What do you think?
Rate this book
Безодня
«Безодня» — це збірка неймовірних і водночас на диво чесних історій, привезених автором з війни, побаченої на власні очі й прожитої впродовж чотирьох років у польових окопах, на закинутій шахті, у лісах, що повсякчас прострілюються. Тут немає героїзації «своїх» чи демонізації «чужих», це просто війна, котра випала на долю нашому поколінню. А війна не добирає слів та не шкодує куль, війна триває, як і кожна з цих історій, що, проростаючи з реальності, набувають химерних метафізичних сенсів у подобі Чорного Бога й первісного жаху, який завжди чатує на нас поза межами часу й простору.
- GenresWarUkrainian Literature
192 pages, Hardcover
Published January 1, 2021
4 people are currently reading
140 people want to read
About the author
Влад Сорд
5 books60 followerspublisher "Дім Химер", writer, veteran, designer (https://www.behance.net/vlad_sord), cats multi-parent
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 30 of 33 reviews
March 2, 2020
Людьми ми будемо, коли повернемося додому
Здається, немає геть нічого складного в тому, щоб написати відгук на прочитану книгу. Просто береш і пишеш, які проблеми, так. Просто треба висловити враження, які в тебе виникли поки ти читав – чого простіше? Але іноді буває так, що ти ніби сам себе зупиняєш, питаєшся: чи ти нічого не пропустив? Нічого не оминув увагою? Чи все зрозумів правильно. Такі питання постають, коли прочитана книга є чимось важливим, чимось більшим, ніж просто історія в тексті.
О’кей, скажете ви тут. Може «Безодня» - і хороша, ба навіть прекрасна книга, але що це перед усім? Ветеранська проза? Так її вже чимало видано у нас, і є серед виданого препотужні твори, що вже здобули читацьке визнання. Чи ти впевнений, що «Безодня» робить це краще? Тобто, чим вона принципово вирізняється серед інших?
Відмінності є, і їх насправді декілька.
Перша, наочна: «Безодня» - не ветеранський щоденник. Це жанрова проза. Але проза така, в яку дуже міцно вплетений фронтовий реалізм, брудний, злий та геть позбавлений романтичного флеру. І вони разом утворюють дійсно вибухову суміш, бо один компонент вщент змінює сприйняття іншого – та vice versa. Виходить так, що певні жанрові штуки, такі як елементи магічного реалізму, містики та фантастики, з’явись поза цим поєднанням, могли б здатися простими та дещо наївними – такими, що радше пасували б готичній прозі та вірду початку минулого сторіччя. Та к писали Чемберс, Бірс, Монтегю Джеймс та навіть Лавкрафт. І як би всі ці речі опинилися в «чистому» вигляді на сторінках «Безодні», вони б могли здатися обсолітними. Але поряд із ними, вкрай химерними, стоїть кремінна правдоподібність, яка просто закручує вам руки за спину, хапає за волосся та занурює мармизою в кривавий бруд. Вона не лишає нагоди міркувати, наскільки вдалою є містична чи фантастична задумка. Вона просто вплітає її в життя і каже: «Е ні, друзяко, воно так є. Живи тепер із цим».
Друга особливість, частково витікає з першої: «Безодня» не обмежена фронтом і фронтовими історіями. Вона дозволяє собі подорожі в місці та часі, під геть різними кутами розкриваючи свій жаский, химерний світ. Це збірка оповідань, так, але вона створює відчуття суцільного твору, виваженого і закінченого, попри те, що деякі оповідання фактично існують в різних Всесвітах, змальовуючи різні картини майбутнього.
Тож, як вже мова пішла про майбутнє, зазначу, що для мене збірка структурно стоїть на трьох стовпах: Минуле, Теперішнє і Майбутнє. Теперішнє – це найбільш реалістичні і найбільш фронтові оповідання, серед яких центральним, поза сумнівом є «Вітролом», магічний реалізм якого навряд навіть можна навіть назвати темни. Насправді, це дуже світле оповідання – настільки світле наскільки можуть бути світлими реквієм та Вічна пам’ять. Глибокий і дуже особистий, «Вітролом» є наріжним каменем збірки, тим, на чому зведені всі інші. Його темним антиподом є «Ритми милосердя». Якби тексти були людьми, то цей був би людиною зі здертою шкірою – з закривавленим, оголеним нутром, бридким та жахним – але водночас – відвертим до останнього рядка, таким на якого неможливо дивитися – але не можливо й відвести погляд.
Титульна «Безодня», що відкриває збірку – це моцне інтро, яке чітко і без зайвих витребеньок говорить читачеві: «тепер ти знаєш, що тебе очікує». Вона задає ритм і структуру збірки і позбавляє будь-яких ілюзій, що до подальшого її вмісту. Опинись вона після «Ритмів милосердя» - імпакт від неї значно би впав. Але оповідання на своєму місці, і робить те що має – готує вас до непроглядної чорноти свого нутра. Я б поставив «Силуети» після неї, якщо чесно – бо «Ритми…» надто потужна річ, в тіні якої «Силуети» дещо губляться в контуженій читацькій свідомості. Але, можливо, таке розміщення було вірним – бо колись треба читачеві й перепочити. Ця історія просо красива, і одна з небагатьох має-таки в собі той легкий відтінок героїчного романтизму. Фактично, «Силуети» є містком між оповіданнями теперішнього і Майбутнього.
А от «Кіт і Пес» виходять на сцену, коли ти після трьох оповідань, наче вже «зловив ритм» і вважаєш, що тебе не здивувати. Хріна зо два. Текст лупить тебе просто по пиці, знов контузить і залишає з осклянілими очима пускати слину з відваленої щелепи – настільки прямолінійний і брутальний, наскільки це в принципі можливо.
Минуле, в принципі, найменша з трьох складових. Але як «Силуети» є перехідною ланкою до майбутнього, так «Вітролом» є такою ж – від минулого. Тут справа в його композиції, яка є дуже ретроспективною, створюючи враження гнітючого та чорного невідворотного фатуму з перших рядків, але завершуючи світлим та прозорим відчуттям вічного життя, потужного мистецького втілення, уособлення, гасла «Герої не вмирають».
Вторим апостолом Минулого є оповідання «Життя» - фактично єдине, яке здебільшого лежить за межами війни, в якому війна є радше крещендо, невідворотнє завершення. Тут домінантою є така ж брутальна відвертість, я і в «Кіт і пес» - тільки з іншого, геть не толерантного боку.
Так-так. Саме з того. Якщо ви раптом адепт «другіх рускіх», толерантності та прощення – то вам краще не заглядати в «Безодню». Бо прочитане вам не вийде просто списати на «пропаганду упоротих нациків». Вона занадто чесна для цього, занадто відверта. Вона не соромиться називати ворога – ворогом і водночас – не ліпить із нашої сторони янголів з білосніжними крильцями та золотим гало. Війна то бруд, кров та жорстокість. І навіть через книжкові сторінки вона здатна наваляти мамкіним «язамір-усталатвайни» так, що мало не буде.
«Це там я, Ваня, людина. А тут ми – запомни! – не люди. Людьми ми будемо знову вдома – коли переможемо і війна скінчиться. А тут… не шукай не в мені, ні в собі нічого общого з людьми – бо це брєд.»
Ця цитата для мене є центровою в усій книзі. Так, вона не розкриває всіх аспектів, але створює титановий стрижень правди, який виходить далеко за межі тексту і продовжує існувати в кожному чортовому аспекті нашого буття. І нинішнього і минулого, і майбутнього.
Майбутнє – остання частина – поступово підвищує свій градус, стартуючи фактично з реалістичної фантазії і завершуючи справжньою бойовою фантастикою. «Цитадель» - це в’єтнамський синдром» по-українськи, історія справжнього Джона Рембо (з книги, а не з кінця), якою вона має бути (на жаль, «має», а не «могла б»). Як і «Життя це не фронтова історія – але від того не менш значуща і важлива, особливо сьогодні, коли попри всі жертви і втрати, викинути нагору хвилею людської тупості недолюдки пропонують здати нашу землю і впасти в ноги окупантові. Це історія тієї войовничої меншості, якої так до смерті сцуть нинішні «слуги» при владі. Історія, яка стверджує, хай і простий, але важливий факт: в кінцевому підсумку саме меншість вирішує.
«2033». Погляд на наше минуле з майбутнього крізь призму фантастичного припущення. Друге в книзі дещо романтизоване (але чесно романтизоване) оповідання про перемогу й ціну перемоги – і про те, чим вона обернеться для наших дітей.
«Правда в двох словах» є фінальним акордом, доданим вже фактично в останню мить. І, певним чином, відлуння цього рішення відчутно в самому оповіданні. За великим рахунком «Правда» є відвертим омажем всесвіту WH40K. Попереджуючи невдоволений вигуки, хочу зазначити, що «Книзі Кладовища» від Ніла Ґеймана той факт, що вона є фактично переповіданням «Книги Джунглів» в інших декораціях, не завадив стати світовим шедевром, так само як і «Етюду в смарагдовому» - те, що він є перевертнем славнозвісного оповідання Конан-Дойля. Тобто, як таке, перенесення не є проблемою оповідання. Проблемою є те, що взята ділянка є завеликою, щоб вміститися в оповідання. Воно вимагає, щонайменш, повісті. «Правда в двох словах» майже цілком концентрується на експозиції, ігноруючи дію та приділяючи несподівано (в межах збірки) мало уваги персонажам та розкриттю характерів. При тому добре видно, що задум лежить явно за межами оповідання – просто він не вмістився. Для мене «Правда в двох словах» - це трейлер до наступної книги, епічного роману, брутального та епічного, пафосного та безкомпромісного.
