What do you think?
Rate this book
Die Aprilhexe
Als baby is de gehandicapte Desirée door haar alleenstaande moeder in een inrichting geplaatst. Haar moeder heeft zich daarna over drie pleegdochters ontfermd zonder hun te vertellen dat ze ook een eigen dochter heeft. Desirée komt hier achter en wil uitzoeken wie het leven leidt dat eigenlijk voor haar bedoeld was. Ze dringt het leven van haar 'zussen' binnen, maar verstoort zo het evenwicht tussen de vrouwen.
Paperback
First published January 1, 1997
123 people are currently reading
3227 people want to read
About the author
Majgull Axelsson
32 books271 followersMajgull Axelsson (b. 1947) is a famous Swedish journalist and writer. She grew up in Nässjö and had education in journalism.
Her first book was non-fiction, and focused on the problems of child prostitution and street children in third world, and poverty in Sweden. April witch is her second novel, and one that was well received in Sweden. With over 400,000 copies sold in hardcover, It landed on several bestsellers lists for months and received important Swedish literature awards including the Moa Martinsson Prize Jörgen Eriksson's Prize and Augustpriset. It addresses themes of mother-daughter relationships, competition between women, and the failures of Sweden's postwar welfare state.
Axelsson lives with her husband on Lidingö.
(From wikipedia.org.)
Her first book was non-fiction, and focused on the problems of child prostitution and street children in third world, and poverty in Sweden. April witch is her second novel, and one that was well received in Sweden. With over 400,000 copies sold in hardcover, It landed on several bestsellers lists for months and received important Swedish literature awards including the Moa Martinsson Prize Jörgen Eriksson's Prize and Augustpriset. It addresses themes of mother-daughter relationships, competition between women, and the failures of Sweden's postwar welfare state.
Axelsson lives with her husband on Lidingö.
(From wikipedia.org.)
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 335 reviews
July 26, 2021
Ця книга про кричущу беззахисність дітей, фізичну та передовсім духовну, перед жорстокістю світу. Про сплюндрованість душ, про внутрішні пустки, ями, цілі безодні. Про те як одні пустки перетікають в інші, про біль який надто великий, щоб його прожити. Вона про безпорадність тих, хто хоче допомогти, але просто безсилий перед непробивними стінами людського горя.
Ця книга про жінок поєднаних спільною травмою, які одна для одної є постійним болючим нагадуванням про цю травму, тоді, коли могли би бути підтримкою. Бо хоча, одна одну вони могли б розуміти краще за всіх інших, біль їхній занадто сильний, щоб відкриватися для цього розуміння. Бо що коли ці ліки будуть сильніші ніж людина годна винести?
Акксельсон в своєму романі дуже реалістично описує травмовані життя. І хоч як би хотілося отого сценарію де зустрілися люди з однією бідою, і зцілитися у спільному горі, в житті часто кожен залишається нести свій біль сам. В кращому випадку, можна сконструювати собі ширму з «нового» життя, і рятуватися за нею, але хто тоді застрахований від того, що в будь який момент на порозі не з’явиться свідок з минулого і не привідкриє цю ширму, щоб оприявнити відкинутість, самотність, порожнечу, які ітак завжди були в тобі.
Прожила книгу всім нутром. І вдячна авторці за те, що не завернула історію в гарну обгортку, а залишила все таким, яким часто воно в житті і залишається. Бо деякі історії пишуться не для хеппі енду, а для того, щоб ми могли оплакати те, що потребує оплакування.
Ця книга про жінок поєднаних спільною травмою, які одна для одної є постійним болючим нагадуванням про цю травму, тоді, коли могли би бути підтримкою. Бо хоча, одна одну вони могли б розуміти краще за всіх інших, біль їхній занадто сильний, щоб відкриватися для цього розуміння. Бо що коли ці ліки будуть сильніші ніж людина годна винести?
Акксельсон в своєму романі дуже реалістично описує травмовані життя. І хоч як би хотілося отого сценарію де зустрілися люди з однією бідою, і зцілитися у спільному горі, в житті часто кожен залишається нести свій біль сам. В кращому випадку, можна сконструювати собі ширму з «нового» життя, і рятуватися за нею, але хто тоді застрахований від того, що в будь який момент на порозі не з’явиться свідок з минулого і не привідкриє цю ширму, щоб оприявнити відкинутість, самотність, порожнечу, які ітак завжди були в тобі.
Прожила книгу всім нутром. І вдячна авторці за те, що не завернула історію в гарну обгортку, а залишила все таким, яким часто воно в житті і залишається. Бо деякі історії пишуться не для хеппі енду, а для того, щоб ми могли оплакати те, що потребує оплакування.
July 6, 2025
Дуже важка.
Дуже глибока.
І дуже важлива.
А ще в таких темносірих трагічних кольорах...
Мені книга сподобалась всім. Особливо, що магічний реалізм у вигляді здібностей відьми мав правила, межі та причинно-наслідкові зв'язки, а не, як завжди, тому що "патамушта" чи це зручно автору для сюжету.
Кінець мені також сподобався. Не розраховуйте на щось добре, хороше чи світле в кінці - цього не буде.
Дуже глибока.
І дуже важлива.
А ще в таких темносірих трагічних кольорах...
Мені книга сподобалась всім. Особливо, що магічний реалізм у вигляді здібностей відьми мав правила, межі та причинно-наслідкові зв'язки, а не, як завжди, тому що "патамушта" чи це зручно автору для сюжету.
Кінець мені також сподобався. Не розраховуйте на щось добре, хороше чи світле в кінці - цього не буде.
January 12, 2022
Відчувається, що об'єктивно це високоякісна психологічна родинна сага. Я б отримав від неї багато задоволення, однак не сприймаю більшості проявів спіритуалізму, не цікавлюсь відьомством, а співпереживати білолашним шведам з їхніми дитячими психотравмами щодалі стає важче.
May 3, 2024
Дуже болюча, але красива книга з неочікувано чуттєвою любовною лінією.
October 11, 2021
Дуже глибокий та багатошаровий роман. По-перше, він про те, що існують не тільки мови любови, а й різні мови болю. По-друге, це про жагу свободи душі, попри всю неміч тіла, і навпаки: спустошена та зболіла душа у чорну прірву потягне й тіло. По-третє, це про таке різне-різне материнство та сестринство. До того ж, це про насильство щодо людей з інвалідністю, силу та бажання жити, поколіневі травми, (за)позичені життя, про заздрість та гіркоту, а також про (без)надію в розмовах, зустрічах та любові. Дуже рекомендую!
