Східний вал

by Максим Беспалов

Друга світова війна закінчилася не так, як ми пам'ятаємо. І в результаті післявоєнних перипетій на світовій мапі з'явилося дві України. Тепер надворі середина 1980-х, зв'язок між розділеними частинами стає все більш пунктирний. Мешканці Січеслава і Дніпропетровська, колись єдиного, а тепер розділеного Дніпром-кордоном міста, живуть своїми прикордонними історіями, своєю прикордонною правдою. І кожна з цих історій одного дня приводить на стадіон, на якому зійшлися два «Дніпра» — у матчі, що має стати більшим за просто футбол.

Genres: Fiction, Science Fiction

304 pages, Hardcover

First published January 1, 2013

About the author

Ukrainian writer, journalist and traveler

Reviews

[Данило Судин · Rating 3 out of 5]

"Родове прокляття української альтернативної історії". Це словосполучення переслідувало мене під час читання цього твору. Сам Максим Беспалов у 2013 р. згадував, що його "попередниками" були Дефіляда в Москві та Рівне/Ровно. Після того Олександр Ірванець видав ще Харків 1938, який отримав вкрай несхвальні відгуки. І спільне для всіх цих творів - вторинність сюжету. Головне - описати історію "а от якби!"

І це, як на мене, підрізає на старті всі переваги української альтернативної історії. Тому що Людина у високому замку чи Крига - це не про те "а як би виглядав світ, якби..." - і далі чи перемога Райху та Японії у Другій світовій війні, чи перетворення світу під впливом космічної катастрофи - падіння Тунґуського метеориту. Насправді всі ці історичні декорації - лише декорації. Дік не фантазує на тему перемоги нацистів. Для нього це інструмент розповісти щось інше про наш світ. Так само Дукай - його не цікавить Російська імперія, але більше - питання ідентичності. І через це альтернативна історія в цих авторів жива - вона захоплює. Саме це відрізняє історичний роман від переказу підручника з історії. Бо історія там - тло для іншої розповіді, глибшої і складнішої. Власне, тому в Ностромо: Приморське сказання Конрад описує вигадану історію вигаданої країни (яка є узагальненням історій країн Латинської Америки), але його цікавить не це, а історія про людей та моральні виклики.

А от Максим Беспалов цим, на жаль, менше цікавився. Основна ідея його твору - возз'єднання розділених Україн: УРСР та Української держави. Персонажі, психологім, етика, філософія? Все це за кадром. Деколи автор являє страшну нечутливість. Ось діалог між двома друзями, які не бачилися 33 роки. Один з них питає про дружину іншого
- Ви взагалі досі разом чи як?
- Алла померла. Два тижні тому.
- Ой-йой. Вибач.
- Годі, якось переживу.
Так, це діалог двох героїв, один з яких щойно поховав дружину, з якою прожив 33 роки, пережив нацизм та сталінські репресії. І ось короткий підсумок життя "якось переживу".

Першу половину книги (рівно 6 розділів з 12 і 149 сторінок з 297) взагалі незрозуміло, про що йтиметься. Це окремі історії персонажів, які наче передають естафету один одному: наступний герой оповіді з'являється - мимохідь - в попередній історії. І лише після першої половини автор починає натякати, що в цьоно твору є таки центральна ідея - возз'єднання України. Всі попередні історії починають складатися в одне ціле. От тільки... Інтрига далі слабка. Чи возз'єднаються дві України? Дві неіснуючі України?! Та ясна річ, що все залежить від фантазії автора. Але що більшого може розповісти цей текст?