Але знов-таки – не працюючи як самостійне оповідання, «Правда…» несподівано цілком спрацьовує в рамках збірки. Вона є чудовим кліфгенґером наприкінці, який водночас ставить ідейну крапку в першому томі, завершуючи авторську думку, і разом із тим – завдає тон наступній книзі.
Оукей. Останню сторінку перегорнуто, і я, наче, розповів усе, про що збирався. Деякі речі я навмисне полишив поза оглядом – я не хотів би лишати ва�� задоволення відкрити їх самостійно. Єдине, що вартує додати – що спілкування з автором чималою мірою розкриває глибші змістові шари творів, а тож, як ви побачите, що Влад Сорд презентує свою книжку десь у вашому місті, чи на фестивалі, який ви збираєтесь відвідати – неодмінно завітайте до нього. Йому буде о додати до написаного. Я ж, кінцевим підсумком, скажу: «Безодня» - це незручна, дискомфортна книжка, яка певну кількість людей дратуватиме просто фактом свого існування. На щастя, більшість тих людей заледве посилює одну книжку на рік, і то не завжди, тож, про її існування вони навіть можуть і не дізнатися. А ваш шанс опинитися серед таких досить невисокий (як ви за якимось бісом прочитали увесь цей некороткий огляд). Менше з тим, навіть людям, які усвідомлюють, що в країні йде війна і йде вона з зовнішнім ворогом, можуть не зрадіти тому, що прочитають. Тут немає лицарів у білому, які ведуть філософські диспути в павзах між знищенням тисяч ворогів. Тут немає складного відношення до тих ворогів, а ідентифікація «свій-чужий» працює без збоїв. І те, що свої – не завжди янголи, аж ніяк не відміняє факта, що чужі – то завжди демони. Це контроверсивна книга народжена контроверсивним часом. Правда в двох словах – в епоху без правди.
Здається, немає геть нічого складного в тому, щоб написати відгук на прочитану книгу. Просто береш і пишеш, які проблеми, так. Просто треба висловити враження, які в тебе виникли поки ти читав – чого простіше? Але іноді буває так, що ти ніби сам себе зупиняєш, питаєшся: чи ти нічого не пропустив? Нічого не оминув увагою? Чи все зрозумів правильно. Такі питання постають, коли прочитана книга є чимось важливим, чимось більшим, ніж просто історія в тексті.
О’кей, скажете ви тут. Може «Безодня» - і хороша, ба навіть прекрасна книга, але що це перед усім? Ветеранська проза? Так її вже чимало видано у нас, і є серед виданого препотужні твори, що вже здобули читацьке визнання. Чи ти впевнений, що «Безодня» робить це краще? Тобто, чим вона принципово вирізняється серед інших?
Відмінності є, і їх насправді декілька.
Перша, наочна: «Безодня» - не ветеранський щоденник. Це жанрова проза. Але проза така, в яку дуже міцно вплетений фронтовий реалізм, брудний, злий та геть позбавлений романтичного флеру. І вони разом утворюють дійсно вибухову суміш, бо один компонент вщент змінює сприйняття іншого – та vice versa. Виходить так, що певні жанрові штуки, такі як елементи магічного реалізму, містики та фантастики, з’явись поза цим поєднанням, могли б здатися простими та дещо наївними – такими, що радше пасували б готичній прозі та вірду початку минулого сторіччя. Та к писали Чемберс, Бірс, Монтегю Джеймс та навіть Лавкрафт. І як би всі ці речі опинилися в «чистому» вигляді на сторінках «Безодні», вони б могли здатися обсолітними. Але поряд із ними, вкрай химерними, стоїть кремінна правдоподібність, яка просто закручує вам руки за спину, хапає за волосся та занурює мармизою в кривавий бруд. Вона не лишає нагоди міркувати, наскільки вдалою є містична чи фантастична задумка. Вона просто вплітає її в життя і каже: «Е ні, друзяко, воно так є. Живи тепер із цим».
Друга особливість, частково витікає з першої: «Безодня» не обмежена фронтом і фронтовими історіями. Вона дозволяє собі подорожі в місці та часі, під геть різними кутами розкриваючи свій жаский, химерний світ. Це збірка оповідань, так, але вона створює відчуття суцільного твору, виваженого і закінченого, попри те, що деякі оповідання фактично існують в різних Всесвітах, змальовуючи різні картини майбутнього.
Тож, як вже мова пішла про майбутнє, зазначу, що для мене збірка структурно стоїть на трьох стовпах: Минуле, Теперішнє і Майбутнє. Теперішнє – це найбільш реалістичні і найбільш фронтові оповідання, серед яких центральним, поза сумнівом є «Вітролом», магічний реалізм якого навряд навіть можна навіть назвати темни. Насправді, це дуже світле оповідання – настільки світле наскільки можуть бути світлими реквієм та Вічна пам’ять. Глибокий і дуже особистий, «Вітролом» є наріжним каменем збірки, тим, на чому зведені всі інші. Його темним антиподом є «Ритми милосердя». Якби тексти були людьми, то цей був би людиною зі здертою шкірою – з закривавленим, оголеним нутром, бридким та жахним – але водночас – відвертим до останнього рядка, таким на якого неможливо дивитися – але не можливо й відвести погляд.
Титульна «Безодня», що відкриває збірку – це моцне інтро, яке чітко і без зайвих витребеньок говорить читачеві: «тепер ти знаєш, що тебе очікує». Вона задає ритм і структуру збірки і позбавляє будь-яких ілюзій, що до подальшого її вмісту. Опинись вона після «Ритмів милосердя» - імпакт від неї значно би впав. Але оповідання на своєму місці, і робить те що має – готує вас до непроглядної чорноти свого нутра. Я б поставив «Силуети» після неї, якщо чесно – бо «Ритми…» надто потужна річ, в тіні якої «Силуети» дещо губляться в контуженій читацькій свідомості. Але, можливо, таке розміщення було вірним – бо колись треба читачеві й перепочити. Ця історія просо красива, і одна з небагатьох має-таки в собі той легкий відтінок героїчного романтизму. Фактично, «Силуети» є містком між оповіданнями теперішнього і Майбутнього.
А от «Кіт і Пес» виходять на сцену, коли ти після трьох оповідань, наче вже «зловив ритм» і вважаєш, що тебе не здивувати. Хріна зо два. Текст лупить тебе просто по пиці, знов контузить і залишає з осклянілими очима пускати слину з відваленої щелепи – настільки прямолінійний і брутальний, наскільки це в принципі можливо.
Минуле, в принципі, найменша з трьох складових. Але як «Силуети» є перехідною ланкою до майбутнього, так «Вітролом» є такою ж – від минулого. Тут справа в його композиції, яка є дуже ретроспективною, створюючи враження гнітючого та чорного невідворотного фатуму з перших рядків, але завершуючи світлим та прозорим відчуттям вічного життя, потужного мистецького втілення, уособлення, гасла «Герої не вмирають».
Вторим апостолом Минулого є оповідання «Життя» - фактично єдине, яке здебільшого лежить за межами війни, в якому війна є радше крещендо, невідворотнє завершення. Тут домінантою є така ж брутальна відвертість, я і в «Кіт і пес» - тільки з іншого, геть не толерантного боку.
Так-так. Саме з того. Якщо ви раптом адепт «другіх рускіх», толерантності та прощення – то вам краще не заглядати в «Безодню». Бо прочитане вам не вийде просто списати на «пропаганду упоротих нациків». Вона занадто чесна для цього, занадто відверта. Вона не соромиться називати ворога – ворогом і водночас – не ліпить із нашої сторони янголів з білосніжними крильцями та золотим гало. Війна то бруд, кров та жорстокість. І навіть через книжкові сторінки вона здатна наваляти мамкіним «язамір-усталатвайни» так, що мало не буде.
«Це там я, Ваня, людина. А тут ми – запомни! – не люди. Людьми ми будемо знову вдома – коли переможемо і війна скінчиться. А тут… не шукай не в мені, ні в собі нічого общого з людьми – бо це брєд.»
Ця цитата для мене є центровою в усій книзі. Так, вона не розкриває всіх аспектів, але створює титановий стрижень правди, який виходить далеко за межі тексту і продовжує існувати в кожному чортовому аспекті нашого буття. І нинішнього і минулого, і майбутнього.
Майбутнє – остання частина – поступово підвищує свій градус, стартуючи фактично з реалістичної фантазії і завершуючи справжньою бойовою фантастикою. «Цитадель» - це в’єтнамський синдром» по-українськи, історія справжнього Джона Рембо (з книги, а не з кінця), якою вона має бути (на жаль, «має», а не «могла б»). Як і «Життя це не фронтова історія – але від того не менш значуща і важлива, особливо сьогодні, коли попри всі жертви і втрати, викинути нагору хвилею людської тупості недолюдки пропонують здати нашу землю і впасти в ноги окупантові. Це історія тієї войовничої меншості, якої так до смерті сцуть нинішні «слуги» при владі. Історія, яка стверджує, хай і простий, але важливий факт: в кінцевому підсумку саме меншість вирішує.
«2033». Погляд на наше минуле з майбутнього крізь призму фантастичного припущення. Друге в книзі дещо романтизоване (але чесно романтизоване) оповідання про перемогу й ціну перемоги – і про те, чим вона обернеться для наших дітей.
