What do you think?
Rate this book
Дім чистого світла
Події роману «Дім чистого світла» відбуваються в наш час на Поділлі, у вигаданому селищі Крутояр, що розкинулось на скелястих берегах Дністра. Сюди, на заміну сільському лікареві, який загинув при загадкових обставинах, прибуває новий фельдшер. Намагаючись з’ясувати, що ж насправді сталося з його попередником, він запускає ланцюг трагічних подій. На чисте світло вийдуть усі темні таємниці, що так довго таїлися в царстві тисячолітніх товтр.
Unknown Binding
1 person is currently reading
49 people want to read
Ratings & Reviews
Friends & Following
Create a free account to discover what your friends think of this book!
Community Reviews
Displaying 1 - 15 of 15 reviews
July 12, 2023
Те, що кидається відразу в очі, це дуже дивні метафори, які навіть читати і уявляти важко. Якщо ви ще не читали і хочете зрозуміти, про що я, то ось декілька прикладів, абсолютно рандомних, бо може можна було і щось краще вибрати, цього добра там навалом:
«Попереду розлягалася пухлина пагорба, пошрамована в'юнкою стежкою. Збоку понуро гуділи товтри. На найвищій скелі гойдаючись молилася велика ялина.»
«Фельдшер на мить залюбувався її мигдалевими пальчиками, маковою хвилькою стопи і злегка стурбованими довгим бігом восковими п’яточками.»
«На ній була коротка біла маєчка, що закривала невеличкі груди, залишаючи тепле молоко животика студеніти у веселкових промінцях ранкового сонця. Жовті, у чорний горошок, трусики щільно облягали ласкаві півкулі сідничок, розділених граційним вигином на два заборонені яблучка. Зібравши лляний пучок над чарівною голівкою, Ліза розглядала своє відображення. Шовкова, з нотками рум’ян мелодія її гарного обличчя звучала щемливою ніжністю. Звабливо гойдалися блакитні озерця широких очей. Пісочна крапелька витонченого носика злегка піднімалася вверх, видаючи примхливий характер її власниці. Соковиті сунички губ вилискували цукровою вологою, інколи вивільняючи блиск зубних кристаликів із двома привабливими різцями і чорнявою щербинкою між двома передніми. Її тонкі, з лебединим пушком руки застигли над головою крихким ромбом, відкривши дві тіняві печерки.»
Мені не сподобалось:
- як змальовували сексуальність неповнолітньої особи поруч з батьком, це якось нагнітало і навіювало просто жахливі думки;
- надмірна жорстокість і самосуд: 1) мені було дуже шкода Мішу Апачі, я не розумію, як мешканці могли постійно чути його крики і потім не дозволяти його лікувати; 2) як можна було спокійно стріляти в іншу людину, бо він чужак, але в свого - не можна, бо він хоч і козел, але свій
Я розумію, що селище відокремлене і має свої правила, але я очікувала, що хоч десь буде якесь розслідування і хоч когось посадять таки за вчинення кримінального злочину, а то 2х повішено, медпункт спалено, одного в яр кинуто, одного підстрелено - дуже страшне село
- мабуть, то через моє вузьке мислення, але мені важко зрозуміти про «лоно однаково бажає двох» і що вона любила їх обох одночасно
На жаль, я не змогла пройнятись долею головного героя і фінал у мене виникає питання: це Крутояр нікого не відпускає? чи це після прощення уже не важливо чи ти живеш чи ні? і дивно, що саме Ліза прочитала той лист, вони ніби і не дружили, і дивно, що попросив доглядати хату, в яку не збирався повертатись і яка навіть не його (юридично).
Основна ідея в ось оцій цитаті: «Знаєш, чого ми не навчилися? Ми не навчилися п р о щ а т и самих себе. А якщо ми не вміємо прощати себе, як ми зможемо просити ближнього?»
Дуже незрозумілі у мене відчуття після прочитання, бо ніби я і розумію, до чого все велось, але присмак такий собі. Читалось довго і важко, тому 3.
«Попереду розлягалася пухлина пагорба, пошрамована в'юнкою стежкою. Збоку понуро гуділи товтри. На найвищій скелі гойдаючись молилася велика ялина.»
«Фельдшер на мить залюбувався її мигдалевими пальчиками, маковою хвилькою стопи і злегка стурбованими довгим бігом восковими п’яточками.»