April 5, 2015
Review to follow...gotta get back to the garden just now.
Okay, now that my dirt work is over, I can think a bit more about this book. It tells the story of four women: Desiree, Christina, Margareta, and Birgitta. Their lives have not been easy, definitely not easy. There are some gruesome scenes here, and gory details that may make a squeamish reader close the book and turn away. But such things happen, and they are important to being able to understand the different personalities involved here so if you read this, be prepared.
We meet Desiree first. Born with cerebral palsy, suffering from epilepsy since birth, she is the April Witch of the title and tells us the story of her quest to find out which of the other three women lived the life that Desiree was supposed to live. Why those particular women? Because even though Desiree's mother abandoned her to the State, she later took in the three other girls as foster children. There are twists and turns, secrets gradually coming to the surface, the sorrow of a woman with a functioning brain trapped inside a derelict body and how she coped with that imprisonment.
The foster daughters are all pretending to be 'normal' but each one is seriously scarred by their childhoods: full of anger, fear, self-revulsion. this is not an easy read, it can be brutally intense. But Desiree herself makes the reading worthwhile.
Okay, now that my dirt work is over, I can think a bit more about this book. It tells the story of four women: Desiree, Christina, Margareta, and Birgitta. Their lives have not been easy, definitely not easy. There are some gruesome scenes here, and gory details that may make a squeamish reader close the book and turn away. But such things happen, and they are important to being able to understand the different personalities involved here so if you read this, be prepared.
We meet Desiree first. Born with cerebral palsy, suffering from epilepsy since birth, she is the April Witch of the title and tells us the story of her quest to find out which of the other three women lived the life that Desiree was supposed to live. Why those particular women? Because even though Desiree's mother abandoned her to the State, she later took in the three other girls as foster children. There are twists and turns, secrets gradually coming to the surface, the sorrow of a woman with a functioning brain trapped inside a derelict body and how she coped with that imprisonment.
The foster daughters are all pretending to be 'normal' but each one is seriously scarred by their childhoods: full of anger, fear, self-revulsion. this is not an easy read, it can be brutally intense. But Desiree herself makes the reading worthwhile.
June 26, 2021
Захоплююча, але сумна книжка про жінок, зранених і поламаних іншими жінками (бо чоловіки тут або відсутні, або проходять як випадкові тіні, як тло), про порожнечу, яку кожна з них успадкувала від своєї матері і намагається заповнити, чим може, про чоловічий світ, який породжує цих жорстоких, травмованих, зламаних жінок, бо сам жорстокий, холодний, безжальний до них, бо вони не володіють власним тілом, власним розумом і волею, бо для виживання їм доводиться йти темними, покрученими стежками.
February 10, 2009
I was disappointed that, in the end, the long build-up of interlocking storylines did not amount to much. It would not have been as disappointing if there hadn't been hints magic, leading one to believe that there was some surprise just a few pages ahead. While it was interesting to see how each of the three sisters perceived themselves, how they thought of each other, and how their circumstances influenced them, ultimately that could have been done without the promise of revealing some larger secret which never quite materialized.
May 21, 2016
Ako trazite nesto carobno, ovu knjigu preskocite.
Kada citate, a cijelo vrijeme osjecate nervozu jer jedva cekate zavrsiti.. Kada vam nije jasno zasto je ta zbrkana i naporna knjiga uopce pisana.. Znajte da vam ni kraj nece biti prijatelj.
Kada citate, a cijelo vrijeme osjecate nervozu jer jedva cekate zavrsiti.. Kada vam nije jasno zasto je ta zbrkana i naporna knjiga uopce pisana.. Znajte da vam ni kraj nece biti prijatelj.
April 16, 2010
April Witch
Majgull Axelsson (Translated by Linda Schenck)
I breezed through this 408 page novel in three days. Being who I am and knowing the plot of this book it is easy to understand why I devoured this book so voraciously. Originally published in Sweden in 1997, it won the coveted August Prize and created a stir in its home country, mostly due to its realistic and harsh description of Sweden’s post-war welfare state.
This book has much deeper topics to ponder than Swedish politics, though. The book centers around Desiree, a severely disabled woman, unable to speak or walk or care for herself, who spends almost her entire life in a nursing home after being abandoned by her mother. But Desiree is not the vegetable she appears to be and was assumed to be in her early years: she has a great intellect, spending her hours musing on quantum physics, philosophy and “The Great Trickster’s” cruel joke he played upon her.
Desiree is also an “April Witch,” a being whom is trapped in a severely disabled body but who is able to travel through time and space, enter and take possession of other minds, both human and inhuman. Her psychic gifts allow her to pay supernatural visits to the three foster sisters that her mother adopted after abandoning her. The three sisters know nothing of her existence but Desiree has an intimate knowledge of theirs.
Desiree, overflowing with bitterness and envy because of her fate, is determined to discover which of her three sisters “stole” the life that she believes should have been hers. Upon further investigation it is revealed that their lives are no better or worse than hers: they are each filled with emotional troubles, longing and loneliness, just as much as, if not more so, than Desiree.
Desiree is considered to be nothing but “a piece of driftwood” by most who come into contact with her, a member of society who has no apparent value and who must be cared for by the government. The only person that has any sense of her extraordinary intellect and psychic gifts is her primary care doctor. Her relationship with her doctor is both intimate and professional: Desiree realizes that this doctor is the only person who has ever sought to understand her and who has ever desired a real relationship with her. The reality of her severe disabilities only feed into her loneliness when she is unable to have the relationship with him that she desires.
Approximately half of the book focuses on Desiree and the other half on the sisters, their past and the chain of events that leads to the surprising ending. Although this is a translation the prose is lush and lyrical, especially in passages where Desiree is musing about her own fate. The book challenges our views on our understanding of “quality of life,” right-to-life and multiple aspects of disability politics, particularly for those who are severely disabled.
While Desiree possess supernatural abilities her psychic gifts play a much more minimal role than expected in the book. The relationships between the characters and Desiree’s own musings about her fate play a far more important role in the unfolding of the story than the minor supernatural undertone.
Majgull Axelsson (Translated by Linda Schenck)
I breezed through this 408 page novel in three days. Being who I am and knowing the plot of this book it is easy to understand why I devoured this book so voraciously. Originally published in Sweden in 1997, it won the coveted August Prize and created a stir in its home country, mostly due to its realistic and harsh description of Sweden’s post-war welfare state.
