Галявина край лісу

by Caroline Lamarche, Іван Рябчій (Translator), Каролін Ламарш

Чи варто виходити за межі буденності? Можливо, ліпше до скону залишатися на своєму затишному острівці — і не пускатися до авантур? Над цими питаннями замислюється бельгійська письменниця Каролін Ламарш у новій збірці новел «Галявина край лісу», яка 2019 року виборола престижну Ґонкурівську премію для новел.
Головний герой кожної новели стикається з тим, що виходить за межі звичного людського життя. І підштовхує до цього головно природа — ліс, галявина, тваринка, пташка, комашка тощо. Як і у першій збірці новел «День пса», Каролін Ламарш спонукає героїв замислитися над головним: як жити далі? Як зважитися на непростий крок? Захоплива глибока проза, у якій відчутно аромат лісової гущавини і лунає спів птахів.

Genres: Short Stories, School, France

112 pages, Hardcover

First published February 7, 2019

About the author

Caroline Lamarche werd geboren in Luik, 1955, waar zij haar studie Romaanse filologie voltooide. Zij publiceerde haar eerste werk, een dichtbundel getiteld L'arbre rouge (De rode boom), in 1991. Daarna richtte zij zich voornamelijk op het schrijven van proza. In 1996 verscheen Le jour du chien, gevolgd door onder andere La nuit l'après-midi in 1998 en J'ai cent ans in 1999. Voor De dag van de hond, verschenen in de Franse Bibliotheek, ontving zij de Belgische staatsprijs voor literatuur 'Victor Rossel', ook wel de Belgische Prix Goncourt genoemd.

Reviews

[Ksenia (vaenn) · Rating 2 out of 5]

Часом мені здається, що на могилі моїх читацьких очікувань колись напишуть: "Хапала все, де на обкладинці дрібні тваринки. А дарма". Нє, ну це жарт, звісно, але справді - намалюйте на обкладинці мишку/білочку/ховрашка - і всьо, Ксеня розтанула й понеслася читати не свої жанри, не своїх авторів, не свої тексти.

Ще "День пса" м'яко натякнув, що мені з малою прозою Каролін Ламарш трохи не по дорозі. Але ж переклади бельгійської літератури - це така рідкість. Концептуалізовані збірки - не аж така, але теж нечасті гості. І їжак! Винуватити в усьому треба їжачка.

"Галявина край лісу" - дійсно концептуальна збірка психологічних новел, де кожне з героїв (окрім, хіба що, "Гораціо") в певну мить за "метроном" використовують тварин: свідомо й несвідомо, прямим порівнянням чи як метафору, за життєвий взірець чи як дзеркало давніх й задавлених психологічних травм. Чоловік, котрий виходжує поранену качечку, сподіваючись, що вона колись таки полетіть (а він для себе таку опцію вже не розглядає), дівчинка, яка закохується в коня, бо лише поруч з ним дозволяє собі відчувати шаленство й діяти сміливо, жінка, для котрої випадковий перехожий їжак стає одночасно й тезою, й антитезою джойсова "Улісса", ще одна жінка, ще один чоловік... Прозорі тексти, чіткі думки, виразні почуття, але... Але це, зрештою, новели, не оповідання. А від новели не конче чекаєш завершеного сюжету, "розвитку персонажа" ((тм) - що б в це не вкладали любителі покритикувати малу прозу) чи ілюстрації життєвого правила всі випадки. За першим й останнім рахунком новела - це нерв. І от в "Галявині" цей нерв бринів мовою, котру я, на жаль, не розумію.

[Francisca · Rating 5 out of 5]

¿Será Caroline Lamarche, para mí, alguna de esas almas paralelas que tenemos? No concibo que alguien que no conozco de nada escriba sobre las cosas que me apasionan y encima con un estilo que casi podría ser mio. Tan contenta de terminar la semana con este libro... Se ha ido directo a mis favoritos.