«На ній була коротка біла маєчка, що закривала невеличкі груди, залишаючи тепле молоко животика студеніти у веселкових промінцях ранкового сонця. Жовті, у чорний горошок, трусики щільно облягали ласкаві півкулі сідничок, розділених граційним вигином на два заборонені яблучка. Зібравши лляний пучок над чарівною голівкою, Ліза розглядала своє відображення. Шовкова, з нотками рум’ян мелодія її гарного обличчя звучала щемливою ніжністю. Звабливо гойдалися блакитні озерця широких очей. Пісочна крапелька витонченого носика злегка піднімалася вверх, видаючи примхливий характер її власниці. Соковиті сунички губ вилискували цукровою вологою, інколи вивільняючи блиск зубних кристаликів із двома привабливими різцями і чорнявою щербинкою між двома передніми. Її тонкі, з лебединим пушком руки застигли над головою крихким ромбом, відкривши дві тіняві печерки.»
Мені не сподобалось:
- як змальовували сексуальність неповнолітньої особи поруч з батьком, це якось нагнітало і навіювало просто жахливі думки;
- надмірна жорстокість і самосуд: 1) мені було дуже шкода Мішу Апачі, я не розумію, як мешканці могли постійно чути його крики і потім не дозволяти його лікувати; 2) як можна було спокійно стріляти в іншу людину, бо він чужак, але в свого - не можна, бо він хоч і козел, але свій
Я розумію, що селище відокремлене і має свої правила, але я очікувала, що хоч десь буде якесь розслідування і хоч когось посадять таки за вчинення кримінального злочину, а то 2х повішено, медпункт спалено, одного в яр кинуто, одного підстрелено - дуже страшне село
- мабуть, то через моє вузьке мислення, але мені важко зрозуміти про «лоно однаково бажає двох» і що вона любила їх обох одночасно
На жаль, я не змогла пройнятись долею головного героя і фінал у мене виникає питання: це Крутояр нікого не відпускає? чи це після прощення уже не важливо чи ти живеш чи ні? і дивно, що саме Ліза прочитала той лист, вони ніби і не дружили, і дивно, що попросив доглядати хату, в яку не збирався повертатись і яка навіть не його (юридично).
Основна ідея в ось оцій цитаті: «Знаєш, чого ми не навчилися? Ми не навчилися п р о щ а т и самих себе. А якщо ми не вміємо прощати себе, як ми зможемо просити ближнього?»
Дуже незрозумілі у мене відчуття після прочитання, бо ніби я і розумію, до чого все велось, але присмак такий собі. Читалось довго і важко, тому 3.
This entire review has been hidden because of spoilers.
October 6, 2021
Натрапив на цю книгу і чомусь дуже захотілося її прочитати. Так і зробив - і зовсім про це не шкодую! Цікавий сюжет і гарна мова. Автор торкається важливих тем і спонукає до корисних роздумів.
July 15, 2023
Книга прочиталась легко і нагадала моє дитинство і село в якому я росла
Не все було так погано, як в Коутоярах, але ці образи та персонажі здались мені реальними
На жаль є села, в яких люди рідко їздять в місто, які не вміють користуватись банкоматами, ескалаторами, швидко-касами і тд
Ці люди звикли вирішувати справу силою, є авторитет, до якого треба дослухатись хоч і не завжди згоден
Образ фельдшера в книзі - це каталізатор, щоб виявити жителів. Тут і Жанка себе проявила, і Братиславівна і Ліза, всі із Фельдшером показали своє Я.
Не сподобались епітети, кількість слів, які не використовуються у сьогоденні і потрібно було гуглити, здалася лишня сюжетна лінія з трикутником любовним Фельдшера з минулого, не зрозуміло чому лист в фіналі потрапив у руки саме тій людині, короче питання по сюжету точно є.
Книга схожа трохи на «Говорить Україна», тому якщо вам подобається дивитись драми у селі де той пʼє, той бʼє, а вона кинула дитя і поїхала - вам сюди.
Не все було так погано, як в Коутоярах, але ці образи та персонажі здались мені реальними
На жаль є села, в яких люди рідко їздять в місто, які не вміють користуватись банкоматами, ескалаторами, швидко-касами і тд
Ці люди звикли вирішувати справу силою, є авторитет, до якого треба дослухатись хоч і не завжди згоден
Образ фельдшера в книзі - це каталізатор, щоб виявити жителів. Тут і Жанка себе проявила, і Братиславівна і Ліза, всі із Фельдшером показали своє Я.
