіше стається).
по-третє, далеко не всі співзалежні стосунки (а в аделі й стефи саме такі) є романтичними.
дуже мені нравицця гра слів у назві. і, звісно, гра уяви стефи. це одна з найкращих ненадійних оповідачок у моєму житті. не зважаючи на те, як сильно вона обманювалася й маніпулювала, негативу це не викликає. всі ми трохи стефа, зрештою.
тут дуже багато будується на ілюзіях і робиться це делікатно. софія андрухович загалом дуже уважна до деталей.
фінал — трагічний. та, либонь, тіки такий і можливий, закономірний, правильний і очевидний. одна з тих історій, які мусять завершитися лише тим, з чого починалися
¯\_(ツ)_/¯
October 12, 2021
Я прям заскочений чесно кажучи цією книгою. От не очікував. Дуже смачна, насичена уважними деталями, зациклена на стравах, прекрасна сюжетно і персонажами. Як зблиск уламка давно-розбитого дзеркала, що подарував остінній теплий промінь втраченого золотого часу. Країни, яка була, але нам не було в ній місця. Книга красивезна, тепла і затишна - те, що треба в ту осінню погоду.
November 28, 2025
Не скажу, що це був прям захват, але мені сподобалось. З кількох причин.
1. Дуже яскрава картина життя у Станіславові на межі 19 та 20 століть. Якісний зріз суспільства. І дуже реалістичний. От віриш усьому.
2. Мова. Ти прямо насолоджувався кожним словом, що вийшло з ужитку, або діалектизмом.
3. Історія стосунків Стефи й Аделі. Як ми живемо в світі власних ілюзій. Як важливо вчасно почати будувати власне життя.
4. Зображення життя єврейської спільноти неймовірне.
1. Дуже яскрава картина життя у Станіславові на межі 19 та 20 століть. Якісний зріз суспільства. І дуже реалістичний. От віриш усьому.
2. Мова. Ти прямо насолоджувався кожним словом, що вийшло з ужитку, або діалектизмом.
3. Історія стосунків Стефи й Аделі. Як ми живемо в світі власних ілюзій. Як важливо вчасно почати будувати власне життя.
4. Зображення життя єврейської спільноти неймовірне.
March 10, 2024
книга про максимально дивних жінок з безкінечними описами страв, які готувала Стефа
роман ніби невеликий, але для мене всеодно затягнутий
надзвичайно багато описів та майже відсутній сюжет
я вже боюсь за Амадоку братись
роман ніби невеликий, але для мене всеодно затягнутий
надзвичайно багато описів та майже відсутній сюжет
я вже боюсь за Амадоку братись
September 23, 2018
This novel is set at the beginning of the 20th century in a town of the Habsburg Empire, now vanished, and the city is now Ivano-Frankivsk in the Western Ukraine. The strongest part of this book is the reconstruction of the vanished atmosphere of this place and time and wonderfully rich Ukrainian language. The city, populated by the Germans, Jews, Ukrainians and the Polish is buzzing with energy, but there is a certain unease foreshadowing the things to come. The story is told from the perspective of the Ukrainian maid of a German doctor's daughter. They grew up together and their relationship could be briefly described as "love and hate" and is very complex. On one level, I think, it might symbolise the interconnectedness between the Habsburg's centre and the waking Ukrainian conscience. But I would not reduce this novel to this only. There is a very strong cast of supporting characters as well. The ending is epic and gothic - too dramatic for my liking, but certainly full of meaning.
It is a thoroughly enjoyable Eastern European novel. I do not think the novel is available in English, but it has worn BBC Ukrainian book of the year and Visegrad Eastern Partnership Literary Award. It has been translated into French, so there is a hope.
It is a thoroughly enjoyable Eastern European novel. I do not think the novel is available in English, but it has worn BBC Ukrainian book of the year and Visegrad Eastern Partnership Literary Award. It has been translated into French, so there is a hope.
July 25, 2023
Поки слухала на Абуку (читає Соня Сотник, постійно лунає музика, для літніх ранішніх прогулянок - це топчик) усе подобалося. Іде життя у Станиславові 1900 року (Івано-Франківськ з 1962), люди щось купують, готують смачні страви, миються ароматним милом, дивляться вистави ілюзіонистів. Текст насправді абсолютно магічний. Я тільки захвилювалася, коли Стефа купила два великі лини, щоб готувати для гостей, і вони важили ЦІЛИХ ДВА кіла - нісенітниця, бо один нормальний короп (а лини то з цього роду) важить десь три, і кого можна нагодувати двома кілограмами риби, бо половина ваги то ж голова і хвіст?