На жаль, нічого. Для мене альтернативна історія - це завдання, яке на порядок (чи на голову - яка кому метафора ближча до серця) складніше, ніж історичний роман. Адже автор має не просто описати неіснуючу епоху. Ні, це було б фентезі. Автор має написати про світ, який є близьким до нашого, але дещо інший. Як в "Людині у високому замку" ми бачимо США 1960-х, але дещо інших. Ми впізнаємо побут тієї епохи, бо він схожий до нашого, але є відмінні речі. Тобто опис альтернативної історичної реальності вимагає ретельного опрацювання історичного матеріалу з нашої реальності. І ось цього Беспалову бракує. Його "радянці" не бояться КДБ. Адже 1980-і надворі, еге ж? Ні, не "еге ж"... З розповідей очевидців знаю, що КДБ в 1970-і було аж ніяк не миле, з яким можна жартувати і хамити. "Потрапити на олівець" - це погано, наступний крок - табори / примусове лікування тощо. Але в Беспалова герої цим не переймаються.
А "західні" українці, які мали б нагадувати громадян ФРН - як вони бачать цей світ? Ось тут би паралелі з ФРН / НДР, але і їх немає.

Автор навіть не вибудовує цілісної історії альтернативного світу. Окей, СРСР не зміг форсувати Дніпро в 1943 р., 1947 р. уклав мир з Німеччиною. Але в тексті є згадка, що в 1944 р. було перемир'я. І до цього я ще повернуся. Чому СРСР не зміг форсувати Дніпро? Якщо ви цікавилися історією Другої світової, то знаєте, що після Сталінграда СРСР наступав, а після Курська Райх вже не мав сил опиратися. Дніпро форсували. бо СРСР мав ресурси, яких бракувало Німеччині. Так, ці ресурси були і від союзників - по ленд-лізу. Але СРСР вже був лавиною, яку неможливо було зупинити. Це знали сучасники! Історики дивізії "Галичина" кажуть, що агітація добровольців стала менш успішною після Сталінграда - всі усвідомили, що Райх програє війну. Але чому в Беспалова СРСР зупинився? Здавалося б, дурниця. Але це важливо, бо дозволяє краще зрозуміти контекст: почалася "холодна війна" чи ні? Автор не пояснює цього. Але пише, що Січеслав став фінансовим центром Європи, а Україна - одна з найбагатших країн світу. Тут і заводи, споруджені Райхом, і стабільні банки. Як?! До 1960-х рр. на Правобережжі не було промисловості взагалі! Це СРСР почав будувати заводи. Чому це мав робити Райх? До речі, Україна була частиною Райху до 1952 р., коли вмер Гітлер. То це Гітлер будував заводи?! Гауляйтер Кох?! Якщо ні, тоді куди ці "бестії" ділися? Тобто в цій частині твір нагадує чергові фантазії, якими ми могли б бути, якби не... Але біда в тому, що не могли - просто так. Мав бути чинник. І цей чинник в творі не прописаний. План Маршала допоміг Європі відновитися після війни. Але тут Райх стоїть. То що підняло Україну? Сама Україна? Хм, цікаво, але яким чином?

Втім, бісило мене найбільше не це. А введення до тексту відомих постатей - заради фану. Наприклад, Семюел Беккет є урядовцем незалежної Ірландії і очолює комітет з висунення Василя Стуса на Нобелівську премію. Тут і Стус є, але його біографія відповідає реальній. Але від цього так бридко: в розважальний роман вставлено долю реальної людини - і без змін. Не розумію чому, але відчуття аж ніяк не приємні. Тут є і Лем, який очолює "Лем-стейшн", тобто Інститут передових технологій у Львові. Ці "хіхоньки" тільки дратують. Лем мав стати лікарем, але став фантастом. Варто почитати його біографію. Чому він мав очолювати Інститут передових технологій? Чи автор читав біографію Лема? Навіщо там Беккет? Ці згадки мали б додати тексту правдоподібності, а додають - графоманськості. Ось, мовляв, як я ловко вставлю реальну людину в цю фантазію.