Не сподобались епітети, кількість слів, які не використовуються у сьогоденні і потрібно було гуглити, здалася лишня сюжетна лінія з трикутником любовним Фельдшера з минулого, не зрозуміло чому лист в фіналі потрапив у руки саме тій людині, короче питання по сюжету точно є.
Книга схожа трохи на «Говорить Україна», тому якщо вам подобається дивитись драми у селі де той пʼє, той бʼє, а вона кинула дитя і поїхала - вам сюди.
January 15, 2024
думала 9, але ні, все ж таки 8/10
справді вражена, якою хорошою виявилась ця книжка. початок йшов тяжкувато, але потім стало дуже цікаво. сторінки пливли, я навіть не помічала. останні дні читання не хотілось відриватись від книжки. відчула всі емоції, що тільки можна. найбільше - агресію до більшості героїв🥲
стосовно мінусів:
як на мене, події в самому кінці трохи дивно обернулися. якось швидко і трохи недолуго🤷♀️ один момент нелогічний для мого мозку, чому саме вона це прочитала? хто читав, повинен зрозуміти. ще дуже тіпало, коли описували 15-ти річну дівчину словами «її ніжки, вушка» і купа прикметників до цього. виглядало, як дуже дивна сексуалізація. це пестливе використання слів для опису фігури були ЗАВЖДИ на деяких героїнь чи тільки одну, не пам’ятаю. просто дивно
справді вражена, якою хорошою виявилась ця книжка. початок йшов тяжкувато, але потім стало дуже цікаво. сторінки пливли, я навіть не помічала. останні дні читання не хотілось відриватись від книжки. відчула всі емоції, що тільки можна. найбільше - агресію до більшості героїв🥲
стосовно мінусів:
як на мене, події в самому кінці трохи дивно обернулися. якось швидко і трохи недолуго🤷♀️ один момент нелогічний для мого мозку, чому саме вона це прочитала? хто читав, повинен зрозуміти. ще дуже тіпало, коли описували 15-ти річну дівчину словами «її ніжки, вушка» і купа прикметників до цього. виглядало, як дуже дивна сексуалізація. це пестливе використання слів для опису фігури були ЗАВЖДИ на деяких героїнь чи тільки одну, не пам’ятаю. просто дивно
September 22, 2021
Книга про те, як герой не може пробачити і як шукає душевного спокою. Усе це на фоні української сільської драми сучасності. Доволі темно і тужливо. Але як же глибоко. Під кінець залишається якраз це відчуття «чистого світла».
July 24, 2021
Книга сподобалася, як і попередня прочитана цього автора "Нуар по-українськи". Колоритна мова, детально прописані герої роману, атмосфера. Дійсно, подільська готика, як визначив жанр книги сам автор.
Read
September 20, 2023Виникло багато емоцій в процесі читання. Тож тримайте невиправдано довжелезний відгук (мені шкода).
Книга потрапила до мене абсолютно випадково - виграла розіграш, і там був список на вибір. Обрала цю, нічого про неї не знаючи, чисто по опису - “подільська готика”.
І ось захотілось якогось хорошого занурливого фікшну, і я почала читати і буквально провалилась повністю. Мені сподобався стиль і притомні описи, короткі частинки тексту розділені трьома зірочками (вгадайте хто ще так робить), головний персонаж - загадковий Фельдшер, якого називають тільки Фельдшер і ніяк інакше, який як всі порядні гг має якусь таємничу травму, відсторонений та інтелігентний, холоднокровний та спокійний, захоплюється Індією, східною філософією, медитацією, і масала-чаєм (вгадайте хто ще обожнює масала чай).
Фельдшер блискавичний лікар який як той Шерлок по маленьким зачіпкам подумки може поставити діагноз (це може дратувати, а тут було дуже в тему і класно розкривало персонажа). Але він має таємничу травмуТМ - і вічно проситься працювати в якісь маленькі села, а як тільки в селі намічаються пологи, Фельдшер каже “ноуп” і зашивається звідти.