«Правда в двох словах» є фінальним акордом, доданим вже фактично в останню мить. І, певним чином, відлуння цього рішення відчутно в самому оповіданні. За великим рахунком «Правда» є відвертим омажем всесвіту WH40K. Попереджуючи невдоволений вигуки, хочу зазначити, що «Книзі Кладовища» від Ніла Ґеймана той факт, що вона є фактично переповіданням «Книги Джунглів» в інших декораціях, не завадив стати світовим шедевром, так само як і «Етюду в смарагдовому» - те, що він є перевертнем славнозвісного оповідання Конан-Дойля. Тобто, як таке, перенесення не є проблемою оповідання. Проблемою є те, що взята ділянка є завеликою, щоб вміститися в оповідання. Воно вимагає, щонайменш, повісті. «Правда в двох словах» майже цілком концентрується на експозиції, ігноруючи дію та приділяючи несподівано (в межах збірки) мало уваги персонажам та розкриттю характерів. При тому добре видно, що задум лежить явно за межами оповідання – просто він не вмістився. Для мене «Правда в двох словах» - це трейлер до наступної книги, епічного роману, брутального та епічного, пафосного та безкомпромісного.
Але знов-таки – не працюючи як самостійне оповідання, «Правда…» несподівано цілком спрацьовує в рамках збірки. Вона є чудовим кліфгенґером наприкінці, який водночас ставить ідейну крапку в першому томі, завершуючи авторську думку, і разом із тим – завдає тон наступній книзі.
Оукей. Останню сторінку перегорнуто, і я, наче, розповів усе, про що збирався. Деякі речі я навмисне полишив поза оглядом – я не хотів би лишати ва�� задоволення відкрити їх самостійно. Єдине, що вартує додати – що спілкування з автором чималою мірою розкриває глибші змістові шари творів, а тож, як ви побачите, що Влад Сорд презентує свою книжку десь у вашому місті, чи на фестивалі, який ви збираєтесь відвідати – неодмінно завітайте до нього. Йому буде о додати до написаного. Я ж, кінцевим підсумком, скажу: «Безодня» - це незручна, дискомфортна книжка, яка певну кількість людей дратуватиме просто фактом свого існування. На щастя, більшість тих людей заледве посилює одну книжку на рік, і то не завжди, тож, про її існування вони навіть можуть і не дізнатися. А ваш шанс опинитися серед таких досить невисокий (як ви за якимось бісом прочитали увесь цей некороткий огляд). Менше з тим, навіть людям, які усвідомлюють, що в країні йде війна і йде вона з зовнішнім ворогом, можуть не зрадіти тому, що прочитають. Тут немає лицарів у білому, які ведуть філософські диспути в павзах між знищенням тисяч ворогів. Тут немає складного відношення до тих ворогів, а ідентифікація «свій-чужий» працює без збоїв. І те, що свої – не завжди янголи, аж ніяк не відміняє факта, що чужі – то завжди демони. Це контроверсивна книга народжена контроверсивним часом. Правда в двох словах – в епоху без правди.
February 11, 2022
Переписую сюди мій відгук з твіттера, най буде.
Отже. Це збірка оповідань, тому легко й зручно читати як все залпом, так і поокремо. Останні два трохи просідають, імхо, але то таке.
Якщо порівнювати з чимось, то це буде Грязь Сайгона, тільки брутальніше, зліше та з гороровим містицизмом. Майже в кожному оповіданні є якийсь раптовий поворот, який або змушує відкласти книжку на кілька секунд щоб подумати про екзистенційне, або навпаки - сконцентруватись.
Що точно - емоції та психічний стан читача Сорд не жаліє от взагалі. Книжка постійно викликає і злість, і сльози, і ахуєвання.
От має стояти trigger warning через те, як Сорд бере та абсолютно раптово лупить по найбазовішим емоціям. Звикся з персонажем? ХУЯК. Подумав, що окей, все більш менш ясно, просто сумна історія? ХУЙ, зараз тебе доб’ють та вичавлять із тебе всі залишки емпатії, які пережили попередні оповідання.
Тебе правда затягує до шахти Бутівки пазурами Чорного Бога, при цьому засипаючи все довкола брудом та пилом від обстрілів та забризкуючи кров’ю. І виринаєш ти з іншим поглядом на наче знайомі історії з новин (Бутівка, ДАП тощо).
11 Вітроломів з 10, шалено рекомендую. Влад Сорд створив шедевр української ветеранської літератури.
Отже. Це збірка оповідань, тому легко й зручно читати як все залпом, так і поокремо. Останні два трохи просідають, імхо, але то таке.
Якщо порівнювати з чимось, то це буде Грязь Сайгона, тільки брутальніше, зліше та з гороровим містицизмом. Майже в кожному оповіданні є якийсь раптовий поворот, який або змушує відкласти книжку на кілька секунд щоб подумати про екзистенційне, або навпаки - сконцентруватись.
Що точно - емоції та психічний стан читача Сорд не жаліє от взагалі. Книжка постійно викликає і злість, і сльози, і ахуєвання.
От має стояти trigger warning через те, як Сорд бере та абсолютно раптово лупить по найбазовішим емоціям. Звикся з персонажем? ХУЯК. Подумав, що окей, все більш менш ясно, просто сумна історія? ХУЙ, зараз тебе доб’ють та вичавлять із тебе всі залишки емпатії, які пережили попередні оповідання.
Тебе правда затягує до шахти Бутівки пазурами Чорного Бога, при цьому засипаючи все довкола брудом та пилом від обстрілів та забризкуючи кров’ю. І виринаєш ти з іншим поглядом на наче знайомі історії з новин (Бутівка, ДАП тощо).
11 Вітроломів з 10, шалено рекомендую. Влад Сорд створив шедевр української ветеранської літератури.
November 24, 2019
Збірка живих життьових оповідань про нинішню війну України проти Росії. Живих, бо на підставі невигаданих історій. Живих, бо мають жваву мову сучасників. Живих, бо смерті в кожному оповіданні трапляються аби вбезпечити життя инших. Гармонійно додані дещиці містики, соціяльної повістки та фантастики. Важлива віха націоналістичної прози про Героїв, які боролись і борються за Українську Соборну Самостійну Державу. Книга, яку варто додати до шкільної та наступних освітніх програм. Безодня здається чимось страшним, та насправді вона початок всьому.
The collection of live life stories about Ukraine's current war against Russia. Live because based on true stories. Live because they speak the lively language of contemporaries. Live, because deaths in every narrative happen to secure the lives of others. Pieces of mysticism, social agenda and sci-fi are harmoniously added. The important milestone of nationalist prose about Heroes who fought and fight for the Ukrainian United Independent State. The book which is worth to be included to the school and next educational curriculums. Abyss seems something scary but it’s really the beginning of everything.
The collection of live life stories about Ukraine's current war against Russia. Live because based on true stories. Live because they speak the lively language of contemporaries. Live, because deaths in every narrative happen to secure the lives of others. Pieces of mysticism, social agenda and sci-fi are harmoniously added. The important milestone of nationalist prose about Heroes who fought and fight for the Ukrainian United Independent State. The book which is worth to be included to the school and next educational curriculums. Abyss seems something scary but it’s really the beginning of everything.
December 5, 2019
Це найкраща і найгірша книга на воєнну тематику в моєму житті.
💣 Найкраща, бо під час читання всі ті історії з оповідань стоять перед твоїми очима. Автор пише так, що ти чуєш голоси бійців там, на передовій (вони балакають не літературною мовою - будьте готові 🔞); ти відчуваєш сморід кіптяви, брудного людського тіла й пролитої на випаленій землі крові; ти відчуваєш власною шкірою палаючий подих війни. З цієї причини і найгірша --- мені здавалося, що хтось пройшов берцями по душі, розтоптуючи її.
🔍 "Безодня" -- це збірка оповідань автора, який був на війні й пережив складне поранення. Під палітуркою книги сховалося дев'ять неймовірних оповідань. Серед них є жортстокі реалістичні сюжети, дійові особи яких реальні люди; є оповідки смачно приправлені містикою, від якої шкіра вкривалася сиротами; а ще є трохи фантастики, яку в підсумку навіть береш на віру.
🔥 Особиста оцінка 10+/10
💣 Найкраща, бо під час читання всі ті історії з оповідань стоять перед твоїми очима. Автор пише так, що ти чуєш голоси бійців там, на передовій (вони балакають не літературною мовою - будьте готові 🔞); ти відчуваєш сморід кіптяви, брудного людського тіла й пролитої на випаленій землі крові; ти відчуваєш власною шкірою палаючий подих війни. З цієї причини і найгірша --- мені здавалося, що хтось пройшов берцями по душі, розтоптуючи її.
🔍 "Безодня" -- це збірка оповідань автора, який був на війні й пережив складне поранення. Під палітуркою книги сховалося дев'ять неймовірних оповідань. Серед них є жортстокі реалістичні сюжети, дійові особи яких реальні люди; є оповідки смачно приправлені містикою, від якої шкіра вкривалася сиротами; а ще є трохи фантастики, яку в підсумку навіть береш на віру.
🔥 Особиста оцінка 10+/10
February 4, 2020
Мій традиційний огляд, по абзацу на кожне з оповідань збірки, майже без спойлерів і загальне резюме.
ПРО АВТОРА
Влад Сорд – письменник, ветеран російсько-української війни (позивний “Змій”), поет. Засновник і художній редактор видавництва «Дім Химер»
ПРО КОЖНЕ ОПОВІДАННЯ ОКРЕМО
1. Безодня. Відкриває збірку однойменна оповідка. Це містика. Наче не страшна, але насправді — дуже страшна. Скільки наших людей пішло до тієї донбаської безодні, страшно уявити. Добре, що вони нас прикривають і з того світу — прорвемося!
2. Ритми милосердя. Про дівчину, про НКВС, про сучасну війну, про людей, які цю війну виграють врешті решт. Паралелі та алюзії, дуже жорсткі й правильні. Такі оповідання треба кожного дня всім дітям від 18 до 100 років, читати, які ще і досі не виросли зі штанців СРСР.