Втім, ці речі - це декорації. Вони неправдоподібні, але їх можна було б ігнорувати, якби сюжет захоплював. Чи ідеї твору. Але і їх тут нема. Навпаки, першу половину книги читаєш наче агітку часів холодної війни, де "западенці" хороші та розумні, а "совєти" як не потворні, то дурні, а як не дурні, то пришелепкуваті. За винятком дисидентів. Але атмосфери "холодної війни" немає. А ядерна зброя існує? Варто подивитися фільм "Tinker, tailor, soldier, spy", щоб відчути, що таке "холодна війна". Доволі гнітюча річ - для тих, хто живе під загрозою ядерних ударів. З другої половини ми вже маємо ідею: возз'єднання України, але... Ця ідея настільки виглядає притягнутою за вуха. От чому ФРН не зробила те ж саме з НДР? Та бо "холодна війна", чорт забирай! Не можна просто так починати війни в Європі після 1945 р. А якщо можна, то чому СРСР не зробив це в 1952 р., коли Гітлер помер, а в Райху почалася громадянська війна? Його могла б стримати ядерна зброя США, але тут про це ні слова. А це має величезний вплив на сюжет.

Я знову повернувся до історії. Бо це важливо. Це вибудовування світу. Це кропіткий процес. Автор його ігнорує. Він просто забув, що СРСР та Райх уклали перемир'я 1944 р., тому він укладає його ще раз - 1947 р. В нього Кодак в XVII ст. штурмом бере... Іван Гонта! Не Іван Сулима, а Гонта. Чорт забирай! Гонта жив на століття пізніше - це Коліївщина 1768 р., а Іван Сулима штурмував Кодак 1635 р. Політика коренізації розпочинається в СРСР 1929-1930 рр. Ні, вона розпочинається раніше! В СРСР 1923 р., в УСРР - 1925 р. Увага до деталей!

Втім, цієї уваги авторові бракує. У нього Українська держава не визнає УРСР, а тому всім своїм громадянам, які їдуть в УРСР, не ставить штампів в паспорті: немає ніякого перетину кордону, ви далі на території Української держави, просто їдете на тимчасово окуповані території. Гаразд, звучить логічно. І далі ми дізнаємося, що в Києві, столиці Української держави діє посольство УРСР. К*рва! Як так може бути? Визнаєте УРСР чи ні? Якщо не визнаєте, то як може діяти в Києві посольство держави, яку ви не визнаєте? Якщо ж визнаєте, то що за дурниці з штемпелями?
Або таке.
Один з персонажів протягом твору змінює кількість дітей. На початку твору в нього дві доньки в��ком 11-12 років. Посеред твору з'являється син, який хамить старому КДБ-істові. Синові 14 років. Наприкінці твору в героя знову двоє дітей - дві доньки. Я розумію, навіщо син з'являється посередині твору: це пружина, яка розкручує сюжет, адже КБД-іст через нападки цього от сина вирішує діяти для захисту Вітчизни. Не буду спойлерити, але епізод таки важливий. Але чому не ввести цього сина раніше? Ну нехай, перша частина писалася раніше, далі забулося виправити. Але у фіналі твору! Чому там немає сина?! Така неуважність до деталей - наче неповага до читачів.

Тому твір міг бути цікавим: описати психологію "холодної війни" в українських декораціях. Обговорити питання історичного минулого, яке тяжіє над українською сучасністю. Чи дійсно регіональні відмінності зумовлені різним минулим, чи ні? Це все могло б бути. І автор щиро намагався. І про це він пише в післямові. Але на перший план постійно вилазили недолугі фантазії про "Україну в центрі світу".

