Історія двох друзів, сусідів по базару, Ципи і Філіпича. Завершення євпаторийського циклу, що розпочався в книгах "Ели воду из-под крана", "Иглы и коньки", "Сопровождающие лица".
минулого року з'ясувала, що музикант пише смішно, влучно й так, що цілком можна назвати стильно. ну, чи принаймні, впізнавано – фоззі не сплутаю. книжка для дорослих морських канікул: крим, євпаторія, 1996 рік, український уряд вводить гривню, хоч на півострові ще не всі припинили жити в радянському союзі, не те що асоціювати себе із молодою незалежністю. у яку столицю писати адміністративні питання – москву чи київ – переважно фантасмагорично вирішується на користь першої. втім, тема проукраїнськості головних героїв, м'якої, ще до кінця незрозумілої їм самим – влучно вкраплюється автором на тлі головного: рекету 90х. зважаючи, що це тру-чес для приезжих, то тут багато специфічної лексики, вдосталь великих розбійників й маленьких злочинців, кришування, світу, де сигарети є мірілом життя, а любов ллється через краї розморених сонцем сердець. цитати для закладки не обрала, але є приказка хороша: 'дует ветер поутру – моряку не по нутру'. як пише фоззі: 'я не смог отказать себе в удовольствии вернуться в ту евпаторию'. усі ми шукаємо, як повернутись у свій крим.
І знову той випадок,коли в кайф кожен рядок. Подяка Фоззі за час проведений в компанії з Ципою та Філіпичем. І по закінченні читання залишається лиш теплий післясмак під шум вересневого моря нашого Криму.