Забута мелодія

by Оксана Сайко, Анна Авен (illustrator)

Після конфлікту з батьком молода скрипалька Романа переїжджає до провінційного містечка й починає працювати в музичній школі. Якось серед мотлоху на стриху старого будинку вона знаходить скрипку, ноти невідомої мелодії і лист. Кому належало все це? Хто жив тут раніше? Тепер їй потрібно пізнати таємницю й повернути пам’ять про несправедливо втрачене, про незвичайну забуту особистість. Крок за кроком Романа розплутує клубок чиєїсь давньої історії, яка оживає й змінює не лише її життя…

Genres: Ukrainian Literature, Fiction, Music

272 pages, Hardcover

Published January 1, 2019

Reviews

[Ksenia (vaenn) · Rating 2 out of 5]

Випускниця музичного училища Романа з усією щирістю постпідліткової душі не підтримує життєвий вибір батька-вдівця (всмислі, його стосунки з ненабагато старшою за Роману жінкою не підтримує) й майже навмання переїжджає з неназваного великого й культурного міста до так само неназваного райцентру - сіяти розумне, добре й вічне у місцевій музичній школі. Що буде далі читачам feelgood-прози уявити неважко: старий будинок, таємниці на горищі, загадковий незнайомець з тонкою душею, скелети в усіх наявних шафах і бажання головної героїні розібратися в усіх секретах з грацією слона в посудній крамниці. Але це Україна, дітки, тому розслідування начебто побутових таємниць перетворюється на болісне проговорювання травм радянського минулого.

Зі стандартної схеми "Теперішнє зустрічає минуле" Оксана Сайко вичавлює максимум: як і годиться, з'ясовуючи, що сталося колись, герої краще пізнають себе, дізнаються, що задля порозуміння з людьми бажано говорити словами, а не ображеними зітханнями, вчаться пробачати, коли треба, і не пробачати, коли й не пробачиш. Не пробачають тут переважно колишню владу та її посіпак, хай навіть вже померлих. Ну але центральна тема сприяє. "Забута мелодія" - це лірична історія відновлення справедливості, вона оповідає про відродження доробку замученого Совітами геніального композитора. А заразом - і міркує, де проходить межа між генієм та людиною, та чи існує та межа взагалі.

За те, _про що_ ця книжка, її хочеться закидати компліментами (от хіба що слабенька рефлексія стосунків між сильно старшими чоловіками й сильно романтичними дівчатами викликає деяке отетеріння). Але в мене виникли великі проблеми з тим, як саме вона написана. Солодкава сентиментальність стилю змушує перевірити, чи її точно не років сімдесят тому написали, персонажі замість характерів мають схильність до плакатних висловлювань а-ля передовиця культурної преси початку дев'яностих, а повна відсутність (само)іронії навіть там, де вона аж проситься, не поглиблює трагізм наскрізної історії, а радше дбайливо припорошує її музейним пилом. І такий "бронзовізм" форми дуже дивує в тексті, зміст якого - буквально повернути до життя минуле.

Меломанія - стиль життя! Для того, щоби бути меломаном, необов'язково слухати вишукану музику, - відказав Анатоль. - Достатньо чути її тоді, коли її не слухаєш.

[Joice · Rating 5 out of 5]

Дуже прониклива історія, можливо для мене навіть особлива, отже в моєму домі теж живе скрипка

[Olena Bidovanets · Rating 4 out of 5]

Цікава історія про забуті імена, які "знаходять" спосіб повернутися із забуття

[Tania Matviiok · Rating 4 out of 5]

Мій відгук для Read and Drink Club.
Якщо коротко: гарно написана книга на важливу тему, коротка і затишна, хоча подекуди сіра.

✏️ Романа — молода скрипалька, яка не приймає нову кохану батька і втікає від усього в провінцію. Вона оселяється в давно покинутому будинку і починає викладати в музичній школі. Однак, коли на стриху вона знаходить листи, ноти та стару скрипку, вона починає досліджувати історію їх власника: Андрій Дарчинський — геніальний скрипаль-композитор, якого знищили радянська система.