This book has much deeper topics to ponder than Swedish politics, though. The book centers around Desiree, a severely disabled woman, unable to speak or walk or care for herself, who spends almost her entire life in a nursing home after being abandoned by her mother. But Desiree is not the vegetable she appears to be and was assumed to be in her early years: she has a great intellect, spending her hours musing on quantum physics, philosophy and “The Great Trickster’s” cruel joke he played upon her.
Desiree is also an “April Witch,” a being whom is trapped in a severely disabled body but who is able to travel through time and space, enter and take possession of other minds, both human and inhuman. Her psychic gifts allow her to pay supernatural visits to the three foster sisters that her mother adopted after abandoning her. The three sisters know nothing of her existence but Desiree has an intimate knowledge of theirs.
Desiree, overflowing with bitterness and envy because of her fate, is determined to discover which of her three sisters “stole” the life that she believes should have been hers. Upon further investigation it is revealed that their lives are no better or worse than hers: they are each filled with emotional troubles, longing and loneliness, just as much as, if not more so, than Desiree.
Desiree is considered to be nothing but “a piece of driftwood” by most who come into contact with her, a member of society who has no apparent value and who must be cared for by the government. The only person that has any sense of her extraordinary intellect and psychic gifts is her primary care doctor. Her relationship with her doctor is both intimate and professional: Desiree realizes that this doctor is the only person who has ever sought to understand her and who has ever desired a real relationship with her. The reality of her severe disabilities only feed into her loneliness when she is unable to have the relationship with him that she desires.
Approximately half of the book focuses on Desiree and the other half on the sisters, their past and the chain of events that leads to the surprising ending. Although this is a translation the prose is lush and lyrical, especially in passages where Desiree is musing about her own fate. The book challenges our views on our understanding of “quality of life,” right-to-life and multiple aspects of disability politics, particularly for those who are severely disabled.
While Desiree possess supernatural abilities her psychic gifts play a much more minimal role than expected in the book. The relationships between the characters and Desiree’s own musings about her fate play a far more important role in the unfolding of the story than the minor supernatural undertone.
October 23, 2019
Was für ein wunderschönes, tiefgehendes und toll geschriebenes Buch. Ich habe für die Hauptfiguren mitgefühlt, oftmals getrauert und war immer wieder erstaunt wie die kleinen, einfachen Zärtlichkeiten eines Menschen Grosses bewirken können. Ich kann das Buch nur weiterempfehlen!
August 15, 2016
I posted a comment on the only review worth reading of Me Before You about how people saying the work was acceptable representation of disabled people needed to find twenty other works that featured disabled people in prominent character positions and see how the results laid out. Did they live? Did they die? Were they similarly pressed to save the neurotypical and/or abled people the trouble of taking out the trash in order to make for a tearjerker conclusion for the myriad eugenishits in the general reading population? Before such a critical analysis is conducted by those who'd rather have others die for their sins and their sob stories, I'll have to trust in the fact that when I google "best countries for those with mental illnesses", I don't get confidential communities or a public conference aimed at reducing stigma or classes required at high school level alongside the customary sex ed, but which countries make it the easiest for crazy people to kill themselves. Fuck you if that's how you think. Fuck you if you think 'Me Before You' is excusable for your entitled reader numbfuckery. Fuck you if you'd rather call evil psychopathic rather than sadistic, as if successful biology had any interest in maintenance of ethics and your good widdle chemicals guaranteed you personally were on the straight and narrow.
This book wasn't as explicitly as disabled-person-dies-for-able-person-because-that's-what-disabled-people-are-good-for, but for a work centered around a woman with multiple severe physical and mental disabilities, it did a shit job of deconstructing the stigma surrounding such a person and the disability community at large. Some people like watching shitty people be shitty to other people for 400+ pages, but for those of us who know exactly how that shittiness is going to fuck us over outside the pages, treating it like entertainment is going to get us assaulted. The fact that women were the main movers in the plot just expanded the playing field for playing out various ableist and gynephobic tropes that are at an incompetent writer's disposal. The psycho mother. The wh*rphobic wh*re. The doctor who'll treat the disabled with respect so long as they're cute. Or amusing. Or can do neat tricks with calculus. Or sit still and willingly let themselves play along with the inspiration porn. It didn't help that all the characters bled into each other as happens with underdeveloped writing, or that particular traits in the present narrative train didn't show up until the appropriate flashback had occurred, or that the whole magical conspiracy was trite and self-absorbed and abusive as only white femininity can be. And then, a happy ending, as if the lot of these people hadn't spent the entire time loathing and/or avoiding and/or dehumanizing each other for decades on end? History can give you many examples of family ties not doing much in the fact of one sibling slaughter the other. The fact that this conclusion only comes about after the disabled person willingly goes under is only a coincidence, I'm sure.
The fact that this author's first book was sensationalist nonfiction makes me think she got such a kick out of writing about social taboos and other regularly dehumanized members of society that she just had to try her hand at fiction. It makes me glad that I don't care anymore about the feelings of people who fill my news feed with their oh so subtle thinking that people like me should recognize when they've hit their socially sanctioned expiration date. I'll continue to keep my eye out for books where disabled people are the star of the show, but if the author writing them isn't actually disabled, it'll probably only result in more excisions of my friend list.
This book wasn't as explicitly as disabled-person-dies-for-able-person-because-that's-what-disabled-people-are-good-for, but for a work centered around a woman with multiple severe physical and mental disabilities, it did a shit job of deconstructing the stigma surrounding such a person and the disability community at large. Some people like watching shitty people be shitty to other people for 400+ pages, but for those of us who know exactly how that shittiness is going to fuck us over outside the pages, treating it like entertainment is going to get us assaulted. The fact that women were the main movers in the plot just expanded the playing field for playing out various ableist and gynephobic tropes that are at an incompetent writer's disposal. The psycho mother. The wh*rphobic wh*re. The doctor who'll treat the disabled with respect so long as they're cute. Or amusing. Or can do neat tricks with calculus. Or sit still and willingly let themselves play along with the inspiration porn. It didn't help that all the characters bled into each other as happens with underdeveloped writing, or that particular traits in the present narrative train didn't show up until the appropriate flashback had occurred, or that the whole magical conspiracy was trite and self-absorbed and abusive as only white femininity can be. And then, a happy ending, as if the lot of these people hadn't spent the entire time loathing and/or avoiding and/or dehumanizing each other for decades on end? History can give you many examples of family ties not doing much in the fact of one sibling slaughter the other. The fact that this conclusion only comes about after the disabled person willingly goes under is only a coincidence, I'm sure.