П.С. Насправді, найбільше в романі роздратували вагінальні кульки, з якими автор робить жарти п'ять разів підряд в межах одного (!) розділу. В стилі: "Радянці не знали, яке призначення цих кульок, тому робили з ними таке і таке". А потім повторює цей жарт в різних варіаціях, але в одному розділі. І коли ви вже видихнули і думаєте: "Ура, минулося!" - автор вертається до того жарту в одному з останніх розділів. Та це дотеп і першого разу був дуже сумнівної якості, а після п'яти повторень вже просто дратував. Хоча це гарна квінтесенція роману: веселі жарти на теми, що могли бути серйнознішими.

upd 2023 року. після прочитання біографії Лема від Войчеха Орлінського, в мене до цього роману ще більше питань. І всі вони обертаються довкола Голокосту. По-перше, Лем не мав шансів дожити до 1952 р. в світі "Східного валу". Він був євреєм, а тому, радше за все, загинув би під час Голокосту. Тому ніякого Інституту передових технологій він би не очолив. Власне, з цим пов'язана і друга проблема: а як живеться Українській державі та всьому світові з прямими спадкоємцями нацистської Німеччини? Яка політика пам'яті щодо Голокосту? Німці ІІІ Райху - це ж не просто німці, але також нацистська расистська ідеологія. І довжелезний перелік злочинів проти людяності в минулому. Власне, євреї становили значну частину населення України. Голокост в Українській державі, де не було б сталінської тоталітарної цензури, мав би якось осмислюватися. Як і стосунки з Німеччиною...

[Sasha Ambroz · Rating 2 out of 5]

Книга написана настільки погано, що десь на середині я запідозрила, що це навмисно. Нажаль, ні. Неоковирний агітпроп з однаковими персонажами, картонними жінками та побутовим расизмом на кшталт "... навіть цигани, яким теж захотілося якихось власних національно-територіальних прав" чи "львів'янам не вистачало навіть євреїв" (вони сумували за атмосферою старого міста, бруківкою та навіть євреями).
Додаткові півзірочки за класну обкладинку і за альтернативну історію.

[Oksana Artemenko · Rating 5 out of 5]

Дуже дивні фантазії автора, продумані до найменших деталей, створюють реально-фвнтастичний світ, в існування якого починаєш вірити. Максим Беспалов робить припущення: а що було б якби 1953 року Україна стала незалежною? При цьому лише одна її частина відійшла Радянському союзу, розділений по Дніпру Дніпропетровськ. Життя героїв, схоже на життя Німеччини за часів існування Берлінської стіни.
В романі немає одного головного героя. Його новел на структура плавно переводить нас від одного персонажа до іншого, від студентів до вищих політичних верств населення, з лівого берега на правий і навпаки... І герої ці всі рано чи пізно стають пов'язаними між собою на великому футбольному матчі, де на полі зіткнулись дві футбольні команди - "Дніпро" лівобережний і "Дніпро" правобережний. Чим закінчилось... Читайте в романі.

[Sem · Rating 4 out of 5]

Книга, навіть з фінальним зіткненням персонажів та сюжетів, все одно якось краще працює, якщо уявити, ніби це просто збірка оповідань, особливо коли виринає глава про Львів. Персонажі хоч сюжетно і перетинаються, але зіткнення ідеологій та переконань відчувається мінімальним, як і опис Дніпра. За виключенням маленьких відсилок до локацій, якось малувато було духу міста, хоч читати все одно було захопливо, не враховуючи певні неідеальні моменти (слабкість жіночих персонажів, дивна глава про секс-пригоду Микити)

[Leokadiia Shuhurova · Rating 2 out of 5]

Не дочитала останні сторінок 80. Вже не витримала перепригування на нових персонажів кожні 15 сторінок. Багато не очікувала, але сподівалась побачити цікаві ідеї стосовно Дніпра. По факту, читала компіляцію стереотипів із пласкими героями в потоці свідомості. Закинула на моменті з поляками, що хотіли польську державною десь у Львові. Що там з футбольним матчем, який на обкладинці, так і не зрозуміла. Одним словом, після цієї книги треба відпочити!

[Kostiantyn Maiboroda · Rating 5 out of 5]

На дворі липень 1985 року, і навкруги все не так, як ми звикли.