3. Силуети. Містика. Просто шикарна містика. Сюжет не новий, обіграний багатьма письменниками фентезі. Написано – дуже атмосферно. Зустрічав це оповідання раніше на одному з конкурсів фантастичної і фентезійної прози.
4. Кіт і пес. Про різних людей на цій війні. Щемливе оповідання. Всі воліють воювати так, як звикли жити, насправді.
5. Цитадель. Одне з оповідань, які умовно відношу до категорії “Соціальний запит на справедливість”. Тема для України важлива. Коли будете читати, то згадайте Врадіївку, Криве Озеро, Миколаїв, нещодавнє убивство підлітка у Прилуках, торішнє вбивство дитини в Переяславі Хмельницькому тощо. Там були масові протести, і ці випадки врешті решт, ці приклади стануть підґрунтям для протестів поодиноких. Це не про війну – це про гідність і справедливість.
6. Вітролом. Історія “Сєвєра”, хлопчини-кіборга з Сум. Суцільна реальність. Жорстка історія.
7. Життя. Це історія найкраща в плані драматургії. Автор, як мені здалося, зібрав в одне ціле три реальні історії (я не знаю чи це правда, це просто моє припущення, але я волію, щоб це було правдою). Сорд майстерно поєднав ці історії і феєрично подав фінал. Далі повторюся: читати всім (можна примусово), хто досі не виріс зі штанців СРСР.
8. 2033. Фантастика. Рекомендую для дітей і підлітків. Цікаво.
ЗАГАЛЬНІ ВРАЖЕННЯ:
В збірці є все: жах, гумор, жорстокість, війна в кожній оповідці. Все це майстерно написано, читається легко і зрозуміло. За кожним словом – реальні життя і смерть, постріли, вибухи, сльози, мат, жаль, ненависть, нерозуміння і ясність кожної ситуації.
Мова книги геть не книжна, абсолютно жива і реальна. За кожним героєм бачив живу людину з того чи іншого регіону України саме завдяки нецензурованій мові. Дякую автору і видавництву.
18+, але читати можна всім, особливо тим, хто не розуміє за що йде війна. Нерви мати, правда, треба міцні, бо можете на окремих епізодах не втриматися – збірка таки про війну, реальну, з усіма її розірваними і потрощеними тілами (що менш страшно) і скаліченими душами наших воїнів і цивільних.
Ветеранська проза – це гарна проза. У нас тут повний порядок насправді, якщо люди звідти привозять такі історії. Ветеранська проза допомагає зрозуміти і порівняти стан речей тут, на мирній території, і там – де люди гинуть за нашу можливість спокійно жити. Читайте сучасників – вам є чого дізнаватися зі слів очевидців самих страшних подій в сучасній історії нашої країни.
Дякую за книгу автору і видавництву, рекомендую!
ПРО АВТОРА
Влад Сорд – письменник, ветеран російсько-української війни (позивний “Змій”), поет. Засновник і художній редактор видавництва «Дім Химер»
ПРО КОЖНЕ ОПОВІДАННЯ ОКРЕМО
1. Безодня. Відкриває збірку однойменна оповідка. Це містика. Наче не страшна, але насправді — дуже страшна. Скільки наших людей пішло до тієї донбаської безодні, страшно уявити. Добре, що вони нас прикривають і з того світу — прорвемося!
2. Ритми милосердя. Про дівчину, про НКВС, про сучасну війну, про людей, які цю війну виграють врешті решт. Паралелі та алюзії, дуже жорсткі й правильні. Такі оповідання треба кожного дня всім дітям від 18 до 100 років, читати, які ще і досі не виросли зі штанців СРСР.
3. Силуети. Містика. Просто шикарна містика. Сюжет не новий, обіграний багатьма письменниками фентезі. Написано – дуже атмосферно. Зустрічав це оповідання раніше на одному з конкурсів фантастичної і фентезійної прози.
4. Кіт і пес. Про різних людей на цій війні. Щемливе оповідання. Всі воліють воювати так, як звикли жити, насправді.
5. Цитадель. Одне з оповідань, які умовно відношу до категорії “Соціальний запит на справедливість”. Тема для України важлива. Коли будете читати, то згадайте Врадіївку, Криве Озеро, Миколаїв, нещодавнє убивство підлітка у Прилуках, торішнє вбивство дитини в Переяславі Хмельницькому тощо. Там були масові протести, і ці випадки врешті решт, ці приклади стануть підґрунтям для протестів поодиноких. Це не про війну – це про гідність і справедливість.
6. Вітролом. Історія “Сєвєра”, хлопчини-кіборга з Сум. Суцільна реальність. Жорстка історія.
7. Життя. Це історія найкраща в плані драматургії. Автор, як мені здалося, зібрав в одне ціле три реальні історії (я не знаю чи це правда, це просто моє припущення, але я волію, щоб це було правдою). Сорд майстерно поєднав ці історії і феєрично подав фінал. Далі повторюся: читати всім (можна примусово), хто досі не виріс зі штанців СРСР.
8. 2033. Фантастика. Рекомендую для дітей і підлітків. Цікаво.
ЗАГАЛЬНІ ВРАЖЕННЯ:
В збірці є все: жах, гумор, жорстокість, війна в кожній оповідці. Все це майстерно написано, читається легко і зрозуміло. За кожним словом – реальні життя і смерть, постріли, вибухи, сльози, мат, жаль, ненависть, нерозуміння і ясність кожної ситуації.
Мова книги геть не книжна, абсолютно жива і реальна. За кожним героєм бачив живу людину з того чи іншого регіону України саме завдяки нецензурованій мові. Дякую автору і видавництву.
18+, але читати можна всім, особливо тим, хто не розуміє за що йде війна. Нерви мати, правда, треба міцні, бо можете на окремих епізодах не втриматися – збірка таки про війну, реальну, з усіма її розірваними і потрощеними тілами (що менш страшно) і скаліченими душами наших воїнів і цивільних.
Ветеранська проза – це гарна проза. У нас тут повний порядок насправді, якщо люди звідти привозять такі історії. Ветеранська проза допомагає зрозуміти і порівняти стан речей тут, на мирній території, і там – де люди гинуть за нашу можливість спокійно жити. Читайте сучасників – вам є чого дізнаватися зі слів очевидців самих страшних подій в сучасній історії нашої країни.
Дякую за книгу автору і видавництву, рекомендую!
January 22, 2021
"Смисл, Ваня, у тому, шо це там я - Тарас Сергійович, вчитель української мови та літератури, філолог, колишній завкафедри... Це там я, Ваня, людина. А тут ми - запомни! - не люди..."
.
Хто вони ці добровольці? Хто вони, що відмовилися від зручностей дому? Хто вони що існують в нелюдських умовах? Хто вони, що пішли за покликом серця боронити рідну землю? "Тут ми... не люди" каже філолог - інженер
.
Таке залпом, за раз, за вечір не прочитаєш. Бо кожна історія, глибоко занурює тебе у солдатський побут, де ось тут воно життя, а зовсім поруч - смерть. Ось є солдат, а потім "прилетіло" і рештки можна зібрати в цинк з під патронів... Де за приязним обличчям може ховатися підступний ворог... Де справжнє братство пізнається в бою, коли кожен знає своє місце і всі працюють як один злагоджений механізм...
.
"Людьми ми будемо знову вдома - коли переможемо і війна скінчиться" Інженер
.
Та це не просто, спогади, мемуаристика чи ветеранська проза... Ця книга руйнує рамки реального і пробиває просвіт у майбутнє... Бо тут є мрія, що війна скінчиться, що буде сила, здатна зламати хід війни і буде перемога... А потім на уроках історії діти вивчатимуть... як це було
.
"Твір готовий - і такий відвертий, що аж самій страшно. Завтра, вона читатиме його вголос: нехай усі чують, нехай не сміють удавати, ніби війна то смішки чи приколи, або ще гірше - ніби ніякої війни не було."
.
P.S. переконаний, що ця книга стане одним із кращих зразків солдатської/добровольчої/військової прози... і потім, через роки, ми будемо перечитувати її, згадуючи, як ми виборювали право - знову бути людьми
.
Хто вони ці добровольці? Хто вони, що відмовилися від зручностей дому? Хто вони що існують в нелюдських умовах? Хто вони, що пішли за покликом серця боронити рідну землю? "Тут ми... не люди" каже філолог - інженер
.
Таке залпом, за раз, за вечір не прочитаєш. Бо кожна історія, глибоко занурює тебе у солдатський побут, де ось тут воно життя, а зовсім поруч - смерть. Ось є солдат, а потім "прилетіло" і рештки можна зібрати в цинк з під патронів... Де за приязним обличчям може ховатися підступний ворог... Де справжнє братство пізнається в бою, коли кожен знає своє місце і всі працюють як один злагоджений механізм...
.
"Людьми ми будемо знову вдома - коли переможемо і війна скінчиться" Інженер
.
Та це не просто, спогади, мемуаристика чи ветеранська проза... Ця книга руйнує рамки реального і пробиває просвіт у майбутнє... Бо тут є мрія, що війна скінчиться, що буде сила, здатна зламати хід війни і буде перемога... А потім на уроках історії діти вивчатимуть... як це було
.
"Твір готовий - і такий відвертий, що аж самій страшно. Завтра, вона читатиме його вголос: нехай усі чують, нехай не сміють удавати, ніби війна то смішки чи приколи, або ще гірше - ніби ніякої війни не було."
.
P.S. переконаний, що ця книга стане одним із кращих зразків солдатської/добровольчої/військової прози... і потім, через роки, ми будемо перечитувати її, згадуючи, як ми виборювали право - знову бути людьми
July 13, 2020
Влад Сорд "Безодня"
⠀
... Друже, ось твій Донбас і ось тобі автомат.