І ось Фельдшера через те, що він не кооперується, посилають у село Крутояр на товтрах Дністра, в яке можна потрапити лише поромом. Попереджають, що попереднього Фельдшера там ненавиділо все село, і він повісився при загадкових обставинах. Фельдшера зустрічає бабця-знахарка, яка править місцевим за лікаря, вона приводить його в його нове помешкання, і розказує трохи про те, які порядки в селі, хто тут головний, і говорить прислівʼями. Фельдшер звісно ж в першу ж ніч чує крики - дізнається, що це кричить місцевий божевільний якого звати Міша Апачі (лол), який збожеволів при таємничих обставинах.
Це все описано максимально серіально, типовий сетап якогось кльового трилеру, купа таємниць, які ми хочемо дізнатися.
(Ще офігенна пасхалка - головний герой бачить на тумбочці книгу “Фабрика”, а це попередня книга цього автора, причому це ніяк не пояснено. Ну круто же.) ���
Фельдшера всі зневажають, і він поступово, дуже принциповими діями і професійністю завойовує довіру села (теж типовий але приємний троп). В селі також живуть переселенці з Донецька, вони говорять російською, крім тих випадків коли вживання української якось підкреслює їх дії чи думки (плюсик).
Але.
Потім починаються жінки і битовуха, готика розсіюється, і все йде коту під хвіст.
Мені дуже шкода це писати, справді була в захваті від завʼязки (здається, це те, що потрібно було для “Я бачу вас цікавить пітьма” - і там мені як раз не вистачило - занурливість, описи, поворотики сюжету, загадковість, містика, описи типового села на Дністрі, природи, недовіра місцевих до прибульця, себто подільська готика). Але тотальна недоречна сексуалізація 15 річної дівчинки, трохи схиблена і жалюгідна персонажка вчителька, яка не розуміє слово “ні” і чіпляється за Фельдшера з усіх сил, типово мега мізогінно розписана дружба між дівчатами 15-річними, які тільки те і роблять що заздрять і ненавидять одна одну - ??
Ось кілька цитат (це текст автора, а не чиясь пряма мова):
“Ліза стояла перед дзеркалом і сплітала у хвіст своє дивовижно світле літяне волосся. На ній була коротка біла маєчка, що закривала невеличкі груди, залишаючи тепле молоко животика студеніти у веселкових промінцях ранкового сонця. Жовті, у чорний горошок, трусики щільно облягали ласкаві півкулі сідничок, розділених граційним вигином на два заборонені яблука”
“Два оголених дівчачих тільця лежали на затишному березі Дністра. Ліза поклала голівку на складені ручки і підставила сонцю фаянсове блюдце своєї спинки. Поруч на ванному рушникові лежала Ганді, піддаючи засмазі животик і крихітні груди. Одну ніжку вона витягнула, а другу випнула кістлявим колінцем вверх, немов звела тонку скельку на травʼянистому лоні ріки”.
Вибачте, але зменшено-пестливі згадки про цицьки і сідниці мені не потрібні для розуміння, що персонажка приваблива. І мені не потрібно, щоб вона вішалась з поцілунками на друзів свого батька, і щоб дорослий мужик (який весь такий принциповий і розумний) думав, яка 15-річна дівчина розвинута не на свій вік і красива і дозволяв себе цілувати в щоку, і лишав в себе ночувати, і думав, що це все ок.
Ще розчаровуючий момент - виявляється таємнича травма це те, що Фельдшер ненароком вбив при пологах дружину і дитину (шок), а дитина виявляється від іншого (шок), а інший виявляється найкращий друг (шок), а друг теж лікар (шок), а друга звати так само як гг (привіт бразильський серіал, але у всій цій історії мені незрозуміло нащо було розкривати нам імʼя гг??).
В підсумку хочу сказати, що автор справді талановитий, і книга захоплива, з круто прописаними персонажами, правдоподібними діалогами, класним сеттінгом, конфліктами, темою переселенців і поняття свого-чужого, і приємною розвʼязкою, але знову невидиме скло попсувало мені весь цей досвід.
Книга потрапила до мене абсолютно випадково - виграла розіграш, і там був список на вибір. Обрала цю, нічого про неї не знаючи, чисто по опису - “подільська готика”.
