Якщо ти не знаєш, ким хочеш бути у цьому житті, цей вибір за тебе зробить хтось інший. Юний Ґабрієль, не з чуток, знає як це. Адже його батько, вже давно вирішив, що син стане рибалкою, як і він. Від однієї думки, про роботу на судні у Ґабрієля здригається усе всередині.
Здається найбільше за все у світі, він не хоче працювати рибалкою. Однак це не єдина його проблема. Річ у тім, що він і сам не знає, ким хоче бути у цьому житті.
Таким, як він, не просто живеться. Мрійником бути важко. Їх мало хто любить, особливо дорослі, бо теж колись були такими. Напевно, ця історія так сумно і завершилася б, якби не змагання на вулиці Смерті...
Динамічне фентезі чи меланхолійна літня історія? Ось в чому питання.
Фабула розгортається з феноменальною швидкістю, отож і я вам про неї розповім швидко та лаконічно. Ґабріель закінчує школу, складає іспит, підпрацьовує у вільний час і мусить визначитись з професією, про що йому часто нагадують дорослі. Зокрема батько. Зокрема щоб Ґабріель також ставав рибалкою і переставав бути «безнадійним мрійником». Юнак пропускає те все поза вуха і йде зі своїми другом Ріко на змагання на вулиці Смерті. Чому? Не питайте, я не розумію мотивацій персонажів у цьому творі. Змагання виглядають вимушеними. Яка їхня ціль і чому це традиція? Аби пізніше ними хизуватись у школі?
Та й зловживання словосполученням «безнадійний мрійник» з часом починає обурювати. Батько так не скаже. Життя жорстокіше, ніж тобі здається. Час вже спускатись з небес на землю та дорослішати. Так вже може сказати. Розумієте про що я?
Протягом усього тексту яскраво прослідковується авторська любов до метафоричності. Трішки переробивши одну з метафор цієї книги, можу запевнити вас, як солодкоїжка зі стажем: якщо ви з’їсте 500 г. цукерок, то втратите смак та цінність цукерки ще десь на четвертій штучці. Задоволення ліпше розтягувати. Те ж стосується метафор та персоніфікацій. Велика їхня кількість робить текст надто солодким, надто наївним.
Враховуючи те, що автор не прописував оточуючий персонажів світ, я ототожнювала його з нашим. Аж ось в останніх 40 сторінках раптом згадуємо, що книга позиціонує себе і як фентезі. З’являється споконвічна боротьба добра і зла, динаміка зростає, нам вже треба рятувати світ. І таким чином текст «перемикається з 2 передачі на 5». 150 сторінок меланхолії перетворюються на 40-сторінковий треш.
І книжка насправді й не погана. Затишна атмосфера, непогані жарти. Тільки от допрацювати ще слід було б. Принаймні виправити граматичні помилки на кшталт використання дієприслівникових зворотів.
І якою б прискіпливою до сучукрліт я не була, ця історія мене заворожила. Місцями відчувала нотки Всеволода Нестайко, місцями мені здавалось, що читаю якогось закордонного письменника. ⠀ Стрімкий фінал не дав усіх відповідей, тому чекаю наступну частину і хочу, щоб кожен з вас знав: ⠀ 📝 «Усе чудове у житті починається з мрії».