The fact that this author's first book was sensationalist nonfiction makes me think she got such a kick out of writing about social taboos and other regularly dehumanized members of society that she just had to try her hand at fiction. It makes me glad that I don't care anymore about the feelings of people who fill my news feed with their oh so subtle thinking that people like me should recognize when they've hit their socially sanctioned expiration date. I'll continue to keep my eye out for books where disabled people are the star of the show, but if the author writing them isn't actually disabled, it'll probably only result in more excisions of my friend list.
March 9, 2014
Axelsson displays the power of the unreliable narrator in a rarely reliable manner. This particular story is told from the perspective of four women who are loosely bonded as sisters, and yet they exquisitely fall apart. The primary (and I would argue, one of the least reliable narrators) is that of Desiree, as she is so aptly named. Her critique of her sisters, Christina, Margareta, and Birgitta is beyond troublesome, yet seductive. One wants to believe that Christina is beyond the most reliable of all of the voices but as the novel progresses, her perspective becomes more and more subjective, therefore, more problematic.
Axelsson has created an interesting, piecemeal approach to storytelling that is all at once captivating and seductive. While the reader may wish to feel empathy for most of the characters, Axelsson rarely offers the privilege. I would highly, highly recommend this book to anyone that finds themselves absorbed by a quality tale told from a variety of perspectives.
Axelsson has created an interesting, piecemeal approach to storytelling that is all at once captivating and seductive. While the reader may wish to feel empathy for most of the characters, Axelsson rarely offers the privilege. I would highly, highly recommend this book to anyone that finds themselves absorbed by a quality tale told from a variety of perspectives.
May 21, 2016
"Vjerujem u Boga, rekao je. Ali ljudi? Ne postoji nikakvog razloga da bi se vjerovalo ljudima. Pa oni su sposobni za sve."
Bome jesu, pa i napisati hvalospjeve na koricama knjige. Ajmo, još malo pa nestalo, kupite ljudi! Srećom, nisam ju kupila, samo posudila u knjižnici. Na spomenutim koricama čitat ćete o vješticama i natprirodnom... ako to očekujete između korica, odustanite odmah na početku. Nema toga, ni u tragovima.
A sve ostalo je zbrčkano do boli, samo autorica zna što je htjela reći ovom knjigom (valjda?).
Nakon ove, cijenim mnoge ostale pročitane knjige i njihove autore. Oprostite mi, g-đo Axelsson, ali to je samo skromni dojam jednog pasioniranog čitatelja.
Bome jesu, pa i napisati hvalospjeve na koricama knjige. Ajmo, još malo pa nestalo, kupite ljudi! Srećom, nisam ju kupila, samo posudila u knjižnici. Na spomenutim koricama čitat ćete o vješticama i natprirodnom... ako to očekujete između korica, odustanite odmah na početku. Nema toga, ni u tragovima.
A sve ostalo je zbrčkano do boli, samo autorica zna što je htjela reći ovom knjigom (valjda?).
Nakon ove, cijenim mnoge ostale pročitane knjige i njihove autore. Oprostite mi, g-đo Axelsson, ali to je samo skromni dojam jednog pasioniranog čitatelja.
December 26, 2015
Много хубав роман. Сочен. Плътен. Солидно конструиран. Главните героини са всички жени - много ми беше интересно да мога да се идентифицирам до такава степен с хора с живот, различен от моя. Преводът на Анелия Петрунова е вещ, умен, голямо удоволствие. А шведите, на които нищо човешко не им е чуждо, отдавна живеят на next level, в такива социални и лични отношения, които по нашите ширини сигурно ще си останат научна фантастика. Винаги ми е изключително любопитно и вдъхновяващо да ги погледам и послушам.
Read
March 28, 2021Всё тлен. Особенно в Швеции.
June 17, 2024
9 з 10
Але рука не піднімається поставити 4
Сильно, глибоко, досі багато проблем, які піднімає авторка, актуальні
Я важко сприймаю будь які дитячі травми, бо дитину образити дуже легко, і на жаль, завжди це буде
Один бал зʼїв фінал. Він замильний як на цю історію- ой не віриться мені в нього. Хоча хотілося б)
Для бажаючих тиць туди нижче в посилання на тт там є відгук
https://vm.tiktok.com/ZMrFcxauX/
Але рука не піднімається поставити 4
Сильно, глибоко, досі багато проблем, які піднімає авторка, актуальні
Я важко сприймаю будь які дитячі травми, бо дитину образити дуже легко, і на жаль, завжди це буде
Один бал зʼїв фінал. Він замильний як на цю історію- ой не віриться мені в нього. Хоча хотілося б)
Для бажаючих тиць туди нижче в посилання на тт там є відгук
https://vm.tiktok.com/ZMrFcxauX/
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 8, 2018
"Ogorčenost je jedan recidiv. On pogađa one koje ne smeju da pate do kraja. A ja sam živela u jednom vremenu koje nije priznavalo tugu, u vremenu koje je umesto toga tražilo problem. Jednostavnije je sa problemima, protiv njih se mogu preduzeti mere, ali tuga se mora proživeti."
May 5, 2025
Сильний і дуже важкий роман про небажаних дітей, бажаних, але хворих і покинутих, дітей з неблагополучних сімей і дітей з нещасливим дитинством, про дорослішання і травму, яка лишається на все життя.
Історія розгортається наколо долі чотирьох зведених сестер, одна з яких (від чийого імені ведеться оповідь) прикута до ліжка з раннього віку і може переселятися в свідомість інших людей або птахів і так "подорожувати".
Незважаючи на цей елемент магічного реалізму, який потрібний для сюжету, мені книга сподобалася, дозволила прорефлексувати і дуже влучно нагадала порадіти за те, що я доросла і можу за себе подбати.
Історія розгортається наколо долі чотирьох зведених сестер, одна з яких (від чийого імені ведеться оповідь) прикута до ліжка з раннього віку і може переселятися в свідомість інших людей або птахів і так "подорожувати".
Незважаючи на цей елемент магічного реалізму, який потрібний для сюжету, мені книга сподобалася, дозволила прорефлексувати і дуже влучно нагадала порадіти за те, що я доросла і можу за себе подбати.
June 25, 2015
Although some parts of April Witch were beautifully written, it took me way too long to read this one--an entire month--and I am usually a fast reader. It did not deliver enough of the kind of magic realism it claimed it would in its description, and it was so difficult to care about any of these prickly, superficial characters. Margareta was the best one, but not interesting enough to carry the novel.