І ось захотілось якогось хорошого занурливого фікшну, і я почала читати і буквально провалилась повністю. Мені сподобався стиль і притомні описи, короткі частинки тексту розділені трьома зірочками (вгадайте хто ще так робить), головний персонаж - загадковий Фельдшер, якого називають тільки Фельдшер і ніяк інакше, який як всі порядні гг має якусь таємничу травму, відсторонений та інтелігентний, холоднокровний та спокійний, захоплюється Індією, східною філософією, медитацією, і масала-чаєм (вгадайте хто ще обожнює масала чай).
Фельдшер блискавичний лікар який як той Шерлок по маленьким зачіпкам подумки може поставити діагноз (це може дратувати, а тут було дуже в тему і класно розкривало персонажа). Але він має таємничу травмуТМ - і вічно проситься працювати в якісь маленькі села, а як тільки в селі намічаються пологи, Фельдшер каже “ноуп” і зашивається звідти.
І ось Фельдшера через те, що він не кооперується, посилають у село Крутояр на товтрах Дністра, в яке можна потрапити лише поромом. Попереджають, що попереднього Фельдшера там ненавиділо все село, і він повісився при загадкових обставинах. Фельдшера зустрічає бабця-знахарка, яка править місцевим за лікаря, вона приводить його в його нове помешкання, і розказує трохи про те, які порядки в селі, хто тут головний, і говорить прислівʼями. Фельдшер звісно ж в першу ж ніч чує крики - дізнається, що це кричить місцевий божевільний якого звати Міша Апачі (лол), який збожеволів при таємничих обставинах.
Це все описано максимально серіально, типовий сетап якогось кльового трилеру, купа таємниць, які ми хочемо дізнатися.
(Ще офігенна пасхалка - головний герой бачить на тумбочці книгу “Фабрика”, а це попередня книга цього автора, причому це ніяк не пояснено. Ну круто же.) ���
Фельдшера всі зневажають, і він поступово, дуже принциповими діями і професійністю завойовує довіру села (теж типовий але приємний троп). В селі також живуть переселенці з Донецька, вони говорять російською, крім тих випадків коли вживання української якось підкреслює їх дії чи думки (плюсик).
Але.
Потім починаються жінки і битовуха, готика розсіюється, і все йде коту під хвіст.
Мені дуже шкода це писати, справді була в захваті від завʼязки (здається, це те, що потрібно було для “Я бачу вас цікавить пітьма” - і там мені як раз не вистачило - занурливість, описи, поворотики сюжету, загадковість, містика, описи типового села на Дністрі, природи, недовіра місцевих до прибульця, себто подільська готика). Але тотальна недоречна сексуалізація 15 річної дівчинки, трохи схиблена і жалюгідна персонажка вчителька, яка не розуміє слово “ні” і чіпляється за Фельдшера з усіх сил, типово мега мізогінно розписана дружба між дівчатами 15-річними, які тільки те і роблять що заздрять і ненавидять одна одну - ??
Ось кілька цитат (це текст автора, а не чиясь пряма мова):
“Ліза стояла перед дзеркалом і сплітала у хвіст своє дивовижно світле літяне волосся. На ній була коротка біла маєчка, що закривала невеличкі груди, залишаючи тепле молоко животика студеніти у веселкових промінцях ранкового сонця. Жовті, у чорний горошок, трусики щільно облягали ласкаві півкулі сідничок, розділених граційним вигином на два заборонені яблука”
“Два оголених дівчачих тільця лежали на затишному березі Дністра. Ліза поклала голівку на складені ручки і підставила сонцю фаянсове блюдце своєї спинки. Поруч на ванному рушникові лежала Ганді, піддаючи засмазі животик і крихітні груди. Одну ніжку вона витягнула, а другу випнула кістлявим колінцем вверх, немов звела тонку скельку на травʼянистому лоні ріки”.
Вибачте, але зменшено-пестливі згадки про цицьки і сідниці мені не потрібні для розуміння, що персонажка приваблива. І мені не потрібно, щоб вона вішалась з поцілунками на друзів свого батька, і щоб дорослий мужик (який весь такий принциповий і розумний) думав, яка 15-річна дівчина розвинута не на свій вік і красива і дозволяв себе цілувати в щоку, і лишав в себе ночувати, і думав, що це все ок.
