Той варіант, коли обкладинка краща за зміст, бо на ній і природа гарна, і кольори теж симпатичні, і щось відбувається цілком приємне. А від книжки таке враження, ніби кота за хвоста тягнуть, причому абсолютно безрезультатно.
Головна героїня поїхала в гори з чоловіком, тим ще мудаком, а повернулася без нього і без пам’яті за минулі кілька днів. Потім чоловік знайшовся, хоч і мертвий, а спогади – ні, героїня від страждань втратила ще й голос, співати на сцені не може і взагалі все погано. Я б поспівчувала, але авторка не дала мені цієї можливості – на арені з’являється колишнє кохання, він же спецагент дуже секретного підрозділу, героїня взагалі думала, що він помер давно, тому й відплакала і заміж вийшла. З деякими махінаціями від брата ці двоє у компанії психолога під прикриттям опиняються у тих самих горах, де героїня то намагається згадати, то бореться з почуттями до героя, все якось без успіху особливого. Герой ні з чим не бореться, але страшно ображається, коли таки вона після кохання не біжить одразу за нього заміж, а каже, що дай же згадати спочатку (за цим власне і приїхали, чого ти буркотиш?). Ну але кохання перемагає навіть здоровий глузд, цього разу в героїні, бо і спогади повністю не повертаються, і стає ясно, що герой доклав руки, ноги і спеціальних вмінь до смерті чоловіка героїні, але коли то важить, бо вже хеппі-енд треба мати на горизонті.
Незважаючи на те, що воно нудне і розтягнуте, як кишка, спочатку розповідь навіть відчувалася правильною – ніхто на героїню не наїжджає, всі м’яко підтримують, що ти згадуй, а ми на підхваті, коли треба, і все таке. Але потім закони жанру пересилили все, треба закруглятись, тому швиденько любов і прощення, а потім воно вже якось буде, бо omnia vincit. Так що за обкладинку пів бала, а з іншим не склалося.