Ось твої терикони в огні і трак броні,
Ось вам, поховані заживо, це країна мрій.
⠀
Від цієї книги у мене були справжні мурашки. Погляд у безодню - і вона дивиться на тебе.
Такої книги про війну я не читала ніколи. Тут реалістично до найменших деталей - і містично. Справжній воєнний побут, реальні місця бойових дій поєднуються з такими речами, що просто зносить дах. Навіть без містики морошно. Дуже.
⠀
Оповідання об'ємні і сильні. Невелику збірку неможливо читати швидко - після кожного хочеться сісти, обдумати.
⠀
Окремо про мову і стиль: безпафосно. Живі люди говорять як живі люди, а воїни - як воїни, навіть якщо вони філологи і колишні завкафедри.
⠀
"Збитий із дерев'яних колод квадрат, обкладений випатраними мішками з піском та всохлим гілляччям. Одна широка бійниця, всіх завішено старим брезентовим плащем, родом ще з СРСР. На дебелій арматурині висить брудний і пошматований кулями синьо-жовтий прапор... І такі бойові пости - всюди, вони виросли з обох боків по всьому Донбасу, як гриби-дощовики, от тільки такі гриби ростуть тільки після залізних дощів".
⠀
Після цих описів неможливо не уявити собі все. Ті блокпости і бліндажі, які ми бачили в сюжетах новин, отримують свій запах і звук.
Я рекомендую її всім, кому є 18. Так, про війну. Так, з матюками. Але це вартісна сучасна українська література.
⠀
... Друже, ось твій Донбас і ось тобі автомат.
Ось твої терикони в огні і трак броні,
Ось вам, поховані заживо, це країна мрій.
⠀
Від цієї книги у мене були справжні мурашки. Погляд у безодню - і вона дивиться на тебе.
Такої книги про війну я не читала ніколи. Тут реалістично до найменших деталей - і містично. Справжній воєнний побут, реальні місця бойових дій поєднуються з такими речами, що просто зносить дах. Навіть без містики морошно. Дуже.
⠀
Оповідання об'ємні і сильні. Невелику збірку неможливо читати швидко - після кожного хочеться сісти, обдумати.
⠀
Окремо про мову і стиль: безпафосно. Живі люди говорять як живі люди, а воїни - як воїни, навіть якщо вони філологи і колишні завкафедри.
⠀
"Збитий із дерев'яних колод квадрат, обкладений випатраними мішками з піском та всохлим гілляччям. Одна широка бійниця, всіх завішено старим брезентовим плащем, родом ще з СРСР. На дебелій арматурині висить брудний і пошматований кулями синьо-жовтий прапор... І такі бойові пости - всюди, вони виросли з обох боків по всьому Донбасу, як гриби-дощовики, от тільки такі гриби ростуть тільки після залізних дощів".
⠀
Після цих описів неможливо не уявити собі все. Ті блокпости і бліндажі, які ми бачили в сюжетах новин, отримують свій запах і звук.
Я рекомендую її всім, кому є 18. Так, про війну. Так, з матюками. Але це вартісна сучасна українська література.
October 20, 2019
Це літературне осмислення сучасної війни по-новому.
Хтось описує на сторінках свій воєнний досвід так, що той біль аж сочиться зі сторінок. Хтось видає свої щоденники чи есеїстку, намагаючись бути водночас і учасником, і відстороненим спостерігачем. Хтось же одягає «свою війну» у художню форму, мовляв всі збіги випадкові. Але ця збірка зовсім інакша.
Тут Влад Сорд, який також був учасником війни, подає нам її з нашаруванням містики, горору і трохи фантастики. Хіба це не сміливо в час, коли обстріли все не вщухають, "оживляти", наприклад, привид загиблого товариша? Погодьтеся, не кожен може так написати, не кожен захоче таке читати. Але особисто я хочу ще!
Хтось описує на сторінках свій воєнний досвід так, що той біль аж сочиться зі сторінок. Хтось видає свої щоденники чи есеїстку, намагаючись бути водночас і учасником, і відстороненим спостерігачем. Хтось же одягає «свою війну» у художню форму, мовляв всі збіги випадкові. Але ця збірка зовсім інакша.
Тут Влад Сорд, який також був учасником війни, подає нам її з нашаруванням містики, горору і трохи фантастики. Хіба це не сміливо в час, коли обстріли все не вщухають, "оживляти", наприклад, привид загиблого товариша? Погодьтеся, не кожен може так написати, не кожен захоче таке читати. Але особисто я хочу ще!
October 19, 2020
Cool reading! My favorite story is "Rhythms of Mercy". The author simply perfectly conveyed the manner of communication of the characters, because he participant of the Russian-Ukrainian war too and knows perfectly well how live communication of Ukrainian warriors sounds.
Overall the book is just fucking awesome. Therefore, I strongly recommend it to reading!
Overall the book is just fucking awesome. Therefore, I strongly recommend it to reading!
December 4, 2019
Якщо довго дивитися у Безодню,
Безодня починає дивитися у тебе.
Ф. Ніцше
Як зрозуміло уже з анотації «Безодні» - це книга про війну. Написана вона Владом Сордом - добровольцем, який сам провів чотири роки у зоні бойових дій у складі добровольчих батальйонів, був активним учасником Революції Гідності. А на додачу цей боєць є письменником, поетом, та співзасновником вінницького видавництва «Дім Химер». Тож у кваліфікованості автора та його досвіду подій, які він описує, сумніватися не доводиться.
Але, попри те, що останніми роками з’явилося чимало книг, які розповідають про події російсько-української війни, «Безодня» від них дуже відрізняється. Це збірка різних оповідань, які на перший погляд нічим не пов’язані між собою. Але при детальнішому розгляді ми бачимо, що усі розповіді об’єднанні одним спільним фактором, саме тим, який і робить цю збірку особливою – наявністю незримого Чорного Бога. І саме його «тотем» ми бачимо на обкладинці книги – частково зруйнований копер над шахтою «Бутівка».
Перша розповідь починається саме з цієї локації і знайомить нас з загальним характером людей, які тут воюють, з їхніми внутрішніми відносинами та з Чорним Богом. Саме у першому оповідання Чорний Бог отримує свою першу жертву та виказує свою прихильність до українських воїнів. І в кожному подальшому оповіданні кількість цих жертв збільшується, а заразом збільшується і сила української армії. Останні два оповідання, це логічний розвиток цієї містичної підтримки – коли Чорний Бог насичується, а українська армія стає непереможною. Саме на цих двох оповіданнях у збірку потужно вривається фантастика у вигляді ігрового «Вархаммера». І саме ось ця міфологічна, містична та страшна складова робить «Безодню» особливою, хоча її, за словами автора, тут усього десять відсотків.
Дев’яносто відсотків реальної складової також вражають, адже усі події, описані у цій книзі, є абсолютно реальними. Це не художня вигадка, не спроба облагородити «наших» та очорнити «чужих», тут немає інтелігентної літературної мови у персонажів. Реальність у «Безодні» саме така, якою вона є – страшна, брудна, місцями підла, місцями героїчна. Тут «наші» розмовляють таким самим суржиком чи російською мовою, як воно буває і насправді. А «чужі» не виступають демонами, якими нам їх часто зображають, це просто вороги, але з такої самої крові та плоті. Саме через це дуже швидко адаптуєшся до мови персонажів, до їхніх світоглядів та переживань, починаєш їх розуміти та співчувати, адже вони так схожі на нас та людей, що нас оточують.
У деяких з цих історій Влад Сорд брав участь безпосередньо (ви впізнаєте його або за описами, або за позивним), деякі збирав від своїх побратимів та записував ще будучи на передовій. Але у реальності описаного ви можете навіть не сумніватися. Особливо проникаєшся атмосферою коли дізнаєшся, що усі персонажі описані у «Безодні» - реальні. І, як зазначає сам автор, більшість із них досі живі. Можливо, що когось з описаних персонажів ви знаєте особисто, тоді ви точно зрозумієте про що я кажу.
І попри те, що оповідання у цій книзі є реалістичними, місцями аж занадто (на цьому моменті усім слабкодухим варто відкласти «Безодню» та взяти почитати щось менш кровожерливе), ця збірка виконує дуже важливу функцію. Вона розповідає усім мешканцям країни про війну без прикрас. Я б навіть сказав, що ця книга написана громадянином України, який побачив війну на власні очі і прозрів (досить іронічно, адже сам Сорд на війні через поранення зір дуже пошкодив) для інших громадян України, які поки що не бачать або свідомо заплющують очі і не хочуть бачити того, що частина країни охоплена війною. Але «Безодня» з цією задачею справляється повністю. І після останньої сторінки ти замислюєшся над щойно прочитаним та починаєш його осмислювати.
Загалом, Владу Сорду вдалося зробити дуже важливу річ та написати те, що до нього в Україні ніхто не писав. Він зміг донести реалії війни до кожного громадянина України настільки зрозуміло, що далі вже немає куди. І на додачу він створив сучасну українську військову міфологію. Адже Чорний Бог – це вигадка лише для нас. Для наших бійців на передовій він цілком реальний і збирає свої криваві жнива він також реально і щоденно, як і описано у книзі. Тому я візьму сміливість сказати, що Сорд – це новий український Лавкрафт. А його Чорний Бог нічим не поступається хтонічним Ктулгу, Дагону, Йог-Сототу та іншим.
Безодня починає дивитися у тебе.