Ще розчаровуючий момент - виявляється таємнича травма це те, що Фельдшер ненароком вбив при пологах дружину і дитину (шок), а дитина виявляється від іншого (шок), а інший виявляється найкращий друг (шок), а друг теж лікар (шок), а друга звати так само як гг (привіт бразильський серіал, але у всій цій історії мені незрозуміло нащо було розкривати нам імʼя гг??).
В підсумку хочу сказати, що автор справді талановитий, і книга захоплива, з круто прописаними персонажами, правдоподібними діалогами, класним сеттінгом, конфліктами, темою переселенців і поняття свого-чужого, і приємною розвʼязкою, але знову невидиме скло попсувало мені весь цей досвід.
This entire review has been hidden because of spoilers.
May 12, 2021
Прочитала на одному подиху.
July 30, 2023
Анотація цієї книги дає оманливі очікування, бо ви думаєте, що берете читати детектив, але це не так. Детективу в цій історії немає, є людина, котра картає себе за помилку і страх зробите цю помилку знову, який ходить за неї по п’ятах.
Книга про те, що тільки ми самі себе можемо пробачити та відпустити все, тільки ми самі вирішуємо, що нам робити з нашими проблемами та важкими ситуаціями. Для мене вона стала яскравим прикладом, як людина може втратити все через себе та свої переконання. Часто ми тягнемо за собою багаж своїх невдалих досвідів та помилок. Навіщо? Не знаю, але є така у нас риса — покартати себе за те, що не вдалося.
Головний герої цієї книги Фельдшер — хороший лікар, як ми розуміємо з цієї історії, який вже довгий час працює в невеличких містечках або селах і як тільки в цих містах з’являється місце для приймання пологів, він зникає. Тому одного разу і він і потрапляє у Крутояр. Те, що до Крутояру можна дібратися тільки поромом робить з жителів відлюдників. Село ніби замкнене у клітці. Ні доріг, ні мереж. Нікому до них немає діла. От вони й обізлилися на весь білий світ, живуть за своїми законами та правилами, які часто жорстокі та нічим невиправдані. Ця тотальна несправедливість села мене виводила з життєвого тонусу. Хотілося кричати від того, що там відбувалося.
Що не сподобалося?
- Мова автора, яка була наповнена багатьма метафорами та епітетами. Там де вони були треба і не треба.
- Загадковість та інтрига в дуже банальних та зрозумілих подіях.
- Дуже сексуалізований опис п’ятнадцятирічної дівчини, особливо коли цей опис був очима її батька. В моїй голові була тільки одна думка «хоч би батько з нею нічого не робив». Ці описи мені читати було гидко.
- Тотальне беззаконня Крутояру, припускаю, що такі села досі існують, але там вбивали людей і всім було все одно.
- Байдужість людей, які жили за принципом «моя хата з краю».
У книзі є сенс, який заклав автор і мені він був зрозумілий та я змогла його зчитати, але в той же час було багато моментів, які мені не сподобалися та були незрозумілими.
Тому моя оцінка 3 з 5.
Книга про те, що тільки ми самі себе можемо пробачити та відпустити все, тільки ми самі вирішуємо, що нам робити з нашими проблемами та важкими ситуаціями. Для мене вона стала яскравим прикладом, як людина може втратити все через себе та свої переконання. Часто ми тягнемо за собою багаж своїх невдалих досвідів та помилок. Навіщо? Не знаю, але є така у нас риса — покартати себе за те, що не вдалося.
Головний герої цієї книги Фельдшер — хороший лікар, як ми розуміємо з цієї історії, який вже довгий час працює в невеличких містечках або селах і як тільки в цих містах з’являється місце для приймання пологів, він зникає. Тому одного разу і він і потрапляє у Крутояр. Те, що до Крутояру можна дібратися тільки поромом робить з жителів відлюдників. Село ніби замкнене у клітці. Ні доріг, ні мереж. Нікому до них немає діла. От вони й обізлилися на весь білий світ, живуть за своїми законами та правилами, які часто жорстокі та нічим невиправдані. Ця тотальна несправедливість села мене виводила з життєвого тонусу. Хотілося кричати від того, що там відбувалося.
Що не сподобалося?
- Мова автора, яка була наповнена багатьма метафорами та епітетами. Там де вони були треба і не треба.
- Загадковість та інтрига в дуже банальних та зрозумілих подіях.
- Дуже сексуалізований опис п’ятнадцятирічної дівчини, особливо коли цей опис був очима її батька. В моїй голові була тільки одна думка «хоч би батько з нею нічого не робив». Ці описи мені читати було гидко.