May 7, 2009
It was well written and kept me reading out of suspense. I was always waiting for something to happen and it just never did. It could have been better than what it was.
May 6, 2025
Майже роуд муві чотирьох розлючених жінок, з якими життя обійшлося аж занадто несправедливо, і хоча кожна з них зрозуміло чому озлоблена, ці персонажки всю книгу викликали в мене дуже теплі почуття. У шведських письменників є здатність не впадати в ні в драматизм ні в сентиментальність,а просто добре розказати - от дивись, було так..❤️
February 20, 2017
It is only in theory, she tells herself, that time is an illusion. To people, time is real, and therefore it is a signal of human madness to try to reach through it, for instance to try to console a twenty-years-younger edition of oneself.
*
We have spoken for days and weeks, months and years, and yet we have remained silent about the things that have burned the deepest holes in us.
*
I shriveled up. That's what happens when you abandon hope. You shrivel up.I could feel it happen [...] as if I lost every ounce of what little strength and stability I still possessed.
*
Some emptiness can never be filled. [...] No matter how hard you try.
*
We have spoken for days and weeks, months and years, and yet we have remained silent about the things that have burned the deepest holes in us.
*
I shriveled up. That's what happens when you abandon hope. You shrivel up.I could feel it happen [...] as if I lost every ounce of what little strength and stability I still possessed.
*
Some emptiness can never be filled. [...] No matter how hard you try.
June 25, 2020
M. Axelsson romanas “Balandžio ragana” – iš tų, kuriuos norisi mesti pradėjus skaityti ir... neįmanoma to padaryti, nes knyga palengva užvaldo. Kodėl toks pirmas įspūdis? – Nes nelengva į lentynėles susidėlioti veikėjas ir įvykius, ypač po tokio laiško-eilėraščio:
Trys moterys gimdė vaikus.
Oi, aiktelėjo Astrida, oi, aiktelėjo Elena, oi, aiktelėjo Gertrūda.
Ojojoj.
Pribuvėja nusigręžė. Plumpt plumpt plumpt plumpt!
Išlėkė keturi vaikai.
Vienas atsidūrė ant grindų. Kieno ši netikėlė?
Gėda! Gėda! Kad niekas jos nenorėjo!
Gėda! Gėda! Kad niekas tavęs nenorėjo!
Kai po to viena iš taip gimusiųjų – Margareta, kalbėdamasi su kita, tokiu pat būdu “plimpterėjusia” – Kristina, keistai samprotauja: “ O ką tu žinai apie savo tėtę? Arba aš? Juk net nežinau, kas buvo mano mama”, skaitytoją gali apimti neviltis, kuri nepraeina ir toliau skaitant knygą: “Margareta Juhanson – moteris, paleistuvystę pavertusi menu” (taip mums autorė pristato savo heroję). Ne, ji ne prostitutė ar kurtizanė, ji – mokslo žmogus, fizikė, dirbanti kosmoso tyrimo institute, “nesusitupėjęs talentas” (bent jau taip galvoja apie save; beje, labai savikritiškai). Gal profesija, gal genai ją verčia balansuoti tarp racionalumo ir iracionalumo? O gal paauglystėje patirta trauma: “O sugadino ją Andre, įdiegęs mintį, kad jai būtina praskėsti kojas kaip atpildą už kiekvieną meilų žodį. Už švelnumą mokama seksu. Už susidomėjimą mokama seksu. Už teisę egzistuoti tokios kaip Margareta moka seksu.” Andre – jos mokytojas gimnazijoje... Bet labiausiai ją žeidžia tai, kad ji rastinukė, ką tik gimusi palikta skalbykloje.
Kristina – Astridos (tikrosios raganos, kaip ją pristato autorė) duktė, gydytoja, dvynukių mama, sėkmingą šeimą sukūrusi moteris, bet...Kristina savo tikrąja motina laiko našlę Eleną, ją pasiėmusią iš vaikų namų, kai jai buvo šešeri, bet ji dar nemokėjo kalbėti. O kai Kristinai buvo penkeri, jos vos nenužudė motina, todėl ji ir atsidūrė vaikų namuose, o po to – pas Eleną. Aplinka gydo – Kristina išmoko, ir dar daug ko gero išmoko moteriškoje Elenos šeimoje. Deja, Kristinos laimė trunka neilgai – dar paauglystėje ji atsiduria pas motiną Astridą, nes Elena sunkiai suserga... Santykiai su motina: “Per daug leistis į šnekas su Astrida buvo šiek tiek pavojinga. Niekada negalėjai žinoti, kokie žodžiai ir pokalbio temos įžiebs tą blizgesį jos akyse, šaltą blykstelėjimą, neišvengiamai priversdavusį Kristiną nuleisti akis ir nutilti. Negalėjai minėti tetos Elenos ir klausinėti apie asmeninį Astridos gyvenimą ar vyrą, kažkada užtaisiusį jai vaiką. Be to, buvo uždrausti pokalbiai, galintys nukrypti į tokias temas, kaip vaistai, gaisrai ir maži vaikai.” Sunkus, labai sunkus Kristinos kelias į pasiekimus, bet ji užsispyrusi ir gabi – įveikia visus sunkumus.
Teta Elena – iš pradžių sunku suprasti – kurios mama, kurios teta? Visų globėja? Keistoka moteris, ir čia kalčiausia autorė – štai kaip ją pristato: “...tas, kas stebėjo ją įdėmiai, galėjo pamatyti, kad viršutinė lūpa virpčioja. Keista. Lyg namuose ji būtų kaip svečias.” Gal ir globotines jai liepė priimti velionio vyro brolis, kad ji skęstų vaikų priežiūros darbuose, o nesižvalgytų naujo vyro? Globotinės Kristina ir Margareta konkuruoja dėl jos meilės ir šilumos, ir ta konkurencija išlieka net Elenai mirus. Ir kažkokia kraupi paslaptis...