Ф. Ніцше
Як зрозуміло уже з анотації «Безодні» - це книга про війну. Написана вона Владом Сордом - добровольцем, який сам провів чотири роки у зоні бойових дій у складі добровольчих батальйонів, був активним учасником Революції Гідності. А на додачу цей боєць є письменником, поетом, та співзасновником вінницького видавництва «Дім Химер». Тож у кваліфікованості автора та його досвіду подій, які він описує, сумніватися не доводиться.
Але, попри те, що останніми роками з’явилося чимало книг, які розповідають про події російсько-української війни, «Безодня» від них дуже відрізняється. Це збірка різних оповідань, які на перший погляд нічим не пов’язані між собою. Але при детальнішому розгляді ми бачимо, що усі розповіді об’єднанні одним спільним фактором, саме тим, який і робить цю збірку особливою – наявністю незримого Чорного Бога. І саме його «тотем» ми бачимо на обкладинці книги – частково зруйнований копер над шахтою «Бутівка».
Перша розповідь починається саме з цієї локації і знайомить нас з загальним характером людей, які тут воюють, з їхніми внутрішніми відносинами та з Чорним Богом. Саме у першому оповідання Чорний Бог отримує свою першу жертву та виказує свою прихильність до українських воїнів. І в кожному подальшому оповіданні кількість цих жертв збільшується, а заразом збільшується і сила української армії. Останні два оповідання, це логічний розвиток цієї містичної підтримки – коли Чорний Бог насичується, а українська армія стає непереможною. Саме на цих двох оповіданнях у збірку потужно вривається фантастика у вигляді ігрового «Вархаммера». І саме ось ця міфологічна, містична та страшна складова робить «Безодню» особливою, хоча її, за словами автора, тут усього десять відсотків.
Дев’яносто відсотків реальної складової також вражають, адже усі події, описані у цій книзі, є абсолютно реальними. Це не художня вигадка, не спроба облагородити «наших» та очорнити «чужих», тут немає інтелігентної літературної мови у персонажів. Реальність у «Безодні» саме така, якою вона є – страшна, брудна, місцями підла, місцями героїчна. Тут «наші» розмовляють таким самим суржиком чи російською мовою, як воно буває і насправді. А «чужі» не виступають демонами, якими нам їх часто зображають, це просто вороги, але з такої самої крові та плоті. Саме через це дуже швидко адаптуєшся до мови персонажів, до їхніх світоглядів та переживань, починаєш їх розуміти та співчувати, адже вони так схожі на нас та людей, що нас оточують.
У деяких з цих історій Влад Сорд брав участь безпосередньо (ви впізнаєте його або за описами, або за позивним), деякі збирав від своїх побратимів та записував ще будучи на передовій. Але у реальності описаного ви можете навіть не сумніватися. Особливо проникаєшся атмосферою коли дізнаєшся, що усі персонажі описані у «Безодні» - реальні. І, як зазначає сам автор, більшість із них досі живі. Можливо, що когось з описаних персонажів ви знаєте особисто, тоді ви точно зрозумієте про що я кажу.
І попри те, що оповідання у цій книзі є реалістичними, місцями аж занадто (на цьому моменті усім слабкодухим варто відкласти «Безодню» та взяти почитати щось менш кровожерливе), ця збірка виконує дуже важливу функцію. Вона розповідає усім мешканцям країни про війну без прикрас. Я б навіть сказав, що ця книга написана громадянином України, який побачив війну на власні очі і прозрів (досить іронічно, адже сам Сорд на війні через поранення зір дуже пошкодив) для інших громадян України, які поки що не бачать або свідомо заплющують очі і не хочуть бачити того, що частина країни охоплена війною. Але «Безодня» з цією задачею справляється повністю. І після останньої сторінки ти замислюєшся над щойно прочитаним та починаєш його осмислювати.
Загалом, Владу Сорду вдалося зробити дуже важливу річ та написати те, що до нього в Україні ніхто не писав. Він зміг донести реалії війни до кожного громадянина України настільки зрозуміло, що далі вже немає куди. І на додачу він створив сучасну українську військову міфологію. Адже Чорний Бог – це вигадка лише для нас. Для наших бійців на передовій він цілком реальний і збирає свої криваві жнива він також реально і щоденно, як і описано у книзі. Тому я візьму сміливість сказати, що Сорд – це новий український Лавкрафт. А його Чорний Бог нічим не поступається хтонічним Ктулгу, Дагону, Йог-Сототу та іншим.
January 16, 2022
Чудова збірка коротких історії про війну, про смерть, про хтонічний жах та про Чорнобога в його усіх можливих іпостасях. Без романтизації процесу, без фанатизму.
Тут усі історії присипані елементами містики, горрору та фантастики, тому кожен читач зможе знайти щось для себе. І хоч дві історії не працюють поокремо від збірки, разом з рештою історій вони формують неймовірний вир емоцій та відчуттів.
З перших сторінок, читач отримує ляпаса, що вводить його в тонус, і очікування, а що ж власне далі? А далі качелі - то регочеш, як дурний, то намагаєшся не пустити скупу сльозу.
Це буде дуже незручна книжка для багатьох людей - лексика, вчинки та події чітко вписані в титульне попередження "18+" будуть викликати дискомфорт і огиду. Сам факт існування такої літератури буде нести хвилю возмущєнія в деяких прошарків населення. Тим не менш, вона написана, вона надрукована, і вона до біса крута.
Хочу закінчити мабуть кількома цитатами, котрі гарно зайшли, прямо в серденько:
- "...таким ото як ми з тобою - на перший погляд, веселим чувакам, які ото всігда раді гнилухи позаганять, поржать, когось повеселить, а насправді кожен день накопичують у собі, тонни негативу на себе беруть..."
- "Братік! Вот щас ахуєнна била. Нас, канєшна, йобнут здєсь всєх, как гусєй, но ето прєкрасна - бить на свайом мєстє і чувствавать, што дєлаєш то, што должен"
- "Я - поганий фашист, дівчинко" <-- хто читав, той зрозуміє.
Ну й на кінець, бажання ходити папісяти під рандомними деревами - пропало наніц.
Тут усі історії присипані елементами містики, горрору та фантастики, тому кожен читач зможе знайти щось для себе. І хоч дві історії не працюють поокремо від збірки, разом з рештою історій вони формують неймовірний вир емоцій та відчуттів.
З перших сторінок, читач отримує ляпаса, що вводить його в тонус, і очікування, а що ж власне далі? А далі качелі - то регочеш, як дурний, то намагаєшся не пустити скупу сльозу.
Це буде дуже незручна книжка для багатьох людей - лексика, вчинки та події чітко вписані в титульне попередження "18+" будуть викликати дискомфорт і огиду. Сам факт існування такої літератури буде нести хвилю возмущєнія в деяких прошарків населення. Тим не менш, вона написана, вона надрукована, і вона до біса крута.
Хочу закінчити мабуть кількома цитатами, котрі гарно зайшли, прямо в серденько:
- "...таким ото як ми з тобою - на перший погляд, веселим чувакам, які ото всігда раді гнилухи позаганять, поржать, когось повеселить, а насправді кожен день накопичують у собі, тонни негативу на себе беруть..."
- "Братік! Вот щас ахуєнна била. Нас, канєшна, йобнут здєсь всєх, как гусєй, но ето прєкрасна - бить на свайом мєстє і чувствавать, што дєлаєш то, што должен"
- "Я - поганий фашист, дівчинко" <-- хто читав, той зрозуміє.
Ну й на кінець, бажання ходити папісяти під рандомними деревами - пропало наніц.
July 28, 2021
В самісіньке серденько.
Як і, мабуть, в кожній збірці оповідань, є ті, які сподобались більше і ті, які менше, але загалом усі тексти залишили свій слід. Приємна смачна мова, яка дозволяє дуже глибоко зануритись в атмосферу тексту, жарти, над якими регочеш і водночас соромишся власного сміху, смерті, які надовго закарбуються в пам'яті ("Кіт і пес" це такий холодний душ після попередніх оповідань), дуже органічні нотки містики, горору, подекуди магічного реалізму. Натяки, які вгадуються і викликають посмішку ("Наш чувак писав, по-моєму в БУАРі колись воював"). Ну, і, звісно, "Вітролом" як своєрідна кульмінація цієї збірки, текст, який хочеться перечитати ще декілька разів і водночас надто щемко, аби повертатись до нього знову.
Трохи не моїми виявились останні оповідання, особливо "Правда у двох словах ", але то скоріше персональна нелюбов до текстів про майбутнє.
Окрема дяка за глосарій, він був дуже доречним, особливо потішило визначення ВСП. Легко запримітити здалеку, щоб почати тікати, ггг.
Словом, дякую за чудовий читацький досвід, я прокайфувала.
Як і, мабуть, в кожній збірці оповідань, є ті, які сподобались більше і ті, які менше, але загалом усі тексти залишили свій слід. Приємна смачна мова, яка дозволяє дуже глибоко зануритись в атмосферу тексту, жарти, над якими регочеш і водночас соромишся власного сміху, смерті, які надовго закарбуються в пам'яті ("Кіт і пес" це такий холодний душ після попередніх оповідань), дуже органічні нотки містики, горору, подекуди магічного реалізму. Натяки, які вгадуються і викликають посмішку ("Наш чувак писав, по-моєму в БУАРі колись воював"). Ну, і, звісно, "Вітролом" як своєрідна кульмінація цієї збірки, текст, який хочеться перечитати ще декілька разів і водночас надто щемко, аби повертатись до нього знову.
Трохи не моїми виявились останні оповідання, особливо "Правда у двох словах ", але то скоріше персональна нелюбов до текстів про майбутнє.
Окрема дяка за глосарій, він був дуже доречним, особливо потішило визначення ВСП. Легко запримітити здалеку, щоб почати тікати, ггг.