Про форму

Книга написана без чітких розділів, без кіношних кліфгенґерів, з романтичним підписом «Львів. 2016 р.» наприкінці. Є враження, що це сучасна книга, яку написали десь на початку 20-го століття. Для когось це про «забронзовілість» твору, для мене — це про тяглість письменницької традиції.

Про тему

Тема книги — пошук знищених та згноєних радянською системою геніїв. «Скільки таких цікавих особистостей змололи жорна того страшного режиму. Якісь імена повернулися, якісь канули в забуття. І про них ми вже ніколи не дізнаємося». Здавалося б, ну нічого нового у 2025 році. Але якщо зважити, що книгу написано в 2016?

Про сюжет

Це виключно проблема моїх очікувань, але я хотіла заплутаної таємниці та гостросюжетного пошуку правди. Натомість же, ми буквально після першої «вилазки на стрих» дізнаємося все про втраченого композитора, а потім спостерігаємо за тим, як оповідачка втретє-впʼяте-вдесяте обговорює цю історію з очевидцями чи намагається «продати» її колегам-музикантам. Тобто це книга не про пошук правди, а про прагнення пояснити людям, чому ця правда має значення.

Про сетинг

Моїй бабусі дуже сподобалась ця книга, і коли я її читала, то добре зрозуміла чому. Вона ніби про моє рідне місто: «напіврозвалений католицький костел чи старий єврейський цвинтар, де тепер парк, чи площа в центрі, де колись був ринок…». Вона про мій дім: «Здається, уже майже сто років ніхто не порушував супокою цього місця [стриху]. Крізь малесенькі віконечка дахівки де-не-де лилося млосне світло, в якому рясно кружляв пил разом із таємницями цього дому.»

Водночас цей сетинг був трохи песимістичним, як в «Танцях з кістками». Люди — байдужіють, пияки — пʼють, бідняки — позичають гроші. І оце відчуття затишку, містики та тяглості історії змішалося зі зневірою та сірістю буденщини.

Наприклад, концертмейстерка каже:

«Нема вам про що говорити і сперечатися? Мало ще тієї музики за цілий день і учнів? Швидшт б відіграти, відслухати — і додому! Стільки роботи ще… Буряки викопати, помідори закрутити…»

Про музику

Музичне мистецтво — центр цієї книги. Оповідачка говорить про музику — як про магію, яку я, на жаль, не розумію. Мені було цікаво читати про те, як інші люблять це мистецтво, але не настільки, щоб мене це зачепило. Можливо, ті, для кого музика грає більшу роль, ніж для мене, зможуть відчути цю книгу краще.

І наостанок одна фраза, яка особливо мені сподобалась:

«Сенс ніколи не існує сам по собі, ми самі творимо його й утверджуємо його, ми самі наділяємо ним певні події, речі й обставини.»

[Oksamytka · Rating 5 out of 5]

Тобі ведмідь на вуха наступив!

🎶 Почула я колись при вступі у музичну школу😆 Зрозуміло, мій вступ провалився з тріском, бо я так перехвилювалася, співаючи "Подоляночку"💃 А потім вступила на українську філологію в університет, щоб нарешті дізнатися, що означає той загадковий фразеологізм😂 (він означає відсутність музичного слуху), бо ведмедів я бачила лише у зоопарку, але вони у клітці, тож не могли мені наступити на вуха😆

🎶 А взагалі музику я дуже люблю, тому й привабила мене книжка із таємничою назвою "Забута мелодія" Оксани Сайко. Здається, я прочитала усі книжки, які написала ця чудова письменниця. І всі мене вразили особливим стилем написання. Неначе текст звучить своєю неймовірною мелодією🎶 , якою хочеться справді насолоджуватися.

🎶 У книжці йдеться про вчительку музики , скрипальку Роману, яка їде з великого міста у маленьке містечко і влаштовується у музичну школу. Живе в орендованому будинку, на горищі якого одного разу знаходить скрипку і ноти. І це її так зацікавлює та інтригує, що вона влаштовує справжнє розслідування і повертає із забуття ім'я репресованого композитора Андрія Дарчинського.