Насправді ж, мені все подобалося, і це скоріше п'ять зірок, але на кінець пішло забагато інформації, яка в мене ще досі залишила запитання. Передсмертний лист доктора Анґера; панчохи для дружини священика; вкрадені і запхані малим Феліксом в кам'яну голову коштовності і вагітність Аделі (я здогадалася, хід так собі) Здається, що цей виворіт наприкінці, це закладена на самому початку мета саме розповісти історію від ненадійної оповідачки. Нажаль мені все це зіпсувало задоволення від книги, хоча за задумом авторки, гадаю, мало б вразити.
Насправді ж, мені все подобалося, і це скоріше п'ять зірок, але на кінець пішло забагато інформації, яка в мене ще досі залишила запитання. Передсмертний лист доктора Анґера; панчохи для дружини священика; вкрадені і запхані малим Феліксом в кам'яну голову коштовності і вагітність Аделі (я здогадалася, хід так собі) Здається, що цей виворіт наприкінці, це закладена на самому початку мета саме розповісти історію від ненадійної оповідачки. Нажаль мені все це зіпсувало задоволення від книги, хоча за задумом авторки, гадаю, мало б вразити.
January 14, 2020
Книжка мала всі шанси бути чимось незвичайним і оригінальним в українській літературі, але особисто для мене багато гвинтиків так і не були закручені, а кінцівка взагалі зводить нанівець увесь шарм книги. Точніше не так, кінцівка може й норм, але чогось суттєво не вистачає.
Перша половина роману мені дуже сподобалася. Історія з ілюзіоністом, чоловіком без ноги і линами чудово працювала на образність оповіді. Відчувалася глибина й інтрига у стосунках Стефи й Аделі. Далі з'явився священник і стало ще цікавіше. Такий собі химерний чотирикутник забороненого кохання. З появою Фелікса я все очікувала що от-от щось має вистрілити. Ну недарма ж на початку такий сильний епізод з солом'яними людьми, дитиною і смертю матері на сцені. Ну мусить же бути між цим усім зв'язок! Якщо він і є, то я його не відчитала. Якщо Фелікс символізує якісь перетворення в Австро-угорській імперії, то я як не знавець історії теж цього помітити не змогла.
Дуже класний поворот вийшов з ненадійним наратором Стефою і самим форматом оповіді. Проста служниця цього явно написати не могла, хай якою освіченою вона б не була. Особливо проблематично в щоденнику описати свою ж смерть. То хто ж оповідач? Ех, хоч якісь би ключики до розгадки залишили. А то сиди і думай: Стефа і Аделя одна людина чи ні. А який міг би бути вау ефект якби щось таке з'ясувалося і пролило б світло на все, що відбулося.
Подекуди історичне тло мені було навіть не декораціями, а недоречними вставками, які звісно показують що роман належить до історичного підвиду, але ніяк не працюють на сам сюжет і персонажів на жодному з рівнів. А от страви потішили. Мала ж Стефа мати хоч якусь відраду в житті. Тільки тепер от думаю чи не понавигадувала вона собі що божественно готує?
Перша половина роману мені дуже сподобалася. Історія з ілюзіоністом, чоловіком без ноги і линами чудово працювала на образність оповіді. Відчувалася глибина й інтрига у стосунках Стефи й Аделі. Далі з'явився священник і стало ще цікавіше. Такий собі химерний чотирикутник забороненого кохання. З появою Фелікса я все очікувала що от-от щось має вистрілити. Ну недарма ж на початку такий сильний епізод з солом'яними людьми, дитиною і смертю матері на сцені. Ну мусить же бути між цим усім зв'язок! Якщо він і є, то я його не відчитала. Якщо Фелікс символізує якісь перетворення в Австро-угорській імперії, то я як не знавець історії теж цього помітити не змогла.
Дуже класний поворот вийшов з ненадійним наратором Стефою і самим форматом оповіді. Проста служниця цього явно написати не могла, хай якою освіченою вона б не була. Особливо проблематично в щоденнику описати свою ж смерть. То хто ж оповідач? Ех, хоч якісь би ключики до розгадки залишили. А то сиди і думай: Стефа і Аделя одна людина чи ні. А який міг би бути вау ефект якби щось таке з'ясувалося і пролило б світло на все, що відбулося.