Словом, дякую за чудовий читацький досвід, я прокайфувала.
July 17, 2022
Війна набрала обертів і увірвалася у життя кожного з нас. Від неї не сховатися, її не уникнути. Війна це ультимативний eldritch монстр. «Безодня» дає можливість трохи краще зрозуміти, як він виглядає – але дивитися в його очі довго не можна, хоча усім доводиться.
Межа між реальним та фантасмагоричним у «Безодні» розмита, якщо вона взагалі є, та й де її шукати? Головне – навіщо? Адже страх незвіданого і потойбічного місцями ніщо у порівнянні з кошмаром який приносять в реальність люди.
"Безодня" - це брутальне, без купюр зображення війни та армії часів АТО/ООС – мужність та незламність добровольців, відносна слабкість ЗСУ, шляхетні сторони, огидні сторони – так як Змій бачив і як робив. Місцями це крик душі, місцями це найпотаємніші бажання, місцями замріяна спекуляція, іноді помста, іноді катарсис, іноді меланхолія. Спільне одне – щирість. І це те що виділяє хорошу мілітарну літературу.
Межа між реальним та фантасмагоричним у «Безодні» розмита, якщо вона взагалі є, та й де її шукати? Головне – навіщо? Адже страх незвіданого і потойбічного місцями ніщо у порівнянні з кошмаром який приносять в реальність люди.
"Безодня" - це брутальне, без купюр зображення війни та армії часів АТО/ООС – мужність та незламність добровольців, відносна слабкість ЗСУ, шляхетні сторони, огидні сторони – так як Змій бачив і як робив. Місцями це крик душі, місцями це найпотаємніші бажання, місцями замріяна спекуляція, іноді помста, іноді катарсис, іноді меланхолія. Спільне одне – щирість. І це те що виділяє хорошу мілітарну літературу.
January 2, 2025
Як на людину, що погано знається на військовій справі та знає про війну лише зʼєднавши спогади з далекого западенського тилу та цивільного досвіду повномасштабного вторгнення у Києві, то це просто розрив! Це дуже цікаво, живо написано, з живими, справжніми героями та моторошними моментами. Такого треба більше!
April 19, 2020
Тут була б заслужена четвірка, якби автору не припекло назвати Маріуполь Донбасом. Сподіваюся, якщо колись буде друге видання, це недбальство виправлять, як і численні типографські помилки.
May 27, 2021
Історії про АТО ніколи не бувають простими, і ця книга є такою. Переплетіння нереальності з реальністю, робить це ще важчим, але однозначо вартим для прочитання.
October 18, 2020
Війна не може бути красивою. Вона є однією з іпостасей пітьми. Такою її зобразив Сорд. Такою вона по суті і є.
April 2, 2022
Сорд все ж таки цікавий автор. Сподіваюсь, що на війні він набере багато матеріалу для нових книжок)
May 24, 2023
Влад Сорд "Безодня". Збірник історій доволі різних за змістом і ідеєю, які пов'язані лише словом "війна". Є якісь, мабуть, особисті історії. Є історії які надто схожі на реальні, а є і відверта фантастика. Ідея збірки, що війна це, власне, безодня, яка затягує кожного учасника у себе з тілом і душею справді важлива, але про це надто мало. Особисто мені "Безодня" більше схожа на записник різних історій та ідей, записаних у зошит, аби не забути, аби пам'ятати, а не на окрему цілісну збірку. Але, можливо, це зроблено, щоб кожен міг знайти свою історію. Хто зна
October 18, 2020
Топова річ. Немає чого додати. Хоча ні, додам відгук!
"Пробач, солдате, ми продаємо черевики парами..."
Чи замислювались ви над тим, які вони — очі темряви? Хтось із вас одразу відчув це тяжіння до чогось… Вічного? Так, до метафори, від якої моторошно.
«У тебе такі глибокі очі...» — говоримо ми, коли тонемо в них, і захисний механізм, що беріг нас від усіх небезпек, перегорає зі швидкістю сірника. Темрява дивиться у безодню не кліпаючи, бачить у ній анахронічні абриси. Деякі з них нерухомі, а інші… Ви чуєте їх, відчуваєте їхню присутність, але не бачите. Від цього стає ніяково. Чути, як гупає у вухах серце. Страх от-от вибухне. У цю мить навіть темрява обертається, щоб не дивитися, а людина, що жбурнула камінчик, тікає геть, не дочекавшись, поки той сягне дна. Жадібно хапає ротом повітря, наче воно останнє, і думає: «якщо пекло існує, то ось воно». Так думав багато хто, зокрема — Данте. На цьому давайте закінчимо з темрявою метафоричною і наблизимось до «Безодні» реальної.
Почнемо з того, чим вона не являється. «Безодня» Влада Сорда — це не стос страхітливих оповідань, не щоденник бійця і не збірка військових жахіть, не переспів військового досвіду і не продукт розбурханої уяви самовидця. Таких чимало на книжкових полицях. Одні вельми точно відтворюють хронологію, інші так нафаршировані пафосом і героїзмом, що нагадують дешеві мелодрами. Не маю нічого проти, на кожен товар свій... Але годі псувати літери на те, чим «Безодня» не є.
«Безодня» більше схожа на роман, аніж на збірку оповідань. Кожна історія є незалежною і завершеною, але магічним чином об’єднується з іншими, у щось таке, що вартує продовження. Не здивуюсь, якщо найближчим часом світ побачить «Безодню 2» Я сподіваюсь, автор прочитає цю рецензію та дослухається.
А поки зануримось углиб. У першому оповіданні Влад знайомить нас із безоднею. В самому її центрі височіє копер — химерна сп��руда над стовбуром шахти:
«...в свердловину якого проросійські найманці масово скидали своїх поранених… ...Саме цей копер зображено на рідкісних шевронах колишньої 1 роти 1 батальйону 93 ОМБр “Холодний яр”».
Далі, історія за історією, знайомить із героями, котрих так чи інакше торкнулась російсько-українська війна. Закриває збірку «Правда у двох словах». Сповнене алюзій на Warhammer 40,000, оповідання переходить від звичайного реалізму до магічного, чим урізноманітнює сприйняття міфічними образами, не руйнуючи при цьому відчуття, що все відбувається в нашій реальності. Це — надзвичайно виразний прийом для зображення дійсності такою, якою її бачить і відчуває вічний солдат. Адже однією з причин, чому ми читаємо книжки, є бажання співпереживати.
«Безодня» — це книга з двома запобіжниками, один з яких — примітка «18+», а другий — упередження, ніби військова проза розрахована на вузьке коло читачів. Військова проза, можливо, так, «Безодня» — ні в жодному разі ні. Звісно, якщо вас лякають жорстокі сцени, сардонічний гумор і погані слова, можете пробігти їх, заплющивши одне око, але я раджу вам обов’язково прочитати цю книгу спочатку і до кінця. Щодо упереджень — забудьте. «Безодня», в першу чергу — хороша література, а вже потім військова проза. До того ж, ця звичка ховати голову в пісок у нас віднедавна. Раніше ж читали Гемінґвея або Ремарка, смакували тамтешню жорстокість і бруд, лили сльози по тим, хто з усім цим зіткнувся. А тепер що? Невже стоятимете осторонь і пропустите народження нової «Прощавай, зброє»?
Маєте руки і очі. Бачите «Безодню» в книжковій крамниці — купуйте. 🔥
"Пробач, солдате, ми продаємо черевики парами..."
Чи замислювались ви над тим, які вони — очі темряви? Хтось із вас одразу відчув це тяжіння до чогось… Вічного? Так, до метафори, від якої моторошно.
«У тебе такі глибокі очі...» — говоримо ми, коли тонемо в них, і захисний механізм, що беріг нас від усіх небезпек, перегорає зі швидкістю сірника. Темрява дивиться у безодню не кліпаючи, бачить у ній анахронічні абриси. Деякі з них нерухомі, а інші… Ви чуєте їх, відчуваєте їхню присутність, але не бачите. Від цього стає ніяково. Чути, як гупає у вухах серце. Страх от-от вибухне. У цю мить навіть темрява обертається, щоб не дивитися, а людина, що жбурнула камінчик, тікає геть, не дочекавшись, поки той сягне дна. Жадібно хапає ротом повітря, наче воно останнє, і думає: «якщо пекло існує, то ось воно». Так думав багато хто, зокрема — Данте. На цьому давайте закінчимо з темрявою метафоричною і наблизимось до «Безодні» реальної.
Почнемо з того, чим вона не являється. «Безодня» Влада Сорда — це не стос страхітливих оповідань, не щоденник бійця і не збірка військових жахіть, не переспів військового досвіду і не продукт розбурханої уяви самовидця. Таких чимало на книжкових полицях. Одні вельми точно відтворюють хронологію, інші так нафаршировані пафосом і героїзмом, що нагадують дешеві мелодрами. Не маю нічого проти, на кожен товар свій... Але годі псувати літери на те, чим «Безодня» не є.
«Безодня» більше схожа на роман, аніж на збірку оповідань. Кожна історія є незалежною і завершеною, але магічним чином об’єднується з іншими, у щось таке, що вартує продовження. Не здивуюсь, якщо найближчим часом світ побачить «Безодню 2» Я сподіваюсь, автор прочитає цю рецензію та дослухається.
А поки зануримось углиб. У першому оповіданні Влад знайомить нас із безоднею. В самому її центрі височіє копер — химерна сп��руда над стовбуром шахти:
«...в свердловину якого проросійські найманці масово скидали своїх поранених… ...Саме цей копер зображено на рідкісних шевронах колишньої 1 роти 1 батальйону 93 ОМБр “Холодний яр”».