🎶 Мене захопило, наскільки головна героїня любила скрипку як музичний інструмент: "Гра на скрипці для мене - не тільки вправляння. Це своєрідна медитація, щось більше, аніж звичайна потреба й задоволення. Щось, що я ніколи не могла пояснити".

🎶 Тут чимало розмов між героями про те, що для них означає музичне мистецтво, як воно спроможне торкати глибинні струни душі, як написати музику не лише технічно правильно, а й таку, яка западе багатьом в душу.

🎶 А ще там так гарно написано про стрих, тобто горище: "Стрих - це така собі своєрідна потаємність кожного будинку, сховок його минулого, особлива приватність, в яку чужим вторгатися недоречно. Впустити когось на стрих у моєму розумінні - означало виявити особливу довіру. Я завжди заздрила всім, хто мешкав у приватних будинках - саме через те, що там був стрих, - найцікавіше, найтаємничіше, майже містичне місце".

🎶 Історія сповнена музики, елегійності, загадковості, у ній тонко відчувається осінь і дощова атмосфера: "А хіба дощ - це завжди смуток? Із дощем світ немов омивається й оновлюється, свіжіє, набуває супокою й затишку, яскравіших тонів та звучання, а які стоять пахощі вогкої землі, а як жваво щебечуть пташки!".

🎶 Обкладинка, до речі, незвичайна - тут стільки образів: і скрипка, і дерево, і будинок, і відбитки пальців, які мені нагадали вербові котики🌸

🎶 Мені подобаються книги, які залишають після себе чудовий післясмак - ця саме така✍️ Дуже рекомендую прочитати!

❓Читали?

#КнижковийБлогОксамитки #OksamytkaBookBlog - Оксана Сайко "Забута мелодія", обкладинка Анни Авен, Видавництво Старого Лева , 2019, 272 с., 18+

instagram.com/oksamytka.blazhevska
tiktok.com/oksamytka.blazhevska

[Adelais · Rating 2 out of 5]

Юна героїня Романа свариться з батьком, який після багаторічного вдівства почав зустрічатися з дівчиною, лише на кілька років старшою за доньку, хапає скрипку і втікає у невелике містечко викладати музику в школі. Живе вона там в старому домі, де як звичайно на горищі знаходить стару скрипку і кілька нотних листів з загадковою музикою; в домі ж раніше жила жінка, яка чи то отруїла свого другого чоловіка, а перший музикував і загинув у таборах. Додати до цього місцевого художника Анатоля, який романтичний і також викладає, і вийде приблизно весь сюжет книги.
Забагато пафосу, замало власне осмислення, що і з ким стається чи сталося. Більшість персонажів говорять красиво і багато, але залишаються досить пласкими, щоб за них переживати. Лінія з репресованим музикантом цікава, і було б її розвити більше, а от з сучасністю не складається. І романтичні стосунки Романи з Анатолем, сильно її старшим, теж досить крінжові - не власне різницею у віці, а як подаються і тим, що в Романи ну зовсім життєвого досвіду немає, і виглядає це... ну, прямо картинка перед очима "недоцінений п'яненький художник-краєзнавець вражає своїм талантом юну наївну діву, що хоче здаватися дорослою", дякую, ми всі це уявляємо.
Що дивно, побіжно подані стосунки батька Романи з молодшою Юлею видаються здоровішими, бо Юля активна, займається улюбленою роботою, вочевидь має більше досвіду і намагається налагодити контакт з Романою, а не стає в позу і ображається. Часом навіть хотілося, щоб фокус розповіді перемістився на неї.
Підсумовуючи, це цікава спроба в загадку з минулого і побутове письмо, але загалом невдала.

[Данило Депутат · Rating 3 out of 5]

У Роми помирає мама; через деякий час тато починає будувати стосунки з іншою жінкою; Романа не сприймає це і переїжджає в будинок, сповнений таємниць.

А таємниці пов’язані з нашою історією. З часами СРСР. Тематика сподобалася.