"Y yo la miré durante horas desde mi ventana, pequeña vigía cuyo perfil se recortaba por el horizonte, con su ala izquierda todavía colgando ligeramente."

[Neel Gielis · Rating 3 out of 5]

isa, hoe vaak ga je me dit boek nog laten lezen?

[Ангеліна Іванченко · Rating 3 out of 5]

Це могло бути класно, але курча, йобана русня.

Книжка на 100 сторінок, а згадок талстаєвскіх стільки, що я ригала. Це стерло всі позитивні враження від новел, які беззаперечно були. Перша новела в мене розібрана на цитати, ще пара зачепили, але це все можна викинути на смітник, бо враження безповоротно зіпсовані. Герої носяться з карєнінамі та карамазавимі так часто й із таким захватом, що нормально сприймати збірку я не можу.

Люди (і персонажі), які дрочать на русню, поваги не варті.

[Negativedialecticsandglitter · Rating 4 out of 5]

Tierno y crudo. Unos cuentos donde las almas rotas se miran en el espejo de sus congéneres no humanos, siempre rodeados una naturaleza que saben irremediablemente enferma. Lamarche difumina los bordes entre los seres que padecemos para crear unos paisajes emocionales profundísimos. Su estilo es impecable.

"Y después me fijé en que los vencejos sobrevolaban el tejado de la villa como flechas y oí sus chillidos, tantísimas cuchilladas -no consigo describir de otro modo esa impresión de ser atravesada de un lado a otro-".

"'para siempre' seguramente encaja mejor con un paisaje que con el amor".

"Las personas atormentadas por un duelo irreparable ya no creen en el futuro. Pero sí en la imaginación, de donde nacen las historias más descabelladas. Las historias de ella, sin embargo, no inventan otros mundos. Tampoco otros amores. Les basta con ser cómplices de algunas vidas salvajes".

[Eva · Rating 4 out of 5]

«Soy una jaula, una caja, un cofre sombrío en el que un gran caballo negro se crispa».

«Las personas atormentadas por un duelo irreparable ya no creen en el futuro. Pero sí en la imaginación, de donde nacen las historias más descabelladas. Las historias de ella, sin embargo, no inventan otros mundos. Tampoco otros amores. Les basta con ser cómplices de algunas vidas salvajes».

Este libro es un darse la mano, un mirarse a los ojos con otras criaturas. Caroline Lamarche, traducida por Raquel Vicedo, nos trae distintas historias donde siempre hay un ser salvaje y un humano que establecen, o lo intentan, una relación que acaba por provocar un cambio crucial.
Un libro hermoso que os gustará si tenéis una especial sensibilidad hacia "la naturaleza"*, sus criaturas y nuestra extraña relación con todas ellas.

*Pongo "la naturaleza" entre comillas arrastrada por otra lectura, «El jardín de Babilonia» de Bernard Charbonneau que nos cuenta que en el origen aún no había naturaleza. Nadie la nombraba porque el hombre no se había distinguido aún de ella y no podía concebirla. El sentimiento de "naturaleza" no es propio del campesino, sino del burgués.

[Nataliya Demchenko · Rating 2 out of 5]

Заглядалась на книгу давненько, тому що підкупила обкладинка. Я думала ця книга буде про взаємодію людини з природою, можливо, взагалі природничі розповіді.
Насправді книга складається з декількох оповідань, в кожному з яких людина так чи інакше зустрічає якусь тваринку, говорить про тваринку або думає, проте ніякої особливої взаємодії немає. В основному кожне оповідання це якась сумна, історія, яка просто просякнута безнадійністю. Наприклад, історія про жінку, яка врятувала їжачка і наразі перебуває в токсичних відносинах.
Або ж історія про чоловіка, що працює в організації, яка займається птахами. Одного дня він вирішує забрати качечку до себе, щоб допомогти їй. Сам він живе один, до батька навідується раз на якийсь час, а друзів в нього немає.
Книга не те, що не вразила, а пройшла повз. Сьогодні я ще щось пам’ятаю, а завтра забуду.