Visų nekenčiama Birgita – Gertrūdos (kuri gimdė vienu metu su Elena, tad žino jos didžiąją paslaptį) duktė , bet, paimta iš vaikų namų, kartu su Kristina ir Margareta, gyveno pas Eleną kol tapo visuomenės atmata (pasileidėlė, narkomanė). Įseserėms nemalonu su ja bendrauti: “Jos pagurklis virtęs karančiu maišu. Paakiai mėlyni. Lūpos šerpetotos ir suskirdusios, plaukai dulksvi ir susiraitę kybo ant veido nelyginant pusiau užtraukta uždanga. Šlaunys tokios storos, kad džinsai ties tarpukoju išsitrynę. “ O juk kažkada buvo gražuolė... Gal ją sugniuždė tai, kad iš jos, vos sulaukusios 19, globos organai atėmė sūnelį, o mama Gertrūda mirė 35-erių? Ir vis dėlto būtent Birgita knygos pabaigoje pasako labai gilią prasmę turinčius žodžius, atskleidžiančius knygos esmę: kartais žmogus jaučia tokią tuštumą, apie kurią aplinkiniai net neįtaria; tokią – “kai kurios tuštumos neužpildomos. Niekada. Kad ir kaip stengtumeis.” Ir čia apie Eleną, kurios paslaptį Birgita žino, ir kurios neišduoda net po jos mirties.
Dezirė – visiškai neįgali fiziškai (cerebrinis paralyžius), bet turinti sąmonę ir mistišką galimybę įsikūnyti į bet ką. Ji girdi, kaip slaugytojos kalbasi apie ją : “Išgulėjo tampydamasi trisdešimt metų, nejau tampysis dar trisdešimt? Ar dar daugiau. Geriau viską užbaigtų.” Ji – nesėkmingo gimdymo auka. Ji – toji balandžio ragana (paukštis čia niekuo dėtas, prasmę turi mėnesio pavadinimas). Dezirė rašo tuos keistus laiškus ir gąsdina savo giminaites. Apie jos egzistavimą (seserys?) nieko nežino, nes po nesėkmingo pagimdymo ji buvo palikta likimo valiai. Jos sunkią dalią charakterizuoja ši ištrauka – neįgalios mergaitės svajonė (sunku patikėti, kad tai vyko Švedijoje): “Mes gausime teisę lankyti mokyklą! Ir bus uždrausta rišti vaikus prie lovos, o pasiilgusią namų Mariją – vilkti tramdomaisiais marškiniais”. O štai kaip ankstesnę situaciją jau suaugusiai Dezirei aiškina jos gydytojas: “Nukrypimų visuomenė nepakęsdavo, ypač gydytojai. Atrodė savaime suprantama, kad luošame kūne glūdi luoša siela. Mano klinikoje buvo vyresnysis gydytojas, kuris patardavo tėvams palikti ir užmiršti luošą vaiką.”
Skaitant iš pat pradžių atrodo: kažkoks jovalas. Ir tada skaitytojas pagalvoja: ir už ką ši autorė gavo prestižinę Švedijos premiją? Neperskaitęs nesužinosi; reikia skaityti toliau. Pagaliau kantrus skaitytojas suvokia – šis romanas apie keturias netikras seseris ir jų nelengvus likimus. Autorė sugeba taip sudėlioti knygos fabulą, sumėtyti siužeto vingius, kad skaitytojas tiesiog negali atsistebėti veikėjų veiksmais ir paslaptimis. Tai ne detektyvinė istorija, nes netgi knygos pabaigoje jos veikėjos taip ir nesuvokia, kad tebeegzistuoja visų pamiršta Dezirė, nepastebimai daranti jų gyvenimams nemažą įtaką.
Šiaip jau niūri, labai nevientisa knyga, bet turinti ir privalumų: puiki autentika, modernios raiškos priemonės, įtaigumas, emocingumas. Nors šią knygą nesunku buvo parašyti kaip mistinę-siurrealistinę, bet joje realijų kur kas daugiau negu mistikos ar fantastikos. Tad ją gali įveikti ir normalių knygų skaitytojai. Vertinu 4, stipriu.
P.S. Smulkmena, bet svarbi: jeigu tais laikais, apie kuriuos rašoma knygoje, Švedijoje gimdyvėms būtų plačiau taikytas Cezario pjūvis, jei gimdyvė būtų prieš gimdymą tinkamai ištirta, kūdikis būtų gimęs nesužalotas ir... “balandžio raganos” fenomeno gal ir nebūtų.
Trys moterys gimdė vaikus.
Oi, aiktelėjo Astrida, oi, aiktelėjo Elena, oi, aiktelėjo Gertrūda.
Ojojoj.
Pribuvėja nusigręžė. Plumpt plumpt plumpt plumpt!
Išlėkė keturi vaikai.
Vienas atsidūrė ant grindų. Kieno ši netikėlė?
Gėda! Gėda! Kad niekas jos nenorėjo!
Gėda! Gėda! Kad niekas tavęs nenorėjo!
Kai po to viena iš taip gimusiųjų – Margareta, kalbėdamasi su kita, tokiu pat būdu “plimpterėjusia” – Kristina, keistai samprotauja: “ O ką tu žinai apie savo tėtę? Arba aš? Juk net nežinau, kas buvo mano mama”, skaitytoją gali apimti neviltis, kuri nepraeina ir toliau skaitant knygą: “Margareta Juhanson – moteris, paleistuvystę pavertusi menu” (taip mums autorė pristato savo heroję). Ne, ji ne prostitutė ar kurtizanė, ji – mokslo žmogus, fizikė, dirbanti kosmoso tyrimo institute, “nesusitupėjęs talentas” (bent jau taip galvoja apie save; beje, labai savikritiškai). Gal profesija, gal genai ją verčia balansuoti tarp racionalumo ir iracionalumo? O gal paauglystėje patirta trauma: “O sugadino ją Andre, įdiegęs mintį, kad jai būtina praskėsti kojas kaip atpildą už kiekvieną meilų žodį. Už švelnumą mokama seksu. Už susidomėjimą mokama seksu. Už teisę egzistuoti tokios kaip Margareta moka seksu.” Andre – jos mokytojas gimnazijoje... Bet labiausiai ją žeidžia tai, kad ji rastinukė, ką tik gimusi palikta skalbykloje.
Kristina – Astridos (tikrosios raganos, kaip ją pristato autorė) duktė, gydytoja, dvynukių mama, sėkmingą šeimą sukūrusi moteris, bet...Kristina savo tikrąja motina laiko našlę Eleną, ją pasiėmusią iš vaikų namų, kai jai buvo šešeri, bet ji dar nemokėjo kalbėti. O kai Kristinai buvo penkeri, jos vos nenužudė motina, todėl ji ir atsidūrė vaikų namuose, o po to – pas Eleną. Aplinka gydo – Kristina išmoko, ir dar daug ko gero išmoko moteriškoje Elenos šeimoje. Deja, Kristinos laimė trunka neilgai – dar paauglystėje ji atsiduria pas motiną Astridą, nes Elena sunkiai suserga... Santykiai su motina: “Per daug leistis į šnekas su Astrida buvo šiek tiek pavojinga. Niekada negalėjai žinoti, kokie žodžiai ir pokalbio temos įžiebs tą blizgesį jos akyse, šaltą blykstelėjimą, neišvengiamai priversdavusį Kristiną nuleisti akis ir nutilti. Negalėjai minėti tetos Elenos ir klausinėti apie asmeninį Astridos gyvenimą ar vyrą, kažkada užtaisiusį jai vaiką. Be to, buvo uždrausti pokalbiai, galintys nukrypti į tokias temas, kaip vaistai, gaisrai ir maži vaikai.” Sunkus, labai sunkus Kristinos kelias į pasiekimus, bet ji užsispyrusi ir gabi – įveikia visus sunkumus.