Друга світова війна закінчилася не так, як ми це пам’ятаємо. Багато чого у світі не так — «совєти» форсували Дніпро, щоб захопити Київ у 1946 році, але не вдалось; на мапі співіснують два Дніпра — Січеслав, що є частиною Української Держави та Дніпропетровськ, що є частиною УРСР. А трохи недобудований міст між ними з боку УРСР начебто каже «потрібно зачекати, громадянине».

Та і столиці не там, де ми звикли їх бачити — Харків став столицею УРСР, а з недавніх часів Київ — столиця Української Держави, хоча донедавна столицею було Рівне, що й досі залишило собі багато держінститутів.

СБУ працює так, що її поважають в Українській Державі, а в УРСР їй лякають населення, поки агенти КДБ негласно супроводжують усіх небагаточисленних туристів, що після місяців черг на отримання візи все ж таки мають можливість потрапити на інший бік річки Дніпро, що тепер ділить не лише місто, а й країни.

У Криму багато представників української та європейської богеми мають будиночки, а за гостинність та туризм відповідають кримські татари, поки колоністи часів Третього Рейху займаються сільським господарством.

У Львові нарешті побудували метро, та всіляко готуються до міжнародної виставки Експо-86. Станіслав Лем не експатріювався у Польщу, а є директором Інституту Майбутнього.
І вже зовсім скоро відбудеться матч між двома футбольними командами: «Дніпро» та... «Дніпро».

І це лише мала доля написаного, що швидко прочитуєш не відриваючись. Бо історія книги штовхає і каже «зараз буде ще цікавіше». Розповідь сюжету мені нагадує книги В. Івченка, в яких багато героїв перетинаються між собою. Не у цьому розділі, то у наступному, чи взагалі в останньому, щоб закрити усі питання всіх персонажів книги. І ця завершеність долі героїв мені нескінченно подобається.

Книга Максима Беспалова — погляд не лише фантастичний — з альтернативною реальністю — під виглядом запитання «а щоб було, якби»? На сьогодні це погляд на сучасну ситуацію в Україні, з «кордоном», що ділить країну на частини. Підіймаються питання як західних ідей відокремлення, так і східних, в багатьох випадках підпитаних реальними подіями з «нашого світу».

Сам автор у післямові каже, що його завжди цікавив феномен кордону, що є умовною лінією, яка ділить цілі світи. І вірно додає, що поділ територіальний не має свідчити про принцип «зникло з очей — зникне і з думки». А потім додає: норма полягає у відсутності цієї норми.
І тут я погоджуюсь, бо бути нормальним — бути як усі, а це неможливо. А що можливо — залишатись собою і пам’ятати, що усі люди різні і це нормально.

[Валентин Гордіюк · Rating 5 out of 5]

Читайте цікаві книжки!
Нова книжка яку замовляв на #КнигарняЄ з безкоштовною доставкою додому! Закінчив читати, враження неймовірні, наполегливо рекомендую! Ф��нтастикою я захоплювався в дитинстві, а зараз ні. Ця книга потрапила на очі "випадково". Коли вона приїхала, вже не міг зупинитися поки не перегорнув останню сторінку. Автор дуже цікаво і нестандартно вибудовує сюжетну лінію книги, її справді цікаво читати. Непередбачувана, сучасна про "минуле", написана для всіх. Там і історія, і кохання, і пригоди, і фантастика, і війна, і бойовик, і навіть футбол і звісно Львів і... навіть Рівне! Найцікавіше що перша редакція книги вийшла ще в 2013 до початку історії з АТО.

Що було б якби друга світова війна закінчилася не так як ми пам'ятаємо? "Східний вал" – альтернативна історія про розділені кордоном міста Дніпропетровськ та Січеслав. І про те, як примхи історії та політики і повсякчасне, іноді навіть збройне, протистояння двох берегів Дніпра позначаються на долях простих українців, мешканців цього химерного міста. Виявляється, що два світи – то не тільки два дитинства, але й дві юності, дві зрілості і дві старості. І, попри все, існує незмінне і дещо ревниве зацікавлення одне в одному.