[Lise De Ganck · Rating 5 out of 5]

Plume sensible et juste. La première nouvelle m’a laissée perplexe, les suivantes ont été exquises. Autrice belge à suivre !

[Sonia Moral · Rating 4 out of 5]

las 2 primeras historias mmm pq yo y las historias de animalitos salvajes bueno. luego fenomenal. muchiiiisima sensibilidad. me hubiera gustado más leerlo en verano q en el puto metro a las 8 de la mañana. la de Rudi preciosa y la de las dos okupas me ha recordado a ropa musica chicos y la de ulises un nudo en la garganta espectacular.
me quiero leer las madres no de esta editorial

[Inge Vermeire · Rating 3 out of 5]

De verhalenbundel maakt me zeker nieuwsgierig naar ander werk van deze schrijfster.

[Цікава Ґава · Rating 3 out of 5]

🦔 Від книги з такою назвою і обкладинкою я очікувала затишного читання. Чогось такого, як прогулянка осіннім лісом, хруст гілок під ногами, запах туману і яскраві барви квітів. Та все не так просто...

🐜 Це збірка новел, де головні герої - переважно самотні люди, з непростими ситуаціями в житті, зі своїми втратами, роздумами та їх проживаннями. Усі оповідання тим чи іншим чином пов'язані з тваринами, птахами чи комахами.

🐈 Найбільше мені сподобалося оповідання "Тіш". Єдині щасливі люди в усій збірці виявилися трохи ненормальними, а діагноз шизофренії однієї із героїнь ніби додатково це підтверджував.

🐿 Оповідання "Руді" було найбільш психологічно важким. Не розумію, чому його поставили насамкінець. Чи щоб краще врізалося в пам'ять, чи щоб підсилити загальні враження від збірки.

🐦 Мені так хотілося б розповісти про кожне оповідання, про притулок для поранених птахів, про безпечний дім, про руйнування мурашника, про творчих людей, про втечі від себе, про читання, музику і театр, але на думку знову і знову спадають три слова: біль, втрата, самотність... Не просте читання видалося, особливо в цей час.

[Olya Nelepova · Rating 3 out of 5]

Цю малесеньку книгу я читала майже рік: то брала її, то відкладала. Така яскрава і сповнена життям обкладинка і такий депресивний зміст. Природа - це життя, надія, краса, і в книзі це теж певним чином зображено. Але якщо життя, то на фоні смерті, якщо краса - то понівечена думками про зіпсутість людей, і надія - не знаю, хочеться думати що там є надія. Начеб-то авторка хотіла щось показати про природу, про те яка вона чудова, але у неї скоріше не вийшло, ніж вийшло. І це додає книжці ще більше безнадійного настрою.

Так, оповідання написані непогано: цікаві образи, гарні замальовки, також хороший український переклад, але ось сама суть оповідань ну дуже важка. Залишає по собі неприємне відчуття, наче тобі показали щось таке брудне і неприємне, а ти про це навіть і не запитувала. Так, життя не ідеальне, в ньому багато болі, несправедливості та дивних речей. Але в ньому і багато хорошого. Якщо ви прочитали цю книгу, то бажаю вам не забувати про це хороше. А також про те, що навіть у важкі моменти ми завжди маємо вибір: чи додавати краси в своє життя та в життя інших та боротися далі, чи відмовитися від боротьби і стати частиною поганих вчинків та поганих рішень.

