Завжди цікаво, коли ти уявляєш собі одну історію, а вона розгортається у зовсім іншому русі. Так і в цьому випадку: гадав, що це буде таке собі юнацьке роуд-муві на велосипедах із гарними пейзажами та розмовами біля багаття. Усе наче так, але в абсолютно несподіваному, оригінальному магічному антуражі. Історія про те, що декілька друзів вирішили слідувати за ліхтарями, яких щороку пускають річкою. Легенда каже, що ці ліхтарі пливуть вздовж річки доти, доки не перетворяться на зірки. От хлопаки й слідують за ними на велосипедах, щоб перевірити правду чи ні говорить місцева історія.
Раптом десь із другої глави усе міняється, переломлюється і перетворюється у гіпнотичне авторське фентезі. Замість команди друзів лишаються лише двоє, Бен та дивакуватий Натаніель, які однаково продовжують крутити педалі. Далі з ними починають траплятись неймовірні речі, перетворюючи основне завдання у низку підзавдань, розкриваючи й промальовуючи світ рибоголових ведмедів, дивних створінь, бабок-шаманок, які живуть у кам'яних вежах, а також ліхтарів, що рано чи пізно потрапляють на небо. Додайте сюди гарні пейзажі й живі емоційні діалоги, які десь та й видавлять із вас ностальгійну сльозу.
Поступово історія Раяна Ендрюса затягує, створює коловорот із міксу Міядзакі, інді коміксів для підлітків і чогось виняткового, притаманного лише авторській фантазії. Мені завжди імпонує, коли авторам коміксів є що сказати, а тут відчувається чудово продуманість історії і чіткість її реалізації завдяки блискучому малюнку й відчуттю кольору. Ендрюс не боїться експериментувати із бульками, шрифтом, переходами між панелями, що справді підкуповує. Любов до глибинки, провінції відчувається на кожній сторінці, автоматично даруючи ауру затишку й комфорту. Так, це дуже лампове чтиво, ідеальне для теплих осінніх вечорів (не випадково події відбуваються під час осіннього фестивалю), до якого захочеться повертатись у часи хандри й меланхолії.