[Artem Ohanjanyan · Rating 5 out of 5]

Читал первые главы в условиях вынужденного пребывания во Львове в связи с войной, и они очень удачно, если так можно выразиться, перекликались с осознанием того, что любой пиздец может стать обыденностью. Что особенно удивляет, когда смотришь на год написания книги. Иногда происходящее в книге до того просто представить в невымышленной Украине настоящего, что немного сбивается suspension of disbelief.

В целом остался под очень хорошим впечатлением, жду экранизацию от Тарантино :)

[Yaryna · Rating 4 out of 5]

Я народилася і виросла у Дніпропетровську, недалеко від того самого стадіону, події на якому стали визначальними для героїв книги. Тому кожне місце Січеслава-Дніпропетровська у книзі вдавалося впізнати, і це була приємна ностальгія за дитинством і місцями, де я виросла.
Мені здається, книга зацікавить переважно дніпрян саме з цієї причини. Власне, знайома географія - це головна особливість книги.
Цікава альтернативна історія, чудова книга для любителів цього жанру. Але вона занадто про події, персонажі особливо не мають описів і подекуди мотивів своїх дій. Ніби всі між собою пов'язані, а сенсу у деяких діях героїв (чому вони вчиняють так?) подекуди не вистачало.
Ще один недолік - з книгою погано попрацював редактор. Особливо у першій частині книги зустрічаються хибодруки, а у одного з героїв то двоє дітей (сцена з розмовою у СБУ), то троє (з'являється син, який конфліктує з Владленом), то знову двоє (фінальне інтерв'ю героя, згадується про смерть дружини і доньок, але ні слова про сина). Можливо, звісно, це я неуважна, але я двічі перечитала: по тексту книги говорять про "мій син", а потім "ви втратили усю свою родину: дружину та двох доньок".
Загалом, книга непогана, але не дуже уявляю, як нею цілком насолодитися, якщо ти не впізнаєш місця.

[Yurii Samusenko · Rating 3 out of 5]

Якщо знати про вихід книги навесні 2013 року, то це просто вау у передбаченнях. Бо У Беспалова вийшло точно вхопити цей нерв українськості, що хтось і десь не такий. В цілому все складається до купи під фінал, тому треба потрепіти до кульмінації.

В одному романі з'являються і Стус, і Лем, і Громика. Достатньо першо- другорядних персонажів, щоб малювати лінії зв'язку родичів та друзів. У певний момент до фантазії автора підключається Львів, а не лише Дніпро. Тому фактично маємо справу із альтернативним Всесвітом, ніж альтернативним містом.

Зрозуміло, що книжка - це історія про об'єднання і в тому, що в нашому різноманітті є сила. Але мені цікавий ще один момент. Наприкінці один із персонажів малює в голові собі зовсім інший Дніпропетровськ\Січеслав, який є зараз. Це крута проєкція про те, що кожен у своїй свідомості залишає собі своє місто. Такий собі Чарлі Кауфман на мінімалках. Рідко про таке говорять у серйозних романах, а дуже хочеться.

[Marina · Rating 4 out of 5]

💥3.5
Непогана книга про альтернативну історію з гарною ідеєю та вдало відтвореною атмосферою. Однак половина тексту читається так, ніби це не цілісний сюжет, а окремі замальовки про різних персонажів. Самі персонажі здаються трохи поверхневими та недопрацьованими.  Можливо, якби книга мала більший обсяг, автор зміг би детальніше розкрити їхні характери та зробити сюжет більш зв'язним.
P.S. Особливо цікаво читати, знаючи, що перша редакція вийшла ще у 2013 році — це додає новий контекст до її сприйняття.

[Andrei Nazarchuk · Rating 5 out of 5]

Те, що ніколи не відбувалося, але дуже схоже на правду.

[Igor Mogilnyak · Rating 5 out of 5]

Класно автор понавидумував в історії про дві України.

[Artem · Rating 5 out of 5]

Це ж про Дніпро <3