[Celebrian · Rating 4 out of 5]

J'ai beaucoup aimé la plume poétique de cette autrice. Les nouvelles de ce recueil explorent la relation timide, distante et proche à la fois, pavée de projections et de tendresse, entre humains et animaux. La Belgique est mise à l'honneur dans plusieurs nouvelles, avec quelques phrases bien tapées sur Bruxelles. La qualité est toutefois inégale : j'ai été bouleversée par Mensonge, mais certaines nouvelles m'ont semblé moins convaincantes que d'autres (notamment l'artiste incompris de tous sauf d'une femme seule capable de percer le mystère de son talent, dommage). Malgré la tristesse de lire tous ces humains en détresse, j'ai été touchée par les notes d'espoir et de guérison qui parsèment le livre.

[María Sánchez · Rating 4 out of 5]

"Si no es cierto, lo imaginó. Las personas atormentadas por un duelo irreparable ya no creen en el futuro. Pero sí en la imaginación, de donde nacen las historias más descabe- lladas. Las historias de ella, sin embargo, no inventan otros mundos. Tampoco otros amores. Les basta con ser cómplices de algunas vidas salvajes."

[Yaroslav Gorbushko · Rating 4 out of 5]

Серія оповідань бельгійської франкомовної письменниці Каролін Ламарш. Всі оповідання пов'язані наявністю у них тварин. Більшість оповідань мені спободалася, але загальний стиль письменниці якийсь не мій. Тому оцінка 4 зірки, але подальше знайомство з творами цієї авторки мабуть завершу.

[Mélanie · Rating 3 out of 5]

5 stars for Frou-Frou
4 stars for Mensonge, Ulysse & Rudi

[Marjet · Rating 5 out of 5]

Van Dieren en Mensen - In het Nederlands gelezen voor Literairnederland.nl

[Gloria · Rating 3 out of 5]

3.5

[Laura Bouzas Santiso · Rating 4 out of 5]

Cuenta de forma tan delicada y nada cursi como estamos entrelazados con el mundo y la naturaleza, que es una maravilla este libro.
Mi relato favorito, sin duda, Ulises.

[Eugenia · Rating 3 out of 5]

Природа не сумнівно прекрасна, але більшість історій затягнуті.

[Yula Radchenko · Rating 4 out of 5]

3.7

[Beatriz · Rating 3 out of 5]

<< para siempre>> seguramente encaja mejor con un paisaje que con el amor. con un estanque misterioso tocado por los vencejos. con dos gatos blancos furtivos. con libélulas engarzadas. con el mirlo merlín, tal vez. "
.
quien cuida a quien en una relación? es cierto eso de que siempre hay uno que ama más? y que por ende ese será el que más sufra? será cierto aquello de te querré a ratos como quieren los gatos? o eres más del amor incondicional de un perro? sea como fuera #carolinelamarche nos lleva hasta esa pequeña brecha que parece separar o unir lo animal de lo racional, buscando ese punto de apoyo donde la única ley que impera es la de un puñado de seres que se necesitan los unos a los otros para no caer.
.
Nueve relatos componen #estamosenelborde donde la voz cantante la llevan los animales como si flautistas de hamelin se tratasen, guiando a los humanos por senderos hasta entonces inexcrutables para ellos. animales que, como en el caso de Embuste, mi relato y ya mi caballo favorito, están cargados de un simbolismo que roza lo mágico porque sólo un caballo negro es capaz de cabalgar con una niña a lomos en mitad de la noche para alejarla de una casa llena de traiciones o Tosco un gato calabacero que vive en mitad del paraíso con dos chicas y un ejemplar de los hermanos Karamazov mientras buscan como ascender en la vida importando poco las formas para conseguirlo.
Un erizo sube a la palestra y me desmonta aquella teoría de Schopenhauer sobre los erizos y el amor para realmente contarme lo espinosa que puede llegar a ser la lectura del Ulises de Joyce y que la mejor opción es optar siempre por Tolstoi.
Y la guinda del pastel es el último relato donde una pequeña ardilla roja presta su hombro a una madre que ha sobrevivido a la pérdida de sus hijos. algo curioso pues los animales sólo adoptan a sus congeneres pero el amor de una madre hacía sus hijos debe ser tan universal que hace que ambas, ardilla y humana, madres las dos, se consuelen.
Con un estilo limpio y sobrio sin deseos de agradar en sobremanera, Caroline lamarche crea unos relatos donde nos vemos reflejados en esos animales, unos lastimados, otros entonando melodías reveladoras, alguno incluso a punto de realizar su último vuelo para llevarme derecha a aquellos versos de Auden que dicen << si el afecto equivalente no es posible, que sea yo el que ame más. >>