Подекуди історичне тло мені було навіть не декораціями, а недоречними вставками, які звісно показують що роман належить до історичного підвиду, але ніяк не працюють на сам сюжет і персонажів на жодному з рівнів. А от страви потішили. Мала ж Стефа мати хоч якусь відраду в житті. Тільки тепер от думаю чи не понавигадувала вона собі що божественно готує?
June 13, 2020
Софії Андрухович могло б вдатися непогане оповідання або ж повість, як мінімум втричі коротша за те, що вийшло насправді. Не всі деталі народжуються в письменницькій уяві рівними, проте розуміння того, які саме деталі заслуговують на прискіпливий опис у контексті сюжету або можуть бути цікавими самі по собі, авторці явно бракувало. З роману можна сміливо викроїти левову частку тексту, практично ніяк не пов'язану з його ядром, включаючи навіть однойменного персонажа.
Взагалі безрозбірливість, з якою написано книжку, відгонить бажанням похизуватися - по-перше, такою собі буквоїдською обізнаністю щодо давньої епохи (принаймні я надіюся, що вся ця втомлива "тривія" має хоча б історичне підґрунтя), а по-друге, вмінням виплітати красиві мовні мережива. Це правда, що Андрухович вміє гарно писати, але є різниця між умінням писати у вузькому значенні та вмінням писати в ширшому, себто не тільки зграбно та освічено, але й змістовно та композиційно вдало.
Взагалі безрозбірливість, з якою написано книжку, відгонить бажанням похизуватися - по-перше, такою собі буквоїдською обізнаністю щодо давньої епохи (принаймні я надіюся, що вся ця втомлива "тривія" має хоча б історичне підґрунтя), а по-друге, вмінням виплітати красиві мовні мережива. Це правда, що Андрухович вміє гарно писати, але є різниця між умінням писати у вузькому значенні та вмінням писати в ширшому, себто не тільки зграбно та освічено, але й змістовно та композиційно вдало.
December 8, 2017
Довга, затягнута і помпезна.
Дякувати всесвіту, я одразу взяла аудіокнигу (до речі, раджу, Соня Сотник начитала), бо читати оце я би не осилила.
Гарна мова, красиві описи, хоча з емоціями перебір. Загалом корисна для уяви і словникового запасу (але зважайте на те, що 35% книги - це адові полонізми, я такого раніше не чула "бокобороди, пструг, спіжарня", йоооооо!)
Сюжетно такоє.
Дякувати всесвіту, я одразу взяла аудіокнигу (до речі, раджу, Соня Сотник начитала), бо читати оце я би не осилила.
Гарна мова, красиві описи, хоча з емоціями перебір. Загалом корисна для уяви і словникового запасу (але зважайте на те, що 35% книги - це адові полонізми, я такого раніше не чула "бокобороди, пструг, спіжарня", йоооооо!)
Сюжетно такоє.
May 16, 2021
Аудіокнига - просто БОМБА!!!
June 7, 2015
После прочтения «Фелiкс. Австрiя» меня распирает от гордости за украинскую литературу. Это великолепный роман, шедевр мирового уровня, аннотацию к которому я просто не осмелилась писать на украинском, чтобы не оскорбить восхитительный уникальный поразительный язык Софии Андрухович.
Удивительная, полная трагизма и юмора, история дружбы, любви и ненависти двух женщин, которая происходит в преддверии Первой Мировой войны и краха Австро-Венгерской империи. София Андрухович потрясающе легко и живописно рисует картинки из жизни небольшого галицкого города Станиславова. Я бы сравнила ее умение погрузить в историю с мастерством Дины Рубиной. Узорный язык, характерный диалект, тщательно вылепленные герои – книга совершенна со всех сторон.
Удивительная, полная трагизма и юмора, история дружбы, любви и ненависти двух женщин, которая происходит в преддверии Первой Мировой войны и краха Австро-Венгерской империи. София Андрухович потрясающе легко и живописно рисует картинки из жизни небольшого галицкого города Станиславова. Я бы сравнила ее умение погрузить в историю с мастерством Дины Рубиной. Узорный язык, характерный диалект, тщательно вылепленные герои – книга совершенна со всех сторон.
February 5, 2020
Чудова книга і мораль наступна - кожен має жити своє життя..
Слухала аудіокнигу-подвійне задоволення
Слухала аудіокнигу-подвійне задоволення
Displaying 1 - 30 of 407 reviews