Далі, історія за історією, знайомить із героями, котрих так чи інакше торкнулась російсько-українська війна. Закриває збірку «Правда у двох словах». Сповнене алюзій на Warhammer 40,000, оповідання переходить від звичайного реалізму до магічного, чим урізноманітнює сприйняття міфічними образами, не руйнуючи при цьому відчуття, що все відбувається в нашій реальності. Це — надзвичайно виразний прийом для зображення дійсності такою, якою її бачить і відчуває вічний солдат. Адже однією з причин, чому ми читаємо книжки, є бажання співпереживати.
«Безодня» — це книга з двома запобіжниками, один з яких — примітка «18+», а другий — упередження, ніби військова проза розрахована на вузьке коло читачів. Військова проза, можливо, так, «Безодня» — ні в жодному разі ні. Звісно, якщо вас лякають жорстокі сцени, сардонічний гумор і погані слова, можете пробігти їх, заплющивши одне око, але я раджу вам обов’язково прочитати цю книгу спочатку і до кінця. Щодо упереджень — забудьте. «Безодня», в першу чергу — хороша література, а вже потім військова проза. До того ж, ця звичка ховати голову в пісок у нас віднедавна. Раніше ж читали Гемінґвея або Ремарка, смакували тамтешню жорстокість і бруд, лили сльози по тим, хто з усім цим зіткнувся. А тепер що? Невже стоятимете осторонь і пропустите народження нової «Прощавай, зброє»?
Маєте руки і очі. Бачите «Безодню» в книжковій крамниці — купуйте. 🔥
May 13, 2022
Як хвора мазохістка, вирішила почати Сорда саме під час актуальної війни у сховищі.
Холодна підлога, паніка навколо, біль і повітря по вінця насичене страхом. Чудовий час, щоб почитати про війну, чи не так?
Книга хоч і невеличка, але тягнулася неймовірно довго. Я думаю проблема не в ній, а в тому що відбувалось навколо. Бо вже на 74 день я таки її дочитала. Від нових оповідань відривали тривоги, вибухи, втома, проте розум постійно повертався до героїв. Вдивляючись в обличчя військових весь час думаєш хто з них може потрапити у безодню вже сьогодні, завтра чи буде читати історію про себе.
Останнє оповідання про азовських дредноутів читала під новини з Азовсталі зі сподіванням, що наші парамедики таки вже познайомились з технологією Імперіума.
Холодна підлога, паніка навколо, біль і повітря по вінця насичене страхом. Чудовий час, щоб почитати про війну, чи не так?
Книга хоч і невеличка, але тягнулася неймовірно довго. Я думаю проблема не в ній, а в тому що відбувалось навколо. Бо вже на 74 день я таки її дочитала. Від нових оповідань відривали тривоги, вибухи, втома, проте розум постійно повертався до героїв. Вдивляючись в обличчя військових весь час думаєш хто з них може потрапити у безодню вже сьогодні, завтра чи буде читати історію про себе.
Останнє оповідання про азовських дредноутів читала під новини з Азовсталі зі сподіванням, що наші парамедики таки вже познайомились з технологією Імперіума.
August 12, 2022
Чудовий мілітарі-горор. Автор вміло переплітає реальні жахи і побут війни з вигаданими. Зрозуміло, що це вигадка, але десь в глибині душі є та думка, що заховалася і підказує, що нереальне реальне.
Мабуть подібна до історії Сєвєра буде в наступних частинах і це мені болить
Мабуть подібна до історії Сєвєра буде в наступних частинах і це мені болить
April 23, 2021
Як і у всіх збірках оповідань є такі історії, що сподобались менше (зокрема WH40k фанфік), але загальний настрій і тематика збірки не дозволяє поставити менше 5 зірок.
March 8, 2022
Збірка «Безодня» — це не черговий опус про війну для підняття патріотизму. Це — хроніки війни як вона є. Без прикрашання, без героїзації, без вичавлювання сліз. Герої тут говорять суржиком і лаються, спершу від цього трохи незручно, але зрештою, покажіть мені військового на Сході, який під обстрілом буде говорити виключно літературно?
Оповідання «Безодні» не мають одного жанру. Це і містика, і горрор, і фантастика. Альтернативна історія (так, нам дуже не вистачає костюмів «Кіборг») і привіт Вархаммеру. Це історії про минуле і майбутнє, про те, як ведеться на війні, і те, як потім жити далі (і чи можливо жити нормально взагалі).
Війну не можна забути, її можна лише пережити. Пропустити крізь себе, переосмислити, трансформувати. Містифікувати, наділити надприродними силами і чорнотою зла, бо що таке війна, як не безодня темряви? Той, хто падає у неї, уже не повертається тим, яким був раніше. У нього буде інший погляд, надчуття, а ще — легкий шлейф смерті.
Читати неодмінно разом зі збіркою Три плюси — вірші створюють ритм, читаються як заклинання. Проза передає події, а поезія — почуття.
Оповідання «Безодні» не мають одного жанру. Це і містика, і горрор, і фантастика. Альтернативна історія (так, нам дуже не вистачає костюмів «Кіборг») і привіт Вархаммеру. Це історії про минуле і майбутнє, про те, як ведеться на війні, і те, як потім жити далі (і чи можливо жити нормально взагалі).
Війну не можна забути, її можна лише пережити. Пропустити крізь себе, переосмислити, трансформувати. Містифікувати, наділити надприродними силами і чорнотою зла, бо що таке війна, як не безодня темряви? Той, хто падає у неї, уже не повертається тим, яким був раніше. У нього буде інший погляд, надчуття, а ще — легкий шлейф смерті.
Читати неодмінно разом зі збіркою Три плюси — вірші створюють ритм, читаються як заклинання. Проза передає події, а поезія — почуття.
August 16, 2023
Довший час остерігалась читати про війну. Вважала, що маю її достатньо в житті. Думала, що це буде свідоме травмування моєї психіки. Але син, який на фронті привіз під час відпустки. Хвалив. Дуже добре написано. Особливо вразив "Вітролом". Сергій Табала, який можливо б вижив в пеклі аеропорту, якби не ницість "друга Чорного". Останнє оповідання про містичних азовців написане в стилі фентезі найслабше. Автор як і всі до нього найталановитіше пише про те, що добре знає. Книжка дозволяє проговорювати війну, а не запихати її боязко в далекий куток, в надіїї, що все розсмокчеться саме. І тим самим допомагає триматись. Дяка автору.
This entire review has been hidden because of spoilers.
March 23, 2022
Читала в підвалі. Оповідання підтримують дух. Абсолютно різні, навіть різножанрові.
Найбільше сподобалось оповідання найменш фантастичне — про дядька з зайцями. (плюс, власне, "Безодня"). І персонаж Інженер з отого другого )
Насправді я починала читати цю збірку ще рік тому, але зависла на другому оповіданні, чомусь далі не читалося. А зараз, думаю, це відчуття зовсім іншого стану, відірваності від "нормального" життя стає абсолютно зрозумілим — і текст дається легко, особливо зважаючи на те, що персонажі половини оповідань говорять "гіперреалістичною" мовою :)
Найбільше сподобалось оповідання найменш фантастичне — про дядька з зайцями. (плюс, власне, "Безодня"). І персонаж Інженер з отого другого )
Насправді я починала читати цю збірку ще рік тому, але зависла на другому оповіданні, чомусь далі не читалося. А зараз, думаю, це відчуття зовсім іншого стану, відірваності від "нормального" життя стає абсолютно зрозумілим — і текст дається легко, особливо зважаючи на те, що персонажі половини оповідань говорять "гіперреалістичною" мовою :)
Read
April 10, 2023Я не мав очікувань, просто хотів підтримати видавництво і почитати щось нове для себе від українських авторів і в жанрі, за який беруся доволі рідко. Подобається, що це не чистий жанровий матеріял, а автор вдавався до змішування з иншими (місцями - це щось більше пригодницьке, десь армійська проза майже цілком, десь - соціялка, десь трохи від фантастики і етно). Місцями дуже гарно проймає, місцями трохи наївно, але може се й малося на увазі, аби передати атмосферу стосунків. Все це, очевидно, на тлі війни. Це було цікаво.
April 3, 2023
Як на мене то саме таких книжок про війну маю бути більше. Книжка розкриває саму сутність людської природи та її відозміну в умовах війни. Коли здається, що прочитав найсильнішу історію - наступна перевертає тебе з голови до ніг. Особливо сподобались "Вітролом" та "Цитадель". Останні дві історії дуже дивні та відокремлюються від інших.
This entire review has been hidden because of spoilers.
February 15, 2025
Я поставив високий рейтинг цій книзі, але мені не вистачить слів щоб описати всі ті емоції які в мене виникли, прочитавши її.
Це не роментезі, в якому все закінчується хепі ендом, і це не грім дарк, в якому панує брутальність та крутість.
Проте це неймовірна книга, яка допоможе нам, читачам, зрозуміти хоч трішечки що відчуває людина на війні що була розв'язана хворою недокраїною.
Це не роментезі, в якому все закінчується хепі ендом, і це не грім дарк, в якому панує брутальність та крутість.
Проте це неймовірна книга, яка допоможе нам, читачам, зрозуміти хоч трішечки що відчуває людина на війні що була розв'язана хворою недокраїною.
December 4, 2022
Я думав що готовий до книг про війну. Виявилось що ні. Найбільше в цій унизі лякає не саспіенс, сюжетні повороти. А побут. Життя війни, буддено описане автором, яке для мене, як цивільного, звучить жорстоко і страшно. В часи війни я не був готовий до цієї книги, можливо буду готовий після
Displaying 1 - 30 of 33 reviews