Сама оповідь спокійна. Мені не надто сподобалась її манера: нагадала чи то виставу, чи то багатосерійний фільм; або твір класичної літератури, втім я так розумію , що в книжці йдеться про сучасність, тому мені було важко уявити, щоби молоді персонажі думали або розмовляли саме так:

«Я ніколи не вважала, що скромність прикрашає людину, радше навпаки! Це — недолік, а тим більше для таланту»!
«У коханні зникають усі принципи й правила. Вони здаються безглуздими. Кохання позбавлене будь-яких умовностей чи стереотипів. Це почуття абсолютне».
«Пристойність і банальність — це майже синоніми».

Однак також сподобалася влучна назва твору і мета персонажки. Тобто загалом такий собі плюс-мінус: щось сподобалось, а щось — ні.

[Oleksandra Godlevska · Rating 4 out of 5]

Купила її вже давно, здається по якійсь шаленій знижці в книгарні старого лева і більше року вона на мене чекала на полиці.

Я не знала про що вона, але вона про все, що я люблю - пошук та віднайдення історії людини, а ще про музику) В даному випадку - музиканта, що жив і творив, проте був знищений в таборах срср разом зі своїми творами і памʼять про нього була втрачена. Але героїня книги крок за кроком щось знаходить)

Стиль написання книги видався мені схожим на стиль Марка Лівіна та його Космос, прийом

Десь здавалось, що аж надто просто героїні все вдається і все таке рожево-солодке.

Загалом книга, а надто тема, сподобались!

[Tetiana Polianska · Rating 3 out of 5]

Сама історія була цікавою. Але стиль, в якому написана книга, мені відверто не відгукнувся. Я навіть подивилась в Інтернеті скільки років авторці книги, бо склалось таке враження, що книга написана кілька десятиліть тому - стільки в ній штампованих діалогів та кліше, а герої розмовляють газетними гаслами, а не нормальною людською мовою. Ще відверто дивували та здавались надуманими деякі дії персонажів книги.

Загалом, книга має доволі меланхолійний, осінній настрій і її читання восени (або холодною весною в потязі, як це сталось зі мною) та без зайвих сподівань на високо інтелектуальну прозу може вас розрадити на пару вечорів, не більше.

[La Lena · Rating 2 out of 5]

Прочитала достатньо, щоб закрити і визнати, що мені не цікава ця книжка.

Вона якась незріла і у поганому сенсі підліткова.

[Olena Nemitkova · Rating 1 out of 5]

Книжка виявилася повною якогось підліткового пафосу і вульгарних штампів — навіть чай та каву тут п’ють або сидячи на підвіконні, або загорнувшись у картатий плед (а краще — усе разом); кожен персонаж у ній — диванний філософ, будь-яка випадкова людина виявляється, по-перше, музикантом, по-друге, пов’язаною з об’єктом зацікавлення головної героїні; описи надмір поетичні, діалоги неправдоподібні. Єдине, що мені сподобалося — це обкладинка: тут ВСЛ завжди на висоті.

[Ліліт · Rating 2 out of 5]

Спочатку мені сподобалася атмосфера книги. Провінційне містечко і творча інтеліґенція. що може бути прекрасніше? Але клішовані, нерозкриті герої, не цікавий максимально передбачувальний сюжет і героїня, яка поводить себе алогічно і тупо, почали швидко доводити мене до сказу. Думаю, завдяки таким відстійним книжкам, я навчуся зупинятися, якщо мені не цікаво, і не змушувати себе дочитувати.

[Tanya Fabrychenko · Rating 4 out of 5]

Все в цій книзі перебільшено й занадто романтизовано: історії, персонажі, діалоги, роздуми про прекрасне.

Але вписалось в настрій, тепла історія вийшла.