Teta Elena – iš pradžių sunku suprasti – kurios mama, kurios teta? Visų globėja? Keistoka moteris, ir čia kalčiausia autorė – štai kaip ją pristato: “...tas, kas stebėjo ją įdėmiai, galėjo pamatyti, kad viršutinė lūpa virpčioja. Keista. Lyg namuose ji būtų kaip svečias.” Gal ir globotines jai liepė priimti velionio vyro brolis, kad ji skęstų vaikų priežiūros darbuose, o nesižvalgytų naujo vyro? Globotinės Kristina ir Margareta konkuruoja dėl jos meilės ir šilumos, ir ta konkurencija išlieka net Elenai mirus. Ir kažkokia kraupi paslaptis...
Visų nekenčiama Birgita – Gertrūdos (kuri gimdė vienu metu su Elena, tad žino jos didžiąją paslaptį) duktė , bet, paimta iš vaikų namų, kartu su Kristina ir Margareta, gyveno pas Eleną kol tapo visuomenės atmata (pasileidėlė, narkomanė). Įseserėms nemalonu su ja bendrauti: “Jos pagurklis virtęs karančiu maišu. Paakiai mėlyni. Lūpos šerpetotos ir suskirdusios, plaukai dulksvi ir susiraitę kybo ant veido nelyginant pusiau užtraukta uždanga. Šlaunys tokios storos, kad džinsai ties tarpukoju išsitrynę. “ O juk kažkada buvo gražuolė... Gal ją sugniuždė tai, kad iš jos, vos sulaukusios 19, globos organai atėmė sūnelį, o mama Gertrūda mirė 35-erių? Ir vis dėlto būtent Birgita knygos pabaigoje pasako labai gilią prasmę turinčius žodžius, atskleidžiančius knygos esmę: kartais žmogus jaučia tokią tuštumą, apie kurią aplinkiniai net neįtaria; tokią – “kai kurios tuštumos neužpildomos. Niekada. Kad ir kaip stengtumeis.” Ir čia apie Eleną, kurios paslaptį Birgita žino, ir kurios neišduoda net po jos mirties.
Dezirė – visiškai neįgali fiziškai (cerebrinis paralyžius), bet turinti sąmonę ir mistišką galimybę įsikūnyti į bet ką. Ji girdi, kaip slaugytojos kalbasi apie ją : “Išgulėjo tampydamasi trisdešimt metų, nejau tampysis dar trisdešimt? Ar dar daugiau. Geriau viską užbaigtų.” Ji – nesėkmingo gimdymo auka. Ji – toji balandžio ragana (paukštis čia niekuo dėtas, prasmę turi mėnesio pavadinimas). Dezirė rašo tuos keistus laiškus ir gąsdina savo giminaites. Apie jos egzistavimą (seserys?) nieko nežino, nes po nesėkmingo pagimdymo ji buvo palikta likimo valiai. Jos sunkią dalią charakterizuoja ši ištrauka – neįgalios mergaitės svajonė (sunku patikėti, kad tai vyko Švedijoje): “Mes gausime teisę lankyti mokyklą! Ir bus uždrausta rišti vaikus prie lovos, o pasiilgusią namų Mariją – vilkti tramdomaisiais marškiniais”. O štai kaip ankstesnę situaciją jau suaugusiai Dezirei aiškina jos gydytojas: “Nukrypimų visuomenė nepakęsdavo, ypač gydytojai. Atrodė savaime suprantama, kad luošame kūne glūdi luoša siela. Mano klinikoje buvo vyresnysis gydytojas, kuris patardavo tėvams palikti ir užmiršti luošą vaiką.”
Skaitant iš pat pradžių atrodo: kažkoks jovalas. Ir tada skaitytojas pagalvoja: ir už ką ši autorė gavo prestižinę Švedijos premiją? Neperskaitęs nesužinosi; reikia skaityti toliau. Pagaliau kantrus skaitytojas suvokia – šis romanas apie keturias netikras seseris ir jų nelengvus likimus. Autorė sugeba taip sudėlioti knygos fabulą, sumėtyti siužeto vingius, kad skaitytojas tiesiog negali atsistebėti veikėjų veiksmais ir paslaptimis. Tai ne detektyvinė istorija, nes netgi knygos pabaigoje jos veikėjos taip ir nesuvokia, kad tebeegzistuoja visų pamiršta Dezirė, nepastebimai daranti jų gyvenimams nemažą įtaką.
Šiaip jau niūri, labai nevientisa knyga, bet turinti ir privalumų: puiki autentika, modernios raiškos priemonės, įtaigumas, emocingumas. Nors šią knygą nesunku buvo parašyti kaip mistinę-siurrealistinę, bet joje realijų kur kas daugiau negu mistikos ar fantastikos. Tad ją gali įveikti ir normalių knygų skaitytojai. Vertinu 4, stipriu.
P.S. Smulkmena, bet svarbi: jeigu tais laikais, apie kuriuos rašoma knygoje, Švedijoje gimdyvėms būtų plačiau taikytas Cezario pjūvis, jei gimdyvė būtų prieš gimdymą tinkamai ištirta, kūdikis būtų gimęs nesužalotas ir... “balandžio raganos” fenomeno gal ir nebūtų.
August 31, 2023
Finalnie oceniam niżej niż Dom Augusty tej autorki. Podoba mi się sam styl pisania, mieszanie się liryzmu z dosadnością i w warstwie językowej i fabularnej, ale momentami było dla mnie "za mocno, za dużo i za bardzo"
Może to nie był dla mnie dobry czas na tę pozycję albo przeczytałam ją za szybko i stąd to przeładowanie
Może to nie był dla mnie dobry czas na tę pozycję albo przeczytałam ją za szybko i stąd to przeładowanie
December 9, 2022
"На все життя Крістіна запамʼятає, що час - відносне поняття, а мить і вічність - це одне і те саме."