- Тотальне беззаконня Крутояру, припускаю, що такі села досі існують, але там вбивали людей і всім було все одно.
- Байдужість людей, які жили за принципом «моя хата з краю».
У книзі є сенс, який заклав автор і мені він був зрозумілий та я змогла його зчитати, але в той же час було багато моментів, які мені не сподобалися та були незрозумілими.
Тому моя оцінка 3 з 5.
August 12, 2023
Це просто книга, проста але дуже гарна. Для себе я отримала від неї все що хотіла, можливо навіть трохи більше. Саме тому я ставлю їй твердо пʼятірку.
Якщо казати про жанр цієї книги, то відразу вам скажу це не детектив, навіть якщо ви прочитали анотацію і так вам здалось. Для себе я його виділила як соціальний роман. Так там будуть детективні нотки але це невеличка частина книги. Якщо дивитись по сюжету книга мені сподобалась - це по суті просто оповідання частини життя головного героя, частини життя села в котрому він опинився. Дуже насичена частина життя та все ж таки ви не побачите тут якогось динамічного сюжету з таємницями, з їх викриттям - це, як я казала вже на початку, проста історія. Та для мене вона стала чимось особливим.
По-перше, вона дуже реалістично описано. Я з легкістю уявила собі це село. Можливо за власним досвідом, можливо завдяки таланту автора. Та все ж таки я не можу не виділити те що для мене вона була реальною за усіма параметрами: подіями, жителями та обставинами.
Якщо казати про героїв, то звісно більшість людей в цій історії висвітлюються як негативні. Та все ж таки для мене кожен такий негативний персонаж є просто дуже нещасною людиною. А ось якщо казати про нашого головного героя може здатись, що він ідеалізований. Але я побачила, що автор зумів показати його слабкості, його можливо негативні сторони й частини життя з якими він не зміг зладнати, моменти в яких він не зміг зробити правильний вибір. Там, де він як і ми всі припускався помилок. Мені було дуже близьким світобачення й принципи головного героя, тож для мене це стало окремим плюсом.
Також в книзі багато описів пейзажів і метафор. На початку через це для мене книга читалась трошки важко, та для себе я швидко звикла до цього і надалі мені здавалося що цього стало з'являтися менше. Або можливо я просто вже звикла до такого оповідання автора.
В цій книзі дуже зрозуміло та ясно подається жорстокість й байдужість людей. Можливо для когось вона здасться гіперболізована та враховуючи наші теперішні реалії мені здається це досить зрозумілим та реалістичним. Це подано ясно, дуже якісно і реально від цього дуже неприємно болісно і це викликає злість.
Загалом я можу рекомендувати цю книгу, якщо ви не будете будувати до неї якихось очікування відносно жанру, відносно сюжету, а просто сприймати для себе як історію якою вона є.
Якщо казати про жанр цієї книги, то відразу вам скажу це не детектив, навіть якщо ви прочитали анотацію і так вам здалось. Для себе я його виділила як соціальний роман. Так там будуть детективні нотки але це невеличка частина книги. Якщо дивитись по сюжету книга мені сподобалась - це по суті просто оповідання частини життя головного героя, частини життя села в котрому він опинився. Дуже насичена частина життя та все ж таки ви не побачите тут якогось динамічного сюжету з таємницями, з їх викриттям - це, як я казала вже на початку, проста історія. Та для мене вона стала чимось особливим.
По-перше, вона дуже реалістично описано. Я з легкістю уявила собі це село. Можливо за власним досвідом, можливо завдяки таланту автора. Та все ж таки я не можу не виділити те що для мене вона була реальною за усіма параметрами: подіями, жителями та обставинами.
Якщо казати про героїв, то звісно більшість людей в цій історії висвітлюються як негативні. Та все ж таки для мене кожен такий негативний персонаж є просто дуже нещасною людиною. А ось якщо казати про нашого головного героя може здатись, що він ідеалізований. Але я побачила, що автор зумів показати його слабкості, його можливо негативні сторони й частини життя з якими він не зміг зладнати, моменти в яких він не зміг зробити правильний вибір. Там, де він як і ми всі припускався помилок. Мені було дуже близьким світобачення й принципи головного героя, тож для мене це стало окремим плюсом.