[Tetiana Lira · Rating 5 out of 5]

Коли брала цю книгу з полиці я нічого не очікувала. Навіть припускала, що вона в мене не залишиться, але книга мені дуже сподобалась, тому я її точно нікому не віддам.
Історія починається з короткого переказу того, що сталось з Романою і чому саме вона вирішила покинути велике не назване місто і переїхати в провінційне, таке саме безіменне для читача. Люблю цей прийом. Можна пофантазувати, що події відбуваються десь поряд.
Романа влаштовується вчителькою гри на скрипці в місцевій музичній школі і винаймає старенький будиночок. І саме з нього починається все найцікавіше. Бо сусід попереджає про привида, котрого не треба боятись, а варто з ним потоваришувати і зіграти йому на скрипці. Нетривіальне прохання, котре стане героїні в нагоді.
Сподобалась пригодницька частина, хоча попрацювати над нею можна було й більше. Але маємо. що маємо. І романтична лінія також присутня, хоча вона і не головна і не надто яксрава. Але дуже символічна. Спр��ва в тому, що Романа, піддавшись постпідлітковому максималізму, образилась на батька, котрий "зрадив" давно померлій дружині і почав стосунки з дівчиною, не набагато старшою за його доньку. Але карма цікава штука, бо й сама героїня закохується в чоловіка набагато за неї старшого. Що зрештою і допомогло їй порозумітись з батьком.
Зачепила лінія Андрія Дарчинського - скрипаля, геніального композитора, що став жертвою колишньої влади і був репресований після анонімного доноса. Скільки таких геніїв безжально знищила машина тоталітаризму, і це усвідомлення болить досі. Тому я не змогла залишитись байдужою до його історії.
Ще сподобалось, як авторка описувала музику, хоча, я б сказала, творчість вцілому. Ти її починаєш чути чи бачити, просто читаючи рядки. Рідко коли в книжках на цю тему зі мною виникає такий ефект. За це я також завищила бал, бо незважаючи на всі недоліки, цю книгу не хочеться сварити. І я впевнена, що колись захочеться до неї повернутись.Це приємна жанрова література, ідеальна для створення відчуття затишку та відпочинку. Саме тому я ставлю вищий бал і не акцентую на недоліках.

[DariyaVarlam (Labrael_books) · Rating 4 out of 5]

У книзі оповідь йтиме про юну скрипальку Роману, яка через особисті проблеми переїздить до маленького містечка, щоб викладати музику та порозумітись з самою собою.
Але в новому місці, яке вона називає домом, вона зустрічає привидів минулого, які хочуть, щоб їх страшну, в своїй справжності, історію було почуто.

Це трохи наївна, але дуже легка і приємна історія з дуже проникливими описами осінніх днів 🍁Тут настільки чудово описано вересневі дні, що це просто стовідсоткове попадання мені у серце в цей період року🧡
__________________________________
🎼 Далі буде абзац для тих, хто закінчив музичну школу і кому після цього погано на довгі роки))

Оскільки головна героїня вчителька музики, то тут дуже багато описів занять в музичній школі. А також чимало роздумів про те, як сама має викладатись музика. Чи це має бути в першу чергу технічно правильне виконання чи все ж таки можливість тонко відчувати та передавати музику, навіть допускаючи фальшиву ноту.

Мені було дуже приємно думати, що десь викладають музику саме так, як описано в книзі. Бо я ж, на жаль, маю дуже травматичний досвід навчання, де про такі роздуми взагалі не йшла мова, а були лиш вічні приниження та цькування від вчителів, які очевидно мали проблеми з нервами.
Тому дуже тішуся, коли читаю про хороший досвід в таких закладах

[Eugenia Kutaliova · Rating 4 out of 5]

Продовжую відкривати для себе нових авторів. Добре, що у нас зараз друкують книжки не лише визнаних авторів, а і не відомих широкому загалу, а читачі можуть знайти для себе щось нове.

Молода скрипалька Романа переживає конфлікт з батьком - той знайшов собі молоду кохану - і втікає від них у маленьке містечко, де влаштовується в музичну школу вчителькою. Знімає маленький будинок з садком, потихеньку обживається. Поступово дізнаєтся від сусідів, що в будинку колись жив композитор, знаходить на горищі його скриньку і аркуші з нотами. Їй стає цікаво і вона намагається відновити історію цього композитора. В цьому їй допомагають її друзі, місцевий художник Анатоль, з яким вона заприятелювала. Минає час, Романа все більше дізнається про життя таємничого композитора, а ще наводить лад у своєму житті. Мириться з батьком, розуміє, куди їй рухатися далі.