[Luisa · Rating 3 out of 5]

Leí este libro sin saber de qué iba y bueno, pasé los dos primeros relatos sin entender nada, completamente desconectada, perdida en las extensas descripciones. Y es que, cabe decir, además de ser un volumen de relatos, no son relatos de acción, son relatos de remembranzas. En cada uno de los cuentos, Lamarche, expone una persona que es arrancada por una ráfaga de nostalgia del presente; este libro son narraciones donde se mira hacia atrás, o hacia adentro, incluso donde la mirada queda suspendida.

Hay un estilo conductor de los relatos: la presencia de un animal que activa la introspección. Animales a los que se desea domar pero a los que no se logra domar. Animales que parecen necesitar la ayuda humana pero que terminan ejecutando un movimiento en que se convierten en sostén para los humanos.

Fuera de esto, no tengo nada más que decir. La propuesta es diferente, sobre todo diferente a todo lo que yo he leído antes. Hay un par de relatos -Tosco y Rudi- que realmente me han llegado pero en general, no ha sido de mi agrado; ni siquiera puedo decir si lo leería nuevamente en el futuro.

[hannah rosenman · Rating 3 out of 5]

Ces nouvelles ne me faisaient pas grand chose. J’aime bien l’idée de montrer que la vie et les relations entre les humains et les animaux sont intrinsèquement mélangés et on peut toujours apprendre les leçons de vie. Malheureusement j’ai pas aimé tous les nouvelles. J’ai aimé certains qui ont abordé les problèmes sociétaires et les relations. Petit shoutout à Doug qui m’a donné ce livre parce qu’il habite juste à côté de M. Lamarche.

[Ірина Фещенко · Rating 1 out of 5]

Толстой, Чехов, Достоєвський, знову Толстой
Краще утриматися від читання, якщо не хочеться регулярно натикатися на згадки вєлікой руской літєратури.
P. S. Неважко бути вєлікой, якщо літераторів підкорених народів присвоювати, а тих, хто не присвоївся, вбивати і вливати купу грошей на підтримання створеного міфу

[Stéphane Vande Ginste · Rating 3 out of 5]

Caroline Lamarche, dont j’ai lu avec plaisir le roman La fin des abeilles, signe ici quelques nouvelles simples mais magnifiques. Chaque récit révèle un lien avec une espèce animale, toujours d’une manière très surprenante. L’auteure montre ainsi à quel point nous, les humains, sommes étonnamment proches des animaux… J’ai particulièrement apprécié Frou-Frou, Tich et Merlin. Un très beau recueil !

[Julia · Rating 3 out of 5]

J'ai voulu de la nature, j'avais de fait trop d'attentes. Ce n'est pas de la faute de l'autrice. Recueil de nouvelles, de solitudes, une bonne plume. Pas ce que je cherchais mais pas pour autant un mauvais livre.

[Olga Rudnitska · Rating 3 out of 5]

Експериментую з короткою прозою. Не вистачило глибини -чи то мені, чи то твору. Або ж все було на поверхні, а я чекала більшого.
Проте остання історія розчулила. Втрата дитини не може не залишити сліду.

О, і ще. Згадка Толстого, "який врятував життя" і "брати карамазови".

[Olga Shkolna · Rating 4 out of 5]

So bitter novels. The cover should be much more darker, this book like broken mirror with broken lives

[Covadonga Diaz · Rating 4 out of 5]

Bellos relatos, animales y personas, hallazgos y pérdidas, símbolos,, interacciones.