Також в книзі багато описів пейзажів і метафор. На початку через це для мене книга читалась трошки важко, та для себе я швидко звикла до цього і надалі мені здавалося що цього стало з'являтися менше. Або можливо я просто вже звикла до такого оповідання автора.
В цій книзі дуже зрозуміло та ясно подається жорстокість й байдужість людей. Можливо для когось вона здасться гіперболізована та враховуючи наші теперішні реалії мені здається це досить зрозумілим та реалістичним. Це подано ясно, дуже якісно і реально від цього дуже неприємно болісно і це викликає злість.
Загалом я можу рекомендувати цю книгу, якщо ви не будете будувати до неї якихось очікування відносно жанру, відносно сюжету, а просто сприймати для себе як історію якою вона є.
February 11, 2024
Я рідко кидаю читати книжки, але від цієї мене бомбить так, що на 190 сторінці я її відклала. Весь час не покидає відчуття, що я читаю про якісь вологі мрії автора.
З плюсів можу виділити таке:
- це не позитивна історія. Мені подобаються такі книжки, бо вони не дають примарного хепі-енду, а зображують те, як би все відбувалось в реальному житті. Багатьом читачам це не подобається, бо вони втікають від гіркоти реальності у книжку... А у мене все навпаки.
- Гарна і інтригуюча зав'язка. Атмосферою нагадувала "Я бачу вас цікавить пітьма" Ілларіона Павлюка. Проте чим далі по сюжету, тим більше питань до автора.
На моменті з монологом про енергетичне поле мене фінально вкурвило, бо це відверта ахінея.
Через сюжет неприємно продиратись, щоб зрозуміти задум автора - але не через те, що описується щось погане, а тому що багато що погано описано.
Це могла бути така гарна книжка...
З плюсів можу виділити таке:
- це не позитивна історія. Мені подобаються такі книжки, бо вони не дають примарного хепі-енду, а зображують те, як би все відбувалось в реальному житті. Багатьом читачам це не подобається, бо вони втікають від гіркоти реальності у книжку... А у мене все навпаки.
- Гарна і інтригуюча зав'язка. Атмосферою нагадувала "Я бачу вас цікавить пітьма" Ілларіона Павлюка. Проте чим далі по сюжету, тим більше питань до автора.
На моменті з монологом про енергетичне поле мене фінально вкурвило, бо це відверта ахінея.
Через сюжет неприємно продиратись, щоб зрозуміти задум автора - але не через те, що описується щось погане, а тому що багато що погано описано.
Це могла бути така гарна книжка...
This entire review has been hidden because of spoilers.
January 8, 2026
Книга зацікавила, але я зупинилася на половині і не планую дочитувати з двох причин. Перша: забагато метафор, описів місцевості, ночі і тд. Друга, головна: навіщо описувати тіло дитини(дівчина, десятий клас)? Як це розкриває її як персонажа?
Наводжу цитати:
"Жовті, у чорний горошок, трусики щільно облягали ласкаві півкулі сідничок, розділених граційним вигином на два заборонені яблучка"
"її білі груди витягнулися цукровими півкулями"
"сказала вона, тріпаючи білу футболку на своїх звабливих грудях"
ЦЕ ОГИДНО.
Наводжу цитати:
"Жовті, у чорний горошок, трусики щільно облягали ласкаві півкулі сідничок, розділених граційним вигином на два заборонені яблучка"
"її білі груди витягнулися цукровими півкулями"
"сказала вона, тріпаючи білу футболку на своїх звабливих грудях"
ЦЕ ОГИДНО.
July 18, 2023
Депресивне змалювання укр села, де панує безвихідь
December 21, 2020
Вау! Враження самі найкращі! Анотація ззаду на обкладинці книги найкраще передають замість роману (що буває край рідко). Ух! Реалізм, без «чорнухи» - що головне для мене, розвиток подій та героїв, атмосфера, настрій, характери - все склалося. Автору 👏👏👏 та велике Дякую!
December 21, 2020
Вау! Враження самі найкращі! Анотація ззаду на обкладинці книги найкраще передають замість роману (що буває край рідко). Ух! Реалізм, розвиток подій та героїв, атмосфера, настрій, характери - все склалося. Автору 👏👏👏 та велике Дякую!
Displaying 1 - 15 of 15 reviews