Дезіре, яка прикута до ліжка і переживає епілептичні напади, має напрочуд дивовижний талант. Вона квітнева відьма, а отже володарка мандрівної душі, яка може захоплювати свідомість і керувати діями будь-якої живої душі, у яку вселяється. Саме завдяки цьому дівчина хоче дізнатись, хто з трьох зведених сестер вкрав життя, яке мало належати їй.
А Маргаретт, Крістіна і Біргітта, які в різному віці і за різних обставмн потрапляють під опіку Елейн, ніколи не почули від опікунки історію про бажану доньку, яку вона залишила в пологовому будинку.
Це роман написаний у 90-х і про 90-ті. Це роман про Швецію і про "часи захищеності", коли людей з інвалідністю будь-що намагались ізолювати, прирікаючи їх практично на рослинне існування. Роман про стосунки, материнство, сестринство і покинутих дітей.
Роман складний, але дуже красивий. У ньому осмислюються дитячі травми, життя людини з фізичними вадами, її сприйняття і її трактування суспільством. Покинуті, забуті і знехтувані діти, прийомні сімʼї і бажання любові. Навіть попри гостроту тем і важливі соціальні теми у ній є певний затишок і те саме Хюґе. А попри красиві описи шведських краєвидів, тут сіра і похмура атмосфера.
Місцями було важко читати, бо емоції сильно перекривали подих, але мені було цікаво прожити кожнуз дічват. Так, тут є шматочок містики, але мені вона тут не заважала, а навпаки додавала колориту і шарму. Оця мандрівна душа квітневої відьми навіть підсилила для мене весь сюжет і кожного персонажа, бо читач може побачити і відчути інший бік та інше сприйняття.
Я зрозуміла, відчула і переосмислила. Тепер черга за Вами! Дуже раджу⭐️
Дезіре, яка прикута до ліжка і переживає епілептичні напади, має напрочуд дивовижний талант. Вона квітнева відьма, а отже володарка мандрівної душі, яка може захоплювати свідомість і керувати діями будь-якої живої душі, у яку вселяється. Саме завдяки цьому дівчина хоче дізнатись, хто з трьох зведених сестер вкрав життя, яке мало належати їй.
А Маргаретт, Крістіна і Біргітта, які в різному віці і за різних обставмн потрапляють під опіку Елейн, ніколи не почули від опікунки історію про бажану доньку, яку вона залишила в пологовому будинку.
Це роман написаний у 90-х і про 90-ті. Це роман про Швецію і про "часи захищеності", коли людей з інвалідністю будь-що намагались ізолювати, прирікаючи їх практично на рослинне існування. Роман про стосунки, материнство, сестринство і покинутих дітей.
Роман складний, але дуже красивий. У ньому осмислюються дитячі травми, життя людини з фізичними вадами, її сприйняття і її трактування суспільством. Покинуті, забуті і знехтувані діти, прийомні сімʼї і бажання любові. Навіть попри гостроту тем і важливі соціальні теми у ній є певний затишок і те саме Хюґе. А попри красиві описи шведських краєвидів, тут сіра і похмура атмосфера.
Місцями було важко читати, бо емоції сильно перекривали подих, але мені було цікаво прожити кожнуз дічват. Так, тут є шматочок містики, але мені вона тут не заважала, а навпаки додавала колориту і шарму. Оця мандрівна душа квітневої відьми навіть підсилила для мене весь сюжет і кожного персонажа, бо читач може побачити і відчути інший бік та інше сприйняття.
Я зрозуміла, відчула і переосмислила. Тепер черга за Вами! Дуже раджу⭐️
October 29, 2015
3.5 stars that I was willing to round up rather than down.
April Witch is an interesting book. The story of three (four) sisters whose life paths have gone very differently, it recounts a time in late middle age where their stories converge once again. I found the characterization believable and became engrossed in the various stories of the sisters' lives. In fact, up until the last bit of the book, I was prepared to give this a Real Four Stars instead of a rounded 3.5. But in the end, the climax seemed to fall flat. I felt like the story promised us more than the ending we actually got.
I do feel like I learned more about the Swedish social system, its origins, and the attitudes surrounding it (or, at least, the attitudes surrounding it years ago) without being beat over the head with that information. The discussion questions in the back of my copy of the book also informed me that the names of the four sisters--Christina, Margareta, Birgitta, and Desiree--are the names of Swedish princesses, also sisters, and the time frame for their ages fits.
Those sensitive to issues of child abuse and neglect may want to skip this one, as it does depict three children who had to be given to the foster system (and why) and several others in permanent care of the hospital.
April Witch is an interesting book. The story of three (four) sisters whose life paths have gone very differently, it recounts a time in late middle age where their stories converge once again. I found the characterization believable and became engrossed in the various stories of the sisters' lives. In fact, up until the last bit of the book, I was prepared to give this a Real Four Stars instead of a rounded 3.5. But in the end, the climax seemed to fall flat. I felt like the story promised us more than the ending we actually got.
I do feel like I learned more about the Swedish social system, its origins, and the attitudes surrounding it (or, at least, the attitudes surrounding it years ago) without being beat over the head with that information. The discussion questions in the back of my copy of the book also informed me that the names of the four sisters--Christina, Margareta, Birgitta, and Desiree--are the names of Swedish princesses, also sisters, and the time frame for their ages fits.
Those sensitive to issues of child abuse and neglect may want to skip this one, as it does depict three children who had to be given to the foster system (and why) and several others in permanent care of the hospital.
April 15, 2008
In this best-selling, award-winning Swedish novel, five women encircle their lives. There is Ella, mother of Desirée and foster mother to Christina, Margareta and Birgitta. Desirée lies in a hospital bed, stricken with cerebral palsy and epilepsy since birth, mute and unmoving, but with a keen interest in the integrity of the universe and a capacity for out-of-body experience. Christina is the “good girl” whose birth mother is a fearsome hag and who determinedly succeeds. Margareta was left in a laundry and builds her life on impulses, seeking and shunning love. Birgitta’s mother was an alcoholic prostitute and the apple falls close to the tree; angry and defensive she fights the world on behalf of her mother and herself. Through Desirée’s bird’s-eye view, we share each one’s painful struggle with mother-daughter complexities, competition for favored status and Sweden’s postwar welfare state. Axelson, with translator Linda Schenck, has written a powerful study of emotions that adds depth to the quickly moving, intricate plot. I couldn’t put it down.
Displaying 1 - 30 of 335 reviews