Така спокійна книжка, затишна, оповита туманами, часом меланхолією. Читається легко, але в книжці дуже багато банальностей, які звучать з вуст директора школи, Романи, її подруг, та й загалом книга лишає по собі враження неглибокої.

[Iryna · Rating 4 out of 5]

Не думала що замість атмосфери музики зустріну цілу купу стереотипів, зневаги і гіперфіксації на провінційних містечках і селах,авторка наче постійно цим намагалась нагадати де ми знаходимось.
На фоні того,що авторка сама родом з невеличкого містечка це ще дивніше.Ось деякі з цитат:
•"Ця жінка,мабуть,любила порозмовляти.Типова раса чи не всіх провінціалок"
•"Взагалі його вважають диваком й іноді з нього підсміюються, але це проблема всіх провінційних містечок, де людині творчій непросто, бо без богемного середовища важко знайти розуміння"
•"Це-провінція, і цілком нормальна річ, що тут усе всім розповідають.А особливо - немісцевим"
•"У провінції мистецтво не має жодної вартості"
Добре,що хоч далі більше уваги приділялось так би мовити розслідуванню.Сподобався підхід Романи до вчительства,вона не просто хотіла механічно навчити музики,а навчити її розуміти і любити.В творі піднято важливу тему - забуті діячі мистецтва,що були репресовані.Також була тема відносин батьків і дітей.Героїні все аж надто легко вдається тому книга і невелика за розміром.

[Богдан Бедрій · Rating 5 out of 5]

Придбав цю книжку на єПідтримк, шукав українських авторів, робив замовлення у видавництві 21 і ВСЛ. Вибрав, можна сказати, за обкладинкою. Анотацію також читав, вирішив, що зайде.
Добре, що історія написана від першої особи юної скрипальки, інакше я б не зміг сприйняти текст. Багато гарних мовних конструкцій, тут багато романтики є певна таємниця з подальшим розгадуванням, трохи емоцій.
Темп мені здався затягнутим. Це не детектив (напевно), але найбільше часу приділяється саме частині про забутого скрипаля, але багато описів всього навколо.
Загалом, цікавий читацький досвід, дякую автору за працю.

[Stepan Sashko · Rating 5 out of 5]

Якщо коротко, то мені важко друкувати ці слова, через те, що вологі очі. Отже це натяк на те, що ця книжка, ця історія, ця пригода, зачепила струни, або клавіші моєї свідомості, або душі, якщо вона існує. Це неймовірно! Проста геніальність. Давно не траплялось мені таке легке, комфортне, тепле, приємне і атмосферне читання. Таке враження, ніби вона написана спеціяльно для мене, наче костюм пошитий за мірками. Мої овації! Дякую!

[Anastasiia V · Rating 3 out of 5]

Ми з авторкою родом з одного маленького містечка, думаю, саме тому опис Вільшан, куди перебралась головна героїня Романа, здався мені дуже знайомим)

На мою думку, для дорослої аудиторії ця книга дещо нудка, цікавшою ж буде для читачів підліткового віку.

[Iryna · Rating 3 out of 5]

Цікавий задум, в цілому гарна ідея роману про митців і мистецтво. Однак манера письма занадто пафосна, і деякі частини історії занадто банальні і передбачувані. Загалом, легко читається, але не залишає жодного глибшого враження.

[Anna · Rating 2 out of 5]

Видалася мені нудною. Щось звісно черпнула, але загалом не вражена.

[Halyna Bereziuk · Rating 5 out of 5]

Чудова історія. Можливо занадто багато випадковостей і збігів, але це книжка... де ж, як не на сторінках книжки, має так щастити))

[ronnie · Rating 3 out of 5]

3,5/5⭐️

[Тетяна · Rating 4 out of 5]

Молода скрипалька починає нове життя в новому місці. В будинку який вона винаймає, знаходить стару скрипку, ноти і лист. Від місцевих мешканців дізнається, що раніше там жив скрипаль. І тепер їй кортить пізнати таємницю й повернути пам’ять про втрачене.

Я справді не очікувала, що ця книга відгукнеться мені. Були інколи дуже наївні дії, але вони не зіпсували враження.